Постанова

Іменем України

28 березня 2018 року

м. Київ

справа № 638/13976/15-ц

провадження № 61-3384 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський банк розвитку»,

відповідачі: приватно виробничо-комерційна фірма «Стройснабсервіс», ОСОБА_1,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку» на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від

23 грудня 2016 року у складі судді Наумової С. М. та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 18 липня 2017 року у складі колегії суддів:

Сащенко І. С., Коваленко І. П., Овсяннікової А. І.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський банк розвитку» (далі - ПАТ «ВБР»)звернулося до суду з позовом до приватної виробничо-комерційної фірми «Стройснабсервіс» (далі - ПВКФ «Стройснабсервіс»), ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 23 лютого 2012 року між ПАТ «ВБР» та ПВКФ «Стройснабсервіс» укладено кредитний договір

№ MKLVU1.25406.005, за умовами якого ПВКФ «Стройснабсервіс» отримала кредит у розмірі 850 000 грн 00 коп. зі сплатою 21 процента за користування кредитом, на строк до 22 листопада 2015 року.

Додатковою угодою до кредитного договору від 4 квітня 2013 року збільшено розмір кредиту до 1 000 000 грн 00 коп. та строк його повернення - до

3 квітня 2016 року.

27 лютого 2014 року збільшено відсоткову ставку за користування кредитними коштами до 22 процентів річних та встановлено новий графік погашення заборгованості за кредитним договором (додаткова угода № 2 до кредитного договору).

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 23 лютого 2012 року між ПАТ «ВБР» та ОСОБА_1 укладено договір поруки

№ PX029031.17438.002. Додатковою угодою № 1 від 4 квітня 2013 року до договору поруки погоджено зміну розміру кредиту та строку його повернення.

Внаслідок неналежного виконання ПВКФ «Стройснабсервіс» зобов'язань за кредитним договором виникла заборгованість, яка станом на 11 липня

2016 року становила 159 509 грн 26 коп., з яких: 107 412 грн 71 коп. - прострочена заборгованість за кредитом; 5 251 грн 29 коп. - прострочена заборгованість за процентами; 46 845 грн 26 коп. - заборгованість за штрафами та пенею.

Посилаючись на наведене, ПАТ «ВБР», з урахуванням зменшення позовних вимог, просило стягнути солідарно з ПВКФ «Стройснабсервіс» та

ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № MKLVU1.25406.005 від 23 лютого 2012 року у розмірі 159 509 грн 26 коп.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від

23 грудня 2016 року у задоволенні позовних вимог ПАТ «ВБР» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ПВКФ «Стройснабсервіс» належним чином виконала свої зобов'язання за кредитним договором, нарахування простроченої заборгованості відбулось внаслідок не зарахування позивачем платежу від 28 листопада 2014 року на суму

186 111 грн 06 коп., що є простроченням кредитора, яке жодним чином не пов'язане з виконанням ПВКФ «Стройснабсервіс» своїх зобов'язань.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 18 липня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «ВБР» відхилено, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2016 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновок суду першої інстанції про прострочення кредитора ПАТ «ВБР» у зв'язку із неможливістю вчасно отримати кошти від ПВКФ «Стройснабсервіс», що виключає відповідальність позичальника за неналежне виконання зобов'язання, є законним та обгрунтованим.

У серпні 2017 року ПАТ «ВБР» подало касаційну скаргу, у якій просило скасувати рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 18 липня

2017 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що платіж у сумі 186 114 грн 96 коп., ініційований ПВКФ «Стройснабсервіс» 28 листопада 2014 року, був повернутий банком, оскільки здійснений після введення тимчасової адміністрації у ПАТ «ВБР». Оскільки зазначений платіж було повернуто без виконання, погашення кредитної заборгованості не відбулось, а тому наявне прострочення ПВКФ «Стройснабсервіс» щодо виконання своїх зобов'язань за кредитним договором. Неможливість використання відповідачем коштів, які знаходились на його рахунку у банку, не позбавляло його обов'язку здійснювати погашення кредиту. Крім того, судами не надано правової оцінки доводам позивача щодо законодавчої заборони на здійснення розрахунків під час введення тимчасової адміністрації.

У лютому 2018 року до Верховного Суду надійшли заперечення ПВКФ «Стройснабсервіс» на касаційну скаргу, обгрунтовані тим, що свої зобов'язання за кредитним договором фірма виконала у повному обсязі. До

2 грудня 2014 року вони не отримували жодної інформації про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «ВБР», при цьому банк не заблокував можливість користуватися банківським рахунком, що і дало можливість здійснити 28 листопада 2014 року переказ коштів на погашення кредиту.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 23 лютого 2012 року між ПАТ «ВБР» та ПВКФ «Стройснабсервіс» укладено кредитний договір

№ MKLVU1.25406.005, за умовами якого ПВКФ «Стройснабсервіс» отримала кредит у розмірі 850 000 грн 00 коп. зі сплатою 21 процента за користування кредитом зі строком повернення до 22 листопада 2015 року.

Додатковою угодою до кредитного договору від 4 квітня 2013 року збільшено розмір кредиту до 1 000 000 грн 00 коп. та строк його повернення - до

3 квітня 2016 року.

27 лютого 2014 року збільшено відсоткову ставку за користування кредитними коштами до 22 процентів річних та встановлено новий графік погашення заборгованості за кредитним договором (додаткова угода № 2 від 27 лютого 2014 року до кредитного договору).

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 23 лютого 2012 року між ПАТ «ВБР» та ОСОБА_1 укладено договір поруки

№ PX029031.17438.002. Додатковою угодою № 1 від 4 квітня 2013 року до договору поруки погоджено зміну розміру кредиту та строку його повернення.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

27 листопада 2014 року на підставі постанови Правління Національного банку України № 743 «Про віднесення ПАТ «ВБР» до категорії неплатоспроможних, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 132 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «ВБР». На підставі зазначеного рішення виконавчої дирекції, 28 листопада 2014 року було запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Всеукраїнський банк розвитку.

28 листопада 2014 року ПВКФ «Стройснабсервіс» шляхом використання системи «Клієнт Банк» о 10 год. 16 хв. було ініційовано переказ грошових коштів у розмірі 186 111 грн 06 коп. в рахунок погашення боргу за кредитним договором № MKLVU1/25406/005 від 23 лютого 2012 року. Зазначені кошти було повернуто на поточний рахунок ПВКФ «Стройснабсервіс» 2 грудня

2014 року, у зв'язку з введенням у банку тимчасової адміністрації, та там заблоковані.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов висновку, що позивач не довів порушення ПВКФ «Стройснабсервіс» умов кредитного договору, нарахування простроченої заборгованості за кредитним договором відбулось внаслідок не зарахування позивачем платежу від 28 листопада 2014 року на суму

186 111 грн 06 коп., що є простроченням кредитора, яке жодним чином не пов'язане з виконанням ПВКФ «Стройснабсервіс» зобов'язань закредитним договором.

З такими висновками судів погодитися не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 16 ЦПК України (у редакції, яка була чинною на час звернення до суду з позовом) не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною другою статті 118 цього Кодексу, позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою.

При цьому, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі статтею 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за частинами 1 і 2 статті 15 ЦПК України (у редакції, яка була чинна на час звернення до суду з позовом) у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17 (у редакції, яка була чинна на час звернення до суду з позовом)) або Господарського Кодексу України (статті 1, 12 (у редакції, яка була чинна на час звернення до суду з позовом)) віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства (відповідно до редакцій нормативно-правових актів, які були чинні на час звернення до суду з позовом).

Таким чином, вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов'язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об'єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову. Не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого виду судочинства.

Отже у цій справі суди першої та апеляційної інстанцій помилково прийняли до розгляду позовні вимоги ПАТ «ВБР» до ПВКФ «Стройснабсервіс», оскільки такі вимоги повинні розглядатись за правилами господарського судочинства.

Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Розглядаючи справу в частині вимог до ОСОБА_1, як особи, яка відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про відсутність заборгованості за кредитним договором.

Як убачається з матеріалів справи, зазначеного висновку суди попередніх інстанцій дійшли у зв'язку із тим, що відбулось прострочення кредитора, пов'язане з неприйняттям платежу ПВКФ «Стройснабсервіс» від 28 листопада 2014 року на суму 186 111 грн 06 коп.

Судами установлено, що зазначений платіж було ініційовано ПВКФ «Стройснабсервіс» у день введення тимчасової адміністрацій у ПАТ «ВТБ» та стосувався він переказу грошових коштів з поточного рахунку ПВКФ «Стройснабсервіс» на кредитний рахунок.

Спеціальним законом, яким встановлено процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, є Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», згідно з яким тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом гарантування вкладів фізичних осіб стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом (частина перша статті 2 цього Закону).

Згідно з пунктами 1, 4 частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку та зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом.

При цьому під кредиторами банку маються на увазі юридичні або фізичні особи, які мають документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань (стаття 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Зобов'язальні правовідносини, що склалися між ПАТ «ВБР» та позичальником на підставі договору банківського рахунка, мають майново-грошовий характер, відтак, у цьому випадку позичальник є кредитором за майновою вимогою щодо розпорядження належними йому коштами.

Відповідно до пунктів 1 та 4 частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку та не здійснюється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог.

Відповідно до пункту 5 частини шостої статті 36 цього Закону обмеження встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті не поширюється на зобов'язання банку щодо здійснення операцій з переказу коштів фізичних та юридичних осіб, що надійшли на їхні рахунки, починаючи з наступного дня після запровадження процедури тимчасової адміністрації.

Ураховуючи, що позичальник ініціював переказ грошових коштів, які вже перебували на його поточному рахунку в день запровадження в банку тимчасової адміністрації, банк відповідно до положень пункту 1 частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», правильно обмежив виконання зазначеної операції.

Крім того, у банка були відсутні правові підстави для зарахування зустрічних вимог, ураховуючи, що Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено чіткий порядок задоволення вимог кредиторів, визнаних ліквідатором, який не передбачає можливості індивідуального задоволення вимог конкретного кредитора.

Відповідно до статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації Фонд гарантування вкладів фізичних осіб має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Ураховуючи зазначене, помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про прострочення ПАТ «ВБР» у зв'язку з неприйняттям платежу ПВКФ «Стройснабсервіс» від 28 листопада 2014 року на суму 186 111 грн 06 коп., ураховуючи, що прийняття такого платежу суперечило б нормам чинного на той час законодавства, а тому не може вважатись належним виконанням позичальником своїх зобов'язань.

За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Частиною першою ст. 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Віднесення банку до категорії неплатоспроможних, запровадження процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку не припиняють дію кредитних договорів. Позичальник зобов'язаний повернути банку основну суму боргу та сплатити проценти у розмірах і у строки, встановлені умовами кредитного договору. Поручитель відповідно до статтей 553, 554 ЦК України відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником у тому ж обсязі, що і сам боржник, якщо інше не встановлено договором поруки.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57-60, 131-132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних судових рішень), визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Вимоги до судового рішення визначені цивільним процесуальним законом, і мають забезпечувати здійснення проголошеного Конституцією України принципу верховенства права. Оскаржувані судові рішення таким вимогам не відповідають.

Суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність прострочення кредитора, на час якого відповідно до положень статті 613 ЦК України ненараховуються проценти та штрафні санкції, наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором взагалі не був предметом їх перевірки та оцінки, чинність та строк дії поруки не досліджено, що свідчить про порушення судами норм процесуального права та унеможливлює встановлення фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду бере до уваги, що справа тривалий час розглядається у суді, разом з тим, оскільки до повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин справи, надання оцінки та переоцінки доказів, зазначене унеможливлює ухвалення ним власного рішення.

Згідно з підпунктом першим частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Ураховуючи, що суди попередніх інстанцій в частині розгляду позовних вимог ПАТ «ВБР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором не встановили фактичні обставини, судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими, а тому в силу статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав не дослідження зібраних у справі доказів. Під час нового розгляду справи, судам належить урахувати викладене, надати оцінку наданих позивачем доказів (дослідити обґрунтованість та правильність розрахунку заборгованості за кредитним договором, чинність та строк дії поруки), надати відповідну правову оцінку доводам і запереченням сторін, та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 414- 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку» задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 18 липня 2017 року в частині вирішення позовних вимог публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку» до приватної виробничо-комерційної фірми «Стройснабсервіс» про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, провадження у справі в цій частині закрити.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 23 грудня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 18 липня 2017 року в частині вирішення позовних вимог публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський банк розвитку» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати, справу направити в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

А.С. Олійник

С.О. Погрібний

Г. І. Усик