ПОСТАНОВА

Іменем України

18 квітня 2018 року

м. Київ

справа №826/2113/17

адміністративне провадження №К/9901/37271/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Кравчука В.М.,

суддів: Анцупової Т.О., Стародуба О.П.,

розглянув у попередньому судовому засіданні справу №826/2113/17 за касаційною скаргою Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва (колегія у складі суддів: Аблов Є.В., Григорович П.О., Смолій І.В.) від 10 липня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду (колегія у складі суддів: Саприкіна І.В., Карпушова О.В., Кучма А.Ю.) від 04 жовтня 2017 року у справі №826/2113/17 за адміністративним позовом Компанії Stalmag Sp. Z O.O. до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, третя особа - Державна фіскальна служба України про визнання протиправним та скасування рішення в частині.

І. ПРОЦЕДУРА

1. Компанія Stalmag Sp. Z O.O. (далі - позивач, компанія) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (далі - відповідач), третя особа - Державна фіскальна служба України, про визнання протиправним та скасування наказу № 23 від 13.01.2017 в частині застосування до компанії спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності на території України.

2. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10.07.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2017, позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

3. 19.10.2017 ухвалою Вищого адміністративного суду відкрито провадження за касаційною скаргою відповідача, в якій останній, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просив скасувати вищевказані судові рішення та прийняте нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

4. 14.11.2017 від позивача надійшло письмове заперечення, в якому стверджує, що суди вирішили спір з дотриманням вимог матеріального та процесуального законодавства, практики Верховного Суду України в подібних спорах і просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін.

5. Ухвалою Верховного Суду від 12.04.2018 справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в попередньому судовому засіданні.

6. Клопотання, у тому числі про розгляд касаційної скарги за участю сторін від сторін суду не надходили.

ІI. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. Позивач уклав контракти на постачання резидентам України коксу доменного на умовах попередньої оплати, постачання згідно з якими не виконав:

- з TOB «Країна Ідей» 10.07.2015 №10071552KS, у зв'язку з яким 11.08.2015 отримав попередню оплату в сумі 94 679 206,56 грн. (еквівалент 4 489 318,93 доларів США.);

- з TOB «Запоріжнафтопродукт» 24.06.2015 №240615KS, у зв'язку з яким 10.07.2015 отримав попередню оплату в сумі 170 000 000 грн. (еквівалент 7 737 204,13 доларів США.), 13.07.2015 - в сумі 132 000 000 грн. (еквівалент 6 041 695,11 доларів США);

- з TOB «Брена» 10.07.2015 №10071528KS, у зв'язку з яким 05.08.2015 отримав 94 883 412,96 грн. (еквівалент 4 368 987,35 доларів США.).

8. Також позивач уклав контракт з TOB «Опіка Плюс» від 20.05.2015 №76/7 на постачання високовуглецевий ферохром, згідно з яким 01.07.2015 отримав попередню оплату в сумі 100 000 000,00 грн. (еквівалент 4 758 424,77 доларів США.), 06.07.2015 - 41 550 000,00 грн. (еквівалент 1 977 478,26 доларів США.), 09.07.2015 - 155 000 000,00 грн. (еквівалент 7 142 731,40 доларів США.).

У зв'язку з невиконанням вищевказаних контрактів позивач частково повернув отримані кошти своїм контрагентам: 10.09.2015 TOB «Запоріжнафтопродукт» 249 130 106,00 грн. (еквівалент 11 359 022,12 доларів США), протягом 07.09.2015-09.09.2015 TOB «Опіка Плюс» 216 739 909,68 грн. (еквівалент 10 200 814,84 доларів США).

9. У подальшому, між позивачем та компанією MEXIROM VENTURES LIMITED, в межах 80-денного строку, передбаченого додатковими угодами до вищевказаних контрактів та за згодою TOB «Країна Ідей», TOB «Запоріжнафтопродукт», TOB «Брена», TOB «Опіка Плюс», укладено тристоронні договори про заміну боржника у зобов'язанні, відповідно до яких компанія STALMAG Sp. Z О.О. передає, а компанія MEXIROM VENTURES LIMITED (Кіпр) приймає на себе зобов'язання щодо сплати TOB «Країна Ідей», TOB «Запоріжнафтопродукт», TOB «Брена» та TOB «Опіка Плюс» заборгованості за контактами: №10071552KS від 10.07.2015, №240615KS від 24.06.2015, №10071528KS від 10.07.2015 та №76/7 від 20.05.2015.

10. Відповідно до повідомлень банку ДФС України надіслало відповідачу у справі подання від 05.10.2016 №17234/5/99-99-14-06-16 «Про застосування спеціальних санкцій», виконуючи спільну постанову Кабінету Міністрів України на Національного банку України від 26.12.1995 № 1044 «Про заходи щодо забезпечення контролю за зовнішньоекономічною діяльністю та валютного контролю», яким запропонувала застосувати спеціальні санкції згідно зі ст. 37 Закону України від 16.04.1991 року № 959-ХІІ «Про зовнішньоекономічну діяльність» (далі - Закон №959) до 96 українських суб'єктів господарської діяльності, у яких за результатами проведених перевірок встановлено наявність простроченої дебіторської заборгованості за здійсненими економічними операціями та 129 іноземних суб'єктів господарської діяльності.

11. Зазначене подання ДФС позивач не оскаржив.

12. 13.01.2017 відповідач видав оспорюваний наказ № 23 «Про застосування спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності на території України - до іноземних суб'єктів господарської діяльності», згідно з яким до позивача та інших суб'єктів зовнішньо-економічної діяльності застосував спеціальну санкцію у вигляді запровадження індивідуального режиму ліцензування зовнішньоекономічної діяльності на території України за перевищення вказаних у статтях 1 та 2 Закону України від 23 вересня 1994 року №185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (далі - Закон №185/94-ВР) строків зарахування виручки в операціях позивача з його контрагентами: ТОВ «Країна Ідей», ТОВ «Запоріжнафтопродукт», ТОВ «Брена» та ТОВ «Оніка Плюс».

13. Позивач звернувся з позовом до відповідача до Окружного адміністративного суду міста Києва про скасування вищевказаного наказу в частині застосування до нього зазначеної санкції.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

14. Позивач, посилаючись на ч.1 ст.218, ст.ст.238-239, ч.1 ст.245 Господарського кодексу України (далі - ГК), мотивує свої вимоги тим, що спірне рішення прийняте за відсутності вчинення позивачем порушення у сфері господарювання, у т.ч. Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

15. Позивач стверджує, що здійснює зовнішньо-економічну діяльність, задля якої має укладені контракти з компаніями-резидентами України щодо постачання товарів. За деякими позивач отримав передоплату, але не мав можливості доставити товар, у зв'язку з чим вирішив частину коштів повернути, а щодо решти коштів уклав тристоронні угоди про заміну сторони боржника у зобов'язаннях. Оскільки на час прийняття спірного рішення заборгованості у розрахунках позивач не мав, вважає, що підстави для накладення відповідачем спірним рішенням адміністративно-господарської санкції відсутні.

16. Відповідач у письмових запереченнях позов не визнав, просив у його задоволенні відмовити, оскільки спірне рішення прийняв відповідно до отриманого подання Державної фіскальної служби України з дотриманням ст.37 Закону України «Про зовнішньо-економічну діяльність» у порядку, визначеному Положенням про порядок застосування до суб'єктів зовнішньо-економічної діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передбачених ст. 37 Закону України «Про зовнішньо-економічну діяльність», затвердженим наказом Мінекономіки від 17.04.2000 №52, з урахуванням вимог Порядку взаємодії Міністерства економіки України та Державної податкової адміністрації з питань застосування спеціальних санкцій, затвердженого спільним наказом Мінекономіки та ДПА від 09.11.2006 №340/672. Тому вважає, що не мав підстав не виносити оспорюване рішення.

17. Також відповідач акцентує увагу на те, що відповідно до повідомлення ПАТ КБ «ПриватБанк» перевищено законодавчо встановлені розрахунки за контрактами та підприємства задекларували прострочену заборгованість, у зв'язку з чим ДФС України надіслала відповідачу для реагування відповідне подання.

18. Третя особа - ДФС України у письмових поясненнях суду зазначила, що передумовою звернення до відповідача з поданням стали отримані органами податкової служби повідомлення ПАТ «ПриватБанк» про порушення резидентами-клієнтами банку законодавчо встановлених строків розрахунків за контрактом.

19. Зокрема, ГУ ДФС у Харківській області отримала повідомлення від ПАТ КБ «ПриватБанк» від 09.11.2015 №Е.21.0.0.0/4-77208 і від 04.12.2015 №Е.21.0.0.0/4-82316 про перевищення ТОВ «ЗАПОРІЖНАФТОПРОДУКТ» законодавчо встановлених строків розрахунків за контрактом №240615KS, відповідей від якого на запит податкового органу не надано, та задекларовану ним 25.07.2016 у Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами №1600034895 станом 01.07.2016 прострочену заборгованість на суму 52869900,00грн.

20. На адресу ДПІ у Московському районі м.Харкова ГУ ДФС у Харківській області від ДПІ у Кіровському районі м.Дніпропетровська ГУ ДФС у Дніпропетровській області надійшов лист від зазначеного банку від 09.11.2015 №Е.21.0.0.0/4-77208 і від 04.12.2015 №Е.21.0.0.0/4-82316 щодо виявлених фактів порушення валютного законодавства, що мали місце у жовтні 2015, резидентом-клієнтом банку ТОВ «ОНІКА ПЛЮС» згідно з контрактом від 20.05.2015 №76/1. У декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами №1600037329 станом 01.07.2016 прострочену заборгованість не зареєструвало. У відповідь на запит повідомило про тристоронню угоду щодо заміни сторони боржника за вказаним контрактом.

21. ДПІ у Московському районі м.Харкова ГУ ДФС у Харківській області надійшли листи вищезгаданого банку від 09.11.2015№Е.21.0.0.0/4-77204 та №Е.21.0.0.0/4-82315 щодо порушень, що мали місце в жовтні та листопаді 2015, резидентом-клієнтом банку ТОВ «КРАЇНА ІДЕЙ» щодо контрактів від 09.07.2015 №20F та від 10.07.2015 №10071552KS. У відповідь на запит це підприємство повідомило, з наданням підтверджуючих документів, серед іншого про те, що укладено тристоронню угоду до контракту про заміну боржника. Декларацію про валютні цінності, доходи та майно, що належало резиденту та знаходяться за її межами вказане підприємство не подавало.

22. ДПІ у Московському районі м.Харкова ГУ ДФС у Харківській області надійшли повідомлення вищевказаного банка від 09.11.2015№Е.21.0.0.0/4-77198 та від 04.12.2015 №Е.21.0.0.0/4-82317 щодо фактів перевищення ТОВ «БРЕНА» законодавчо встановлених строків розрахунків за контрактами від 09.07.2015 №1В та від 04.8.2015 №10071528KS. На запит підприємство надало відповідь, у тому числі щодо укладеної тристоронньої угоди до контракту про заміну боржника. Декларацію про валютні цінності, доходи та майно, що належало резиденту та знаходяться за її межами, станом на 01.01.2006, 01.04.2016, 01.07.2016 вказане підприємство не подавало.

23. Місцезнаходження всіх вищевказаних контрагентів позивача на час направлень запитів згідно з довідками органами податкової служби не встановлено.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

24. Оцінюючи доводи та заперечення сторін, суди попередніх інстанцій дійшли таких висновків.

25. Згідно з ч. 1 ст. 238 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

26. Суди врахували, що відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

27. Тому суди дійшли висновку, що застосована до позивача спеціальна санкція - індивідуальний режим ліцензування зовнішньоекономічної діяльності, є адміністративно-господарською санкцією.

28. Відповідно до приписів ст.ст. 1 та 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», виручка резидентів у іноземній валюті від експорту продукції підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) такої продукції, що експортується, а в разі експорту робіт, транспортних послуг - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання транспортних послуг. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку. Виручка резидента за експортним зовнішньоекономічним договором (контрактом) вважається перерахованою на його банківський рахунок за заявою резидента, якщо належна сума врегульована Експортно-кредитним агентством.

29. Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті.

30. Відповідно до вимог постанов Правління Національного банку України від 03.03.2015 № 160, від 03.06.2015 № 354 та від 03.09.2015 №581 встановлено, що у період з 04.03.2015 до 04.12.2015 розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені в статтях 1 та 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», здійснюються у строк, що не перевищує 90 календарних днів.

31. Отже, у період з 04.03.2015 до 04.12.2015 розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені в статтях 1 та 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», не могли перевищувати 90 календарних днів без отримання висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

32. Відповідно до вимог ч.1 ст.37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» за порушення цього або пов'язаних з ним законів України до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб'єктів господарської діяльності можуть бути застосовані такі спеціальні санкції:

- накладення штрафів у випадках несвоєчасного виконання або невиконання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності своїх обов'язків згідно з цим або пов'язаних з ним законів України. Розмір таких штрафів визначається відповідними положеннями законів України та/або рішеннями судових органів України;

- застосування до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності індивідуального режиму ліцензування у випадках порушення такими суб'єктами цього Закону та/або пов'язаних з ним законів України, що встановлюють певні заборони, обмеження або порядок здійснення зовнішньоекономічних операцій;

- тимчасове зупинення зовнішньоекономічної діяльності у випадках порушення цього Закону або пов'язаних з ним законів України, проведення дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки.

33. Санкції, зазначені у цій статті, застосовуються центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики за поданням органів доходів і зборів та контрольно-ревізійної служб, правоохоронних органів, органів Антимонопольного комітету України, національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, та Національного банку України або за рішенням суду. Санкції, зазначені у цій статті, можуть бути застосовані до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності або іноземних суб'єктів господарської діяльності протягом трьох років з дня виявлення порушення законодавства (ч. 2 статті 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»).

34. Згідно з ч.3 ст.37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» подання щодо застосування санкцій повинно містити такі дані: найменування та реквізити суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності (для іноземних суб'єктів господарювання - мовою країни їхнього місцезнаходження), відомості про зміст порушення з посиланням на конкретні положення законодавства України, вид спеціальної санкції, яку пропонується застосувати, найменування та реквізити контрагента, при виконанні контракту з яким порушено законодавство, іншу доцільну інформацію.

35. Доводи відповідача щодо відсутності підстав для незастосування ним спеціальної санкції суди визнали необґрунтованими, оскільки вважають, що підставою притягнення до відповідальності є встановлення факту правопорушення.

36. Зазначену позицію суди обґрунтовували також правовими висновками Вищого адміністративного суду України, викладеними в ухвалах від 12.04.2016 (№ К/800/43747/15) та від 15.09.2016 (№ К/800/38838/15).

37. Оскільки суди встановили відсутність заборгованості позивача та дійсність тристоронніх угод щодо заміни боржника (позивача у справі) у зобов'язаннях, колегія суддів апеляційного суду погодилася з висновками суду першої інстанції про безпідставність застосування відповідачем до позивача санкції із-за недоведення його вини в перевищенні вказаних у статтях 1 та 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» строків зарахування виручки в операціях з його контрагентами.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ

38. Відповідач у касаційній скарзі не погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій, вважаючи їх висновки таким, що не відповідають обставинам справи, та прийнятими з порушенням матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи. Просить їх скасувати та винести нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

39. Відповідач стверджує, що суди попередніх інстанцій не у повному обсязі дослідили всі обставини справи, не врахували того, що позивач не надав жодного доказу протиправності спірного рішення і що підставою прийняття спірного рішення стало подання ДФС України, яке за формою та змістом відповідало вимогам чинного законодавства, з огляду на що відповідач не мав передбачених законом підстав не застосовувати до позивача спеціальної санкції - індивідуального режиму ліцензування зовнішньо-економічної діяльності.

40. Посилаючись на практику Вищого адміністративного суду України у справах №К/9991/37488/12, №К9991/6278/12, №К/800/15318/15, №К/9991/1264/12 відповідач просить врахувати, що не має повноважень на проведення перевірки даних, викладених у поданні.

41. Тому відповідач вважає, що суди не врахували повідомлення ПАТ КБ «ПриватБанк» від 09.11.2015 №Е.21.0.0.0/4-77208 і від 04.12.2015 №Е.21.0.0.0/4-82316 про перевищення законодавчо встановлених строків розрахунків за контрактом №240615KS та задекларовану 25.07.2016 у Декларації про валютні цінності №1600034895 станом 01.07.2016 прострочену заборгованість на суму 52869900,00грн.

42. Позивач у запереченнях зазначає, що валютна забргованість у нього була відсутня, а тому він не вчиняв господарського правопорушення, за яке до нього застосовано адміністративно-господарську санкцію.

VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

43. Оцінивши наведені сторонами доводи, Суд звертає увагу, що всі основні аргументи скаржника, які мають значення для вирішення спору, були проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції та їм було надано належну правову оцінку. Жодних аргументів, які б доводили істотне порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.

44. Відповідно до ст. 24 КАС України Верховний Суд переглядає судові рішення місцевих та апеляційних адміністративних судів у касаційному порядку як суд касаційної інстанції.

45. Як зазначено у ч. 4 ст. 328 КАС України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

46. Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

47. Згідно з ч.2 ст.341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

48. Твердження касатора у скарзі про те, що суди не у повному обсязі дослідили всі обставини справи, частково знайшли підтвердження, оскільки судове рішення суду апеляційної інстанції не містить оцінки обставин, зазначених третьою особою - ДФС України в письмових поясненнях суду, отриманих Київським апеляційним адміністративним судом 02.10.2017.

49. Зокрема, не досліджувалися обставини, викладені у повідомленнях для ДФС від ПАТ КБ «ПриватБанк» про перевищення підприємствами законодавчо встановлених строків розрахунків за контрактами з позивачем та задекларовану його контрагентами у деклараціях про валютні цінності прострочену заборгованість, що стало передумовою для звернення з відповідним поданням до відповідача.

50. Водночас, вищевказані обставини не є настільки істотними, щоб вони мали вплив на результат вирішення цього спору, з огляду на встановлену судами відсутність вини позивача у виникненні заборгованості та дійсність тристоронніх угод щодо заміни сторони боржника у зобов'язаннях, укладених 21.09.2015.

51. Крім того, Верховний суд погоджується з висновками судів, що застосована спірним рішення санкція є адміністративно-господарською санкцією, яка може бути застосована виключно за наявності вини.

52. Щодо посилання сторін на практику Вищого адміністративного суду України, Суд звертає увагу, що висновки вищих спеціалізованих судів щодо застосування норм матеріального та процесуального права не є обов'язковими для Верховного суду. А в умовах, коли вони є суперечливими, їх застосування не сприяє забезпеченню єдності судової практики.

Водночас, Суд враховує відсутність в Єдиному державному реєстрі судових рішень рішення Верховного суду України або Верховного суду з правовою позицією у подібній категорії справ.

53. Суд бере до уваги, що спірне рішення прийняте в результаті взаємодії двох суб'єктів владних повноважень - ДФС (третьої особи) і Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (відповідача). Оскільки кінцеве рішення, прийняте відповідачем, призвело до порушення прав позивача, для реалізації мети адміністративного судочинства - забезпечення ефективного захисту прав особи від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ст. 2 КАС України), саме останнє рішення слід визнати протиправним і скасувати.

54. Суди попередніх інстанцій, надаючи оцінку правомірності підстав прийняття оскаржуваного рішення, правильно застосували норми матеріального і процесуального права та виконали завдання адміністративного суду, зазначене в ст.2 КАС України.

55. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень.

56. Відповідно до ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

57. З огляду на відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст.343, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України залишити без задоволення.

2. Постанову постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 липня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2017 року у справі №826/2113/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В.М. Кравчук

Суддя Т.О. Анцупова

Суддя О.П. Стародуб