ПОСТАНОВА

Іменем України

21 березня 2018 року

Київ

справа №303/919/15-а

адміністративне провадження №К/9901/1161/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Мукачівської міської ради Закарпатської області на постанову Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 квітня 2015 року (суддя: Морозова Н.Л.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2015 року (судді: Улицький В.З., Гулида Р.М., Кузьмич С.М.) у справі №303/8919/15-а за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, Громадської організації «Народна Рада Мукачівщини», третя особа: «Еколого - натуралістичний центр м. Мукачева» до Мукачівської міської ради Закарпатської області про визнання незаконним та скасування рішення,

УСТАНОВИВ:

У лютому 2015 року позивачі звернулися до суду з позовом до Мукачівської міської ради, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просили:

1) визнати протиправними дії Мукачівської міської ради щодо прийняття рішення №1310 від 15 січня 2015 року «Про внесення змін у структуру, штат та чисельність виконавчих органів Мукачівської міської ради, комунальних установ та організацій» в частині абзацу 4 розділу VІІІ «про ліквідацію еколого-натуралістичного центру»;

2) визнати незаконним та скасувати рішення Мукачівської міської ради № 1310 від 15 січня 2015 року в частині абзацу 4 розділу VІІІ «про ліквідацію еколого-натуралістичного центру».

Постановою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2015 року, адміністративний позов було задоволено.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Скаргу мотивує тим, що судами необґрунтовано було проігноровано той факт, що оскаржуване рішення не порушує права позивачів.

Заперечення на касаційну скаргу від позивачів не надходили.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що на 70 позачерговій сесії 6-го скликання Мукачівської міської ради було прийнято Рішення № 1310 від 15 січня 2015 року «Про внесення змін у структуру, штат та чисельність виконавчих органів Мукачівської міської ради, комунальних установ та організацій». Згідно абзацу 4 розділу VІІІ вказаного вище рішення, Мукачівською міською радою вирішено з 01.06.2015 року ліквідувати Еколого-натуралістичний центр.

Рішенням Мукачівської міської ради 74 сесії 6-го скликання № 1382 від 26.03.2015 року «Про внесення змін у Рішення 70 позачерговій сесії 6-го скликання Мукачівської міської ради № 1310 від 15 січня 2015 року» внесено зміни у розділ VІІІ Рішення № 1310 від 15 січня 2015 року, а саме: абзац 4 викладено в наступній редакції: « з 01.06.2015 року Еколого-натуралістичнийцентр учнівської молоді Мукачівської міської ради Закарпатської області».

Вважаючи, що таке рішення Мукачівської міської ради порушує законні права та інтереси дітей на позашкільну освіту, позивачі звернулись до суду з даним адміністративним позовом.

Приймаючи рішення задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції, з мотивами якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що дії Мукачівської міської ради в частині прийняття Рішення щодо ліквідації позашкільного навчального закладу - «Еколого-натуралістичний центр учнівської молоді Мукачівської міської ради Закарпатської області» є протиправними, а прийняте в цій частині Рішення незаконним, оскільки не відповідає основним засадам державної політики у сфері освіти та порушує статті 53 Конституції України та 31 Конвенції ООН про права дитини1989 року, що призвело до порушення гарантованих конституцією та законами України прав дітей на здобуття позашкільної освіти.

Проте, колегія суддів Верховного Суду вважає такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

Згідно із статтею 14 Закону України «Про освіту», в редакції на час виникнення спірних правовідносин, місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування здійснюють державну політику в галузі освіти і в межах їх компетенції забезпечують розвиток мережі навчальних закладів та установ, організацій системи освіти, зміцнення їх матеріальної бази, господарське обслуговування, створюють належні умови за місцем проживання для виховання дітей, молоді, розвитку здібностей, задоволення їх інтересів.

Відповідно до частини другої статті 10 Закону України «Про позашкільну освіту» від 22.06.2000 №1841-ІІІ, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон №1841-ІІІ) державне управління позашкільною освітою здійснюють органи місцевого самоврядування.

Реорганізація і ліквідація позашкільних навчальних закладів комунальної форми власності здійснюється за рішенням сесії місцевої ради, державної і приватної форм власності - за рішенням засновника (засновників) (частина сьома статті Закону №1841-ІІІ).

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій аналізували порядок та підстави прийняття оскаржуваного рішення, констатували допущення Мукачівською міською порушення гарантованих конституцією та законами України прав дітей на здобуття позашкільної освіти, однак не дослідили, які саме права позивачів було порушено шляхом прийняття оскаржуваного рішення.

Так, з матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи відповідач неодноразово наголошував на тому, що позашкільний навчальний заклад «Еколого-натуралістичний центр м. Мукачева» ліквідовано з 01.06.2015 року, тобто після закінчення навчального року.

Разом з тим, рішенням Мукачевської міської ради від 30 квітня 2015 року створено новий позашкільний навчальний заклад, - Мукачевський центр позашкільної освіти, відомості про який 05.06.2015 були внесені до Єдиного державного реєстру про проведення державної реєстрації юридичної особи.

Таким чином, право дітей на позашкільну освіту збережено.

Однак, судами вказані обставини не досліджувались. Так само як і не досліджувалось питання, чи дійсно діти позивачів відвідували заняття у Еколого - натуралістичному центрі м. Мукачева та чи передбачає новостворений позашкільний заклад зменшення якості, кількості, порядку та умов надання послуг в сфері позашкільної освіти.

В контексті наведених обставин Верховний Суд зауважує наступне.

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, тобто предметом оскарження можуть бути тільки акти, які породжують правовідносини, змінюють або припиняють їх.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 4 КАС України, позивачем є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Тобто необхідними умовами для набуття особою права на судовий захист є: безпосередня участь цієї особи (позивача у справі) в переданих на вирішення до адміністративного суду публічно-правових відносинах; володіння позивачем у цих відносинах певним обсягом прав; здійснення неправомірного зазіхання державою на ці права позивача у спірних правовідносинах, внаслідок чого належні позивачеві права мають бути порушеними. Наявність цих ознак є обов'язковою умовою для одержання особою захисту порушення прав та здійснення державою примусової сили для захисту шляхом прийняття адміністративним судом відповідного рішення.

Таким чином, особа може одержати захист своїх прав в судовому порядку лише в тому випадку, якщо ця особа є учасником відповідних відносин, спір в яких переданий на вирішення суду, і в цих відносинах певним чином були порушені, не визнані або оспорені права цієї особи. В іншому випадку особа не є носієм порушеного права, а отже, не є суб'єктом права на судовий захист.

У будь-якому разі обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення його порушених прав, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.

Проте, в даному випадку позивачами не надано, а судами не встановлено чи є обраний позивачами спосіб захисту ефективним та спрямованим на відновлення їх порушених прав.

В свою чергу, вказані обставини мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ч. 2 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до пунктів 1, 3 ч. 2 ст. 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Таким чином, неповне з'ясування судами дійсних обставин справи та допущені порушення норм процесуального права є підставою для скасування ухвалених рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 343, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Мукачівської міської ради Закарпатської області задовольнити частково.

Постанову Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 29 квітня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2015 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.

Головуючий суддя: І.Л. Желтобрюх

Судді: О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець