Дата документу 23.03.2018 Справа № 554/6231/17

Провадження № 2/554/361/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2018 року м. Полтава

Октябрський районний суд м. Полтави у складі:

головуючого судді - Материнко М.О.,

за участю секретаря судового засідання Безуглої В.О.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3 обласної ради ОСОБА_4,

представника відповідача - Департамента охорони здоровя ОСОБА_3 обласної державної адміністрації, представника третіх осіб: ОСОБА_3 обласного центру медико - соціальної експертизи; Комунального підприємства «ОСОБА_3 обласний центр медико - соціальної експертизи ОСОБА_3 обласної ради»; виконуючого обов'язки директора Комунального підприємства «ОСОБА_3 обласний центр медико - соціальної експертизи ОСОБА_3 обласної ради» ОСОБА_5 ОСОБА_6,

представника третьої особи Управління майном ОСОБА_3 обласної ради Байдукова - ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 обласної ради, Департамента охорони здоровя ОСОБА_3 обласної державної адміністрації, треті особи: ОСОБА_3 обласний центр медико - соціальної експертизи, Комунальне підприємство «ОСОБА_3 обласний центр медико - соціальної експертизи ОСОБА_3 обласної ради», Управління майном ОСОБА_3 обласної ради, Виконуючий обовязки директора Комунального підприємства «ОСОБА_3 обласний центр медико - соціальної експертизи ОСОБА_3 обласної ради» ОСОБА_5, Національне агентство з питань запобігання корупції, Комітет по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Всеукраїнської Громадської Організації «Спілка громадський організацій України «Народна рада» про визнання рішення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

09.08.2017 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою та, відповідно до змінених та збільшених позовних вимог, поданих до суду 11.01.2018 року (Т. 2 а.с. 23-26) та прийнятих судом ухвалою від 11.01.2018 року (Т. 2 а.с. 35-37), прохала суд:

1. Визнати незаконним і скасувати рішення пленарного засідання пятнадцятої сесії сьомого скликання ОСОБА_3 обласної ради від 26 квітня 2017 року № 469 «Про головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи», яким визначено: Пунктом першим: взяти до уваги рішення Полтавського районного суду від 19.04.2017 року у справі № 545/4217/16-ц, яким ОСОБА_1 поновлено на посаді головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи з 27.12.2016 р.; Пунктом другим: визнати подовженим дію трудового контракту з ОСОБА_1, головним лікарем ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи з 27.12.2016 р. строком до 26.04.2017 р.; Пунктом третім: звільнити ОСОБА_1 з посади головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи 26.04.2017 р. відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України, у звязку з закінченням терміну дії трудового контракту; Пунктом четвертим: організацію по виконанню рішення покласти на Департамент охорони здоровя ОСОБА_3 обласної державної адміністрації (ОСОБА_8П.), а контроль за виконанням цього рішення покласти на управління майном ОСОБА_3 обласної ради (ОСОБА_9Т.);

2. Поновити ОСОБА_1 на посаді головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи з 26.04.2017 р. по 13.07.2017 р.;

3. Зобовязати Департамент охорони здоровя ОСОБА_3 обласної державної адміністрації видати наказ про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи з 26.04.2017 р. по 13.07.2017 р.;

4. Поновити ОСОБА_1 на посаді директора комунального підприємства «ОСОБА_3 обласний центр медико-соціальної експертизи» ОСОБА_3 обласної ради» з 14.07.2017 р.;

5. Зобовязати ОСОБА_3 обласну раду видати розпорядження про поновлення ОСОБА_1 на посаді директора комунального підприємства «ОСОБА_3 обласний центр медико-соціальної експертизи» ОСОБА_3 обласної ради» з 14.07.2017 р.;

6. Зобовязати Департамент охорони здоровя ОСОБА_3 обласної державної адміністрації видати наказ про поновлення ОСОБА_1 на посаді директора комунального підприємства «ОСОБА_3 обласний центр медико-соціальної експертизи» ОСОБА_3 обласної ради» з наданням робочого місця та фактичним допущенням до виконання обов'язків директора комунального підприємства «ОСОБА_3 обласний центр медико-соціальної експертизи» ОСОБА_3 обласної ради» з 14.07.2017 р.;

7. Стягнути з ОСОБА_3 обласної ради заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 27.04.2017 р. по час розгляду справи в суді з розрахунку середньоденної заробітної плати, що становить 405, 96 грн. з коригуванням середньоденного заробітку на коефіцієнт підвищення заробітної плати.

8. Стягнути з ОСОБА_3 обласної ради невиплачену заробітну плату за період з 20.04.2017 р. по 26.04.2017 р. у розмірі 2 841, 72 грн.

9. Стягнути з ОСОБА_3 обласної ради середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку з розрахунку середньоденної заробітної плати, що становить 405, 96 грн.

Ухвалою судді Октябрського районного суду м. Полтави Материнко М.О. від 20.12.2017 року вказану цивільну справі прийнято в провадження на підставі розпорядження керівника апарату Октябрського районного суду м. Полтави від 18.12.2017 р. № 1633 та протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 18.12.2017 р., справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження з викликом всіх учасників справи (Т. 1 а.с. 163-164).

За клопотанням позивача ОСОБА_1 від 11.01.2018 р., у відповідності до ст. ст. 53, 54 ЦПК України, ухвалою Октябрського районного суду м. Полтава від 11.01.2018 р. залучено до участі у справі третіх осіб на стороні позивача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Національне агентство з питань запобігання корупції, Комітет по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Всеукраїнської Громадської Організації «Спілка громадських організацій України «Народна рада» (Т. 2 а.с. 31-32, 43-45).

За клопотанням позивача ОСОБА_1 від 11.01.2018 р., у відповідності до ст. ст. 53, 54 ЦПК України, ухвалою Октябрського районного суду м. Полтава від 11.01.2018 р. залучено до участі у справі третіх осіб на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - Комунальне підприємство «ОСОБА_3 обласний центр медико соціальної експертизи» ОСОБА_3 обласної ради, Виконуючого обовязки директора комунального підприємства «ОСОБА_3 обласний центр медико соціальної експертизи» ОСОБА_3 обласної ради ОСОБА_5 (Т. 2. а.с. 30, 41-42).

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 11.01.2018 р. за клопотанням позивача ОСОБА_1 від 11.01.2018 р. витребувано з ОСОБА_3 обласного центру медико - соціальної експертизи наступні докази: штатний розпис ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи на 2017, 2018 роки; статут, положення (установчі документи) ОСОБА_3 обласного центру медико - соціальної експертизи; річний звіт за 2017 р. ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи; проміжний ліквідаційний баланс та ліквідаційний баланс ОСОБА_3 обласного центру медико - соціальної експертизи. А також, витребувано з Комунального підприємства «ОСОБА_3 обласний центр медико - соціальної експертизи» ОСОБА_3 обласної ради: штатний розпис комунального підприємства «ОСОБА_3 обласний центр медико соціальної експертизи» ОСОБА_3 обласної ради на 2017, 2018 роки; статут, положення (установчі документи) Комунального підприємства «ОСОБА_3 обласний центр медико - соціальної експертизи» ОСОБА_3 обласної ради; річний звіт за 2017 рік Комунального підприємства «ОСОБА_3 обласний центр медико - соціальної експертизи» ОСОБА_3 обласної ради (Т. 2 а.с. 46-48).

В обґрунтування позовних вимог позивачем ОСОБА_1 зазначено, що на посаду головного лікаря ОСОБА_3 обласного Центру медико-соціальної експертизи вона була призначена наказом Управління охорони здоровя виконавчого комітету ОСОБА_3 обласної ОСОБА_10 народних депутатів від 21.09.1995 р. №92-К §3. В подальшому між нею та ОСОБА_3 обласною радою був укладений контракт від 23.05.2012 р., на підставі якого розпорядженням голови ОСОБА_3 обласної ради № 97 від 21.05.2015 р. її було звільнено у відповідності до п. 2 ст. 36 КЗпП України. Судовими інстанціями було встановлено, що контракт, який був укладений між нею та ОСОБА_3 обласною радою, у відповідності до ст. 9 КЗпП України є недійсним. На підставі рішень судових інстанцій, її неодноразово поновлювали на посаді головного лікаря ОСОБА_3 обласного Центру медико-соціальної експертизи на підставі ст. 39 1 КЗпП України, але рішеннями сесій ОСОБА_3 обласної ради її звільняли у відповідності до п. 2 ст. 36 КЗпП України. Останнім рішенням пятнадцятої сесії сьомого скликання ОСОБА_3 обласної ради «Про головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи» від 26.04.2017 р. № 469, її, ОСОБА_1, було поновлено на посаді головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи з 27.12.2016 р. та визнано продовженим дію трудового контракту з ОСОБА_1, головним лікарем ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи з 27.12.2016 р. строком до 26.04.2017 р. та, вказаним же рішенням, звільнено ОСОБА_1 з посади головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи 26.04.2017 р. відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України у звязку із закінченням терміну дії трудового контракту. Позивач вважає, що вказане рішення є незаконним та таким, що прийняте з порушенням норм Конституції України, нормативно правових актів та трудового законодавства. Також, позивачем в обґрунтування позову зазначено, що фактично відбулася реорганізація ОСОБА_3 обласного центра МСЕ в комунального підприємства «ОСОБА_3 обласний центр медико-соціальної експертизи» ОСОБА_3 обласної ради, а, у відповідності до частини 2 статті 36 КЗпП України, зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору, а згідно з частиною 3 зазначеної статті - у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Тому, позивач вважає, що повинна бути поновлена в новоствореному підприємстві.

31.01.2018 року, на стадії підготовчого провадження, до суду надійшли письмові пояснення від представника третьої особи по справі - Комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Всеукраїнської Громадської Організації «Спілка громадських організацій України «Народна рада» (надалі - Комітет по боротьбі з корупцією) (Т. 2 а.с. 158-160). Відповідно до письмових пояснень зазначено, що Комітет по боротьбі з корупцією підтримує сторону позивача, та вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав. Так, зазначено, що ОСОБА_3 обласною радою при винесені оскаржуваного рішення № 469 неправомірно не були враховані та не взяті до уваги рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 17.09.2015 р., яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 14.01.2016 р., які ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.05.2016 р. залишені без змін, а ухвалою Верховного Суду України від 21.10.2016 року відмовлено в перегляді ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.05.2016 р., де ОСОБА_1 поновлено на посаді головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру МСЕ на підставі ст. 39 - 1 КЗпП України, якою також визначено, якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк. Також, у письмових пояснення зазначено, що Апеляційний суд Полтавської області в ухвалі від 02.06.2017 р. по справі № 545/4217/16-ц зазначив, що вказаними вище судовими рішеннями, встановлено, що після звільнення ОСОБА_1 відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України 22.05.2015 р. у зв'язку із закінченням терміну дії трудового контракту, - трудові відносини між сторонами фактично продовжували тривати та жодна із сторін не вимагала їх припинення, цей факт підтверджується відповідними доказами, тому, з урахуванням приписів ч. 1 ст. 39 - 1 КЗпП України, дія трудового договору, укладеного з позивачкою ОСОБА_1 вважається продовженою на невизначений строк. На підставі цього, Комітет по боротьбі к корупцією вважає, що ОСОБА_3 обласна рада, не могла своїм рішенням подовжити дію трудового контракту з ОСОБА_1, головним лікарем ОСОБА_3 обласного центру МСЕ з 27.12.2016 р. строком до 26.04.2017 р. та звільнити її у відповідності до пункту 2 статті 36 КЗпП України у зв'язку із закінченням терміну дії трудового контракту.

01.02.2018 року, на стадії підготовчого провадження, до суду на електронну адресу суду, та аналогічні 05.02.2018 р. поштовим відправленням), надійшли письмові пояснення від представника третьої особи по справі - Національного агентства з питань запобігання корупції (надалі Національне агентство) (Т. 2 а.с. 163-163, 203-206). Відповідно до письмових пояснень зазначено, що зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 від 09.08.2017 р. та заяви ОСОБА_1 про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача від 25.12.2017 р. з додатками (копії заяв до прокуратури Полтавської області про корупційні дії посадових осіб від 03.05.2017 р. та 27.07.2017 р.; копії відповідей прокуратури Полтавської області від 12.05. 2017 р. та 31.07.2017 р.; звернення Народної ради міста Полтави до Президента України, ОСОБА_10 юстиції України, Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, Уповноваженого Верховної ОСОБА_10 з прав людини від 17.10.2017 р.; заяв про кримінальне правопорушення до заступника Генерального прокурора України - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, Директора Національного антикорупційного бюро України від 04.02.2016 р. та 27.07.2017 р.; заяви до Генерального прокурора України, Директора Національного антикорупційного бюро України, прокурора Полтавської області, начальника Головного управління Національної поліції в Полтавській області про кримінальне правопорушення від 20.12.2017 р.) вбачається, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 обласної ради та Департаменту охорони здоровя ОСОБА_3 обласної державної адміністрації з приводу трудового спору (визнання незаконним контракту, скасування розпорядження та наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади головного лікаря ОСОБА_3 обласного центра медико-соціальної експертизи) вперше подано 28.05.2015 р., а перша заява щодо можливих порушень вимог Закону до спеціально уповноважених субєктів у сфері протидії корупції подана 04.02.2016 р. Також, у письмових поясненнях зазначено, що з наявних матеріалів вбачається, що звільнення ОСОБА_1 з посади головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико-соціальної експертизи відбулося відповідно до пункту 3 рішення ОСОБА_3 обласної ради від 26.04.2017 р. № 469 у зв'язку із закінченням терміну дії контракту та не повязане з повідомленням про можливі порушення вимог Закону іншими особами. На підставі зазначеного, Національне агентство прохало суд розглянути справу за відсутності його представника за наявними у справі матеріалами.

05.02.2018 року, на стадії підготовчого провадження, до суду надійшов відзив представника відповідача ОСОБА_3 обласної ради, відповідно до якого останній заперечував проти позову в повному обсязі, прохав суд відмовити в його задоволенні. В обґрунтування заперечень зазначено, що відносно позовної вимоги про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико-соціальної експертизи з 26.04.2017 р. по 13.07.2017 р., позивачем у якості відповідача визначено ОСОБА_3 обласну раду та Департамент охорони здоровя ОСОБА_3 обласної державної адміністрації без розмежування їх повноважень та способу виконання рішення суду, в разі задоволення позову, що всупереч вимогам чинного ЦПК України свідчить про неконкретизованість змісту позовних вимог. Відповідач вважає, що з мотивувальної частини позову, та з урахуванням судових рішень у справі № 545/1151/16-ц, обовязок по поновленню на роботі ОСОБА_1 покладається тільки на Департамент охорони здоровя ОСОБА_3 обласної державної адміністрації, а тому відсутні підстави вважати, що ОСОБА_3 обласна рада вчинила будь-які протиправні дії по відношенню до позивача. Відповідач вважає, що предметом розгляду даного позову є поновлення позивача на роботі та виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що не належить до повноважень ОСОБА_3 обласної ради, а щодо оскарження рішення ОСОБА_3 обласної ради, то, враховуючи що ОСОБА_3 обласна рада є субєктом владних повноважень, - вирішення спорів щодо оскарження його рішень належить до юрисдикції адміністративних судів. Щодо позовної вимоги про стягнення з ОСОБА_3 обласної ради середнього заробітку, у відзиві зазначено про наступне. Рішенням ОСОБА_3 обласної ради, прийнятим на пленарному засіданні сімнадцятої сесії сьомого скликання 14.07.2017 р. № 520 «Про ліквідацію ОСОБА_3 обласного центру медико-соціальної експертизи» припинено юридичну особу - ОСОБА_3 обласний центр медико-соціальної експертизи шляхом його ліквідації. Вказане рішення оскаржувалось ОСОБА_1, однак за результатом оскарження постановою ОСОБА_3 окружного адміністративного суду від 02.11.2017 р. № 816/1260/17 - визнано законним та правомірним. Також, у відзиві зазначено, що поновлення ОСОБА_1 на попередній роботі (головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико-соціальної експертизи) неможливе, оскільки дану юридичну особу припинено, а поновлення на посаді директора Комунального підприємства «ОСОБА_3 обласний центр медико-соціальної експертизи» також не можливе, на думку відповідача, оскільки позивач на даній посаді ніколи не працювала. Також, відповідачем в обґрунтування своїх заперечень зазначено, що, згідно із Законом України «Про місцеве самоврядування» (п. 20 ч. 1 ст. 43), до повноважень обласних рад відноситься лише призначення на посаду, а не поновлення керівника комунального підприємства, і виключно шляхом прийняття рішення на пленарному засідання сесії. Щодо позовних вимог про стягнення з ОСОБА_3 обласної ради заробітної плати за час вимушеного прогулу, відповідачем зазначено, що вказана вимога є безпідставною, оскільки юридичну особу (ОСОБА_3 обласний центр медико-соціальної експертизи), на якій працювала позивач - ліквідовано, а у новоствореній рішенням сімнадцятої сесії сьомого скликання 14.07.2017 р. № 520 установі (Комунальне підприємство «ОСОБА_3 обласний центр медико-соціальної експертизи») позивач ніколи не працювала. На підставі вищевикладеного, представник ОСОБА_3 обласної ради прохав відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

Представником відповідача Департаменту охорони здоровя ОСОБА_3 обласної державної адміністрації відзив на позов не подавався.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 13.02.2018 р. закрито підготовче провадження по вказаній цивільній справі, справу призначено до судового по суті (Т. 2 а.с. 224-225).

22.03.2018 р. до суду надійшло клопотання від представника ОСОБА_3 обласного центру медико-соціальної експертизи ОСОБА_6 про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, а у судовому засіданні 23.03.2018 р. заявив клопотання про приєднання їх до матеріалів справи.

Разом з тим, представником позивача у судовому засіданні 23.03.2018 р. також було заявлено клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткових доказів.

Суд, заслухавши причини поважності пропуску строку подання сторонами зазначених клопотань, заслухавши думку учасників судового процесу, дійшов висновку про визнання причин пропуску подання сторонами додаткових доказів по справі поважними, та необхідність долучення їх до матеріалів справи для повного і всебічного розгляду справи.

На підстави зазначеного, судом постановлено ухвалу від 23.03.2018 року про повернення до зясування обставин під час судових дебатів, досліджено докази у справі.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1, представник позивача ОСОБА_2 позовні вимоги зі змінами та доповненнями підтримали в повному обсязі, прохали суд позов задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 обласної ради ОСОБА_4

проти задоволення уточненої позовної заяви заперечувала в повному обсязі, прохала суд відмовити в його задоволенні.

У судовому засіданні представник відповідача - Департаменту охорони здоровя ОСОБА_3 обласної державної адміністрації ОСОБА_6, а разом з тим і як представник третіх осіб по справі на стороні відповідача - Комунального підприємства «ОСОБА_3 обласний центр медико-соціальної експертизи» ОСОБА_3 обласної ради; ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи; виконуючого обовязки директора Комунального підприємства «ОСОБА_3 обласний центр медико соціальної експертизи» ОСОБА_3 обласної ради ОСОБА_5, - у судовому засіданні проти задоволення уточненої позовної заяви заперечував в повному обсязі, прохав суд відмовити в його задоволенні. Разом з тим, у судовому засіданні представник ОСОБА_6 заявив про застосування судом строку позовної давності, який передбачений ч. 1 ст. 233 КЗпП України, прохав суд відмовити в задоволенні позовних вимог із застосуванням строків позовної давності, посилаючись на те, що позивачка без поважних причин пропустила строк позовної давності для звернення до суду.

Представник третьої особи на стороні позивача - Комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Всеукраїнської Громадської Організації «Спілка громадських організацій України «Народна рада», у судове засідання не зявився, у своїх письмових поясненнях прохав суд задовольнити позовні вимоги.

Представник третьої особи на стороні позивача Національного агентства з питань запобігання корупції, у судове засідання не зявився, прохав суд розглянути спір за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обовязком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи та зібрані у ній докази, дійшов до висновку, що уточнена позовна заява із збільшеними позовними вимогами та заміною предмету позову підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3).

При розгляді даної справи судом встановлено, що ОСОБА_3 обласною радою на Пленарному засіданні сімнадцятої (надалі 17-ї) сесії сьомого скликання прийняте рішення № 520 від 14.07.2017 року «Про створення комунального підприємства «ОСОБА_3 обласний центр медико-соціальної експертизи» ОСОБА_3 обласної ради», яким створено комунальне підприємство «ОСОБА_3 обласний центр медико соціальної експертизи» ОСОБА_3 обласної ради та призначено виконуючого обовязки директора Комунального підприємства «ОСОБА_3 обласний центр медико соціальної експертизи» ОСОБА_3 обласної ради ОСОБА_5

Пунктом 3 зазначеного рішення вирішено: передати з балансу ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи на баланс комунального підприємства «ОСОБА_3 обласний центр медико соціальної експертизи» ОСОБА_3 обласної ради та закріпити на праві оперативного управління майно згідно з додатком (на 4 х аркушах) (Т. 2 а.с. 8).

Додатком до рішення 17-ї сесії обласної ради сьомого скликання від 14.07.2017 року визначений перелік основних засобів, що передаються в межах спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Полтавської області, який включає матеріальні цінності ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи, що передається на баланс комунального підприємства «ОСОБА_3 обласний центр медико-соціальної експертизи» ОСОБА_3 обласної ради» (Т. 2 а.с. 10).

Також, ОСОБА_3 обласною радою на Пленарному засіданні 17-ї сесії сьомого скликання прийняте рішення № 521 від 14 липня 2017 року «Про ліквідацію ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи», було вирішено припинити юридичну особу ОСОБА_3 обласний центр медико соціальної експертизи (місце знаходження: вул. Миколи Дмірієва, 7, м. Полтава, Україна, 36011, ІК юридичної особи 26553989) шляхом його ліквідації та утворити ліквідаційну комісію з припинення юридичної особи ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи (місце знаходження: вул. Миколи Дмітрієва, 7, м. Полтава, Україна, 36011) (Т. 2 а.с. 14).

Надаючи оцінку рішенню ОСОБА_3 обласної ради № 521 від 14.07.2017 року «Про ліквідацію ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи» та рішенню № 520 від 14.07.2017 року «Про створення комунального підприємства «ОСОБА_3 обласний центр медико-соціальної експертизи» ОСОБА_3 обласної ради», суд виходить з наступного.

ОСОБА_3 обласний центр медико соціальної експертизи (далі Заклад) є закладом охорони здоровя, що надає медичну допомогу населенню на території Полтавської області (п. 1.1. статуту ОСОБА_3 обласного цента МСЕ).

Заклад створений на виконання постанови Кабінету ОСОБА_10 Української РСР «Про організацію медико-соціальної експертизи в Українській РСР» № 107 від 25.07.1991 року, де Кабінет ОСОБА_10 постановив: Міністерству охорони здоров'я УРСР організувати медико-соціальну експертизу на базі ліквідовуваної служби лікарсько-трудової експертизи, що перебуває у віданні Міністерства соціального забезпечення УРСР. ОСОБА_10 Кримської АРСР, облвиконкомам, Київському та Севастопольському міськвиконкомам подати Міністерству охорони здоров'я УРСР допомогу в організації служби медико-соціальної експертизи і створенні належних умов для її роботи. Та наказів ОСОБА_10 соціального забезпечення УРСР від 09.08.1991 р. № 83 та ОСОБА_10 охорони здоровя УРСР від 05.08.1991 р. № 121.

Як встановлено частиною 3 статті 81 ЦК України, цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права.

Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.

Статтею 167зазначеного Кодексу встановлено правові форми участі держави у цивільних відносинах, відповідно до яких держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом.

Згідно ізстаттею 169цього ж Кодексу територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Територіальні громади можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом).

У розумінні статті 1 Закону України від 06.10.2005 р. № 2961-IV «Про реабілітацію інвалідів в Україні» медико-соціальна експертиза це визначення на основі комплексного обстеження усіх систем організму конкретної особи міри втрати здоровя, ступеня обмеження її життєдіяльності, викликаного стійким розладом функцій організму, групи інвалідності, причини і часу її настання, а також рекомендацій щодо можливих для особи за станом здоровя видів трудової діяльності та умов праці, потреби у сторонньому догляді, відповідних видів санаторно-курортного лікування і соціального захисту для найповнішого відновлення усіх функцій життєдіяльності особи.

Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, у статті 3 визначено орган, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, а саме: інвалідність як міра втрати здоров'я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Положення про медико-соціальну експертизу затверджується Кабінетом ОСОБА_10 України з урахуванням думок громадських організацій осіб з інвалідністю.

Відповідно до ст. 113 Конституції УкраїниКабінет ОСОБА_10 України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Статтею 117 Конституції України встановлено, що Кабінет ОСОБА_10 України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

Пунктом 5 Положення про медико-соціальну експертизу, яке затверджено постановою Кабінету ОСОБА_10 України № 1317 від 03.12.2009 року, із останніми змінами, внесеними згідно з Постановою КМУ № 569 від 31.08.2016 р. (надалі Положення), встановлено, що комісії у своїй роботі керуютьсяКонституцієюі законами України, актами Президента України та Кабінету ОСОБА_10 України, нормативно-правовими актами відповідних державних замовників, інших центральних органів виконавчої влади, що регулюють відносини державних замовників, інших центральних органів виконавчої влади, що регулюють відносини у зазначеній сфері, та цим Положенням, іншими нормативно-правовими актами з питань медико-соціальної експертизи.

Пунктом 4 Положення встановлено, що медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (далі - комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

Центр (бюро) очолює головний лікар, який призначається ОСОБА_10 охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, керівником управління охорони здоров'я обласної (міської) держадміністрації.

Комісії перебувають у віданні МОЗ і утворюються за таким територіальним принципом: Кримська республіканська; обласні; центральні міські у мм. Києві та Севастополі (далі - центральні міські); міські, міжрайонні, районні.

Міські та районні комісії утворюються з розрахунку одна комісія на 100 тис. чоловік віком 18 років і старше, міжрайонні - у районах і містах з кількістю населення менш як 100 тис. чоловік.

МОЗ утворює Центральну медико-соціальну експертну комісію МОЗ, яку очолює головний лікар.

Утворення, реорганізація та ліквідація Центральної медико-соціальної експертної комісії МОЗ, Кримської республіканської, обласних, центральних міських, міських, міжрайонних, районних медико-соціальних експертних комісій та призначення і звільнення їх керівників визначається Положенням про Центральну медико-соціальну експертну комісію МОЗ та Положенням про Кримський республіканський, обласний, Київський та Севастопольський міський центр (бюро) медико-соціальної експертизи, які затверджуються МОЗ.

Відповідно до пунктів 1, 4. Положення про Міністерство охорони здоровя України, затвердженого постановою Кабінету ОСОБА_10 Українивід 25.03.2015 р. № 267, Міністерство охорони здоровя України (МОЗ) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом ОСОБА_10 України. МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоровя.

МОЗ, відповідно до покладених на нього завдань, у сфері охорони здоровя здійснює контроль і нагляд за додержанням законодавства про охорону здоровя, зокрема про медико-соціальну експертизу. Проводить медико-соціальну експертизу з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності особи.

Пунктом 12 ч. 2 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17.03.2011 року№ 3166-VI встановлено, що ОСОБА_10, як керівник міністерства, утворює, ліквідовує, реорганізовує підприємства, установи, організації, що належать до сфери управління цього міністерства, затверджує їхні положення (статути), здійснює у межах своїх повноважень інші функції з управління обєктами державної власності.

Отже, у відповідності до вище зазначеного законодавства, ліквідація обласного центру медико соціальної експертизи здійснюється згідно з Положенням про медико-соціальну експертизу, яке затверджуються МОЗ України.

Положення про ОСОБА_3 обласний центр медико-соціальної експертизи, яке затверджене МОЗ України, сторонами суду не надано.

Відповідно до ч. ч. 1, 5. ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Порядок участі юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах передбаченост. 82ЦК України, згідно з якою на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу змісту норм ст. ст. 104, 105, 110 ЦК України, ліквідація є такою формою припинення юридичної особи за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами у передбачених ними випадках, у результаті якої вона припиняє свою діяльність (справи і майно) без правонаступництва, тобто без переходу прав та обовязків до інших осіб.

Іншою формою припинення юридичної особи є передача всього свого майна, прав та обовязків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу чи перетворення (ст. ст. 104?109 ЦК України).

Досліджуючи вищевказані рішення ОСОБА_3 обласної ради суд приходить до висновку, що фактично відбулася реорганізація юридичної особи - шляхом перетворення ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи в комунальне підприємство «ОСОБА_3 обласний центр медико-соціальної експертизи» ОСОБА_3 обласної ради.

Це випливає з мети і предмета діяльності та повноважень двох юридичних осіб: ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи та комунального підприємства «ОСОБА_3 обласний центр медико-соціальної експертизи» ОСОБА_3 обласної ради, а також виходячи з їх функцій.

Так, відповідно до статуту комунального підприємства «ОСОБА_3 обласний центр медико-соціальної експертизи» ОСОБА_3 обласної ради, який затверджено наказом начальника управління майном ОСОБА_3 обласної ради від 18.07.2017 року № 68 та погодженого директором Департаменту охорони здоровя ОСОБА_3 обласної державної адміністрації 17.07.2017 року, комунальне підприємство «ОСОБА_3 обласний центр медико-соціальної експертизи» ОСОБА_3 обласної ради (далі Підприємство) є закладом охорони здоровя, заснованим на майні спільної комунальної власності територіальних громад, сіл, селищ і міст Полтавської області (п. 1.1. ОСОБА_11 «ОСОБА_3 обласний центр медико-соціальної експертизи» ОСОБА_3 обласної ради) (надалі - статут КП) (Т. 2 а.с. 120).

Відповідно до пункту 1.1. статуту ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи, який затверджено наказом начальника управління майном ОСОБА_3 обласної ради від 25.07.2016 року № 48 та погодженого директором Департаменту охорони здоровя ОСОБА_3 обласної державної адміністрації 18.07.2016 року, ОСОБА_3 обласний центр медико соціальної експертизи є закладом охорони здоровя, що надає медичну допомогу населенню на території Полтавської області (надалі - статут Центра МСЕ) (Т. 2 а.с. 145).

Згідно з пунктами 1.3, 1.4, 1.5, 1.6 загальних положень статуту КП засновник Підприємства ОСОБА_3 обласна рада. Власник підприємства територіальні громади сіл, селищ і міст Полтавської області в особі ОСОБА_3 обласної ради. У своїй діяльності Підприємство підзвітне і підконтрольне ОСОБА_3 обласній раді. Підприємство підпорядковане та підзвітне Департаменту охорони здоровя ОСОБА_3 обласної державної адміністрації. Департамент охорони здоровя облдержадміністрації здійснює управлінням Підприємством в межах повноважень, визначених Положенням про Департамент охорони здоровя облдержадміністрації (Т. 2 а.с. 120 зв. ст.).

Згідно з пунктами 1.4, 1.5, 1.6, 1.7 загальних положень статуту Центра МСЕ засновник ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи ОСОБА_3 обласна рада. Власник ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи територіальні громади сіл, селищ і міст Полтавської області в особі ОСОБА_3 обласної ради. У своїй діяльності ОСОБА_3 обласний центр медико соціальної експертизи підзвітний і підконтрольний ОСОБА_3 обласній раді. ОСОБА_3 обласний центр медико соціальної експертизи підпорядкований та підзвітний Департаменту охорони здоровя ОСОБА_3 обласної державної адміністрації (Т. 2 а.с. 145 зв. ст.).

З статутів вбачається, що місцезнаходження установ за однією адресою: 36011, України, м. Полтава, вулиця Миколи Дмитрієва, 7 (пункти 2.2. ОСОБА_11 обох установ) (Т. 2 а.с. 121, 146).

Щодо мети і предмета діяльності вказаних установ, то згідно з розділом 3 статуту КП «Мета і предмет діяльності Підприємства» зазначено, що Підприємство є закладом медико соціального захисту, метою діяльності якого є надання медичної допомоги населенню для досягнення соціальних та інших результатів на підставі ліцензії. Основними напрямками діяльності Підприємства є: здійснення медичної практики; організація та проведення медико соціальної експертизи в області; сприяння проведенню відповідними службами області ефективних заходів з профілактики інвалідності, реабілітації інвалідів, пристосування їх до суспільного життя; виявлення компенсаторно адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації (Т. 2 а.с. 121).

Згідно з розділом 3 статуту Центра МСЕ «Мета і предмет діяльності» метою діяльності даного закладу є: надання медичної допомоги населенню для досягнення соціальних та інших результатів на підставі ліцензії. Предметом діяльності даного закладу є: здійснення медичної практики; організація та проведення медико соціальної експертизи в області; сприяння проведенню відповідними службами області ефективних заходів з профілактики інвалідності, реабілітації інвалідів, пристосування їх до суспільного життя; виявлення компенсаторно адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації (Т. 2 а.с. 146).

Щодо юридичного статусу зазначених установ: Підприємство є юридичною особою публічного права. Права і обовязки юридичної особи Підприємство набуває з дня його державної реєстрації (п. 4.1. статуту КП). Заклад є юридичною особою публічного права. Права і обовязки юридичної особи Заклад набуває з дня його державної реєстрації (п. 4.1. статуту Центра МСЕ) (Т. 2 а.с. 121,146).

Установи мають ідентичні структури, так, до структури КП входять адміністрація та медико соціальні експертні комісії: обласна, спеціалізовані, міжрайонні до структури Центра МСЕ входять адміністрація та медико соціальні експертні комісії: обласна, спеціалізовані, міжрайонні (пункт 5.2 статуту КП, пункт 5.2. статуту Центра МСЕ) (Т.2 а.с. 121 зв.ст., 146).

Відповідно до п. 7. 1. статуту КП управління Підприємством здійснює його керівник директор. Відповідно до п. 7.1. статуту Центра МСЕ управління Закладом здійснює його керівник головний лікар (Т. 2 а.с. 122 зв.ст., 147).

Фінансування двох установ здійснюється з обласного бюджету (п. 8.1 статуту КП, п. 8.1 статуту Центра МСЕ) (Т. 2 а.с. 123 зв.ст., 147 зв.ст.).

Отже, досліджуючи мету, предмет діяльності, структури двох зазначених установ (ліквідованої та новоствореної за рішеннями ОСОБА_3 обласної ради - ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи та комунального підприємства «ОСОБА_3 обласний центр медико-соціальної експертизи» ОСОБА_3 обласної ради), їх фінансування, керівний склад та повноваження двох юридичних осіб, виходячи з їх функцій, суд приходить до висновку, що мета, предмет діяльності та функції двох установ є однакові (тотожні). Про що і засвідчують витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

Так, відповідно до витягу з ЄДРЮОФОП, ОСОБА_3 обласний центр медико соціальної експертизи є комунальною організацією (установа, заклад), засновником є ОСОБА_3 обласна рада (Код ЄДРПОУ засновника: 22530614); вид діяльності: Код КВЕД 84.12 Регулювання у сферах охорони здоровя, освіти, культури та інших соціальних сферах, крім обовязкового соціального страхування (основний) (Т. 1 а.с. 102, Т. 2 а.с. 19).

Відповідно до витягу з ЄДРЮОФОП щодо комунального підприємства «ОСОБА_3 обласний центр медико-соціальної експертизи» ОСОБА_3 обласної ради, - організаційно правова форма: комунальне підприємство, засновником якого є ОСОБА_3 обласна рада (Код ЄДРПОУ засновника: 22530614); вид діяльності: Код КВЕД 84.12 Регулювання у сферах охорони здоровя, освіти, культури та інших соціальних сферах, крім обовязкового соціального страхування. Код КВЕД 86.21 Загальна медична практика; Код КВЕД 86.22 Спеціалізована медична практика (Т. 2 а.с. 16).

Згідно з витягом з ЄДРПОУ щодо комунального підприємства «ОСОБА_3 обласний центр медико-соціальної експертизи» ОСОБА_3 обласної ради», дата на номер запису в Єдиному державному реєстрі про проведення державної реєстрації юридичної особи у разі, коли державна реєстрація юридичної особи була проведена після набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» були внесені 18.07.2017 р. за № 1588102 0000 016453. (Т. 2 а.с. 16, 17).

ОСОБА_3 обласною радою створено комунальне підприємство «ОСОБА_3 обласний центр медико-соціальної експертизи» ОСОБА_3 обласної ради, який наділений владними функціями, які визначені ст. 3 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 р. № 875-XII, інвалідність як міра втрати здоров'я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Положення про медико-соціальну експертизу затверджується Кабінетом ОСОБА_10 України з урахуванням думок громадських організацій осіб з інвалідністю.

Це Положення визначає процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, інвалідам (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації (п. 1 Положення).

Відповідно до ч. 3 ст. 8 Закону України від 06.10.2005 року № 2961-IV «Про реабілітацію інвалідів в Україні» рішення медико-соціальних експертних комісій є обовязковими для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, реабілітаційними установами незалежно від типу і форми власності.

Таким чином, рішення медико-соціальних експертних комісій спрямовані на забезпечення реалізації державної політики у сфері реабілітації інвалідів, створення правових, економічних, політичних, соціально-побутових і соціально-психологічних умов для задоволення їхніх потреб у відновленні здоровя, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій та громадській діяльності, а тому вони мають публічний характер

Відтак, наявність у субєкта встановлених законом повноважень, які реалізуються ним на підставі власного, одностороннього волевиявлення, внаслідок чого для протилежного субєкта виникають правові наслідки, в тому числі повязані зі зміною його правового статусу (інвалідність), свідчить про владну природу таких повноважень, а сам субєкт наділений владними функціями.

Діяльність субєкта з виконання покладених на ньогоКонституцієючи законами України завдань, необхідно розуміти як виконання владних функцій.

Суд приходить до висновку, - оскільки владна функція, якою був наділений ОСОБА_3 обласний центр медико соціальної експертизи, - визначення інвалідності (втрати здоровя) шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, - покладена на новостворене комунальне підприємство «ОСОБА_3 обласний центр медико-соціальної експертизи» ОСОБА_3 обласної ради - визначення інвалідності (втрати здоровя) шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, - то мала місце реорганізація установи шляхом перетворення з переходом всього майна, прав та обовязків попередньої юридичної особи.

Відповідачем - ОСОБА_3 обласною радою, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів правомірності прийняття рішення про ліквідацію юридичної особи публічного права та утворення ідентичної юридичної особи публічного права. Також, відповідачем - ОСОБА_3 обласною радою, у відзиві не наведено та не зазначено обґрунтувань ліквідації юридичної особи публічного права.

Також, постановою ОСОБА_3 окружного адміністративного суду від 02.11.2017 р. по справі № 816/1260/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 обласної ради, Управління державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб підприємців Виконавчого комітету ОСОБА_3 міської ради, треті особи: комунальне підприємство «ОСОБА_3 обласний центр медико-соціальної експертизи» ОСОБА_3 обласної ради; ОСОБА_3 обласний центр медико соціальної експертизи, департамент охорони здоровя ОСОБА_3 ОДА, про визнання протиправним та скасування рішень: ОСОБА_3 обласної ради, що прийнято на Пленарному засіданні 17-ї сесії сьомого скликання 14.07.2017 р. за № 520 «Про створення комунального підприємства «ОСОБА_3 обласний центр медико соціальної експертизи» ОСОБА_3 обласної ради» та рішення ОСОБА_3 обласної ради, що прийняте на Пленарному засіданні 17-ї сесії сьомого скликання 14.07.2017 р. за № 521 «Про ліквідацію ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи», встановлено, що відповідна «владна функція» передана від ліквідаційної юридичної особи до новоствореної у формі комунального підприємства, - суд приходить до однозначного висновку про те, що КП «ОСОБА_3 обласний центр МСЕ» ОСОБА_3 обласної ради є правонаступником ОСОБА_3 обласного центру МСЕ.

Постанова ОСОБА_3 окружного адміністративного суду від 02.11.2017 р., постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2018 р. залишена в силі. Колегія Харківського апеляційного адміністративного суду в постанові від 26.02.2018 р. зробила правовий висновок про те, що правонаступництво органу (організації, установи), наділеного владними функціями, слідує за переданими самими «Владними функціями». Медико соціальні комісії у відносинах встановлення юридичних фактів, повязаних з інвалідністю, від імені держави наділені владними повноваженнями, приймаючи рішення, що впливає на права свободи, статусу осіб. Відтак, оскільки відповідна «владна функція» передана від ліквідованої юридичної особи до новоствореної у формі комунального підприємства, суд приходить до однозначного висновку про те, що КП «ОСОБА_3 обласний центр МСЕ» є правонаступником ОСОБА_3 обласного центру МСЕ.

Частиною 4 ст. 82 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Щодо оскаржуваного рішення пятнадцятої сесії сьомого скликання ОСОБА_3 обласної ради «Про головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи» від 26.04.2017 р. № 469, яким позивачку звільнено з посади головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи 26.04.2017 року відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України, у звязку з закінченням терміну дії трудового, суд дійшов висновку про наступне (Т. 1 а.с. 56).

Наказом Управління охорони здоровя виконавчого комітету ОСОБА_3 обласної ОСОБА_10 народних депутатів від 21.09.1995 р. №92-К §3 ОСОБА_1 була призначена на посаду головного лікаря ОСОБА_3 обласного Центру медико-соціальної експертизи (Т. 1 а.с. 53).

Розпорядженням голови ОСОБА_3 обласної ради № 97 від 21.05.2015 р. «Про головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи», головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи ОСОБА_1 звільнено із займаної посади відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України 22.05.2015 р. у звязку з закінченням терміну дії трудового контракту.

На виконання вище зазначеного розпорядження Наказом Департаменту охорони здоровя ОСОБА_3 обласної державної адміністрації № 40 К від 21.05. 2015 р. «Про головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи» ОСОБА_1 була звільнена на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України 22.05.2015 р.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 17.09.2015 р. (Т. 1 а.с. 12), яке ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 14.01.2016 р. (Т. 1 а.с. 20) та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.05.2016 р. - залишено без змін, було скасовано розпорядження голови ОСОБА_3 обласної ради «Про головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи» № 97 від 21.05.2015 року про звільнення ОСОБА_1 з посади головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи з 22.05.2015 р. у звязку з закінченням терміну дії трудового контракту (п. 2 ст. 36 КЗпП України), скасовано наказ Департаменту охорони здоровя ОСОБА_3 обласної державної адміністрації № 40- к від 21.05.2015 р. про звільнення ОСОБА_1 з посади головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи з 22.05.2015 р. у звязку з закінченням терміну дії трудового контракту (п. 2 ст. 36 КЗпП України).

Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи з 22.05.2015 р.

Ухвалою Верховного Суду України від 21.10.2016 р. відмовлено в перегляді ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.05.2016 р., ухвали апеляційного суду Полтавської області від 14.01.2016 р. та рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 17.09.2015 р. (Т. 1 а.с. 30).

Рішенням третьої сесії сьомого скликання (перше засідання) ОСОБА_3 обласної ради «Про головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи» від 29.01.2016 р. № 49 поновлено ОСОБА_1 на посаді головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи з 22.05.2015 р. та цим же рішенням - звільнено ОСОБА_1 з посади головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи 22.05.2015 року відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України у звязку з закінченням терміну дії трудового контракту.

Рішенням Полтавського районного суду від 03.06.2016 р. за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 обласної ради, Департаменту охорони здоровя ОСОБА_3 ОДА, третя особа: ОСОБА_3 обласний центр МСЕ, управління майном ОСОБА_3 обласної ради про визнання незаконним та скасування рішення сесії від 29.01.2016 р. № 49, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, визнано незаконним і скасовано рішення сесії (перше засідання) ОСОБА_3 обласної ради від 29.01.2016 р. № 49 в частині: «Про головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи», яким було поновлено ОСОБА_1 на посаді головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи з 22.05.2015 р. та звільнено ОСОБА_1 з посади головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи 22.05.2015 р. відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України у звязку з закінченням терміну дії трудового контракту.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи з 22.05.2015 р.

Зобовязано Департамент охорони здоровя ОСОБА_3 обласної державної адміністрації видати наказ про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи з 22.05.2015 року з фактичним допущенням до виконання обов'язків на посаді головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи (Т. 1 а.с. 33).

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 29.11.2016 р. рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 03.06.2016 р. в частині визнання незаконним і скасування рішення сесії (перше засідання) ОСОБА_3 обласної ради від 29.01.2016 р. № 49 «Про головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи», яким було поновлено ОСОБА_1 на посаді головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи з 22.05.2015 р. скасовано.

Ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову щодо визнання незаконним і скасування рішення сесії(перше засідання) ОСОБА_3 обласної ради від 29.01.2016 р. № 49 «Про головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи» пункту першого, в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи з 22.05.2015 р.

В іншій частині рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 03.06.2016 р. залишено без змін (Т. 1 а.с. 43).

Рішенням 20-ї сесії сьомого скликання ОСОБА_3 обласної ради «Про головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи» від 23.12.2016 р. № 309 взято до уваги рішення Полтавського районного суду від 03.06.2016 р. та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 29.11.2016 р. у справі № 545/1151/16 ц, яким ОСОБА_1 поновлено на посаді головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи з 22.05.2015 р.; визнано подовженим дію трудового контракту з ОСОБА_1, головним лікарем ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи з 22.05.2015 р. строком до 26.12.2016 р.; цим же рішенням звільнено ОСОБА_1 з посади головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи 26.12.2016 р. відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України, у звязку з закінченням терміну дії трудового контракту.

Рішенням Полтавського районного суду від 19.04.2017 р., яке ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 02.06.2017 р. залишено без змін, було визнано незаконним і скасовано рішення пленарного засідання дванадцятої сесії сьомого скликання ОСОБА_3 обласної ради від 23.12.2016 р. № 309 «Про головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи». Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи з 27.12.2016 р. Зобовязано Департамент охорони здоровя ОСОБА_3 обласної державної адміністрації видати наказ про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи з фактичним допущенням до виконання попередніх обовязків. Вирішено питання щодо стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу (Т. 1 а.с. 49, 50).

Рішенням 15-ї сесії сьомого скликання ОСОБА_3 обласної ради «Про головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи» від 26.04.2017 р. № 469 ОСОБА_1 поновлено на посаді головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи з 27.12.2016 р., визнано подовженим дію трудового контракту з ОСОБА_1, головним лікарем ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи з 27.12.2016 р. строком до 26.04.2017 р. Цим же рішенням звільнено ОСОБА_1 з посади головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи 26.04.2017 р. відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України, у звязку з закінченням терміну дії трудового контракту (Т. 1 а.с. 56).

Підставою прийняття вище зазначеного рішення ОСОБА_3 обласної ради (пункт 1 рішення) є рішення Полтавського районного суду від 19.04.2017 р., яке ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 02.06.2017 р. залишено без змін, у справі № 545/4217/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 обласної ради, Департаменту охорони здоровя ОСОБА_3 ОДА, третя особа: ОСОБА_3 обласний центр МСЕ, управління майном ОСОБА_3 обласної ради про визнання незаконним та скасування рішення сесії від 23.12.2016 р. № 309 «Про головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи», поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яким ОСОБА_1 поновлено на посаді головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи з 27.12.2016 р.

Суд встановивши вище зазначені обставини та заслухавши пояснення сторін, надані ними докази, як на підстави своїх вимог та заперечень, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до часткового задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1, 2. ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обовязковість яких надана Верховною ОСОБА_10 України.

Частинами 1. 2. 3. 4. ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обовязків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, повязаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приймаючи рішення про звільнення позивача, відповідач - ОСОБА_3 обласна рада керувався нормою трудового права п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є: закінчення строку (пункти 2і3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що зміст права на працю полягає у можливості кожної особи заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Із положень п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України випливає, що основні елементи інституту трудового договору як засобу реалізації конституційного права на працю (зміст і порядок укладення цього договору, гарантії працівникам при його укладенні, зміні та припиненні, підстави останнього тощо) повинні визначатися виключно законом.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Судом встановлено, що не заперечується сторонами, що позивач ОСОБА_1 була призначена на посаду головного лікаря ОСОБА_3 обласного Центру медико-соціальної експертизи наказом Управління охорони здоровя виконавчого комітету ОСОБА_3 обласної ОСОБА_10 народних депутатів №92-К §3 від 21.09.1995 р.

Відповідно до ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

У відповідності до наказу Управління охорони здоровя виконавчого комітету ОСОБА_3 обласної ОСОБА_10 народних депутатів №92-К §3 від 21.09.1995 р., даний трудовий договір є безстроковим.

В подальшому між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 обласною радою був укладений контракт від 23.05.2012 р. про призначення на посаду головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико-соціальної експертизи строком на три роки.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України (ч. 3 ст. 21 КЗпП України).

Згідно зі ст. 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівника порівняно із законодавством України, є недійсними.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої ст. 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну «законодавство») від 09.07.1998 року справа № 12 рп/98, установив: виходячи з необхідності посилення правових засобів захисту прав громадян у галузі праці, унеможливлення їх ущемлення, додержання вимог ратифікованої Україною Конвенції Міжнародної організації праці №158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця Конституційний Суд України визнає за доцільне в подальшому обмежити визначення сфери застосування контракту лише законами, що є прерогативою Верховної ОСОБА_10 України.

Тим більше, контрактна форма трудового договору не може впроваджуватись нормативними актами центральних і місцевих органів виконавчої влади, актами органів місцевого самоврядування, а також колективними договорами і угодами та іншими локальними нормативними актами.

Конституційний Суд України вирішив: термін «законодавство», що вживається у частині третій 21 Кодексу законів про працю України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_10 України, а також постанови Верховної ОСОБА_10 України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету ОСОБА_10 України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Законом України «Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров'я щодо удосконалення надання медичної допомоги» від 07.07.2011 р. № 3611-VI, були внесені зміни до Основ законодавства України про охорону здоров'я від 19.11.1992 р. № 2801-XII.

Відповідно до змін ст. 16 Основ законодавства України про охорону здоров'я від 19.11.1992 р. № 2801-XII викладено у новій редакції, де ч. 9 визначено, що керівники державних, комунальних закладів охорони здоров'я призначаються на посаду шляхом укладення з ними контракту.

Дана норма закону набрала чинності з 01.01.2012 року.

Статтею 58 Конституції України встановлено, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України надав розяснення від 01.08.2013 р. № 22-14-17/1749 «Про застосування контрактної форми трудового договору», зазначивши про наступне: «Рішенням Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) дано офіційне тлумачення положень статті 58 Основного Закону України, відповідно до якого дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. У Рішенні від 13 травня 1997 року № 1-зп/97(справа щодо несумісності депутатського мандата) Конституційний Суд України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. Таким чином, укладання трудових договорів у формі контракту є обов'язковим лише для осіб, які призначаються на посади керівників закладів охорони здоров'я після 1 січня 2012 року, і не поширюються на керівників цих закладів, призначених до цієї дати».

Статтею 151 2 Конституції України встановлено: рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обовязковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Таким чином, Конституційним Судом України від 01.08.2013 р. зроблено висновок щодо недопустимості застосування контрактної форми трудового договору до керівників комунальних закладів охорони здоров'я, які працюють на підставі укладених з ними до 01.01.2012 р. трудових договорів.

Позивачка ОСОБА_1 прийнята на посаду головного лікаря ОСОБА_3 обласного Центру МСЕ наказом Управління охорони здоровя виконавчого комітету ОСОБА_3 обласної ОСОБА_10 народних депутатів № 92-К від 21.09.1995р., тобто до 01.01.2012 року.

Апеляційний суд Полтавської області, розглядаючи апеляційні скарги ОСОБА_3 обласної ради, Департаменту охорони здоровя ОСОБА_3 ОДА, ОСОБА_3 обласного центру МСЕ на рішення Полтавського районного суду від 17.09.2015 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 обласної ради, Департаменту охорони здоровя ОСОБА_3 ОДА, третя особа ОСОБА_3 обласний центр МСЕ про скасування розпорядження голови ОСОБА_3 обласної ради «Про головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи» № 97 від 21.05.2015 року про звільнення ОСОБА_1 з посади головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи з 22.05.2015 року у звязку з закінченням терміну дії трудового контракту у відповідності до п. 2 ст. 36 КЗпП України, - своєю ухвалою від 14.01.2016 року встановив, що виходячи з положень ст. 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними. Виходячи з того, що умови трудового контракту від 23.05.2012 р., укладеного з позивачем ОСОБА_1, яка була призначена на посаду до 01.01.2012 р., погіршують її становище порівняно з чинним законодавством, то, згідно зі ст. 9 КЗпП України, він є недійсним за законом (Т. 1 а.с. 24).

Також, рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 17.09.2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 14.01.2016 року (Т. 1 а.с. 20), які ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.05.2016 року залишені без змін (Т. 1 а.с 27), а ухвалою Верховного Суду України від 21.10.2016 р. відмовлено в перегляді ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.05.2016 р. (Т. 1 а.с. 30), ОСОБА_1 поновлено на посаді головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру МСЕ на підставі ст. 39 1 КЗпП України, якою визначено, що, якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк (Т. 1 а.с.17).

Аналогічні висновки наведені і в рішенні колегії суддів апеляційного суду Полтавської області від 29.11.2016 року (Т. 1 а.с. 43).

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи.

Рішенням Полтавського районного суду від 19.04.2017 року, яке ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 02.06.2017 року (Т. 1 а.с. 50) залишено в силі у справі № 545/4217/16-ц, яким ОСОБА_1 поновлено на посаді головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи з 27.12.2016 року - встановлено, що після звільнення позивачки ОСОБА_1 відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України 22.05.2015 року, в звязку із закінченням терміну дії трудового контракту, трудові відносини між сторонами фактично продовжували тривати та жодна із сторін не вимагала їх припинення, що підтверджується відповідними доказами, тому з урахуванням приписів ч. 1 ст. 39 1 КЗпП України, дія трудового договору, укладеного з позивачкою ОСОБА_1 вважається продовженою на невизначений строк і не може бути припинений з підстав п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Отже, судовими рішеннями, які набрали законної сили встановлені фактичні обставини: що після звільнення позивачки ОСОБА_1 відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України 22.05.2015 року, в звязку із закінченням терміну дії трудового контракту, трудові відносини між сторонами фактично продовжували тривати та жодна із сторін не вимагала їх припинення, тому з урахуванням приписів ч. 1 ст. 39 1 КЗпП України, дія трудового договору, укладеного з позивачкою ОСОБА_1 вважається продовженою на невизначений строк.

У п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обовязковість рішень судів.

Оскаржуване Рішення № 469 від 26.04.2017 року, яким визнано подовженим дію трудового контракту з ОСОБА_1, головним лікарем ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи, з 27.12.2016 р. строком до 26.04.2017 р., не відповідає рішенню Полтавського районного суду від 19.04.2017 року, яким не подовжувалася дія трудового контракту, а трудовий договір, який укладено з позивачкою ОСОБА_1 вважається продовженим на невизначений строк.

Трудове законодавство не тільки зазначає перелік підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, але й встановлює юридичні гарантії забезпечення прав працівника від незаконного звільнення, так припинення трудового договору у зв'язку із закінченням його строку у відповідності до п. 2 ст. 36 КЗпП України можливе лише в тому випадку, коли його укладення відповідало нормам закону.

Отже, звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

У відповідності до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 20 Регламенту ОСОБА_3 обласної ради, який прийнятий рішенням другого пленарного засідання вісімнадцятої сесії ОСОБА_3 обласної ради сьомого скликання від 22 грудня 2017 року визначено, що обласна рада правомочна розглядати на сесії питання, віднесені законодавством України до її компетенції.

Згідно з п. 20 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (надалі Закон) виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються такі питання вирішення в установленому законом порядку питань щодо управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад; призначення і звільнення їх керівників.

Зазначена норма закону передбачає «призначення і звільнення» керівників комунальних закладів, які «призначаються» на посаду керівника. Полтавський районний суд рішенням від 19.04.2017 року позивача ОСОБА_1 «поновив» на посаду з якої її було незаконно звільнено.

Вжиття терміну «призначення», яке зазначене в п. 20 ч. 1 ст. 43 Закону не є тотожнім з терміном «поновлення» у розумінні ст. 235 КЗпП України.

Поновлення на роботі - це повернення працівника в попередній стан, який існував до його незаконного звільнення, тому правовими наслідками поновлення на роботі працівника є надання йому попередньої роботи (посади), з тими ж функціональними обов'язками, які мали місце до звільнення; здійснення оплати всього часу вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням; поновлення безперервного стажу роботи, у тому числі стажу для відпустки та поновлення у всіх правах за цією посадою (отримання надбавок тощо).

Призначення на посаду - це виникнення трудових відносин, які ґрунтуються на одному з принципів трудового права добровільність праці. Визначальним елементом даного складу є виникнення вперше трудових правовідносин(до цього вони не існували), яким передують переговори між суб'єктами трудових правовідносин. Виникнення трудових правовідносин у повному обсязі вирішується в рамках двосторонньої угоди між двома суб'єктами (власником і особою, що наймається на роботу). В наслідок чого виникає трудовий договір (контракт) та акт призначення у формі наказу, розпорядження, постанови, указу тощо.

Отже, обласною радою на пленарному засіданні пятнадцятої сесії сьомого скликання 26.04.2017 року було розглянуто питання та прийняте по ньому рішення № 469 «Про головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи», яке не віднесене до її компетенції при розгляді сесійно, а саме продовження дії трудового контракту з ОСОБА_1

Зі змісту ч. 2 ст. 144 Конституції України та ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку.

Статтею 129-1Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обовязковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Суд приходить до висновку, що рішення 15-ї сесії сьомого скликання ОСОБА_3 обласної ради «Про головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи» від 26.04.2017 року № 469 не відповідає ст. 19, п. 9 ч. 3 ст. ст. 129, 129 - 1 Конституції України, нормам статей 9, 21, 23, п. 2 ст. 36 Кодексу законів про працю України, п. 20. ч. 1 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування», п. 4 Положення, ст. 20 Регламенту ОСОБА_3 обласної ради, а тому підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у звязку з повідомленням про порушення вимогЗакону України«Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення позивача відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.

При цьому закон пов'язує неможливість поновлення працівника на роботі лише з ліквідацією підприємства, установи, організації, про що зазначено у ст. 240 1 КЗпП України.

Відповідно до ч. 6. ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Верховний Суд України у постанові від 17.10.2011 року (справа № 21-237а11) висловив позицію, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5 - 1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 104 ЦК України юридична особа припиняє свою діяльність, передаючи все своє майно, права та обов'язки іншим юридичним особам - правонаступникам внаслідок реорганізації (через злиття, приєднання, поділ, перетворення) або ліквідації.

Тобто, при реорганізації юридична особа припиняється, але її права та обов'язки в порядку правонаступництва переходять до нової (іншої) юридичної особи. При цьому до правонаступника переходять обов'язки не тільки в частині майнових прав, а й трудових відносин, в тому числі обов'язок щодо працевлаштування працівника (переведення працівника на іншу роботу).

Ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв'язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з'ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: припинено виконання функцій ліквідованого органу чи покладено виконання цих функцій на інший орган.

Судом та адміністративними судами було встановлено, що відповідна «владна функція» передана від ліквідованої юридичної особи до новоствореної у формі комунального підприємства, засвідчує про те, що КП «ОСОБА_3 обласний центр МСЕ» є правонаступником ОСОБА_3 обласного центру МСЕ.

Незаконно звільнений до реорганізації працівник має бути поновлений на роботі на тому підприємстві, яке реорганізоване, де зберігається його місце роботи.

ОСОБА_1 до звільнення перебувала на посаді головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи.

Посада - це штатна одиниця організації, первинний елемент у структурі управління нею, що характеризується сукупністю прав і обов'язків та відповідальністю робітника, виконуваними ним трудовими функціями, межами компетенції, правовим положенням.

Тобто, посада повинна бути внесена до штатного розпису, затвердженого підприємством, установою, організацією.

Відповідно до штатного розпису на 01.01.2018 року новоствореного Комунального підприємства «ОСОБА_3 обласний центр медико-соціальної експертизи» ОСОБА_3 обласної ради, який затверджено наказом Міністерства фінансів України 28.01.2002 № 57 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 26.11.2012 року № 1220), затвердженого директором Департаменту охорони здоровя ОСОБА_3 ОДА від січня 2018 року посада «Головний лікар» відсутня, натомість є посада «Директор» (Т. 2 а.с. 129).

Повноваження директора КП «ОСОБА_3 обласний центр медико-соціальної експертизи» ОСОБА_3 обласної ради визначені розділом 7 ОСОБА_11 Повноваження головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико-соціальної експертизи визначені розділом 7 ОСОБА_11 Центра. Посади «Головний лікар» та «Директор» є керівними посадами, так згідно з п. 7. 1. статуту КП управління Підприємством здійснює його керівник директор, а згідно з п. 7. 1. статуту Центра управління Закладом здійснює його керівник головний лікар, отже вони є тотожними (здійснення керівництва установи, закладу, організації). Виходячи з аналізу повноважень «Директора» та «Головного лікаря» вбачається, що мета, завдання управлінням установ є однаковою.

Відповідно до штатного розпису ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи на 01.01.2018 року, затвердженого директором Департаменту охорони здоровя ОСОБА_3 ОДА від січня 2018 року, штат у кількості 2,5 посади (Т. 2 а.с. 144).

З цього вбачається, що даний заклад не здійснює свою діяльність у відповідності до розділу 3 «Мета і предмет діяльності» статуту ОСОБА_3 обласного центра медико соціальної експертизи. А у відповідності до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань здійснено запис про припинення ОСОБА_3 обласного центру МСЕ.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення, - не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення.

Відповідна правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом України, зокрема в постанові від 03.02.2016 року справа № 826/72/15, в постанові від 12.04.2016 року справа № 813/7851/13-а, в постанові від 02.12.2015 року справа № 826/17403/14 та інших.

Правосуддя за своєю сутністю визнається таким лише за умови, якщо що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Як встановлено судом під час судового розгляду, у ході реорганізації ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи мало місце правонаступництво - перехід його прав та обов'язків до комунального підприємства «ОСОБА_3 обласний центр медико-соціальної експертизи» ОСОБА_3 обласної ради, і не тільки в частині майна і майнових прав та обов'язків, а і у виконанні повноважень (завдання) закладу, що ліквідується, а також й у трудових відносинах. Суд приходить до висновку, про відсутність юридичного факту (змін в організації виробництва і праці), який є підставою для звільнення працівника відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, а при розгляді справи судом у відповідності до ст. 240 1 КЗпП України.

Згідно з ч. 2 ст. 36 КЗпП України зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. Частиною 3 зазначеної статті встановлено, що у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).

Тому, суд приходить до висновку про поновлення ОСОБА_1 на посаді саме директора комунального підприємства «ОСОБА_3 обласний центр медико-соціальної експертизи» ОСОБА_3 обласної ради та зобовязання ОСОБА_3 обласної ради видати розпорядження про поновлення ОСОБА_1 на посаді директора комунального підприємства «ОСОБА_3 обласний центр медико-соціальної експертизи» ОСОБА_3 обласної ради з 14.07.2017 року (з часу прийняття рішення про утворення комунального підприємства «ОСОБА_3 обласний центр медико-соціальної експертизи» ОСОБА_3 обласної ради).

Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписамистатей 19,140,143,144,146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Такі ж положення закріплені устатті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеної в рішенні Олссон проти Швеції від 24.03.88 року встановлено, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг цих повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування, рішення органу має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дій) суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень (у тому числі колегіальний орган) прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Європейський Суд з прав людини в справі «Буланов та Купчик проти України» від 9 грудня 2010 року вказав: «Суд нагадує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (див., наприклад, рішення у справі «Кутій проти Хорватії» (Kutit v. Croatia), N 48778/99, пункт 25, ECHR 2002-II)».

Метою правосуддя є забезпечення ефективного поновлення порушеного права.

Відновлюючи порушене право позивачки суд «поновлює» її на роботі.

Частиною 7 ст. 55 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що голова районної, обласної, районної у місті ради в межах своїх повноважень видає розпорядження, що кореспондується з частиною 8 ст. 59 зазначеного Закону.

Відповідно до п. 5. ст. 82 Регламенту ОСОБА_3 обласної ради, голова обласної ради у межах своїх повноважень видає розпорядження.

Згідно з п. 10 ст. 55 вказаного Закону голова обласної ради здійснює керівництво виконавчим апаратом ради, а у відповідності до ч. 4 ст. 58 Закону очолює її.

Згідно зі ст. 58 вказаного Закону, виконавчий апарат обласної ради забезпечує здійснення радою повноважень, наданих їй Конституцією України, цим законом та іншими законами.

ОСОБА_11 129 Конституції України встановлює, що основними засадами судочинства є обовязковість судового рішення.

Отже, відновлюючи порушене право позивачки ОСОБА_3 обласна рада видає розпорядження про поновлення на посаді, за підписом голови.

Згідно з ч. 7. ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Відповідач - Департамент охорони здоровя ОСОБА_3 ОДА, заперечуючи проти позову посилався на те, що прийняття та звільнення головного лікаря - компетентність ОСОБА_3 обласної ради, а Департамент позбавлений такого права, - не має правового підгрунття, так як у відповідності до пункту 4 Положення про медико-соціальну експертизу, яке затверджено Постановою КМУ від 03.12.2009 року № 1317, медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (далі комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоровя при Міністерстві охорони здоровя Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоровя обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

Центр (бюро) очолює головний лікар, який призначається ОСОБА_10 охорони здоровя Автономної Республіки Крим, керівником управління охорони здоровя обласної (міської) держадміністрації.

Згідно з п. 3 п. п. 1 п. 5. Положення про Департамент охорони здоровя ОСОБА_3 обласної державної адміністрації, який затверджено розпорядженням голови ОСОБА_3 обласної державної адміністрації № 478 21.10.2016 року, Департамент у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України та Кабінету ОСОБА_10 України, наказами МОЗ, розпорядженнями голови облдержадміністрації, а також Положенням про Департамент охорони здоровя ОСОБА_3 обласної державної адміністрації. Департамент відповідно до визначених галузевих повноважень виконує такі завдання: організовує виконання Конституції і законів України, актів Президента України, Кабінету ОСОБА_10 України, наказів Міністерства охорони здоровя України, інших центральних органів виконавчої влади та здійснює контроль за їх реалізацією.

З цього вбачається, що призначення, як і поновлення на посаду головного лікаря (Директора) ОСОБА_3 обласного центра медико соціальної експертизи здійснюється на підставі акту керівника охорони здоровя обласної (міської) держадміністрації (Департаментом охорони здоровя ОСОБА_3 обласної державної адміністрації, який є правонаступником Управління охорони здоровя виконавчого комітету ОСОБА_3 обласної ОСОБА_10 народних депутатів) про призначення (поновлення) у формі наказу, розпорядження, постанови, указу, інше, що буде відповідати вимогам ст. 117 Конституції України, якою встановлено, що постанови і розпорядження Кабінету ОСОБА_10 України є обов'язковими до виконання.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з ОСОБА_3 обласної ради заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 27.04.2017 року по час розгляду справи в суді з розрахунку середньоденної заробітної плати, що становить 405, 96 грн., з коригуванням середньоденного заробітку на коефіцієнт підвищення заробітної плати, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету ОСОБА_10 України від 08.02.1995 року № 100 (далі Порядок).

Відповідно до п. 5 Порядку основою для обчислення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів за цей період.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 17.09.2015 року, яке ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 14.01.2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.05.2016 року - залишено без змін, - було встановлено, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 405 грн. 96 коп.

Після визначення середньоденної заробітної плати, як розрахункової величини для нарахування виплат, працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз. 3 п. 8 Порядку).

Дата звільнення позивача - 26.04.2017 року. Два місяці, що передували події (звільненню) лютий, березень 2017 року (абз. 3, п. 2 розділу 2 Порядку).

Кількість робочих днів в лютому 2017 р. 20 днів, в березні 2017 р. 22 дня.

Середньомісячне число робочих днів становить: 21 (20+ 22 = 42/2 = 21)

Середньомісячна заробітна плата становить: 405,96 грн. (середньоденна заробітна плата) х 21 (середньомісячне число робочих днів) = 8 525, 16 грн.

Визначення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Кількість робочих днів у 2017 році за період з 26.04.2017 р. по 30.04.2017 р. становить 3 робочі дні; травень 20 робочих днів; червень 20 робочих днів; липень 21 робочий день; серпень 22 робочих дня; вересень 21 робочий день; жовтень 21 робочий день; листопад 22 робочих дня; грудень 20 робочих днів.

Кількість робочих днів у 2018 році: січень -21 робочий день; лютий 20 робочих днів; березень: з 01.03.18 р. по 23.03.18 р. 16 робочих днів.

Загалом робочих днів за період з 26.04.2017 року по 23.03.2018 рік, становить: 3+20+20+21+22+21+21+22+20+21+20+16 = 227 робочих днів.

227 робочих днів х 405, 96 (середньоденна заробітна плата) = 92 152,92 грн.

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу становить - 92152, 92 грн.

Щодо коригування середнього заробітку на коефіцієнт підвищення заробітної плати, суд зазначає про наступне.

Пунктом 10 Порядку визначено, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення, коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

Згідно з частинами 1, 5-7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи,

За позивачкою зберігається середній заробіток, але нею не надано доказів про підвищення її посадового окладу.

Тому, суд дійшов висновку про недоведеність вказаної позовної вимоги, а тому і про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині коригування середнього заробітку на коефіцієнт підвищення заробітної плати.

Щодо позовної вимоги про стягнення з ОСОБА_3 обласної ради невиплаченої заробітної плати за період з 20.04.2017 року по 26.04.2017 рік у розмірі 2 841, 72 грн., суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 98 КЗпП України оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Рішенням Полтавського районного суду від 19.04.2017 року при задоволенні позовних вимог стягнуто з ОСОБА_3 обласної ради заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 27.12.2016 року по 19.04.2017 рік.

Звільнено ОСОБА_1 за рішенням ОСОБА_3 обласної ради - 26.04.2017 року.

Статтею 116 КЗпП України визначені строки розрахунку при звільненні в день звільнення.

Відповідачем - ОСОБА_3 обласною радою - не надано жодних належних доказів, які б свідчили про виплату ОСОБА_1 заробітної плат за зазначений період.

Отже, позивачу ОСОБА_1 повинна бути виплачена заробітна плата за період з 20.04. 2017 року по 26.04.2017 рік включно, але позивачкою невірно зроблений розрахунок, при якому останньою були враховані вихідні дні.

Тому, суд приходить до висновку, що зазначена позовна вимога підлягає також частковому задоволенню: 405, 96 грн. (середньоденна заробітна плата) х 4 (робочі дні в цей період - 20,21,24, 25 квітня 2017 року), що буде становити - 1 623, 84 грн.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з ОСОБА_3 обласної ради середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку з розрахунку середньоденної заробітної плати, що становить 405, 96 грн., суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обовязок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Однак, не можна погодитись із тим, що за порушення трудових прав працівника при одному звільненні можливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде не співмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.

У положеннях ст. ст. 117, 235 КЗпП України йдеться про відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Таким чином, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_3 обласної ради середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналізуючи норми статей 47, 116, 117, 235 КЗпП України, є підстави вважати, що виплата всіх сум, які належать працівнику, здійснюється власником або уповноваженим ним органом.

ОСОБА_3 обласна рада є власником ОСОБА_3 обласного центру МСЕ, який є комунальним закладом заснованим на майні, що є спільною власністю територіальних громад області.

З посади головного лікаря ОСОБА_1 була звільнена ОСОБА_3 обласною радою. Фінансування, як ОСОБА_3 обласного центру МСЕ, так і новоствореного Комунального підприємства «ОСОБА_3 обласний центр медико-соціальної експертизи» ОСОБА_3 обласної ради здійснюється ОСОБА_3 обласною радою. Отже, оплата за час вимушеного прогулу повинна здійснюватися саме ОСОБА_3 обласною радою.

Щодо застосування строку позовної давності, заявленого стороною відповідача у судовому засіданні, суд виходить з наступного.

Представником відповідача ОСОБА_6 у судовому засіданні 23.03.2018 р. заявлено, що позивачкою пропущено строк позовної давності звернення до суду за захистом трудового спору, передбачений ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

Суд, дослідивши матеріали, справи дійшов протилежного висновку.

Кодексом законів про працю України встановлені строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів. Зокрема, ст. 233 Кодексу встановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Нормою статті 47 Кодексу законів про працю України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені встатті 116цього Кодексу.

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Суд бере до уваги те, що законодавцем покладений обовязок на роботодавця у разі звільнення працівника з ініціативи власника видати працівникові копію наказу про звільнення.

Суд не бере до уваги докази, на які посилається третя особа ОСОБА_3 обласний центр МСЕ щодо пропущення позивачем строку позовної давності, так як законодавцем встановлено, що саме з дня вручення копії наказу про звільнення розпочинається місячний термін звернення до суду за вирішенням трудового спору, а не з часу коли особа дізналася про порушення свого права, що передбачено нормами цивільного права.

Позивача звільнено з посади головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи 26.04.2017 року відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України, у звязку з закінченням терміну дії трудового контракту на підставі рішення сесії. Звільнення відбулося з ініціативи власника.

Як вбачається з супровідного листа ОСОБА_3 обласної ради від 06. 07. 2017 року № 01 75/1666/ж 75/776 (Т. 1 а.с. 55) про надання завіреної належним чином копії рішення пленарного засідання пятнадцятої сесії сьомого скликання ОСОБА_3 обласної ради «Про головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи» від 26.04.2017 року № 469, - додатком до нього є рішення № 469 від 26.04.2017 р. (а.с. 56).

Даний лист за № 01 75/1666/ж 75/776 з додатком до нього був надісланий на адресу позивача ОСОБА_1 рекомендованим листом (Р 3600016792444), згідно з штемпеля на конверті, датою відправлення - 07.07.2017 року (Т.1. а.с. 54).

Відповідно до нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, які затверджені Наказом Міністерства інфраструктури України від 28 листопада 2013 року № 958, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 28 січня 2014 р. за № 173/24950, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового звязку (без урахування вихідних днів обєктів поштового звязку): місцевої становлять 2 дні (п. 1). При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені в пункті 1 цього розділу нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

Так, відправлення вищевказаного листа з додатком позивачу ОСОБА_1, як було встановлено вище, датоване 07.07.2017 р.

Дні - 08.07.2017 р. та 09.07. 2017 р. припадають на вихідні дні: субота, неділя (ст. 67 КЗпП України).

Отже, позивачкою ОСОБА_1 рішення пятнадцятої сесії сьомого скликання ОСОБА_3 обласної ради «Про головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи» від 26.04.2017 року № 469, яким її було звільнено, отримано останньою 10.07.2017 року (07 липня + 3 дні).

Відповідачами не було надано належних та допустимих доказів про вручення трудової книжки позивачу ОСОБА_1 та не було надано жодних належних та допустимих доказів вручення рішення про звільнення в день звільнення 26.04.2017 року.

Враховуючи приписи статей 47, 233 КЗпП України у позивача виник місячний термін для звернення до суду саме з 10.07.2017 року.

Згідно з штемпелем вхідної кореспонденції Октябрського районного суду м. Полтави позивач ОСОБА_1 звернулась до Октябрського районного суду м. Полтави з даним позовом, що розглядається, 09.08.2017 року (вхідний номер 30508) (Т. 1. а.с. 1).

Отже, суд дійшов висновку, що строк позовної давності розпочався 10.07.2017 р., а позивач звернулась до суду 09.08.2017 р., що свідчить про те, що позивачкою не було пропущено строк звернення до суду за захистом свого порушеного права, передбачений ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Позивачем заявлено позовні вимоги як майнового так і немайнового характеру, за кожну з яких передбачено сплату судового збору.

Позивача, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», звільнено від сплати судового збору.

Частиною 6 ст. 141 ЦПК України передбачено, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Даний позов подано до суду в 2017 році.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про судовий збір» за подачу позовної заяви майнового характеру фізичною особою підлягає сплаті судовий збір в розмірі 1 відсоток від ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про судовий збір» за подачу позовної заяви немайнового характеру фізичною особою підлягає сплаті судовий збір в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Станом на момент звернення позивача до суду, відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік», прожитковий мінімум для працездатних осіб на січень 2017 року становив 1600,00 грн.

Таким чином, з відповідача - Департаменту охорони здоровя ОСОБА_3 обласної державної адміністрації на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 640,00 грн. (збір за позовну вимогу немайнового характеру).

З відповідача - ОСОБА_3 обласної ради на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 640,00 грн. (збір за позовну вимогу немайнового характеру) та 937,77 грн. (збір за позовну вимогу майнового характеру, що розраховується: 1 відсоток від суми: 92 152, 92 грн.+1 623, 84 грн.), а всього 1 577,77 грн.

Керуючись Конституцією України; ст. ст. 36, 39 1, 40, 233, 235, 240 1 Кодексу законів про працю України; ст. ст. 2,3,10, 12, 49, 53, 81, 82, 228, 229, 243, 246, 258, 259, 263, 264, 265, 266, 268, 272, 430 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов із змінами та доповненнями ОСОБА_1 до ОСОБА_3 обласної ради, Департамента охорони здоровя ОСОБА_3 обласної державної адміністрації, треті особи: ОСОБА_3 обласний центр медико - соціальної експертизи, Комунальне підприємство «ОСОБА_3 обласний центр медико - соціальної експертизи ОСОБА_3 обласної ради», Управління майном ОСОБА_3 обласної ради, Виконуючий обовязки директора Комунального підприємства «ОСОБА_3 обласний центр медико - соціальної експертизи ОСОБА_3 обласної ради» ОСОБА_5, Національне агентство з питань запобігання корупції, Комітет по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Всеукраїнської Громадської Організації «Спілка громадський організацій України «Народна рада» про визнання рішення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити частково.

Визнати незаконним і скасувати рішення ОСОБА_3 обласної ради від 26 квітня 2017 року № 469 «Про головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи», яке було прийняте на пленарному засіданні пятнадцятої сесії сьомого скликання.

Поновити ОСОБА_1 на посаді головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи з 26 квітня 2017 року.

Зобовязати Департамент охорони здоровя ОСОБА_3 обласної державної адміністрації видати наказ про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного лікаря ОСОБА_3 обласного центру медико соціальної експертизи з 26.04.2017 р. по 13.07.2017 р.

Поновити ОСОБА_1 на посаді директора комунального підприємства «ОСОБА_3 обласний центр медико-соціальної експертизи» ОСОБА_3 обласної ради» з 14.07.2017 року.

Зобовязати ОСОБА_3 обласну раду видати розпорядження про поновлення ОСОБА_1 на посаді директора комунального підприємства «ОСОБА_3 обласний центр медико-соціальної експертизи» ОСОБА_3 обласної ради» з 14.07.2017 р.

Зобовязати Департамент охорони здоровя ОСОБА_3 обласної державної адміністрації видати наказ про поновлення ОСОБА_1 на посаді директора комунального підприємства «ОСОБА_3 обласний центр медико-соціальної експертизи» ОСОБА_3 обласної ради» з наданням робочого місця та фактичним допущенням до виконання обов'язків директора комунального підприємства «ОСОБА_3 обласний центр медико-соціальної експертизи» ОСОБА_3 обласної ради» з 14.07.2017 р.

Стягнути з ОСОБА_3 обласної ради на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 26.04.2017 р. по 23.03.2018 р. включно, за 227 робочих днів в сумі 92 152, 92 грн., з розрахунку середньоденної заробітної плати, що становить 405, 96 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 обласної ради на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за період з 20.04.2017 р. по 26.04.2017 р. у розмірі 1 623, 84 грн.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення розміру заробітної плати за один місяць у розмірі 8 525, 16 грн.

Стягнути з Департамента охорони здоровя ОСОБА_3 обласної державної адміністрації на користь держави судовий збір у розмірі 640,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 обласної ради на користь держави судовий збір у розмірі 1 577,77 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та проголошено 02 квітня 2018 року.

Суддя М.О. Материнко