ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2018 року

Справа №804/652/18

Дніпропетровській окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Верба І.О., розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Комунального вищого навчального закладу «Дніпровський базовий медичний коледж» Дніпровської обласної ради про визнання протиправними дій, бездіяльності та зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

23 січня 2018 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Комунального вищого навчального закладу «Дніпровський базовий медичний коледж» Дніпровської обласної ради, в якому позивачі просили:

1) визнати дії Комунального вищого навчального закладу «Дніпровський базовий медичний коледж» Дніпровської обласної ради в частині відмови в наданні запитуваної публічної інформації на інформаційний запит №01-04/29 від 15 січня 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 - протиправними;

2) визнати дії Комунального вищого навчального закладу «Дніпровський базовий медичний коледж» Дніпровської обласної ради що виразилися у приховуванні публічної інформації і наданні відповіді від 15 січня 2018 року №01-01/30-1 на запит №01-04/29 від 15 січня 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 інформації - протиправними;

3) визнати дії Комунального вищого навчального закладу «Дніпровський базовий медичний коледж» Дніпровської обласної ради щодо безпідставної відмови у задоволенні запита №01-04/29 від 15 січня 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 - неправомірними;

4) визнати дії Комунального вищого навчального закладу «Дніпровський базовий медичний коледж» Дніпровської обласної ради щодо не зазначення у відповіді від 15 січня 2018 року №01-01/30-1 на запит №01-04/29 від 15 січня 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 інформації, порядку оскарження відмови в задоволенні запиту на інформацію - неправомірними;

5) визнати порушення розпорядником інформації Комунальним вищим навчальним закладом «Дніпровський базовий медичний коледж» Дніпровської обласної ради щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2 частини 1 статті 10 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року;

6) зобов’язати Комунальний вищий навчальний заклад «Дніпровський базовий медичний коледж» Дніпровської обласної ради надати ОСОБА_1, ОСОБА_2 відповідь по суті запита на запитувану інформацію, а саме: в інформаційному запиті №01-04/29 від 15 січня 2018 року в обсягах визначених Законом України «Про доступ до публічної інформації» на адресу: АДРЕСА_1, 49100.

Разом із позовом заявлено клопотання про допуск до негайного виконання судового рішення та стягнення на користь держави з відповідача судових витрат.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 січня 2018 року позовну заяву залишено без руху із наданням строку для усунення недоліків.

5 лютого 2018 року на виконання вимог ухвали позивачами усунуто недоліки позовної заяви, надано уточнену позовну заяву із наступними позовними вимогами:

1) визнати протиправною бездіяльність Комунального вищого навчального закладу «Дніпровський базовий медичний коледж» Дніпровської обласної ради в частині не направлення інформаційного запиту ОСОБА_1, ОСОБА_2 за №01-04/29 від 15 січня 2018 року належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача відповідно до вимог частини 3 статі 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації»;

2) визнати дії Комунального вищого навчального закладу «Дніпровський базовий медичний коледж» Дніпровської обласної ради в часині відмови в наданні запитуваної публічної інформації на інформаційний запит №01-04/29 від 15 січня 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 інформації – протиправними;

3) визнати дії Комунального вищого навчального закладу «Дніпровський базовий медичний коледж» Дніпровської обласної ради що виразились у приховуванні публічної інформації і наданні відповіді від 15 січня 2018 року №01-01/30-1 не по суті запита №01-04/29 від 15 січня 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 інформації - протиправними;

4) визнати дії Комунального вищого навчального закладу «Дніпровський базовий медичний коледж» Дніпровської обласної ради щодо безпідставної відмови у задоволенні запита №01-04/29 від 15 січня 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 - неправомірними;

5) визнати дії Комунального вищого навчального закладу «Дніпровський базовий медичний коледж» Дніпровської обласної ради щодо не зазначення у відповіді від 15 січня 2018 року №01-01/30-1 на запит №01-04/29 від 15 січня 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 порядку оскарження відмови в задоволенні запиту на інформацію - неправомірними;

6) визнати порушення розпорядником інформації Комунальним вищим навчальним закладом «Дніпровський базовий медичний коледж» Дніпровської обласної ради щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2 частини 1 статті 10 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року;

7) зобов’язати Комунальний вищий навчальний заклад «Дніпровський базовий медичний коледж» Дніпровської обласної ради надати ОСОБА_1, ОСОБА_2 відповідь по суті запита на запитувану інформацію із копіями запитуваних документів, а саме: в інформаційному запиті №01-04/29 від 15 січня 2018 року в обсягах визначених Законом України «Про доступ до публічної інформації» на адресу: АДРЕСА_1, 49100.

Разом із позовом заявлено клопотання про допуск до негайного виконання судового рішення та стягнення на користь держави з відповідача судових витрат.

Ухвалою суду від 9 лютого 2018 року клопотання позивачів про звільнення від сплати судового збору задоволено та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в адміністративній справі №804/652/18, встановлено відповідачу 15-денний строк, з дня отримання копії ухвали, для подання відзиву на адміністративний позов із доказами його обґрунтування.

6 березня 2018 року відповідачем подано клопотання про об'єднання в одне провадження адміністративних справ №804/652/18, №804/1214/18, №804/1114/18 та продовження строку для подання відзиву на позов у разі задоволення такого клопотання.

Ухвалою суду від 6 березня 2018 року в задоволенні клопотання про об’єднання справ та продовженні строку для подання відзиву відмовлено, про що повідомлено заявника.

Відповідач отримав ухвалу про відкриття провадження 21 лютого 2018 року, та мав право на подання відзиву на позов до 8 березня 2018 року (святковий день) включно.

Відповідно до статті 120 Кодексу адміністративного судочинства України якщо закінчення строку припадає на вихідний день, святковий або інший неробочий день, останнім днем строку є перший робочий після нього день, у зв’язку із чим рішення суду постановлено 12 березня 2018 року (понеділок).

Таким чином, відповідач мав право на подання відзиву на позов до 12 березня 2018 року (понеділок) включно. 12 березня 2018 року на адресу суду електронною поштою надійшов відзив на адміністративний позов із додатками.

12 березня 2018 року позивачами електронним зв’язком із використанням ЕЦП надано заяву, в якій зазначено, що 10 березня 2018 року одержано відзив на позов, однак до нього не були додані додатки згідно переліку.

12 березня 2018 року суд перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 26 березня 2018 року.

13 березня 2018 року на адресу суду надійшов відзив на адміністративний позов в паперовій формі із додатками.

26 березня 2018 року електронним зв’язком із використанням ЕЦП на адресу суду надійшли пояснення позивачів, згідно яких законним представником відповідача є директор ОСОБА_3, а не підписант відзиву заступник директора ОСОБА_4

26 березня 2018 року у підготовчому засіданні оголошено перерву до 29 березня 2018 року.

29 березня 2018 року відповідач направив для участі у підготовчому засіданні нового представника, який не надав відповіді на поставлені питання 26 березня 2018 року, у зв'язку із чим оголошено перерву до 2 квітня 2018 року.

2 квітня 2018 року у підготовче засідання прибув первісний представник відповідача, якому роз’яснено можливість подати належним чином засвідчені копії доказів або їх оригінали, оскільки 30 березня 2018 року суду надані не засвідчені фотокопії доказів, позивачі зазначили, що не будуть користуватись правом на надання заперечень, оскільки нових обставин не з’явилось, у зв’язку із чим закінчено підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду на 10 квітня 2018 року.

10 квітня 2018 року позивачі та представники сторін не прибули для участі у судовому засіданні, подали письмові клопотання про розгляд справи за їх відсутності, у зв'язку із чим відповідно до частини дев’ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України справу розглянуто у порядку письмового провадження.

В обґрунтування позову зазначено, що позивачі подали запит на отримання публічної інформації, однак, відповідач безпідставно відмовив в наданні інформації, посилаючись на те, що останній не має повноважень розпорядника інформації щодо заданих питань.

Відповідач 12 березня 2018 року електронним зв’язком надав відповідь на позов, у якому проти позову заперечив повністю, із посиланням на пункт 2.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року №10, зазначив, що відповідач не може (не має здатності) виконувати обов’язки розпорядника інформації, у зв'язку із чим відповідачем правомірно було надано відповідь на запит. До запиту не було надано жодних документів щодо громадської організації, яку представляють заявники, не було повідомлено причини та /або з якою метою заявникам необхідна була запитувана інформація, що була вказана у запиті і який саме суспільний інтерес вона становить. У разі, якщо інформація відноситься безпосередньо до заявників і має особистий інтерес, отримання зазначеної інформації до публічної не відноситься. Процесуальний закон не передбачає такого способу захисту порушеного права як визнання порушення відповідачем норм Європейської конвенцій з захисту прав людини. Проти постановлення окремої ухвали відповідач заперечив.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку із чим заявлений спір підсудний окружному адміністративному суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 та ОСОБА_2 15 січня 2018 року подали до Комунального вищого навчального закладу «Дніпровський базовий медичний коледж» Дніпровської обласної ради інформаційний запит «На отримання публічної інформації», зареєстрований за вхідним номером 01-04/29 15 січня 2018 року, в якому заявниці, із посиланням на статті 3, 4, 10, 13, 14 Закону України «Про доступ до публічної інформації», просили надати створену у процесі діяльності та задокументовану розпорядником інформації на носіях інформацію, як загальну публічну інформацію наступного змісту:

- дату одержання (день, місяць, рік) та вхідний реєстровий номер в журналі вхідної кореспонденції КВНЗ «ДБМК» ДОР листа Дніпропетровської обласної ради, яким направлено на адресу КВНЗ «ДБМК» ДОР з ДОР в порядку частини 3 статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» для надання відповіді на запит запитувача від 27.12.2017 року ВХ-10638/0/1-17 на отримання публічної інформації;

- вихідний реєстровий номер з журналу вихідної кореспонденції відповіді КВНЗ «ДБМК» ДОР на запит від 27.12.2017 року та копію фіскального поштового чеку про дату направлення відповіді КВНЗ «ДБМК» ДОР на запит запитувачів надісланий на розгляд з ДОР і мова про який йде у пункті 1 запита;

- копію діючої та затвердженої посадової інструкції директора КВНЗ «ДБМК» ДОР;

- діючі на сьогодення та затверджені загальні правила роботи закладу освіти, правила внутрішнього трудового розпорядку КВНЗ «ДБМК» ДОР;

- перелік вакансій по КВНЗ «ДБМК» ДОР станом на день надання відповіді на цей запит.

В запиті зазначено, що інформація має особистий і суспільний інтерес.

На інформаційний запит від 15.01.2018 року, вхідний номер 01-04/29, Комунальним вищим навчальним закладом «Дніпровський базовий медичний коледж» Дніпровської обласної ради повідомлено, що згідно частини 3 статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» Дніпровський базовий медичний коледж не має повноважень розпорядника інформації щодо заданих питань.

З наданих матеріалів вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 27 грудня 2017 року подали до Дніпропетровської обласної ради інформаційний запит на отримання публічної інформації щодо участі ОСОБА_6 у трудових зборах, який був зареєстрований за вхідним номером №ВХ-10638/0/1/17.

Листом від 3 січня 2018 року Дніпропетровська обласна рада в порядку частини третьої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» направлено на адресу КВНЗ «Дніпровський базовий медичний коледж» ДОР для розгляду та надання відповіді заявникам запит на отримання публічної інформації від 27 грудня 2017 року №ВХ-10638/0/1/17.

У відповідь на запит від 27 грудня 2017 року №ВХ-10638/0/1/17 пані ОСОБА_1 відповідачем складена та направлена 10 січня 2018 року поштовим зв’язком відповідь за вихідним №01-01/17, згідно якої відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» Дніпровський базовий медичний коледж не має повноважень розпорядника інформації щодо заданих питань. Позивачі в підготовчому засідання зазначили про неотримання такого листа.

Вирішуючи заявлений спір по суті, суд виходить із того, що спірні правовідносини врегульовані статтею 43 Конституції України, Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року №2939-VI (далі – Закон №2939-VI), Законом України «Про захист персональних даних», Законом України «Про інформацію».

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес, визначається Законом №2939-VI.

Відповідно до статті 1 Закону №2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

За загальним правилом, публічна інформація є відкритою. Виняток становить інформація з обмеженим доступом, яка поділяється на конфіденційну, таємну та службову інформацію.

Визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях та знаходилась у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.

Нормами статті 6 Закону №2939-VI визначено критерії обмеження доступу до публічної інформації. Згідно частини другої цієї статті обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Таким чином, доступ до інформації може бути обмежено лише за умови додержання сукупності всіх трьох зазначених підстав, які в розглянутому спорі відсутні.

Як вбачається із запита, позивачами запитана наступна інформація:

- щодо дати одержання та виконання відповідачем інформаційного запиту запитувача від 27 грудня 2017 року №ВХ-10638/0/1-17, направленого в порядку частини третьої статті 22 Закону №2939-VI та вихідної інформації відповіді відповідача на такій запит;

- щодо надання посадової інструкції директора, загальних правил роботи закладу освіти, правил внутрішнього трудового розпорядку, перелік вакансій в закладі станом на день надання відповіді.

При цьому суд звертає увагу, що заява від 15 січня 2018 року подана фізичними особами із позначкою «представники Громадської організації», однак, без зазначення найменування такої організації, у зв'язку із чим суд розглядає вказану заяву як таку, що подана фізичними особами – позивачами у цій справі, та розглядає як підставу звернення до суду порушення прав позивачів як заявників запиту на публічну інформацію.

Вирішуючи спір, суд зазначає, що відповідач є розпорядником запитуваної інформації в розумінні Закону №2939-VI.

Аналіз визначення та переліку розпорядників публічної інформації, закріпленого у статті 13 Закону №2939-VI, свідчить, що публічною інформацією є відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях, у тому числі інформація, пов'язана з виконанням особами делегованих повноважень суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг (пункт 3 частини першої статті 13 Закону №2939-VI).

Як вбачається з офіційного сайту коледжу (http://dbmk.dp.ua), останній є вищим навчальним закладом І рівня акредитації.

Відповідно до Закону України «Про освіту» від 23 травня 1991 року №1060-XII (далі – Закон №1060-XII) освіта - це основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави.

Громадяни України мають право на безкоштовну освіту в усіх державних навчальних закладах. Це право забезпечується, зокрема, розгалуженою мережею навчальних закладів, заснованих на державній та інших формах власності, наукових установ, закладів післядипломної освіти (стаття 3 Закону №1060-XII).

Україна визнає освіту пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного і культурного розвитку суспільства.

Державна політика в галузі освіти визначається Верховною Радою України відповідно до Конституції України і здійснюється органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Згідно статті 14 Закону №1060-XII місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування здійснюють державну політику в галузі освіти і в межах їх компетенції, зокрема:

- встановлюють, не нижче визначених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти, мінімальних нормативів, обсяги бюджетного фінансування навчальних закладів, установ, організацій системи освіти, що є комунальною власністю, та забезпечують фінансування витрат на їх утримання;

- забезпечують розвиток мережі навчальних закладів та установ, організацій системи освіти, зміцнення їх матеріальної бази, господарське обслуговування;

- здійснюють соціальний захист працівників освіти, дітей, учнівської і студентської молоді, створюють умови для їх виховання, навчання і роботи відповідно до нормативів матеріально-технічного та фінансового забезпечення.

Місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування створюються відповідні органи управління освітою, діяльність яких спрямовується на:

- управління навчальними закладами, що є комунальною власністю;

- організацію навчально-методичного забезпечення навчальних закладів, вдосконалення професійної кваліфікації педагогічних працівників, їх перепідготовку та атестацію у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти.

Місцеві органи управління освітою у здійсненні своїх повноважень підпорядковані місцевим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування та відповідним державним органам управління освітою.

Відповідно до статті 18 Закону №1060-XII навчальні заклади створюються органами державної виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності відповідно до потреби громадян у мові навчання, соціально-економічних, національних, культурно-освітніх потреб у них за наявності необхідної матеріально-технічної, науково-методичної бази, педагогічних кадрів.

Частиною другою статті 18 Закону №1060-XII встановлено, що навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Оскільки запитувана інформація стосується виконання обов’язку відповідача в порядку частини третьої статті 22 Закону №2939-VI, та діяльності закладу освіти, якій фінансується із місцевого бюджету, інформація про діяльність закладу освіти становить суспільний інтерес - комунальний заклад є розпорядником інформації відповідно до пункту 4 частини другої статті 13 Закону №2939-VI, у зв'язку із чим оскаржена відмова у наданні запитуваної інформації є протиправною.

Відповідно до статті 23 Закону №2939-VI рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.

Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Вирішуючи позовні вимоги, суд виходить із того, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб від протиправних рішень, дій та бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Предметом заявленого позивачами спору є відмова в наданні інформації / дії по відмові в наданні запитуваної інформації, що є порушенням прав позивачів на доступ до публічної інформації, у зв'язку із чим позивачами обраний спосіб захисту порушеного права у формі зобов’язання відповідача надати відповідь за інформаційний запит.

Статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначені способи захисту порушених прав, свобод та інтересів, та зазначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 2 розділу 4 Указу Президента України «Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів» від 10 травня 2006 року №361/2006 адміністративне судочинство спрямоване на захист прав особи у публічно-правових відносинах від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За своїм статусом у суспільстві учасники таких правовідносин перебувають у нерівних умовах, тому адміністративний суд має вжити всіх передбачених законом заходів, щоб захистити порушені органом влади права особи, в тому числі збирати докази з власної ініціативи, виходити за межі вимог сторін тією мірою, наскільки це необхідно для повного захисту прав особи.

Таким чином, заявлена позовна вимога про зобов’язання відповідача надати відповідь на запит є належним способом захисту порушеного права, та задовольняється судом, оскільки для надання запитуваної інформації позивачами виконано всі умови, визначені законом, і надання інформації не передбачає права розпорядника інформації діяти на власний розсуд.

Вирішуючи інші позовні вимоги, суд виходить із наступного.

Відповідно до частини третьої статті 22 Закону №2939-VI розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача.

Відповідно до частини четвертої статті 22 Закону №2939-VI у відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено:

1) прізвище, ім'я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації;

2) дату відмови;

3) мотивовану підставу відмови;

4) порядок оскарження відмови;

5) підпис.

У листі від 15 січня 2018року №01-01/30-1 відповідач зазначив, що не є розпорядником запитуваної інформації.

Судом не встановлено іншу особу, крім відповідача, яка є належним розпорядником запитуваної позивачами публічної інформації.

Також, з матеріалів справи не вбачається, що спірний інформаційний запит було направлено (перенаправлено/скеровано) іншому розпорядникові інформації.

Вирішуючи позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача в частині ненаправлення інформаційного запиту №01-04/29 від 15 січня 2018 року належному розпоряднику, з одночасним повідомленням про це запитувача відповідно до вимог частини третьої статі 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», суд не знайшов підстав для їх задоволення, оскільки матеріалами справи не підтверджено, що відповідач не володіє запитуваною інформацією, але йому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, отже, відповідач є належним розпорядником запитуваної інформації та не мав направляти запит для виконання іншому розпоряднику.

Таким чином, суд зазначає, що відповідь від 15 січня 2018 року №01-01/30-1 на запит №01-04/29 від 15 січня 2018 року свідчить про відмову у доступі до інформації.

При цьому, недодержання відповідачем вимог пункту 4 частини четвертої статті 22 Закону №2939-VI не порушило прав позивачів, на захист яких поданий цей позов, у зв'язку із чим заявлена позовна вимога про визнання протиправними дій щодо не зазначення у відповіді порядку оскарження відмови не підлягає задоволенню, крім того, така вимога є неналежним способом захисту порушеного права щодо якого заявлений цей спір.

Заявлена позовна вимога про визнання протиправними дій відповідача щодо безпідставної відмови у задоволенні запита №01-04/29 від 15 січня 2018 року фактично є тією ж самою позовною вимогою, що розглянута та задоволена судом, а саме щодо визнання протиправними дій відповідача по відмові в наданні запитуваної публічної інформації на інформаційний запит №01-04/29 від 15 січня 2018 року, оскільки вказаними вимогами захищається одне й теж саме порушене право. Таким чином, позивачами фактично заявлені дві тотожні позовні вимоги.

Надаючи оцінку позовним вимогам про визнання протиправними дій відповідача, що виразились у приховуванні публічної інформації і наданні відповіді від 15 січня 2018 року №01-01/30-1 не по суті запиту №01-04/29 від 15 січня 2018 року, суд виходить із того, що матеріалами справи не підтверджено обставини навмисного приховування інформації, як підставу відповідальності згідно статті 24 Закону №2939-VI, коли як відповідачем допущені протиправні дії по відмові у наданні інформації, у зв'язку із чим вказана позовна вимога не підлягає задоволенню.

Як зазначено вище, звернення до суду та способи захисту порушених прав, свобод та інтересів, визначені статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відмовляючи в задоволенні позовної вимог про визнання порушення розпорядником інформації прав позивачів частини 1 статті 10 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року, суд виходить із того, що обставини порушення прав осіб, у тому числі встановлені міжнародними договорами, встановлюються в мотивувальній частині рішення, як підстава задоволення позову про протиправність рішень, дій чи бездіяльності розпорядників публічної інформації, у зв'язку із чим адміністративні суди окремо не встановлюють резолютивною частиною судового рішення фактів порушень прав, здійснюючи контроль легальності рішень, дій чи бездіяльності розпорядників публічної інформації.

Поряд із цим, надаючи оцінку аргументам позивачів щодо порушення прав позивачів, закріплених статті 10 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року, суд зазначає, що свобода на одержання інформації є складовою частиною права на свободу вираження поглядів. Поряд із чим, з наданих матеріалів та наведених доводів сторін не виключається необхідність використання позивачами запитуваної інформації при захисті права на приватне життя, складовою частино якого є право на професійну діяльність, яке охоплено статтею 8 Конвенції. Так, судом встановлено, що судовий захист права на працю реалізований позивачами в цивільних справах №200/259/17 та №200/1648/17, і позивачі під час розгляду цієї справи виявляли занепокоєння можливістю повторного звільнення після відновлення їх трудових прав судом. Суд зазначає, що Європейський суд неодноразово відмовляв у розгляді заяв про порушення статті 10 Конвенції, якщо справи могли бути розглянуті з огляду на порушення статті 8 або 11 Конвенції, наприклад, справи Маккаллум проти Сполученого Королівства (1990), Езелєн проти Франції (1991).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить із правил частин першої та п’ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких:

- при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа;

- якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Позивачі звільнені ухвалою суду від сплати судового збору за звернення до суду із цим позовом, доказів понесення судових витрат позивачами не надано. На час розгляду справи Кабінетом Міністрів України порядок компенсації за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, не встановлений. У зв'язку із чим суд позбавлений процесуальної можливості вирішити питання про компенсацію судових витрат.

Суд відмовляє в задоволенні клопотання позивачів про постановлення окремої ухвали, оскільки не вбачає беззаперечних та необхідних підстав для реалізації такого права суду.

У зв'язку із тим, що предметом цієї справи є не бездіяльність розпорядника інформації щодо розгляду запиту на інформацію, що вимагає наявності абсолютної бездіяльності щодо розгляду запита, а письмова відмова в наданні публічної інформації, відсутні підстави для застосування особливостей, передбачених статтями 263 та 371 Кодексу адміністративного судочинства України, у тому числі щодо негайного виконання рішення, у зв'язку із чим клопотання про звернення рішення у цій справі до негайного виконання не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 2, 5, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (код НОМЕР_1; вул. Набережна Перемоги, 134, к. 2, кв. 70, м. Дніпро, 49106), ОСОБА_2 (код НОМЕР_2; проспект ОСОБА_6, б. 18а, кв. 65, м. Дніпро, 49100) до Комунального вищого навчального закладу «Дніпровський базовий медичний коледж» Дніпровської обласної ради (код ЄДРПОУ 02011158; вул. Б. Хмельницького, 23, м. Дніпро, 49061) про визнання протиправними дій, бездіяльності та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Комунального вищого навчального закладу «Дніпровський базовий медичний коледж» Дніпровської обласної ради в задоволенні інформаційного запиту ОСОБА_1, ОСОБА_2 про надання інформації за №01-04/29 від 15 січня 2018 року, оформлену листом від 15 січня 2018 року №01-01/30-1.

Зобов'язати Комунальний вищий навчальний заклад «Дніпровський базовий медичний коледж» Дніпровської обласної ради повторно розглянути запит про надання публічної інформації №01-04/29 від 15 січня 2018 року та надати ОСОБА_1, ОСОБА_2 відповідь в порядку, встановленому Законом України «Про доступ до публічної інформації» із урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складений 10 квітня 2018 року.

Суддя

ОСОБА_7