Постанова

Іменем України

21 березня 2018 року

м. Київ

справа № 595/1134/16-ц

провадження № 61-3591 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - приватне акціонерне товариство «Галіція Дистилері»

представники відповідача: МанойленкоКатерина Володимирівна, Дубровський Владислав Миколайович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Галіція Дистилері» на рішення Бучацького районного суду Тернопільської області у складі судді Гордєєва В. О. від 22 вересня 2016 року та рішення апеляційного суду Тернопільської області у складі колегії суддів: Хоми М. В., Козака І. О., Демковича Ю. Й., від 7 грудня 2016 року,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Галіція Дистилері» (далі - ПрАТ «Галіція Дистилері») про поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що наказом генерального директора ПрАТ «Галіція Дистилері» від 29 червня 2016 року № 50 його звільнено з посади виконавчого директора вказаного товариства на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, а саме: через відсутність на роботі 21 червня 2016 року більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин.

Позивач указував на те, що 21 червня 2016 року він був на роботі з 8 год. 00 хв. до 9 год. 30 хв., після чого виїхав у м. Тернопіль для зустрічі зі слідчим Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області (далі - ГУ ДФС у Тернопільській області) для надання пояснень щодо діяльності ПрАТ «Галіція Дистилері». Після вказаної зустрічі виїхав у м. Бучач, де з 15 год. 00 хв. до 17 год. 15 хв. перебував у Бучацькій міській раді Тернопільської області з питань своєї діяльності як депутата місцевої ради з метою узгодження порядку денного засідання земельної та будівельної комісії, членом якої він є.

За таких обставин вважав, що відсутність його на роботі була зумовлена поважними причинами, що виключає прогул.

З урахуванням зазначеного ОСОБА_4 просив скасувати наказ про його звільнення, поновити його на роботі у ПрАТ «Галіція Дистилері» на посаді виконавчого директора та стягнути з відповідача на його користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Бучацького районного суду Тернопільської області від 22 вересня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено. Скасовано наказ ПрАТ «Галіція Дистилері» від 29 червня 2016 року про звільнення та поновлено ОСОБА_4 на роботі в ПрАТ «Галіція Дистилері» на посаді виконавчого директора з 30 червня 2016 року. Стягнуто з ПрАТ «Галіція Дистилері» на користь ОСОБА_4 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача проведено із порушенням норм трудового законодавства, оскільки позивач був відсутній на робочому місці більше трьох годин 21 червня 2016 року з поважних причин, а саме: у зв'язку з його перебуванням у слідчого для надання пояснень у кримінальній справі та у зв'язку з перебуванням у Бучацькій міській раді з метою узгодження порядку денного засідання комісії ради, членом якої є позивач як депутат місцевої ради, а тому дійшов висновку про незаконність наказу про звільнення позивача та поновлення його на роботі.

Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 7 грудня 2016 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано, у цій частині ухвалено нове рішення. Стягнуто з ПрАТ «Галіція Дистилері» на користь ОСОБА_4 40 040 грн 70 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд апеляційної інстанції виходив із того, що стягуючи на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, суд не визначив та не вказав суму, яка підлягає стягненню.

Також судом апеляційної інстанції зазначено, що відсутність позивача на робочому місці з 9 год. 15 хв. протягом першої половини робочого дня зумовлена поважними причинами, враховуючи час його перебування в ГУ ДФС у Тернопільській області, час, витрачений позивачем на дорогу в обидві сторони, а також гарантований позивачу час для обідньої перерви. Разом із тим відсутність позивача на робочому місці з 15 год. 00 хв. до 17 год. 15 хв. у зв'язку з його перебуванням у Бучацькій міській раді, зумовлена неповажними причинами, однак така відсутність тривала менше ніж три години, тому звільнення позивача за прогул є незаконним.

У грудні 2016 року ПрАТ «Галіція Дистилері» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати вказані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій належним чином не досліджено обставин виклику ОСОБА_4 як свідка на допит до слідчого ГУ ДФС у Тернопільські області та його перебування 21 червня 2016 року у приміщенні ГУ ДФС у Тернопільській області.

Відповідач указував на те, що у повістці про виклик ОСОБА_4, виписаній слідчим 16 червня 2016 року, відсутня відповідна відмітка про явку ОСОБА_4 за викликом слідчого та його участі у слідчій дії, а тому ця повістка не є належним доказом поважності причин відсутності позивача на роботі з 9 год. 15 хв. 21 червня 2016 року.

Крім того, відсутність протоколу допиту свідчить про те, що слідчої дії проведено не було.

При цьому суд не дослідив маршрут позивача 21 червня 2016 року та не встановив, коли саме після 14 год. 00 хв. позивач повернувся до міста Бучач. Також суд не встановив, яким саме чином позивач використав час на обідню перерву: чи використав він такий час за призначенням і залишився у м. Тернополі, чи в цей час перебував у дорозі у напрямку до м. Бучач.

Крім того, витрачений час на дорогу з м. Тернополя до Бучацької міської ради у другій половині робочого дня не може вважатись часом, витраченим на дорогу назад до робочого місця.

З урахуванням указаних обставин відповідач вважав, що час відсутності позивача на робочому місці без поважних причин складає більше трьох годин, тому він звільнений за прогул на законних підставах.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

24 січня 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції в нескасованій частині та рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами попередніх інстанцій установлено, що наказом від 11 квітня 2006 року № 10 ОСОБА_4 був прийнятий на роботу в ЗАТ «Галспирт» на посаду генерального директора.

Згідно з наказом від 26 липня 2010 року № 83 ОСОБА_4 призначено на посаду виконавчого директора.

Наказом від 11 травня 2011 року № 58 ЗАТ «Галспирт» з 11 травня 2011 року перейменовано в ПрАТ «Галіція Дистилері».

Відповідно до наказу від 29 червня 2016 року № 50 ОСОБА_4 був звільнений з посади виконавчого директора на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України - за прогул без поважних причин, який мав місце 21 червня 2016 року. ОСОБА_4 був відсутній на робочому місці протягом робочого дня - 6 год. 45 хв.

Пунктом четвертим частини першої статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до пункту 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Таким чином, у пункті 4 статті 40 КЗпП України встановлено право роботодавця обрати стягнення у вигляді звільнення як за скоєння одного прогулу, так і у разі, коли прогули мають тривалий характер. Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з'ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.

Установлено, що згідно з актом, складеним ПрАТ «Галіція Дистилері», позивач 21 червня 2016 року був відсутній на роботі в період з 9 год 15 хв. до 17 год. 00 хв. (до кінця робочого дня). Загалом ОСОБА_4 був відсутній на робочому місці протягом робочого дня 6 год. 45 хв., не враховуючи встановленого на підприємстві часу перерви для відпочинку і харчування (з 13 год. 00 хв. до 14 год. 00 хв.)

Згідно з колективним договором у ПрАТ «Галіція Дистилері» тривалість робочого часу для усіх працівників з 08 год. 00 хв. до 17 год. 00 хв, перерва для відпочинку і харчування - з 13 год. 00 хв. до 14 год. 00 хв.

21 червня 2016 року ОСОБА_4 о 08 год. 00 хв. прибув на роботу та був присутній на робочому місці до 9 год. 15 хв., після чого виїхав у м. Тернопіль за викликом згідно з повісткою слідчого ГУ ДФС у Тернопільській області, для допиту як свідка у кримінальному провадженні № 32015210000000098. У повістці зазначено про необхідність з'явитися до слідчого на 11 год. 00 хв. 21 червня 2016 року за адресою: вул. Білецька, 1, м. Тернопіль.

З довідки від 13 вересня 2016 року № 3507/19-00-23 слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС у Тернопільській області вбачається, що ОСОБА_4 викликали 21 червня 2016 року на 11 год. 00 хв. для допиту як свідка у кримінальному провадженні № 32015210000000098, та згідно із записами у журналі обліку відвідувачів він перебував у приміщенні ГУ ДФС у Тернопільської області з 11 год. 07 хв. до 12 год. 52 хв.

Також установлено, що відстань між м. Бучач та м. Тернопіль складає близько 70 км.

Установивши вказані обставини та враховуючи час перебування позивача в ГУ ДФС у Тернопільській області та час, витрачений позивачем на дорогу в обидві боки, а також гарантований позивачу час для обідньої перерви, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відсутність позивача на робочому місці з 9 год. 15 хв. протягом першої половини робочого дня зумовлена поважними причинами, оскільки процесуальні норми зобов'язують особу прибути за викликом відповідного органу в зазначений ним день і час, тому в разі виклику працівника до правоохоронного органу роботодавець зобов'язаний звільнити його від роботи в цей час (статті 133-140 КПК України).

Доводи касаційної скарги про те, що суди не дослідили обставин перебування позивача 21 червня 2016 року у слідчого ГУ ДФС у Тернопільській області є безпідставними.

Оцінивши належним чином надані сторонами докази, суд апеляційної інстанції, установивши, що позивач повернувся з м. Тернополя до м. Бучач після 14 год. 00 хв. (з 11 год. 07 хв. до 12 год. 52 хв. - перебував у приміщенні ГУ ДФС у Тернопільської області, з 13 год. 00 хв. до 14 год. 00 хв. - перерва для відпочинку і харчування), а тривалість робочого дня встановлена до 17 год. 00 хв., дійшов правильного висновку про те, що час відсутності позивача на робочому місці без поважних причин (прогул) складає менше трьох годин.

Також суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивач був відсутній на робочому місці з 15 год. 00 хв. до закінчення робочого дня (17 год. 00 хв.) без поважних причин, оскільки перебування позивача у Бучацькій міській раді, членом якої він є, не є поважними причинами відсутності на робочому місці.

Отже, оскільки позивач не допустив прогулу 21 червня 2016 року, суди дійшли правильного висновку про визнання незаконним його звільнення за прогул і необхідність поновлення на займаній посаді.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та стягуючи з ПАТ «УкрСиббанк» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 40 040 грн 70 коп., суд апеляційної інстанції обґрунтовано керувався частиною другою статті 235 КЗпП України, а також Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Доводи касаційної скарги необґрунтовані, зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції (частина перша статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в нескасованій частині та рішення апеляційного суду - без змін.

Оскільки ухвалою суду касаційної інстанції від 29 грудня 2016 року було зупинено виконання оскаржуваних судових рішень до закінчення касаційного розгляду, а колегія суддів дійшла висновку про те, що відсутні підстави для їх скасування, тому виконання рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 22 вересня 2016 року та рішення апеляційного суду Тернопільської області від 7 грудня 2016 року підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Галіція Дистилері» залишити без задоволення.

Рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 22 вересня 2016 року в нескасованій частині та рішення апеляційного суду Тернопільської області від 7 грудня 2016 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 22 вересня 2016 року та рішення апеляційного суду Тернопільської області від 7 грудня 2016 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: О. В. Білоконь Є. В. Синельников С. Ф. Хопта Ю. В. Черняк