Постанова

Іменем України

18 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 2-512/2005

провадження № 61-7058св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного

цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Погрібного С. О., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4, Фонтанська селищна рада Комінтернівського району Одеської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Одеської області від 27 квітня 2016 року у складі колегії суддів: Ісаєвої Н. В., Комлевої Н. В., Журавльова О. Г.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2004 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Фонтанської селищної ради Комінтернівського району Одеської області про визнання права власності на житловий будинок.

На обґрунтування заявлених вимог позивачі посилалися на те, що 22 лютого 2002 року між ОСОБА_7, який діяв від імені ОСОБА_8 на підставі довіреності, та Фонтанською селищною радою Комінтернівського району в особі ОСОБА_9, яка діяла на підставі довіреності, виданої селищною радою, було укладено договір купівлі-продажу, за яким придбано будинок АДРЕСА_1 для прокурора цього району ОСОБА_3 та членів його сім'ї ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_10 Частину грошових коштів на купівлю цього будинку було внесено на рахунок селищної ради ОСОБА_3, який отримав ці кошти від них, а вони в свою чергу отримали ці кошти від продажу житла, що належало на праві власності ОСОБА_1 та її чоловіку ОСОБА_10 Особистих грошових коштів ні ОСОБА_3, ні ОСОБА_4 не мали. У зв'язку зі зміною місця роботи ОСОБА_3 відповідачі у вказаний будинок не вселилися. Вони провели реконструкцію будинку та його перебудову за власний рахунок. ОСОБА_3 і ОСОБА_4 гроші, витрачені на придбання спірного будинку, не повернули та обіцяли переоформити будинок на них, однак добровільно цього не зробили. Тому просили визнати за ними право власності на будинок.

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 15 грудня 2004 року позов задоволено. Ухвалено договір купівлі-продажу від 22 лютого 2002 року, посвідчений державним нотаріусом Комінтернівської районної державної нотаріальної контори Одеської області і зареєстрований в реєстрі під № 422, вважати таким, що втратив чинність. Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на кам'яний, покритий шифером житловий будинок з господарськими надвірними спорудами, розташований на земельній ділянці площею 0,0914 га в АДРЕСА_1.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ділянка під будівництво була надана ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідно до закону, при спорудженні будинку позивачами не було допущено суттєвих порушень будівельних норм і правил. Спір неможливо вирішити у позасудовому порядку, оскільки будинок в експлуатацію не зданий, а роботи з його переобладнання здійснювалися без проекту, у зв'язку з чим право власності сторін на будинок не оформлене. Один з тих, у чию власність придбавався будинок, - ОСОБА_10 помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 27 квітня 2016 року за апеляційною скаргою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 15 грудня 2004 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що місцевий суд вийшов за межі позовних вимог. У позовній заяві, яка знаходиться в матеріалах справи, відсутні вимоги щодо визнання договору купівлі-продажу від 22 лютого 2002 року таким, що втратив чинність.Судом зазначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вважаються такими, що прийняли спадщину після смерті ОСОБА_10, однак у позовній заяві це питання не порушувалося. У рішенні неправильно відображена позиція відповідачів щодо заявлених до них позовних вимог. У позовній заяві Фонтанська селищна рада та фінансовий відділ Комінтернівської райдержадміністрації вказані як треті особи, однак згідно з рішенням суду вони мали статус відповідачів. При цьому вони не були повідомлені судом про час та місце розгляду справи, відомості про направлення їм копій позовної заяви та судового рішення в матеріалах справи відсутні. Законодавством не передбачено визнання права власності на тих підставах, які зазначені у позові.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Апеляційного суду Одеської області від 27 квітня 2016 року та направити справу на новий апеляційний розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанціїне звернуто увагу на те, що на час апеляційного провадження у цій справі вирішувався спір про виселення ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_11 зі спірного будинку, оскільки рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 19 грудня 2014 року у справі № 522/4042/14-ц у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_11 перед ОСОБА_5 за договором позики від 30 листопада 2011 року звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме на вищевказаний будинок. Однак апеляційний суд ухвалив рішення без залучення до участі у справі іпотекодержателя спірного майна - ОСОБА_5, позбавивши його права на надання пояснень щодо обставин справи, доведення своєї позиції відповідними доказами та спростування висновку про незаконність рішення суду першої інстанції чи про наявність підстав для поновлення строків на апеляційне оскарження, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. У судовій практиці чітко сформована правова позиція, відповідно до якої суд зобов'язаний вирішити питання про склад осіб, які братимуть участь у справі та залучати іпотекодержателя спірного майна до участі у судовій справі, предметом якої є таке майно. Достовірно знаючи про початок процедури примусового виконання рішення суду щодо виселення, ОСОБА_3 за спливом 12 років після ухвалення рішення судом першої інстанції звернувся з апеляційною скаргою на таке рішення з єдиною ціллю - створити необхідні правові підстави для оспорювання законності передачі в іпотеку спірного будинку та уникнення відповідальності за борговими зобов'язаннями. Крім цього, ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 04 квітня 2016 року ОСОБА_3 безпідставно поновлено строк на апеляційне оскарження рішення місцевого суду від 15 грудня 2004 року без будь-якого аналізу причин пропуску такого строку.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 жовтня 2016 року поновлено строк на касаційне оскарження рішення суду апеляційної інстанції, відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Комінтернівського районного суду Одеської області.

У листопаді 2016 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 подано заперечення на касаційну скаргу, яке мотивовано тим, що спірний будинок було придбано за бюджетні кошти, з яких 30 тис. грн було виділено з обласного бюджету на підставі розпорядження Одеської обласної державної адміністрації від 15 березня 2001 року № 234/А та перераховано на рахунок виконкому Фонтанської сільської ради згідно з розпорядженням Комінтернівської районної державної адміністрації від 26 грудня 2001 року № 622; 40 тис. грн було виділено рішенням Комінтернівської районної ради Одеської області від 14 березня 2002 року № 266; 30 тис. грн було виділено рішенням Комінтернівської районної ради Одеської області від 14 червня 2002 року № 15-XXIY. Позов Фонтанської сільської ради стосовно визнання недійсними укладених договорів та витребування з чужого незаконного володіння майна Фонтанської сільської ради - будинку по АДРЕСА_1 - наразі розглядається Комінтернівським районним судом Одеської області. ОСОБА_5 залучено до участі у вказаній справі і він має можливість відстоювати свої права, які виникли на підставі підробленого судового рішення. Про наявність рішення Приморського районного суду міста Одеси від 19 грудня 2014 року у справі № 522/4042/14-ц, на яке посилається заявник, їм стало відомо лише 10 червня 2016 року, коли в будинку з'явився державний виконавець. Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 15 грудня 2004 року ні за яких обставин не могло бути залишено без змін, оскільки воно ухвалене з грубим порушеннями вимог закону, які докладно описані у рішенні апеляційного суду. ОСОБА_5 у своїй скарзі заперечує проти ухвали Апеляційного суду Одеської області про поновлення їм строку на апеляційне оскарження, однак касаційна скарга не містить правових доводів щодо того, чому вказана ухвала не відповідає чинному законодавству. У заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження вони вказували на те, що справу було розглянуто судом першої інстанції за їх відсутності, копія судового рішення їм не направлялася і їм не було відомо про його існування, тому вони не мали можливості оскаржити його у встановлений законом строк.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексуУкраїни в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У лютому 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ цивільну справу № 2-512/2005 передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлено, що 22 лютого 2002 року ОСОБА_7, який діяв від імені ОСОБА_8 на підставі довіреності, з однієї сторони та Фонтанська сільська рада Комінтернівського району Одеської області в особі Баловнєвої Т. В., що діяла на підставі довіреності, з другої сторони уклали договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_8 продала, а Фонтанська сільська рада Комінтернівського району Одеської області купила у рівних частках для прокурора Комінтернівського району Одеської області - ОСОБА_3 та членів його сім'ї: дружини - ОСОБА_2, сина - ОСОБА_4, а також ОСОБА_1 та ОСОБА_10 будинок АДРЕСА_1, цей будинок розташований з усіма господарськими будівлями та спорудами на земельній ділянці площею 868 кв.м. Продаж будинку вчинено за 193 тис. грн.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 помер.

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 02 березня 2004 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_1 у рівних частинах належить земельна ділянка, розташована у АДРЕСА_1.

Відповідно до статті 15-1 Цивільного процесуального кодексу України від 18 липня 1963 року в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції (далі - ЦПК України 1963 року), суд розглядає цивільні справи не інакше як за заявою (скаргою) осіб, зазначених в статті 5 цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, доказів.

У листопаді 2004 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до суду з цим позовом та просили визнати за ними право власності на вищевказаний будинок і зобов'язати МБТІ Комінтернівського району зареєструвати за ними право власності.

У матеріалах справи наявні заяви ОСОБА_3 та ОСОБА_4, в яких вони зазначили про свою незгоду з викладеними у позовній заяві вимогами, про відсутність у них боргів перед позивачами та про розгляд справу без їх участі.

15 грудня 2004 року Комінтернівським районним судом Одеської області ухвалено рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Відповідно до частини першої статті 292 ЦПК України 1963 року апеляційні скарги, апеляційне подання прокурора на рішення суду першої інстанції можуть бути подані протягом одного місяця з наступного дня після проголошення рішення.

Отже, строк на оскарження рішення суду першої інстанції за ЦПК України 1963 року не був пов'язаний з часом отриманням особами, які брали участь у справі, копії судового рішення.

Установлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були обізнані про розгляд цієї справи в суді першої інстанції, про що свідчать їх вищевказані заяви.

23 березня 2016 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до апеляційного суду із заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 15 грудня 2004 року та апеляційною скаргою на це рішення.

Як на підставу поновлення їм пропущеного строку (більш ніж одинадцять років) заявники вказували на те, що на порушення вимог статті 216 ЦПК України 1963 року у справі відсутні відомості про надіслання їм судом копій оскаржуваного рішення. Крім цього, їм випадково стало відомо про існування незаконного рішення , яке суттєво порушує їх права, лише 21 березня 2016 року.

Ухвалою судді Апеляційного суду Одеської області від 04 квітня 2016 року заяву ОСОБА_3, ОСОБА_4 про поновлення строку задоволено. Поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 15 грудня 2004 року і відкрито апеляційне провадження у справі.

Постановляючи вказану ухвалу, апеляційний суд виходив з поважності причин пропуску процесуального строку. При цьому будь-якого обґрунтування такого висновку в ухвалі не наведено.

Представником ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на підтвердження доводів щодо обізнаності заявників про оскаржене ними в апеляційному порядку рішення задовго до його оскарження надано копію договору купівлі-продажу від 29 жовтня 2011 року, згідно з якою ОСОБА_4, діючи на підставі довіреності, наданої йому ОСОБА_1, здійснив відчуження спірного будинку, який на той час належав ОСОБА_1

Крім цього, заявниками не зазначено, а матеріали справи не містять жодного доказу щодо неможливості відповідачів довідатися про ухвалене місцевим судом рішення у цій справі в установлені законом строки чи перешкоджання їм у наданні достовірної інформації про наслідки розгляду справи та існування такого рішення.

Судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, що беруть участь у справі. Поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду без доведення поважності причин його пропуску не забезпечує рівноваги між інтересами сторін та правової визначеності у цивільних правовідносинах, які є складовими принципу верховенства права, закріпленого статтею 8 Конституції України.

Наведені обставини повність спростовують доводи про поважність причин пропуску строку, викладені ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 15 грудня 2004 року.

Безпідставне поновлення пропущеного строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті шостої Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно права на справедливий суд.

У пункті 46 рішення від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України» (заява № 32053/13) Європейський суд з прав людини констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті шостої Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами («Рябих проти Росії», заява № 52854/99, пункти 51 і 52, ECHR 2003-Х).

Разом з тим, у пункті 47 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (рішення у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03, пункт 41, від 03 квітня 2008 року).

У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті шостої Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.

Поновлюючи без наведення жодних обґрунтувань строк на апеляційне оскарження рішенням суду, яким вирішено питання про право власності на нерухоме майно, більш ніж через одинадцять років після набрання ним законної сили, апеляційний суд залишив поза увагою той факт, що за спливом такого тривалого часу скасування судового рішення (не вдаючись до аналізу його законності та обґрунтованості) може суттєво вплинути на права та законні інтереси інших осіб, які вступали у цивільно-правові відносини з власниками майна, розумно очікуючи, що минулі операції з цим майном є цілком правомірними. Таке скасування рішення суду без врахування інтересів зазначених осіб, без заслуховування їх аргументів та без наведення мотивованої відповіді на них становить істотне порушення пункту 1 статті шостої Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті першої Першого протоколу до Конвенції стосовно права кожної особи мирно володіти своїм майном та неможливості бути позбавленою своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Суд апеляційної інстанцій не здійснив належне правосуддя, у судовому рішенні про поновлення стоку на апеляційне оскарження не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, коли зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (справи «Мала проти України»; «Серявін та інші проти України»; «Проніна проти України», «Суомінен проти Фінляндії»).

В силу вищенаведених положень статті 400 ЦПК України у Верховного Суду відсутні процесуальні можливості з'ясувати дійсні обставини справи та оцінити докази, які не були досліджені судами попередніх інстанцій, що перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове судове рішення.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки порушення норм процесуального права, що призвели до ухвалення незаконних судових рішень, при розгляді даної справи допущені апеляційним судом, оскаржуване рішення необхідно скасувати і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Під час нового розгляду суду необхідно врахувати викладене, вирішити вказане питання в установлені законом розумні строки з додержанням вимог процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами та іншими особами, чиї права та обов'язки зачіпаються оскаржуваним судовим рішенням, докази, дати правову оцінку доводам і запереченням цих осіб та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

Керуючись статями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Одеської області від 27 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 04 квітня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Стрільчук Судді:С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов С. О. Погрібний О. В. Ступак