ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2018 року

м. Київ

Справа № 916/4345/14

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Львова Б.Ю. (головуючий), Булгакової І.В. і Сухового В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Крапивної А.М.,

представників учасників справи:

позивача - товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон" (далі - ТОВ СП "Нібулон") - Васильєва А.О., Петрова В.-П.С.,

відповідача - публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" (далі - Залізниця) - Гамарця О.С., Прохорова Ю.Г., Ротаря І.В.,

Генеральної прокуратури України - Збариха С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Залізниці

на рішення господарського суду Одеської області від 22.02.2017 (суддя Д'яченко Т.Г.),

додаткове рішення господарського суду Одеської області від 01.03.2017 (суддя Д'яченко Т.Г.),

постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.12.2017 (колегія суддів: Разюк Г.П. (головуючий), судді Колоколов С.І., Ярош А.І.)

та касаційну скаргу ТОВ СП "Нібулон"

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.12.2017 (колегія суддів: Разюк Г.П. (головуючий), судді Колоколов С.І., Ярош А.І.)

за позовом ТОВ СП "Нібулон" до Залізниці

про стягнення 14 627 358 грн. збитків,

за участю Прокуратури Одеської області

ВСТАНОВИВ:

ТОВ СП "Нібулон" звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до державного підприємства "Одеська залізниця" (далі - ДП "Одеська залізниця") про стягнення 14 627 358 грн. збитків, завданих втратою вантажу (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 19.17.2017).

Позов з посиланням на приписи статей 22, 526, 924 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 193, 224-226, 314 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статей 105, 110, 113-115, 127, 129, 131 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 (далі - Статут), обґрунтовано тим, що в порушення умов договору про організацію перевезень вантажів від 23.09.2013 № 412713, укладеного ТОВ СП "Нібулон" і державним підприємством "Донецька залізниця" (далі - ДП "Донецька залізниця"), переданий для перевезення вантаж (пшеницю другого класу) було втрачено перевізником, у зв'язку з чим ТОВ СП "Нібулон" зазнало збитків, які підлягають відшкодуванню ДП "Одеська залізниця" як залізницею призначення вантажу.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням господарського суду Одеської області від 22.12.2014, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 25.02.2015, позов задоволено частково. Стягнуто з ДП "Одеська залізниця" на користь ТОВ СП "Нібулон" 7 841 808,00 грн. збитків за втрачений вантаж, в решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 28.04.2015 касаційні скарги ДП "Одеська залізниця" та заступника прокурора Одеської області задоволено. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 25.02.2015 і рішення господарського суду Одеської області від 22.12.2014 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Рішенням господарського суду Одеської області від 21.12.2015, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16.03.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 21.06.2016, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду України від 16.11.2016 за заявою ТОВ СП "Нібулон" скасовано постанову Вищого господарського суду України від 21.06.2016, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16.03.2016 та рішення господарського суду Одеської області від 21.12.2015. Справу передано на розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи ухвалою господарського суду Одеської області від 06.02.2017 за клопотанням ТОВ СП "Нібулон" замінено відповідача у справі - ДП "Одеська залізниця" на його правонаступника - Залізницю.

Останнім рішенням господарського суду Одеської області від 22.02.2017 позов задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Залізниці на користь ТОВ СП "Нібулон" 14 627 358,00 грн. у якості відшкодування збитків, завданих втратою вантажу. Також з відповідача на користь позивача стягнуто витрати по сплаті судового збору в розмірі 150 435,27 грн.

Рішення мотивовано тим, що факт заподіяння збитків ТОВ СП "Нібулон" через втрату перевізником вантажу та їх розмір, заявлений до стягнення, підтверджується матеріалами справи. Залізниця не довела відсутності своєї вини у втраті вантажу, у зв'язку з чим вона має відшкодувати ТОВ СП "Нібулон" заподіяні збитки, виходячи з кон'юнктури ринку зерна і рівня ринкових цін втраченого зерна, які існують на момент прийняття рішення у справі відповідно до статті 623 ЦК України та статті 225 ГК України.

Додатковим рішенням господарського суду Одеської області від 01.03.2017 розподілено судові витрати сторін, які були понесені ними в результаті оскарження рішень, постанов, прийнятих за час розгляду даної справи, та стягнуто з Залізниці на користь ТОВ СП "Нібулон" витрати по сплаті судового збору у розмірі 263 088,00 грн.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 07.12.2017 (з урахуванням ухвали Одеського апеляційного господарського суду про виправлення описки від 26.12.2017) апеляційні скарги Залізниці задоволено частково, рішення господарського суду Одеської області від 22.02.2017 та додаткове рішення господарського суду Одеської області від 01.03.2017 скасовано частково. Резолютивну частину названого рішення місцевого суду викладено в новій редакції, у якій: позов ТОВ СП "Нібулон" задоволено частково; стягнуто із Залізниці на користь ТОВ СП "Нібулон" 7 163 253,00 грн. збитків, завданих втратою вантажу, та 119 997,36 грн. судового збору, сплаченого за подачу позовної заяви, апеляційної та касаційних скарг; у решті позову відмовлено; стягнуто із Залізниці та з ТОВ СП "Нібулон" до Державного бюджету України 25 066,44 грн. та 26 089,56 грн. (відповідно) судового збору за подачу апеляційної скарги; стягнуто з ТОВ СП "Нібулон" на користь Залізниці 84 394,19 грн. судового збору, сплаченого за подачу апеляційної скарги.

Постанову мотивовано тим, що місцевий господарський суд зробив правильні висновки щодо доведеності факту заподіяння збитків та необхідності їх відшкодування ТОВ СП "Нібулон" у зв'язку із втратою перевізником вантажу. Разом з тим розмір збитків має розраховуватись відповідно до вимог Статуту, статтями 114, 115 якого встановлено обмежену відповідальність перевізника у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу, що визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість вантажу на момент його втрати.

У касаційній скарзі Залізниця просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 22.02.2017, додаткове рішення господарського суду Одеської області від 01.03.2017 і постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.12.2017 в частині задоволення позовних вимог у розмірі 7 163 253,00 грн. та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в позові. Касаційну скаргу мотивовано порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, встановлених статтями 633, 915 ЦК України, статтею 314 ГК України, статтями 14, 185, 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), статтями 1, 4, 10, 22 Закону України "Про залізничний транспорт", статтями 29, 111, 113, 131 Статуту та статтею 84 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; в редакції, що діяла до 15.12.2017). За твердженнями Залізниці, суди попередніх інстанцій, приймаючи оскаржувані судові рішення, надали неправильну оцінку таким обставинам:

- вилучення вантажу відбулось групою озброєних осіб терористичної організації "Луганська народна республіка" в місті Луганську під час проведення антитерористичної операції на території, яка тимчасово є непідконтрольною органам державної влади України, що свідчить про наявність підстав для звільнення перевізника від відповідальності за втрату вантажу, оскільки вона сталася за обставин, які перевізник не міг передбачити і усунення яких від нього не залежало;

- договір перевезення залізничним транспортом є публічним договором і ДП "Одеська залізниця" не мала права відмовити ТОВ СП "Нібулон" в укладанні договорів перевезення та прийняті вантажу;

- в результаті змін, що відбулись в законодавстві за час розгляду спору, Залізниця на момент прийняття оскаржуваних рішень не відповідає за втрату вантажу;

- при встановлені розміру збитків судом апеляційної інстанції неправомірно враховано ПДВ у вартості втраченого вантажу, а сама вартість визначена на підставі неналежних доказів.

У свою чергу, ТОВ СП "Нібулон" у касаційній скарзі та письмових поясненнях до неї просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.12.2017 та залишити в силі рішення господарського суду Одеської області від 22.02.2017. Касаційну скаргу мотивовано порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, зокрема помилковим незастосуванням до спірних правовідносин положень статей 22, 623 ЦК України, статей 224, 225 ГК України; порушення вимог статей 114, 115 Статуту, статті 104 ГПК України (в редакції, що діяла до 15.12.2017). ТОВ СП "Нібулон" стверджує, що суд апеляційної інстанції помилково розрахував розмір збитків на підставі вартості вантажу станом на момент його втрати, у зв'язку з чим безпідставно змінив резолютивну частину рішення суду першої інстанції.

Залізниця подала відзив на касаційну скаргу ТОВ СП "Нібулон", в якому зазначає про правильність визначення судом апеляційної інстанції норм законодавства, що підлягають застосуванню при визначенні розміру збитків за втрачений вантаж. Просить залишити касаційну скаргу ТОВ СП "Нібулон" без задоволення.

ТОВ СП "Нібулон" також подав відзив на касаційну скаргу Залізниці, в якому наголошує на безпідставності доводів скаржника та просить залишити її без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.12.2017 скасувати з мотивів, викладених у його касаційній скарзі.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін та прокурора, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг з урахуванням такого.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що:

- 23.09.2013 ДП "Донецька залізниця" (перевізник) і ТОВ СП "Нібулон" (вантажовласник) укладено договір № 412713 про організацію перевезень вантажів та проведення розрахунків за перевезення і надані залізницею послуги (далі - Договір), предметом якого є надання залізницею вантажовласнику послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів, та проведення розрахунків за ці послуги;

- відповідно до пункту 2.2 Договору залізниця зобов'язується приймати до перевезення та видавати вантажі вантажовласника, подавати під навантаження (вивантаження) вагони (контейнери) згідно із затвердженими планами і заявками вантажовласника та надавати йому додаткові послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, перелік яких зазначається в додатку до цього Договору;

- згідно з пунктом 4.1 Договору Залізниця і Вантажовласник несуть відповідальність за невиконання плану перевезень згідно із Статутом залізниць України;

- за приписами пунктів 5.1, 5.2 Договору у разі настання обставин, через які одна зі сторін не могла повністю, або частково виконати зобов'язання за цим Договором (явища стихійного характеру, воєнні дії тощо), строк виконання Договору відкладається на час дії цих обставин. Сторона, яка не може виконувати зобов'язання за цим Договором через форс-мажорні обставини, повинна терміново повідомити про це іншу сторону;

- додатковою угодою від 18.06.2014 № 6 до Договору продовжено строк його дії до 30.09.2014;

- на виконання умов Договору, згідно із залізничними накладними: від 05.07.2014 № 50593748; 05.07.2014 № 50619246; 06.07.2014 № 50641109; 06.07.2014 № 50641190; 06.07.2014 № 50657907 ДП "Донецька залізниця" було прийнято від ТОВ СП "Нібулон" до перевезення насипом вантаж (пшеницю другого класу) загальною масою 2 714 220 кг за маршрутом слідування зі станції "Старобільськ" Донецької області на станцію "Миколаїв-вантажний" Одеської залізниці. Вантажовідправником та вантажоодержувачем вантажу відповідно до зазначених накладних було ТОВ СП "Нібулон". Згідно з пунктом 34 накладних відправником сплачено вартість перевезення на загальну суму 427 845,00 грн., що разом з ПДВ складає 513 414,00 грн.;

- виходячи з тарифної відстані перевезення, тривалості операцій з відправлення і прибуття вантажу та правил обчислення термінів доставки вантажів граничний строк доставки вантажу за накладними від 05.07.2014 № 50593748, від 05.07.2014 № 50619246 сплинув о 00 год. 00 хв. 11.07.2014, а за накладними від 06.07.2014 № 50641109, від 06.07.2014 № 50641190 та від 06.07.2014 № 50657907 - о 00 год. 00 хв. 12.07.2014;

- через відсутність повідомлення про прибуття вантажу ТОВ СП "Нібулон" направило до станції "Миколаїв-вантажний" Одеської залізниці листи від 11.07.2014 № 6223/3-14/34 (отриманий 12.07.2014), та від 11.07.2014 № 6224/3-14/34, (отриманий 14.07.2014) з вимогою про видачу переданого до перевезення вантажу;

- вантаж не прибув на станцію "Миколаїв-вантажний", про що свідчать виконані відповідно до пункту 37 Правил видачі вантажів відмітки станції призначення на накладних, а також акти загальної форми від 12.07.2014 № 2009, № 2010, від 14.07.2014 № 2029, № 2031, № 2032 та від 12.08.2014 №№ 2334-2338, що не заперечується відповідачем;

- 26.08.2014 ТОВ СП "Нібулон" заявило ДП "Одеська залізниця" (до якої належить станція призначення) претензію № 8350/3-14/27, у якій вартість втраченого вантажу визначена в сумі 6 649 839 грн. з розрахунку за вартістю по 2450 грн. за тону, визначеною за довідками ТОВ СП "Нібулон" від 12.08.2014;

- Залізниця є правонаступником прав та обов'язків ДП "Одеська залізниця".

Причиною спору у справі стало питання про наявність чи відсутність підстав для стягнення з перевізника на користь вантажовідправника збитків, заподіяних внаслідок втрати вантажу під час перевезення.

За приписами статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Статтею 909 ЦК України встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них (частина друга статті 908 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 924 ЦК України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України "Про залізничний транспорт" залізниці повинні забезпечувати збереження вантажів на шляху слідування та на залізничних станціях. Обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності перевізників вантажу засвідчуються актами; порядок і терміни складення актів визначаються Статутом залізниць України (частина перша статті 26 Закону).

За приписами статей 2, 3 Статуту ним визначаються обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом залізниць регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту. Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування.

Стаття 110 Статуту передбачає, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу з часу його прийняття до перевезення і до моменту видачі одержувачу.

Відповідно до статті 129 Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення таких обставин: а) невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах; б) у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; в) псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; г) повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу. В усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актами загальної форми.

Згідно зі статтею 131 Статуту претензії, що виникли з приводу перевезення вантажів, заявляються залізниці призначення вантажу. Претензії, що виникли з приводу перевезення пасажирів, багажу і вантажобагажу можуть бути заявлені залізниці відправлення або призначення (на бажання заявника претензії). Претензії, що виникли з перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні, заявляються: залізниці призначення, якщо кінцевим пунктом перевезення є залізнична станція; іншому транспортному органу, якщо кінцевим пунктом перевезення є порт. Претензії вантажовідправників щодо штрафів заявляються залізниці відправлення, а вантажоодержувачів - залізниці призначення.

Суди попередніх інстанцій з'ясували, що вантаж, наданий для перевезення за залізничними накладними: від 05.07.2014 № 50593748, від 05.07.2014 № 50619246, від 06.07.2014 № 50641109, від 06.07.2014 № 50641190, від 06.07.2014 № 50657907, у встановлений строк на станцію призначення не прибув та є втраченим, що підтверджується належними і допустимими доказами. Встановлення цих обставин відповідно до наведених положень законодавства є підставою для відповідальності перевізника в особі залізниці призначення - ДП "Одеська залізниця", правонаступником якої є Залізниця.

Відповідно до статті 113 Статуту залізниця може бути звільнена від відповідальності, якщо вона доведе й інші обставини, що свідчать про відсутність її вини. У статті 111 Статуту наведено перелік обставин, наявність яких звільняє залізницю від відповідальності за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу, зокрема, коли зазначене відбулося внаслідок стихійного лиха та інших обставин, які залізниця не могла передбачити і усунення яких від неї не залежало.

За результатами дослідження наданих відповідачем доказів у їх сукупності, суди попередніх інстанцій не встановили обставин, які свідчили б про відсутність вини перевізника у втраті вантажу.

При цьому судами враховано, що перевізник прийняв вантаж для перевезення вже під час проведення антитерористичної операції, розпочатої відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14.04.2014 № 405/2014, а тому він міг та повинен був передбачити негативні і несприятливі наслідки, які могли б настати, але дій щодо обмеження перевезень або їх здійснення за межами території проведення антитерористичної операції не вчинив.

Доводи касаційної скарги Залізниці в цій частині фактично зводяться до переоцінки доказів у справі та безпосередньо пов'язані із встановленням фактичних обставин справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України (тут і надалі в редакції, що діє з 15.12.2017). Тому пов'язані з наведеним аргументи Залізниці не можуть бути прийняті Верховним Судом.

Відповідно до статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

За приписами статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема включається вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства. Законом щодо окремих видів господарських зобов'язань може бути встановлено обмежену відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань. При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

Згідно з частиною третьою статті 623 ЦК України збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Частиною другою статті 924 ЦК України передбачено, що перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає, зокрема, у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає (пункт 1 частини третьої статті 314 ГК України).

Задовольняючи заяву ТОВ СП "Нібулон" та скасовуючи прийняті у цій справі судові рішення, Верховний Суд України у своїй постанові зазначив, що відповідальність за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу регулюється Статутом залізниць України, норми якого є спеціальними у сфері залізничних перевезень і не суперечать положенням ЦК України і ГК України.

За приписами статей 113-115 Статуту за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин. Залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, зокрема за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі. Поряд із відшкодуванням збитків у разі втрати вантажу залізниця відшкодовує стягнуту за цей вантаж провізну плату, якщо вона не включається у вартість втраченого вантажу. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунку або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

Як вірно зазначено судом апеляційної інстанції при визначенні розміру збитків, заподіяних втратою вантажу, слід застосовувати норми Статуту, яким встановлено обмежену відповідальність перевізника у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу, яка визначається на підставі загальної суми рахунку або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

Наведеним повністю спростовуються доводи ТОВ СП "Нібулон", викладені у його касаційній скарзі, у зв'язку з чим вони відхиляються Касаційним господарським судом як необґрунтовані.

Судом апеляційної інстанції з'ясовано, що станом на момент втрати вантажу його вартість складала 6 649 839,00 грн. за ціною 2 450,00 грн. за тону і була визначена довідками ТОВ СП "Нібулон" від 12.08.2014 та заявлена ним в претензії про відшкодування збитків, пов'язаних із втратою вантажу від 29.08.2014, направленій ДП "Одеська залізниця".

Таким чином, апеляційний господарський суд, повно та всебічно дослідивши обставини справи, встановивши факт втрати вантажу, наявність вини перевізника у втраті вантажу та дійсну його вартість, навівши у оскаржуваному судовому рішенні необхідне мотивування, дійшов обґрунтованих висновків про необхідність часткового задоволення позовних вимог, а саме: стягнення із Залізниці на користь ТОВ СП "Нібулон" збитків у розмірі 7 163 253, 00 грн., з яких: 6 649 839,00 грн. - вартість втраченого вантажу; 513 414,00 грн. - провізна плата.

Доводи касаційних скарг не спростовують наведених висновків суду апеляційної інстанції .

Посилання Залізниці на те, що вона не відповідає за втрату вантажу в результаті змін, що відбулись в законодавстві за час неодноразового розгляду спору судами різних інстанцій не приймаються Касаційним господарським судом з огляду на встановлення судами факту правонаступництва Залізницею прав та обов'язків ДП "Одеська залізниця".

Твердження Залізниці про те, що вартість втраченого вантажу визначено судом апеляційної інстанції на підставі неналежних доказів стосуються оцінки доказів, а тому не можуть бути прийняті до уваги судом касаційної інстанції. Доводи Залізниці про те, що при встановленні розміру збитків судом апеляційної інстанції неправомірно враховано ПДВ у вартості втраченого вантажу ґрунтуються на довільному тлумаченні скаржником положень податкового законодавства.

За приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційних скарг ТОВ СП "Нібулон" та Залізниці без задоволення, а оскаржуваної постанови Одеського апеляційного господарського суду від 07.12.2017 - без змін як такої, що прийнята з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє в задоволенні касаційних скарг та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення, а також враховуючи те, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, пов'язаних з переглядом справи в суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржників витрати зі сплати судового збору за подання касаційних скарг.

Керуючись статтями 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.12.2017 зі справи № 916/4345/14 залишити без змін, а касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Нібулон" і публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Одеська залізниця" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Б.Львов

Суддя І.Булгакова

Суддя В.Суховий