Провадження № 22-ц/783/5787/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Ю. Р.

Категорія:59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2018 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі :

головуючого – Мікуш Ю.Р.,

суддів: Павлишина О.Ф., Приколоти Т.І.

секретар Бохонко Е.Р.

З участю: позивача ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 ОСОБА_5 на рішення Кам’янка-Бузького районного суду Львівської області від 11 серпня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6, з участю третьої особи Комунального підприємства «Кам’янкаводоканал» Кам’янка-Бузької міської ради про зобов’язання до вчинення дій,-

в с т а н о в и л а:

Оскаржуваним рішенням суду в задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення оскаржив представник позивача ОСОБА_3 В апеляційній скарзі зазначає, що вважає рішення незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Стверджує, що демонтувавши лавку встановлену позивачем, відповідач порушив її право власності. Зазначає, що суд дійшов помилкового висновку про те, що адміністрація кладовища здійснила бронювання та надала для поховання відповідачу місце на міському кладовищі, де до того позивачем встановлено лавку, оскільки факт бронювання жодним чином не дає дозвіл та повноваження самостійно руйнувати елементи благоустрою могил та проводити інші дії, якими порушуються права та законні інтереси інших осіб. Посилається на те, що з пояснень свідків судом достовірно встановлено, що при бронюванні місця адміністрація кладовища не вказує конкретне його розташування і не забезпечує його утримання за особою, що здійснила бронювання , тобто місце не має будь-якої прив'язки до місцевості. Звертає увагу, що відновлення лавки на яке посилається суд відбулось не на тому місці, де вона була перед тим розташована та на таке відновлення позивач була змушена погодитись через відсутність у неї вибору. Суд не надав позивачу можливості довести те, що вона здійснила бронювання раніше за відповідача, оскільки відмовив в задоволенні її клопотання про допит свідків, які могли це підтвердити. Стверджує, що встановлена нею лавка є елементом благоустрою та самовільне демонтування такої відповідчем порушило її право володіння, користування та розпорядження своїм майном, а відтак висновок суду про те, що діями відповідача не порушено жодних прав позивача не відповідає обставинам справи. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши пояснення ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення з приводу апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_4, вивчивши матеріали цивільної справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.

15 грудня 2017 року набрав чинності новий Цивільний процесуальий кодекс України.

Відповідно до п.9 ст.1 Перехідних положень справи у судах першої та апеляційної інстанції провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

При розгляді справи в суді першої інстанції, суд керувався приписами ЦПК України в редакції 2004 року на відповідність яким перевіряється оскаржуване рішення.

Матеріалами справи та судом встановлено, що позивач по справі ОСОБА_2 звернулася в суд за захистом порушенного права власності.

Свої вимоги мотивує тим, що на місцевому цвинтарі Кам»янка-Бузька похоронені її родичі Колбасюки. Поряд із могилою Колбасюків вона поставила лавочку та забронювала це місце для себе особисто при її похованні. Гроші за бронювання місця вона передала для внесення в касу підприємства КП «Кам»янкаводоканал» через працівника, який є відповідальним за копання могил.

06.08.2016 року позивач виявила, що лавочка, яка є елементом благоустрою родинної могили викинута на смітник. Поряд із могилою її родичів відповідач ОСОБА_6 похоронив свою дружину Вакілову, облаштував пам»ятник, а окрім цього виложив в три ряди плиткою кругом пам»ятника та облаштував лавочку, встановивши її на місці лавочки, яка була її власністю. Просить усунути перешкоди та зобов»язати відповідача відновити зруйновану лавочку на попередньому місці.

Зазначені обставини встановлені судом першої інстанції.

Відповідно до ст.4 Цивільного процесуального кодексу України ( далі ЦПК) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За приписами ст.5 ЦПК здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що адміністрація кладовища здійснила бронювання та надала для поховання ОСОБА_6 місце на міському цвинтарі 28.04.2014 року, де до того ОСОБА_2 встановлено лавку.

Відповідно до пунктів 1.7, 2.8 Порядку утримання кладовищ та інших місць поховань, затвердженого Наказом Держжитлокомунгоспу України від 19 листопада 2003 р.№ 193 (далі Порядок) сектори території місць поховань поділяються на ряди та місця, відстань між рядами повинна бути один метр, між ділянками поховань в ряду 0,5 м. Під кожну могилу одинарного поховання надається земельна ділянка довжиною 2,2 м та шириною 1,5м.

В суді апеляційної інстанції встановлено, що цвинтар у м.Кам»янка-Бузька немає поділу на сектори, ряди, ділянки чи поля. Відтак, при бронюванні місця не зазначається його розташування, оскільки цвинтар не упорядкований відповідно до вимог Закону. Особа, яка бронює місце, на власний розсуд чи за погодженням адміністрації цвинтару узгоджує місце чи біля своєї родини, чи на іншій вільній вибраній нею ділянці.

Із долучених до матеріалів справи фотосвітлин вбачається, що родинне поховання позивача ОСОБА_2 охоплюється 1981, 1992, 2016 роками, про що свідчать зазначені написи на пам»ятній плиті (долучено до матеріалів справи). Саме з цього періоду облаштована лавочка, яка була не тільки елементом благоустрою, але і місцем бронювання позивача для її поховання в майбутньому за що вона внесла свої кошти, однак такі були реалізовані у наряд-замовленні №89 КП «Кам»янкаводоканал» 10.08.2017 року після численних скарг та внаслідок розгляду справи в суді. Копії кватанцій чи інших документів платнику бронювання не видаються.

Відповідно до ст. 316 ч.1 Цивільного кодексу України (далі ЦК) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ст.317 ЦК власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

На підставі ст. 391 ЦК власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Колегія суддів вважає невірним висновок суду, що демонтовану лавку було відновлено зусиллями КП «Кам»янкаводоканал» та зазначене підтверджується як позивачем так і працівниками адміністрації цвинтару. Такий висновок суду свідчить про те, що позивач вправі була поставити лавку, така відновлена, однак як надалі встановлено судом- лавка встановлена перед пам»ятником родини Колбасюків, а не на вибраному позивачем ОСОБА_2 заброньованим нею місцем, оскільки значно більшу площу, ніж необхідно для однієї могили зайняв відповідач ОСОБА_6 чим створив перешкоди ОСОБА_2 у використанні нею власних речей блогоустрою.

Посилання суду на наряд-замовлення № 354 від 28.04.2014 року, яким виділено бронювання місця поховання ОСОБА_6 не підтверджено межами на земельній ділянці, не конкретизовано на місцевості. Про таке місце можна здогадуватися в м. Кам-янка-Бузька лише прив»язкою до вільного місця поховань родини. Відповідач ОСОБА_6 провів благоустрій пам»ятника своєї дружини Вакілової чим вважав заброньованим місцем для себе, однак в межах, що перевищують норми і це вбачається із фотосвітлин, а також самоправно розпорядився чужою власністю- лавочкою позивача.

За приписами ст.8 Закону України «Про поховання та похоронну справу» для організації (утворення) , будівництва, утримання в належному стані та охорони місць поховання сільські, селищні, міські ради можуть створювати спеціалізовані комунальні підприємства.

За змістом ст. 327 ЦК управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

На території м.Кам»янка-Бузька таким органом є КП «Кам»янкаводоканал», яке відповідає за організацію поховання, виділення та бронювання місць поховання в межах земельної ділянки, виділеної органом місцевого самоврядування, яким є міська Рада.

Із представлених суду апеляційної інстанції вимірів вільної площі для поховання між могилами родини Колбасюків та Вакілової вбачається, що є вільні ділянки як з однієї так із другої сторони. А відтак, відповідач не вправі був руйнувати лавочку ОСОБА_2 без її погодження та погодження КП «Кам»янкаводоканал», яка є одним із атрибутів благоустрою родинної могили.

За змістом ст. 321 ЦК право власноті є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За приписами ст.1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Суд першої інстанції не дав оцінки самоправним діям відповідача ОСОБА_6, який демонтував лавочку, суд погодився із облаштуванням земельної ділянки відповідачем ОСОБА_6 біля могили Вакілової, яка не виділена йому у таких межах як він захопив та не передбачена загальними правилами щодо облаштувань могил, суперечить нормативам як бронювання місць для поховання так і естетичним вимогам атрибутів благоустрою цвинтарів біля індивідуальних могил.

Відповідно до ст.376 ч.1 п.3, 4 ЦПК підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.п. 3, 4, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Кам»янка-Бузького районного суду Львівської області від 11 серпня 2017 року скасувати.

Ухвалити нове судове рішення.

Зобов»язати ОСОБА_6 відновити демонтовану лавочку на цвинтарі м.Кам»янка-Бузька, яка належить ОСОБА_2, встановивши її на попередньому місці у проході між могилами родини ОСОБА_2 та родини ОСОБА_6.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку визначеному ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 16 березня 2018 р.

Головуючий Ю.Р.Мікуш

Судді: О.Ф.Павлишин

ОСОБА_7