Провадження № 2/727/166/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2018 року Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі:

головуючого судді Смотрицького В.Г.

при секретарі Вальчук М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернівці справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю «Салон «Наталі», третя особа на стороні відповідачів з самостійними вимогами щодо предмету спору ОСОБА_5, про визнання правочинів недійсними, про повернення майна у спільну сумісну власність, та за позовом третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання майна спільною власністю, -

встановив:

Позивач звернувся до Шевченківського районного суду м. Чернівці з позовом до відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_1, ТОВ «Салон «Наталі», третя особа на стороні відповідачів з самостійними вимогами щодо предмету спору ОСОБА_5, про визнання недійсними протоколу №1 від 01.07.2014року установчих загальних зборів учасників ТОВ «Салон «Наталі» та протоколу №2 від 15.10.2014року загальних зборів учасників ТОВ «Салон «Наталі», щодо передачі у власність товариства нерухомого майна, недійсними свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 04.09.2014року, видане на ТОВ «Салон «Наталі», акт прийому передачі-майна від 29.10.2014р. та свідоцтво про право власності не нерухоме майно від 30.10.2014року видане на ім'я ОСОБА_1, застосувавши наслідки визнання правочинів недійсними та повернення майна у спільну сумісну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Позивач посилався на те, що 03.09.1988р. він з ОСОБА_2 уклали шлюб, який був розірваний 14.08.2014р. рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці.

В тексті позовної заяви ініціатора розірвання шлюбу - ОСОБА_2 зазначено (це відображено, зокрема, в описовій та мотивувальній частинах судового рішення), що сторони протягом тривалого часу (останніх п'яти років) до звернення ОСОБА_2 із позовом про розірвання шлюбу проживали окремо та не вели спільного господарства.

Під час шлюбу ними спільно було набуто нерухоме майно - житлові квартири в АДРЕСА_1, АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3.

Право власності на все це майно було зареєстроване за відповідачем ОСОБА_2 і відповідно до ст. ст. 60, 61 СК України є їх спільною сумісною власністю.

У 2006 році ОСОБА_2 змінила цільове призначення квартири АДРЕСА_2 та стала використовувати її в своїй підприємницькій діяльності.

Оскільки вони з ОСОБА_2 не дійшли згоди щодо вирішення майнових питань, він звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання, у відповідності до ст. 70 СК України, права власності на 1/2 ідеальну частку в спільному майні подружжя.

Під час розгляду справи за вказаним позовом Шевченківським районним судом (справа № 727/4873/15-ц, провадження № 2/727/1534/15), йому стало відомо, що два з трьох об'єктів нерухомості, які є предметом спору, а саме - квартира № 3 та нежитлове приміщення АДРЕСА_2 - відчужені ОСОБА_2 восени 2014 року без його відома та згоди.

Відповідно до акту прийому-передачі нерухомого майна у власність ТОВ «Салон «Наталі» від 01.07.2014 р. ОСОБА_2, з метою формування статутного капіталу в обмін на корпоративні права, передано у власність ТОВ «Салон «Наталі» нежитлове приміщення салону-магазину, загальною площею 78,10кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_2. Право власності на вказане приміщення зареєстроване за ТОВ «Салон «Наталі».

Крім того, відповідно до акту прийому-передачі нерухомого майна у власність ТОВ «Салон «Наталі» від 15.10.2014 р. ОСОБА_2, з метою формування статутного капіталу в обмін на корпоративні права, передано у власність ТОВ «Салон «Наталі» квартиру АДРЕСА_3.

Пізніше вказаний об'єкт нерухомості переданий ТОВ «Салон «Наталі» у власність ОСОБА_3, згідно акту прийому - передачі та видано на її ім'я свідоцтво про право власності від 30.10.2014р.

Посилаючись на положення ст.ст. 60, 65, 68 СК України майно, ст. 369 ч. 3 ст.368 ЦК України, позивач стверджує, що ОСОБА_2, в період, коли вони проживали окремо та не вели спільне господарство, без його згоди вчинила правочини, що підлягали державній реєстрації, розпорядившись спільним сумісним майном подружжя без необхідних повноважень, всупереч інтересам іншого співвласника та в порушення норм сімейного і цивільного законодавства.

Зазначаючи про рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 23.03.2017р. по справі №727/330/16-ц, яке було залишено без змін ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 06.06.2017р. позивач наголошував також на тому, що 01.07.2014р. протоколом №1 установчих загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Салон «Наталі», ОСОБА_2 та ОСОБА_5 вирішили, що ОСОБА_2 з метою формування статутного капіталу ТОВ «Салон «Наталі» передає у власність ТОВ «Салон «Наталі» в якості майнового внеску статутного капіталу в обмін на корпоративні нежитлове приміщення салону-магазину, розташовано за адресою: АДРЕСА_2, що належить ОСОБА_2 на праві власності.

15.10.2014р. протоколом № 2 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Салон «Наталі», ОСОБА_2 та ОСОБА_5 вирішили, що ОСОБА_2 з метою формування статутного капіталу ТОВ «Салон «Наталі» передає у власність ТОВ «Салон «Наталі» в якості майнового внеску статутного капіталу в обмін на корпоративні права квартиру АДРЕСА_3, та належить ОСОБА_2 на праві власності.

Просив ухвалити рішення, яким : визнати недійсними протокол №1 установчих загальних зборів учасників ТОВ «Салон «Наталі» від 01.07.2014р., яким прийнято рішення про передачу ОСОБА_2 у власність ТОВ «Салон «Наталі» нежитлового приміщення салону-магазину, розташовано за адресою: АДРЕСА_2 та видане на підставі зазначеного протоколу свідоцтво на ім'я ТОВ «Салон «Наталі» про право власності на нерухоме майно від 04.09.2014 р., застосувавши наслідки визнання правочину недійсними та повернувши вказане майно у спільну сумісну власність ОСОБА_2 та ОСОБА_1

- визнати недійсними протоколом №2 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Салон «Наталі» від 15.10.2014р., яким прийнято рішення про передачу ОСОБА_2 у власність ТОВ «Салон «Наталі» квартиру АДРЕСА_3, акт від 29.10.2014 року прийому-передачі від ТОВ «Салон «Наталі» квартири АДРЕСА_3 у власність ОСОБА_1, у зв'язку із її виходом зі складу учасників Товариства та видане на підставі зазначених протоколу та акту свідоцтво на ім'я ОСОБА_1 про право власності на нерухоме майно від 30.10.2014р., застосувавши наслідки визнання правочинів недійсними і повернути вказане майно у спільну сумісну власність ОСОБА_2 та ОСОБА_1

Третя особа на стороні відповідачів ОСОБА_5 подав до суду зустрічний позов посилаючись на те, що він є приватним підприємцем з 2000 року. З метою досягнення спільних інтересів та на виконання домовленості щодо спільної діяльності, він ОСОБА_2 підшукували приміщення для здійснення у ньому діяльності з пошиття та прокату весільного вбрання.

Знайшовши квартиру вони домовились між собою, що договір купівлі-продажу буде оформлено на ОСОБА_2, що і було виконано - квартира АДРЕСА_2, загальною площею 74,9кв.м., була оформлена на ОСОБА_2 08.12.2001 року. Квартира була придбана за 12059грн., як вбачається з умов договору купівлі-продажу.

17.12.2001 року між ними було укладено договір про спільну діяльність.

28.12.2001 року між ними укладено договір оренди даного приміщення (безоплатний). На виконання домовленостей досягнутих між ним та ОСОБА_2, ОСОБА_5 одержавши нотаріально завірену згоду відповідачки зайнявся реконструкцією та ремонтом квартири АДРЕСА_2.

Відповідно до рішення виконкому Чернівецької міської ради від 05.02.2002р. №88/3, за нотаріально посвідченою заявою-згодою ОСОБА_2, ОСОБА_5 було дозволено переобладнання під салон-магазин квартири АДРЕСА_2, яка знаходиться на першому поверсі і належить ОСОБА_2.

Замовивши та одержавши у 2002 році робочий проект № 6/02 щодо реконструкції квартири АДРЕСА_2, він провів її реконструкцію та необхідні ремонтні роботи.

Внаслідок проведених ним зазначених вище робіт вартість приміщення збільшилася майже у 6 разів і станом на липень 2002 року становила 83 055грн., що стверджується звітом про оцінку майна.

03.06.2002 року Чернівецькою обласною СЕС, підприємцю ОСОБА_5 було видано заключення №75 по робочому проекту реконструкції квартири АДРЕСА_2.

09.09.2002 року актом Державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію, за участю забудовника ОСОБА_5 та власника ОСОБА_2, нежитлове приміщення було прийнято в експлуатацію салон-магазин по АДРЕСА_2 - 8/100 частин, вартістю 83 055грн.

Взамін договору купівлі-продажу від 08.12.2001року, на виконання рішення Чернівецького міськвиконкому від 15.10.2002 року №454/12, ОСОБА_2 одержала свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення (салон-магазин) - 8/100 частин, розташований в АДРЕСА_2, та в цілому складається з нежитлових приміщень загальною площею 78,1кв.м. Зазначає, що іактичними власниками цього приміщення стали ОСОБА_5 та ОСОБА_2, відповідно до укладеної між ними угоди про спільну діяльність.

12.11.2002 року ОСОБА_5 одержано висновок Чернівецької обласної державної СЕС №282 про надання дозволу на початок роботи весільного салону «Наталі» по реалізації весільного та вечірнього вбрання, приватного підприємця ОСОБА_5, розташований в АДРЕСА_2.

Внаслідок капіталовкладення з його боку площа приміщення збільшилася з 74,9кв.м. до 78,1кв.м., і він, ОСОБА_5 став її співвласником, відповідно до зазначеного договору та акту розподілу результатів спільної діяльності від 09.09.2002р.

До цього часу його право власності на це приміщення не порушувалося, він продовжував ним користуватись та розпоряджатись спільно із ОСОБА_2 як співвласник.

ОСОБА_2 не заперечує того факту, що він є співвласником салону магазину «Наталі», однак її колишній чоловік відповідач ОСОБА_1, вважає це майно тільки спільною власністю подружжя та не визнає що внаслідок капіталовкладень з його боку, після реконструкції і проведення ремонтних робіт, згідно норм права та угоди укладеної між ним та ОСОБА_2 він є співвласником спірного приміщення.

Невизнання ОСОБА_1 того факту, що він є співвласником спірного нерухомого майна вбачається у його позовних вимогах, які є предметом спору даного цивільного процесу, зокрема, він просить повернути майно у спільну сумісну власність тільки його і його колишньої дружини ОСОБА_2, в той час ОСОБА_5 також є співвласником даного нерухомого майно.

Так, статтею 23 КпШС України, 1969року, який був чинний на той час, передбачено, що майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. При укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Оскільки укладення договору про спільну діяльність мало місце у 2001 році, підписання акту розподілу результатів спільної діяльності у 2002році, переобладнання приміщення у 2002 році, так як і його використання для функціонування салону-магазину відбувалося за діючих на той час норм сімейного права, відповідно ці дії відбувалися за згодою другого з подружжя, зокрема - ОСОБА_1

ОСОБА_1 ніколи не користувався цим приміщенням і завжди знав, що ним користуємося тільки я, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 спільно, і жодного разу не заперечував проти цього, отже був згідний із тим фактом, що після реконструкції ОСОБА_5 став співвласником даного майна. Рішення міської ради про надання згоди ОСОБА_5 на проведення реконструкції квартири, ОСОБА_1 не оспорював.

Відповідно до ст.12 Закон України «Про власність» від 07.02.1991р.(який був чинний на час укладення договору про спільну діяльність та реконструкцію квартири у нежитлове приміщення) Праця громадян є основою створення i примноження їх власності (ч.1). Громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.

Статтею 13 зазначеного закону, визначено, що Об'єктами права приватної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

Згідно ст.17 Закону України «Про власність», передбачено, що Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі (ч.2).

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ч.1). Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ч.1 ст. 355 ЦК України, Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Частина 4 ст. 355 ЦК України визначає, що Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Відповідно до п.6.1 та 7.1 договору про спільну діяльність від 17.12.2001року майно створене або набуте Сторонами внаслідок спільної діяльності, складає їх спільну часткову власність. Кожній із сторін договору виділяється у власність по ? частині нежитлового приміщення салону-магазину по АДРЕСА_2, яке знаходиться на першому поверсі.

Відповідно до 2 ст. 357 ЦК України, якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна. Відповідно до договору про спільну діяльність від 17.12.2001р. та акту (протоколу) розподілу результатів спільної діяльності від 09.09.2002 року, загальна фактична вартість будівельно-монтажних робіт, виконані силами та за рахунок підприємця ОСОБА_5 склали 154 549,70грн. (що відповідало 29 000дол.США), і, відповідно моя частка становить - ? частини (50%) нежитлового приміщення салону магазину салону магазину по АДРЕСА_2 загальною площею 78,10кв.м.

Окрім того, зазначає, що він користувався приміщенням на підставі договорів оренди, укладених між ним та ОСОБА_2 28.12.2001року та 01.01.2003року. Зазначені договори не передбачали здійснення плати за користування приміщенням.

На час укладення цього договору правовідносини сторін договору регулювалися главою 27 ЦК Української РСР 1963 року (Безоплатне користування майном).

З 1 січня 2004 року набрав чинності ЦК України 2003 року. Відповідно до частини четвертої Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що продовжують існувати після набрання ним чинності.

Оскільки права і обов'язки сторін за договором оренди продовжують існувати і після набрання чинності ЦК України 2003 року, то до правовідносин, які виникли з цього договору, слід застосовувати положення глави 60 ЦК України (Позичка).

Згідно статті 827 ЦК України за договором позички одна сторона безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні річ для користування протягом встановленого строку. Якщо сторони не встановили строку користування річчю, він визначається відповідно до мети користування нею (стаття 831 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 827 ЦК України до договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу, яка містить загальні положення про найм (оренду) та якою, зокрема, встановлено переважні права наймача перед іншими особами.

Частини друга статті 777 ЦК України передбачає наявність переважного права у наймача, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, перед іншими особами на придбання речі, у разі її продажу.

Проведений аналіз дає можливість дійти до висновку, що за своєю правовою природою договір позички в силу безоплатного характеру не є договором оренди, але до нього застосовують положення Кодексу про найм (оренду), зокрема і положення статті 777 ЦК України.

Окрім того, згідно частини четвертої статті 778 ЦК України, якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зазначена правова позиція викладена у постанові ВСУ від 30.03.2016р.

Як вбачається із договору оренди та договору про спільну діяльність ОСОБА_5 було надано у користування житлове приміщення для реконструкції під нежитлове салон-магазин.

09.09.2002 року актом Державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію, за участю забудовника ОСОБА_5 та власника ОСОБА_2, було прийнято в експлуатацію нежитлове приміщення - салон-магазин, загальною площею 78,10кв.м., по АДРЕСА_2 - 8/100 частин. Отже ОСОБА_5 внаслідок поліпшення та реконструкції житлового приміщення у нежитлове за згодою відповідача ОСОБА_2 було створено нове майно, співвласниками якого вони з нею стали. Розмір часток відповідає вартості їх витрат на поліпшення приміщення та з урахуванням договору про спільну діяльність становить по ? частці у кожного.

Будучи співвласником ? частки салону-магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1», по АДРЕСА_2 він погодився із тим, щоб це нежитлове приміщення було передано до статутного фонду ТОВ «Салон «Наталі» співзасновником якого є він та ОСОБА_2

Обставини того, що внаслідок капіталовкладень та проведення робіт з реконструкції та ремонту квартири АДРЕСА_2, було створено нову річ - нежитлове приміщення салон-магазин по АДРЕСА_2, власником ? частки якого він став, встановлені рішеннями Шевченківського районного суду м. Чернівці від 01.08.2016 року за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визначення розміру часток у власності, а також рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24.01.2017 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про стягнення коштів за утримання ? частки нерухомого майна, які набрали законної сили і є в матеріалах справи.

Окрім того, та обставина, що зазначеним нерухомим майном користувалися лише він, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 для здійснення підприємницької діяльності, що ОСОБА_1 даний об'єкт не використовував, а також, що його частка у цьому майні не визначена, встановлено рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 12.06.2017 року, яке набрало законної сили та є в матеріалах справи.

Просив визнати, що нежитлове приміщення - салон-магазин, загальною площею 78,10кв.м., розташований у АДРЕСА_2 - 8/100 частин є спільним майном подружжя ОСОБА_2 і ОСОБА_1 та ОСОБА_5, розмір часток яких складає: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - ? частки та ОСОБА_5 - ? частки.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала і в своїх поясненнях підтвердила обставини, зазначені в позовній заяві, зустрічний позов ОСОБА_5 не визнала і просила відмовити в його задоволенні з підстав, викладених нею у відзиві на позов.

Представник відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ТОВ «Салон «Наталі» - позов не визнала, просила відмовити в його задоволенні і в своїх поясненнях підтвердила обставини, ви кладені у власних запереченнях. Зустрічний позов ОСОБА_5 визнала і не заперечувала проти його задоволення.

Представник третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_5 в судовому засіданні підтримав позовні вимоги ОСОБА_5, в своїх поясненнях підтвердив обставини, зазначені у зустрічний позовній заяві, позов ОСОБА_1 не визнав та просив відмовити у їх задоволенні за безпідставністю.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі, суд вважає позов ОСОБА_1 підлягає до задоволення частково, а позов третьої особи з самостійними вимогами ОСОБА_5 підлягає до задоволення повністю у зв'язку з наступним.

Судом встановлено, що 03.09.1988 р. між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено шлюб.

08.12.2001р. між ОСОБА_4 (Продавець) з однієї сторони та ОСОБА_2 (Покупець) з другої сторони, укладено договір купівлі- продажу квартири АДРЕСА_2. Згідно договору купівлі- продажу квартира була придбана за 12 059грн.

17.12.2001р. між ОСОБА_2 і приватним підприємцем ОСОБА_5 укладено Договір про спільну діяльність, згідно умов якого (п.п. 1, 2, 3, 5, 6, 7 Договору), сторони домовилися спільно діяти для досягнення наступної мети: переобладнання під салон-магазин квартири АДРЕСА_2. При цьому внесок ОСОБА_5 у спільну діяльність, який полягав у професійних навичках та грошових коштах, оцінено в 100 000 грн., а внесок ОСОБА_2, який полягав у внесенні квартири АДРЕСА_2, оцінено у 80 000 грн.

В п. 7.1 розділу «Розподіл результатів спільної діяльності» Договору зазначено, що нежитлове приміщення салону-магазину по АДРЕСА_2 підлягає поділу кожній із сторін по 1/2.

28.12.2001 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладено договір оренди даного приміщення (безоплатний).

05.02.2002р. рішенням виконкому Чернівецької міської ради №88/3, за нотаріально посвідченою заявою-згодою ОСОБА_2, підприємцю ОСОБА_5 дозволено переобладнати під салон-магазин квартиру АДРЕСА_2, яка розташована на першому поверсі будинку і належить ОСОБА_2.

У 2002 році ОСОБА_5 замовлено та одержано робочий проект № 6/02 щодо реконструкції квартири АДРЕСА_2.

03.06.2002 року Чернівецькою обласною СЕС, підприємцю ОСОБА_5 було видано заключення №75 по робочому проекту реконструкції квартири АДРЕСА_2.

09.09.2002 року актом Державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію, за участю забудовника ОСОБА_5 та власника ОСОБА_2, було прийнято в експлуатацію нежитлове приміщення салон-магазин по АДРЕСА_2 - 8/100 частин, вартістю 83 055грн.

09.09.2002р. підприємець ОСОБА_5 та ОСОБА_2 склали Акт (протокол) розподілу результатів спільної діяльності по договору про спільну діяльність від 17.12.2001р., згідно якого сторони підтвердили виконання укладеного сторонами Договору про спільну діяльність та досягнення спільної мети переобладнання під салон-магазин квартири АДРЕСА_2.

Підписанням цього Акту сторони підтвердили, що будівельно-монтажні роботи, які виконані силами та за рахунок підприємця ОСОБА_5, відповідають робочому проекту та виданим технічним умовам, а їх загальна фактична вартість склала 154 549,70 грн., що дорівнює 29000 дол. США по курсу НБУ.

Відповідно до п. 7.1 укладеного договору про спільну діяльність від 17.12.2001р. у власність кожної з сторін - підприємця ОСОБА_5 та ОСОБА_2 переходить по 1/2 частині нежитлового приміщення салону- магазину по АДРЕСА_2, загальною площею 78,10 кв.м (без його реального поділу в натурі), що підтверджується копією акту.

23.10.2002р. виконкомом Чернівецької міської ради, на підставі рішення Чернівецької міської ради від 15.10.2002 р. № 454/12, взамін договору купівлі-продажу від 08.12.2001 р., ОСОБА_2 видано на її ім'я Свідоцтво про право приватної власності на 8/100 будинку АДРЕСА_2, в цілому складається з нежитлових приміщень салону - магазину загальною площею 78,1 кв.м.

11.11.2002р. ОСОБА_5 отримано Висновок № 282 Чернівецької обласної державної СЕС про надання дозволу на початок роботи весільного салону «ІНФОРМАЦІЯ_1» приватного підприємця ОСОБА_5, який розташований в АДРЕСА_2 по реалізації весільного та вечірнього вбрання.

01.01.2003р. між ОСОБА_2 «Орендодавець» з однієї сторони та ОСОБА_5 «Орендар» з другої сторони, укладено безоплатний договір оренди нежилого приміщення АДРЕСА_2,

10.06.2004р. між ОСОБА_8 (Продавець) з однієї сторони та ОСОБА_2 (Покупець) з другої сторони, укладено договір купівлі- продажу квартири АДРЕСА_3.

01.07.2014р. протоколом № 1 установчих загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Салон «Наталі»,ОСОБА_2 та ОСОБА_5, вирішили:

Виступити учасниками ТОВ «Салон «Наталі», місцезнаходження АДРЕСА_2.

Створити статутний капітал ТОВ «Салон «Наталі» у розмірі 400 000 грн., який формується за рахунок майнових та грошових внесків його учасників.

Розподілити статутний капітал ТОВ «Салон «Наталі» між учасниками наступним чином: ОСОБА_2 - 200 000 грн.; ОСОБА_5 - 200 000 грн.

ОСОБА_5 зобов'язався сформувати належну йому частку у статутному капіталі ТОВ «Салон «Наталі» грошовими коштами або майном протягом року з моменту державної реєстрації ТОВ «Салон «Наталі».

ОСОБА_2 з метою формування статутного капіталу ТОВ «Салон «Наталі» передає у власність ТОВ «Салон «Наталі» в якості майнового внеску статутного капіталу в обмін на корпоративні права наступне нерухоме майно: нежитлове приміщення салону-магазину, загальною площею 78,10 кв.м, яке складається з приміщень: 2-1 коридор площею 3,80 кв.м, 2-2 кухня площею 11,30 кв.м, 2-3 санвузол площею 3,80 кв.м, 2-4 зал площею 36,50 кв.м, 2-5 зал площею 22,70 кв.м, що складає 8/100 будівлі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, що належить ОСОБА_2 на праві власності згідно свідоцтва про право власності, виданого виконавчим комітетом Чернівецької міської ради 22.10.2002 р. на підставі рішення Чернівецького міськвиконкому від 15.10.2002 р. № 454/12. Вартість по домовленості сторін 200 000 грн.

01.07.2014р. Актом прийому-передачі нерухомого майна у власність ОСОБА_2, з метою формування статутного капіталу в обмін на корпоративні права, передала, а ТОВ «Салон «Наталі», в особі ОСОБА_5, прийняло у власність нежитлове приміщення салону-магазину, загальною площею 78,10 кв.м, яке складається з приміщень: 2-1 коридор площею 3,80 кв.м, 2-2 кухня площею 11,30 кв.м, 2-3 санвузол площею 3,80 кв.м, 2-4 зал площею 36,50 кв.м, 2-5 зал площею 22,70 кв.м, що складає 8/100 будівлі, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2.

14.08.2014р. рішенням Першотравневого районного суду шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

04.09.2014р. Товариству з обмеженою відповідальністю «Салон «Наталі» видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, розташоване за адресою АДРЕСА_2, загальною площею 78,1 кв.м.

15.10.2014р. протоколом № 2 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Салон «Наталі», ОСОБА_2 та ОСОБА_5 вирішили: прийняти до складу учасників ТОВ «Салон «Наталі» ОСОБА_1

Розподілити статутний капітал ТОВ «Салон «Наталі» у розмірі 400 000 грн. між його учасниками (в силу того, що ОСОБА_5 не в змозі протягом року внести 200 000 грн.) наступним чином: ОСОБА_2 - 290 000 грн. (72,50 %); ОСОБА_5 - 20 000 грн. (5,00 %); ОСОБА_1 - 90 000 грн. (22,50 %).

ОСОБА_2 з метою формування статутного капіталу ТОВ «Салон «Наталі» передає у власність ТОВ «Салон «Наталі» в якості майнового внеску статутного капіталу в обмін на корпоративні права наступне нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_3, що належить ОСОБА_2 на праві власності згідно договору купівлі-продажу, посвідченому приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Зеленською М.В. 10.06.2004р. Вартість по домовленості сторін 90 000 грн.

ОСОБА_1 з метою формування статутного капіталу ТОВ «Салон «Наталі» передає у власність ТОВ «Салон «Наталі» в якості майнового внеску статутного капіталу в обмін на корпоративні права наступне нерухоме майно: обладнання для пошиття одягу (всього 11 найменувань), яке оцінено за згодою учасників на суму 90 000 грн.

15.10.2014р. Актом прийому-передачі нерухомого майна, ОСОБА_2, з метою формування статутного капіталу в обмін на корпоративні права, передала, а ТОВ «Салон «Наталі», в особі директора ОСОБА_2, прийняло у власність квартиру АДРЕСА_3.

16.10.2014р. ТОВ «Салон «Наталі» отримало Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_3.

29.10.2014р., на підставі Акту прийому-передачі нерухомого майна, у власність в зв'язку з виходом зі складу учасників товариства, ТОВ «Салон «Наталі», в особі директора ОСОБА_2. у зв'язку з виходом зі складу учасників та виплатою, за згодою сторін, належної частки в майні ТОВ «Салон «Наталі», шляхом передачі майна в натурі, передає у власність, а ОСОБА_3 приймає у власність квартиру АДРЕСА_3.

30.10.2014р. ОСОБА_3 отримала Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_3.

01.08.2016р. рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці задоволено позов ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визначення розміру часток у спільному майні і визнано, що частки ОСОБА_2 та ОСОБА_5 у спільному майні - нежитловому приміщенні салону-магазину, загальною площею 78,10 кв.м, розташованому у АДРЕСА_2 - 8/100 частин, є рівними частки кожного та складають по ?. Рішення набрало законної сили.

26.01.2017р. ухвалою апеляційного суду Чернівецької області апеляційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 01.08.2016 р. за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визначення розміру часток у майні закрито. 06.03.2017року Ухвалою Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1

Виконання рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці 01.08.2016р. суду не зупинено.

23.03.2017р. рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці (справа №727/330/16-ц) встановлено, що квартира АДРЕСА_2 було придбано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під час шлюбу. Переобладнання та реконструкцію квартири №2 під салон магазин було здійснено ОСОБА_5 та ОСОБА_2 відповідно до договору про спільну діяльність, згідно акту приймання-передачі їх частки є рівними по ? частці кожному, а також між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було укладено безоплатні договори оренди квартири №2 від 28.12.2001р. та 01.01.2003р. Також встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 01 серпня 2016 року (справа №727/5222/16-ц) визначено рівність частко ОСОБА_5 та ОСОБА_2 у спільному майні - нежитловому приміщенні салоні-магазині, загальною площею 78,10 кв.м., розташованому у АДРЕСА_2, 8/100 частин, частки кожного складають по 1/2 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 12.06.2017року у цивільній справі №727/74/17, за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягненняи ? частки витрат по оплаті наданих послуг щодо утримання нерухомого майна - салону-магазину по АДРЕСА_2, встановлено, що 17 грудня 2001 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було укладено договір про спільну діяльність, згідно якого позивачка надала ОСОБА_5 для переобладнання під салон магазин квартиру АДРЕСА_2, а 28 грудня 2001 року між ними було укладено договір оренди даної квартири.

Відповідно до рішення виконкому Чернівецької міської ради від 05 лютого 2002 року №88/3, ОСОБА_5 було дозволено переобладнання під салон-магазин зазначеної квартири.

23 жовтня 2002 року ОСОБА_2 виконкомом Чернівецької міської ради було видано свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення (салон-магазин), розташований за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 78,1 кв.м.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 01 серпня 2016 року визнано, що частки ОСОБА_5 та ОСОБА_2 у спільному майні - нежитловому приміщенні салоні-магазині, загальною площею 78,10 кв.м., розташованому у АДРЕСА_2 8/100 частин, є рівними, частки кожного складають по ?.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 12.06.2017року у цивільній справі №727/74/17 набрало законної сили.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24.01.2017 року задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про стягнення з нього, як співвласника коштів за утримання ? частки нерухомого майна - салону-магазину по АДРЕСА_2.

Відповідно до ч.4 ст.84 ЦПК України Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На час укладення договорів оренди між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 правовідносини сторін договору регулювалися главою 27 ЦК Української РСР 1963 року (Безоплатне користування майном).

З 1 січня 2004 року набрав чинності ЦК України 2003 року. Відповідно до частини четвертої Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що продовжують існувати після набрання ним чинності.

Оскільки права і обов'язки сторін за договором оренди продовжують існувати і після набрання чинності ЦК України 2003 року, то до правовідносин, які виникли з цього договору, слід застосовувати положення глави 60 ЦК України (Позичка).

Згідно статті 827 ЦК України за договором позички одна сторона безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні річ для користування протягом встановленого строку. Якщо сторони не встановили строку користування річчю, він визначається відповідно до мети користування нею (стаття 831 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 827 ЦК України до договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу, яка містить загальні положення про найм (оренду) та якою, зокрема, встановлено переважні права наймача перед іншими особами.

Частини друга статті 777 ЦК України передбачає наявність переважного права у наймача, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, перед іншими особами на придбання речі, у разі її продажу.

Проведений аналіз дає можливість дійти до висновку, що за своєю правовою природою договір позички в силу безоплатного характеру не є договором оренди, але до нього застосовують положення Кодексу про найм (оренду), зокрема і положення статті 777 ЦК України.

Окрім того, згідно частини четвертої статті 778 ЦК України, якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30.03.2016р.

Відповідно до ст. 12 Закон України «Про власність» від 07.02.1991р.(який був чинний на час укладення договору про спільну діяльність та реконструкцію квартири у нежитлове приміщення) Праця громадян є основою створення i примноження їх власності (ч.1). Громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.

Статтею 13 зазначеного закону, визначено, що Об'єктами права приватної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

Згідно ст.17 Закону України «Про власність», передбачено, що Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі (ч.2).

Згідно з ст. 23 КпШС України, 1969 року, який був чинний на той час, майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. При укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Відповідно до ч.2 ст.369 ЦК України та частина другої ст.65 СК України при укладенні одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ч.1). Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ч.1 ст. 355 ЦК України, Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Частина 4 ст. 355 ЦК України визначає, що Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не можна вважати безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Зазначена правова позиція викладена у постанова Верховного Суду України від 07.09.2016року у цивільній справі №6-801 цс16 та від 12.10.2016 року у цивільній справі №6-846цс16.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_2, загальною площею 74,90 кв.м., була придбана 08.12.2001р. ОСОБА_2 під час шлюбу із ОСОБА_1 за 12 059 грн.

Після чого вона відповідно до договору оренди та договору про спільну діяльність була передана ОСОБА_2 ОСОБА_5 для проведення ремонту та реконструкції під салон-магазин.

09.09.2002 року актом Державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об'єкта в експлуатацію, за участю забудовника ОСОБА_5 та власника ОСОБА_2, було прийнято в експлуатацію нежитлове приміщення - салон-магазин, загальною площею 78,10кв.м., по АДРЕСА_2 - 8/100 частин вартістю 83 055грн.

Внаслідок поліпшення та реконструкції житлового приміщення у нежитлове проведеного ОСОБА_5 за згодою відповідача ОСОБА_2 було створено нове майно, співвласниками якого вони з нею стали. Розмір часток відповідає вартості їх витрат на поліпшення приміщення та з урахуванням договору про спільну діяльність становить по ? частці у кожного.

ОСОБА_1 не надав докази того, що після купівлі квартири №2 під час шлюбу із ОСОБА_2 він своєю працею або коштами приймав участь у реконструкції та переобладнанні квартири у нежитлове приміщення салон-магазин по АДРЕСА_2. Окрім того, рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 12.06.2017р. у цивільній справі №727/74/17 встановлено, що ОСОБА_1 не користувався салоном-магазином, а приміщенням користувалися ОСОБА_2 та ОСОБА_5 для здійснення підприємницької діяльності.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч.ч. 1,2 СК України та ч.3 ст. 368 ЦК майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою (ч.1). Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (ч.2).

Частина 3 ст. 65 СК України визначає, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Відповідно ст. 369 ЦК України Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена(ч.3). Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень (ч.4)

Будучи співвласником салону-магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1», по АДРЕСА_2 ОСОБА_2 передала спірне нежитлове приміщення салону-магазину до статутного фонду ТОВ «Салон «Наталі» за згодою співвласника ? частки майна - ОСОБА_5, однак без згоди іншого співвласника - ОСОБА_1, що є підставою для визнання протоколу №1 установчих загальних зборів товариства щодо передачі салону-магазину до статутного фонду товариства недійсним.

Суд не приймає до уваги посилання представника ОСОБА_1, на недійсність договору про спільну діяльність, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, в зв'язку із тим, що він не був зареєстрований у органі ДПС, відповідно до п.7.7. ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки зазначена норма права не поширюється на дані правовідносини, так як мета спільної діяльності полягала не у одержанні доходу(коштів) за рахунок спільної діяльності, а договір було укладено для іншої мети - набуття у спільну власність майна (перероблення під салон-магазин квартири №2), що регулюється ч.1 ст.12 та ст.17 Закону України «Про власність», та нормами ЦК України.

Застосовуючи наслідки визнання правочину недійсним суд виходить з наступного.

Згідно ст.328 ЦК України Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Ч.1 ст.334 ЦК України визначено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.2. ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Оскільки ОСОБА_2 визнає той факт, що ОСОБА_5 є співвласником спірного нерухомого майна салону-магазину по АДРЕСА_2, однак її колишній чоловік ОСОБА_1 не визнає, що ОСОБА_5 є співвласником ? частки майна та просить застосувати наслідки визнання правочину недійсним шляхом повернення майна у спільну сумісну власність тільки його і його колишньої дружини ОСОБА_2, це порушує право власності ОСОБА_5, а тому воно підлягає захисту у випадку застосування судом реституції за позовом ОСОБА_1, оскільки до часу подачі позову ОСОБА_1 його право власності на це приміщення не порушувалося, він продовжував ним користуватись та розпоряджатись спільно із ОСОБА_2 як співвласник.

Суд не приймає до уваги доводи позивача ОСОБА_1, про встановлення рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 23.03.2017року того факту, що салон-магазин по АДРЕСА_2 є спільним майном подружжя, оскільки такі висновки суду в рішенні відсутні. Зазначеним рішенням суду встановлено факт придбання у період шлюбу квартири АДРЕСА_2, за ціною 12059грн., загальною площею 74,9кв.м. і у зв'язку із чим вважав саме квартиру спільним майном подружжя. Щодо належності подружжю новоствореної речі, яка утворилася в результаті проведеного поліпшення, внаслідок ремонту та її реконструкції, - нежитлового приміщення салону-магазину по АДРЕСА_2, загальною площею 78,1кв.м вартістю 83055грн. (на час здачі її в експлуатацію), то зазначеним рішенням судом даний факт не установлювався, так як і відсутні висновки суду, що ці поліпшення здійснювалися ОСОБА_1

Також підлягають до задоволення позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання протоколу №2 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Салон «Наталі» від 15.10.2014р., яким прийнято рішення про передачу ОСОБА_2 у власність ТОВ «Салон «Наталі» квартиру АДРЕСА_3, оскільки квартира була придбана у період шлюбу і є спільним майном подружжя, однак була передана до статутного фонду товариства без нотаріально посвідченої письмової згоди другого із подружжя ОСОБА_1.

В іншій частині позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до Узагальнень судової практики викладених Вищим Спеціалізованим Судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Аналіз окремих питань судової практики, що виникають при застосуванні судами рекомендаційних роз'яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» (б. Розмежування реституції і віндикації (п. 10 ППВСУ № 9), містяться наступні роз'яснення.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (ч.1 ст.216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма ч. 1 ст. 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

Як встановлено судом квартира №3 вибула із власності ТОВ «Салон «Наталі» та нині перебуває у власності ОСОБА_1 за відплатним правочином. 29.10.2014р., на підставі Акту прийому-передачі нерухомого майна у власність в зв'язку з виходом зі складу учасників товариства та виплатою, за згодою сторін, належної частки в майні ТОВ «Салон «Наталі», шляхом передачі майна в натурі, ТОВ «Салон «Наталі передало у власність, а ОСОБА_1 у власність квартиру № 3.

Оскільки ОСОБА_1 не є стороною правочину та є третьою особою, якій майно було відчужено на підставі наступного за оспорюваним правочином, позовні вимоги ОСОБА_1 про застосування наслідків визнання правочину недійсними не підлягають задоволенню.

Згідно з ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зі змісту статей 626, 632, 638 ЦК України вбачається, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Однією із істотних умов договору є ціна, яка встановлюється за домовленістю сторін. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

В той же час суд вважає, що акт прийому-передачі спірного майна не є правочином, який змінює його правовий статус і оформляє перехід права власності від ТОВ «Салон «Наталі» до ОСОБА_3, а лише підтверджує факт такої передачі, яка в даному випадку оформлена протоколами зборів учасників товариства, оскільки саме вказаним правочином оформлено волю співвласника майна ТОВ «Салон «Наталі» на передачу майна ОСОБА_1, а тому позов ОСОБА_1 в цій частині - визнання недійсним акту прийому-передачі майна від 29.10.2014р. не підлягає до задоволення.

На підставі викладеного та керуючись: ст. 23 КпШС України, гл.27 ЦК Української РСР 1963р., ст.ст. 60, 65, 68 СК України, ст.ст. 16, 368, 369, 778, 392, 334, 328 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76, 81, 89, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Позов ОСОБА_5 задовольнити.

Визнати недійсним протокол № 1 установчих загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Салон «Наталі» від 01.07.2014р., яким прийнято рішення про передачу ОСОБА_2 у власність ТОВ «Салон «Наталі» нежитлового приміщення салону-магазину, розташовано за адресою: АДРЕСА_2 та видане на підставі зазначеного протоколу свідоцтво на ім'я Товариства з обмеженою відповідальністю «Салон «Наталі» про право власності на нерухоме майно від 04.09.2014р.

Визнати недійсним протоколом № 2 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Салон «Наталі» від 15.10.2014р., яким прийнято рішення про передачу ОСОБА_2 у власність ТОВ «Салон «Наталі» квартири АДРЕСА_3.

Визнати нежитлове приміщення - салон - магазин, загальною площею 78,10кв.м., розташований в АДРЕСА_2 - 8/100 частин, спільним майном подружжя ОСОБА_2 і ОСОБА_1 а також ОСОБА_5, розмір часток яких складає: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - 1\2 частки та ОСОБА_5 - 1\2 частки.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

З повним рішенням суду особи, які беруть участь у справі, зможуть ознайомитись 30.03.2018 року.

Апеляційна скарга може бути подана протягом 30 днів з дня проголошення рішення до Апеляційного суду Чернівецької області через Шевченківський районний суд м. Чернівці.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Суддя: