АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа

№ 551/673/16-ц Номер провадження 22-ц/786/326/18

у 1-й інстанції Колос Ю. А. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2018 року

. Полтава

Колегія

суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого судді: Чумак О.В.

суддів: Дряниця Ю.В., Пилипчук Л.І.

за участю секретаря Ткаченко Т.І.,

позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_2 на заочне рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 23 листопада 2017 року по справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_5, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Арсенал Страхування" про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2016 року позивачі звернулись до суду з вказаним позовом до відповідача про відшкодування шкоди, посилаючись на те, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася з вини водія ОСОБА_5, загинули мати та син позивачки ОСОБА_4, які також доводилися позивачу ОСОБА_2 бабусею та братом. Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди позивачі отримали тілесні ушкодження середнього та легкого ступеня тяжкості та був пошкоджений транспортний засіб, яким керував позивач ОСОБА_2 під час ДТП. У зв'язку з вищевикладеним прохали стягнути з ТОВ «Гадячсир» як власника джерела підвищеної небезпеки: на користь позивачки ОСОБА_4 завдану моральну шкоду в сумі 1 000 000 гривень та витрати по оплаті правової допомоги адвоката в сумі 6000 гривень, а також на користь позивача ОСОБА_2 стягнути матеріальну шкоду в сумі 36017 гривень 30 копійок, моральну шкоду в сумі 200 000 гривень та витрати по оплаті правової допомоги адвоката в сумі 2000 гривень.

З урахуванням поданого 15.08.2016 року додаткового позову про збільшення позовних вимог, ОСОБА_2 остаточно просив стягнути з ТОВ «Гадячсир» на його користь 637 017 гривень 30 копійок моральної та матеріальної шкоди, 1000 грн. витрат, понесених за оплату експерту, а також 4000 гривень на відшкодування витрат по оплаті правової допомоги адвоката.

Заочним рішенням Шишацького районного суду Полтавської області від 23 листопада 2017 року позовні вимоги ОСОБА_4 до ТОВ «Гадячсир» про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, задоволено частково.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Гадячсир», код ЄДРПОУ 33460258, юридичною адресою якого є: 37300, місто Гадяч, вулиця Будька, 47 Полтавської області на користь ОСОБА_4 170768 (сто сімдесят тисяч сімсот шістдесят вісім) гривень на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та 1025 гривень на відшкодування витрат по оплаті правової допомоги адвоката, а всього стягнуто 171793 (сто сімдесят одну тисячу сімсот дев'яносто три) гривні.

Вирішено питання стягнення судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_2 - відмовлено за безпідставністю позовних вимог.

Роз'яснено порядок і строк перегляду заочного рішення та його оскарження.

З вказаним заочним рішенням суду першої інстанції не погодилися позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_2, оскарживши його в апеляційному порядку.

У поданій апеляційній скарзі позивачі прохають скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про повне задоволення позовних вимог.

В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_4 не погоджується з рішенням щодо розміру моральної шкоди, яку суд стягнув на її користь з відповідача.

Крім цього, позивач ОСОБА_2 вважає, що суд безпідставно відмовив у задоволенні його позову про відшкодування матеріальної шкоди, пославшись на те, що він не заявляв таких вимог, тоді як вони були заявлені у суді першої інстанції, та безпідставно відмовив у задоволенні його позову в частині стягнення з відповідача моральної шкоди, завданої ДТП, в якому загинули його бабуся ОСОБА_6 та брат ОСОБА_7

15.12.2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, п. 9 статті 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень якого передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, представника відповідача, перевіривши рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку про залишення скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції було вірно встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 28 червня 2015 року близько 12 години ОСОБА_5 керував автомобілем ГАЗ-5312 Г6-ОТА 3.7 СПГ держаний номер НОМЕР_1, який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить ТОВ «Гадячсир», з яким він перебував у трудових відносинах, рухався по під'їзній автодорозі від села Великі Сорочинці Миргородського району до автошляху Лубни - Миргород - Опішня. Рухаючись по вказаній автодорозі, яка є другорядною дорогою, при виїзді на головну дорогу, автодорогу Лубни-Миргород-Опішня, водій автомобіля ГАЗ-5312 Г6-ОТА 3.7 СПГ держаний номер НОМЕР_1 ОСОБА_5 не виконав вимоги дорожнього знаку 2.1. «Дати дорогу», в порушення вимог п.10.1 Правил дорожнього руху України, перед зміною напрямку руху при виїзді на автодорогу Лубни-Миргород-Опішня, не переконався у безпечності виконання маневру та що це буде безпечним і не створить небезпеки для інших учасників дорожнього руху, в порушення вимог п.16.11 Правил дорожнього руху України, не надав перевагу у русі автомобілю ВАЗ 2108 державний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2, що рухався по головній дорозі, автодорозі Лубни-Миргород-Опішня, виїхавши на вказаному перехресті на автодорогу Лубни-Миргород-Опішня на 67-му км допустив зіткнення з автомобілем ВАЗ 2108 державний номер НОМЕР_2.

В результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди пасажири автомобіля ВАЗ-2108 державний номер НОМЕР_2 ОСОБА_6 та ОСОБА_7 загинули, а ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості. Крім цього, в результаті ДТП були пошкоджені транспортні засоби.

Дані обставини встановлені в ході судового розгляду кримінальної справи №541/2833/15-к по обвинуваченню ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.286 КК України та підтверджені вироком Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 16.01.2016 року, який набрав законної сили 16.02.2016 року.

Зазначені у вироку суду обставини визнаються сторонами і в силу ч.1 та ч.4 ст.61 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення) не підлягають доказуванню.

Згідно висновку експерта №229 від 30.07.2015 року, який міститься в матеріалах кримінальної справи №541/2833/15-к, внаслідок вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля ВАЗ-2108 ОСОБА_2 отримав легкі тілесні ушкодження які спричинили короткочасний розлад здоров'я (а.с. 100-101 кримінальної справи №541/2833/15-к).

Також судом першої інстанції вірно встановлено, що загибла у вказаній ДТП ОСОБА_6 доводилася матір'ю позивачки ОСОБА_4 та бабусею позивача ОСОБА_2, а померлий ОСОБА_7 - сином позивачки ОСОБА_4 та братом позивача ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 9, 37, 38, 39).

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що завдана позивачці ОСОБА_4 смертю матері та сина внаслідок дорожньо-транспортної пригоди моральна шкода підлягає стягненню з підприємства ТОВ «Гадячсир», яке є власником транспортного засобу, та з яким винна у ДТП особа ОСОБА_5 перебував у трудових відносинах під час скоєння ДТП.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Як роз'яснено в п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Аналіз норм ст. ст. 1167, 1172, 1187, 1188 ЦК України дає підстави для висновку про те, що шкода, (в тому числі моральна), завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Положення ст. ст. 1187, 1188 ЦК України є спеціальними по відношенню до ст.ст. 1166 1167 ЦК України, у зв'язку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальним нормам.

За змістом ч. 2 ст. 1188 ЦК України, обов'язок по відшкодуванню шкоди, завданої іншим особам (які не є власниками або володільцями транспортного засобу, наприклад, пасажир транспортного засобу) покладається на власників (володільців) джерел підвищеної небезпеки, незалежно від вини обох водіїв або одного із них ( ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 6 листопада 2013 року при розгляді справи № 6-108 цс 13.

Судом першої інстанції було вірно встановлено, що власником автомобіля ГАЗ-5312 Г6-ОТА 3.7 СПГ державний номер НОМЕР_1 є ТОВ «Гадячсир», що підтверджується інформацією Регіонального сервісного центру МВС України в Полтавській області від 30.11.2016 року (т. 2 а.с. 7 зворотний бік), внаслідок чого прийшов до вірного висновку про те, що ТОВ «Гадячсир» несе цивільно-правову відповідальність перед позивачами за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.

Доказів на підтвердження того, що шкода була завдана внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, відповідач не надав та матеріали справи не містять.

На час дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність ТОВ «Гадячсир», як власника автомобіля ГАЗ-5312 Г6-ОТА 3.7 СПГ, державний номер НОМЕР_1, була застрахована у ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» згідно полісу № АІ/4511678 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що визнається сторонами та підтверджується копіями страхових актів №АІ-4511678-2-1 від 30.03.2016 року, №АІ-4511678-2-2 від 12.04.2016 року, №АІ-4511678-2-3 від 30.05.2016 року (т.1 а.с.112-114,127; т.2 а.с.61,62).

Згідно п.22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст.23 зазначеного Закону шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є зокрема шкода, пов'язана із смертю потерпілого.

Стаття 27 Закону передбачає, що страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди.

Страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Як убачається з листа ПрАТ «»Арсенал Страхування» від 16.03.2017 року вих.№160317-00731/к/у, страховою компанією «Арсенал Страхування» було здійснено виплату позивачці ОСОБА_4 страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю ОСОБА_7 в розмірі 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку (п.27.3 ст.27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») в сумі 14616,00 гривень, а також моральної шкоди, заподіяної смертю ОСОБА_6 у розмірі 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, в сумі 14616,00 гривень, що також підтверджується копіями платіжних доручень № 20305, № 20306 від 31.05.2016 р., що були витребувані судом апеляційної інстанції у страховика ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал страхування» (т. 2 а.с. 187, 188).

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Як роз'яснено в п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

У п. 5 вказаної Постанови зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.

Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

У п. 8 вказаної Постанови роз'яснено, що за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов'язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу (статті 130, 132-134 КЗпП (322-08), якщо спеціальною нормою закону не встановлено іншого (наприклад, ст.47 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" ( 3759-12).

Згідно п. 9 зазначеної Постанови, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Обґрунтовуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди ОСОБА_4 послалася на те, що після смерті матері ОСОБА_6 та сина ОСОБА_7 постійно переживає душевні страждання, знервована, перебуває у пригніченому стані. Втрата рідних для неї людей вкрай негативно позначилася на стані її здоров'я.

З урахуванням встановлених по справі обставин, вищенаведених правових норм та роз'яснень у постановах ВСУ та ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що спричинила смерть ОСОБА_6 та ОСОБА_7 позивачці ОСОБА_4 завдана моральна шкода, що виразилась у душевних стражданнях, спричинених втратою рідних людей, переживаннях, втраті нормальних життєвих зв'язків, душевного спокою та погіршенні стану здоров'я та обґрунтовано визначено її розмір у сумі 200 000 грн.

Враховуючи ту обставину, що СК «Арсенал Страхування» сплатило позивачці страхові відшкодування моральної шкоди, завданої смертю ОСОБА_6 в сумі 14616,00 гривень та завданої смертю ОСОБА_7 в сумі 14616,00 гривень, на підставі ст.1194 ЦК України судом першої інстанції з відповідача на користь позивачки обґрунтовано стягнуто різницю між фактичним розміром моральної шкоди та одержаною страховою виплатою, що становить 170768 грн.

Оскільки позов ОСОБА_4 задоволено на 17,07%, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки витрат на правничу допомогу у сумі 1025 грн., враховуючи те, що за надання правничої допомоги адвокатом Павленком А.І. ОСОБА_4 сплатила 6000 грн.

В обґрунтування позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, яка оцінена позивачем ОСОБА_2 у 600 000 грн., останній послався на те, що внаслідок ДТП, яке сталося з вини ОСОБА_5, загинули близькі йому люди - бабуся ОСОБА_6 та брат ОСОБА_7, що завдало йому душевні страждання та переживання у зв'язку з їх втратою. Через душевний біль та переживання погіршилось його самопочуття, фізичне здоров'я, він перебуває у депресивному стані, порушився звичний спосіб його життя.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю бабусі ОСОБА_6 та брата ОСОБА_7, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не входить до кола осіб, які відповідно до ст.1200 ЦК України, мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого.

Однак такі висновки суду не відповідають обставинам справи та нормам права, виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.

Згідно із частиною другою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Виходячи з положень частини другої статті 1187 та частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки відшкодовується чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим) такої особи, а також особам, які проживали з нею однією сім'єю, особою, яка на відповідній правовій підставі володіє об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку незалежно від вини такої особи.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17 жовтня 2012 року при розгляді справи № 6-114цс12.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України (в редакції від 03.10.2017 р., що набула чинності 15.12.2017 р.), доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. ст. 77-81 ЦПК України (у вищевказаній редакції), належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналогічні положення закріплені у ст.ст. 57-61 ЦПК України в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення.

Позивачем ОСОБА_2 ні в суді першої, ні апеляційної інстанціях не надано жодних доказів на підтвердження того, що він на час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 28.06.2015 р., проживав з бабусею ОСОБА_6 та братом ОСОБА_7 однією сім'єю.

Таким чином, позивачем ОСОБА_2 не доведено наявність правових підстав на стягнення з відповідача моральної шкоди, завданої смертю бабусі та брата внаслідок вказаної ДТП відповідно до ст. 1168 ЦК України, яка регулює порядок стягнення моральної шкоди внаслідок смерті фізичної особи.

Обґрунтовуючи позов про стягнення матеріальної шкоди, ОСОБА_2 послався на те, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди належному йому автомобілю ВАЗ-2108, д.н. НОМЕР_2, яким він керував під час ДТП, завдано технічні пошкодження, вартість яких, відповідно до звіту ПП ОСОБА_9 щодо незалежної оцінки транспортного засобу, становить 37017,30 грн. Крім цього, за виготовлення вказаного звіту ним понесені витрати в сумі 1000 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову в цій частині, суд першої інстанції послався на те, що позивач не заявив такі позовні вимоги, що не відповідає матеріалам справи, оскільки такі позовні вимоги ним були заявлені у додатковій позовній заяві про збільшення вимог (т. 1 а.с. 70).

Разом з тим, вимоги ОСОБА_2 в цій частині задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Як убачається з матеріалів справи, згідно копії свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_3, власником транспортного засобу ВАЗ 2108, державний номер НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_2 під час дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 28.06.2015 р. за його та ОСОБА_5 участю, є ОСОБА_10 (т. 1 а.с. 28).

За інформацією Миргородського відділу поліції (т.2 а.с. 210), вказаний автомобіль вилучений в якості речового доказу та знаходиться в Миргородському відділі поліції на майданчику затриманих транспортних засобів.

Згідно наданих в апеляційному суді пояснень, ОСОБА_2 вважає себе власником вказаного автомобіля ВАЗ-2108, д.н. НОМЕР_2, який він придбав у іншої особи, а не у ОСОБА_10 Разом з тим, до Миргородського відділу поліції з вимогою повернути йому, як власнику, вищевказаний автомобіль, він не звертався. Жодних документів на підтвердження того, що він є власником або законним володільцем зазначеного транспортного засобу, ним не надано ні в місцевому, ні в апеляційному суді, у тому числі договору страхування цивільно-правової відповідальності.

ОСОБА_10, який згідно копії свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_3 значиться власником автомобіля ВАЗ-2108, д.н. НОМЕР_2, судом першої інстанції до участі у справі не залучений, тоді як апеляційний суд відповідно до діючого цивільного процесуального законодавства не має повноважень на залучення осіб до участі у справі на стадії апеляційного розгляду.

За таких обставин, позивачем ОСОБА_2 не доведено право на відшкодування матеріальної шкоди, завданої транспортному засобу в результаті ДТП та витрат за проведення незалежної оцінки транспортного засобу, проведеної ПП ОСОБА_9 05.04.2016 р. на замовлення позивача.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про скасування оскаржуваного заочного рішення в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2, ухваливши нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 за недоведеністю.

Розподіл судових витрат в частині стягнення з відповідача судового збору в дохід держави в сумі 1707,68 грн. та на користь ОСОБА_4 за надання правової допомоги в сумі 1025 грн. проведено судом першої інстанції відповідно до вимог ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішення).

Оскільки у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено за недоведеністю, витрати на правничу допомогу йому не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 367, 374 ч. 1 п. 2, ст. 376 ч. 1 п. 3,4, ст.ст. 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Заочне рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 23 листопада 2017 року скасувати в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 до ТОВ «Гадячсир».

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир» про відшкодування моральної та матеріальної шкоди відмовити.

В іншій частині заочне рішення Шишацького районного суду Полтавської області від 23 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів.

Повний текст постанови складено 29.03.2018 р.

Головуючий /підпис/ О.В.Чумак

Судді /підпис/ Ю.В.Дряниця

/підпис/ Л.І.Пилипчук

ЗГІДНО:

Суддя Апеляційного

суду Полтавської області О.В.Чумак