АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

№ справи: 760/11973/6-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/2569/2018

Головуючий у суді першої інстанції: Шереметьєва Л.А.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2018 року Апеляційний суд м. Києва в складі колегії суддів:

головуючий - Немировська О.В.,

судді - Чобіток А.О., Соколова В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за позовом Національної академії внутрішніх справ до ОСОБА_3, третя особа: Міністерство внутрішніх справ України про відшкодування витрат на навчання та

за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Національної академії внутрішніх справ, Міністерства внутрішніх справ України про визнання правочину та умов договору недійсними,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 13 грудня 2017 р.

встановив:

у липні 2016 року позивач - Національна академія внутрішніх справ звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача витрати, пов'язані з утриманням у навчальному закладі в сумі 26 228 грн. 52 коп. В ході розгляду справи позивач уточнив свої вимоги - зменшив загальний розмір витрат до 24 255 грн. 66 коп. та просив стягнути також суму сплаченого судового збору та витрати на публікацію оголошення в ЗМІ.

У лютому 2017 р. ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом, в якому просив відмовити в задоволенні первісного позову та визнати недійсним умови договору від 04 грудня 2007 р., укладеного між ним та Київським національним університетом внутрішніх справ, Міністерством внутрішніх справ України, закріплені в пунктах: 2.3.5, 2.3.6, 3.1, 3.2, 4, 4.1, 4.3, 4.4, визнати недійсним договір від 04 грудня 2007 р.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 13 грудня 2017 р. первісний позов було задоволено, а в задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні первісного позову, а зустрічний позов задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.

В ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» закріплено, що у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду. Відповідно до п. 3 Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій та статус суддів», апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

У відзиві на апеляційну скаргу представник Національної академії внутрішніх справ - Джиба В.В. проти задоволення апеляційної скарги заперечує та просить рішення залишити без змін, зазначаючи, що вона не містить достатніх і належних обґрунтувань, які можуть бути підставою для скасування рішення суду.

Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що Національна академія внутрішніх справ є правонаступником Київського національного університету внутрішніх справ відповідно до розпорядження КМ України від 27 серпня 2010 р. №1709-р. 04 грудня 2007 р. між Київським університетом внутрішніх справ та ОСОБА_3, було укладено Договір №76 про підготовку фахівця, згідно якого ОСОБА_3 мав навчатись за рахунок коштів державного бюджету і зобов'язувався після закінчення навчання відпрацювати не менше трьох років за місцем розподілу, а у разі відмови від подальшого проходження служби в органах внутрішніх справ протягом перших трьох років після закінчення відшкодувати фактичні витрати, пов'язані з утриманням у навчальному закладі згідно із затвердженим розрахунком. ОСОБА_3 закінчив навчання та 17 червня 2011 р. отримав диплом з присвоєнням кваліфікації юрист за спеціальністю «Правознавство». 18 лютого 2014 р. ОСОБА_3 було наказом ГУ МВС України у м. Києві №007 звільнено з органів внутрішніх справ на підставі поданого ним рапорту за власним бажанням. В зв'язку з цим позивач просив стягнути на його користь витрати на навчання в сумі 26 228 грн. 52 коп., які складаються з витрат на грошове забезпечення - 11 370 грн. 30 коп., витрат на продовольче забезпечення - 7 591 грн. 48 коп., витрат не речове забезпечення - 649 грн. 01 коп., витрат на оплату комунальних послуг та енергоносіїв (з урахуванням уточнень) - 4 644 грн. 87 коп. Також позивач просив стягнути понесені ним судові витрати.

В зустрічному позові ОСОБА_3 вказував, що умови укладеного 04 грудня 2007 р. Договору №706 про підготовку фахівця в пунктах 2.3.6, 3.1, 3.2.4, 4.1, 4.3 та 4.4 встановлюють його цивільно-правову відповідальність за реалізацію свого права на вільний вибір праці та зміну роду занять, оскільки передбачають негативні наслідки майнового характеру в разі звільнення за власним бажанням, що суперечить положенням Конституції України та ЦК України, а тому є недійсними. Крім того, Договір був укладений від імені Міністерства внутрішніх справ України особою, яка не мала на це повноважень, він був введений в оману при підписанні договору, що в разі відмови від підписання він буде відрахований, хоча він був уже зарахований на навчання, і вказана обставина не могла бути підставою для його відрахування відповідно до Закону України «Про вищу освіту».

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 13 грудня 2017 р. первісний позов було задоволено, а в задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 проходив навчання в Київському національному університеті внутрішніх справ з 01 вересня 2007 р. по 17 червня 2011 р., протягом якого перебував на повному державному забезпеченні. 04 грудня 2007 р. з ним було підписано Договір №76 про підготовку фахівця у КНУВС, за умовами якого він зобов'язувався після завершення навчання відпрацювати не менше трьох років за місцем розподілу, а у разі в разі звільнення з підстав, передбачених в п. 3 Договору відшкодувати в повному обсязі витрати, пов'язані з утриманням у навчальному закладі. Наказом ректора НАВС №0081 від 17 червня 2011 р. ОСОБА_3 було присвоєно кваліфікацію юриста. 12 грудня 2013 р. ОСОБА_3 подав рапорт про звільнення та наказом №007 0/с від 18 лютого 2014 р. був звільнений з органів внутрішніх справ за пп. «ж» (за власним бажанням) п. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. Оскільки в Договорі №76, укладеному 04 грудня 2011 р., було передбачено в якості однієї з підстав для відшкодування фактичних витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі, було передбачено відмову від проходження служби протягом перших трьох років після закінчення навчання, суд стягнув з ОСОБА_3 витрати в загальній сумі 24 255 грн. 66 коп.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 не доведено факту введення його в оману при укладенні і вказаний договір не суперечив нормам ЦК України.

Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим та відповідає встановленим по справі обставинам.

Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та послався на положення стст. 3, 6, 15, 16, 202, 203, 215, 229, 230, 525, 526, 626, 628, 629 ЦК України, Закону України «Про міліцію» (втратив чинність на підставі Закону №580-VIII від 02.07.2015), Закону України «Про вищу освіту», постанову КМ України №313 від 01 березня 2007 р. «Про затвердження Порядку відшкодування особами витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерств внутрішніх справ України».

Судом першої інстанції вірно встановлено, що згідно наказу ректора Київського національного університету внутрішніх справ від 21 липня 2007 року №9т ОСОБА_3 з 1 вересня 2007 року зараховано курсантом першого курсу денної форми навчання за спеціальністю «Правознавство».

Розпорядженням Кабінету міністрів України від 27.08.2010 р. № 1709-р «Про реорганізацію деяких вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ» КНУВС реорганізовано в Національну академію внутрішніх справ (далі - НАВС). Відповідно до вищезазначеного розпорядження, НАВС є правонаступником Київського національного університету внутрішніх справ.

04 грудня 2007 р. між Київським національним університетом внутрішніх справ, як виконавцем, МВС України, як замовником та ОСОБА_3 було укладено Договір №76 про підготовку фахівця у Київському національному університеті внутрішніх справ, відповідно до п. 2.3.6 ОСОБА_3 зобов'язувався у разі відрахування з навчального закладу чи звільнення з органів внутрішніх справ по закінченні навчання до встановленого трирічного строку перебування на службі, за підставами, передбаченими п. 3 даного договору відшкодувати фактичні витрати, пов'язані з утриманням у навчальному закладі, згідно із затвердженим розрахунком. Підставами для відшкодування відповідно до п. 3 Договору було визначено дострокове розірвання договору про підготовку фахівця у навчальному закладі МВС України у зв'язку з відрахуванням особи Київського національного університету внутрішніх справ та звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням без поважних причин, відмова від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу органах внутрішніх справ протягом перших трьох років після закінчення навчання.

Наказом №0018 від 17.06.2011 ОСОБА_3 було присвоєно кваліфікацію юриста за спеціальністю «Правознавство» та видано диплом. Після закінчення навчання з червня 2011 р. він проходив службу в Управлінні оперативної служби ГУ МВС України в м. Києві. Перед отриманням диплому ОСОБА_3 було ознайомлено з Довідкою про відшкодування фактичних витрат на підготовку фахівця у НАВС в сумі 26 228 грн. 52 коп. (а/с 12 т. 1). 12 грудня 2013 р. ОСОБА_3 було подано рапорт про звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням, у зв'язку з переїздом на постійне місце проживання до АР Крим. Наказом №007 о/с від 18 лютого 2014 р. ОСОБА_3 було звільнено з органів внутрішніх справ згідно пп. «ж» (за власним бажанням) п. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Позивачем були надані детальні розрахунки фактичних витрат, які складаються з грошового забезпечення, продовольчого забезпечення, речового забезпечення та вартості комунальних послуг на загальну суму 26 228 грн. 52 коп. В ході розгляду позивач зменшив свої вимоги в частині стягнення витрат на комунальні послуги та просив їх стягнути в сумі 4 644 грн. 87 коп., а загалом просив стягнути фактичні витрати в сумі 24 255 грн. 66 коп.

Оскільки ОСОБА_3 не було відшкодовано у добровільному порядку фактичні витрати, пов'язані з утриманням у вищому навчальному закладі, такі витрати підлягають стягненню з нього в судовому порядку.

Доводи, викладені ОСОБА_3 в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, всі були досліджені судом першої інстанції та отримали належну правову оцінку.

Так, є необґрунтованим посилання апелянта на незастосування норм Закону України «Про освіту», а саме ст. 42 та 44, в яких зазначається про прийом до вищих навчальних закладів на конкурсній основі відповідно до їх здібностей, оскільки договором не передбачено оплату навчання, а відшкодування витрат, пов'язаних з навчанням в разі настання певних обставин.

Також не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції посилання в рішенні на положення ст. 18 Закону України «Про міліцію».

Законом № 3455-VI від 02.06.2011 ст. 18 Закону України «Про міліцію було доповнено ч. 4, відповідно до якої курсанти вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України у разі дострокового розірвання договору через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість чи в разі відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ після закінчення вищого навчального закладу, а також особи начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються із служби протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу Міністерства внутрішніх справ України за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов'язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку".

Вказаний Закон було визнано таким, що втратив чинність на підставі Закону №580- VIІІ від 02.07.2015.

Однак, незважаючи, на те, що вказана норма не була включена до Закону «Про міліцію» станом на день укладення тристороннього Договору №76 про підготовку фахівця у Київському національному університеті внутрішніх справ 04 грудня 2007 р., в той час діяв Порядок відшкодування особами витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України (далі - Порядок), який був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01 березня 2007 року № 313 «Про затвердження Поряду відшкодування особами витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України».

Відповідно до ст. 1 Порядку визначено механізм відшкодування особами, навчання яких за державним замовленням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України прирівнюється до проходження військової служби, витрат, пов'язаних з їх утриманням у таких закладах, у разі:

- дострокового розірвання договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України у зв'язку з небажанням особи продовжувати навчання або порушенням нею дисципліни;

- відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу в органах внутрішніх справ протягом перших трьох років після закінчення навчання.

Відповідно до ст. 3 Порядку, витрати відшкодовуються згідно з договором про підготовку фахівця в навчальному закладі, який укладається між навчальним закладом, Головним управлінням або управлінням Міністерства внутрішніх справ України.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В ч. 1 ст. 638 ЦК України закріплено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Порушенням зобов'язання відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або неналежне виконання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (статті 611 ЦК України).

Тому висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_3 не дотримано вимог Договору №76, укладеного 04 грудня 2007 р. щодо відшкодування у витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі, що є підставою для стягнення таких витрат в судовому порядку, є вірним та відповідає встановленим по справі обставинам.

Посилання апелянта на те, що договір від імені МВС України було підписано не уповноваженою особою, є необґрунтованими, оскільки МВС України не оспорювало вказаний договір. В Положенні про вищі навчальні заклади МВС, затвердженому наказом від 14.02.2008 № 62, закріплено, що вищі навчальні заклади МВС України є державними навчальними закладами, які підпорядковані МВС. Кошти на навчання виділяються вищим навчальним закладам МВС України, після чого перераховуються вищим навчальним закладам МВС України та витрачаються останніми на підготовку фахівців для підрозділів. Згідно п.9.10 Положення вищі навчальні заклади самостійно використовують кошти загального та спеціального фондів державного бюджету відповідно до кошторису, що затверджується МВС. В п. 6.13 Положення передбачено укладення з курсантами, які зараховані на навчання за державним замовленням тристоронніх Договорів про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі. Форма Типового договору затверджена наказом МВС від 14.05.2007 №150. У разі відмови від укладання договору (контракту) особа перемінного складу відраховується з ВНЗ.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не були допитані в якості свідків його батьки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не може бути підставою для скасування рішення суду внаслідок порушення норм процесуального права. Вчинення оспорюваного договору ОСОБА_3, який на час його укладення був неповнолітнім, його батьками не оспорювалось, а тому відповідно до положень ст. 221 ЦК України правочин є схваленим.

Також в апеляційній скарзі апелянт посилається як на підставу для визнання Договору від 04 грудня 2007 р. недійсним одночасно на положення ст. 229 та 230 ЦК України. Відповідно до ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов'язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Тому посилання ОСОБА_3 на те, що його було введено в оману про наслідки відмови від підписання Договору, є безпідставним, оскільки такі насідки були передбачені в п. 6.13 Положення про вищі навчальні заклади МВС.

Наведення ОСОБА_3 в апеляційній скарзі вимушеності звільнення з органів внутрішніх справ внаслідок небажання виконувати злочинні накази керівництва є недоведеним, оскільки в рапорті від 12 грудня 2013 р. ним вказано переїзд на постійне місце проживання до АР Крим.

Також безпідставним посилання апелянта на рішення Іршавського районного суду Закарпатської обл. від 06 серпня 2013 р. (справа №301/1745/13-ц), оскільки вказане рішення було скасовано рішенням Апеляційного суду Закарпатської обл. від 22 листопада 2013 р. та ухвалено нове рішення, яким було задоволено позов Харківського національного університету внутрішніх справ та стягнуто на користь позивача витрати, пов'язані з навчанням.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, перевірено їх доказами, правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення слід залишити без змін.

Керуючись стст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 13 грудня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді