ПОСТАНОВА

Іменем України

04 квітня 2018 року

Київ

справа №524/1714/16-а

провадження №К/9901/8793/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Смоковича М.І.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу № 524/1714/16-а

за позовом ОСОБА_2 до виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області прийняту 6 червня 2016 року у складі головуючого судді Нестеренка С.Г., та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду,прийняту 27 липня 2016 року у складі колегії суддів: головуючого - Перцової Т.С., суддів: Дюкарєвої С.В., Жигилія С.П.,

в с т а н о в и в :

У червні 2016 року ОСОБА_2 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив:

стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виплати розрахунку при звільненні за період з 19 лютого 2013 року по 29 лютого 2016 року (день проведення остаточного розрахунку) в сумі 134211 гривень 70 копійок.

Аргументуючи позовні вимоги позивач зазначив, що під час його звільнення у лютому 2013 року розрахунок по заробітній платі відповідачем було проведено не в повному обсязі, а тому відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі -КЗпП України) відповідач повинен виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати по день фактичного розрахунку.

Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області постановою від 6 червня 2016 року у задоволенні позову відмовив повністю.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 27 липня 2016 року, постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 6 червня 2016 року скасував, та прийняв нову, якою у позовні вимоги задовольнив частково.

Стягнув з Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 5347 (п'ять тисяч триста сорок сім) гривень 36 копійок.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовив.

У касаційній скарзі позивач посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги позивач зазначає, що постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука від 29 січня 2014 року по справі № 524/3421/14-а було зобов'язано виконком Автозаводської районної ради м. Кременчука нарахувати та виплатити позивачеві матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2011 рік в розмірі середньомісячної заробітної плати з урахуванням виплачених сум. На виконання вказаного судового рішення відповідачем було виплачено позивачеві 29 лютого 2016 року суму в розмірі 1788 гривень 30 копійок. Отже, вказаним судовим рішенням було підтверджено факт несвоєчасної виплати позивачеві виконкомом Автозаводської районної ради всіх сум заробітної плати на дату звільнення, в результаті незаконних дій відповідача, остаточну виплату яких проведено лише 29 лютого 2016 року. З огляду на викладене, з посиланням на статті 116, 117 КЗпП України позивач стверджує, що відповідач зобов'язаний виплатити йому середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Представник відповідача надав заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначає, що касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки скаржник не наводить належних підстав для того, щоб вважати, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального та процесуального права. Тому просить касаційну скаргу задовольнити частково, рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Касаційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII (далі - КАС України) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 працював у виконкомі Автозаводської районної ради на посаді спеціаліста І категорії відділу з благоустрою та екології з 20 червня 2011 року до 19 лютого 2013 року.

У 2011-2012 році позивач отримав матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі посадового окладу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №268 від 09 березня 2006 року.

У 2014 році позивач звернувся до Автозаводського районного суду м. Кременчука з позовами до виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука про визнання незаконною бездіяльності та зобов'язання нарахувати і виплатити йому матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати за 2011 - 2012 роки.

Постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 03 вересня 2014 року по справі № 524/3421/14-а позов ОСОБА_2 було частково задоволено.

Зобов'язано виконавчий комітет Автозаводської районної Ради м. Кременчука нарахувати та виплатити ОСОБА_2 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових потреб за 2012 рік у розмірі середньомісячної заробітної плати з урахуванням виплачених сум.

На виконання цієї постанови виконавчий комітет Автозаводської районної Ради м. Кременчука нарахував та виплатив 22 квітня 2015 року ОСОБА_2 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2012 рік у розмірі 1785,89 гривень.

Крім того, постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 29 січня 2015 року по справі № 524/3424/14-а було задоволено позовОСОБА_2, яким визнано незаконними дії виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука, в частині нарахування та виплати ОСОБА_2 в 2011 році матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань не в розмірі середньомісячної заробітної плати, як визначено в колективному договорі за 2010-2013 роки, а в розмірі посадового окладу.

Зобов'язано виконавчий комітет Автозаводської районної ради Кременчука нарахувати та виплатити ОСОБА_2 за 2011 рік матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати, з урахуванням виплаченої в 2011 році суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

На виконання постанови виконавчий комітет Автозаводської районної Ради м. Кременчука нарахував та виплатив 29 лютого 2016 рокуОСОБА_2 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2011 рік у розмірі 1788,30 гривень.

З посиланням на несвоєчасну виплату позивачеві колишнім роботодавцем - виконавчим комітетом Автозаводської районної ради м. Кременчука матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, що призвело до недоотримання позивачем усіх належних йому сум розрахунку при звільненні, ОСОБА_2 звернувся до суду з цим позовом про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Частково задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач був звільнений 19 лютого 2013 року, а матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань йому виплачена 29 лютого 2016 року.

Верховний Суд погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції та зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП України).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору (частина друга статті 117 КЗпП України).

Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Приймаючи рішення по часткове задоволенні позовних вимог, судом апеляційної інстанції взято до уваги такі обставини: розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеною у постановах від 27 квітня 2016 року по справі № 6-113цс16, від 15 вересня 2015 року по справі № 21-1765а15, яка є обов'язковою для всіх судів України.

У відповідності до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі по тексту - Порядок № 100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

За приписами п.3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

У відповідності до п.5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з п.8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Зі змісту наведених норм вбачається, що на користь працівника, щодо якого мала місце несвоєчасність розрахунку при звільненні, підлягає стягненню сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виходячи з кількості робочих днів протягом періоду такої затримки.

Як вбачається зі змісту наявних в матеріалах справи Індивідуальних відомостей Пенсійного фонду України про застраховану особу ОСОБА_2, заробітна плата позивача за останні 2 місяці перед звільненням - грудень 2012 року та січень 2013 року - становить 7387,63 гривень (4394,37 грн. - за грудень 2012 року та 2993,26 грн. - за січень 2013 року), а відтак, середньомісячна заробітна плата складає 3693,82 гривень.

Таким чином, середньоденна заробітна плата, з урахуванням кількості робочих днів, визначених згідно з розпорядженнями Кабінету Міністрів України від 28 листопада 2011 року № 1210-р «Про перенесення робочих днів у 2012 році» становить 175,90 гривень.

Згідно з пп.3 п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» надано право керівникам органів, зазначеним у п.1 цієї постанови, в межах затвердженого фонду оплати праці надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника (місячного грошового забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького складу).

Враховуючи те, що фонд оплати праці бюджетної установи затверджується на рік, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачується працівникам також один раз на рік.

Тому, правильними є висновки суду апеляційної інстанції, що та частина матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, яка припадає на кожний місяць року, в якому виплачується допомога, в цьому випадку - 2011 року, в порівнянні із середньомісячною заробітною платою позивача, визначеною у відповідності до Порядку № 100, становить 4% ((1788,30 грн./12 міс.=149,025 грн.)/3693,82 грн. = 0,04).

Беручи до уваги неістотність суми матеріальної допомоги, що припадає на один місяць року, відносно розміру заробітку позивача, враховуючи позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 27 квітня 2016 року по справі № 6-113цс16, суд апеляційної інстанції справедливо застосував принцип співмірності та зменшив за таких обставин розмір відшкодування працівникові заробітку за час затримки розрахунку.

Оскільки позивач звільнився 19 лютого 2013 року, а матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань (недоплачена сума заробітної плати) йому виплачена 29 лютого 2016 року, кількість днів затримки розрахунку при звільненні (кількість робочих днів за період з 19 лютого 2013 року по 29 лютого 2016 року), з урахуванням розпоряджень Кабінету Міністрів України від 19.12.2012 року № 1043-р «Про перенесення робочих днів у 2013 році», від 21.11.2013 року № 920-р «Про перенесення робочих днів у 2014 році», від 12.11.2014 року № 1084-р «Про перенесення робочих днів у 2015 році», Указу Президента України від 14.10.2014 р. № 806/2014 «Про день захисника України» становить 760 робочих днів.

Аналізуючи встановлені судами обставини справи, виходячи з того, що середній заробіток за весь час затримки виплати матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2011 рік за весь час затримки розрахунку при звільненні складає 133684 грн. (175,90 грн. х 760 робочих днів), враховуючи принцип справедливості та співмірності, Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що стягненню підлягають кошти в сумі 5347,36 гривень (4% від суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку).

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильним, обґрунтованим, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків суду та обставин справи не спростовують.

Керуючись статтями 242, 243, 341, 343, 349, 350, 355 - 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду прийняту 27 липня 2016 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець