Постанова

Іменем України

28 березня 2018 року

м. Київ

справа № 522/10061/16-ц

провадження № 61-7731зпв18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал», ОСОБА_3,розглянув у порядку письмового провадження заяву представника ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 липня 2017 року у складі суддів: Завгородньої І. М., Мазур Л. М., Попович О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

У червні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» (далі - ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал»), ОСОБА_3 про визнання частково недійсним договору.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 09 листопада 2011 року між ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» та ОСОБА_3 було укладено договір на послуги водопостачання та водовідведення вищевказаної квартири, пунктом 3.3.3 якого передбачено, що ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» вправі відмовитись від виконання зобов'язань, передбачених пунктом 3.2.1 у випадку порушення споживачем пункту 3.4.1 договору, а саме - у разі виникнення заборгованості, що перевищує вартість водокористування за останні два місяці.

Посилаючись на те, що пункт 3.3.3 вказаного договору є незаконним та таким, що суперечить вимогам чинного законодавства України, яким передбачена безперебійність надання комунальних послуг, та не передбачена можливість відключення споживача від централізованого постачання холодної і гарячої води та водовідведення у разі несвоєчасного внесення ним платежів за надані послуги, просила визнати недійсним

пункт 3.3.3 договору на послуги водопостачання та водовідведення

від 09 листопада 2011 року.

Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 12 грудня

2016 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що положення пункту 3.3.3 договору, які оспорюються позивачем, не суперечать вимогам чинного законодавства, а тому підстав для визнання їх недійсними відповідно до статей 203, 215 ЦК України немає.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 15 лютого 2017 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що положення пункту 3.3.3 договору не можуть вважатися несправедливими умовами, а є розумним та достатнім заходом постачальника товару/послуг, направленим на перешкоджання збільшення заборгованості споживача та, відповідно, нанесенню постачальнику збитків та відповідають положенням вказаних норм ЦК України.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 липня 2017 року касаційна скарга ОСОБА_2, подана її представником адвокатом ОСОБА_4, відхилена, рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції залишені без змін.

Ухвала суду касаційної інстанції про відхилення касаційної скарги мотивована тим, що положення пункту 3.3.3 договору є достатнім заходом постачальника товару/послуг, направленим на перешкоджання збільшення заборгованості споживача та, відповідно, нанесенню постачальнику збитків, що відповідає положенням застосованих норм ЦК України.

У заяві, поданій у листопаді 2017 року до Верховного Суду України, представник ОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_4 просить переглянути ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 липня 2017 року з підстав, передбачених

пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судового рішення), посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: статті 16 Закону України

від 24 червня 2004 року № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги»

(далі - Закону України № 1875-IV), пункту 3 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України

від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Постанова № 630).

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судового рішення представник ОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_4 посилались на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року.

У лютому 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 353 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судового рішення) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судового рішення) передбачено, що заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом частини першої статті 360-5 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судового рішення) суд відмовляє у задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Судом установлено, що ОСОБА_2 є власницею ј частки квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого управлінням житлово-комунального господарства виконавчого комітету Одеської міської ради (далі - УЖКГ ВК Одеської міської ради) від 04 травня 2001 року № 4-08016. Іншими співвласниками вказаної квартири є ОСОБА_3, ОСОБА_6 та ОСОБА_5

09 листопада 2011 року між ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» та ОСОБА_3 було укладено договір на послуги водопостачання та водовідведення вищевказаної квартири.

Відповідно до пункту 3.2.1 договору виконавець зобов'язується надавати споживачу воду цілодобово або за графіком, затвердженим органами місцевої виконавчої влади, або за графіком роботи балансоутримувача підкачуючої насосної станції та приймати стоки відповідно до стану мереж та споруд водопроводу та каналізації.

Пунктом 3.4.1 договору передбачено, що споживач зобов'язаний щомісяця до 20 числа місяця, що слідує за звітним, сплачувати послуги з водопостачання та водовідведення.

Відповідно до пункту 3.3.3 вказаного договору виконавець має право відмовитись від виконання своїх зобов'язань, передбачених пунктом 3.2.1,

у випадку порушення споживачем пункту 3.4.1 договору, в разі виникнення заборгованості, що перевищує вартість водокористування за останні два місяці.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної й касаційної інстанцій, виходив із того, що положення п. 3.3.3 договору не можуть вважатися несправедливими умовами, а є розумним та достатнім заходом постачальника товару/послуг, направленим на перешкоджання збільшення заборгованості споживача та, відповідно, нанесенню постачальнику збитків, що відповідає положенням застосованих норм ЦК України.

Також апеляційним судом вмотивовано відхилено доводи заявника про те, що положеннями п. 3.3.3 договору про надання послуг з водопостачання і водовідведення передбачено постачання споживачу питної води нижчої якості, меншого ступеня очистки тощо в разі утворення заборгованості, що перевищує вартість водокористування за останні два місяці, порівняно з питною водою, яку споживач отримав би за відсутності заборгованості, оскільки такі не містяться у договорі.

Вказаний висновок підтверджений постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2016 року, яким скасовано постанову Одеського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2016 року, у справі за адміністративним позовом ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал», предметом якого був спірний договір про надання послуг з питного водопостачання.

Порядок надання споживачам послуг з питного водопостачання встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.

Відповідно до статті 21 Закону України від 10 січня 2002 року № 2918-III «Про питну воду та питне водопостачання» (далі - Закон України № 2918-III)

(у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір про надання послуг з питного водопостачання набирає чинності після досягнення домовленості з усіх його істотних умов та підписання сторонами.

Положеннями статті 20 Закону України № 2918-III визначені умови договору про надання послуг з питного водопостачання. Так, істотними умовами договору про надання послуг з питного водопостачання є: режим надання послуг; обсяги питного водопостачання за нормативами питного водопостачання; порядок надання послуг з водовідведення; розмір та порядок оплати послуг централізованого водопостачання і водовідведення; права та обов'язки сторін договору; відповідальність сторін договору.

У договорі про надання послуг з питного водопостачання повинні бути зроблені посилання на нормативні документи, на підставі яких здійснюватиметься питне водопостачання.

Частиною третьою статті 20 Закону України № 2918-III передбачено, що за згодою сторін договору про надання послуг з питного водопостачання у ньому можуть бути зазначені інші умови.

З аналізу наведених положень вбачається, що договір про надання послуг з питного водопостачання може містити не лише ті істотні умови, що передбачені Законом, а також й інші положення, з приводу яких постачальник питної води та споживач дійшли згоди.

Пунктом 1 Постанови № 630 затверджені Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, а також типовий договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

Як вбачається з договору про надання послуг з водопостачання і водовідведення, що укладений між постачальником послуг та споживачем, до розділів прав та обов'язків сторін та додаткових умов договору внесені положення, які надають право постачальнику послуг відмовитися від виконання обов'язків щодо цілодобового подання води та приймання стоків у випадку порушення споживачем умов договору в частині своєчасної сплати за послуги, у разі утворення заборгованості, що перевищує вартість водокористування за останні два місяці. Крім того, окремі положення договору надають виконавцю право достроково розірвати договір у випадку несплати споживачем отриманих послуг протягом двох місяців.

З аналізу наведених положень договору можна дійти висновку, що виконавець послуг має право відмовитись від виконання зобов'язання (постачання води та здійснення водовідведення) у разі порушення споживачем умов договору (оплата води та водовідведення) при виникненні заборгованості, яка перевищує вартість водокористування за останні два місяці.

Також договір може бути розірваний достроково у разі виникнення заборгованості споживача, яка перевищує вартість водокористування за останні два місяці.

Однак зазначені положення не передбачені типовим договором про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, який було затверджено Постановою № 630, що стало передумовою для проведення Інспекцією з питань захисту прав споживачів позапланової перевірки та винесення припису щодо виключення із зазначеного договору несправедливих умов, зокрема припинити нечесну підприємницьку діяльність, направлену на споживача послуг.

Законом, який має вищу юридичну силу порівняно з Постановою № 630, надано право сторонам договору про надання послуг з питного водопостачання зазначати інші умови, в тому числі в частині прав та обов'язків сторін договору, що і було зроблено сторонами під час укладання договору про надання послуг з водопостачання і водовідведення і що відповідає положенням статей 6, 627, 907 ЦК України.

Положеннями договору про надання послуг з питного водопостачання визначений можливий алгоритм дій постачальника послуг у разі відсутності оплати споживачем за отримані товар та послуги (вода та водовідведення), тобто у разі невиконання саме споживачем своїх обов'язків за укладеним договором. Проте вказаний алгоритм має ймовірний характер, про що свідчать формулювання: «договір може бути розірваний» та «виконавець має право відмовитись». Однак сама по собі відмова постачальника послуг від постачання води та здійснення водовідведення не впливає на оплату, розмір та стягнення заборгованості, яка виникла у зв'язку з відмовою.

Таким чином, вказані положення договору про надання послуг з питного водопостачання не можуть вважатися несправедливими умовами, як і не можуть вважатися нечесною підприємницькою діяльністю, а є розумним та достатнім заходом постачальника товару/послуг, спрямованим на перешкоджання збільшенню заборгованості споживача та, відповідно, заподіянню постачальнику збитків, та відповідають положенням вказаних норм ЦК України.

Вказана постанова Одеського апеляційного адміністративного суду

від 18 травня 2016 року набрала законної сили і не скасована на час перегляду справи Верховним Судом.

Разом з тим у наданому для порівняння судовому рішенні зроблено такий висновок:

- в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року суд касаційної інстанції зазначив, щона час укладення договору про водозабезпечення виробником і виконавцем послуг із водопостачання було КП «Тернопільводоканал», тому при його укладенні необхідно керуватися положеннями Закону України

№ 1875-IV та Постанови № 630.

Відповідно до статті 16 Закону України № 1875-IV, пункту 3

Постанови № 630, комунальні послуги надаються споживачам безперебійно, виключно за винятком часу перерв, визначених частиною третьою статті 16 зазначеного Закону. Чинним законодавством не передбачено можливості припинення надання комунальних послуг споживачу у разі його недобросовісної поведінки. Крім цього, така недобросовісна поведінка споживача, як невиконання умов цього договору, порушення термінів оплати спожитих послуг, невиконання вимог та приписів виробника, є підставою для застосування певних санкцій, як нарахування пені, тощо, але не для припинення надання послуги водопостачання.

У вказаній справі було встановлено, що водопровід є власністю жителів, які його будували за власні кошти, і тому організація зобов'язана погоджувати з власниками умови договору про надання послуг з питного водопостачання.

Судове рішення, яке заявник просить переглянути, є обґрунтованим, суд правильно застосував норми матеріального права, а обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, тому відповідно до статті 360-5 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судового рішення) в задоволенні заяви необхідно відмовити.

За таких обставин підстави для задоволення заяви представника

ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 липня 2017 року відсутні.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року, пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-5 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд судового рішення), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 липня 2017 року відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

В.В. Пророк

І.М. Фаловська

С.П. Штелик