ПОСТАНОВА
Іменем України
21 березня 2018 року
Київ
справа №808/1056/16
адміністративне провадження №К/9901/11674/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,
розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 21 червня 2016 року (суддя: Садовий І.В.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2016 року (судді: Шальєва В.А., Білак С.В., Олефіренко Н.А.) у справі №808/1056/16 за позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 21 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2016 року, адміністративний позов ОСОБА_2 залишено без розгляду на підставі ст.100 КАС України( в редакції чинній на постановлення оскаржуваних рішень), - у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати їх рішення та направити справу для продовження розгляду. В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що неправомірно був позбавлений права на судовий розгляд та вважає, що грошова винагорода за сумлінну безперервну працю в органах державної влади понад 10 років є складовою заробітної плати працівника, а тому в силу приписів частини другої ст. 233 КЗпП України вона не обмежена будь-яким строком звернення до суду щодо стягнення такої винагороди.
В запереченнях на касаційну скаргу відповідач, на противагу наведеному зазначив, що грошова винагорода державним службовцям за сумлінну безперервну працю не входить до складу заробітної плати державного службовця, а є окремою разовою заохочувальною виплатою, з огляду на що суди дійшли обґрунтованого висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин положень статті 99 КАС України, а тому правові підстави до скасування судових рішень відсутні.
Запорізький окружний адміністративний суд, залишаючи позовні вимоги без розгляду, виходив з того, що позивач пропустив строк, встановлений частиною другою статті 99 КАС України, в редакції чинній на момент звернення до суду в березні 2016 року.
Зазначена позиція підтримана Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив ухвалу суду першої інстанції без змін.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
За змістом частини третьої статті 99 КАС України в редакції, чинній на момент звернення до суду з цим позовом, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Пропущення строку звернення до адміністративного суду відповідно до статті 100 вказаного Кодексу є підставою для залишення адміністративного позову без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
Як встановлено судами, позивач з вересня 2002 року по 14 березня 2013 року працювала в Токмацькому районному суді Запоріжської області на посадах: секретаря судового засідання, консультанта суду та керівника апарату вказаного суду.
Посади, які займала позивач в Токмацькому районному суді Запоріжської області, відносяться до посад державної служби.
Загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті. на час виникнення спірних правовідносин визначав Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року N 3723-XII (далі - Закон від 16 грудня 1993 року N 3723-XII).
Верховний Суд України в постанові від 16 листопада 2013 року (справа № 21-389а13) дійшов висновку, що перебування особи на державній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю, а тому суд повинен керуватися, в тому числі, і положеннями частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, яка визначає право звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами, необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат (п. 2.1 мотивувальної частини Рішення КСУ від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013).
Відповідно до статті 33 Закону від 16 грудня 1993 року N 3723-XII заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплат за ранги, надбавок за вислугу років на державній службі та інших надбавок. Посадові оклади державних службовців установлюються залежно від складності та рівня відповідальності виконуваних службових обов'язків. Умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі статтею 34 Закону N 3723-XII за сумлінну безперервну працю в державних органах, зразкове виконання трудових обов'язків державним службовцям видається грошова винагорода в розмірі та порядку, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 року N 212 (чинною на час виникнення спірних правовідносин) затверджено Порядок видачі грошової винагороди державним службовцям за сумлінну безперервну працю в органах державної влади, зразкове виконання трудових обов'язків (далі - Порядок), пунктом 1 якого встановлено, що грошова винагорода державним службовцям за сумлінну безперервну працю в органах державної влади, зразкове виконання трудових обов'язків (далі - грошова винагорода) видається особам, які пропрацювали безперервно на посадах державних службовців в одному або кількох органах державної влади не менше ніж 10 років.
Пунктом 2 Порядку передбачено, що грошова винагорода видається один раз на п'ять років за умови зразкового виконання посадових обов'язків та відсутності порушень трудової дисципліни з урахуванням щорічної оцінки виконання державним службовцем покладених на нього завдань та обов'язків.
Відповідно до пункту 4 Порядку сума грошової винагороди включається до фонду оплати праці та відповідно до законодавства враховується під час визначення бази (об'єкта) для оподаткування, для нарахування страхових внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування та збору до Пенсійного фонду.
Таким чином, грошова винагорода за сумлінну безперервну працю в органах державної влади понад 10 років є державною гарантією державного службовця та входить до складу його заробітної плати.
Застосовуючи до спірних правовідносин положення статей 99, 100 КАС України, чинного на момент звернення до суду, суди попередніх інстанцій при вирішенні даного спору вищевказаних положень законодавства не врахували та помилково залишили позовні вимоги ОСОБА_2 без розгляду.
В силу частини першої статті 353 КАС України, підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
З огляду на викладене, ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 21 червня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2016 року необхідно скасувати, а справу направити на продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 21 червня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2016 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.
Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх
Судді: О.В. Білоус
Т.Г. Стрелець
