КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" квітня 2018 р. м. Київ Справа № 910/13054/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Яковлєва М.Л.

Станіка С.Р.

секретар судового засідання: Кондратенко Н.О.

за участю представників учасників процесу:

від позивача: згідно протоколу судового засідання від відповідача: згідно протоколу судового засідання від третьої особи: згідно протоколу судового засідання

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національного банку України

на рішення

Господарського суду міста Києва

від

09.11.2017

суддя

Мандриченко О.В.

повний текст складено

22.11.2017

за позовом

публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова Ініціатива" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ "КБ "Фінансова Ініціатива" ОСОБА_3, м. Київ

до

Національного банку України, м. Київ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, м. Київ

про

стягнення 8 463 118,13 грн. та визнання права власності на цінні папери

За результатами розгляду апеляційної скарги Київський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Фінансова Ініціатива» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» ОСОБА_3 (надалі-позивач/ ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «КБ «Фінансова Ініціатива» ОСОБА_3) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Національного банку України (надалі- відповідач/ НБУ), в якій просило суд:

- скасувати нараховану та стягнуту НБУ з позивача пені у розмірі 5 475 205,48 грн.;

- стягнути з відповідача на користь позивача у справі отриманого купонного доходу у розмірі 3 240 583,00 грн.;

- стягнути з відповідача на користь позивача у справі отриманого доходу від погашення цінних паперів у розмірі 860 800,00 грн.;

- визнати за позивачем право власності на цінні папери - державні облігації України UA4000173280 у кількості 20302 штук номінальною вартістю номінальною вартістю 20 302 000,00 грн.; державні облігації України UA4000186928 у кількості 4304 штук номінальною вартістю номінальною вартістю 3 012 800,00 грн.;

- стягнути з відповідача проценти за користування купонним доходом та коштами, отриманими від погашення цінних паперів, в сумі 70 047, 96 грн.;

- стягнути з відповідача інфляційні нарахування в сумі 4 291 687,17 грн.( т. 1., а.с. 7-19).

Звертаючись до суду із вказаним позовом позивач зазначає, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду у справі № 826/18784/15 встановлено неправомірність постанови Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 407/БТ про переведення у власність відповідача належних позивачеві цінних паперів. Посилаючись на наявність судового рішення про визнання незаконною та скасування постанови Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 407/БТ, позивач заявив вимогу про скасування необґрунтованого, на його думку, нарахування відповідачем пені у розмірі 5475205,48 грн., а також стягнення на підставі ст. 22 Цивільного кодексу України збитків у вигляді неотриманих позивачем доходів - купонного доходу за цінними паперами, суми погашень цінних паперів за час розпорядження відповідачем вказаними цінними паперами; про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних на підставі положень ст. 625 Цивільного кодексу України та пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2016 порушено провадження у справі №910/13054/16 та залучено до участі у справі як третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача-Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (надалі-третя особа).

01.08.2016 позивач звернувся до Господарського суду із заявою про зменшення позовних вимог, відповідно до якої просив суд:

- скасувати нарахованої та стягнуту Національним банком України з позивача пені у розмірі 5 475 205,48 грн.;

- стягнути з відповідача на користь позивача у справі отриманого купонного доходу у розмірі 3 240 583,00 грн.;

- стягнути з відповідача на користь позивача у справі отриманого доходу від погашення цінних паперів у розмірі 860 800,00 грн.;

- визнати за позивачем права власності на цінні папери - державні облігації України UA4000173280 у кількості 20302 штук номінальною вартістю 20 302 000,00 грн.; державні облігації України UA4000186928 у кількості 4304 штук номінальною вартістю 3 012 800,00 грн.;

- стягнути з відповідача проценти за користування купонним доходом та коштами, отриманими від погашення цінних паперів, в сумі 70 047, 96 грн.;

- стягнути відповідача інфляційні нарахування в сумі 190 304,17 грн. ( т. 1., а.с. 51-52).

Вказану заяву прийнято судом до розгляду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.09.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2017, позовні вимоги ПАТ "КБ "Фінансова Ініціатива" задоволено частково, а саме: стягнуто з НБУ на користь ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" отриманий купонний дохід у розмірі 3240583,00 грн. та отриманий дохід від погашення цінних паперів у розмірі 860800,00 грн., а також, визнано за ПАТ "КБ "Фінансова Ініціатива" право власності на цінні папери - державні облігації України UA4000173280 у кількості 20302 шт. загальною номінальною вартістю 20302000,00 грн. та державні облігації України UA4000186928 у кількості 4304 шт. загальною номінальною вартістю 3012800,00 грн. В решті позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.09.2017 у справі № 910/13054/16 касаційну скаргу Національного банку України задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2016 у справі № 910/13054/16 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва в іншому складі суду ( т.2., а.с. 51-61).

Направляючи справу на новий розгляд суд касаційної інстанції вказав, що суди не приділили в повній мірі належної уваги Постанові Правління НБУ від 09.10.2014 року № 655 "Про заходи зміни умов користування кредитами та операціями репо", та відповідно, п.п. 1.3, 1.7, 1.8 "Положення про надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України" затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 13.07.2010 № 327, а також, положень ст. 54 Закону України «Про заставу».

За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2017 у справі № 910/13054/16 (суддя Мандриченко О.В.) позов задоволено частково; стягнуто з Національного банку України на користь публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" ОСОБА_3 отриманий купонний дохід у розмірі 3 240 583,00 грн. отриманий дохід від погашення цінних паперів у розмірі 860 800,00 грн. та судові витрати в розмірі 209 456,00 грн.; визнано за публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" право власності на цінні папери - державні облігації України UA4000173280 у кількості 20302 штук загальною номінальною вартістю 20 302 000,00 грн..; державні облігації України UA4000186928 у кількості 4304 штук загальною номінальною вартістю 3 012 800,00 грн. та судові витрати в розмірі 209 456,00 грн.; у задоволенні іншої частини позову відмовлено ( т. 3., а.с. 74-80)

Задовольняючи частково позовні вимог місцевий господарський суд, з посиланням на приписи ст. 22 Цивільного кодексу України, ст.ст. 217, 224 Господарського кодексу України, ст.ст. 2, 71, 73 Закону України "Про Національний банк України", ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, та обставини, встановлені постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2016 року у справі № 826/18784/15, якою було визнано незаконною та скасовано постанову Правління НБУ № 407/БТ від 23.06.2015 року про переведення у свою власність державних облігацій України UA4000173280 та UA4000186928, що належали позивачу, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення в частині стягнення з НБУ на користь ПАТ "КБ "Фінансова Ініціатива" отриманого НБУ купонного доходу у загальному розмірі 3 240 583,80 грн. та отриманого доходу від погашення цінних паперів у розмірі 860800,00 грн., а також, в частині визнання за ПАТ "КБ "Фінансова Ініціатива" права власності на цінні папери - державні облігації України UA4000173280 у кількості 20302 шт. та державні облігації України UA4000186928 у кількості 4304 шт.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про скасування нарахованої та стягнутої НБУ пені у розмірі 5 475 205,48 грн., а також, про стягнення 3% річних за користування купонним доходом і коштами, отриманими від погашення цінних паперів в сумі 70047,96 грн. та інфляційних втрат за користування купонним доходом і коштами в сумі 190304,17 грн., суд першої інстанції з посиланням на ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України ст. 20 Господарського кодексу України встановив, що вимога про скасування нарахованої та стягнутої НБУ пені не відповідають способам захисту порушеного права, а вимога про стягнення з НБУ 3% річних за користування купонним доходом і коштами, отриманими від погашення цінних паперів, та інфляційних, нарахованих позивачем на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, не може бути застосована до спірних правовідносин про стягнення збитків.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Господарського суду міста Києва, Національний банк України (надалі-скаржник) звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом першої інстанції норм процесуального права, що виражено у неповному з'ясуванні обставин справи, що мають значення для справи; не вжиттям всіх необхідних заходів для повного та всебічного розгляду справи, а також норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 11, 16, 22, 387, 392, 509, 530 Цивільного кодексу України та ст.ст. 217, 224 Господарського кодексу України

Скаржник у поданій ним апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції не було враховано, як положення п. 1 Постанови Правління Національного банку України від 09.10.2014 № 655 «Про заходи зміни умов користування кредитами та операціями репо" так і положення п.п. 1.3, 1.7, 1.8 "Положення про надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України", затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 13.07.2010 № 327. А тому, оскільки строк виконання зобов'язань позивача перед відповідачем з повернення кредиту настав 26.12.2014, а наявність листів позивача вих. № 358 від 21.11.2014, № 395 від 16.12.2014, № 404 від 22.12.2014 та відсутність відповідей у них, не є підставою для автоматичного продовження умов договору рефінансування.

Також НБУ вказує, що місцевим господарським судом не було надано правову оцінку фактичних обставин адміністративної справи № 826/18784/14, а тому вони не можуть бути преюдиціальними у розумінні ст. 35 ГПК України, оскільки адміністративними судами у справі № 826/18784/15 було скасовано лише постанову Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 407/БТ, а сам односторонній правочин зі звернення стягнення на предмет застави недійсним не було визнано.

Не враховано той факт, що ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива" самостійно неодноразово зверталося до НБУ з проханням перевести в свою власність предмет застави з метою погашення заборгованості за кредитним договором.

Також, не враховано, що ні кредитний договір, ні договір застави майнових прав, ні односторонній правочин зі звернення стягнення на предмет застави (державні облігації) не визнано недійсними і не скасовані.

Крім того, заявник апеляційної скарги твердить про те, що окремі положення кредитного договору та договору застави, одночасно із згодою позивача на списання державних облігацій, а також дії НБУ щодо зарахування у власність спірних державних облігацій слід трактувати як односторонній правочин, котрий став підставою для набуття НБУ права власності на спірні облігації.

На думку НБУ, останній набув право власності на державні облігації не на підставі Постанови Правління НБУ № 407/БТ від 23.06.2015, а на підставі одностороннього правочину, який урегульований: кредитним договором; договором застави: листом позивача про переведення предмета застави у власність НБУ, згодою/діями НБУ щодо зарахування у власність спірних державних облігацій.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.12.2017 у справі № 910/13054/16 прийнято до провадження апеляційну скаргу Національного банку України на рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2017 у справі № 910/13054/16 та призначено її розгляд на 18.01.2018.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду міста Києва від 18.01.2018 у апеляційну скаргу Національного банку України на рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2017 у справі № 910/13054/16 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Разіної Т.І., суддів Тищенко О.В., Яковлєва М.Л.; розпочато розгляд справи № 910/13054/16 по суті спочатку.

16.01.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду (канцелярію) від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшов відзив на апеляційну скаргу № 27-732/18 від 15.01.2018.

16.01.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду (канцелярію) від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу вих. № 11 від 15.01.2018, в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення-без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2018 розгляд апеляційної скарги НБУ на рішення Господарського суду від 09.11.2017 у справі № 910/13054/16 відкладено на 08.02.2018.

05.02.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду (канцелярію) третьою особою було подано відзив на апеляційну скаргу НБУ. Так, у поданому відзиві третя особа просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення-без змін.

07.02.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду (канцелярію) від Національного банку України надійшли письмові пояснення.

08.02.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду (канцелярію) від Національного банку України надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2018 розгляд справи № 910/13054/16 відкладено на 13.02.2018.

08.02.2018 через відділ автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду ПАТ « КБ «Фінансова Ініціатива» було подано клопотання про доручення до матеріалів копії договору купівлі-продажу цінних паперів № ДД-26/14 від 20.10.2014 року.

09.02.2018 через відділ автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду позивачем було подано клопотання.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду міста Києва від 13.02.2018 у справі № 910/13054/16 розгляд апеляційної скарги Національного банку України на рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2017 у справі № 910/13054/16 призначено на 20.02.2018.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду міста Києва від 20.02.2018 у справі № 910/13054/16 відмовлено Національному банку України в задоволенні заяви про зупинення провадження у справі № 910/13054/16 до прийняття Верховним Судом постанови за наслідками розгляду справи № 910/12226/16.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду міста Києва від 20.02.2018 у справі № 910/13054/16 відкладено розгляд апеляційної скарги Національного банку України на рішення господарського суду міста Києва від 09.11.2017 у справі № 910/13054/16 на 20.03.2018.

Розпорядженням керівника апарату Київського апеляційного господарського суду № 09.1-08/734/18 від 19.03.2018 у зв'язку з перебуванням судді Чорної Л.В. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/13054/16.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 19.03.2018 для розгляду справи № 910/13054/16 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Разіна Т.І., судді: Станік С.Р., Яковлєв М.Л..

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.03.2018 апеляційну скаргу Національного банку України на рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2017 у справі № 910/13054/16 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Разіної Т.І., суддів Станіка С.Р., Яковлєва М.Л та призначено до розгляду на 24.04.2018.

У судовому засіданні представник скаржника вимоги апеляційної скарги підтримав, з викладених в ній підстав.

Адвокат позивача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги заперечував, з викладених у відзиві не неї підстав.

Представник третьої особи в судовому засіданні просив апеляційну скаргу Національного банку України залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та письмових пояснень, заслухавши пояснення учасників процесу, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Підпунктом 9 п.1 Перехідних положень ГПК України роз'яснено, що справи у судах апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що між ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» та Національним банком України, як кредитором було укладено низку кредитних договорів та договорів застави державних облігацій України, в тому числі кредитний договір від 06.11.2014 за № 247/11-14/КТ.

Згідно із пунктом 1.1 кредитного договору кредитор надав позичальнику кредит в сумі 22 500 000,00 грн. на строк з 06.11.2014 по 26.12.2014 з оплатою 19,85% річних.

06.11.2014 у забезпечення зобов'язань позивача за кредитним договором, між ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива», як застоводавцем та Національним банком України, як заставодержателем було укладено договір застави державних облігацій України № 247/11-14/ДОУ (налалі-договір № 247/11-14).

Відповідно до п. 1.1. договору № 247/11-14 з метою забезпечення виконання зобов'язань заставодавця за кредитним договором від 06.11.2014 року № 247/11-14/КТ на суму 22 500 000,00 грн. на строк з 06.11.2014 по 26.12.2014, сплатою процентів в розмірі 19,85 % процентів річних затаводавець передає у заставу заставодержателю державні облігації України у бездокументарній формі загальною вартістю 23 638 546,88 грн., а саме державні облігації України UA4000173280 у кількості 20 302 штук номінальною вартістю 1000 грн. за одну штуку балансовою вартістю 1028,19 грн. за одну штуку загальною вартістю 20 302 000,00 грн. із датою погашення 15.08.2018; державні облігації України UA4000186928 у кількості 4 304 штук номінальною вартістю 1000,00 грн. за одну штуку, балансовою вартістю 775,22 грн., загальною номінальною вартістю 3 012 800,00 грн. із строком погашення 30.09.2019.

Право власності позивача на зазначені вище цінні папери станом на дату укладення договору застави підтверджено Біржовими звітами - витягами з Переліку біржових контрактів, укладених на Фондовій біржі ПФТС.

На виконання пункту 2.1.1 кредитного договору відповідач перерахував на розрахунковий рахунок позивача суму кредитних коштів та одночасно заблокував у депозитарії цінних паперів відповідача цінні папери, визначені у договорі застави, які були надані під забезпечення кредиту.

Згідно із пунктом 2.2.4 кредитного договору відповідач має право забезпечити наступного робочого дня за днем неповернення коштів позивачем віднести заборгованість на рахунки з обліку простроченої заборгованості та прострочених нарахованих доходів, а також нарахувати з наступного календарного дня, що настає за днем порушення позичальником будь-якого зобов'язання за кредитним договором, пеню в розмірі 0,5 % від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період порушення виконання зобов'язання.

Пунктом 2.2.11 кредитного договору визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань позичальником за кредитним договором відповідач має право стягнути штраф у розмірі 30 000,00 грн.

01.12.2014 між ПАТ "Комерційний банк "Фінансова ініціатива" та Національним банком України було укладено договір № 1 про внесення змін до кредитного договору, яким змінено строк погашення відсотків за користування кредитом за листопад 2014 року на 26.12.2014.

Згідно із пунктом 2 Постанови Правління Національного банку України від 09.10.2014 № 655 "Про заходи зміни умов користування кредитами та операціями репо" в редакції, яка діяла з 10.10.2014 стягнення пені, нарахованої за несвоєчасну сплату процентів та штрафі, накладених за порушення умов відповідних кредитних договорів, не здійснюється.

Пунктом 1.4. розділу VI Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 259 від 30.04.2009 визначено, що Національний банк має право з дня виникнення простроченої заборгованості банку здійснювати списання коштів з кореспондентського рахунку банку та його філій, які працюють у СЕП за окремими кореспондентськими рахунками (далі - кореспондентський рахунок). Якщо немає (недостатньо) коштів на кореспондентському рахунку банку, то Національний банк уживає заходів щодо задоволення в повному обсязі своїх вимог за операціями з регулювання ліквідності відповідно до укладених договорів і вимог законодавства України, у тому числі шляхом продажу предмета застави (операції) та/або переведення його за справедливою вартістю у свою власність.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що відповідно до положень постанови Правління НБУ від 09.10.2014 № 655 позивач листами за вих. № 358 від 21.11.2014, № 395 від 16.12.2014, № 404 від 22.12.2014 (які наявні в матеріалах справи, т. 1, а.с. 28-30) звертався до Національно банку України з проханням щодо внесення змін до кредитного договору щодо незастосування штрафних санкцій та інших заходів впливу за простроченою заборгованістю, яка утворилася за позивачем на той момент.

Однак, вказані листи позивача були залишені відповідачем без відповіді.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 408 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "КБ "Фінансова Ініціатива" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 23.06.2015 № 121 "Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ "КБ "Фінансова Ініціатива", яким з 24.06.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "КБ "Фінансова Ініціатива" ( т.1, а.с 39-40).

Постановою Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 407/БТ у власність відповідача було переведено предмет застави (державні облігації України: UA4000173280 у кількості 20 302 штук номінальною вартістю 1000,00 грн. за одну штуку балансовою вартістю 1028,19 грн. за одну штуку загальною вартістю 20 302 000,00 грн. із датою погашення 15.08.2018; UA4000186928 у кількості 4 304 штук номінальною вартістю 1000,00 грн. за одну штуку, балансовою вартістю 775,22 грн., загальною номінальною вартістю 3 012 800,00 грн. із строком погашення 30.09.2019. Окрім того, відповідач нарахував позивачеві пеню за прострочення виконання зобов'язань за кредитним договором у розмірі 5 475 205,48 грн.

Національний банк України в листі № 40-04025/51350 від 22.07.2015, зазначив, що 05.03.2015 здійснено безспірне списання кошів в сумі 51 899 165,55 грн. з кореспондентського рахунку ПАТ "КБ "Фінансова ініціатива". Однак, у зв'язку з відсутністю коштів та віднесенням банку до категорії проблемних НБУ припинив списання коштів та вжив заходів щодо задоволення своїх вимог.

25.02.2016 постановою Київського апеляційного адміністративного суду у справі № 826/18784/15, що набрала законної сили, постанова Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 407/БТ визнана незаконною та скасована.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач послався на те, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2016 у справі № 826/18784/15 встановлено неправомірність постанови Правління НБУ від 23.06.2015 № 407/БТ про переведення у власність відповідача належних позивачеві цінних паперів.

Відповідно до ст. 42 Закону України "Про Національний банк України" НБУ для забезпечення виконання покладених на нього функцій надає кредити банкам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефінансування НБУ та в порядку, визначеному НБУ.

Пунктом 1.4. розділу VI Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 259 від 30.04.2009 визначено, що Національний банк має право з дня виникнення простроченої заборгованості банку здійснювати списання коштів з кореспондентського рахунку банку та його філій, які працюють у СЕП за окремими кореспондентськими рахунками (далі - кореспондентський рахунок). Якщо немає (недостатньо) коштів на кореспондентському рахунку банку, то Національний банк уживає заходів щодо задоволення в повному обсязі своїх вимог за операціями з регулювання ліквідності відповідно до укладених договорів і вимог законодавства України, у тому числі шляхом продажу предмета застави (операції) та/або переведення його за справедливою вартістю у свою власність.

Колегією суддів встановлено, що переведення у власність цінних паперів здійснюється в порядку, передбаченому укладеними договорами.

Положення укладених між позивачем та відповідачем договорів - п. 2.2.8 кредитного договору та п. 2.2.4 договору застави передбачають чіткий порядок задоволення вимог, а саме переведення у власність цінних паперів за справедливою вартістю, що здійснюється лише після неможливості продажу цінних паперів третім особам.

Водночас, як вірно було встановлено судом першої інстанції, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2016, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.07.2016, у справі № 826/18784/15 за позовом ПАТ "КБ "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА" до НБУ, за участю третьої особи - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, постанова Правління НБУ від 23.06.2015 № 407/БТ визнана незаконною та скасована.

Підставами визнання незаконною та скасування постанови Правління НБУ від 23.06.2015 № 407/БТ було те, що відповідачем здійснено переведення у власність цінних паперів на підставі зазначеної постанови Правління НБУ всупереч чинному законодавству при підході до визначення справедливої вартості, що надало можливість відповідачу набути у власність майно за заниженою вартістю, оскільки не сформовано заявки покупців державних цінних паперів, у зв'язку з нездійсненням процедури продажу, що призвело до збільшення витрат позивача.

Переведення у власність цінних паперів за справедливою вартістю здійснюється лише після неможливості продажу цінних паперів третім особам, проте, як встановлено судом адміністративної юрисдикції у справі № 826/18784/15, згідно з публічною інформацією на сайті НБУ (а також інформаційних ресурсів організаторів торгівлі цінними паперами), аукціонних та тендерних пропозицій від відповідача щодо реалізації даних цінних паперів з даними кодами ISIN, які перебувають в заставі позивача, учасникам ринку не надходило.

За наслідками розгляду справи, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.02.2016 у справі № 826/18784/15 було встановлено, що переведення у власність НБУ цінних паперів здійснено не за справедливою ціною, та встановлено, що державні облігації UА 4000180582 в кількості 821 395 шт., UА 4000181275 кількості 1 021 733 шт., UА 4000186159 в кількості 100 695 шт., UА 4000173280 в кількості 200 000 шт., UА 4000186928 в кількості 42 395 шт. підлягають поверненню Національним банком України - ПАТ "КБ "ФІНАНСОВА ІНІЦІАТИВА" як безпідставно переведені у власність НБУ.

Крім того, у мотивувальній частині вказаної постанови апеляційного адміністративного суду міститься висновок про те, що розпорядження Національного банку № 40-04/30-др/БТ від 23.06.2015 у відповідності до пункту 49 Положення про депозитарну та клірингову діяльність Національного банку України", затвердженого постановою Правління Національного банку України № 387 від 25.09.2013, не має ознак правочину відповідно до Цивільного кодексу України, оскільки воно було видане на виконання умов укладених кредитних договорів та договорів застави, а тому підстави для прийняття рішення про нікчемність правочину відсутні. При цьому суд зазначив, що оскільки суд дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для скасування Постанови Національного банку України № 407/БТ від 23.06.2015, якою здійснене переведення державних облігації UА 4000180582, UА 4000186159, зазначені облігації підлягають поверненню Національним Банком України - ПАТ "Комерційний банк "Фінансова Ініціатива".

Згідно з приписами ч. 3 ст. 35 ГПК України (в редакції чинній до 15.12.2017) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, не потребує доказуванню той факт, що звернення стягнення на предмет застави відбулось із порушенням положень чинного законодавства, а також умов договорів кредиту та застави, у зв'язку з чим купонний дохід та дохід від погашення цінних паперів підлягає поверненню позивачу. При цьому доводи НБУ про те, що переведення у власність предмету застави (державних облігацій) є одностороннім правочином, колегія суддів відхиляє оскільки такі дії були передбачені умовами укладених між сторонами договорів (дії зі звернення стягнення), і можуть свідчити лише про вчинення дій з виконання зазначених угод, а не про вчинення окремого одностороннього правочину, як вважає відповідач.

Аналогічна норма по своїй суті міститься у ч. 6 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній з 15.12.2017.

Також, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про те, що адміністративними судами у справі № 826/18784/15 було скасовано лише постанову Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 407/БТ, а сам односторонній правочин зі звернення стягнення на предмет застави недійсним не було визнано.

Судова колегія апеляційного господарського суду зазначає, що судовим рішенням, зокрема, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.07.2016 у справі № К/800/7590/16 зроблено висновок про порушення заставодержателем порядку переведення державних облігацій на свій рахунок (звернення стягнення на майно) і тому не має значення - якою була підстава такого звернення - чи то договір застави, чи кредитний договір, чи постанова Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 407/БТ.

Розпорядження (постанова) Національного банку України є нормативним актом вказаного державного органу, а не правочином у розумінні ст. 202 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Як встановлено судовою колегією апеляційного господарського суду, що на час передачі позивачем предметів застави в заставу відповідачу, вони належали позивачу на праві власності, відповідно до договору купівлі-продажу цінних паперів № ДД-24/14 від 17.10.2014 року та договору купівлі-продажу № ДД -26/14 від 20.10.2014 року.

З огляду на те, що відповідач перевів у власність предмети застави на підставі постанови Правління НБУ від 23.06.2015 № 407/БТ, яка в судовому порядку визнана незаконною та скасована, колегія суддів приходить до висновку, що право власності на предмет застави належить позивачу.

Стосовно доводів відповідача про те, що позивач неодноразово звертався до відповідача з листами про переведення права власності на предмет застави в рахунок погашення існуючої заборгованості за кредитними договорами, колегія суддів зазначає наступне.

Так, в матеріалах справи наявні листи позивача № 439 від 30.12.2014, № 712 від 11.06.2015, відповідно до яких останній просив відповідача розглянути можливість переведення предмета застави за справедливою вартістю у власність відповідача, а саме викупу останнім облігацій внутрішньої державної позики за кредитними договорами.

Разом з тим, як вбачається зі змісту зазначених листів позивач просив відповідача розглянути можливість переведення предмета застави за справедливою вартістю у власність відповідача.

Однак, наявність факту переведення предмета застави у власність відповідача за справедливою вартістю не відбулося, внаслідок чого і була визнана незаконною та скасована постанова Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 407/БТ у справі № 826/18784/15. При цьому переведення предмета застави у власність відповідача не за справедливою ціною спростовує твердження останнього про наявність у даному випадку одностороннього правочину.

Також, позивачем було заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача на користь позивача у справі отриманого відповідачем за час дії незаконної постанови Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 407/БТ купонного доходу (облігації UA4000173280: 19.08.2015 - 1 446 517,50 грн., 17.02.2016 - 1 446 517, 50 грн.; облігації UA4000186928: 05.10.2015 - 183 996,00 грн., 04.04.2016 - 163 552,00 грн.) у загальному розмірі 3 240 583,80 грн.

Згідно з позовними вимогами, обов'язок відповідача відшкодувати позивачу збитки виник внаслідок неправомірного переходу права власності на предмет застави - державні облігації України.

Відповідно до ст. 16, ч. 1 ст. 22 ЦК України захист цивільних прав та інтересів здійснюється, зокрема, шляхом відшкодування збитків. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 217, ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України (далі - ГК України) у сфері господарювання застосовуються господарські санкції, однією з яких є відшкодування збитків. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських правовідносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до положень ст. 224 ГК України учасник господарських відносин повинен відшкодувати спричинені ним збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

За приписами ч. 2 ст. 623 ЦК України, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Отже, на кредитора, позивача по справі, що вимагає відшкодування збитків у вигляді неодержаних доходів (упущеної вигоди) згідно зі ст. 22 ЦК України, покладається обов'язок доказування розміру збитків, завданих йому порушенням зобов'язання відповідно до ст. 623 ЦК України, та що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі використання об'єкта лізингу.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Крім того, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.

У вирішенні спорів про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди суди повинні дослідити, чи могли такі збитки бути реально понесені кредитором та чи вживав кредитор заходів щодо їх відшкодування (п. 3 оглядового листа Вищого господарського суду України від 14.01.2014 № 01-06/20/2014).

Як визначено у ст. 142 ГК України, прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

Як зазначив суд першої інстанції, що розмір та строки отримання купонного доходу та погашення цінних паперів встановлені постановою Міністерства фінансів України від 21.05.2014 № 139 "Про випуск облігацій внутрішньої державної позики для відшкодування сум податку на додану вартість", що підтверджено розміщеною на сайті Міністерства фінансів України http://www.minfin.gov.ua/ інформацією щодо умов випуску облігацій внутрішніх державних позик, що знаходяться в обігу станом на 03.12.2015.

Колегією суддів встановлено, що вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди базуються на розрахунку отриманого прибутку у разі перебування спірних облігацій внутрішньої державної позики у власності позивача, з урахуванням порядку та строків їх погашення та виплати відсоткового доходу за облігаціями.

Отже, враховуючи характер правовідносин сторін у справі (права та обов'язки за кредитним договором та договором застави) колегія суддів приходить до висновку про те, що отриманий відповідачем під час дії постанови Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 407/БТ купонний дохід (облігації UA4000173280: 19.08.2015 - 1 446 517,50 грн., 17.02.2016 - 1 446 517, 50 грн.; облігації UA4000186928: 05.10.2015 - 183 996,00 грн., 04.04.2016 - 163 552,00 грн.) у загальному розмірі 3 240 583,80 грн. є збитками в розумінні ст. 22 ЦК України та ст.ст. 217, 224 ГК України.

В свою чергу, доводи позивача у частині розміру купонного доходу від державних облігацій України, що є предметом договору застави, та щодо розміру погашення цінних паперів, підтверджені наведеними вище доказами та відповідачем у справі не спростовані.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача у справі отриманого відповідачем за час дії незаконної постанови Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 407/БТ, в подальшому скасованої рішенням адміністративного суду, купонного доходу купонного доходу (облігації UA4000173280: 19.08.2015 - 1 446 517,50 грн., 17.02.2016 - 1 446 517, 50 грн.; облігації UA4000186928: 05.10.2015 - 183 996,00 грн., 04.04.2016 - 163 552,00 грн.) у загальному розмірі 3 240 583,80 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При розгляді позовної вимоги про "скасування нарахованої та стягнутої відповідачем пені у розмірі 5 745 205,48 грн." суд першої інстанції, з яким і погоджується судова колегія апеляційного господарського суду, з урахуванням положень ст. 1 ГПК України, ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, дійшов мотивованого висновку, що зазначена вимога не відповідає встановленим способам захисту порушеного права, у зв'язку з чим правомірно відмовив у її задоволенні.

Крім того, позивачем була заявлена вимога про стягнення з відповідача на підставі ст. 625 ЦК України 3% річних за користування купонним доходом та коштами, отриманими від погашення цінних паперів, в сумі 70 047,96 грн. та інфляційних нарахувань у сумі 190 304, 17 грн. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог).

Місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволені вказаних вимог, послався на те, що ст. 625 ЦК України регулює зобов'язальні відносини і не розповсюджується на вимоги щодо стягнення збитків.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, наведеною нормою передбачено правові наслідки порушення грошових зобов'язань, які існували між сторонами до ухвалення рішення суду.

Грошовим, за змістом статей 524, 533, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Тобто грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Водночас обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає, зокрема, у випадку відшкодування збитків та шкоди, оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Відтак, дія ч. 2 ст. 625 ЦК України не поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із завданням шкоди.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.03.2018 у справі № 910/13704/16 та від 16.04.2018 у справі № 910/13057/16.

Стовно доводів заявника апеляційної скарги про те, що місцевим господарським судом не було враховано положення п.п. 1.3, 1.7, 1.8 "Положення про надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України" затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 13.07.2010 № 327 (надалі-Положення), колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з п. 1.2 Положення № 327 від 13.07.2010 стабілізаційний кредит надається платоспроможному банку для підтримки ліквідності на строк до двох років. Національний банк має право приймати рішення про продовження строку користування стабілізаційним кредитом на строк до одного року.

Відповідно до п. 1.3 Положення № 327 від 13.07.2010 рішення про надання чи відмову в наданні стабілізаційного кредиту, зміну умов кредитного договору, погодження графіка повернення кредиту та сплати процентів за користування ним приймає Правління Національного банку в межах монетарних можливостей.

Як вже зазначалось вище, відповідно до положень постанови Правління НБУ від 09.10.2014 № 655 позивач листами за вих. № 358 від 21.11.2014, № 395 від 16.12.2014, № 404 від 22.12.2014 звертався до Національно банку України з проханням щодо внесення змін до кредитного договору та щодо незастосування штрафних санкцій та інших заходів впливу за простроченою заборгованістю, яка утворилася за позивачем на той момент.

Факт отримання вказаних листів НБУ підтверджується відповідними відмітками відповідача про реєстрацію вхідної кореспонденції на наданих позивачем копіях листів.

Як визначено в п. 1.8. Положення № 327 від 13.07.2010 Національний банк залишає без розгляду клопотання і документи банку щодо надання стабілізаційного кредиту чи зміни умов кредитного договору в разі невідповідності їх вимогам законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку, або подання банком неповного пакета документів чи недостовірної інформації та повертає їх банку.

Водночас, п. 3.3 Положення № 327 від 13.07.2010 передбачений перелік підстав прийняття Національним банком рішення про відмову в наданні стабілізаційного кредиту.

Згідно до п. 4.5 Положення № 327 від 13.07.2010 Національний банк має право прийняти рішення про відмову в зміні умов кредитного договору в частині продовження строку користування стабілізаційним кредитом, якщо дійде висновку, що надані банком пояснення причин, які призвели до неплатоспроможності забезпечити своєчасне та в повному обсязі виконання зобов'язань перед Національним банком України або до невиконання програми фінансового оздоровлення.

Таким чином колегія суддів приходить до висновку, що НБУ зобов'язаний був розглянути питання про пролонгацію користування кредитними коштами та прийняти відповідне мотивоване рішення про його задоволення або відмову та повернути надані позивачем документи.

Разом з тим, матеріли справи не містять доказів щодо відсутності зауважень до наданого пакету документів, як того вимагав п. 1.8 вказаного Положення № 327 від 13.07.2010, та/ або повернення Національним банком України позивачу пакету документів так і доказів того, що Національним банком України приймалось відповідне рішення за результатами розгляду вищенаведених звернень позивача щодо вирішення питання про внесення змін до кредитного договору.

Доказів, які б свідчили про протилежне відповідачем до суду не надано.

Посилання заявника апеляційної скарги на те, що постанова Правління Національного банку України від 23.06.2015 № 407/БТ є лише розпорядчим актом, наявність чи відсутність якого жодним чином не впливає на перехід прав на/за спірними цінними паперами до нього, що відбулося на підставі розпорядження НБУ від 23.06.2015 № 40-04/30-др/БТ, судова колегія апеляційного господарського суду вважає неспроможними, оскільки Національний банк України звернув стягнення на цінні папери саме на підставі зазначеної постанови про переведення державних облігацій у власність НБУ, яка, як зазначалося вище, була скасована адміністративним судом з підстав неправильного визначення справедливої вартості предметів застави.

При цьому вказане розпорядження, яке не є правочином у розумінні ЦК України, було винесено саме на підставі постанови Правління НБУ від 23.06.2015 № 407/БТ (тобто є похідним документом).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача отриманого купонного доходу у розмірі 3 240 583,00 грн., отриманого доходу від погашення цінних паперів у розмірі 860 800,00 грн. та визнання за ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» права власності на цінні папери - державні облігації України UA4000173280 у кількості 20302 штук загальною номінальною вартістю 20 302 000,00 грн..; державні облігації України UA4000186928 у кількості 4304 штук загальною номінальною вартістю 3 012 800,00 грн. підлягають задоволенню, у зв'язку з їх обґрунтованістю та доведеністю.

Частиною 1 ст. 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Також, колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі «Трофимчук проти України» заява no. 4241/03 від 28.10.2010).

Судові витрати на підставі ст.129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 281, 282 та Розділом ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Національного банку України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2017 у справі № 910/13054/16 залишити без змін.

2. Справу № 910/13054/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено 26.04.2018.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді М.Л. Яковлєв

С.Р. Станік