РІШЕННЯ

Іменем України

29 березня 2018 року

м. Київ

справа №800/349/17

адміністративне провадження №П/9901/337/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Кравчука В.М.,

суддів Анцупової Т.О., Гімона М.М., Коваленко Н.В., Стародуба О.П.,

за участі секретаря судового засідання Вишняка О.М.,

позивача ОСОБА_2,

представника відповідача Мишковець О.В.,

представника відповідача Склярчук Ю.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Вищої ради правосуддя, Президента України про визнання незаконним та скасування рішення Вищої ради правосуддя від 07 червня 2010 року в частині внесення подання про звільнення, визнання незаконним та скасування Указу Президента України від 06 липня 2010 року № 755/2010 про звільнення з посади судді, визнання незаконним та скасування наказу Носівського районного суду Чернігівської області від 30 серпня 2010 року № 60, поновлення на роботі.

І. ПРОЦЕДУРА

1. 15.06.2010 ОСОБА_2 звернувся до Вищого адміністративного суду України, як суду першої інстанції, з позовом до Вищої ради юстиції про визнання незаконним та скасування рішення від 07.06.2010 «Про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області за порушення присяги», зобов'язання Вищої ради юстиції скасувати рішення від 07.06.2010 в частині внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області за порушення присяги судді та винести рішення про відхилення подання про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області за порушення присяги.

2. 09.07.2010 ОСОБА_2 подав позов до Президента України про визнання незаконним та скасування Указу Президента України від 06.07.2010 № 755/2010 «Про звільнення судді», яким його було звільнено з посади судді.

3. Ухвалою від 28.07.2010 позов ОСОБА_2 до Вищої ради юстиції та до Президента України об'єднано в одне провадження.

4. Постановою від 28.07.2010 Вищий адміністративний суд України відмовив у задоволенні позову. Суд виходив із того, що Вища рада юстиції діяла відповідно до статей 19, 131 Конституції України, статей 2, 3, 32 Закону України від 15.01.1998 № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» і в межах наданих їй повноважень прийняла рішення про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області за порушення присяги судді на підставі пункту 5 частини 5 статті 126 Конституції України. Підставами для такого рішення стало те, що суддя відкрив провадження у цивільній справі про трудовий спір на державному підприємстві з порушенням територіальної підсудності і постановив незаконну ухвалу про забезпечення позову, що в кінцевому підсумку призвело до заподіяння великих збитків державі. Такі дії Вища рада юстиції визнала результатом несумлінного, безвідповідального ставлення судді до своїх службових обов'язків, ігнорування ним вимог закону. При цьому, суд констатував, що звільнення судді за порушення присяги не є видом дисциплінарної відповідальності, повторне притягнення до юридичної відповідальності одного і того самого виду відсутнє.

5. Вважаючи постанову від 28.07.2010 незаконною, ОСОБА_2 звернувся до Європейського суду з прав людини з заявою № 4588/11, в якій скаржився за статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, - на те, що провадження стосовно його звільнення було несправедливим та суперечило принципу незалежного і безстороннього суду; за статтею 8 Конвенції - на те, що звільнення значним чином вплинуло на його приватне життя.

6. З огляду на схожість заяви ОСОБА_2 з іншими заявами, поданими до Європейського Суду громадянами України, які раніше обіймали посади суддів національних судів, усі ці заяви були об'єднані із заявою № 5114/09 Куликов А.В. проти України та 17 інших суддів.

7. 19.01.2017 Європейський Суд з прав людини ухвалив рішення у справі "Куликов та інші проти України", зокрема і за заявою ОСОБА_2, яким постановив, що Україна порушила стосовно позивача пункт 1 статті 6 Конвенції у зв'язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності, а також статтю 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя.

8. Рішення Суду набуло статусу остаточного 19.04.2017 (т. 2, а. с. 213-270).

9. 03.05.2017 ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду України з заявою про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 28.07.2010 по справі №П-110/10, на підставі пункту 3 частини 1 статті 237 КАС України з врахуванням рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Куликов та інші проти України". Просив задовольнити заяву та постановити судове рішення про задоволення позовних вимог, а саме визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради юстиції від 07.06.2010 «Про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області за порушення присяги», зобов'язати вчинити дії, визнати незаконним та скасувати Указ Президента України від 06.07.2010 року № 755/2010, поновити на посаді судді Носівського районного суду Чернігівської області починаючи з 31 серпня 2010 року.

10. Постановою від 07.08.2017 Верховний Суд України заяву ОСОБА_2 задовольнив частково, а постанову Вищого адміністративного суду України від 28.07.2010 скасував, справу направив на новий розгляд до цього ж суду. При цьому, направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд України вказав на те, що, оскаржуване судове рішення про відмову у задоволенні позову належить визнати постановленим з порушенням норм матеріального права та положень адміністративного процесуального законодавства, а констатовані Європейським Судом порушення в аспекті цієї справи можуть бути усунуті у спосіб скасування рішення суду касаційної інстанції з направленням справи до того самого суду для постановлення рішення відповідно до вимог адміністративного процесуального законодавства.

11. 22.08.2017 справу направлено до Вищого адміністративного суду України, проте по суті її розглянуто не було.

12. 19.09.2017 позивач звернувся до суду із заявою про збільшення позовних вимог, в якій просив:

- визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради юстиції від 07.06.2010 в частині внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області за порушення присяги судді;

- визнати незаконним та скасувати Указ Президента України від 06.07.2010 № 755/2010 «Про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області за порушення присяги судді»;

- визнати незаконним та скасувати наказ Носівського районного суду Чернігівської області від 30.08.2010 № 60 про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області з 30.08.2010;

- поновити ОСОБА_2 на посаді судді Носівського районного суду Чернігівської області починаючи з 30.08.2010;

- постанову суду в частині поновлення на посаді допустити до негайного виконання.

13. 22.11.2017 на адресу суду Вища рада правосуддя надіслала додаткові заперечення проти позову з урахуванням рішення Європейського суду з прав людини. Відповідач зазначив, що діяв на підставі та в межах повноважень, передбачених Конституцією та Законом України "Про Вищу раду юстиції". Вища рада юстиції була наділена виключними повноваженнями встановлювати факт порушення суддями присяги.

14. У зв'язку з припиненням з 15.12.2017 діяльності Вищого адміністративного суду України справу передано на розгляд до Верховного Суду.

15. За результатами автоматизованого розподілу судових справ 09.01.2018 визначено склад суду в даній справі.

16. Ухвалою від 16.01.2018 Верховний Суд прийняв справу до провадження.

17. У судовому засіданні 22.02.2018 Суд оголошував перерву до 29.03.2018.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

18. Указом Президента України від 12.01.2007 № 11/2007 ОСОБА_2 призначено на посаду судді Носівського районного суду Чернігівської області строком на п'ять років.

19. Рішенням Кваліфікаційної комісії суддів загальних судів Київського апеляційного округу від 26.09.2008 на підставі подання голови Ради суддів Чернігівської області Чалая М.Г., що надійшло 31.03.2008, суддю ОСОБА_2. притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено на нього дисциплінарне стягнення у вигляді догани. Підставою притягнення до дисциплінарної відповідальності стало порушення процесуальних норм при застосуванні заходів забезпечення позову у цивільній справі № 2-225/2008 (за позовом ОСОБА_3 до Міністерства охорони здоров'я України про поновлення на роботі) та прийняття позовної заяви з порушенням правил підсудності.

20. Запис про дисциплінарне стягнення внесено до трудової книжки ОСОБА_2

21. 07.05.2008 до Вищої ради юстиції надійшла пропозиція члена Вищої ради юстиції Кудрявцева В.В. від 24.04.2008 про прийняття подання про звільнення ОСОБА_2 з посади судді.

22. 03.06.2008 до Вищої ради юстиції надійшло подання аналогічного змісту від 29.05.2008 Міністра юстиції України, члена Вищої ради юстиції Оніщука М.В.

23. Вимоги звернень ґрунтувались на тому, що суддя ОСОБА_2 ухвалою від 22.02.2008 відкрив провадження у цивільній справі № 2-225/2008 за позовом ОСОБА_3 до Міністерства охорони здоров'я України та Державної акціонерної компанії «Держмедпром» про поновлення на роботі.

24. Крім того, в цей же день суддя постановив ухвалу про забезпечення позову, якою до закінчення розгляду справи по суті:

- зупинив дію наказу МОЗ України від 12.02.2008 року №25-0;

- заборонив ВАТ «Мегабанк» вносити зміни стосовно найменування власника рахунку у цінних паперах №390600, що відкритий на ім'я ДАК «Держмедпром», та стосовно розпорядника рахунку в цінних паперах №390600, що відкритий на ім'я ДАК «Держмедпром»;

- заборонив ВАТ «Перший інвестиційний банк» вносити зміни стосовно найменування власника рахунку у цінних паперах №003044, що відкритий на ім'я ДАК «Держмедпром», та стосовно розпорядника рахунку в цінних паперах №003044, що відкритий на ім'я ДАК «Держмедпром»;

- заборонив МОЗ України вносити (затверджувати) зміни або доповнення до статутів або викладати (затверджувати) в новій редакції статути ДАК «Держмедпром»та ДАК «Укрмедпром»;

- здійснювати державну реєстрацію змін та/або доповнень до статутів або нової редакції статутів ДАК «Держмедпром»та ДАК «Укрмедпром»;

- заборонив державну реєстрацію, зокрема, але не виключно, Святошинській районній державній адміністрації м. Києва здійснювати державну реєстрацію змін та/або доповнень до статутів або нової редакції статутів ДАК «Держмедпром» та ДАК «Укрмедпром».

25. Цю ухвалу про забезпечення позову було скасовано 25.03.2008 самим суддею ОСОБА_2

26. Ухвалою від 26.06.2008 суддя ОСОБА_2 передав цивільну справу за підсудністю на розгляд до Ірпінського міського суду Київської області.

27. На думку авторів звернень до Вищої ради юстиції, прийняття справи до розгляду з порушенням правил підсудності, визначених статтею 110 ЦПК України, викликає сумнів в об'єктивності та безсторонності судді, свідчить про порушення суддею присяги та є підставою для звільнення.

28. ОСОБА_2 надавав пояснення щодо обставин, які стосуються відкриття провадження та забезпечення позову у цивільній справі № 2-225/2008.

29. У поясненнях, наданих члену Вищої ради юстиції Кудрявцеву В.В., ОСОБА_2 пояснив, що провадження у вказаній цивільній справі ним було відкрито з дотриманням вимог частини 1 статті 110 Цивільного процесуального кодексу України, згідно з якою позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися також за місцем проживання позивача. Оскільки в матеріалах справи була відсутня копія паспорта з відміткою про місце реєстрації позивача, питання про територіальну підсудність справи ним вирішувалось за наявною у справі копією договору оренди житла.

30. Що стосується ухвали про забезпечення позову, то після того, як йому стало відомо про те, що подібна справа за позовом ОСОБА_3 перебуває в провадженні Окружного адміністративного суду м. Києва, ухвалою від 25.03.2008 він скасував ухвалу про забезпечення позову від 22.02.2008. Ухвалою від 20.05.2008 Апеляційний суд Чернігівської області ухвалу від 25.03.2008 залишив без змін.

31. Крім того, ОСОБА_2 наголошував, що обставини, які стосувались порушень норм процесуального права, допущених ним під час розгляду даної цивільної справи № 2-225/2008 в частині відкриття провадження та забезпечення позову, були предметом перевірки кваліфікаційної комісії суддів загальних судів Київського апеляційного округу, яка рішенням від 26.09.2008 притягнула суддю ОСОБА_2. до дисциплінарної відповідальності та наклала дисциплінарне стягнення у виді догани.

32. За результатами розгляду пропозиції члена Вищої ради юстиції від 24.04.2008, подання Міністра юстиції України від 29.05.2008, Вища рада юстиції дійшла висновку, що суддя ОСОБА_2 при здійсненні судочинства проявив несумлінність, безвідповідально поставився до своїх службових обов'язків, проігнорував вимоги закону, внаслідок чого прийняв до розгляду позовну заяву з порушенням правил територіальної підсудності, постановив незаконну ухвалу про забезпечення позову.

33. 07.06.2010 Вища рада юстиції ухвалила рішення № 460/0/15-10 «Про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області за порушення присяги».

34. В оскаржуваному рішенні Вищої ради юстиції від 07.06.2010 про внесення подання про звільнення позивача, зазначено, що внаслідок допущених ОСОБА_2 порушень чинного законодавства, виник сумнів у його об'єктивності, неупередженості й незалежності під час розгляду цивільної справи № 2-225/2008, зокрема, під час відкриття провадження та забезпечення позову.

35. Указом Президента України від 06.07.2010 №755/2010 на підставі пункту 5 частини 5 статті 126 Конституції України ОСОБА_2 звільнено з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області за порушення присяги.

36. Наведені обставини сторони не заперечили, щодо них немає спору.

ІІІ АРГУМЕНТИ СТОРІН

37. Позивач стверджує, що його двічі притягнуто до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а тому має місце порушення статті 61 Конституції України. Перший раз кваліфікаційна комісія суддів загальних судів Київського апеляційного округу прийняла рішення від 26.09.2008 про притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності та наклала дисциплінарне стягнення у виді догани, вдруге - Вища рада юстиції на підставі рішення від 07.06.2010 внесла подання Президентові України про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області за порушення присяги. Зокрема, наголошував на тому, що Вища рада юстиції у поданні про звільнення за порушення присяги повторно поставила йому за провину дії, за які було накладено дисциплінарне стягнення, а строк притягнення до дисциплінарної відповідальності сплив.

38. Незаконність Указу Президента України обґрунтував передчасністю його видання, оскільки рішення, що стало підставою прийняття даного Указу, було оскаржено до суду.

39. Окрім того, позивач вважає, що сплинув річний термін накладеного на нього стягнення у виді догани, а отже він вважається таким, що не має дисциплінарного стягнення, а тому відсутні правові підстави притягати його до відповідальності за одне й те саме порушення ще раз.

40. Відповідач Вища рада юстиції і пізніше Вища рада правосуддя проти позову заперечували, покликаючись на те, що діяли відповідно до Конституції та законів України.

41. Відповідач Президент України проти позову заперечував, оскільки діяв законно на підставі подання Вищої ради юстиції.

ІV. ОЦІНКА СУДУ

42. Оцінивши обставини справи, підтверджені доказами, наведені сторонами аргументи на обґрунтування позову та заперечень, Суд дійшов наступних висновків.

43. Спірні правовідносини, виникли в 2008 та 2010 році та регулювались Конституцією України (в редакції до 30.09.2016), Законом України "Про Вищу раду юстиції" від 15.01.1998 №22/98-ВР, Законом України "Про статус суддів" від 15.12.1992 №2862-XII.

44. Згідно зі статтею 131 Конституції України, статтею 3 Закону «Про Вищу раду юстиції» Вища рада юстиції була наділена повноваженнями щодо внесення подання про звільнення суддів з посад, в тому числі, за особливих обставин, зокрема за порушення суддею присяги. Звільнення судді з посади з цієї підстави до 30.09.2016 було передбачено пунктом 5 частини 5 статті 126 Конституції України.

45. Порядок здійснення Вищою радою юстиції повноважень щодо розгляду питання про звільнення судді з посади за порушення присяги був встановлений статтею 32 Закону № 22/98-ВР.

46. Згідно з частинами 2 та 3 цієї статті порушенням суддею присяги є: вчинення дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів; незаконне отримання суддею матеріальних благ або здійснення витрат, що перевищують доходи такого судді та членів його сім'ї; умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом; порушення морально-етичних принципів поведінки судді. Порушенням присяги судді, що обіймає адміністративну посаду в суді, є також невиконання ним посадових обов'язків, встановлених для відповідної адміністративної посади, пов'язаних з процесуальними діями.

47. Відповідно до частини 2 статті 32 Закону України "Про Вищу раду юстиції" питання про звільнення судді з підстав, передбачених пунктами 4 - 6 частини 5 статті 126 Конституції України (порушення суддею вимог щодо несумісності, порушення суддею присяги, набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього), Вища рада юстиції розглядає після надання Вищою кваліфікаційною комісією суддів України відповідного висновку або за власною ініціативою.

48. Отже, в силу Закону Вища рада юстиції наділена виключними повноваженнями встановлювати факт порушення суддями присяги, про що приймати відповідне рішення.

49. Відповідно до статті 6 Закону України "Про статус суддів", окрім іншого встановлено, що судді зобов'язані при здійсненні правосуддя додержуватися Конституції та законів України, забезпечувати повний, всебічний та об'єктивний розгляд судових справ з дотриманням встановлених законом строків, не допускати вчинків і будь-яких дій, що порочать звання судді та можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності.

50. Крім цього, у відповідності до статті 10 Закону України "Про статус суддів" присяга судді також вимагає від них чесно й сумлінно виконувати обов'язки судді, здійснювати правосуддя підкоряючись тільки закону, бути об'єктивними і справедливими.

51. Статтею 31 Закону України "Про Вищу раду юстиції" встановлені підстави для дисциплінарної відповідальності судді, до яких, окрім іншого віднесено порушення законодавства при розгляді справ.

52. Відповідно до частини 2 статті 31 Закону України "Про статус суддів" скасування або зміна судового рішення не тягне за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у винесенні цього рішення, якщо при цьому не було допущено навмисного порушення закону чи несумлінності, що потягло за собою істотні наслідки.

53. Пунктом 5 частини 5 статті 126 Конституції України встановлено, що суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення суддею присяги.

54. Перевіряючи доводи позивача про подвійне притягнення його до юридичної відповідальності і даючи правову оцінку оскаржуваному рішенню, колегія суддів дійшла наступних висновків.

55. У частині 1 статті 61 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

56. З огляду на підстави позову, Суду потрібно з'ясувати до якого виду юридичної відповідальності належить порушення присяги судді, і чи звільнення за порушення присяги не є повторним притягнення позивача до юридичної відповідальності за те саме порушення.

57. Конституційний Суд України у Рішенні від 30.05.2001 р. № 7-рп/2001 у справі про відповідальність юридичних осіб роз'яснив, що за своїм змістом п. 22 ч.1 ст. 92 Конституції України спрямований не на встановлення переліку видів юридичної відповідальності. Ним визначено, що виключно законами України мають врегульовуватись засади цивільно-правової відповідальності (загальні підстави, умови, форми відповідальності тощо), підстави кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності - діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями (основні ознаки правопорушень, що утворюють їх склад), та відповідальність за них. У такий спосіб Конституція України заборонила врегульовувати зазначені питання підзаконними нормативно-правовими актами та встановила, що лише Верховна Рада України у відповідному законі має право визначати, яке правопорушення визнається правопорушенням чи злочином, та міру відповідальності за нього.

58. Тобто, йдеться про те, що лише на рівні закону може бути визначено, які діяння становлять те чи інше правопорушення і відповідальність за нього.

59. У статті 31 Закону України «Про статус суддів» від 15.12.1992 № 2862-XII (у редакції чинній на час виникнення правовідносин) було передбачено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку, а саме за порушення: (1) законодавства при розгляді судових справ; (2) вимог, передбачених статтею 5 цього Закону; (3) обов'язків, вказаних у статті 6 цього Закону.

60. У ст. 32 цього Закону було передбачено два види дисциплінарних стягнень: (1) догана; (2) пониження кваліфікаційного класу. За кожне з порушень, вказаних у статті 31 цього Закону, накладається лише одне дисциплінарне стягнення.

Водночас, у частині 3 ст. 32 було передбачено, що за наслідками дисциплінарного провадження відповідна кваліфікаційна комісія суддів може прийняти рішення про направлення рекомендації до Вищої ради юстиції для вирішення питання про внесення подання про звільнення судді з посади.

61. Конституція України (у редакції до 30.09.2016) встановлювала підстави звільнення судді з посади. Згідно з пунктом 5 частини 5 статті 126 Основного Закону суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення суддею присяги.

62. Отже, Закон України від 15.12.1992 «Про статус суддів» передбачав два види дисциплінарного стягнення. Водночас, порушення присяги судді, як загальна підстава звільнення знаходилась за межами дисциплінарної відповідальності судді, встановленої цим Законом. Таким чином, законодавство не давало однозначного розуміння правової природи та виду відповідальності судді за порушення присяги.

63. Верховний Суд України у свої рішеннях лише констатував, що додержання присяги є обов'язком судді, що передбачено пунктом 4 частини четвертої статті 54 Закону № 2453-VI та кореспондується з пунктом 5 частини п'ятої статті 126 Конституції України. Дотримання суддею присяги - його конституційно визначений обов'язок. Таким чином, присяга судді має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового, конституційного зобов'язання судді (постанова Верховного Суду України від 22.11.2016 року, справа №800/267/16).

64. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що положення про звільнення судді за порушення присяги характеризувалися нечіткістю та недостатньою правовою визначеністю. Ця підстава звільнення допускала сумніви щодо правової природи цієї відповідальності як дисциплінарної. Водночас, не було і переконливих аргументів для віднесення її до якогось іншого самостійного виду відповідальності.

65. У частині 1 статті 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Основного Закону України). Аналогічний припис закріплено у частині 1 статті 6 КАС України. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини.

66. Одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен бути якісним, щоби виключити будь-який ризик свавілля.

67. Відповідно до статті 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 р. № 3477-ІV рішення Європейського суду з прав людини є обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції. Положеннями статті 17 цього Закону встановлено, що суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

68. Згідно з пунктом 135 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Куликов та інші проти України" щодо скарг заявників (в тому числі ОСОБА_2), за пунктом 1 ст. 6 Конвенції, суд зробив висновок, що національні органи, розглядаючи справи заявників, не були незалежними і неупередженими, а також те, що провадження у Вищій раді юстиції і Верховній Раді України (щодо звільнення суддів) характеризувалося великою кількістю системних і загальних недоліків, які поставили під сумнів принципи незалежності та неупередженості, а подальший перегляд справи судом не усунув ці недоліки.

69. У пункті 137 Суд зазначив, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо усіх заявників у зв'язку з недотриманням принципів незалежності і неупередженості.

70. З посиланням на справу «Олександр Волков» Суд встановив, що звільнення заявника з посади судді становило втручання у його приватне життя, а також, що таке втручання не відповідало вимогам «якості закону», а тому не було правомірним у розумінні статті 8 Конвенції. Ці висновки застосовні до заяв, що розглядаються, і Суд не вбачає причин відступати від них (п. 138).

71. Таким чином, висновки Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» (Рішення у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11), є такими, що застосовуються до усіх заявників у справі «Куликов та інші проти України», зокрема і позивача ОСОБА_2

72. У рішенні «Олександр Волков проти України» Європейський суд з прав людини докладно проаналізував ситуацію, що існувала в Україні до 2010 року із звільненням судді за порушення присяги.

73. Аналізуючи цю підставу звільнення судді за критерієм «якості закону», Суд звернув увагу, що «якість закону» означає, що формулювання національного законодавства повинно бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам адекватну вказівку щодо обставин та умов, за яких державні органи мають право вдатися до заходів, які вплинуть на їхні конвенційні права (п. 170).

Що стосується цієї справи, то немає свідчень того, що під час розгляду справи заявника існували будь-які керівні принципи та практика, які б встановлювали послідовне та обмежувальне тлумачення поняття «порушення присяги» (п. 180).

Суд також вважає, що необхідні процедурні гарантії, які б могли запобігти свавільному застосуванню відповідного матеріального законодавства, не були запроваджені. Зокрема, національне законодавство не передбачало будь-яких обмежень строків ініціювання та здійснення провадження щодо судді за «порушення присяги». Відсутність будь-яких строків давності, що розглядалася вище за статтею 6 Конвенції, давала дисциплінарним органам повну свободу дій та порушила принцип юридичної визначеності (п. 181).

Крім того, національне законодавство не передбачало відповідної шкали стягнень за дисциплінарні порушення та не містило правил забезпечення їхнього застосування відповідно до принципу пропорційності. На час, коли розглядалась справа заявника, існували тільки три стягнення за дисциплінарні порушення: догана, пониження кваліфікаційного класу, звільнення з посади. Зазначені три види стягнень надавали небагато варіантів для пропорційного накладення на суддю дисциплінарного стягнення. Отже, державним органам надавалися обмежені можливості для врівноваження конфліктуючих інтересів держави і особи у кожній конкретній справі (п. 182)

Відповідно відсутність керівних принципів та практики, які б визначали послідовне та обмежувальне тлумачення поняття «порушення присяги», а також відсутність належних юридичних захисних механізмів призвели до непередбачуваності наслідків застосування відповідних положень національного законодавства. Виходячи з цього, можна навіть припустити, що будь-яка провина судді, яка мала місце у будь-який момент протягом його професійної кар'єри, за бажанням могла бути розтлумачена дисциплінарним органом як достатня фактична підстава для обвинувачення у вчиненні такого дисциплінарного правопорушення, як «порушення присяги», та призвести до звільнення його з посади (п. 185).

У світлі вищенаведених міркувань Суд дійшов висновку, що втручання у право заявника на повагу до його приватного життя було незаконним: воно не відповідало національному законодавству та, більш того, чинне національне законодавство не відповідало вимогам передбачуваності та належного захисту від свавілля (п. 186).

74. У контексті доводів Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» можна зробити висновок про те, що звільнення судді за порушення присяги не відповідає критерію «якості закону», практика його застосування не є передбачуваною, створює загрозу свавільного застосування, а отже не узгоджується з принципом верховенства права.

75. Оцінюючи рішення Вищої ради юстиції від 07.06.2010 №460/0/15-10, колегія суддів встановила, що в основу оскаржуваного рішення Вища рада юстиції поклала ті ж самі обставини та мотиви, які стосувалися відкриття суддею ОСОБА_2 провадження у цивільній справі №2-225/2008 та забезпечення позову.

76. Рішенням Кваліфікаційної комісії суддів загальних судів Київського апеляційного округу від 26.09.2008 суддю ОСОБА_2. за ці дії було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення у виді догани.

77. Відповідач не заперечив, що підставою накладення у 2008 році на ОСОБА_2 догани та його звільнення у 2010 році за порушення присяги судді слугували ті ж самі обставини, що стосувались цивільної справи № 2-225/2008.

78. Таким чином ОСОБА_2 був притягнутий до відповідальності за одне й те саме порушення двічі. Питання про те, до якого виду юридичної відповідальності належить порушення присяги судді - дисциплінарної чи іншої, не є істотним для вирішення спору, оскільки особа не повинна зазнавати негативних наслідків застосування до неї «неякісного» закону. Відтак, відповідач не довів, що звільнення за порушення присяги є окремим видом відповідальності, а отже не довів і правомірності своїх дій. Отже, щодо ОСОБА_2 має місце порушення ст. 61 Конституції України.

79. Оскільки Суд дійшов висновку про відсутність підстав для притягнення ОСОБА_2 до відповідальності за порушення присяги судді, то немає необхідності надати окрему правову оцінку доводам позивача щодо порушення строків давності притягнення до відповідальності.

80. Верховний Суд України, направляючи справи на новий розгляд, посилався зокрема на врахування судом під час нового розгляду справи висновків Європейського суду у справі "Куликов та інші проти України" (щодо ОСОБА_2).

81. На підставі викладеного, на виконання рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Куликов та інші проти України", яким встановлені порушення Вищою радою юстиції, та судом вимог статей 6, 8 Конвенції за результатами розгляду (у тому числі) заяви позивача, а також з врахуванням обов'язку держави виконати рішення Європейського Суду з прав людини у справах проти України, колегія суддів приходить до висновку про задоволення позову, в частині визнання протиправним та скасування рішення Вищої ради юстиції 07.06.2010 № 460/0/15-10 «Про внесення подання Президентові України про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області за порушення присяги», визнання протиправним та скасування Указу Президента України від 06.07.2010 року № 755/2010 "Про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області за порушення присяги".

82. Позивач ОСОБА_2 під час звернення до суду заявляв вимогу про визнання незаконним та скасування наказу Носівського районного суду Чернігівської області від 30.08.2010 № 60 про звільнення з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області з 30.08.2010 та поновлення на посаді. Ці вимоги задоволенню не підлягають, з огляду на таке.

83. Указом Президента України від 12.01.2007 № 11/2007 ОСОБА_2 призначено на посаду судді Носівського районного суду Чернігівської області строком на п'ять років. Такий строк тривав до 12.01.2012 і на час розгляду справи закінчився.

84. У зв'язку з внесення змін до Конституції України на підставі Закону України від 02.06.2016 N 1401-VIII, які набрали чинності з 30.09.2016, порядок призначення на посаду судді змінився та визначений на теперішній час у статті 128 Конституції України.

85. Призначення на посаду судді здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради правосуддя в порядку, встановленому Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.

86. Відповідно до п. 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» повноваження суддів, призначених на посаду строком на п'ять років до набрання чинності цим Законом, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Судді, повноваження яких припинилися у зв'язку із закінченням такого строку, можуть бути призначені на посаду судді за результатами конкурсу, що проводиться в порядку, встановленому цим Законом.

87. Отже, встановлена законодавством процедура призначення на посаду судді не передбачає автоматичного продовження повноважень судді після закінчення п'ятирічного строку.

88. Конституційним органом, до виключної компетенції якого віднесено формування суддівського корпусу, є Вища рада правосуддя.

89. Статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя визначено у Конституції України (статті 131 (зі змінами, внесеними до Конституції України згідно із Законом України від 2 червня 2016 року №1401-VIII), у Законі України від 2 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» та у Законі України від 21 грудня 2016 року №1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон №1798-VIII).

90. Зокрема, за частиною першою статті 1 Закону №1798-VIII Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

91. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 131 Конституції України та пункту 6 частини першої статті 3 Закону №1798-VIII Вища рада правосуддя ухвалює рішення про звільнення судді з посади.

92. Щодо призначення на посаду судді, то за частиною першою статті 80 Закону №1798-VIII таке здійснюється Президентом України на підставі та в межах подання Вищої ради правосуддя, без перевірки додержання встановлених цим Законом вимог до кандидатів на посаду судді та порядку проведення добору чи кваліфікаційного оцінювання кандидатів.

93. Відповідно до частини другої статті 80 Закону №1798-VIII будь-які звернення щодо кандидата на посаду судді не перешкоджають його призначенню на посаду. Викладені в таких зверненнях факти можуть бути підставою для порушення Президентом України перед компетентними органами питання про проведення в установленому законом порядку перевірки цих фактів.

94. Завданням Вищої ради правосуддя є прийняття рішень щодо призначення на посаду судді, за поданням якої Президент України видає відповідний указ. Попри те, що Президент України задіяний у процедурі призначення на посаду судді, все ж його участь у цьому процесі зводиться лише до видання правового акта (указу) на підставі рішення Вищої ради правосуддя, що по суті є кінцевим (остаточним) наслідком (результатом) рішення Вищої ради правосуддя щодо призначення на посаду судді, без права на оцінку/перевірку обґрунтованості такого її рішення.

95. Внаслідок скасування Указу Президента України від 06.07.2010 № 755/2010 в частині звільнення ОСОБА_2 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області, виникає необхідність у вжитті заходів щодо відновлення прав позивача.

96. Питання, які стосуються призначення суддів на посади, визначення чисельності суддів у судах віднесені до виключних повноважень Вищої ради правосуддя. Зважаючи на те, що рішення та дії щодо поновлення ОСОБА_2 спрямовані на виконання судового рішення про скасування Указу Президента України від 06.07.2010 № 755/2010, Суд дійшов висновку, що питання щодо поновлення позивача на посаді судді на виконання судового рішення належать до повноважень Вищої ради правосуддя і не можуть вирішуватися судом. Водночас, у разі виникнення спору щодо виконання судового рішення та застосування його наслідків, зокрема і в частині поновлення на посаді судді, позивач може звернутися до суду за захистом порушених прав з відповідним позовом.

97. Враховуючи наведене, визнання незаконним та скасування наказу Носівського районного суду Чернігівської області від 30.08.2010 № 60 про звільнення з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області з 30.08.2010 та поновлення ОСОБА_2 на посаді судді Носівського районного суду Чернігівської області у цій справі є способом виконання судового рішення, а не окремим способом захисту порушених прав судді. Порядок та спосіб виконання судового рішення, що набрало законної сили, повинна визначити Вища рада правосуддя відповідно до її повноважень та з урахуванням вимог, передбачених ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

98. На час вирішення справи Суд не має обґрунтованих підстав вважати, що Вища рада правосуддя не виконає судове рішення.

99. З огляду на це, вимоги про визнання незаконним та скасування наказу Носівського районного суду Чернігівської області від 30.08.2010 № 60 про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області з 30.08.2010 та поновлення ОСОБА_2 на посаді судді Носівського районного суду Чернігівської області є передчасними (до їх розгляду Вищої радою правосуддя) і в цій частині у задоволенні позову слід відмовити.

100. Окремо Суд звертає увагу, що вимога про скасування наказу Носівського районного суду Чернігівської області від 30.08.2010 № 60 про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області з 30.08.2010 не може бути задоволена ще й тому, що Носівський районний суд Чернігівської області не є відповідачем у справі і спір з його участю не належить до юрисдикції Верховного Суду.

101. Враховуючи наведене, Суд дійшов висновку про задоволення позову частково.

102. Враховуючи задоволення позову щодо основних вимог, на користь позивача слід стягнути судові витрати.

Керуючись статтями 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, статтями 2, 246, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

УХВАЛИВ:

1. Позов ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради юстиції від 07 червня 2010 року «Про внесення Президенту України подання про звільнення ОСОБА_2 з посади Носівського районного суду Чернігівської області за порушення присяги».

3. Визнати протиправним та скасувати Указ Президента України від 06 липня 2010 року № 755/2010 в частині звільнення ОСОБА_2 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області.

4. В задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування Наказу Носівського районного суду Чернігівської області від 30 серпня 2010 року № 60 про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Носівського районного суду Чернігівської області з 30 серпня 2010 року та поновлення на посаді судді Носівського районого суду Чернігівської області з 30 серпня 2010 року відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_2 з Державного бюджету України судові витрати у розмірі 6,80 грн.

Рішення може бути оскаржено до Великої Палати Верховного Суду протягом 30 днів з його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 04.04.2018.

Суддя-доповідач В.М. Кравчук

Суддя Т.О. Анцупова

Суддя М.М. Гімон

Суддя Н.В. Коваленко

Суддя О.П. Стародуб