ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 904/1508/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняка В.Я. - головуючий, Катеринчук Л.Й., Пєскова В.Г.

за участю секретаря судового засідання Чайка М.А.,

учасники справи:

позивач - Приватне акціонерне товариство "Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського",

представник позивача - не з'явився,

відповідач-1 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Соліситер",

представник відповідача 1 - Гафтонюк Є.В. (довіреність б/н від 26.03.2018),

відповідач-2 - Приватне підприємство "Інтер Інструмент",

представник відповідача 2 - не з'явився,

розглянувши касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Соліситер"

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.04.2017

суддя: Євстинеєва Н.М.

та на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.07.2017

у складі колегії суддів: Кузнецова І.Л. (головуючий), Березкіна О.В., Чимбар Л.О.

у справі за позовом

Приватного акціонерного товариства "Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Соліситер",

2. Приватного підприємства "Інтер Інструмент",

про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського" (далі - ПрАТ "Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського", позивач), звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Соліситер" (далі - ТОВ "Соліситер", відповідач 1) та Приватного підприємства "Інтер Інструмент" (далі - ПП "Інтер Інструмент", відповідач 2) про визнання недійсним з моменту укладання Договору про відступлення права вимоги від 20.11.2015, укладеного між ПП "Інтер Інструмент" та ТОВ "Соліситер".

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 19.04.2017 у справі №904/1508/17 позовні вимоги ПрАТ "Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського" задоволені у повному обсязі; визнано недійсним з моменту укладення Договір про відступлення права вимоги від 20.11.2015, укладений між ПП "Інтер Інструмент" та ТОВ "Соліситер"; відшкодування витрат по сплаті судового збору покладено на відповідачів.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.07.2017 у справі №904/1508/17 рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.04.2017 залишено без змін.

Приймаючи судові рішення, господарські суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що при укладенні оскаржуваного договору про відступлення права вимоги, сторони, не замінюючи кредитора у зобов'язанні в порядку, передбаченому чинним законодавством, фактично замінили стягувача на стадії виконання судового рішення, незважаючи на те, що уступка права стягувача за рішенням суду шляхом укладання цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачена та те, що позивач не надавав згоди на укладення спірного договору.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 19.04.2017 та постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.07.2017 у справі №904/1508/17, ТОВ "Соліситер" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та клопотанням про відновлення пропущеного процесуального строку на її подання, з вимогою скасувати оскаржувані судові акти та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування заявлених вимог, скаржник посилається на невірне застосування судами попередніх інстанцій приписів ст.ст. 203, 215, 512-514 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та порушення ст.ст. 33, 43, п.1 ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

При цьому, скаржник доводив, що:

- не отримання згоди Боржника на заміну Кредитора у зобов'язанні не є підставою для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за основним зобов'язанням, такий правочин може лише спричинити несприятливі наслідки для нового кредитора;

- матеріали справи містять копію Заяви позивача від 19.11.2015, якою останній не заперечував проти укладення між відповідачами Договору про відступлення права вимоги, зокрема, на суму 522 216,00 грн. (за рішенням господарського суду Харківської області від 24.02.2015 у справі №922/14/15);

- за змістом спірного Договору від 20.11.2015, Новому кредитору відступається право вимоги за Договором поставки №120124 від 04.01.2012, яке підтверджується рішенням суду, а не виникає на підставі нього;

- позовна заява підписана від імені ПрАТ "Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського" Головою Наглядової Ради ОСОБА_10, проте, за даними ЄДРЮОФОПГФ, станом на 10.08.2016, підписантами ПрАТ "Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського" зазначені: ОСОБА_11 та ОСОБА_12;

- протокол, яким оформлені рішення позачергових загальних зборів акціонерів ПрАТ "Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського", не є належним доказом підтвердження повноважень ОСОБА_10 на представлення інтересів Товариства у судах, на підставі п. 7.14 Статуту.

Відповідно п. 5 ст. 31 та п.п. 6 п. 1 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017, касаційна скарга ТОВ "Соліситер" та справа №904/1508/17 були передані до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Підпунктом 4 пункту 1 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017 передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у господарських справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Автоматизованою системою суду для розгляду справи № 904/1508/17 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: Погребняк В.Я. - головуючий, Пєсков В.Г., Катеринчук Л.Й. (протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.01.2018 у матеріалах справи).

Ухвалою від 08.02.2018 Верховний Суд, у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняк В.Я. (головуючий), Катеринчук Л.Й., Пєсков В.Г. (визначеній за результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями, Протокол від 31.01.2018), Клопотання ТОВ "Соліситер" про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження задоволено; поновлено строк на касаційне оскарження; відкрито касаційне провадження у справі № 904/1508/17 за касаційною скаргою ТОВ "Соліситер"; розгляд справи призначено на 27.03.2018; надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 13.03.2018; доведено до відома учасників справи, що нез'явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою для розгляду касаційної скарги.

26.03.2018 до Верховного Суду від ПрАТ "Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського" надійшла заява, за підписом генерального директора ОСОБА_12, про відмову від позову.

Відповідно до ст. 307 ГПК України, у суді касаційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони - укласти мирову угоду, відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав касаційну скаргу. Якщо заява про відмову від позову чи мирова угода сторін відповідають вимогам ст.ст. 191, 192 цього Кодексу, суд визнає не чинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно закриває провадження у справі.

Згідно ч. 5 ст. 191 ГПК України, суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Враховуючи наведені норми процесуального закону та з огляду на обставини справи та наявність конфлікту інтересів щодо представництва ПрАТ "Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського", колегія суддів не приймає відмову ПрАТ "Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського" в особі Генерального директора ОСОБА_12, від позову, оскільки: по-перше, позовна заява ПрАТ "Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського" у справі подана за підписом Голови Наглядової Ради Товариства ОСОБА_10; по-друге, повноваження вказаної особи, зокрема, на представництво інтересів позивача у судах є предметом даного і інших касаційних проваджень, оскільки оскаржується ТОВ "Соліситер".

Представник скаржника, в засіданні суду касаційної інстанції 27.03.2018, повністю підтримав вимоги касаційної скарги, з підстав наведених у ній; просив Касаційний господарський суд скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.04.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.07.2017 у справі №904/1508/17, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Переглянувши матеріали справи та перевіривши, на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, правильність застосування норм процесуального права, проаналізувавши доводи викладені в касаційній скарзі, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення повноважного представника скаржника, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ч.ч. 1, 3 ст.304 Господарського процесуального кодексу України, у редакції Закону України №2147-VІІI від 03.10.2017 (далі ГПК України), ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених п.п. 2 і 3 ч.1 ст. 287 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

За приписами ст. 300 ГПК України (у зазначеній редакції), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Під час розгляду справи, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Рішенням господарського суду Харківської області від 24.02.2015 у справі №922/14/15 (з урахуванням ухвали про виправлення описи від 11.03.2015) , стягнуто з ПрАТ "Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського" на користь ПП "Інтер Інструмент" 522 216,00 грн. основного боргу за Договором поставки № 120124 від 04.01.2012 та 10 444,33 грн. витрати зі сплати судового збору.

24.04.2015 Жовтневим відділом державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду Харківської області від 11.03.2015 №922/14/15.

20.11.2015 між ПП "Інтер Інструмент" (Кредитор) та ТОВ "Соліситер" (Новий кредитор) укладений Договір про відступлення права вимоги, за умовами якого до нового кредитора переходить право вимоги до боржника (ПрАТ "Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського") по сплаті заборгованості в розмірі 522 216, 00грн. за поставлений кредитором боржнику товар по Договору поставки №120124 від 04.01.2012 та витрати по сплаті судового збору в розмірі10 444,33грн., яке підтверджується рішенням господарського суду Харківської області від 24.02.2015 у справі №922/14/15 (набрало законної сили).

Згідно з п.1 Договору, вказаний договір спрямований на регламентацію цивільних правовідносин, що виникають з приводу відступлення в порядку та на умовах, визначених цим договором та чинним законодавством України, Кредитором Новому кредиторові права вимоги, належного Кредиторові, в межах яких новий кредитор стає кредитором за Договором поставки №120124 від 04.01.2012 (укладений між ПП "Інтер Інструмент" та ПрАТ "Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського" - боржник).

За відступлення права вимоги, Новий кредитор сплачує кредитору 532 660,33 грн. (п.5 Договору).

ТОВ "Соліситер" перерахувало на користь ПП "Інтер Інструмент" 425 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1 від 26.11.2015 та випискою по рахунку від 27.11.2015.

Ухвалою господарського суду від 19.05.2016 у справі №922/14/15 заяву ТОВ "Соліситер" задоволено; замінено ПП "Інтер Інструмент" на його правонаступника ТОВ "Соліситер" (за Договором про відступлення права вимоги від 20.11.2015).

На підставі вказаної ухвали, постановою Жовтневого відділу державної виконавчої служби м. Луганська ГТУЮ У Луганській області від 08.06.2016 замінено у виконавчому провадженні стягувача ПП "Інтер Інструмент" правонаступником ТОВ "Соліситер".

04.07.2016 ТОВ "Соліситер" звернулось до господарського суду Київської області з заявою про порушення провадження у справі про банкрутство ПрАТ "Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського", яка, зокрема, ґрунтується на судовому рішенні від 24.02.2015 у справі №922/14/15.

Ухвалою господарського суду Київської області від 23.12.2016 порушено провадження у справі 911/2119/16 про банкрутство ПрАТ "Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського", визнано безспірні вимоги ТОВ "Соліситер" до боржника у розмірі 532 660,33 грн., з яких: 522 216,00 грн. - основний борг та 10 444,33 грн. - судовий збір, що, саме, і стало підставою звернення з цим позовом.

Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини 1 цієї статті).

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ст. 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У частині 1 ст. 510 ЦК України встановлено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Отже, зобов'язання є правовідношенням між конкретно визначеними особами - сторонами зобов'язання.

Глава 47 ЦК України регулює загальні положення про зобов'язання, зокрема положення щодо порядку та підстави заміни сторін у зобов'язанні.

Загальні підстави та порядок заміни кредитора у зобов'язанні визначені ст. 512 ЦК України, в силу якої кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Відступлення права вимоги (цесія) за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Договір відступлення права вимоги може бути як безоплатним, та і оплатним.

Водночас, положеннями ст.ст. 516, 518 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом; при цьому, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що, за умовами Договору поставки №120124 від 04.01.2012 (п. 9.3), сторони не мають права передачі права вимоги за зобов'язаннями, які виникли при виконанні даного договору третім особам без письмового погодження другою стороною.

У якості доказів отримання згоди ПрАТ "Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського" на укладення спірного Договору, відповідачі надали до суду копію заяви позивача від 19.11.2015, за змістом якої товариство не заперечувало проти укладення договору про відступлення права вимоги.

Поряд з цим, позивач надав суду копію листа №18 від 07.04.2017 за підписом Генерального директора ОСОБА_13, яким повідомлено, що жодних листів та будь-яких інших документів щодо погодження передачі права вимоги за зобов'язаннями, що виникли у виконання Договору №120124 від 04.01.2012 ОСОБА_13 не підписував, не надсилав та не надавав ПП "Інтер Інструмент" або ТОВ "Соліситер"; протягом 2015-2016 років жодна із зазначених осіб не зверталася з пропозицією про надання згоди на передачу права вимоги за вищевказаним договором.

Оригіналів зазначених сторонами доказів, матеріали справи не містять.

Згідно з ч. 1 ст. 33 та ч. 1 ст. 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього (ст. 36 ГПК України).

За наслідками дослідження наявних в матеріалах справи доказів, які були надані сторонами в підтвердження своїх вимог і заперечень, з огляду на їх взаємовиключний характер, суди дійшли висновку про відсутність належних та допустимих доказів отримання згоди на укладення оскаржуваного договору відступлення права вимоги.

Частиною 1 статті 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ст. 300 ГПК України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Крім того, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що, відповідно до п.2 Договору про відступлення права вимоги від 20.11.2015, до нового кредитора переходить право вимагати від боржника виконання обов'язку по сплаті заборгованості в розмірі 522 216,00 грн. за поставлений по договору №120124 від 04.01.2012 товар та витрати по сплаті судового збору в сумі 10 444, 33грн., яке підтверджується рішенням господарського суду Харківської області від 24.02.2015 у справі №922/14/15.

Частинами 1, 3 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Отже, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, тому заміна кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов'язання, яке передається, на стадії виконання судового рішення не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин і не впливає на правомірність цесії.

Проте, виходячи зі змісту оспорюваного договору та встановлених судами попередніх інстанцій обставин, його предметом є уступка права вимоги за рішенням господарського суду Харківської області від 24.02.2015 у справі №922/14/15, за яким з боржника стягнуто не лише сума заборгованості договором поставки, а також судові витрати, які, до речі, не є зобов'язанням в розумінні положень ст. 509 ЦК України.

При цьому, умовами спірного Договору Новому кредитору надано право вимагати від боржника належного та реального виконання рішення суду.

Відповідно до статті 115 ГПК України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Оскільки, виконання рішення суду є невід'ємною стадією процесу правосуддя, то і заміна сторони на цій стадії може відбуватися не інакше, як на підставах та у порядку, визначеному ГПК України та Законом України "Про виконавче провадження", який регулює умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

При цьому, питання заміни сторони її правонаступником, у тому числі і в разі заміни кредитора у зобов'язанні, вирішується виключно судом у порядку, передбаченому ст. 25 ГПК України.

Підсумовуючи наведене, заміна кредитора у зобов'язанні, як і саме зобов'язання, є інститутом цивільного права, а відносини, пов'язані з виконанням судового рішення, характеру цивільно-правових не мають.

Отже, при укладенні оспорюваного договору уступки права вимоги сторони у справі, яка переглядається, не замінюючи кредитора у зобов'язанні в порядку, передбаченому чинним законодавством, фактично замінили стягувача на стадії виконання судового рішення, незважаючи на те, що уступка права стягувана за рішенням суду шляхом укладення цивільно-правової угоди чинним законодавством не передбачена. Така ж позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 19.08.2014 у справі № 92/945/13.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зазначена норма кореспондується з положеннями ч. 1 ст. 207 ГК України, якою передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Таким чином, господарські суди, здійснивши аналіз змісту оскаржуваного правочину, матеріалів та обставин справи, дійшли правомірного висновку, що Договір про відступлення права вимоги від відступлення права вимоги від 20.11.2015, укладений між ПП "Інтер Інструмент" та ТОВ "Соліситер", суперечить вимогам чинного законодавства, а відтак, є недійсним.

Доводи скаржника про порушення господарськими судами попередніх інстанцій п. 1 ч. 1 ст. 81 ГПК України колегією суддів Касаційного господарського суду відхиляються з огляду на таке.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 28 ГПК України (в редакції Кодексу №1798-ХІІ від 06.11.1991), справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище.

Положеннями ст.ст. 51, 52, 54 Закону України "Про акціонерні товариства" (в редакції чинній на момент подання позовної заяви) визначено, що наглядова рада акціонерного товариства є органом, що здійснює захист прав акціонерів товариства, і в межах компетенції, визначеної статутом та цим Законом, контролює та регулює діяльність виконавчого органу. До компетенції наглядової ради належить вирішення питань, передбачених цим Законом, статутом, а також переданих на вирішення наглядової ради загальними зборами. Голова наглядової ради акціонерного товариства обирається членами наглядової ради та організовує її роботу, скликає засідання наглядової ради та головує на них, відкриває загальні збори, організовує обрання секретаря загальних зборів, якщо інше не передбачено статутом акціонерного товариства, здійснює інші повноваження, передбачені статутом та положенням про наглядову раду.

Отже, голова наглядової ради як керівник органу, що захищає права акціонерів товариства та контролює поточну роботу його виконавчого органу, здійснює свої повноваження в межах компетенції, визначеної законом та установчими документами (статутом) акціонерного товариства.

Пунктом 7.14. Статуту ПрАТ "Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського", затвердженого черговими загальними зборами акціонерів ПрАТ "Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського" згідно протоколу №1 від 28.03.2014, Голові Наглядової ради ПрАТ "Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського" надано право виступати від імені товариства без довіреності в усіх державних та судових органах.

Як вбачається з протоколу №1 засідання Наглядової ради ПрАТ "Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського" від 09.12.2016, присутніми на засіданні членами Наглядової ради товариства-боржника прийнято рішення про обрання Головою Наглядової ради ПрАТ "Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського" ОСОБА_10 з покладенням на неї обов'язків, передбачених Законом України "Про акціонерні товариства" та Статутом ПрАТ "Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського" від 28.03.2014. Зазначене рішення наглядової ради товариства-боржника в судовому порядку не оскаржувалося та є чинним.

Отже, на момент підписання позовної заяви ОСОБА_10, як Голова Наглядової ради ПрАТ "Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського", була уповноважена на представництво інтересів товариства-боржника без довіреності, в тому числі з правом на подання від імені боржника позовів та скарг на судові рішення, відповідно до закону та компетентності, визначеної Статутом товариства, незалежно від внесення таких даних до ЄДР.

Повноваження ОСОБА_10, як Голови Наглядової ради ПрАТ "Лугцентрокуз ім. С.С. Монятовського", також, були встановлені Вищим господарським судом України під час касаційного провадження у справі №911/2119/16 (Постанова від 25.04.2017).

Таким чином, доводи касаційної скарги про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, більш того направлені на переоцінку доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених приписами ст. 300 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІI від 03.10.2017), відтак відхиляються як необґрунтовані.

Відповідно до п.1) ч.1 ст. 308 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІI від 03.10.2017), суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань(ст. 309 ГПК України).

Враховуючи наведене вище, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав задоволення касаційної скарги ТОВ "Соліситер" та необхідність залишення рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.04.2017 та постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.07.2017 у справі № 904/1508/17 без змін.

У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги та залишенні без змін рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Соліситер" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19.04.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 20.07.2017 у справі № 904/1508/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Я. Погребняк

Судді Л.Й. Катеринчук

В.Г. Пєсков