Постанова

Іменем України

28 березня 2018 року

м. Київ

справа № 295/1747/16-ц

провадження № 61-6707св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Курило В. П.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідач - Житомирська обласна комунальна спеціалізована аварійно-рятувальна служба Житомирської обласної ради,

представник відповідача - Хоменко Сергій Олександрович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Богунського районного суду м. Житомира в складі судді Семенцова Л. М. від 17 липня 2017 року та рішення апеляційного суду Житомирської області в складі колегії суддів: Миеіч Т. І., Трояновської Г. С., Борисюка Р. М. від 30 серпня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду із указаним позовом, у якому з урахуванням уточнень просила визнати неправомірним відсторонення її від роботи в якості медичної сестри Житомирської обласної комунальної спеціалізованої аварійно-рятувальної служби Житомирської обласної ради (далі - ЖОКСАРС); зобов'язати відповідача усунути перешкоди у реалізації права на працю та допустити до роботи на посаді медичної сестри; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04 серпня 2014 року по день ухвалення судового рішення, який на день уточнення позовних вимог становить 53 543 грн 88 коп.; стягнути з відповідача у рахунок відшкодування моральної шкоди 10 000 грн та зобов'язти відповідача внести запис у трудову книжку про визнання недійсним запису в трудовій книжці від 03 серпня 2014 року за № 20 про її звільнення з роботи за пунктом 1 статті 40 КЗпП України.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що з 02 січня 2008 року вона обіймала посаду медичної сестри ЖОКСАРС. 03 червня 2014 року її було ознайомлено з наказом ЖОКСАРС від 03 червня 2014 року № 26 «Про попередження щодо скорочення посади медичної сестри служби», згідно з яким її попередили про майбутнє скорочення займаної нею посади з 03 серпня 2014 року. Відповідачем 01 серпня 2014 року було видано наказ № 53, за яким займана нею посада скорочується з 03 серпня 2014 року. Зазначений наказ не містить формулювання про її звільнення, а лише стосується скорочення посади медичної сестри, однак 04 серпня 2014 року її до роботи допущено не було, а натомість їй видали трудову книжку із внесеним записом від 03 серпня 2014 року про звільнення з роботи за пунктом 1 статті 40 КЗпП України з посиланням на наказ ЖОКСАРС від 01 серпня 2014 року № 53. Під час розгляду іншої цивільної справи судовими рішеннями були встановлені такі обставини, що наказ ЖОКРАС від 01 серпня 2014 року № 53 «Про скорочення посади медичної сестри служби» не містить відповідного формулювання про звільнення, а говорить лише про скорочення посади медичної сестри, що не є тотожним. Видання наказу про скорочення посади не виключає необхідності видання наказу про звільнення з ініціативи адміністрації за пунктом 1 статті 40 КЗпП України. Суди також вказали, що підстав вважати, що трудові правовідносини між позивачем та ЖОКСАРС припинилися, отже такі правовідносини тривають по теперішній час. Встановлені обставини при розгляді іншої цивільної справи є преюдиційними при розгляді зазначеної справи. Отже, зробивши запис в її трудову книжку про звільнення з роботи, не видавши при цьому наказ про звільнення, відповідач у порушення положень трудового законодавства не звільнив її, а незаконно та безпідставно відсторонив її від роботи.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 17 липня 2017 року позов задоволено частково. Визнано незаконним не допуск до роботи ОСОБА_4 на посаді медичної сестри ЖОКСАРС. Зобов'язано ЖОКСАРС усунути перешкоди в реалізації ОСОБА_4 права на працю та допустити її до роботи на посаді медичної сестри ЖОКСАРС. Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 31 274 грн 48 коп. за вирахуванням податків та обов'язкових платежів та 1 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання про судовий збір. Зобов'язано ЖОКСАРС внести запис у трудову книжку ОСОБА_4 про недійсність запису від 03 серпня 2014 року № 20 про звільнення її з роботи за пунктом 1 статті 40 КЗпП України. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Суд першої інстанції задовольняючи частково позов виходив із того, що трудові відносини між сторонами тривають, що встановлено судовими рішеннями в іншій цивільній справі, а відсторонення позивача від роботи є неправомірним.

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 30 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, а апеляційну скаргу ЖОКСАРС задоволено. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 17 липня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові. Вирішено питання про судовий збір.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що в даному випадку мало місце звільнення позивача з роботи, а не відсторонення, наказ про звільнення позивача з роботи в даній справі не оскаржено, відтак відсутні підстави для задоволення позову.

У жовтні 2017 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 17 липня 2017 року та рішення апеляційного суду Житомирської області від 30 серпня 2017 року, у якій просила скасувати рішення апеляційного суду в повному обсязі, а рішення місцевого суду в частині відмовив позові та в цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позову, а в решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення місцевого суду ухвалене з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права лише в частині визначеного до стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Указує на те, що судом не враховано, що при обчисленні середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу заробітна плата підлягає коригуванню на коефіцієнт підвищення тарифних ставок і посадових окладів, а тому на день постановлення судового рішення повинна була становити 58 794 грн 84 коп. Апеляційний суд, відмовляючи в позові не врахував тієї обставини, що наказ № 53 а від 01 серпня 2014 року, згідно яким її звільнено з посади з 03 серпня 2014 року, юридичного значення для справи не має, оскільки такий наказ був долучений відповідачем значно пізніше після набрання судовими рішеннями законної сили (які мають преюдиційне значення при розгляді цієї справи), та якими встановлено, що трудові правовідносини сторін тривають. Посилаючись на чинність наказу № 53 а від 01 серпня 2014 року, апеляційний суд допустив неправильну оцінку статусу вказаного наказу, який в дійсності є скасованим його ж видавцем, а отже наказ № 53 а від 01 серпня 2017 року є нечинним. Так, апеляційний суд не надав належну оцінку наявній в матеріалах справи копії наказу № 76 від 14 листопада 2014 року «Про скасування наказу від 01 серпня 2014 року № 53 а «Про звільнення медичної сестри ОСОБА_4» згідно з яким наказ № 53 а від 01 серпня 2014 року скасовано.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У березні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

У березні 2018 року від ЖОКСАРС надійшов відзив на вищевказану касаційну скаргу, у якому заявник просить відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_4, та залишити без змін рішення апеляційного суду Житомирської області від 30 серпня 2017 року. Указує на те, що оскаржуване рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухвалено без порушення норм матеріального і процесуального права; під час розгляду справи судом було повно та всебічно досліджено та з'ясовано обставини справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень. А твердження позивача про те, що наказ № 53 а від 01 серпня 2014 року на даний момент є скасований самим не відповідачем не відповідає дійсності, оскільки зазначений наказ на даний момент є чинним у зв'язку із скасуванням чинним наказом № 86 від 31 грудня 2014 року нечинного наказу № 76 від 14 листопада 2014 року яким було скасовано наказ № 53 а.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що на підставі наказу № 54 від 29 грудня 2007 року ОСОБА_4 з 02 січня 2008 року була прийнята на роботу на посаду медичної сестри у Житомирську обласну комунальну аварійно-рятувальну службу.

Наказом № 26 від 03 червня 2014 року ЖОКСАРС позивача попереджено про скорочення займаної нею посади з 03 серпня 2014 року.

Згідно з наказом начальника ЖОКСАРС № 53 від 01 серпня 2014 року скорочено з 03 серпня 2014 року посаду медичної сестри ОСОБА_4 З указаним наказом позивач ознайомлена під розписку 01 серпня 2014 року.

На підставі вищевказаного наказу 03 серпня 2014 року у трудову книжку позивача внесений запис про звільнення її з роботи за пунктом 1 статті 40 КЗпП України «За скороченням штатів».

Також наказом № 53 а від 01 серпня 2014 року позивача звільнено з 03 серпня 2014 року з посади медичної сестри за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, за скороченням штатів.

Згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

З обставин справи, встановлених судом, вбачається, що дійсно у відповідача мало місце скорочення штату працівників, скорочувалася посада позивача, позивач попереджувалася за два місяці про наступне вивільнення.

Проте, наказ про звільнення позивачем не був оспорений і законність звільнення з роботи з підстав, зазначених в цьому наказі в даній справі позивачем не оскаржувалась.

Законодавець у частині першій статті 16 ЦК України встановив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині другій цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних прав та інтересів судом.

Статтею 3 ЦПК України (в редакції чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) передбачено, що кожна особа має в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (частина перша).

При здійсненні правосуддя у цивільних справах суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом (стаття четверта ЦПК України в редакції чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Із цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Оскільки позивач не була відстронена від роботи у відповідності із статтею 46 КЗпП України, а відбулось звільнення останньої за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, а вимог про скасування наказу про звільнення ОСОБА_4 не заявляла, апеляційний суд дійшов обгрунтованого висновку про безпідставність вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Житомирської області від 30 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

В. М. Коротун

В. П. Курило