П О С Т А Н О В А

Іменем України

21 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 235/3619/15-ц

Провадження № 14-11цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н.П.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянула у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 16 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 27 квітня 2016 року в цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3, третя особа - фізична особа-підприємець ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки і

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

ПАТ «Укрсоцбанк» зазначало, що 27 квітня 2007 року між акціонерно-комерційним банком «Укрсоцбанк» (далі АКБ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4) укладено договір невідновлюваної кредитної лінії, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 32 тис. доларів США, зі сплатою 14 % річних, строком до 10 квітня 2012 року.

27 квітня 2007 року на забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором невідновлюваної кредитної лінії між банком та ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір, за умовами якого вона передала банку в іпотеку вбудоване приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» по АДРЕСА_1, який належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 1 червня 2004 року.

ФОП ОСОБА_4 взяті на себе зобов'язання за договором невідновлюваної кредитної лінії не виконує, унаслідок чого станом на 27 квітня 2015 року виникла заборгованість за цим договором у розмірі 47 тисяч 3 долари США 64 центи, з яких 21 тисяча 235 доларів США 37 центів - заборгованість по кредиту; 15 тисяч 849 доларів США 05 центів - заборгованість по відсоткам; 6 тисяч 201 долар США 96 центів - пеня за несвоєчасне повернення кредиту; 3 тисячі 717 доларів США 26 центів - пеня за несвоєчасне повернення відсотків.

В рахунок погашення вказаної заборгованості, ПАТ «Укрсоцбанк» просило звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме вбудоване приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1» по АДРЕСА_1, шляхом продажу вищевказаного нерухомого майна ПАТ «Укрсоцбанк» від свого імені будь-якій особі-покупцю на підставі договору купівлі-продажу у порядку встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку» за ціною встановленою за згодою сторін або на підставі оцінки суб'єкта оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Також просило з метою збереження предмету іпотеки передати його в управління банку на період його реалізації та надати право обладнання предмету іпотеки новими охоронними пристроями, а також укладення договорів на охорону зі спеціалізованими підприємствами.

Заочним рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 16 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 27 квітня 2016 року позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено: звернуто стягнення на нерухоме майно, а саме вбудоване приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1», загальною площею 96,5 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_3, з метою погашення заборгованості ФОП ОСОБА_4 перед ПАТ «Укрсоцбанк» за договором невідновлювальної кредитної лінії від 27 квітня 2007 року у розмірі 47 тис. 003 долари США 64 центи, що еквівалентно 1 млн 055 тис. 308 грн 37 коп., шляхом продажу вищевказаного нерухомого майна ПАТ «Укрсоцбанк» від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку» за ціною, встановленою за згодою сторін або на підставі оцінки суб'єкта оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

У травні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просила скасувати заочне рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 16 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 27 квітня 2016 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Зокрема скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що вона не була повідомлена про день та час розгляду справи судом першої інстанції; судами у порушення положень статті 39 Закону України «Про іпотеку» при ухваленні рішень не було зазначено початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації у грошовому вираженні, чим не враховано правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 7 жовтня 2015 року у справі № 6-1935цс15.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 травня 2016 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи, ухвалою цього ж суду від 6 вересня 2016 року задоволено клопотання ОСОБА_3 та зупинено виконання оскаржуваних судових рішень.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року справу за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3, третя особа - ФОП ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки призначено до судового розгляду.

Особи, які беруть участь у справі, своїм правом подати заперечення на касаційну скаргу не скористалися.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

2 січня 2018 року справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Згідно з пунктом 7 Перехідних положень ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, із обґрунтуванням підстав, визначених у частині третій статті 403 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 25 січня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, мотивуючи необхідністю відступити від висновків Верховного Суду України щодо застосування у подібних правовідносинах статті 39 Закону України «Про іпотеку».

1 лютого 2018 року справа надійшла до Великої Палати Верховного Суду та передана судді-доповідачу відповідно до автоматизованого розподілу справи.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2018 року справу прийнято до розгляду.

Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених статтею 389 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Під час розгляду справи судами встановлено, що 27 квітня 2007 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ФОП ОСОБА_4 було укладено договір невідновлювальної кредитної лінії № 161-07МБ, за умовами якого банк надав, а позичальник отримав грошові кошти в сумі 32 тис. доларів США, зі сплатою 14,0% річних, що підтверджується меморіальним валютним ордером №02-001 від 27 квітня 2007 року.

21 жовтня 2008 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ФОП ОСОБА_4 було укладено додаткову угоду №1 про внесення змін до договору невідновлювальної кредитної лінії №161-07МБ від 27 квітня 2007 року, за умовами якої було збільшено відсоткову ставку за користування кредитом до 14,5% річних.

27 серпня 2009 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ФОП ОСОБА_4 було укладено додаткову угоду №2 про внесення змін до договору невідновлювальної кредитної лінії №161-07МБ від 27 квітня 2007 року, за умовами якої кінцевий термін повернення заборгованості за кредитом змінено на 10 лютого 2015 року.

Для забезпечення повного та своєчасного виконання позичальником зобов'язань за договором кредиту між ОСОБА_3 та АКБ «Укрсоцбанк» 27 квітня 2007 року було укладено іпотечний договір №161/1-07МБ, згідно умов якого остання передала в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: вбудоване приміщення магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1», загальною площею 96,5 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та складається з: 1-1 торговий зал, 1-2 кабінет, 1-3, 1-4 склад, усього вартістю 48 тис. доларів США та яке належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Красноармійського міського нотаріального округу від 1 червня 2004 року за № 3388.

До державного реєстру іпотек 27 квітня 2007 року внесено реєстраційний запис про реєстрацію предмету іпотеки за номером 4890724, а також реєстраційний запис до єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна на зазначений предмет іпотеки за номером 4890598.

Пунктом 1.8 іпотечного договору передбачено, що за наявності прав чи вимог інших осіб на предмет іпотеки, в тому числі підтверджених виконавчими документами, іпотекодержатель має переважне право отримати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

Відповідно до підпункту 2.4.3 іпотечного договору іпотекодержатель має право у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов'язання, задовольнити свої забезпеченні іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позичальник порушив кредитні зобов'язання, допустив заборгованість та з урахуванням встановлених обставин прийняв рішення про звернення стягнення предмет іпотеки шляхом продажу його від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку» за ціною, встановленою за згодою сторін або на підставі оцінки суб'єкта оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Разом з тим у постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року № 6-61цс15, на яку в касаційній скарзі посилається ОСОБА_3 міститься висновок про те, що виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону «Про іпотеку», розумінні норми статті 39 Закону «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Аналізуючи обґрунтованість підстав для відступлення від висновку Верховного Суду України щодо застосування норми права (стаття 39 Закону України «Про іпотеку») у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду виходить з наступного.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 Закону України «Про іпотеку».

Стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя.

Статтею 38 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки.

Положеннями частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

У справі, яка розглядається, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, встановивши наявність заборгованості за кредитним договором, порушення обов'язків іпотекодавцем, прийняв рішення про звернення стягнення на предмети іпотеки шляхом продажу вищевказаного нерухомого майна ПАТ «Укрсоцбанк» від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку» за ціною, встановленою за згодою сторін або на підставі оцінки суб'єкта оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

При цьому суд не зазначив початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до частини шостої статті 38 Закону України «Про іпотеку».

Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можна зробити висновок, що у розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Разом з тим відповідно до статей 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад, така вартість майна змінилася.

З урахуванням наведеного, Велика Палата Верхового Суду дійшла висновку про те, що у спорах цієї категорії, лише не зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення, та не тягне за собою безумовного скасування судових рішень.

Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Європейський суд з прав людини в рішеннях Sutyazhnik v. Russia від 29 липня 2009 року, Esertas v. Lithuania від 31 травня 2012 року зазначав, що у справах можуть бути обставини, які свідчать про відсутність соціальної потреби чи нагальної суспільної необхідності, які б виправдовували відхилення від принципу правової визначеності. Тобто не потрібно скасовувати правильне по суті рішення суду лише заради правового пуризму.

Доводи ОСОБА_3 про те, що вона не була належним чином повідомлена про день та час розгляду справи судом першої інстанції, ретельно перевірялись судами і спростовуються доказами, яким дана належна правова оцінка.

За викладених обставин ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення у справі - без змін.

Керуючись статтями 402-404, 409, 410 та 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Заочне рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 16 жовтня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 27 квітня 2016 року в цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3, третя особа - фізична особа-підприємець ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич О.Г. Яновська