Справа № 305/402/16-ц

Провадження по справі №2/305/23/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.03.2018 Рахівський районний суд Закарпатської області

у складі: головуючої судді - Бліщ О.Б.

секретаря судових засідань - ОСОБА_1

з участю: представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Рахів цивільну справу за позовом Всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства "Колос" агропромислового комплексу України до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсною постанови Президії ВФСТ "Колос" АПК України №13 від 27.01.2012 "Про надання дозволу на продаж нерухомого майна", визнання недійсною довіреності №2912 від 26.07.2012, визнання недійсним договору купівлі-продажу від 03.08.2012, витребування майна з чужого незаконного володіння та за зустрічним позовом ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_2 до Всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства «Колос» АПК України про визнання права власності на нежилі будівлі та зняття арешту з них, -

ВСТАНОВИВ:

Всеукраїнське фізкультурно-спортивне товариство "Колос" агропромислового комплексу України звернулося в суд з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_7 про визнання недійсною постанови Президії ВФСТ "Колос" АПК України №13 від 27.01.2012 "Про надання дозволу на продаж нерухомого майна", визнання недійсною довіреності №2912 від 26.07.2012, визнання недійсним договору купівлі-продажу від 03.08.2012, витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 10.08.2011 ОСОБА_3 була призначена на посаду першого заступника голови ВФСТ "Колос" АПК України з покладенням на неї обов'язків голови товариства, передбачених п.п.12.9.1-12.9.12. Статуту товариства "Колос", тобто виконувала організаційно-розпорядчі функції. Згідно п.11.8 Статуту право розпорядження майном та коштами товариства належить Президії Центральної ради товариства, яка розглядає питання про передачу та продаж рухомого та нерухомого майна.

27.01.2012, першим заступником голови товариства "Колос" ОСОБА_3, було скликано Президію Центральної ради товариства "Колос" для вирішення питань згідно порядку денного, в якому було передбачено всього 12 питань. Засідання президії проводилось 27.01.2012 в м.Києві, в приміщенні Міністерства Аграрної політики та продовольства України. На засіданні Президії вівся протокол №2 засідання Президії від 27.01.2012. Із зазначених вище документів та пояснень членів Президії даних на засіданні Президії 26.11.2015 (Постанова №9) вбачається, що питання надання дозволу на укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна, яке є власністю ВФСТ "Колос" АПК України і знаходиться за адресою: Закарпатська область, Рахівський район, смт. Ясіня, вул. Івана Франка буд. 38, на засіданні президії взагалі не розглядалось, а отже правові підстави для його продажу не існувало.

05.04.2013, за результатами роботи ревізійної комісії ВФСТ "Колос" АПК України, було оформлено ОСОБА_8 ревізії фінансово-господарської діяльності ВФСТ "Колос" АПК "України" за період з 10.08.2011 по 01.03.2013. В ході проведення даної ревізії встановлено факт незаконного відчуження нерухомого майна яке є власністю ВФСТ "Колос" АПК України і знаходиться за адресою: Закарпатська область, Рахівський район, смт. Ясіня, вул. Івана Франка №38, на підставі підробленої постанови Президії.

Так, без розгляду даного питання на Президії, ОСОБА_3 використавши печатку ВФСТ "Колос" АПК України, оформила постанову Президії №13 "Про надання дозволу на продаж нерухомого майна " від 27.01.2012, за текстом якої постановлено: надати дозвіл на продаж нерухомого майна: санаторно-оздоровчого закладу Ясінянської учбово-спортивної бази "Тиса", що є власністю ВФСТ "Колос" АПК України, що знаходиться за адресою: Закарпатська область, Рахівський район, смт. Ясіня, вул. Івана Франка №38; продаж нерухомого майна відповідно до діючого законодавства доручити директору санаторно-оздоровчого закладу Ясінянською учбово-спортивної бати "Тиса" ОСОБА_4, за ціною не нижче, ніж оціночна вартість нерухомого майна, яка визначена за результатами проведеної оцінки суб'єктом оціночної діяльності; першому заступнику голови ВФСТ "Колос" АПК України (ОСОБА_3П.) надати ОСОБА_4 довіреність для продажу нерухомого майна.

26.07.2012 ОСОБА_3, яка діяла від імені товариства "Колос", використовуючи завідомо підроблено постанову Президії ВФСТ "Колос" АПК України від 27.02.2012 №13 "Про надання дозволу на продаж нерухомого майна" оформила довіреність на продаж нерухомого майна на ім'я ОСОБА_4. Згодом, останній, діючи на підставі зазначеної вище постанови президії, довіреності посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 за №2912 від 26.07.2012 та статуту ВФСТ "Колос" АПК України уклав договір купівлі-продажу нерухомого майна, яке є власністю ВФСТ "Колос" і знаходиться за адресою: Закарпатська область, Рахівський район, смт. Ясіня, вул. Івана Франка буд. 38, за ціною 445 000 гривень, яка була в десятеро меншою від реальної ринкової, чим завдав шкоди товариству в особливо великих розмірах.

Вищевказана постанова Президії суперечить меті діяльності ВФСТ "Колос" АПК України, що викладена в п.2 Статуту товариства "Колос", зокрема п.п. 2.2.9, 2.3.7, ст. 19 ЗУ " Про фізичну культуру і спорт", а укладення на її підставі договору купівлі-продажу завдає істотної шкоди інтересам товариства "Колос".

Крім того, враховуючи вищенаведені обставини, вважають, що оскаржувана постанова Президії не відображає вільного волевиявлення членів Президії, яке б відповідало їх внутрішній волі, оскільки питання про відчуження вищевказаного нерухомого майна Президією ВФСТ "Колос" взагалі не розглядалось, таке рішення було прийнято одноосібно відповідачем ОСОБА_3 шляхом підробки постанови Президії №13 від 27.01.2012.

Оскільки постанова Президії ВФСТ "Колос" АПК України від 27.01.2012 №13 "Про надання дозволу на продаж нерухомого майна " підлягає визнанню її недійсною, то і довіреність видана на ім'я ОСОБА_4, посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 за №2912 від 26.07.2012 також є недійсною. Те ж стосується і договору купівлі-продажу від 03.08.2012, укладеного між ВФСТ "Колос" АПК України в особі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 посвідченого приватним нотаріусом Рахівського районного нотаріального округу ОСОБА_8, оскільки він також укладений на підставі оскаржуваної постанови Президії.

Про факт незаконного відчуження вищевказаного майна стало відомо 05.04.2013, коли за результатами роботи ревізійної комісії ВФСТ "Колос" АПК України, було оформлено ОСОБА_8 ревізії фінансово-господарської діяльності ВФСТ "Колос" АПК України за період з 10.08.2011 по 01.03.2013. Тому вважають, що строк позовної давності для оскарження даної постанови ними не пропущено.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно Державного реєстру іпотек Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна станом на 10.12.2015 нерухоме майно за адресою: Закарпатська область, Рахівський район, смт. Ясіня, вул. Івана Франка буд. 38 перебуває у власності ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу №921, виданого 27.05.2013 приватним нотаріусом Рахівського районного нотаріального округу ОСОБА_8

Вважають, що нерухоме майно, що знаходиться за адресою: Закарпатська область, Рахівський район, смт.Ясіня, вул. Івана Франка буд. 38, вибуло з володіння власника ВФСТ "Колос АПК" України поза його волею, оскільки, згідно п.11.8 Статуту ВФСТ "Колос" АПК України, повноваження розпоряджатися майном товариства має лише Президія, а питання про відчуження вищевказаного нерухомого майна Президією ВФСТ "Колос" взагалі не розглядалось, таке рішення було прийнято одноосібно відповідачем ОСОБА_3 шляхом підробки постанови Президії №13 від 27.01.2012.

Позивач просив суд винести рішення, яким визнати недійсними постанову Президії Всеукраїнського фізкультурно- спортивного товариства "Колос" АПК України №13 від 27.01.2012 "Про надання дозволу на продаж нерухомого майна"; довіреність видану на ім'я ОСОБА_4, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 за №2912 від 26.07.2012, договір купівлі-продажу від 03.08.2012, укладений між ВФСТ "Колос" АПК України в особі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 посвідчений приватним нотаріусом Рахівського районного нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрований в реєстрі за №1206. Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_6 нежитлову будівлю санаторно-курортного закладу Ясінянської учбово-спортивної бази "Тиса".

19.07.2016 ОСОБА_6, в особі представника ОСОБА_2, звернулася в суд з зустрічною позовною заявою до Всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства «Колос» АПК України про визнання права власності на нежилі будівлі та зняття арешту з них.

Зустрічні позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_6 в квітні 2013 досягла попередньої згоди з власником нежитлової спортивної бази – ОСОБА_5 щодо придбання у неї вказаної бази. У відповідності до домовленості між сторонами, вартість об’єкту повинна була бути визначеною на підставі відповідної оцінки.

24.05.2013 ОСОБА_5 надала Позивачу за зустрічним позовом висновок про вартість вказаних приміщень, виконаний суб’єктом оціночної діяльності – ОСОБА_10, згідно якого вартість об’єкту нерухомості склала 437815,00 грн. Вказана сума була прийнятною для ОСОБА_6, тому остання цього ж дня передала вказані кошти ОСОБА_5, що підтверджується відповідною розпискою (копія додається).

27.05.2013 ОСОБА_6 уклала Договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, а саме: будівлі санаторно-оздоровчого закладу Ясінянської учбово-спортивної бази «Тиса» за номером 38, яка розташована в смт. Ясіня, по вулиці Івана Франка, Рахівського району, Закарпатської області України, на земельній ділянці площею 0,2539 га, кадастровий номер якої - 2123656200:09:001:0015 з ОСОБА_5. Вказаний договір було посвідчено приватним нотаріусом Рахівського районного нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстровано у державному реєстрі за № 921 (надалі за текстом – «Договір», копія додається).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 3967522 від 27.05.2013 у Позивача за зустрічним позовом виникло право власності на об'єкт нерухомого майна № 67657321236 (тобто предмет договору купівлі-продажу) 27.05.2013 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 2600630. Зважаючи на викладене, з 27.05.2013 ОСОБА_6 є повноправним власником об’єкту нерухомості, що є предметом даного позову.

При посвідчені вищевказаного договору, нотаріусом, як спеціально уповноваженою особою, було перевірено весь необхідний обсяг прав у ОСОБА_5 на відчуження майна, яке придбала ОСОБА_6 і посвідчено угоду у встановленому законом порядку. В подальшому, цього ж дня, 27.05.2013, державним реєстратором, здійснено державну реєстрацію права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Зважаючи на викладене, Позивач за зустрічним позовом, ОСОБА_6, є законним набувачем та власником майна, право на яке безпідставно оспорюється Відповідачем за зустрічним позовом.

В квітні 2016 року ОСОБА_6 стало відомо, що ,за заявою ВФСТ «Колос» АПК України від 04.02.2013, розслідується кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК України.

Так, з ухвали слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва у справі № 755/16511/14-к слідує, що досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчим відділом Дніпровського управління поліції ГУ Національної поліції в м. Києві в кримінальному провадженні чи то за № 120131100400002036, чи то за № 420151000400002036 (за текстом ухвали зустрічаються обидва номери, а в резолютивній частині немає жодного) у якості забезпечення кримінального провадження накладено арешт на будівлю санаторно-оздоровчого закладу Ясінянської учбово-спортивної бази «Тиса» за номером 38, яка розташована в смт. Ясіня, по вулиці Івана Франка, Рахівського району, Закарпатської області України, на земельній ділянці площею 0,2539 га, кадастровий номер якої - 2123656200:09:001:0015.

26.04.2016 Апеляційним судом міста Києва вказану ухвалу слідчого судді було скасовано через неправильне застосування процесуального закону і повторно накладено арешт на будівлю санаторно-оздоровчого закладу Ясінянської учбово-спортивної бази «Тиса» за номером 38, яка розташована в смт. Ясіня по вулиці Івана Франка Рахівського району Закарпатської області України, на земельній ділянці площею 0,2539 га, кадастровий номер якої - 2123656200:09:001:0015.

Станом на момент звернення до суду із даною зустрічною позовною заявою, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься запис № 14481319 про державну реєстрацію обтяжень від 12.05.2016, вчинене приватним нотаріусом ОСОБА_11 на підставі ухвали Апеляційного суду міста Києва від 26.04.2016.

З вказаного слідує, що накладення арешту на нерухоме майно ОСОБА_6 шкодить її суб'єктивному праву власності і унеможливлює його реалізацію у повному обсязі, чим порушує її права.

У зустрічному позові представник ОСОБА_6- ОСОБА_2 просив суд визнати за ОСОБА_6 право власності на будівлю санаторно-оздоровчого закладу Ясінянської учбово-спортивної бази «Тиса» за номером 38, яка розташована в смт. Ясіня по вулиці Івана Франка Рахівського району Закарпатської області України, на земельній ділянці площею 0,2539 га, кадастровий номер якої - 2123656200:09:001:0015, вартістю 437815,00 грн; зняти (скасувати) арешт з будівлі санаторно-оздоровчого закладу Ясінянської учбово-спортивної бази «Тиса» за номером 38, яка розташована в смт. Ясіня по вулиці Івана Франка Рахівського району Закарпатської області України, на земельній ділянці площею 0,2539 га, кадастровий номер якої - 2123656200:09:001:0015, вартістю 437815,00 грн. на користь ОСОБА_6 (номер в ДРФОПП: НОМЕР_1). Стягнути з Всеукраїнського фізкультурно-спортивного об’єднання «Колос» АПК України судові витрати, пов’язані з провадженням щодо вказаної зустрічної позовної заяви і складаються з судового збору у розмірі 4959,35 грн. та витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 19800,00 грн.

Ухвалою суду від 21.09.2016 обидва позови об'єднано в одне провадження.

Ухвалою суду від 20.07.2016 Ухвалою суду клопотання представника відповідача за первинним позовом ОСОБА_2 задоволено, витребувано від ВФСТ "Колос" АПК України оригінали всіх письмових доказів, доданих до позовної заяви.

Ухвалою суду від 24.10.2016 у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_4, ОСОБА_12 про закриття провадження у справі в частині визнання недійсною постанови Президії ВФСТ "Колос" АПК України №13 від 27.01.2012 "Про надання дозволу на продаж нерухомого майна" - відмовлено.

Ухвалою суду від 01.02.2017 у задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_13 про залучення до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог Міністерства аграрної політики продовольства "України" відмовлено.

15.03.2018 до суду надійшла факсограма позивача за первісним позовом з клопотанням про відкладення розгляду справи через хворобу його представника, при цьому докази такої хвороби позивач не надав, зазначивши про те, що надасть їх у наступне судове засідання. Представник відповідачів за первісним позовом ОСОБА_2 проти задоволення клопотання заперечував, посилаючись на те, що з моменту відкриття провадження у справі позивач неодноразово не з’являвся в судові засіданні, а сам він є юридичною особою, протягом розгляду справи мав кількох представників, тому хвороба лише одного з них не може бути поважною підставою в котре відкладати вирішення спору.

Розглядаючи вказане клопотання суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Одними з основних засад (принципів) цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами.

В цей же час, за умовами ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.

Отже, вирішуючи питання про відкладення розгляду справи суд оцінює два питання: чи призведе відмова у задоволенні клопотання до позбавлення особи права на участь у розгляді своєї справи та чи призведе задоволення клопотання до порушення розумних строків розгляду справи?

07.02.2018 Великою Палатою Верховного суду в постанові у справі № 2а-2573/11 було зазначено про те, що ЄСПЛ у п. 36 рішення від 27 червня 2017 року у справі «Лазаренко та інші проти України» звернув увагу, що принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять одну зі сторін у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (рішення у справах «Домбо ОСОБА_14 проти Нідерландів» та «Авотіньш проти Латвії»). Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть упевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (рішення у справі «ОСОБА_14 проти Австрії»).

При цьому відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02 вересня 2010 року, «Смірнова проти України» від 08 листопада 2005 року, «Матіка проти Румунії» від 02 листопада 2006 року, «Літоселітіс проти Греції» від 05 лютого 2004 року тощо).

Як зазначено в п. 3 Постанови Пленуму ВСС України від 17.10.2014 № 11 «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» оцінюючи поведінку заявника, а також осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу, слід звернути увагу на те, що не можна покладати відповідальність за тривалий розгляд справи використання ними процесуальних засобів, передбачених законодавством, для здійснення свого захисту, зокрема, у зв'язку зі зміною позовних вимог, вивченням матеріалів справи, заявленням клопотань, оскарженням ухвалених судових рішень. Разом із тим слід взяти до уваги факти невиконання ними процесуальних обов'язків, наприклад, ненадання чи надання з порушенням строку, передбаченого ЦПК, доказів у справі; неодноразові неявки в судове засідання без поважних причин, якщо це призвело до порушення розумного строку судового розгляду.

Дослідивши матеріали справи суд встановив, що за два роки розгляду справи судом першої інстанції позивач 5 разів клопотав про відкладення розгляду справи, а також був відсутній на 2 засіданнях без поважних причин, отже із-за неявки представника позивача справа розглядом відкладалась 7 раз, протягом всього часу. Суд звертає увагу, що в судове засідання 14.12.2017 з боку позивача належним чином уповноважений представник не з’явився, в засідання 30.01.2018 уповноважений представник з’явився, однак заявив клопотання про відкладення розгляду справи через його необізнаність з матеріалами, в засідання 16.03.2018 явку свого представника позивач не забезпечив.

Суд не приймає посилання представника відповідачів про те, що він, як і позивач, здійснює свою діяльність в місті Києві, однак регулярно прибуває до суду, оскільки враховує як виключну підсудність у даній справі, так і те, що явка до суду через віддаленість міста Києва може мати об’єктивні складнощі, однак за період розгляду справи позивач був представлений трьома адвокатами, юристом товариства, ОСОБА_15 та Першим заступником голови товариства, а тому суд приходить до висновку, що навіть за хвороби одного з них (при цьому в клопотанні навіть не зазначено хто саме з представників перебуває на лікарняному), позивач має можливість забезпечити явку інших представників, або брати участь у справі шляхом відео конференції.

Таким чином, на думку суду, позивачу за первісним позовом в ході розгляду справи за його заявою було забезпечено судом як можливість безпосередньої участі у судових слуханнях, так і можливість подавати та досліджувати докази, що згідно практики ЄСПЛ і є участю в розгляді своєї справи.

В цей же час, чергове відкладення засідання з ініціативи позивача, на думку суду беззаперечно, буде порушенням права відповідачів, одна з яких є позивачем за зустрічним позовом, на розгляд їх справи судом у розумний строк. Зважаючи на викладене, суд відмовляє у задоволенні клопотання Голови ВФСТ «Колос» АПК України про відкладення розгляду справи.

Окрім того, представники ВФСТ "Колос" АПК України - ОСОБА_13 та ОСОБА_16, в попередніх судових засіданнях надавали по справі пояснення в яких позовні вимоги за первісним позовом підтримали в повній мірі та просили такі задовольнити покликаючись на доводи наведені в позовній заяві. Вимоги зустрічної позовної заяви не визнали та просили відмовити в їх задоволенні.

У судовому засіданні 16.03.2018 представник відповідачів за первісним позовом - ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 просив у задоволенні первісного позову відмовити у повному обсязі, зустрічну позовну заяву задовольнити і покласти на позивача за первісним позовом всі судові витрати, які понесли сторони у даній справі. У своїх поясненнях посилався на те, що, на його думку позивачем за первісним позовом не було належними і допустимими доказами доведено свої позовні вимоги, а відповідачами – навпаки, підтверджено своє право власності на нерухоме майно, виходячи з наступних обставин. Оскаржувана постанова - є внутрішнім розпорядчим документом юридичної особи, що має колегіальний орган управління (Правління), тобто індивідуальним актом ненормативного характеру, отже не є правочином. Вказане підтверджується позицією Міністерства юстиції України, викладеній в Роз’ясненні від 19.04.2011 «Щодо форми правочинів» (примірник знаходиться в матеріалах справи). На його думку, в порядку цивільного судочинства оскаржувана постанова не може визнаватися недійсною відповідно до положень ст.ст. 203, 215 ЦК України, оскільки не є правочином в розумінні Цивільного кодексу України. Крім того, на його думку, доказом підробки службового документа, про що зазначає Позивач не може бути його ж власний інший службовий документ (так звана постанова Президії «Про встановлення факту підробки»). Належним і допустимим доказом зазначеного є лише вирок у кримінальній справі за ст.ст. 366 чи 358 КК України, якого матеріали справи не містять. Отже, жодного належного і допустимого доказу на підтвердження позовних вимог про визнання недійсною постанови Президії ВСФТ «Колос» АПК України № 13 Позивач не надав, а тому, на його думку, в цій частині у позові має бути відмовлено.

За умовами п. 12.9.7. статуту Позивача ОСОБА_15 ВФСТ «Колос» АПК України укладає від імені товариства угоди та інші юридичні акти. Одночасно, ОСОБА_15 має право підпису на документах згідно п. 12.9.5. Статуту. З викладеного слідує, що Позивач є юридичною особою у формі не підприємницького товариства, в складі якого діє, зокрема, одноосібний виконавчий орган – ОСОБА_15 товариства, який має право на вчинення правочинів. При цьому згідно п. 12.11. Статуту Позивача, у разі відсутності Голови товариства, його обов’язки виконує Перший заступник. Отже, будучи посадовою особою ВФСТ «Колос» АПК України ОСОБА_3 як згідно Статуту, так і згідно чинного законодавства мала повне право на видачу ОСОБА_4 довіреності від імені Товариство з правом діяти в якості представника без необхідності отримувати щодо цього згоду Президії, З’їзду чи інших органів Товариства.

Щодо оспорюваного Договору купівлі – продажу, то представник відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 пояснив, що в матеріалах справи міститься довідка Позивача про балансову вартість майна задовго до продажу, аудиторський висновок за рік до продажу, оцінка незалежного оцінювача про ринкову вартість на момент продажу з яких вбачається, що ціна угоди про продаж будівлі «УСБ «Тиса» повністю відповідала ринковій. Представники Позивача в усних виступах неодноразово посилалися і на нові оцінки, і на результати експертиз, якими начебто підтверджується їх позиція, однак за два роки розгляду справи так і не надали жодного з цих документів. Єдиним «доказом» позиції позивачів є додана до позовної заяви копія «ОСОБА_15 ревізії» від 05.04.2013, в якому ревізійна комісія самого ж Позивача начебто встановила факт заниження вартості. Однак, в комісії не було жодного професійного оцінювача; комісія 05.04.2013 точно не виїжджала на об’єкти, які в цей час ремонтувалися Відповідачем; вказаний «Акт» містить ряд описок і неточностей, сама ревізія 1,5 річної діяльності Товариства з філіями у ВСІХ обласних центрах України була проведена менше ніж за добу, а сам ОСОБА_15 підписаний лише 3 з 12 членів ревізійної комісії, що викликає великі сумніви стосовно достовірності інформації в ньому.

Окрім того, звертає увагу суду на те, що за весь час ухвала суду про витребування всіх оригіналів документів доданих позивачами до матеріалів справи позивачем не виконана, жодних пояснень щодо такого невиконання, підкріплених належними і допустимими доказами позивач не надав. З огляду на викладене, вважає, що жодна копія, подана позивачем не повинна братися до уваги судом у якості доказу, оскільки позивач не надав до суду оригінал відповідного документу. Особливу увагу при цьому звертає на копію постанови Президії, враховуючи покази свідків та Позивача про те, що її оригіналу ніхто з них не має.

Також, представник відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 звертає увагу суду на пропуск позивачем позовної давності щодо зазначених позовних вимог. Так, оскаржувані документи видані Позивачем як юридичною особою (cаме юридична особа, а не її керівник, посадові особи, представники тощо). Виходячи з правової позиції Верховного суду строк позовної давності для визнання недійсними: Постанови Президії № 13 від 27.01.2012 сплив 28.01.2015; Довіреності № 2912 від 26.07.2012 сплив 27.07.2015; Договору купівлі-продажу № 1206 від 03.08.2012 сплив 04.08.2015. Так, само, на його думку, 04.08.2015 сплив строк давності і для звернення з віндикаційним позовом про повернення майна, оскільки вибуття майна з власності Позивача відбулося саме за договором купівлі-продажу № 1206 від 03.08.2012. Окрім того, просить суд взяти до уваги заперечення подані ним від імені ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які містяться в матеріалах справи.

Відповідачка, ОСОБА_3, повторно в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причини її неявки суду не відомі.

Свідок ОСОБА_17 повідомив суду, що в січні 2012 року відбулося засідання президії, однак він точно не пам’ятає де саме та за яких умов вказане засідання проводилося. На порядку денному вказаного засідання питання про продаж Ясінянської бази "Тиса" не розглядалося.

Свідок ОСОБА_18 пояснив суду про те, що йому, як члену Президії ВФСТ «Колос», стало відомо про можливі зловживання з боку відповідача ОСОБА_3, приблизно в жовтні 2012 року, зокрема, й після того, як бухгалтерія товариства повідомила його про отримання коштів від продажу об’єктів нерухомості відповідачці ОСОБА_5 Перевірка фінансово-господарської діяльності товариства фактично почалася в грудні 2012 року, з метою представлення її результатів на З’їзді ВФСТ «Колос» АПК України, який мав відбутися в березні 2013 року, а розпорядження про її призначення було видано після зміни Голови ВФСТ «Колос» АПК України та фактично вже після її проведення.

Свідок ОСОБА_19 показав суду, що 27.01.2012 в приміщенні Мінагрополітики відбулося засідання президії. На вказаному засіданні не розглядалось питання відчуження спортивної бази, що знаходиться в смт. Ясіня, Рахівського району, Закарпатської області. Розглядались лише питання що були в порядку денному. Щодо відчуження спортивної бази "Тиса", то йому відомо, що ОСОБА_3, будучи першим заступником голови, не маючи відповідного рішення президії, підписала постанову президії про надання дозволу на продаж нерухомого майна.

Свідок ОСОБА_20 повідомив суду те, що засідання проводилося в приміщенні ВФСТ «Колос» АПК України, не пам'ятає щоб на ньому розглядалось питання відчуження СБ "Тиса".

Свідок ОСОБА_21 ствердив, що він, як член президії ВФСТ "Колос", постійно присутній на всіх засідання президії, пропускав такі хіба, що у разі хвороби. Не пам'ятає щоб на засіданнях приймалось рішення про відчуження Ясінянської бази.

Свідки ОСОБА_22, ОСОБА_23М, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26 показали суду, що вони являються членами президії, ВФСТ "Колос" АПК України. Пам'ятають, що в першому кварталі 2012 року відбулося засідання президії, на якій, за їх пам'яті, питання відчуження бази не розглядалось. Засідання проводилось в Міністерстві аграрної політики України. Головуючою на засіданні була 1-й заступник ОСОБА_3

Свідок ОСОБА_15 показав суду, що як член президії ВФСТ "Колос" не пам'ятає, щоб ними розглядалось питання відчуження бази "Тиса", яка знаходиться в смт. Ясіня, Рахівського району, Закарпатської області.

Повно, всебічно та неупереджено розглянувши матеріали справи, дослідивши письмові докази, свідчення свідків та заслухавши пояснення учасників судового процесу, суд приходить до наступного висновку.

15.12.2017 набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів". Згідно п. 9 Перехідних положень ЦПК України в редакції від 15.12.2017 справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Враховуючи викладене, вказана справа розглядатиметься за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

27.01.2012 відбувалося засідання Президії ВФСТ «Колос» АПК України під головуванням відповідача за первісним позовом ОСОБА_3 Вказана обставина визнається сторонами спору, а тому в силу положень ст. 82 ЦПК України не потребує доказування.

Як було встановлено судом в ході допиту свідків – членів Президії, в ході засідання розглядалися питання, пов’язані з діяльністю ВФСТ «Колос» АПК України, які згідно Статуту мали вирішуватися колегіально. Так, до первісної позовної заяви позивачем було додано копію Порядку денного, згідно якої до обговорення на засіданні було запропоновано 12 питань. Також до позову додано копію протоколу № 2 засідання Президії ВФСТ «Колос» АПК України, з якої вбачається перелік питань відповідно до порядку денного, які були розглянуті на даному засіданні. Водночас, згідно Порядку денного, на повістці стояло 12 питань, однак наданий позивачем протокол відображає розгляд тільки 10 питань (відсутні: питання 10 – «Про стан фінансування обласних, районних організацій та ДЮСШ ВФСТ «Колос» АПК України» та питання 12 «Різне»).

Представник відповідачів ОСОБА_2 неодноразово посилався на те, що вказані документи не повинні розглядатися у якості належних і допустимих доказів з огляду на розбіжність у кількості питань між Порядком денним та Протоколом, а також зважаючи на дописку ймовірно вручну номера сторінки останнього аркушу Протоколу, на якому містяться підписи та печатка.

Суд відхиляє ці посилання представника відповідачів з огляду на те, що для встановлення факту внесення виправлень чи перекручувань документа необхідні спеціальні знання в галузі науки і техніки. Водночас, ані ним, ані жодним з відповідачів клопотання про проведення судової експертизи не заявлялося, а рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях, не підтверджених у належний спосіб.

Однак, суд звертає увагу на те, що кожен із допитаних в судовому засіданні свідків не зміг повідомити суду зміст і характер питань, які розглядалися в ході засідання Президії ВФСТ «Колос» АПК України. Більше того, свідок ОСОБА_17 повідомив суду, що він точно не пам’ятає де саме та за яких умов вказане засідання проводилося. Допитаний свідок ОСОБА_20 повідомив суду про те, що засідання проводилося в приміщенні ВФСТ «Колос» АПК України, хоча згідно самого протоколу і свідчення свідка ОСОБА_26 засідання проводилося в приміщенні Міністерства АПК України. Свідки ОСОБА_27, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_15 повідомили суд про те, що їм невідомо ким, коли та за яких умов готувалися як Порядок денний, так і Протокол засідання, оскільки вказані питання покладаються на Голову ВФСТ «Колос» АПК України і з яких причин у вказаних документах не співпадає кількість розглянутих питань, їм не відомо.

Допитані судом свідки повідомили про те, що вже не пам’ятають за яких обставин було підписано оригінали вказаних документів і чи готувалися вони безпосередньо під час засідання або вже після нього і чи бачили вони як підписувався Протокол з боку головуючого та секретаря. При цьому свідки ОСОБА_18 та ОСОБА_20 повідомили, що підпис головуючої Власенко М.П., яка є відповідачем за первісним позовом начебто і не дуже схожий на той, як вони його пам’ятають. Водночас свідки ОСОБА_17 та ОСОБА_19 повідомили, що як їм здається, підпис схожий.

Також свідками було заявлено, що їм невідомо, які саме постанови підписувалися особисто головуючою Власенко М.П., оскільки саме вона як Перший заступник Голови ВФСТ «Колос» АПК України була уповноважена на одноособовий їх підпис, однак свідки впевнені, що питання відчуження Ясінянської учбово-спортивної бази «Тиса» не обговорювалося на вказаному засіданні, а тому ОСОБА_3 не мала права підписувати оскаржувану постанову.

Крім того свідок ОСОБА_19 повідомив суд про те, що саме його підпис міститься на копіях доказів, що додані до позовної заяви в якості засвідчення належності цих копій оригіналу. Однак, за його свідченнями він ніколи не бачив оригінал оскаржуваної постанови, а її копію отримав електронною поштою від відповідача ОСОБА_4 Чи бачив він особисто інші оригінали документів, додані до позову в копіях та посвідчені його підписом, він вже точно не пам’ятає. Більше того, жоден із допитаних судом свідків, не зміг повідомити, чи бачили вони оригінали доданих до позову додатків, зокрема, оскаржувану постанову Правління ВФСТ «Колос» АПК України. Однак, представник відповідача ОСОБА_4 надав суду пояснення, що ОСОБА_4 вказану постанову нікому не надсилав і йому невідомо, звідки позивач отримав її копію.

З огляду на такі суперечливі свідчення, суд приходить до висновку про відмову у позовних вимогах про визнання недійсною постанови Президії з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Згідно ч. 5 ст. 95 ЦПК України учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Згідно ч. 6 ст. 96 ЦПК України якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Так, 20.07.2016, ухвалою суду, від позивача було витребувано оригінали доданих до позовної заяви доказів, зокрема й оригінал оскаржуваної постанови Президії. Станом на момент винесення рішення, позивач жоден із доданих доказів в оригіналі до суду не пред’явив. Більш того, керівник позивача, допитаний в якості свідка, повідомив суд про те, що оригінали документів особисто ніколи не бачив, зокрема, оскаржувану постанову, а засвідчити своїм підписом додані до суду копії його попросили представники, що готували позов. За таких обставин та враховуючи пряму вказівку процесуального закону, суд не бере до уваги подані позивачем разом із первісною позовною заявою копії письмових доказів.

Додатково суд бере до уваги правові позиції Верховного суду, викладені в постановах від 30.01.2018 у справі № 161/16891/15-ц, від 29.01.2018 у справі № 202/1061/15-ц, Верховного суду України в постановах від 20.04.2016 у справі № 3-173гс16, від 29.03.2017 у справі № 910/25488/15, від 06.07.2015 у справі № 6-127цс16, від 27.01.2016 у справі № 6-1045цс15, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.09.2015 у справі № 6-22599св15, згідно яких, відсутність витребуваного судом оригіналу оскаржуваного документу унеможливлює визнання його недійсним.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 218 ЦК України, заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. З огляду, суд не може прийняти у якості належного і допустимого доказу свідчення свідків, допитаних в судовому засіданні щодо оспорювання постанови Правління ВФСТ «Колос» АПК України. Вказаний висновок суду відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Верховного суду від 216/8103/15-ц.

Більш того, відповідно до Узагальнення Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» за правилами недійсності правочинів не можна визнавати документи, які за своїм змістом не є правочинами. Так, не відносяться до правочинів рішення органів державної влади, свідоцтва, записи про реєстрацію, протоколи загальних зборів господарських товариств, рішення загальних зборів громадських об’єднань.

Суд погоджується з позицією представника відповідачів за первісним позовом про те, що оскаржувана постанова Президії ВФСТ «Колос» АПК України не є правочином в розумінні ст. 202 ЦК України, оскільки не є дією особи, спрямованою на набуття зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, згідно п. 1.3. Статуту позивача ВФСТ «Колос» АПК України є всеукраїнською громадською організацією. Згідно п. 12.8.9 Статуту Президія ВФСТ «Колос» АПК України правомочна, якщо в її роботі бере участь 2/3 її членів, рішення приймаються простою більшістю голосів членів Президії, з усіх прийнятих рішень Президія приймає постанови, які після підписання головою носять обов’язковий характер виконання для всіх членів товариства «Колос». Отже, така постанова є рішенням зборів керівного органу позивача, яке регулює питання внутрішньої адміністративно-господарської діяльності позивача і не є правочином, що унеможливлює визнання його недійсним в порядку ст.ст. 203, 215 ЦК України. Вказане підтверджується правовими позиціями, висловленими в ухвалах ВСС України від 15.06.2011 у справі № 6-16833св11, від 05.10.2011 у справі № 6-14427св11, від 16.12.2015 у справі № 6-27ск15.

Щодо визнання недійсною довіреності позивач за первісним позовом послався на те, що на його думку, відповідач ОСОБА_3 не мала права видавати її на ім’я відповідача ОСОБА_4 оскільки вказане питання не обговорювалося на засіданні Президії.

Заперечуючи проти позовних вимог в цій частині представник відповідачів ОСОБА_2 зазначав про те, що видача довіреності від імені ВФСТ «Колос» АПК України є повноваженнями відповідачки ОСОБА_3, які випливають із Статуту і не потребують затвердження ані Президією, ані іншим органом управління.

Суд погоджується з таким твердженням представника відповідачів з огляду на наступне.

За умовами ч. 3 ст. 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

За умовами ч. 1 ст. 246 ЦК України довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами.

Згідно п. 12.9.7. Статуту, ОСОБА_15 ВФСТ «Колос» АПК України укладає від імені товариства угоди та інші юридичні акти, а згідно п. 12.9.5. Статуту – має право першого підпису на фінансових та інших документах.

При цьому згідно п. 12.11. Статуту Позивача, у разі відсутності Голови товариства, його обов’язки виконує Перший заступник – тобто відповідач за первісним позовом ОСОБА_3

Допитаний у якості свідка теперішній ОСОБА_15 ВФСТ «Колос» АПК України ОСОБА_19 повідомив суд про те, що відповідно до Статуту він та його Перший заступник мають право видавати довіреності представникам товариства без необхідності затверджувати їх рішеннями Президії чи З’їзду та погодився, що такі ж права мала за посадою відповідач ОСОБА_3 згідно Статуту.

Крім цього, судом було досліджено витяг з ЄДРПОУ, поданий представником відповідачів з якого вбачається, що відповідач ОСОБА_3 на момент видання оскаржуваної довіреності була особою, уповноваженою представляти ВФСТ «Колос» АПК України у правовідносинах з третіми особами та особою, яка мала право вчиняти дії від імені товариства без довіреності, у тому числі підписувати договори без обмежень одночасно з ОСОБА_15 ОСОБА_30

З огляду на викладене вбачається, що відповідач ОСОБА_3, видаючи оскаржувану довіреність від 26.07.2012 представнику ВФСТ «Колос» АПК України відповідачу ОСОБА_4 діяла в межах своїх повноважень, визначених законодавством України та Статутом товариства, а тому підстави для визнання її недійсними відсутні.

Щодо визнання недійсним договору купівлі продажу від 03.08.2012, позивач послався на заниження вартості об’єкту нерухомості в десять разів згідно поданої первісної позовної заяви. Вказане, на його думку, випливає з акту ревізії фінансово-господарської діяльності у ВФСТ «Колос» АПК України за період з 10.08.2011 по 01.03.2013, яким встановлено, що за період існування Ясінянської учбово-спортивної бази «Тиса» з державного бюджету виділялися кошти на її утримання, балансова вартість складає 604 тис. грн., а продано за 445 тис. грн.

Заперечуючи проти позовних вимог представник відповідачів зазначив про те, що вказаний акт ревізії має сумнівний характер, оскільки він складений менше ніж за один робочий день, так як з його змісту вбачається те, що рішення про проведення ревізії прийнято 05.04.2013 на підставі розпорядження № 106, а акт за її результатами складено в цей же день, в його змісті містяться неточності в частині дат певних подій, сум коштів, а сам акт підписаний лише 3 з 12 членів ревізійної комісії.

Суд не погоджується з думкою представника відповідачів, оскільки допитаний в якості свідка ОСОБА_18 пояснив суду про те, що йому як члену Президії ВФСТ «Колос» стало відомо про можливі зловживання з боку відповідача ОСОБА_3 приблизно в жовтні 2012 року, зокрема, й після того, як бухгалтерія товариства повідомила його про отримання коштів від продажу об’єктів нерухомості відповідачці ОСОБА_5 Перевірка фінансово-господарської діяльності товариства фактично почалася в грудні 2012 року з метою представлення її результатів на З’їзді ВФСТ «Колос» АПК України, який мав відбутися в березні 2013 року, а розпорядження про її призначення було видано після зміни Голови ВФСТ «Колос» АПК України та фактично вже після її проведення.

В цей же час, суд критично ставиться до заяви позивача за первісним позовом про заниження вартості об’єктів нерухомості в десять разів, що повинно мати наслідком визнання договору недійсним.

Так, матеріали справи містять звіт про незалежну оцінку вартості нерухомого майна, виконаний суб’єктом оціночної діяльності ОСОБА_31, що має сертифікат № 12152/11 від 05.07.2011 та свідоцтво оцінювача № 7859 від 14.05.2011, з якого вбачається, що вартість об’єкту оцінки станом на 01.07.2012 складає 442 200 грн.

При цьому в акті ревізії позивач зазначає про те, що балансова вартість нерухомості складає 605 тис. грн., а вартість продажу – 445 тис. грн. Ревізійна комісія рекомендувала Президії ВФСТ «Колос» АПК України прийняти рішення про проведення експертизи незалежної оцінки вартості вказаного нерухомого майна.

В цей же час, в матеріалах справи міститься фінансова звітність Ясінянської учбово-спортивної бази «Тиса» та аудиторський висновок про її достовірність станом на 31.07.2012, виконаний ТОВ «Рахів – аудит», що має свідоцтво про включення до реєстру суб’єктів аудиторської діяльності № 1123, виданий Аудиторською палатою України, з яких вбачається, що первинна балансова вартість об’єктів нерухомості дійсно складає 604 тис. грн., однак з урахуванням зносу, поточна балансова вартість складає 177 тис. грн.

Крім того, представником відповідачів було подано звіт про оцінку об’єктів нерухомості, виконаний суб’єктом оціночної діяльності ОСОБА_10, що має кваліфікаційне свідоцтво ЕО-16 від 30.03.2000 та свідоцтво про реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів № 4132 від 25.11.2002, з якого вбачається, що станом на 25.05.2013, вартість об’єктів складала 437815 грн.

За весь час розгляду справи позивачем не було надано до суду ані звіту про оцінку, ані експертизи оцінки вартості вказаного нерухомого майна, яку позивачу у 2013 році рекомендувала здійснити ревізійна комісія. Більше того, навіть виходячи з даних такої ревізії спростовується посилання позивача на заниження вартості продажу в 10 разів, з огляду на що суд приходить до висновку про недоведеність позивачем цієї обставини.

Крім того, позивач, будучи обізнаний із звітом суб’єкта оціночної діяльності ОСОБА_31 про вартість об’єктів нерухомості на момент їх продажу, що випливає з поданого самим же позивачем акту ревізії за понад 5 років, у встановленому законом порядку результати оцінки не оскаржив, що додатково, на думку суду, свідчить про безпідставність тверджень про заниження ціни угоди і підтверджується правовою позицією Верховного суду, викладеною в постановах від 21.02.2018 у справі № 486/707/16-ц, від 12.03.2018 у справі № 64/229, від 22.02.2018 у справі № 5023/5782/11 тощо.

Також, в ході розгляду справи, було встановлено, що відповідач ОСОБА_5 29.09.2012 сплатила на користь ВФСТ «Колос» АПК України повну вартість об’єктів нерухомості згідно укладеного договору, а 01.10.2012 між нею та позивачем було підписано акт прийому-передачі об’єктів нерухомості та акт про відсутність матеріальних претензій та проведений розрахунок, згідно яких ВФСТ «Колос» АПК України підтвердило відсутність до відповідача будь-яких претензій.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

З огляду на викладене, на думку суду, позивачем за первісним позовом не було доведено у належний спосіб заниження вартості об’єктів нерухомості під час їх продажу відповідачці ОСОБА_5, в цей час як відповідачі надали низку звітних документів, які спростовують твердження позивача, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Крім того, враховуючи, що вимога позивача про витребування майна з чужого незаконного володіння відповідача ОСОБА_6 є похідною від інших, в цій частині суд приходить до висновку про безпідставність цих позовних вимог.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_6 набула право власності на будівлі Ясінянської учбово-спортивної бази «Тиса» в результаті укладення договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 27.05.2013, який був посвідчений нотаріально та зареєстрований у державному реєстрі за № 921.

Згідно п. 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» під час розгляду позову про витребування майна відповідач, згідно зі статтею 388 ЦК, має право заперечити проти позову про витребування майна з його володіння шляхом подання доказів відплатного придбання ним цього майна в особи, яка не мала права його відчужувати, про що він не знав і не міг знати (добросовісний набувач).

В матеріалах справи міститься розписка ОСОБА_5 в тому, що нею, 24.05.2013, було отримано від ОСОБА_6 грошові кошти за продаж бази в розмірі 437815 грн. Крім того, судом досліджено податкову декларацію про майновий стан і доходи ОСОБА_5 за 2013 рік, з якої вбачається, що отримана від продажу нерухомості сума коштів була нею задекларована в повному обсязі і з неї були сплачені податки в розмірі 21895 грн.

Відповідачами за первісним позовом поміж інших заперечень проти задоволення позовних вимог було заявлено про сплив позовної давності на звернення ВФСТ «Колос» АПК України до суду. При цьому представник відповідачів, посилаючись на судову практику, посилався на те, що перебіг позовної давності для позивача розпочався з моменту вчинення кожного з оскаржуваних документів, оскільки юридична особа діє через свої органи і не є важливим, яка саме фізична особа обіймає певну посаду. Також звертав увагу на те, що допитані в якості свідків ОСОБА_19, ОСОБА_18, ОСОБА_26 повідомили суд, що про наявність оскаржуваних документів Президії ВФСТ «Колос» АПК України стало відомо в жовтні 2012 року, після отримання коштів від продажу об’єктів нерухомості на банківський рахунок, однак позов до суду було подано лише у березні 2016 із спливом трирічного строку позовної давності.

Суд не приймає дане посилання представника відповідачів, оскільки інститут позовної давності застосовується лише за наявності порушеного права особи. Тобто спочатку суд має встановити, чи є право позивача порушеним і лише в разі підтвердження застосувати позовну давність у разі її спливу і відсутньої заяви іншої сторони про поважність такого пропуску, яку суд визнає обґрунтованою.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про необхідність відмовити позивачу за первісним позовом у повному обсязі у зв’язку з недоведеністю позовних вимог.

Досліджуючи матеріали та обставини зустрічного позову ОСОБА_6 про визнання права власності на нежилі будівлі та зняття арешту з них, суд приходить до наступного висновку.

Так, відповідачем за первісним позовом ОСОБА_6 було пред’явлено зустрічний позов до ВФСТ «Колос» АПК України про визнання права власності та скасування арешту з Ясінянської учбово-спортивної бази «Тиса». Вказаний зустрічний позов мотивований тим, що нею за відплатним договором купівлі – продажу було придбано вказані об’єкти нерухомості у ОСОБА_5 З моменту придбання, нею частково здійснено ремонтні роботи, вона відкрито володіє та використовує вказану нерухомість. В цей же час, відповідач за зустрічним позовом ВФСТ «Колос» АПК України, не визнає законність надбання нею права власності на об’єкти та оскаржує його в судовому порядку.

Обґрунтовуючи свій зустрічний позов, ОСОБА_6 повідомляла, що їй відомо про те, що ВФСТ «Колос» АПК України в 2013 році звертався із аналогічними позовними заявами спочатку до Рахівського районного суду Закарпатської області, а потім до Корольовського районного суду міста Житомира з приводу продажу вказаної нерухомості. Не отримавши задоволення позовних вимог, ВФСТ «Колос» АПК України звертався до правоохоронних органів із заявами про незаконність продажу вказаної нерухомості. Вказана обставина їй відома, оскільки з часу набуття права власності на вказану нерухомість, на її адресу, неодноразово приїжджали працівники правоохоронних органів, розпитували про набуття права власності та просили надати пов’язані з цим документи.

У подальшому, в 2016 році, ОСОБА_6 у зв’язку з необхідністю подальшого поліпшення приміщень бази спробувала знайти інвестора, з метою отримання коштів на ремонт чи отримати кредит, внаслідок чого їй стало відомо, що одночасно з відкриттям провадження у даній цивільній справі 14.03.2016 слідчим суддею Дніпровського районного суду міста Києва у справі № 755/16511/14 в межах кримінального провадження № 420151000400002036 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 191 КК України, що розслідується за заявою ВФСТ «Колос» АПК України відносно ОСОБА_3, було накладено арешт на придбану нею нерухомість.

Вказана ухвала була оскаржена ОСОБА_6 в апеляційному порядку внаслідок чого 26.04.2016 Апеляційний суд міста Києва скасував ухвалу слідчого судді про накладення арешту, однак одночасно постановив нову ухвалу про накладення арешту на те саме нерухоме майно. ОСОБА_6 було оскаржено вказану ухвалу до ВСС України, який відмовив у відкритті касаційного перегляду.

Так, на думку ОСОБА_6 багаторічне оскарження з боку ВФСТ «Колос» АПК України її права власності на об’єкти нерухомості, а також накладений арешт унеможливлюють повноцінне використання об’єктів та порушують її право власності, оскільки вона не може розпоряджатися базою, зокрема залучити кошти для завершення ремонтних робіт.

Відповідач за зустрічним позовом ВФСТ «Колос» АПК України заперечив проти зустрічного позову в повному обсязі, посилаючись на ті ж обставини, що й у первісній позовній заяві, зокрема на те, що постанова Президії товариства, на підставі якої було відчужено об’єкти нерухомості є підробленою, адже таке питання не розглядалося на її засіданні. Крім того посилалися на те, що первинний договір купівлі-продажу має бути визнаний недійсним, що унеможливлює визнання за ОСОБА_6 права власності. Додатково, відповідач за зустрічним позовом зазначив те, що дане нерухоме майно вибуло поза його волею, а тому повинно бути витребуваним від ОСОБА_6

Також відповідач за зустрічним позовом заперечив проти скасування арешту, посилаючись на те, що його було накладено з метою забезпечення збереження речових доказів. Крім того власник чи титульний володілець майна питання про скасування арешту, накладеного у кримінальному провадженні повинен реалізовувати шляхом звернення до слідчого судді після звернення до суду з позовом про визнання права власності в порядку цивільного судочинства.

З огляду на викладене, відповідач за зустрічним позовом просив суд відмовити у його задоволенні у повному обсязі.

В цій частині вимог суд приходить до таких висновків.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

В матеріалах справи містяться договір купівлі – продажу та інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 3967522 від 27.05.2013 відповідно до яких 27.05.2013 ОСОБА_6 придбала у ОСОБА_5 будівлю спального корпусу, що має загальну площу 976,62 м.кв. та будівлю їдальні, що має загальну площу 466,12 м.кв., які знаходяться за адресою: Закарпатська область, Рахівський район, смт. Ясіня, вул. Івана Франка, 38 і розташовані на земельній ділянці площею 0,2539 кадастровий номер: 2123656200:09:001:0015.

За умовами п. 2.1. договору сторони домовилися, що продаж вчиняється за 437815 гривень 00 копійок.

Згідно п. 3.7. договору представник продавця стверджує, що відчужуване майно є особистою власністю продавця, що підтверджується заявою, яка призначена для зберігання в справах нотаріуса.

Згідно п. 4.2. договору право власності на нежитлову будівлю у покупця виникає з моменту державної реєстрації договору.

Вказаний договір був посвідчений приватним нотаріусом Рахівського районного нотаріального округу ОСОБА_8 та зареєстрований в реєстрі за № 921 27.05.2013.

За умовами п. 2.2. договору продавець підтверджує факт повного розрахунку за продану нежитлову будівлю і відсутність до покупця претензій фінансового характеру. Відповідно до досліджених судом розписки та податкової декларації продавця ОСОБА_6 сплатила кошти за купівлю нерухомості 24.05.2013.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК). Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Проте, якщо права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації, то право власності у набувача виникає з дня такої реєстрації відповідно до закону (стаття 334 ЦК) та з урахуванням положення про дію закону в часі на момент виникнення спірних правовідносин (стаття 5 ЦК).

З огляду на встановлені судом факти, позивач за зустрічним позовом довів набуття права власності на підставі правочину, що не заборонений законом і який за своєю формою відповідає вимогам, встановленим чинним законодавством, зокрема, щодо реєстрації права власності.

Щодо вибуття майна поза волею ВФСТ «Колос» АПК України суд приходить до висновку про наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов’язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами. З огляду на вищезазначене, дефекти в компетенції, обсязі повноважень виконавчого органу товариства, коли цей орган вступає в правовідносини із третіми особами можуть перебувати поза межами розумного контролю з боку третьої особи, не викликаючи в третьої особи обґрунтованих сумнівів у правомірності дій виконавчого органу товариства. Зважаючи на таке, на захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають із юридичними особами договори різних видів, припис абз. 2 ч. 3 ст. 92 ЦК України встановлює, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Вказаний висновок повністю підтверджується усталеною судовою практикою, зокрема правовими позиціями, висловленими Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 у справі № 910/24073/16, від 25.01.2018 у справі № 658/580/16-ц, Верховним Судом України в постановах від 13.03.2017 у справі № 760/8121/16-ц, від 27.04.2016 у справі № 6-62цс16, від 21.09.2016 у справі № 902/841/15 тощо.

При цьому з метою збереження прав та законних інтересів юридичної особи передбачено положення ч. 4 ст. 92 ЦК України, згідно якого якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

В рішенні від 15.09.2010 у справі № 6-25487св08 Верховним Судом України зазначено про те, що за змістом норми ст. 392 ЦК України цивільне право підлягає захисту в разі, коли сторони не перебувають між собою в зобов'язальних відносинах, і при цьому має місце його реальне оспорювання учасником цивільних відносин, унаслідок чого, власник майна не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з існуванням сумнівів або претензій щодо спірного майна з боку третіх осіб.

На думку суду, щонайменше третє звернення ВФСТ «Колос» АПК України до суду із позовними заявами в порядку цивільного судочинства, в яких оспорюється правомірність набуття права власності на об’єкти нерухомості Ясінянської учбово-спортивної бази «Тиса» беззаперечно свідчать про невизнання відповідачем за зустрічним позовом права власності ОСОБА_6 на вказані будівлі та оспорювання правомірності його набуття, що є підставою для захисту її цивільного права захисту, передбаченого ст. 392 ЦК України.

Відповідно до приписів ст. 41 ОСОБА_32 України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Аналогічні положення містить ст. 321 ЦК України.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.06.2016 № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 ЦПК України (в редакції до 15.12.2017) розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

За наявності кримінального провадження власник майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку.

За умовами п. 8 Постанови Пленуму оскільки позивач вправі об'єднати в одній позовній заяві кілька однорідних позовних вимог, пов'язаних між собою, в одному провадженні можуть розглядатись вимоги про визнання права власності на майно та зняття арешту з майна. При цьому якщо позивач є власником спірного майна, то вирішується вимога про зняття арешту з майна.

За умовами ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачає, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих ОСОБА_32 і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_13 України.

ОСОБА_32 і закони визначають ту межу, за яку держава не має переступати, і умови, за яких держава може втручатися у автономію особи і суспільства. Однак, найдосконаліша система законодавства залишиться без жодного впливу на суспільне життя, якщо судова система не забезпечує дієвість цього законодавства. Якщо судова система в цілому не виявляє такої здатності, то виконання завдань судочинства в кожному окремому випадку стає проблематичним.

Одне з основних завдань судової системи в демократичному суспільстві полягає у практичному забезпеченні гарантій автономії суспільства у найширшому розумінні цього слова: автономії думки, автономії громадської активності, приватних справ, автономії науки і бізнесу. Якщо судова система не забезпечує захист суспільства від втручання держави, зокрема, в особі правоохоронних органів, суспільство залишається беззахисним, і межі його свободи залежать лише від бажання і здатності уряду їх порушувати.

Стала практика Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/WestAllianceLimited» проти України» від 23 січня 2014 року) свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес (легітимну мету); чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» у питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

За змістом статті 16 ЦК України звертаючись до суду з позовом, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту. Порушене право може бути захищено у спосіб, хоча і непередбачений зазначеною нормою, законом чи договором, але такий, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим порушенням.

Одним із таких способів захисту порушених прав особи є визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція).

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його, справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Тобто, Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Однією з визначальних складових принципу захисту цивільних прав та інтересів судом є забезпечення гарантій права кожної людини на ефективний судовий захист.

Ефективний спосіб захисту передбачає реальну можливість захисту порушеного права.

Вказана правова позиція знаходить своє відображенні в судовій практиці Верховного суду, викладеній, зокрема, в постановах від 19.02.2018 у справі № 127/25848/15-ц, від 16.01.2018 у справі № 460/1254/15, від 14.03.2018 у справі № 696/323/17, від 25.01.2018 у справі № 127/10382/15-ц, від 08.02.2018 у справі № 127/25848/15-ц, від 16.01.2018 у справі № 243/5321/16-ц та багатьох інших.

Як зазначено у п. п. 48-49 постанови Колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у справі № 243/6674/17-к від 06.03.2018 практика кримінальних розслідувань часто ставить болючі питання щодо балансу між потребами розслідування і захистом прав осіб та інших цінностей суспільства. Але, незважаючи на можливі нагальні потреби розслідування заборона застосування катувань є безумовною, навіть якщо катування можуть сприяти розслідуванню і - іноді - спасінню життів. Примус до самовикриття є забороненим, хоча часто може сприяти розслідуванню. Втручання у таємницю сповіді неможливе, хоча таке втручання могло б дати вирішальні докази в розслідуванні. Суцільна дактилоскопія була б дуже дієвим способом контролю над злочинністю і неабияким полегшенням у розслідуванні злочинів, - але ціною свободи і приватності. У всіх цих випадках потреби розслідування не можуть стати виправданням для виходу держави за межі, визначені законодавством. Саме на судову систему покладено обов'язок забезпечити, аби дотримувався визначений в законі баланс між потребами розслідування і іншими суспільними цінностями.

При цьому положеннями ст. 5 ЦПК України в редакції, що дії з 15.12.2018 і є чинною на даний момент визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Крім того, в постанові від 09.02.2018 у справі № 912/555/17 Верховний Суд зазначив наступне. Конституційний Суд України у п.п.4.1. п.4 Рішення у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності ОСОБА_32 України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) по справі N 1-33/2004 від 2 листопада 2004 року, відмітив: "Відповідно до частини першої статті 8 ОСОБА_32 України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в ОСОБА_32 України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у Рішенні від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих ОСОБА_32 та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави."

Принцип верховенства права та справедливості є універсальним, як для кримінального, так і для господарського, адміністративного та цивільного судочинства.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що саме лише визнання за ОСОБА_6 права власності за результатами розгляду даної справи без скасування арешту, накладеного на її майно не може розглядатися як ефективний судовий захист, оскільки матиме для позивача за зустрічним позовом наслідком, незважаючи на задоволення позовних вимог в частині визнання права власності, необхідність повторно звертатися до іншого суду з метою практичної реалізації свого права власності, шляхом отримання можливості розпоряджатися нею.

Зважаючи на те, що стаття 36 Закону «Про судоустрій та статус суддів» передбачає, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом та забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, керуючись судовою практикою Верховного суду та Європейського суду з прав людини, суд приходить до висновку про можливість задоволення зустрічного позову в повному обсязі.

Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог за первісним позовом у повному обсязі та задоволення зустрічного позову в повному обсязі суд приходить до висновку до розподілення судових витрат наступним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Звертаючись із первісною позовною заявою, ВФСТ «Колос» АПК України сплатило судовий збір в розмірі 5512 грн. З огляду на відмову у задоволенні позовних вимог повністю, судовий збір за подання первісного позову покладається на позивача.

Звертаючись із зустрічним позовом ОСОБА_6 сплатила судовий збір в розмірі 4929,35 грн. З огляду на задоволення зустрічних позовних вимог повністю, судовий збір за подання зустрічного позову покладається на відповідача за зустрічним позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_4 в запереченнях на позовну заяву просив суд покласти на позивача судові витрати, пов’язані з представництвом адвокатами його інтересів у даному цивільному спорі в розмірі 26400,00 грн. На підтвердження понесених витрат та їх взаємозв’язком із даною справою, ОСОБА_4 надав копію договору від 20.05.2016 № 575 з адвокатським бюро «Прагнум» ОСОБА_12» з додатками, акт 1-ЖД від 07.06.2016 наданих послуг з детальним описом робіт (наданих послуг) та докази оплати гонорару. Оцінивши складність даної справи, обсяг наданих адвокатом послуг та час, витрачений на надання правничої допомоги, а також виходячи з розумності розміру погодинної оплати, суд приходить до висновку про покладення даних судових витрат на позивача.

Водночас, в подальшому, в ході розгляду справи ОСОБА_4 заявив клопотання про стягнення додаткових витрат на правничу допомогу в розмірі 14080,00 грн. додавши на підтвердження акт 2-ЖД, з якого вбачається, що перелік наданої правничої допомоги є тотожнім з переліком, вказаним в акті 1-ЖД, а тому суд в цій частині відмовляє у покладенні витрат на позивача через їх не доведення.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_5 в запереченнях на позовну заяву просила суд покласти на позивача судові витрати, пов’язані з представництвом адвокатами її інтересів у даному цивільному спорі в розмірі 23300,00 грн. На підтвердження понесених витрат та їх взаємозв’язком із даною справою, ОСОБА_5 надала копію договору від 17.05.2016 № 574 з адвокатським бюро «Прагнум» ОСОБА_12» з додатками, акт 1-ЖД від 08.06.2016 наданих послуг з детальним описом робіт (наданих послуг) та докази оплати гонорару. Оцінивши складність даної справи, обсяг наданих адвокатом послуг та час, витрачений на надання правничої допомоги, а також виходячи з розумності розміру погодинної оплати, суд приходить до висновку про покладення даних судових витрат на позивача.

Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_6 в запереченнях на первісну позовну заяву та в зустрічному позові просила суд покласти на ВФСТ «Колос» АПК України судові витрати, пов’язані з представництвом адвокатами її інтересів у даному цивільному спорі в загальному розмірі 25300,00 грн. На підтвердження понесених витрат та їх взаємозв’язком із даною справою, ОСОБА_6 надала копію договору від 10.05.2016 № 573 з адвокатським бюро «Прагнум» ОСОБА_12» з додатками, акти 1-ЖД від 11.07.2016 наданих послуг з детальним описом робіт (наданих послуг) та докази оплати гонорару. Оцінивши складність даної справи, обсяг наданих адвокатом послуг, врахувавши, що більшість гонорару була сплачена за підготовку зустрічної позовної заяви та час, витрачений на надання правничої допомоги, а також виходячи з розумності розміру погодинної оплати, суд приходить до висновку про покладення даних судових витрат на ВФСТ «Колос» АПК України.

При цьому суд бере до уваги те, що правова допомога ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 надавалася одним адвокатським бюро та спільними представниками, однак враховує, що інтереси кожного з цих учасників спору є різними, подані до суду процесуальні документи підписані представниками сторін і мають різний зміст та правове обґрунтування, тобто не є тотожними. Крім того, позивачем не оскаржувався розмір гонорару ані через його не співмірність, ані через представництво кількох відповідачів одним представником, тому суд вважає за можливе покласти витрати на правничу допомогу на позивача.

Також, представником відповідачів за первісним позовом було подано до суду клопотання про покладення на позивача витрат, що пов’язані з явкою до суду.

Так, згідно ч.ч. 1, 2 ст. 138 ЦПК України витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, та її представникові сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.

Так, представником відповідачів ОСОБА_2 до матеріалів справи надано доказ того, що ОСОБА_6 під час розгляду справи в суді. окрім описаних вище, понесла ще витрати в розмірі 3282 гривень, пов'язаних із прибуттям представника в судове засідання, які також підлягають до стягнення з ВФСТ "Колос" на користь ОСОБА_6

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76- 81, 89, 141, 263-265, 273, 354, 355, п.15.5 Перехідних положень ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні первісного позову Всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства "Колос" агропромислового комплексу України до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсною постанови президії ВФСТ "Колос" АПК України №13 від 27.01.2012 "Про надання дозволу на продаж нерухомого майна", визнання недійсною довіреності №2912 від 26.07.2012, визнання недійсним договору купівлі-продажу від 03.08.2012, витребування майна з чужого незаконного володіння - відмовити.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_2 до Всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства «Колос» АПК України про визнання права власності на нежилі будівлі та зняття арешту з них задовольнити.

Визнати за ОСОБА_6 ІПН:НОМЕР_1, мешканкою смт. Ясіня, вул. Бор- канюка 4/2, Рахівського району, Закарпатської області, право власності на будівлю санаторно-оздоровчого закладу Ясінянської учбово-спортивної бази «Тиса» №38, яка розташована в смт. Ясіня по вул. Івана Франка, Рахівського району, Закарпатської області, на земельній ділянці площею 0,2539 га., кадастровий номер якої: 2123656200:09:001:0015, вартістю 437815 (чотириста тридцять сім тисяч вісімсот п’ятнадцять) гривень.

Зняти арешт з будівлі санаторно-оздоровчого закладу Ясінянської учбово-спортивної бази «Тиса» №38, яка розташована в смт. Ясіня по вул. Івана Франка, Рахівського району, Закарпатської області на земельній ділянці площею 0,2539 га., кадастровий номер якої: 2123656200:09:001:0015, вартістю 437815 (чотириста тридцять сім тисяч вісімсот п’ятнадцять) гривень.

Стягнути з Всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства «Колос» АПК «України», ідентифікаційний код: 01287191 на користь ОСОБА_6, ІПН:НОМЕР_1, мешканки ІНФОРМАЦІЯ_1 33511 (тридцять три тисячі п’ятсот одинадцять) гривень 35 копійок судових витрат.

Стягнути з Всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства «Колос» АПК «України», ідентифікаційний код: 01287191 на користь ОСОБА_5, ІПН: НОМЕР_2, мешканки ІНФОРМАЦІЯ_2 № 138, Рахівського району, Закарпатської області 23 300 (двадцять три тисячі триста) гривень судових витрат.

Стягнути з Всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства «Колос» АПК «України», ідентифікаційний код: 01287191 на користь ОСОБА_4, смт. Ясіня, вул. Борканюка 4/2, Рахівського району, Закарпатської області 26 400 (двадцять шість тисяч чотириста) гривень судових витрат.

В стягненні з Всеукраїнського фізкультурно-спортивного товариства «Колос» АПК України на користь ОСОБА_4 14080 гривень судових витрат відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Апеляційного суду Закарпатської області або через Рахівський районний суд Закарпатської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 29 березня 2018 року.

Головуюча: Бліщ О.Б.