РІШЕННЯ

Іменем України

19 квітня 2018 року

Київ

справа №800/317/17

адміністративне провадження №П/9901/233/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача: Васильєвої І.А.,

Суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П., Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,

Секретар судового засідання: Горбатюк В.С.,

по справі № П/9901/233/18;

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

представник позивача - ОСОБА_3,

представник відповідача - Гуцал Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції позовну заяву ОСОБА_2 до Президента України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

01 серпня 2017 року ОСОБА_2 (далі - позивач, ОСОБА_2) звернувся до Вищого адміністративного суду України з позовом до Президента України в якому просив суд визнати бездіяльність Президента України протиправною стосовно відмови у розгляді клопотань про помилування ; зобов'язати Президента України та керований їм відповідний орган прийняти до розгляду клопотання про помилування; надати допомогу адвоката для забезпечення конституційного та процесуального права (арк. справи 4-5).

14.09.2017 року ОСОБА_2 надіслав на адресу суду уточнений адміністративний позов, в якому в якості відповідачів зазначив: Президента України та Департамент з питань помилування та просив суд:

- визнати порушення його конституційних прав, гарантованих статтею 22 та 58 Конституції України, що є результатом протиправної бездіяльності Президента України в співучасті з Департаментом з питань помилування;

- зобов'язати Президента України розглянути клопотання про помилування та внести для цього відповідні поправки в ч. 2 та ч. 4 Положення про помилування (арк. справи 16-17).

В обґрунтування позову ОСОБА_2 зазначив, що на нього не розповсюджуються вимоги Положення про порядок здійснення помилування, затвердженого указом Президента України від 21 квітня 2015 року № 223, а розповсюджуються вимоги Положення про помилування, введені в дію Указом Президента Л. Кучми від 12 квітня 2000 року № 588/2000, оскільки ст. 87 Кримінального кодексу України не має зворотної дії в часі. Застосування вимог Положення № 223 суперечить Конституції України та Кримінальному кодексу України і порушує його конституційні права, гарантовані статтею 22 і частиною першою статті 58 Конституції України.

З огляду на викладене, вважає, що Президент України повинен розглянути його клопотання про помилування відповідно до закону, який діяв на момент скоєння ОСОБА_2 злочину.

До того ж вказав, що бездіяльність Президента України полягає в тому, що він несе персональну відповідальність за протиправну бездіяльність Департаменту з питань помилування та свою бездіяльність, яка полягає в невиконанні ним Конституції України при затвердженні правил помилування, які не поширюються на позивача, тобто не мають зворотної дії в часі, та не затвердження правил, які поширюються на позивача (арк. справи 16-17).

Ухвалами Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2017 року: адміністративний позов у частині вимог, що заявлені до Департаменту з питань помилування Адміністрації Президента України повернутий заявнику, а у частині вимог про визнання протиправною бездіяльності Президента України щодо відмови у розгляді клопотань про помилування та зобов'язання Президента України розглянути клопотання про помилування та внести для цього відповідні поправки до Положення про помилування, - провадження у справі відкрито (арк. справи 1-2, 19-20).

Вказана ухвала про повернення частини позовних вимог набрала законної сили з моменту прийняття, оскільки не оскаржена позивачем до Верховного суду України, а тому суд розглядає вимоги виключно до Президента України, які прийняті ВАСУ до розгляду.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09 січня 2018 року вказану справу передано з Вищого адміністративного суду України до Верховного суду та визначений склад суду в цій адміністративній справі, а саме: судову колегію у складі суддів: Васильєвої І.А. (суддя-доповідач), Пасічник С.С., Юрченко В.П., Хохуляк В.В., Ханову Р.Ф.

02 лютого 2018 року, на адресу суду, через канцелярію від представника відповідача, надійшов відзив на позовну заяву, який вмотивований тим, що адміністрацією Президента України правомірно відмовлено у розгляді по суті клопотання про помилування ОСОБА_2, оскільки у відповідності до Положення про порядок здійснення помилування, затвердженого Указом Президента України від 21 квітня 2015 року № 223/2015, позивач не відбув відповідних 20 років призначеного покарання (арк. справи 41-44).

12 лютого 2018 року позивач надіслав відповідь на відзив, в якому посилався на ті ж самі обставини, що в позовній заяві (зокрема уточненій), зазначивши на порушенні відповідачем, у зв'язку з не розглядом клопотання про помилування, його конституційних прав та свобод (арк. справи 81-82).

27 березня 2018 року на адресу суду від представника ОСОБА_2, адвоката ОСОБА_3, надійшли додаткові пояснення по справі, які обґрунтовані тим, що бездіяльність Президента України виражена саме в тому, що не розглянуті по суті клопотання про помилування і застосовані при розгляді цих клопотань вимоги Положення, затвердженого Указом Президента України № 223, замість вимог Положення, затвердженого Указом № 588/2000. До того ж представник позивача вказав на те, що особа, засуджена до довічного позбавлення волі 08.06.2000 року спочатку відбуття свого покарання мала розраховувати подати клопотання про помилування після відбуття не менше, як п'ятнадцяти років, а з набранням чинності Указу Президента України № 994 від 20.10.2001 року та Указу Президента України від 21 квітня 2015 року № 223 положення такої особи суттєво погіршилось, оскільки подання клопотання про помилування стало можливим вже після відбуття нею не менш як 20 років призначеного покарання.

На підставі викладеного представник позивача просив визнати бездіяльність Президента України щодо не розгляду по суті клопотань про помилування протиправною, та зобов'язати Президента України внести зміни до Положення про порядок здійснення помилування, затвердженого Указом Президента України від 21.04.2015 року № 223 (арк. справи 102-106).

В судовому засіданні позивач, та його представник підтримали заявлені позовні вимоги, просили задовольнити позов. Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, підтримавши доводи надісланого на адресу суду відзиву на позовну заяву.

Колегія суддів, заслухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, та наданий відповідачем відзив на позовну заяву встановила наступне.

ОСОБА_2 засуджений вироком Київського міського суду від 27 грудня 1999 року до смертної кари, який в подальшому змінений ухвалою Верховного Суду України від 8 червня 2000 року на довічне позбавлення волі. Вказані обставини не є спірними між сторонами. Відповідно до ухвали Апеляційного суду Вінницької області від 26 січня 2017 року встановлено строк відбування ОСОБА_2 покарання з 23 серпня 1999 року.

Відповідно до штемпелю вхідної кореспонденції Адміністрації Президента України, мати засудженого, ОСОБА_10 20 лютого 2017 року звернулась до Адміністрації Президента України з клопотанням про помилування її сина, ОСОБА_2, в якому, з врахуванням виключних обставин, просила звільнити його від подальшого відбування покарання, або замінити довічне позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк (арк. справи 55-56), також ОСОБА_11 на адресу Президента України Порошенко П.О. надіслано клопотання про підтримання клопотання ОСОБА_10, про помилування ОСОБА_2 (арк. справи 52-53).

21 лютого 2017 року за вих. номерами № 21-0081/17 Департаментом з питань помилування при Адміністрації Президента, за результатами розгляду клопотань (ОСОБА_10 та ОСОБА_11) про помилування ОСОБА_2, надана відповідь про неможливість розгляду по суті цих клопотань, оскільки засуджений не відбув 20 років призначеного покарання, як-то передбачено Положенням про порядок здійснення помилування, затвердженого указом Президента України від 21 квітня 2015 року № 223, а також частиною 7 статті 151 Кримінально-виконавчого кодексу України (арк. справи 6, 7).

Як встановлено колегією суддів, звернення позивача до суду обумовлено незгодою з відмовою у розгляді клопотань про помилування, оскільки позивач вважає, що клопотання про помилування повинно бути розглянуто Президентом України з врахуванням Положення про помилування, введеного в дію Указом Президента Л. Кучми від 12 квітня 2000 року № 588/2000, а тому, оскільки він відбув 18 с половиною років покарання у вигляді позбавлення волі, наявні усі підстави, для внесення відповідних поправок до Положення про помилування від 21 квітня 2015 року № 223 та розгляду клопотання по суті. Вважає, не розглянувши клопотання по суті, Президент України порушує його конституційні права, гарантовані статтею 22 та 58 Конституції України, що є результатом його протиправної бездіяльності.

З приводу викладеного колегія суддів зазначає.

12 квітня 2000 року Указом Президента Л. Кучми затверджено Положення про помилування № 588/2000, яке регулює порядок помилування засуджених (далі - Положення № 588/2000), яке діяло в часі з 12 квітня 2000 року по 19 липня 2005 року.

Пунктом 4 цього Положення було встановлено, що клопотання про помилування може бути подано після набрання вироком законної сили.

Право на клопотання про помилування має засуджений до довічного позбавлення волі - після відбуття не менш 15 років покарання.

Вказаний Указ Президента втратив чинність 19 липня 2005 року на підставі Указу Президента від 19 липня 2005 року № 1118/2005, яким передбачалось право на звернення з клопотанням про помилування якщо особу засуджено до довічного позбавлення волі, вже після відбуття нею не менше двадцяти років призначеного покарання.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом зазначив, що наявні усі підстави застосовувати до спірних правовідносин Положення про помилування № 588/2000, оскільки вимоги Положення розповсюджуються на нього, внаслідок його дії на час винесення вироку.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що в межах розгляду справи № 800/357/15 за позовом ОСОБА_2 до Президента України Порошенка Петра Олексійовича розглядались вимоги:

- про визнання частково незаконним і нечинним в частині першій пункту 2 (абзац другий пункту 2) та частині другій пункту 4 (абзац другий пункту 4) Положення про порядок здійснення помилування, затвердженого Указом Президента України від 21 квітня 2015 року № 223/2015, як такі, що суперечать Конституції України та Кримінальному кодексу України та порушують його конституційні права, гарантовані статтею 22 та частиною 1 статті 58 Конституції України.

Як встановлено колегією суддів, Вищий адміністративний суд України в постанові від 18 лютого 2016 року, під час перевірки законності Указу Президента України від 21 квітня 2015 року № 223/2015, яким затверджено Положення про порядок здійснення помилування, в рамках спірного позивачем питання зазначив наступне:

«За змістом статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до частини другої статті 4 Кримінального кодексу України злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.

Спірні норми Положення про порядок здійснення помилування, затвердженого Указом Президента України від 21 квітня 2015 року N 223/2015 не регулюють питання кримінальної відповідальності особи, не звужують та не розширюють права засудженого, а регулюють правовідносини, які виникають в зв'язку з помилуванням осіб, засуджених до довічного позбавлення волі в тих рамках правового регулювання, які викладені в статті 87 Кримінального кодексу України. Відтак, посилання позивача на звуження його прав спірними нормами є помилковим.

Доводи позивача, що спірні норми повинні по-іншому, ніж на даний час, регулювати порядок помилування осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, зокрема, враховувати положення того кримінального закону, який був чинний на час призначення засудженому покарання, є необґрунтованими, тому не можуть бути взяті судом до уваги».

Постановою Верховного Суду України від 11 жовтня 2016 року позивачу відмовлено у задоволенні заяви про перегляд постанови ВАСУ від 18 лютого 2016 року. Вказана постанова набрала законної сили 11 жовтня 2016 року.

Відповідно до ч. 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Тобто в межах цієї справи вже дана судами оцінка застосування до ОСОБА_2 при розгляді клопотання про помилування вимог Положення про порядок здійснення помилування, затвердженого Указом Президента України від 21 квітня 2015 року N 223/2015.

При цьому, як встановлено судом, Департаментом з питань помилування листами від 21.02.2017 року № 21-0081/17 (арк. справи 7, 8) відмовлено в розгляді клопотань по суті з посиланням на те, що засуджений не відбув 20 років призначеного покарання.

З приводу викладеного колегія суддів зазначає, що загальна процедура розгляду Департаментом клопотань про помилування та підготовки матеріалів до розгляду клопотання, повідомлення заявника про результати такого розгляду, передбачена Положенням № 223/2015.

Наказом Міністерства юстиції України від 28.09.2012 року № 1439/5 затверджений Порядок подання до Адміністрації Президента України матеріалів за клопотаннями про помилування засуджених та виконання указів Президента України про помилування (далі - Порядок № 1439/5), який визначає механізм підготовки матеріалів за клопотаннями про помилування засуджених і подання їх до Департаменту з питань помилування Адміністрації Президента України Міністерством юстиції України та виконання указів Президента України про помилування згідно з Положенням про порядок здійснення помилування, затвердженим Указом Президента України від 21 квітня 2015 року № 223.

У відповідності до п. 7, 8 Положення № 223/2015 підготовку матеріалів до розгляду клопотання про помилування та повідомлення заявника про результати такого розгляду здійснює Департамент з питань помилування Адміністрації Президента України (далі - Департамент).

Департамент для виконання покладених на нього завдань має право в установленому порядку запитувати та одержувати від державних органів, органів місцевого самоврядування, установ виконання покарань необхідні для розгляду клопотання про помилування документи, матеріали та інформацію.

Клопотання про помилування і підготовлені Департаментом матеріали попередньо розглядаються Комісією при Президентові України у питаннях помилування (далі - Комісія).

У відповідності до п. 10-14 цього Положення, про клопотання, які не підлягають задоволенню за обставин, передбачених цим Положенням, Департамент доповідає Комісії.

Пропозиції Комісії за результатами попереднього розгляду клопотань про помилування оформляються протоколом, який підписують голова та секретар Комісії.

За результатами попереднього розгляду клопотань про помилування і матеріалів, підготовлених Департаментом, Комісія вносить Президентові України пропозиції про застосування помилування.

Про клопотання, підстав для задоволення яких не знайдено, Комісія доповідає Президентові України.

Про помилування засудженого Президент України видає указ.

У разі відхилення Комісією клопотання про помилування засудженої особи повторне клопотання щодо неї за відсутності нових обставин, що заслуговують на увагу, може бути внесено на розгляд Комісії не раніш як через рік із часу відхилення попереднього клопотання.

Тобто з аналізу вищенаведених норм Положення № 223 вбачається, що клопотання про помилування і підготовлені Департаментом матеріали попередньо розглядаються Комісією при Президентові України у питаннях помилування, та лише потім передаються на розгляд по суті Президенту України.

При цьому про клопотання, які не підлягають задоволенню за обставин, передбачених цим Положенням, Департамент спочатку доповідає Комісії, а Комісія доповідає Президентові України. Тобто тільки з дотриманням Департаментом процедури підготовки розгляду клопотання про помилування, яке направляється з висновками та пропозиціями Комісії, за результатами попереднього розгляду клопотань про помилування і матеріалів, підготовлених Департаментом, Комісія вносить Президентові України пропозиції про застосування помилування.

Проте в матеріалах справи відсутні відомості про відмову особисто Президентом України у розгляді клопотання про помилування.

Крім цього, у відповідності до п. 27 статті 106 Конституції України виключно Президент України здійснює помилування, та не може передавати свої повноваження іншим особам або органам. Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України, а у відповідності до частин 1, 2 статті 87 Кримінального кодексу України помилування здійснюється Президентом України стосовно індивідуально визначеної особи.

Тобто видання указу про помилування, - це виключне право Президента України стосовно індивідуально визначеної особи.

Щодо вимог позивача про внесення змін до Положення, колегія суддів звертає увагу, що чинне законодавство України не містить норм, які зобов'язують Президента України, за певних обставин, та щодо конкретно визначеної особи вносити зміни до Положення про помилування, та відповідні поправки.

З урахуванням вкладеного Суд дійшов висновку, що позивачем не доведена бездіяльність Президента України щодо не розгляду клопотання про помилування, та як наслідок відсутні підстави для зобов'язання його здійснити певні дії.

На підставі викладеного, керуючись статтями 241-246, 255, 262, 266, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Президента України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, - відмовити.

Рішення Верховного Суду як суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення в повному обсязі.

Рішення в повному обсязі складено 23 квітня 2018 року.

Головуючий Васильєва І.А

Судді: Пасічник С.С.

Юрченко В.П.

Ханова Р.Ф.

Хохуляк В.В.