П О С Т А Н О В А

Іменем України

17 квітня 2018 року

м. Київ

справа №2а/0570/13351/11

адміністративне провадження №К/9901/597/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Квартирно-Експлуатаційного відділу міста Володимир-Волинський на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 10.07.2015 (суддя - Ковальчук В.Д.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2016 (судді - Іщук Л.П., Дякович В.П., Онишкевич Т.В.) у справі за позовом Володимир - Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (далі - ОДПІ) до Квартирно-Експлуатаційного відділу міста Володимир-Волинський (далі - КЕВ) про стягнення податкового боргу,

У С Т А Н О В И В:

У червні 2015 року ОДПІ звернулася до суду з позовом, з урахуванням зміни позовних вимог, про стягнення з КЕВ самостійно узгодженого ним податкового зобов'язання з плати за землю на загальну суму 2 787 578,29 грн.

Позов обґрунтований тим, що за КЕВ станом на 10.06.2015 обліковується податковий борг у сумі 2 787 315,95 грн, який виник внаслідок несплати самостійно узгоджених податкових зобов'язань з плати за землю. При цьому ОДПІ зазначила, що вжиті контролюючим органом заходи стягнення податкового боргу, зокрема, надіслання платнику податків податкової вимоги, не призвели до його погашення.

Волинський окружний адміністративний суд постановою від 10.07.2015, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2016, позов задовольнив: стягнув з рахунків КЕВ у банках, що його обслуговують, в дохід відповідних місцевих бюджетів 2 787 578,29 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із встановлених в судовому процесі фактів несплати відповідачем податкових зобов'язань у зазначеній сумі, яка була самостійно ним узгоджена в податкових деклараціях з плати за землю від 20.02.2015 № 1500000793, № 1500000799, № 1500000801, № 1500000801, від 21.02.2015 № 9020382499, № 9010626796, № 9020536477, від 24.02.2015 № 9019501005, та направлення податковим органом на адресу відповідача податкової вимоги від 17.03.2015 № 522-23, яка була вручена його представнику 23.03.2015.

Відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

У касаційній скарзі відповідач не спростовує встановлені судами обставини. Доводи скаржника про порушення судами норм матеріального та процесуального права обґрунтовані посиланням на Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VІІІ, яким до статті 282 Податкового кодексу України внесені зміни. Скаржник зазначає, що внаслідок внесених змін, які набрали чинності з 01.01.2015, суттєво скорочено перелік пільг по земельному податку, в тому числі і для Збройних Сил України. Оскільки зміни були внесені у грудні 2014 року, відповідно Міністерство оборони України не врахувало потребу на зазначені витрати, а тому у бюджеті на 2015 рік не були передбачені асигнування на сплату земельного податку. Також скаржник зазначив, що внесені зміни до Податкового кодексу України суперечать положенням частини третьої статті 27 Бюджетного кодексу України, відповідно до яких Закони України або їх окремі положення, які впливають на показники бюджету (зменшують надходження бюджету та/або збільшують витрати бюджету) і приймаються після 15 липня року, що передує плановому, вводяться в дію не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим. Крім того, положення підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України передбачають обов'язок місцевої ради офіційно оприлюднити рішення про встановлення місцевого податку до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). Якщо цю норму законодавства не дотримано, то норми відповідних рішень застосовуються раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом. До того ж відповідач вважає, що він є неналежним відповідачем, оскільки КЕВ є складовою частиною Збройних Сил України, створений міністерством оборони України та підпорядковується Західному квартирно-експлуатаційному управлінню.

Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2106 № 1401-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.

Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 № 2 "Про визначення дня початку роботи Верховного Суду" днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017.

Законом України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства України викладено в новій редакції.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Шипуліна Т.М.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 15.03.2018 касаційну скаргу КЕВ прийняв до провадження та визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Позивач не реалізував процесуальне право щодо подання відзиву на касаційну скаргу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи позивача, заперечення відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.72 та підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу); землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (пункт 287.1 статті 287 ПК України).

Отже, ПК України визначив обов'язок власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів сплачувати земельний податок.

Згідно з пунктом 286.2 ПК України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VІІІ (далі - Закон № 71-VІІІ, який набрав чинності з 01.01.2015 до Податкового кодексу України (далі -ПК України) внесені зміни, зокрема статті 282, 284 ПК України викладено в новій редакції.

З 01.01.2015 суттєво скорочено перелік пільг по земельному податку, який був передбачений у підпункті 282.1.3 ПК України, в тому числі і для закладів, установ та організацій, спеціалізованих санаторії України для реабілітації, лікування та оздоровлення хворих, військових формувань, утворених відповідно до законів України, Збройні Сили України та Державної прикордонної служби України, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

У переліку пільг по земельному податку для юридичних осіб залишились лише громадські організації інвалідів України, їх санаторно-курортні, оздоровчі заклади, реабілітаційні установи, засновані ними підприємства та організації при дотриманні відповідних критеріїв, а також бази олімпійської та параолімпійської підготовки, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.

Отже, КЕВ поряд з іншими суб'єктами з 01.01.2015 був позбавлений пільги щодо плати за землю.

Скасувавши майже всі пільги по земельному податку для юридичних осіб, законодавець змінив порядок оподаткування земельних ділянок, включивши плату за землю, як складову податку на майно, до переліку місцевих податків, тим самим розширивши повноваження місцевих рад щодо встановлення пільг із цього податку своїми рішеннями (пункт стаття 284 ПК України).

У свою чергу, встановлюючи перелік місцевих податків і зборів та визначаючи повноваження місцевих рад щодо їх запровадження, стаття 10 ПК України розрізняє місцеві податки (збори) на обов'язкові і необов'язкові для встановлення. В залежності від цього визначається правовий режим місцевого податку (збору), який теж є різним.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 ПК України (в редакції Закону від 28.12.2014 № 71-VIII) місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Відповідно до положень пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення.

У разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю (підпункт 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 ПК України в редакції Закону України від 24.12.2014 № 71-VІІІ).

В той же час, змінами, внесеними Законом від 24.12.2014 № 71-VІІІ до пункту 284.1 статті 284 ПК України, передбачено, що органи місцевого самоврядування рішення щодо ставок земельного податку мають подати відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки до 25 грудня року, що передує звітному.

При цьому пунктом 4 Прикінцевих положень Закону від 24.12.2014 № 71-VІІІ рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

До вказаного переліку місцевих податків, рекомендованих до встановлення радами на 2015 рік, плата за землю не включена.

Системний аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що починаючи з 01.01.2015 для плати за землю залишається загальний порядок її сплати безвідносно до прийняття місцевою радою рішення щодо цього податку.

Згідно з пунктом 2.1 статті 2 ПК України зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.

Наведені вище норми Закону № 71-VІІІ не визнані неконституційною, дія зазначених положень на 2015 рік законодавцем не зупинялась.

Суди попередніх інстанції встановили, що КЕВ є юридичною особою та перебуває на обліку в ОДПІ. Згідно з поданих декларацій з плати за землю за 2015 рік від 20.02.2015 № 1500000793, № 1500000799, № 1500000801, № 1500000801, від 21.02.2015 № 9020382499, № 9010626796, № 9020536477, від 24.02.2015 № 9019501005 КЕВ, як землекористувач, задекларував земельний податок. Внаслідок несплати самостійно узгодженого податкового зобов'язання з плати за землю у відповідача станом на 10.06.2015 утворився податковий борг на суму 2 787 578,29 грн.

Згідно з пунктом 59.1 статті 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до пункту 59.5 цієї статті у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.

У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Аналіз вказаної норми дає підстави стверджувати про відсутність обов'язку контролюючого органу направляти платнику податків нову податкову вимогу у випадку збільшення суми податкового боргу. Тобто, в разі коли після направлення платнику податків податкової вимоги сума його податкового боргу збільшується, податкова вимога на збільшену суму податкового боргу не направляється.

Підпунктом 60.1.1 пункту 60.1 статті 60 ПК України визначено, що податкова вимога вважається відкликаною у разі, якщо сума податкового боргу була погашена самостійно платником податків або органом стягнення.

У зв'язку з цим із погашенням суми податкового боргу раніше надіслана платникові податків податкова вимога є відкликаною, а тому не може бути підставою для вжиття заходів із примусового стягнення податкового боргу.

Отже, лише у разі, якщо платником податків податковий борг був погашений, а через деякий час виник знову, органу державної податкової служби слід направити (вручити) йому нову податкову вимогу виходячи з виникнення нового грошового зобов'язання.

Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідно до зазначених положень ПК України відповідачу 23.03.2015 була вручена податкова вимога від 17.03.2015 № 522-23 про сплату податкового боргу (18010500 "Земельний податок з юридичних осіб") у сумі 97 971,59 грн, проте доказів погашенням зазначеної суми податкового боргу відповідач не надав.

Порядок стягнення податкового боргу платників податків, крім фізичних осіб, регулюється статтями 95 - 99 ПК України.

Відповідно до пункту 95.1 статті 95 ПК України орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадиться не раніше ніж через 60 календарних днів з моменту надіслання такому платнику податкової вимоги (пункт 95.2 статті 95 ПК України).

Отже, право на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу виникає у контролюючого органу на наступний день після закінчення 60 днів з дня надіслання платникові податків податкової вимоги.

Оскільки, як установлено судами, податкова вимога була вручена відповідачу 23.03.2015, ОДПІ, звернувшись до суду з позовом податкового боргу у червні 2015 року, діяла у порядку визначеному Законом.

Наведене спростовує доводи касаційної скарги.

Також є безпідставними доводи скаржника, що він є неналежним відповідачем та щодо відсутності асигнувань на оплату земельного податку.

Неналежним відповідачем може бути визнана особа, яка не повинна відповідати за пред'явленим адміністративним позовом, тоді як відповідач згідно з Положенням про квартирно - експлуатаційний відділ м. Володимир - Волинський є державною установою та юридичною особою, яка веде самостійний баланс, має реєстраційні рахунки у відділеннях Державного казначейства та поточний рахунок в установі банку, гербову печатку зі своїм найменуванням та несе відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах належного їй майна згідно з чинним законодавством, а також забезпечує своєчасну оплату податків та інших відрахувань. При цьому установа користується закріпленою за нею землею, а джерелом формування майна і фінансових ресурсів установи є: майно, передане їй Засновником; фінансування з Державного бюджету; доходи, одержані від господарської діяльності, та, як встановлено судами, перебуває на обліку в ОДПІ як окремий платник податків.

Обмежене фінансування бюджетної установи не є безумовною обставиною, що виключає застосування до платника податків фінансову відповідальність.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 349, статті 350, частинами 1, 5 статті 355, статтями 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Квартирно-Експлуатаційного відділу міста Володимир-Волинський залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 10.07.2015 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2016 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк

Т.М. Шипуліна