Постанова

Іменем України

04 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 127/28572/15-ц

провадження № 61-7880св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_3,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 березня 2016 року у складі головуючого судді Федчишена С. А. та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 17 травня 2016 року у складі колегії суддів: Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В., Стадника І. М.,

ВСТАНОВИВ:

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справу № 127/28572/15-ц передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У грудні 2015 року публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, у якому просило стягнути солідарно з відповідачів на його користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 2 986,95 дол. США та 1 340 грн 84 коп. - пені.

Позовна заява мотивована тим, що 21 листопада 2007 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 укладено договір про надання споживчого кредиту, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 18 000 дол. США, зі сплатою 12,4 % річних строком користування до 21 жовтня 2015 року.

З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором 21 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки.

Взяті на себе кредитні зобов'язання позичальник та поручитель належним чином не виконують, станом на 15 грудня 2015 року кредитна заборгованість становить 2 985,95 дол. США, яку банк просив стягнути у солідарному порядку з відповідачів на свою користь.

У березні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зустрічною позовною заявою до ПАТ «УкрСиббанк», у якій просила визнати недійсним кредитний договір.

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що використання ПАТ «УкрСиббанк» іноземної валюти - долара США, як предмета кредитування за споживчим кредитом, з внесенням в кредитний договір дискримінаційної умови, що значно погіршує її становище як споживача порівняно з ПАТ «УкрСиббанк», в разі настання певних подій, є підставою для визнання такого договору відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» недійсним.

Зазначала, що при укладенні кредитного договору 21 листопада 2007 року представники банку запевнили її у наявності в них відповідних повноважень (ліцензій, дозволів, тощо) щодо надання кредитів в іноземній валюті і тому вона погодилася підписати зазначений договір.

Крім того, ПАТ «УкрСиббанк» всупереч вимогам статті 638 ЦК України у договорі не вказало істотних умов, що стосуються відповідальності банка у разі порушення законодавства про валютні операції. Просила зустрічний позов задовольнити.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 16 березня 2016 року позовну заяву ПАТ «УкрСиббанк» та зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 об'єднано в одне провадження.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 16 березня 2016 року позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором за кредитом та процентами в розмірі 2 986,95 доларів США та 1 340 грн 84 коп. - пені. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ПАТ «УкрСиббанк» в повному обсязі дотримано та виконано всі умови кредитування відповідно до положень Закону України «Про захист прав споживачів». ОСОБА_3 погодилася з усіма умовами кредитного договору. Відповідачі взяті на себе кредитні зобов'язання належним чином не виконують, наявна кредитна заборгованість. Банк має право на постійній основі здійснювати діяльність з надання кредитів в іноземній валюті, оскільки має відповідні дозволи та ліцензії.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 17 травня 2016 року рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 березня 2016 року залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив із того, що місцевим судом постановлено рішення із дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства, а тому підстав для його скасування немає.

У серпні 2016 року ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати судові рішення і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк» та задовольнити її зустрічний позов.

Касаційна скарга мотивована тим, що наявні підстави для визнання кредитного договору недійсним відповідно до положень статті 230 ЦК України та статей 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів». Банком не було отримано індивідуальної ліцензії на здійснення разової валютної операції в іноземній валюті, зобов'язання повинно бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. ПАТ «УкрСиббанк» у кредитному договорі не зазначено про свою відповідальність у разі порушення законодавства про валютні операції. Валютні ризики покладено лише на неї. Крім того, проценти нараховувалися після березня 2015 року - часу, коли вона повністю погасила кредитну заборгованість, та жовтня 2015 року - закінчення строку дії кредитного договору. Умови договору про те, що за несвоєчасну сплату платежів слід нараховувати та стягувати проценти у підвищеному розмірі 24,8 % та одночасно пеню, є несправедливими та не відповідають вимогам цивільного законодавства.

Відповідачем ОСОБА_4 судові рішення не оскаржувались.

У жовтні 2016 року ПАТ «УкрСиббанк» надіслав заперечення на касаційну скаргу, в яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

14 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Судами установлено, що 21 листопада 2007 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 укладено договір про надання споживчого кредиту, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 18 000 дол. США, зі сплатою 12,4 % річних, строком повернення до 21 жовтня 2015 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту.

З метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань ОСОБА_3 за кредитним договором 21 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Частиною першою статті 1050 ЦК України визначено, якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернені, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1.3 кредитного договору може бути встановлений новий розмір процентної ставки. Проценти нараховуються на суму кредитних коштів, фактично наданих банком позичальнику, за період з моменту фактичного надання коштів до повернення останнім коштів у власність банку, та сплачуються у порядку, встановленому договором.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Відповідачі взяті на себе зобов'язання за договором не виконали, станом на 15 грудня 2015 року виникла заборгованість перед банком за кредитним договором в розмірі 2 986,95 дол. США та пені в розмірі 1 340 грн 84 коп.

Таким чином, правильним є висновок судів про наявність підстав для стягнення кредитної заборгованості з відповідачів у солідарному порядку.

Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_3 про відсутність у ПАТ «УкрСиббанк» відповідної ліцензії, яка надає право надавати кредити в іноземній валюті, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про таке.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалент; у статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 192 ЦК України).

Відповідно до статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Такий порядок встановлено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93, статтею 5 якого визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

У зв'язку з наведеним, слід дійти висновку про те, що не суперечить чинному законодавству України стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором і позивач просить стягнути суму у валюті. Разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки такий процент є не фінансовою санкцією, а платою за користування грошима.

Отже, вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, - стягнути грошову суму в іноземній валюті.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 6-190цс15.

Відповідно до пункту 11 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що у разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт «г» пункту 4 статті 5 Декрету про валютне регулювання) суд має виходити з того, що Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України «Про Національний банк України» в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року за № 1429/10028).

Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

У зв'язку з наведеним суди повинні виходити з того, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.

У ПАТ «УкрСиббанк» наявні банківська ліцензія від 28 жовтня 1991 року № 57, дозвіл на право здійснення операцій з валютними цінностями від 19 листопада 2002 року, що у сукупності є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, згідно із Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Таким чином, правильним є висновок судів, що банк мав право здійснювати банківські операції, зокрема, надавати кредити та отримувати грошові кошти на погашення кредитів в іноземній валюті.

Доводи касаційної скарги про те, що підвищення відсотків з 12,4 % до 24,8 % за несвоєчасне внесення щомісячних платежів та одночасне стягнення пені є несправедливими умовами кредитного договору, колегія суддів відхиляє. Збільшення відсотків та пені за своєю правовою природою є різними видами відповідальності і їх встановлення у кредитному договорі не суперечить нормам ЦК України.

Інші доводи касаційної скарги також не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги ОСОБА_3 та залишення без змін рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 березня 2016 року та ухвали апеляційного суду Вінницької області від 17 травня 2016 року, оскільки судові рішення законні та обґрунтовані.

Керуючись статтями 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 17 травня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська СуддіН. О. Антоненко В. І. Журавель В. М. Коротун В. І. Крат