ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" квітня 2018 р. Справа № 5015/3844/12

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді Марка Р.І

суддів Костів Т.С.

ОСОБА_1

секретар судового засідання Мазепа Н.В.

за участю представників:

від прокуратури: ОСОБА_2;

від позивача: не з’явився;

від відповідача: ОСОБА_3;

розглянувши апеляційну скаргу Львівського міського комунального підприємства “Львівводоканал”, Вих-Вд 8744-17 від 14.12.2017р. (вх. № 01-05/157/18 від 09.01.18)

на рішення Господарського суду Львівської області від 13.12.2017р. (головуючий суддя Артимович В.М., судді Горецька З.В., Манюк П.Т., повний текст складено 18.12.2017р.)

у справі № 5015/3844/12

за позовом: Першого заступника прокурора м. Львова в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Львівській області, м. Львів

до відповідача: Львівського міського комунального підприємства “Львівводоканал”, м. Львів

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Великопільської сільської ради, с. Великополе Яворівського району Львівської області

про: відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушень вимог природоохоронного законодавства.

В С Т А Н О В И В:

14.09.2012 року перший заступник прокурора м. Львова в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Львівській області, звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом про відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушень вимог природоохоронного законодавства.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час перевірки (акт перевірки № 185/134/119/152) встановлено, що ЛМКП «Львівводоканал» здійснено самовільне водокористування прісних підземних вод з артезіанських свердловин які знаходяться в с.Великополе Яворовіського району Львівської області. Згідно наданої підприємством довідки про прийом води ЛМКП «Львівводоканал» з 01.06.2011р. по 24.06.2011 р. підприємством здійснено підйом води у с. Великополе у кількості 218400 м.куб., однак дозвіл наданий на спеціальне водокористування від 21.10.2010р. по 31.05.2011р. Тому, такі дії є порушенням чинного законодавства, а саме ст.ст.44,48,49 Водного кодексу України та є підставою для відшкодування збитків завданих державі. Також, згідно з п.6 ч.2 ст.20 ЗУ «Про прокуратуру» (в редакції чинній на момент подачі позову) при виявлені порушень закону прокурор або його заступник, у межах своєї компетенції, вправі звертатися до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 13.12.2017р. у справі № 5015/3844/12 уточнений позов задоволено повністю.

Присуджено до стягнення з Львівського міського комунального підприємства “Львіводоканал” на користь держави в особі Державної екологічної інспекції у Львівській області 2 563 142,40 грн. збитків, заподіяних державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що матеріалами справи, у тому числі судовими рішеннями у адміністративній справі № 2а-510/12/1370, підтверджено невжиття відповідачем передбачених законодавством заходів для отримання дозволу на спеціальне водокористування, факт самовільного водокористування прісних підземних вод з артезіанських свердловин (без чинного дозволу на спеціальне водокористування), наявність усіх елементів цивільного правопорушення, у тому числі і вини, у спричинених державі збитках.

Не погодившись з рішенням Господарського суду Львівської області від 13.12.2017р. у справі № 5015/3844/12, відповідач звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 13.12.2017р. скасувати та прийняте нове, яким в позові відмовити повністю.

Свої доводи скаржник аргументує, зокрема тим, що при винесенні рішення судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено та неправильно застосовано норми процесуального та матеріального права.

При цьому, скаржник звертає увагу на те, що предметом позову у даній справі є стягнення збитків з ЛМКП «Львівводоканал» завданих державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства, однак місцевим господарським судом не встановлено в чому саме полягають збитки завдані державі відповідачем та причиновий зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, тому відсутній один з елементів складу цивільного правопорушення, що свідчить про відсутність підстав застосування збитків до даних правовідносин. Скаржник стверджує, що місцевий господарський суд неправомірно задоволив позов з урахуванням уточнених позовних вимог, оскільки судом не винесено жодного процесуального документу щодо задоволення чи відхилення уточнення позовних вимог від 20.11.2017 та належним чином не оцінено даний документ в рішенні. Також, апелянт зазначає, що заяву про уточнення позовних вимог від 20.11.2017р. підписано не керівником прокуратури, а заступником керівника, що спричинило порушення норм чинного законодавства, оскільки позивачем не доведено, що при підписані даної заяви про уточнення позовних вимог керівник був відсутній, а відтак уповноваженою особою на вчинення таких дій був заступник керівника. Крім цього, свердловини водозабору «Великополе» та насосна станція «Великополе» не знаходяться на території Великопільської сільської ради як вказано в акті про порушення, а знаходяться на території Добростанівської сільської ради, що підтверджується документами долученими до матеріалів справи.

12.02.2018р. до суду апеляційної інстанції від прокуратури надійшов відзив № (14-39) 577вих.-18 від 09.02.2018р. (вх. № 01-04/1160/18 від 12.02.18) на апеляційну скаргу в якій просить рішення Господарського суду Львівської області залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення у зв’язку з тим, що протиправна поведінка відповідача у заподіянні збитків внаслідок порушень вимог природоохоронного законодавства підтверджується документами, складеними ОСОБА_4 екологічною інспекцією у Львівській області за результатами перевірки, які не оскаржені ЛМКП «Львівводоканал» та не визнані незаконними у встановленому чинним законодавством порядку. Також, вказаний факт також підтверджується і ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.06.2015р. по справі № 2а-510/12/1370, якою задоволено касаційну скаргу Державного управління охорони навколишнього природного середовища у Львівській області – скасовано постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2013р. та залишено в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.04.2012 р. щодо відмови в задоволенні позову ЛМКП «Львівводоканал». Крім того, відповідач не вживав належних заходів передбачених законодавством для отримання дозволу на спеціальне водокористування.

На адресу суду від відповідача надійшли заперечення на відзив заступника керівника Львівської місцевої прокуратури № 1 б/н від 16.02.2018 року, в яких останній зазначає, що доводи прокуратури, викладені у відзиві є безпідставними та необґрунтованими.

Від відповідача на адресу суду надійшли додаткові пояснення б/н від 28.03.2018 року, в яких останній зазначає, що до закінчення дії чинного дозволу відповідач виконав всі передбачені законодавством дії для продовження дії відповідного дозволу. Однак, достатньою підставою для повернення Управлінням екології матеріалів для продовження дії дозволу було не затвердження індивідуального технічного нормативу використання питної води (в подальшому ІТНВПВ) для ЛМКП «Львівводоканал». Підтвердження вчинення ЛМКП «Львівводоканал» усіх можливих дій для вчасного затвердження документації та отримання дозволу подаються додатками до пояснення, а саме: копія витягу з Дозволу на спеціальне водокористування від 21.10.2010р; копія вичерпного переліку розміщеного на сайті Управління «Дозвільний офіс»; копія опису від 04.05.2011р. про прийняття пакету документів Управлінням «Дозвільний офіс»; копія листа Державного управління охорони навколишнього природного середовища Львівської області № 16-2823 від 11.05.2011 р. про повернення документів; копія описів 30.05.2011р., 01.08.2011р., 22.11.2011р. про прийняття від ЛМКП «Львівводоканал» пакету документів Управлінням «Дозвільний офіс»; копія титульної сторінки Дозволу на спеціальне водокористування від 23.12.2011р; копія титульної сторінки звіту про науково-дослідну роботу від 30.08.2010р.; копія титульної сторінки щодо науково-технічного аудиту (експертизи) щодо відповідності розрахунків ІТНВПВ для ЛМКП «Львівводоканал» від 10.09.2010р; копія листа Львівського обласного виробничого управління водного господарства № 22-2937 від 20.10.2010р. про відхилення від погодження ІТНВПВ для ЛМКП «Львівводоканал».

Згідно із ст.73, ч.1 ст.74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст.ст. 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи вищенаведене, подані докази не встановлюють нових обставин та не суперечить обставинам, які встановлені у рішенні суду та стосується даного предмету доказування.

В судовому засіданні прокурор та представник відповідача надали пояснення по суті спору, а також пояснення з питань, що виникли в процесі розгляду апеляційної скарги.

Позивач участі свого уповноваженого представника в судовому засіданні не забезпечив.

Відповідно до ч.12 ст. 270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на те, що ухвалою суду про призначення справи до розгляду явку представників сторін в судове засідання не визначено обов'язковою, сторони належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, відтак, не були позбавлені конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, а у справі міститься достатньо доказів для розгляду апеляційної скарги по суті, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду вирішила апеляційну скаргу розглянути за відсутності представника позивача.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, які підтримали свою позицію, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає що вимоги апеляційної скарги слід задоволити повністю, оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасувати, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 24.10.2006 року Міністерство охорони навколишнього природного середовища України видало Львівському міському комунальному підприємству «Львівводоканал» спеціальний дозвіл на користування надрами реєстраційний номер 4093 від 24.10.2006р. в якому зазначено, що видом користування надрами є видобування, об’єктом надрокористування – ділянка Великопільська Верещицького родовища, корисні копалини – питні підземні води, місцезнаходження об’єкта – Львівська область Яворівський район біля с. Великополе, верхів’я правої притоки р. Верещиця р. Верхня Верещиця, ступінь освоєння – експлуатація з 1928 року, мета надрокористування – видобування питних підземних вод з метою централізованого та нецентралізованого водопостачання, термін дії спеціального дозволу на 20 років.

Львівському міському комунальному підприємству «Львівводоканал» 21.10.2010 року видано дозвіл на спеціальне водокористування № УКР-525-10/Льв. ГДС з терміном дії до 01.06.2011 року.

Прокуратурою м. Львова встановлено, що 06.06.2011 р. – 24.06.2011 р. ОСОБА_4 екологічною інспекцією у Львівській області проведено перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства ЛМКП “Львівводоканал”.

Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про прокуратуру” щодо удосконалення та особливостей застосування окремих положень” від 02.07.2015 р. розділ XIII “Перехідні положення” Закону України “Про прокуратуру” від 14.10.2014 р. доповнено п. 11, яким передбачено, що до утворення місцевих прокуратур їх повноваження здійснюють міські, районні, міжрайонні, районні у містах прокуратури. На зазначений період за прокурорами та керівниками цих прокуратур зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури.

Наказом Генерального прокурора України № 85ш від 23.09.2015р., у зв'язку з утворенням з 15.12.2015 р. місцевих прокуратур та припиненням діяльності шляхом реорганізації міських, районних, районних у містах та міжрайонних прокуратур, внесено зміни до структури та штатного розпису Прокуратури Львівської області, зокрема, зі штатного розпису Прокуратури Львівської області виключено штатний розпис прокуратури міста Львова, натомість включено штатний розпис Львівської місцевої прокуратури № 1.

При цьому, на виконання вимог наказу прокурора Львівської області № 271 від 03.12.2015 р. “Про організацію проведення приймання-передачі справ, документів та майна прокуратур міста Львова, Галицького, Сихівського та Личаківського районів міста Львова до Львівської місцевої прокуратури №1”, усі справи та документи прокуратури м. Львова передано прокурором м.Львова керівнику Львівської місцевої прокуратури № 1.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 ГПК України (згідно редакції чинної на момент подачі позовної заяви) до складу учасників судового процесу входять: сторони, треті особи, прокурор, інші особи, які беруть участь у процесі у випадках, передбачених цим Кодексом.

Статтею 29 ГПК України (згідно редакції чинної на момент подачі позовної заяви) передбачено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави.

Актом перевірки № 185/134/119/152 від 06.06.2011 р. – 24.06.2011 р. встановлено, що відповідачем здійснено самовільне водокористування прісних підземних вод з артезіанських свердловин, які знаходяться в с. Великополе Яворівського району Львівської області. Даний акт на момент розгляду справи є дійсним.

Як вбачається з наданої підприємством довідки про підйом води ЛМКП “Львіводоканал” з 01.06.2011 р. по 24.06.2011 р. підприємством здійснено підйом води у с. Великополе у кількості 218400 м. куб., а дозвіл на спеціальне водокористування № Укр-525-10/Льв. від 21.10.2010 р. діяв по 31.05.2011 р.

На адресу відповідача ОСОБА_4 екологічною інспекцією в Львівській області скеровувалась претензія від 29.09.2011 р. за № 03-4923 про добровільне відшкодування завданих державі збитків на суму 2563142,40 грн.. В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили, що відповідач надавав відповідь на дану претензію.

Згідно з ОСОБА_1 розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої Міністерством охорони навколишнього середовища за № 389 від 20.07.2009 р., зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14.06.2009 р. за № 767/16783, здійснено розрахунок збитків завданих внаслідок самовільного водокористування позивачу відповідачем у розмірі 2563142,40 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Вищого адміністративного суду від 16.06.2015 р. у справі № 2а-510/12/1370 касаційну скаргу Державного управління охорони навколишнього природного середовища у Львівській області задоволено, постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2013 р. скасовано, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.04.2012 р. залишено в силі.

Вищим адміністративним судом України у справі № 2а-510/12/1370 встановлено, що через порушення умов спеціального водокористування та охорони вод та закінчення строку спеціального водокористування дозвіл на спеціальне водокористування №Укр-525-10/Льв. ГДС з терміном дії до 01.06.2011 р. припинився 01.06.2011 р.

Згідно з ч. 3 ст. 35 ГПК України (в редакції чинній на момент прийняття рішення) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Аналізуючи зазначені обставини справи, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.

Згідно ст. 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", в порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 48, ч. 1 ст. 49 Водного кодексу України спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури) та інших державних і громадських потреб. Спеціальне водокористування є платним та здійснюється на підставі дозволу на спеціальне водокористування.

Згідно з п. 9 ст. 44 Водного кодексу України водокористувачі зобов’язані здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу.

Відповідно до ст. 40 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов'язкових екологічних вимог: здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища.

Порядок видачі, переоформлення та анулювання дозволу на спеціальне водокористування (далі - дозвіл) регламентовано Законом України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" від 06 вересня 2005 року №2806-IV, а також Порядком погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування, що затверджений постановою КМУ від 31 березня 2002 року № 321 та Положенням про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів, що затверджене постановою КМУ від 10 серпня 1992 року № 459 в частині, що не суперечить вказаному Закону.

З урахуванням наведеного, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що факт про самовільне водокористування прісних підземних вод з артезіанських свердловин (без чинного дозволу на спеціальне водокористування) відповідачем встановлений матеріалами перевірки, проведеної ОСОБА_4 екологічною інспекцією у Львівській області у період 01.06.2011 р. - 24.06.2011 р.

Згідно статей 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальне положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди визначено у ст. 1166 Цивільного кодексу України.

Так, ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 2 ст.1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти: 1.Неправомірність поведінки особи; 2. Вину заподіювача шкоди; 3. Наявність шкоди; 4. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

Наявність всіх зазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

З врахуванням вищенаведеного в діях відповідача відсутні усі елементи складу делікту, а саме:

- шкідливий результат такої поведінки (шкоди):

Дозвіл на спеціальне водокористування, отримання якого є необхідним для забору води з природного або створеного штучно елементу довкілля, в якому зосереджуються води (ст.ст. 1, 48, 49 Водного кодексу України) та дозвіл на видобування прісних підземних вод (ст. 21 Кодексу України про надра) визначаються законодавством самостійними дозвільними документами, з огляду на що виконання або невиконання відповідачем умови, передбаченої ст. 23 Кодексу України про надра, з якою закон пов'язує можливість видобування підземних прісних вод без дозволу на користування надрами, не звільняє відповідача від передбаченої законодавством відповідальності за забір води без дозволу на спеціальне водокористування.

У постанові Верховного Суду України від 03.09.2013 у справі № 13/333-38/463-2012 наведена правова позиція, відповідно до якої факт самовільного використання водних ресурсів без відповідного дозволу на спеціальне водокористування законодавством визначається самостійною підставою для відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів.

Однак, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що як вбачається з матеріалів справи, ЛМКП «Львівводоканал» своєчасно і в повному обсязі здійснює сплату всіх податків та зборів, зокрема і рентної плати за спеціальне використання води (збору за спеціальне використання підземних вод) за весь обсяг водокористування, за який передбачена законом сплата в тому числі з артсвердловин водозабору Великополе, дане підтверджується податковими деклараціями ЛМКП «Львівводоканал» за 1 та 2 квартали 2011 року (як платника збору за спеціальне водокористування), в яких зазначені обсяги використання води, які відповідають обсягам, зазначеним у первинній звітності (звітах за формою 2- ТП водгосп, копії який наявні в матеріалах справи) та листом Львівського управління офісу великих платників податків державної фіскальної служби № 1728/28-10-48-02/08 від 10.01.2017 р. про відсутність у ЛМКП «Львівводоканал» заборгованості по рентній платі за спеціальне використання вод (в матеріалах справи додається копія листа)(т.1, арк.. 101-111). Враховуючи вищезазначене, позивач не довів суду настання збитків, а саме: відсутність зарахування коштів до бюджету відповідного рівня за користування природним об'єктом.

Крім того, необхідно зазначити, що позивач не надав доказів, які б свідчили про завдання шкоди навколишньому природному середовищу, а саме: в матеріалах справи відсутні належні, достовірні та допустимі докази, які б свідчили про вчинення дій, які призвели б до погіршення екологічних умов життєдіяльності людини, стан інших об'єктів природи.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить звернути вагу на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейським судом з прав людини зазначено, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі заходи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім цього, судом вказано на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Статтею 13 передбачено, що норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" у законі та на практиці, зокрема, у тому сенсі, що його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява N 38722/02)).

Тобто, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Як уже було вищенаведено, позивач не довів, яка саме шкода було завдана земельним ресурсам, які знаходяться на території с.Великополе та яким чином її потрібно відновити (якщо завдана безаперечна шкода охоронюванним земельним ресурсам) чи відшкодувати (якщо наявні збитки в держаному бюджеті).

Таким чином, крім встановленого порушення зазначеного в акті перевірки № 185/134/119/152, а саме: водокористування без оформленого належного дозволу протягом 01.06.2011 р. по 24.06.2011 р., судова колегія не вбачає іншої шкоди, яка б була завдана державі.

- причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою зумовлений тим, що саме у зв'язку з несвоєчасним отриманням дозволу на спеціальне водокористування з 01.06.2011 р. - 24.06.2011 р відповідач без погодження з державними органами здійснював підйом води з артезіанських свердловин.

- вина особи:

Як уже було вищенаведено, ухвалою Вищого адміністративного суду від 16.06.2015 р. у справі № 2а-510/12/1370 касаційну скаргу Державного управління охорони навколишнього природного середовища у Львівській області задоволено, постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2013 р. скасовано, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.04.2012 р. залишено в силі.

Вищенаведеним чинним рішенням було встановлено наступне: Львівське міське комунальне підприємство «Львівводоканал» 24.05.2011 року направив ОСОБА_4 управлінню охорони навколишнього природного середовища у Львівській області листа за №15-1878 з проханням продовжити дію дозволу у якому визнав, що умови водокористування, затверджені дозволом №Укр-525-10/Льв.ГДС від 21.10.2010 року підприємством не були виконані в повному обсязі, але по незалежних причинах: розрахунки для затвердження нормативів ІТНВПВ були виконані в 2010 році і довго не погоджувались зацікавленими організаціями. В даний час нормативи ІТНВПВ для ЛМКП «Львівводоканал»погоджені Львівським регіональним управлінням водних ресурсів і направлені на погодження в ОСОБА_4 агентство з енергоефективності та енергозбереження України (м. Київ). Також у листі повідомлялось, що в даний час на розгляді і затвердженні в Львівській міській раді знаходяться: перелік абонентів ЛМКП "Львівводоканал" з їх лімітами водоспоживання; матеріали для продовження рішення від 29.02.2008 р. №161 "Про затвердження нормативів питного водопостачання та норм питомого водоспоживання населенням з системи централізованого водопостачання м. Львова. Крім вищевказаного листа, ЛМКП «Львівводоканал» 30.05.2011 року знову подано заяву про продовження дозволу на спеціальне водокористування №Укр-525-10/Льв.ГДС (отримана відповідачем згідно відмітки 02.06.2011р. за №5668).

За результатами розгляду вищезазначених матеріалів клопотання, ЛМКП «Львівводоканал» листом від 08.06.2011р. №16-3663 повідомив ОСОБА_4 управління охорони навколишнього природного середовища у Львівській області, що лист №15-1878 від 24.05.2011р. щодо обґрунтування невиконання зазначених листом держуправління ОНПС в Львівській області №16-2823 від 11.05.2011р. зауважень, не є підставою для продовження дозволу на спецводокористування, таким чином відмовивши ЛМКП «Львівводоканал» у продовженні дозволу на спеціальне водокористування.

Водночас ЛМКП «Львівводоканал» повідомлено, що повернуті матеріали клопотання щодо дозволу на спеціальне водокористування після доопрацювання необхідно в повному комплекті подати в Управління «Дозвільний офіс» у встановленому порядку.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, Вищим адміністративним судом України у справі № 2а-510/12/1370 встановлено, що через порушення умов спеціального водокористування та охорони вод та закінчення строку спеціального водокористування дозвіл на спеціальне водокористування №Укр-525-10/Льв. ГДС з терміном дії до 01.06.2011 р. припинився 01.06.2011 р.

При цьому, твердження, щодо наявності вини ЛМКП «Львівводоканал» у справі № 2а-510/12/1370 судом не встановлювалося, тому враховуючи вищенаведені висновки встановлені судом у справі № 2а-510/12/1370 та враховуючи обставини встановлені у даній справі, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, протиправна поведінка відповідача полягає у водокористуванні без наявності спеціального дозволу, чим спричинені збитки за шкоду, завдану державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства, тому причинний зв'язок полягає саме у спричиненні збитків у вигляді шкоди неправомірними діями відповідача. Проте, враховуючи вжиття відповідачем всіх заходів для отримання спеціального дозволу на водокористування загальнодержавного значення, вина у його діях як елемент складу правопорушення відсутня, оскільки відповідач є комунальним підприємством, одним з основних видів діяльності якого є забір, очищення та постачання води, тобто є спеціалізованим підприємством, господарювання якого забезпечує життєдіяльність територіальних громад сіл, міста Львова Львівської області, внаслідок чого припинення діяльності підприємства через відсутність вказаного дозволу є неможливим.

Необхідно зазначити, що рішенням Європейського суду з прав людини у справі Трегубенко проти України від 02.11.2004р., де, вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи суд ствердив, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес (п. 54 рішення).

Крім того, забір води із свердловин протягом звітного періоду вівся для забезпечення господарсько-побутових та виробничих потреб м. Львова, населених пунктів депресійної лійки, інших водокористувачів, що є необхідністю для забезпечення діяльності установ та населення.

Таким чином, відповідач почав процедуру щодо отримання спеціального дозволу на водокористування хронологічно раніше заявленого позивачем періоду, тому його дії, виражені у зверненнях до відповідних інстанцій, є початком процедури щодо отримання такого спеціального дозволу.

Отже, в діях відповідача відсутній такий елемент складу цивільного правопорушення як вина, тому в даному випадку цивільно-правова відповідальність не настає, у зв’язку з чим у задоволенні позовних вимог про стягнення з ЛМКП «Львівводоканал» збитків, завданої державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства в розмірі 2563142 грн. 40 коп. слід відмовити у повному обсязі.

З огляду на вищевказане, апеляційний господарський суд вважає, що висновки, наведені в оскаржуваному рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, тому його необхідно скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Необхідно зазначити, що згідно наявних в матеріалах справи документів, зокрема, паспортів згаданих свердловин на воду, вказана адреса останніх – с. Великополе Яворівського району Львівської області, які спростовують заперечення відповідача.

Щодо тверджень апелянта, що свердловини водозабору «Великополе» та насосна станція «Великополе» не знаходяться на території Великопільської сільської ради як вказано в акті про порушення, а знаходяться на території Добростанівської сільської ради, що підтверджується документами долученими до матеріалів справи, необхідно зазначити наступне.

В матеріалах справи наявний паспорт згаданих свердловин на воду, де вказана адреса останніх – с. Великополе Яворівського району Львівської області.

Крім того, як вбачається із матеріалів справи відповідач при подачі звітних балансів використання підземних прісних водойм зазначав адреси Свердловин, а саме: с. Великополе Яворівського району, Львівської області.

При цьому, докази які подані відповідачем, що свердловини «Великополе» та насосна станція «Велике поле» не знаходиться на території Великопільської сільської ради, а на території Добростаніславської сільської ради, не можуть бути належними та допустимими, оскільки датуються 2016-2017роками та стосуються територіального розмежування земельних ділянок не на момент виникнення правопорушення.

Також, колегія суддів вважає безпідставними твердження апелянта, що судом було неправомірно враховано уточнені позовні вимоги № 1 від 20.11.2017року подані позивачем, та вважає за необхідне зазначити наступне.

Дані уточнення позивача стосувалися не зміни підстав чи предмету позову, а стосувалися зазначення правильного рахунку, який у зв’язку із змінами, за час розгляду, змінився. Враховуючи те, що дана інформація є необхідною для повноти та усунення підстав, що могли спричинити описку у судовому рішенні, судом була враховані уточнені позовні вимоги.

Відповідно до ст. 17 ЗУ "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте без урахування всіх обставин справи та з порушенням норм чинного законодавства, а тому підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.

Також, необхідно зазначити, що відповідно до пп. «б», «в», п. 4 ч. 1 ст.282 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням: нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

При подачі позовної заяви (14.09.2012 року) прокуратура відповідно до ч.11 ст.5 ЗУ «Про судовий збір» (в редакції чинній на момент подачі позовної заяви) була звільнена від сплати судового збору. Таким чином, судом першої інстанції при прийнятті позовної заяви до розгляду не вирішувалося питання, щодо сплати судового збору при подачі позовної заяви.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 13.12.2017р. у справі № 5015/3844/12 стягнуто з Львівського міського комунального підприємства “Львівводоканал” (79017, м. Львів, вул. Зелена, 64, ідентифікаційний код 03348471) в дохід Державного бюджету України 51262,85 грн. судового збору.

Відповідно до ст. 49 ГПК України (в редакції чинній на момент подачі позовної заяви), якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Зважаючи на скасування рішення Господарського суду Львівської області від 13.12.2017 року у даній справі та прийняття нового рішення, який у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на позивачів.

Крім того, на момент подачі апеляційної скарги (14.12.2017 року) позивачі не були звільнені від сплати судового збору відповідно до ст. 5 ЗУ «Про судовий збір».

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Зважаючи на відмову у задоволенні позову, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача. Враховуючи, що у даній справі судовий збір за позовну заяву не сплачувався, колегія суддів прийшла до висновку стягнути судовий збір з позивачів на користь відповідача на підставі ст.ст.129,282 ГПК України.

Керуючись, ст. ст. 86, 129, 269, 270, 275, 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд –

п о с т а н о в и в:

1.Апеляційну скаргу Львівського міського комунального підприємства “Львівводоканал”, Вих-Вд 8744-17 від 14.12.2017р. задоволити.

2.Рішення Господарського суду Львівської області від 13.12.2017р. у справі № 5015/3844/12 скасувати.

3.Прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

4. Стягнути з Львівської місцевої прокуратури № 1(розрахунковий рахунок № 35211093000774 УДКСУ у м. Києві, МФО 820172, іден. код. 02910031) на користь Львівського міського комунального підприємства “Львівводоканал” (79017, м. Львів, вул. Зелена, 64, ідентифікаційний код 03348471) 28 194,56 грн. судового збору за перегляд рішення в апеляційному порядку.

5. Стягнути з Державної екологічної інспекції у Львівській області (79026, м. Львів, вул. Стрийська, 98, ідентифікаційний код 38057086) на користь Львівського міського комунального підприємства “Львівводоканал” (79017, м. Львів, вул. Зелена, 64, ідентифікаційний код 03348471) 28 194, 56 грн. судового збору за перегляд рішення в апеляційному порядку.

6.Господарському суду Львівської області видати відповідний наказ.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Верховного Суду в порядку встановленого ст.ст.287,288 ГПК України.

Повний текст постанови оформлено і підписано відповідно до вимог ст.282 ГПК України 04.04.2018 року.

Головуючий -суддя Марко Р.І.

Суддя Костів Т.С.

Суддя Желік М.Б.