ПОСТАНОВА

Іменем України

27 березня 2018 року

Київ

справа №295/6301/17

адміністративне провадження №К/9901/2268/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Капустинського М.М., Моніча Б.С., Охрімчук І.Г. від 12 грудня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

У червні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії та просив визнати неправомірною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо переведення ОСОБА_2 з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугою років і зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_2 пенсію за вислугою років з моменту звернення із заявою про переведення та виплатити недоплачену пенсію.

Постановою Богунського районного суду м. Житомира від 06 листопада 2017 року позов задоволено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що пільгова вислуга враховується при призначенні пенсій згідно з пунктом «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ».

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року постанову Богунського районного суду м. Житомира від 06 листопада 2017 року скасовано, прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено у повному обсязі.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у позивача відсутнє право на призначення пенсії за вислугою років з урахуванням пільгової вислуги років, оскільки позивач не має встановленої пунктом «а» частини першої статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» календарної вислуги років.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на допущені судом апеляційної інстанції порушення норм матеріального і процесуального права, ОСОБА_2 звернувся із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Доводи касаційної скарги мотивовані тим, що відповідач помилково право на пенсію за вислугою років ставить в залежність від наявності відповідної кількості виключно календарної вислуги років.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду апеляційної інстанції відповідає, а викладені в касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач згідно з Наказом Головного управління Національної поліції в Житомирській області від 20 грудня 2016 року № 326 звільнений зі служби в Національній поліції України за пунктом 2 частини першої статті 77 (через хворобу), вислуга років на день звільнення складає у календарному обчисленні - 21 рік 01 місяць 25 днів, у пільговому обчисленні - 23 роки 02 місяці 01 день.

З 21 грудня 2016 року позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного Фонду України в Житомирській області та отримує відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» пенсію по інвалідності.

В березні 2017 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного Фонду України в Житомирській області із заявою про перехід на пенсію за вислугою років.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 31 березня 2017 року № 596/П-11 позивачу було відмовлено у переході на пенсію за вислугою років у зв'язку із відсутністю у нього необхідного розміру календарної вислуги років для призначення пенсії.

Відповідно до пункту "а" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" пенсія за вислугу років призначається: а) особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року і на день звільнення мають вислугу 22 календарні роки та 6 місяців і більше.

Одночасно стаття 17 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" визначає вичерпний перелік видів служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначенні пенсії.

Суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку, що в Законі України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" не вказано, що пенсію за вислугу років можна призначати особам при наявності 22 років та 6 місяців вислуги, обчисленої на пільгових умовах; вказаним Законом чітко передбачено, що пенсія за вислугу років призначається при наявності 22 календарних років та 6 місяців, та міститься виключний перелік періодів служби, які враховуються в календарну вислугу років.

Враховуючи приписи чинного законодавства, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності у позивача права на призначення пенсії за вислугою років з урахуванням пільгової вислуги років, оскільки позивач не має встановленої пунктом «а» частини першої статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» календарної вислуги років, що складала 21 рік 01 місяць 25 днів.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд апеляційної інстанції, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в ньому повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко