ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2018 року

м. Київ

справа № 910/30495/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення та виклику учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Хаус" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.09.2017 (суддя Маринченко Я.В.) та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2017 (головуючий: Тищенко А.І., судді: Михальська Ю.Б., Отрюх Б.В.)

за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Хаус"

на дії державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві про відкриття виконавчого провадження № 53554510

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Хаус"

про розірвання договору, зобов'язання повернути майно та стягнення штрафних санкцій,

Учасники справи: не викликалися та не повідомлялися.

ВСТАНОВИВ:

07.04.2017 до Господарського суду міста Києва надійшла скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Голден хаус" на неправомірні дії державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві про визнання дій державного виконавця неправомірними та скасування винесеної постанови від 13.03.2017 про відкриття виконавчого провадження №53554510.

Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник зазначає, що старшим державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Бойко М.Д. неправомірно винесено постанову від 13.03.2017 про відкриття виконавчого провадження № 53554510, оскільки виконання виданого господарським судом міста Києва наказу від 04.04.2016 № 910/30495/15 повинно здійснюватися відповідно до Порядку повернення у державну власність об'єктів приватизації у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 № 32. Крім того, у вказаному наказі невірно зазначено дату набрання рішенням суду законної сили, у зв'язку з чим він не відповідає встановленим чинним законодавством вимогам до виконавчого документа.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2017, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2017, у задоволенні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Голден хаус" на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві по справі № 910/30495/15, відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що Законом України "Про виконавче провадження" не передбачено спеціальної процедури примусового виконання рішень суду з повернення приватизованого майна державі, а посилання скаржника на те, що у даному випадку слід застосовувати "Порядок повернення у державну власність об'єктів приватизації у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів", затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 № 32, не приймається до уваги, оскільки не містить посилань про його прийняття у відповідності до Закону України "Про виконавче провадження", а отже відсутні підстави для пріоритетного застосування вказаного Порядку замість норм Закону.

13.11.2017 (згідно із реєстраційним штампом КАГС) Товариством з обмеженою відповідальністю "Голден Хаус" подано касаційну скаргу на ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.09.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2017 до Вищого господарського суду України.

У касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Голден Хаус" просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 19.09.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.10.2017 у справі № 910/30495/15 та прийняти постанову, якою задовольнити скаргу.

На підставі пункту 5 статті 31, підпункту 6 пункту 1 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) та за розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України № 38-р від 15.12.2017 вказану касаційну скаргу разом зі справою № 910/30495/15 передано до Касаційного господарського суду.

14.02.2018 касаційна скарга була отримана Касаційним господарським судом у складі Верховного суду.

14.02.2018 за результатом автоматизованого розподілу справи була визначена колегія суддів: головуючий Кушнір І.В., судді Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

Відповідно до положень підпунктів 4, 11 пункту 1 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) зазначена касаційна скарга підлягає розгляду спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до частини 5 статті 301 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) перегляд ухвал суду першої та апеляційної інстанцій (крім ухвал, якими закінчено розгляд справи) здійснюється судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За приписами частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

26.02.2018 суд постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження та розгляд касаційної скарги у порядку письмового провадження без виклику та повідомлення сторін.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Голден Хаус" (скаржник, відповідач) мотивує свою касаційну скаргу тим, що суди першої та апеляційної інстанції не з'ясували, які правові норми підлягають застосуванню до спірних правовідносин, внаслідок чого не застосували імперативні норми спеціального закону, що регулюють спірні правовідносини, а саме: норми, які регламентують порядок повернення в державну власність об'єктів приватизації після розірвання у судовому порядку приватизаційних договорів або визнання їх недійсними.

Скаржник вважає, що рішення суду в частині зобов'язання боржника повернути в державну власність об'єкт приватизації внаслідок розірвання приватизаційного договору підлягає виконанню в порядку, визначеному спеціальним законодавством, а саме Законом України "Про приватизацію державного майна" (ч.9 ст.27), на виконання вимог якого Постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 №32 затверджено "Порядок повернення у державну власність об'єктів приватизації у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів" (далі-Порядок). Зазначеним порядком чітко регламентовано процедуру повернення об'єктів приватизації у державну власність, послідовність та строки вчинення усіх дій. Причому, обов'язок щодо складання акта приймання-передачі об'єкта покладено на державний орган приватизації (стягувача).

На думку відповідача, порядок вчинення виконавчих дій виконавцем, строки виконання рішення суду тощо, згідно із Законом України "Про виконавче провадження" зовсім інший і не може бути застосований у даному випадку. Наказ Господарського суду м. Києва від 04.04.2016 зобов'язував боржника повернути стягувачу за актом приймання-передачі спортивний комплекс "Стадіон "Старт". Тобто, у рішенні вказано предмет, який підлягає передачі стягувачу.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Голден Хаус" вважає, що застосування у даному випадку порядку виконання рішення немайнового характеру, визначеного ст. 63 Закону України "Про виконавче провадження", не є можливим, оскільки регламентує виконання рішення, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення і може бути застосований виключно після здійснення стягувачем повного переліку дій відповідно до Порядку, складення акта приймання-передачі та надання його боржнику для підписання, чого не було зроблено.

Скаржник зазначає, що статтею 60 Закону України "Про виконавче провадження" визначено порядок передачі стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі, а саме виконавець вилучає такі предмети у боржника і передає їх стягувачу, про що складає акт передачі. Однак зазначений порядок, на думку відповідача, не може бути застосований, оскільки суперечить Порядку повернення у державну власність об'єктів приватизації у разі розірвання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів.

Таким чином, на думку Товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Хаус", наказ Господарського суду м. Києва від 04.04.2016 №910/30495/15 не підлягав виконанню органами державної виконавчої служби у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Частиною 3 статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що у випадках, передбачених законом, рішення можуть виконуватися іншими органами. Причому, такі органи та установи не є органами примусового виконання. Отже, державний виконавець повинен був відмовити у відкритті виконавчого провадження із наведених підстав.

Крім того, скаржник зазначає, що судами порушено ст.6 Конвенції (право на справедливий суд), зокрема, щодо обґрунтованості рішень, оскільки суди не навели жодного обґрунтування чому, на їхню думку, є можливим ігнорування ч.9 ст.27 Закону України "Про приватизацію державного майна", яка прямо вказує як мають діяти державні органи у випадку повернення приватизаційного майна до державної власності за рішенням суду, та ч.2 ст.19 Конституції України.

Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд в межах перегляду справи у касаційній інстанції обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм процесуального права при ухваленні зазначеного судового рішення, доходить висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ч.ч.1,3 ст.304 Господарського процесуального кодексу України, у редакції Закону України №2147-VІІI від 03.10.2017 (далі ГПК України), ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених п.п.2 і 3 ч.1 ст.287 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/ недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено та як вбачається з матеріалів справи, що рішенням Господарського суду міста Києва № 910/30495/15 від 17.03.2016 позов задоволено, розірвано укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву та Товариством з обмеженою відповідальністю "Голден Хаус" договір купівлі-продажу № 1296 спортивного комплексу державної власності шляхом продажу за некомерційним конкурсом від 23.07.2010.

Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Голден Хаус" повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна України по м.Києву за актом приймання-передачі спортивний комплекс "Стадіон "Старт", розташований за адресою: м. Київ, вул. Шолуденка, 26-28/4.

На підставі рішення суду з Товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Хаус" підлягає стягненню на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву 35909596 грн. 44 коп. штрафу, 10413782грн. 97 коп. пені.

На підставі рішення суду з Товариства з обмеженою відповідальністю "Голден Хаус" підлягає стягненню в дохід державного бюджету України витрати на сплату судового збору в сумі 209456 грн.

Господарським судом м. Києва 04.04.2016 було видано наказ №910/30495/15 на виконання рішення від 17.03.2016р. Господарського суду міста Києва у справі №910/30495/15, який містить дату набрання рішення законної сили 04.04.2016р.

Постановою Київського апеляційного господарського суду № 910/30495/15 від 13.02.2017р. вищезазначене рішення Господарського суду міста Києва залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про відмову у задоволенні скарги виходячи з наступних підстав.

Згідно із ст.4-5 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній на момент розгляду скарги в судах попередніх інстанцій (далі - ГПК України) господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов.

Відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

За приписами ст.115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

При цьому, відповідно до ст.116 ГПК України виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Наказ видається стягувачеві або надсилається йому після набрання судовим рішенням законної сили.

Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на момент видачі наказу) примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Вимоги до виконавчого документа встановлені ч. 1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на момент видачі наказу), відповідно до якої у ньому зазначається, зокрема, дата набрання законної (юридичної) сили рішенням.

Як вбачається із наказу Господарського суду м. Києва від 04.04.2016 № 910/30495/15, останній відповідає вимогам вищезазначеної статті та містить дату набрання рішенням законної сили - 04.04.2016.

26.04.2016 державним виконавцем ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві Савчук І.І. винесено постанову ВП № 50946988 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу №910/30495/15 виданого 04.04.2016.

Частиною 1 ст.48 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на момент відновлення апеляційним судом строку для подачі апеляційної скарги) виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, повертається до суду, який його видав, у разі відновлення судом строку для подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, та прийняття такої апеляційної скарги до розгляду (крім виконавчих документів, що підлягають негайному виконанню).

18.05.2016 державним виконавцем винесено постанову ВП № 50946988 про повернення виконавчого документа внаслідок поновлення Київським апеляційним господарським судом строку для подання апеляційної скарги відповідачу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду № 910/30495/15 від 13.02.2017 р. рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2016 у справі № 910/30495/15 залишено без змін.

Статтею 85 ГПК України передбачено, що рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Однак, законодавством не передбачено після видачі наказу внесення в нього змін щодо дати набрання рішенням законної сили після його перегляду в апеляційному порядку.

Постановою старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Бойко М. Д. винесено постанову від 13.03.2017 про відкриття виконавчого провадження ВП № 53554510 із зазначенням, що наказ був виданий 04.04.2016 документ вступив у законну силу (набрав чинності) 13.02.2017, тобто після розгляду справи апеляційним судом.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду обґрунтовано погодилася з висновком місцевого господарського суду про те, що у постанові про відкриття виконавчого провадження враховано дату набрання рішенням суду законної сили після його перегляду в апеляційному порядку.

Водночас, підстави для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження з формальних підстав за умови, що вони не перешкоджають проведенню виконавчих дій та виконанню боржником рішення суду, має наслідком недотримання конституційного принципу обов'язковості виконання рішення суду, у зв'язку з чим суд має перевіряти законність дій державного виконавця та наявність порушення цими діями прав та законних інтересів сторін.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 ст.3 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (ч.1 ст.5 Закону України "Про виконавче провадження").

Відповідно до положень ч.1 ст.60 Закону України "Про виконавче провадження" під час виконання рішень про передачу стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі, виконавець вилучає такі предмети у боржника і передає їх стягувачу, про що складає акт передачі.

Із наведених вище норм Закону України "Про виконавче провадження" слідує, що виконання рішень суду відбувається на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених, зокрема, у вказаному Законі та прийнятими відповідно до нього іншими законами та нормативно-правовими актами.

Законом України "Про виконавче провадження" не передбачено спеціальної процедури примусового виконання рішень суду з повернення приватизованого майна державі, а посилання скаржника на те, що у даному випадку слід застосовувати "Порядок повернення у державну власність об'єктів приватизації у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів" затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 № 32 не прийняті колегією суддів апеляційного суду до уваги, оскільки зазначений Порядок не містить посилань про його прийняття у відповідності до Закону України "Про виконавче провадження", а отже відсутні підстави для пріоритетного застосування вказаного Порядку замість норм Закону.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду прийшла до обґрунтованого висновку про те, що державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 53554510 від 13.03.2017 в межах наданих повноважень, з дотриманням вимог, встановлених Законом України "Про виконавче провадження", оскільки рішення Господарського суду м. Києва від 17.03.2016 у справі № 910/30495/15 у добровільному порядку виконано не було, а отже відсутні підстави для визнання дій державного виконавця неправомірними та скасування оскаржуваної постанови про відкриття виконавчого провадження № 53554510.

Колегія суддів касаційного суду доходить висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили всі обставини справи та докази щодо наявності підстав відмови у задоволенні скарги, з наданням їм ґрунтовної оцінки та відповідних висновків.

Доводи скаржника, що рішення суду в частині зобов'язання боржника повернути в державну власність об'єкт приватизації внаслідок розірвання приватизаційного договору підлягає виконанню в порядку, визначеному спеціальним законодавством, а саме Законом України "Про приватизацію державного майна" (ч.9 ст.27), на виконання вимог якого Постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 № 32 затверджено "Порядок повернення у державну власність об'єктів приватизації у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів" (далі - Порядок), судом касаційної інстанції не приймаються з наступних підстав.

Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, за приписами ст.115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".