Пров.№2-а/409/13/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2018 року смт.Білокуракине

Білокуракинський районний суд Луганської області в складі:

головуючого судді: Третяка О.Г.

при секретарі: Гойдіній Т.С.

за участю: представника позивача ОСОБА_1,

позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні смт. Білокуракине, Луганської області адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації про визнання дій неправомірними та зобов'язанні призначити житлову субсидію,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА _2 звернулась до суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації про визнання дій відповідача неправомірними та зобов’язанні призначити житлову субсидію з травня 2017 року.

Позов мотивований тим, що 26 жовтня 2016 року відповідачем на ім’я позивачки було надано повідомлення про призначення субсидії на ЖКП з травня 2016 р. по квітень 2017 р. щомісячно в сумі 1828.66 грн.. Вказаним повідомленням відповідач повідомив позивачку про те, що наступні перерахунки на опалювальний/неопалювальний період будуть здійснюватися без звернення позивачки.

У червні 2017 року позивачкою до УПСЗН Білокуракинської РДА було надано заяву та оновлені довідки про склад сім’ї та про відсутність земельної ділянки у власності, декларації про отримані доходи.

Не дочекавшись будь-якого повідомлення від відповідача про суму призначеної субсидії на 2017 рік, 09 вересня 2017 року позивачка звернулася із письмовою заявою, направивши її відповідачу поштою.

19 вересня 2017 року відповідачем на адресу позивачки було направлено лист, в якому зазначено, що позивачка знаходиться на обліку в управлінні соціального захисту населення на призначення субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг з 14 листопада 2006 року. Згідно запиту №172 від 18.07.2017 року до Державної фіскальної служби України була отримана відповідь про «Відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела та суми отриманих доходів фізичних осіб та про «Відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми доходів, отриманих фізичними особами від здійснення підприємницької або провадження незалежної професійної діяльності», де в графі «результат обробки запиту, отримано відповідь. Відповідь не надано з причин – недіючий реєстраційний номер облікової картки платника податків/фізична особа з такими серією та номером паспорта на обліку не перебуває». Тобто інформація про позивачку, її чоловіка та їх доходи відсутні в базі ДФСУ, за період з 01.04.2016 року по 31.03.2017 року, що унеможливлює нарахування субсидії на наступний період.

З вказаною відповіддю відповідача позивачка не погодилась, оскільки Конституцією (Основним Законом) Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21), їх зміст і обсяг при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений (стаття 22). Стаття 46 Конституції України гарантує громадянам право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Забезпечення соціального захисту громадян, зокрема, у сфері житлово-комунальних послуг - один із основних принципів державної політики.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлових та комунальних послуг визначаються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Умови призначення та порядок надання громадянам щомісячної адресної безготівкової субсидії для відшкодування витрат на оплату користування житлом або його утримання та комунальних послуг (водо-, тепло-, газопостачання, водовідведення, електроенергія, вивезення побутового сміття та рідких нечистот), а також один раз на рік субсидії готівкою на придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива визначаються постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 р. N 848 «Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива».

Згідно з пунктом 14 Постанови від 21 жовтня 1995 р. N 848 передбачено, що «після закінчення строку отримання субсидії структурні підрозділи з питань соціального захисту населення самостійно здійснюють розрахунок субсидії на наступний період для домогосподарств, які отримували субсидію у попередньому періоді….. Для цього структурні підрозділи з питань соціального захисту населення збирають необхідну інформацію у порядку, передбаченому пунктом 13 цього Положення, без звернення громадян і протягом десяти днів після отримання зазначеної інформації приймають рішення про призначення (непризначення) субсидії та інформують про прийняте рішення громадян.» На вимогу відповідача для продовження субсидії на наступний опалювальний період позивачкою та її чоловіком подавалися паспорти, де на 7 сторінці зроблено відмітку органами ДФСУ – Сватівською МДПІ «має право здійснювати різні платежі без ідентифікаційного коду, оновлена довідка про склад сім’ї та довідка про відсутність земельних ділянок, що включаються для врахування сукупного доходу сім’ї при наданні всіх видів соціальної допомоги. Позивачка вважає, що відмовою у призначенні їй житлової субсидії відповідач порушує Конституцію України, норми якої мають пряму дію. Це змусило її звернутися за судовим захистом порушених соціальних прав з позовом, в якому позивачка просить визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації щодо відмови у призначенні позивачці житлової субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг та зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації призначити позивачці житлову субсидію для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг на наступний період, починаючи з травня 2017 року.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_2 та її представник адвокат ОСОБА_1 позов підтримали, дали пояснення аналогічні викладеним в ньому та просили суд позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач через свого представника надав суду свої заперечення щодо позовних вимог, зазначивши, що ОСОБА_2 перебуває на обліку в управлінні соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації, як отримувач субсидії. Останню заяву про призначення субсидії позивачка подала 12.11.2014 року. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 р. N 848 «Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива» зі змінами позивачці було призначено субсидію з 01 листопада 2014 року по 30 квітня 2015 року. Та, відповідно до вище зазначеної постанови зі змінами №106-2015-п від 01.05.2015 року, після закінчення терміну отримання субсидії управлінням соціального захисту населення було самостійно (автоматично) здійснено розрахунок субсидії на наступний період (12 місяців) з 01 травня 2015 року по 30 квітня 2016 року, з 01 травня 2016 року по квітень 2017 року. У відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 р. N 848 «Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива» зі змінами управлінням соціального захисту населення було зроблено запити до відповідних установ та служб з метою отримання інформації необхідної для призначення субсидії. Згідно запиту №201 від 04.09.2017 року до ДФС України була отримана відповідь про «Відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела та суми отриманих доходів фізичних осіб» та про «Відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми доходів, отриманих фізичними особами від здійснення підприємницької або провадження незалежної професійної діяльності», де в графі «результат обробки запиту», отримано відповідь: відповідь не надано з причин – «недіючий реєстраційний номер облікової картки платника податків/фізична особа з такими серією та номером паспорта на обліку не перебуває. З огляду на вищевказане позивачці було відмовлено у призначенні субсидії внаслідок помилки, виявленої в персональних даних її та чоловіка під час обміну інформацією.

У судовому засіданні представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, підтримав надане суду заперечення на позов, додавши, що в ручній формі обробка наданої інформації та розрахунок субсидії не здійснюється, для цього використовується автоматизоване спеціальне програмне забезпечення. Спочатку призначення субсидії позивачці та до листопада 2016 року для обробки даних та нарахування субсидії позивачці використовувалося програмне забезпечення «Наш дім», а з грудня 2016 року використовується програмне забезпечення «Житлові субсидії». Програмне забезпечення «Наш дім», яке використовувало управління соціального захисту населення Білокуракинської РДА обробляло інформацію та дані позивачки та її чоловіка, у тому числі паспортні дані, відмову від ідентифікаційного номеру, відсутність позивачки та її чоловіка в окремому Державному реєстрі фізичних осіб через релігійні переконання, тощо, внаслідок цього призначалася субсидія. Програмне забезпечення «Житлові субсидії» при тих же самих вихідних даних, документах та інформації, обробляє дані позивачки як помилку у персональних даних та відмовляє в призначенні позивачці субсидії.

Відповідач просить суд визнати правомірними дії управління соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації щодо не призначення субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг ОСОБА_2.

Заслухавши сторони у судовому засіданні, розглянувши матеріали справи, заперечення представника відповідача дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Сторонами в судовому засіданні визнано, що позивачка є пенсіонеркою, малозабезпеченою особою, внаслідок чого ОСОБА_2 знаходиться на обліку в управлінні соціального захисту населення на призначення субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг та протягом до квітня 2017 року отримувала субсидію для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг.

Статтею 35 Конституції України кожному гарантоване право на свободу світогляду і віросповідання. Обов’язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, визначено у статті 67 Основного Закону.

Судом встановлено, що позивачка та її чоловік є віруючими громадянами України та через свої релігійні переконання не бажали та не бажають мати ідентифікаційного номеру або реєстраційного номеру облікової картки платника податків.

Судом встановлено, що позивачка в паспорті ЕК748374, виданому 17 лютого 1998 року Білокуракинським РВУМВС України в Луганській області, на сторінці 7 має відповідну відмітку засвідчену начальником Білокуракинського відділення Сватівської МДПІ та гербовою печаткою - «Має право здійснювати різні платежі без ідентифікаційного коду» (а.с.14). Дана відмітка позивачці була проставлена відповідно до діючої на той момент ст. 1 Закону України «Про державний реєстр фізичних осіб - платників податків та обов'язкових платежів» для осіб, які по своїх релігійних переконаннях відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомляють про це відповідні державні органи, зберігаються раніше встановлені форми обліку платників податків та інших обов'язкових платежів». Таку саму відмітку у паспорті ЕК748396, виданому 18 лютого 1998 року Білокуракинським РВУМВС України в Луганській області, має чоловік позивачки ОСОБА_4, який зазначений у заяві на отримання субсидії як член сім’ї. Цей факт визнав в судовому засіданні представник відповідача.

Судом встановлено і представником відповідача визнано, що на дату постановки позивачки на облік в управління соціального захисту населення Білокуракинської РДА на призначення субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг вищевказана відмітка у паспорті позивачки та її чоловіка вже була і призначення житлової субсидії відповідачем здійснювалось на підставі вищевказаних паспортів. Обробка заяв та документів на отримання субсидії позивачки здійснювалася відповідачем за відсутності ідентифікаційного номеру та реєстраційного номеру облікової картки платника податків як позивачки так і її чоловіка за допомогою автоматизованого програмного забезпечення «Наш дім».

Згідно з п.1,4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України «Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.»

Згідно статті 2 Закону України «Про захист персональних даних» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, № 34, ст. 481) «персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.» Пунктом 4 статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, № 34, ст. 481) зазначено «Первинними джерелами відомостей про фізичну особу є: видані на її ім'я документи; підписані нею документи; відомості, які особа надає про себе.»

На вимогу відповідача позивачкою надавалися для призначення субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг на наступний період, починаючи з 01 травня 2017 року, документи, передбачені Постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 р. N 848 «Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива» - паспорт, довідка про склад сім’ї та довідка про відсутність земельних ділянок, що включаються для врахування сукупного доходу сім’ї при наданні всіх видів соціальної допомоги, декларація про доходи (а.с.32).

Відповідно до пункту 13 Постанови Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 р. N 848 «Про спрощення порядку надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива» забороняється вимагати від громадян документи, що не передбачені Положенням про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива .

Статтею 7 Закону України «Про захист персональних даних» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, № 34, ст. 481) забороняється обробка персональних даних про расове або етнічне походження, політичні, релігійні або світоглядні переконання, членство в політичних партіях та професійних спілках, засудження до кримінального покарання, а також даних, що стосуються здоров’я, статевого життя, біометричних або генетичних даних.

Суд критично відноситься до тверджень представника відповідача на те, що в першу чергу повинно братися до уваги саме програмне забезпечення «Житлові субсидії», яке використовує управління соціального захисту населення Білокуракинської РДА, а не Конституція України. Саме вказане програмне забезпечення автоматично обробляє інформацію і дані позивачки, у тому числі паспортні дані, відмову від ідентифікаційного номеру, відсутність ОСОБА_2 та її чоловіка в окремому Державному реєстрі фізичних осіб через релігійні переконання, внаслідок чого виникає помилка в персональних даних, яка не дає підстав для нарахування та призначення субсидії. Посилання представника відповідача на положення Податкового кодексу стосовно внесення даних позивачки до окремого реєстру, суд не приймає до уваги, оскільки ОСОБА_2 у паспорті на сторінці 7 вже має відмітку органів ДФС України, яка була внесена до набрання чинності ПК України, а діючою редакцією ПК України не передбачено внесення повторно відмітки, яка вже внесена у відповідності до діючого законодавства України.

Крім того, Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України 01 липня 2014 року сформулювала правову позицію стосовно правильного розуміння й однакового застосування частини другої статті 1, частини другої статті 5, частини другої статті 7, статті 9 Закону № 320/94-ВР, суть якої зводиться до того, що у разі коли фізична особа, яка через свої релігійні або інші переконання відмовилася від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомила про це органи державної податкової служби, з Реєстру підлягає виключенню вся інформація про таку особу (постанова від 21 травня 2013 року у справі № 21-132а13).

Суд вважає, що позивачкою, в контексті вищевказаного, на вимогу відповідача було надано необхідні персональні дані та письмові документи, і інформація, необхідні для розрахунку та призначення субсидії. Відповідач при даних обставинах повинен був врахувати зазначене обравши альтернативну форму обробки персональних та інших необхідних даних ОСОБА_2 та її чоловіка, тобто по раніше існуючій формі.

Суд зазначає, що одним із соціальних прав, які гарантує і повинна забезпечувати держава, є право на соціальний захист. Право на соціальний захист – центральне соціальне конституційне право. Це право відповідно до ст. 46 Конституції України включає право на забезпечення громадян у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від нього причин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Положення ст. 46 Конституції України свідчить, що соціальний захист розуміється як більш широке поняття, яке включає матеріальне забезпечення особи у певних випадках втрати доходів і неможливості набути їх власними зусиллями. Зазначений перелік не є вичерпним.

Відповідачем фактично порушено ст. 46 Конституції України та позбавлено позивачку конституційного права на соціальний захист.

Суд наголошує, що Україна проголошена соціальною державою (ст. 1 Конституції України), а людина – її найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст. 3), норми Конституції України є нормами прямої дії; звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ст. 8); чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України (ст. 9); конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу прав і свобод (ст. 22).

Відповідно до ст. 9 Конституції України діючі міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою, є частиною національного законодавства України. При винесенні постанови суд приймає до уваги положення: Загальної Декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. «соціальні права визнаються за всіма людьми незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища» (ст. 2); Міжнародного пакту про економічні, соціальні й культурні права, прийнятого Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 р.; Європейської соціальної хартії, підписаної 18 жовтня 1961 року «право осіб похилого віку на соціальний захист (ст. 23)», «право на захист від убогості та соціального відчуження (ст. ЗО).», які є частиною національного законодавства України та також захищають право позивачки на соціальний захист у вигляді субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг.

Не надаючи ОСОБА_2 житлової субсидії, остання, оскільки є пенсіонеркою, поставлена у вкрай важке матеріальне становище, не в змозі забезпечити мінімальні умови проживання.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 77 КАС України, «кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.»

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем доведена законність своїх вимог щодо нарахування житлової субсидії, в той час як відповідач не довів правомірність його дій щодо відмови в призначенні житлової субсидії позивачу.

Згідно з ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправними дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Таким чином, враховуючи викладене, суд вважає за необхідне захистити право позивачки, шляхом зобов’язання Управління праці та соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації призначити ОСОБА_2 житлову субсидію для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг на наступний період, починаючи з 1 травня 2017 року.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 1,3,8,9,22,46 Конституції України, Загальною Декларацією прав людини від 10 грудня 1948 р., Міжнародним пактом про економічні, соціальні й культурні права від 16 грудня 1966 р., Європейською соціальною хартією, Законом України «Про захист персональних даних» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, № 34, ст. 481), ст.ст. 2, 3, 5, 6, 9, 10, 11, 77, 78, 241,242, ч.3 ст.243,ч.6 ст.250 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_2 – задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення

Білокуракинської районної державної адміністрації щодо відмови у призначенні ОСОБА_2 житлової субсидії для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг.

Зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Білокуракинської районної державної адміністрації призначити ОСОБА_2 житлову субсидію для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг на наступний період, починаючи з 1 травня 2017 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 640 грн., сплачені нею в якості судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана в Донецький Апеляційний адміністративний суд через Білокуракинський районний суд Луганської області, протягом тридцяти днів з дня проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Суддя Білокуракинського

районного суду Луганської області ОСОБА_5