АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1531/18 Справа № 192/476/17

Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Красвітна Т.П.

Категорія 43

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2018 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого – Красвітної Т.П.,

суддів: Свистунової О.В., Єлізаренко І.А.,

при секретарі Попазовій Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3 на рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 07 листопада 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа – Солонянський районний сектор Головного управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, виселення та зняття з реєстраційного обліку, –

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що він є власником будинку №26 по вул. Бригадній в с. Письмечеве Солонянського району Дніпропетровської області. У даному будинку зареєстрований також відповідач, який зловживає спиртними напоями, агресивно поводиться у відношенні до позивача, псує майно та вчиняє сварки, які негативно впливають на позивача. Тому позивач, посилаючись на положення ч. 2 ст. 107, 115, 116, 150, 156 ЖК, просив визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням №26 по вул. Бригадній в с. Письмечеве Солонянського району Дніпропетровської області; зобов’язати Солонянський районний сектор Державної Міграційної Служби України в Дніпропетровській області зняти відповідача з реєстраційного обліку; виселити ОСОБА_4 з вказаного домоволодіння.

Рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 07 листопада 2017 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 – ОСОБА_3, посилаючись на незаконність оскаржуваного рішення, ставить питання про його скасування та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду. Згідно абз. 3 п. 3 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Також п. 8 ч. 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, в редакції, що діє з 15.12.2017 року, передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони повідомлені належним чином у відповідності до вимог ст.ст. 128-130 ЦПК України, що стверджується поштовими повідомленнями про вручення судових повісток відповідачу та третій особі, які долучені до матеріалів справи, а також письмовою розпискою представника позивача (а.с. 149).

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення відсутні, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що житловий будинок з господарськими спорудами по вул. Бригадній, 26 в с. Письмечеве Солонянського району Дніпропетровської області належав відповідачу ОСОБА_4 на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину від 18.08.2006 року.

18 грудня 2012 року відповідач ОСОБА_4 подарував вказаний будинок своїй рідній сестрі ОСОБА_5, що стверджується копією відповідного договору дарування, який укладений у письмовій нотаріальній формі, та визнано сторонами (а.с.51)

26 червня 2014 року ОСОБА_5 подарувала вищевказаний житловий будинок ОСОБА_2, що є позивачем у справі. Викладене підтверджується копією відповідного договору дарування, укладеного у письмовій нотаріальній формі, та визнано сторонами (а.с.23-25).

Судом встановлено, що в будинку №26 вул. Бригадній в с. Письмечеве Солонянського району Дніпропетровської області відповідач зареєстрований 11.10.2012 року, а позивач – 15.03.2007 року (а.с. 18, 14, 83).

У вказаному будинку постійно проживає відповідач, що підтверджується, зокрема, показами свідків, яким місцевим судом надано належної оцінки. Крім того, даний факт не заперечується позивачем, що стверджується змістом позовної заяви, змістом апеляційної скарги та поясненнями представника позивача у судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

Колегія наголошує, що, відповідно до змісту позовної заяви (а.с. 7 – 13), даний позов про виселення, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням заявлено з підстав ч. 2 ст. 107, 115, 116, 150, 156 ЖК; позовні вимоги обґрунтовані доводами про порушення норм саме житлового законодавства України. Згадування у тексті позовної заяви загальних норм Цивільного кодексу України носить формальний характер (обгрунтування позовних вимог за положеннями ЦК України в позовній заяві не неведене) та не спростовує факту заявлення даного позову за правовими підставами, які передбачені Житловим кодексом. До закінчення місцевим судом з»ясування обставин справи та перевірки їх доказами зміст позовних вимог, підстави чи обгрунтування позову позивачем не змінювались та не уточнювались; відповідні письмові процесуальні документи в матеріалах даної цивільної справи відсутні.

При вирішення даної справи місцевим судом правомірно дотримано вимог ч. 1 ст. 11 ЦПК України в редакції, що діяла до 15.12.2017 року (ч. 1 ст. 13 ЦПК України), де передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За змістом ч. 2 ст. 107 ЖК у разі вибуття наймача або членів його сім’ї до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті, договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття, а якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім’я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім‘ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня його вибуття.

Відповідно до ст. 116 ЖК, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення. Осіб, які підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення за неможливістю спільного проживання, може бути зобов'язано судом замість виселення провести обмін займаного приміщення на інше жиле приміщення, вказане заінтересованою в обміні стороною. Осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Як роз'яснено в п. 17 постанови Пленум Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року №2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України", при вирішенні справ про виселення на підставі ст. 116 ЖК осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Йдеться, зокрема, про заходи попередження, яких застосовують суди, прокурори, органи внутрішніх справ, адміністративні комісії виконкомів, а також заходи громадського впливу, яких вживають збори жильців будинку чи члени житлово-будівельних кооперативів, трудові колективи, товариські суди й інші громадські організації за місцем роботи або проживання відповідача. Беручи до уваги офіційний характер заходів запобігання та громадського впливу, які мають передувати виселенню наймача або членів його сім'ї на підставі ст. 116 ЖК без надання іншого жилого приміщення, і відповідно до правил ст. 29 ЦПК про допустимість засобів доказування факт застосування заходів запобігання та громадського впливу має підтверджуватися письмовими доказами.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам у їх сукупності; розглянувши справу у межах заявлених позовних вимог та у відповідності до правових підстав позову, що визначені у позовній заяві; встановивши, що відповідач постійно проживає у ІНФОРМАЦІЯ_1, що не заперечується позивачем; встановивши відсутність факту систематичного порушення ОСОБА_4 правил співжиття, які роблять неможливим для інших осіб, зокрема, для позивача, проживання з відповідачем в одному будинку за вказаною адресою, - суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про виселення відповідача, визнання його таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням та ухвалив законне рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Колегія звертає увагу, що висновок органу поліції від 19 грудня 2016 року не доводить факту систематичного порушення відповідачем правил співжиття, враховуючи, що, згідно його змісту, в діях ОСОБА_4 відсутні ознаки адміністративного або кримінального правопорушення (а.с.19). Будь-яких інших доказів про порушення відповідачем правил співжиття позивачем не представлено, клопотань про витребування відповідних доказів судом не заявлено, що стверджується матеріалами справи, журналом, протоколом та звукозаписом судових засідань місцевого і апеляційного судів.

Статтею 115 ЖК, на яку також посилається позивач, визначено, що відповідно до Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік законодавством Союзу РСР може бути передбачено й інші випадки виселення громадян з наданням іншого жилого приміщення.

Судом не встановлено підстав для застосування положень ст. 115 ЖК, враховуючи, що позовна вимога про виселення відповідача із наданням іншого житлового приміщення не заявлена, згідно змісту позовної заяви.

Позовна вимога про зобов»язання Солонянського районного сектору Державної Міграційної Служби України в Дніпропетровській області зняти відповідача з реєстраційного обліку за вищевказаною адресою задоволенню також не підлягає; за даною позовною вимогою ОСОБА_4 не є належним відповідачем; інші відповідачі до участі у справі не залучались.

Колегія зауважує, що позивач не позбавлений можливості звернення до суду за захистом своїх прав та законних інтересів з іншим позовом, з інших підстав.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального чи процесуального права, що призвели до неправомірного вирішення справи по суті, а зводяться до переоцінки доказів та непогодження з висновками місцевого суду щодо їх оцінки.

Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, колегія дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення є обґрунтованим, законним, тому підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга – без задоволення.

Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, –

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3 – залишити без задоволення.

Рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 07 листопада 2017 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Головуючий

Судді