ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2018 року

Львів

№ 876/12376/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Большакової О.О., Макарика В.Я.,

за участю секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року, прийняту суддею Гулкевич І.З. у м. Львів о 16:36, повний текс якої складено 01 грудня 2017 року, у справі № 813/4612/16 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фіакр-Львів" до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

28 грудня 2018 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фіакр-Львів" звернувся до суду із позовом до відповідача - Головного управління ДФС у Львівській області, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 21.12.2016:

-№ 0005271408, яким збільшено суму грошового зобов»язання з податку на прибуток на 1577880,00 грн, в тому числі за основним платежем в сумі (за податковим зобов»язанням) 1344996,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 232884,00 грн;

-№ 0000501303, яким збільшено суму грошового зобов»язання за платежем податок на доходи фізичних осіб на 313207,39 грн, в т.ч. за основним платежем (податковим зобов»язанням) в сумі 157692,20 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 115162,65 грн та нараховано пеню в сумі 40352,54 грн;

-№ 0000511303, яким встановлено суму штрафних (фінансових) санкцій за платежем податок на доходи фізичних осіб в розмірі 510,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що оскільки товариством укладено договори оренди транспортних засобів, за якими визначено вартість оренди та покладено обов'язок по її оплаті орендодавцю, висновок відповідача про безоплатно отримані послуги є безпідставним. Факт оренди транспортного засобу підтверджується договорами найму, укладеними відповідно до ст.799 ЦК України, факт передачі в оренду підтверджується актами прийому-ппередачі транспортного засобу. Крім того наявність інших підтверджуючих первинних документів доводять факт використання орендованих автобусів у власній господарській діяльності. Так, на кожен орендований товариством автобус оформляється тимчасовий реєстраційний талон. У відповідності до Договору про надання послуг диспетчеризації №01/12/14 від 01.12.2014 проводиться моніторинг та контроль за виконанням графіків руху автобусів на маршрутах (за допомогою GPS навігації). Документами, які підтверджують факт використання орендованих автобусів є дорожні листи, накази про закріплення водіїв автотранспортних засобів за конкретними автобусами по маршрутах, накази про прийняття водіїв на конкретні автобуси і табелі обліку робочого часу таких водіїв, відомості виїзду на лінію орендованого транспорту за кожен місяць у розрізі маршрутів. На кожен орендований автобус виготовляється смарт-карта для заправки дизпаливом згідно угод поставки палива з використанням карток з ТзОВ «ВОГ Рітейл». Ведення обліку використаного пального орендованими автобусами підтверджується оборотними відомостями по картах за кожен місяць, що є додатковим доказом перебування орендованих автобусів у володінні та використання таких у господарській діяльності товариства. Журналом щозмінного передрейсового та післярейового медичного огляду водіїв, які закріплені за конкретними автобусами, та журналом перевірки технічного стану рухомого складу на КПП підтверджується щоденний виїзд автобусів на маршрут. З врахуванням наведеного, на думку позивача, висновки відповідача про відсутність документального підтвердження використання у господарській діяльності орендованих транспортних засобів є безпідставними та необґрунтованими.

Натомість контролюючий орган, покликаючись на безоплатність надання в оренду транспортних засобів, зменшив суму витрат, що враховуються при визначенні об»єкта оподаткування податку на прибуток, вказуючи на нереальність таких операцій. Зокрема відповідач констатував необхідність включення до доходів різниці між сумою амортизації одного автобуса та нарахованою орендною платою, що з позиції позивача, суперечить вимогам чинного законодавства. Усі господарські операції позивача з його контрагентами відповідають вимогам чинного законодавства та оформленні належними первинними документами, що надавались до перевірки та долучені до матеріалів справи. Як нарахування, так і сплата податку із доходу фізичних осіб проведена ТзОВ «Фіакр-Україна» своєчасно і саме до того бюджету, який і повинен бути, чого відповідачем у акті перевірки не зафіксовано. На переконання позивача, код бюджетної класифікації фактично ніяким чином не впливає на факт сплати податку до бюджету. Застосування штрафних санкцій та пені неможливе, оскільки факт несплати, помилкової сплати відповідних платежів відсутні.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області №0005271408; №0000501303, № 0000511303 від 21.12.2016.

Постанова мотивована тим, що відповідач, як суб'єкт владних повноважено не надав суду достатніх та беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятих ним рішень.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, зокрема, зазначає, що судом не взято до уваги зроблений податковим органом розрахунок собівартості послуг оренди з врахуванням амортизації та економічне обґрунтування її. Суд не погодився з доводами відповідача щодо середньої суми зносу автомобіля з огляду на те, що орендодавці позивача - фізичні особи та жодної амортизації не нараховують. Висновок суду щодо неможливості встановити ані первісну, ні залишкову, ні переоцінену вартість автобуса є передчасним, оскільки судом не проаналізовано вимог законодавства щодо визначення поняття амортизації, визначення вартості об'єктів амортизації, не перевірено доводів податкового органу щодо цього.

Суд зазначив, що долучені первинні документи підтверджують витрати позивача по оренді автобусів, проте судом не враховано, що нарахування орендної плати за користування автобусами првинно здійснюватись з актами наданих послуг. Відповідач наголошував на відсутності актів наданих послуг, проте судом не взято до уваги даного факту.

Також суд дійшов висновку, що перерахування утриманого податку з доходів фізичних осіб ТзОВ «Фіакр-Львів» здійснено у повному обсязі та у відповідні терміни. У позивача відсутній факт помилкової сплати чи надміру сплаченої суми ПДФР, оскільки ним сплачувались лише задекларовані суми податків та позивача ніхто не повідомляв про існування недоплат чи переплат.

Дані висновки суду, на думку скаржника, є передчасними, оскільки судом не встановлено факту подання заяяв та результати їх розгляду ОДПІ, наявність реєстрів та подання органу державної казначейської служби.

На передчасність висновку суду про необґрунтоване застосування штрафу та нарахування пені вказує те, що судом не встановлено та не перевірено здійснення факту сплати податку на доходи фізичних осіб у повному обсязі та у відповідні терміни.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ГУ ДФС у Львівській області проведено планову виїзну документальну перевірку ТзОВ «Фіакр-Львів» (ЄДРПОУ 03114848) з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов»язкових платежів), дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 30.06.2016. За результатами проведеної перевірки складено акт № 298/13-01-14-08/03114848 від 07.12.2016 (т.1 а.с.23-75).

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог:

-пп.14.1.13, пп.14.1.71, пп.14.1.219 п. 14.1 ст. 14, пп. 14.1.27, пп.14.1.36 п. 14.1 ст. 14, пп.139.1.9 п. 139.1 ст.139, пп. 135.5.4 п.135.5 ст.135, п.135.4 ст. 135 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього на 1344996,00 грн, в т.ч. за 2013 рік на 361240,00 грн, за 2014 рік на 355024,00 грн, за 2015 рік на 413460,00 грн, за 1 півріччя 2016 року на 215272,00 грн;

- пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14, ст. 18, п. 54.2 ст. 54, пп. 168.1.2, пп.168.1.4, пп.168.1.5 п. 168.1 ст. 168, пп.«а» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету за період з 01.01.2013 по 30.06.2016 в частині несплати (неперерахування) до бюджету податку на доходи фізичних осіб в сумі 157692,20 грн, в т.ч. за 2013 рік - 50284,95 грн, за 2014 рік - 46043,25 грн, за 2015 рік - 61364,0 грн;

- пп. «б» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України в частині неподання в повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів нарахованих (сплачених) на користь платника податків за 2-4 квартали 2013 року, 1-4 квартали 2014 року, за 1-4 квартали 2015 року;

- п. 288.1, п. 288.4, пп.288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено орендну плату за землю за 2014 рік всього на 196582,01 грн.

На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення:

-№ 0000511303 від 21.12.2016, яким до платника податку за порушення п.176 «б» ст. 176 Податкового кодексу України застосовано штрафні санкції (штрафи) за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами, із доходів платника податку у вигляді заробітної плати, в сумі 510,00 грн. (т.1 а.с.84);

-№ 0005271408 від 21.12.2016, яким платнику податку збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на 596442,20 грн (в т.ч. за податковими зобов'язаннями 1344 996,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 232884,00 грн) (т.1 а.с.86);

-№ 0000501303 від 21.12.2016, яким платнику податків за порушення пп.168.1.2, пп.168.1.4, пп.168.1.5 п. 168.1 ст. 168, п. 176.2 «а», «б» ст. 176 Податкового кодексу України визначено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб в сумі 313207,39 грн, в тому числі сума за податковим зобов'язанням 157692,20 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 115162,65 грн, та нараховано пеню відповідно до пп.129.1.3 п. 129.1 ст. 129 Податкового кодексу України в сумі 40352,54 грн. (т.1 а.с.87).

Позивач, вважаючи податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Львівській області №0000511303 від 21.12.2016, № 0005271408 від 21.12.2016, № 0000501303 від 21.12.2016 протиправними, звернувся до суду з вимогою про їх скасування.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Зі змісту акту перевірки слідує, що контролюючим органом встановлено здійснення ТзОВ «Фіакр-Львів» діяльності у сфері надання послуг пасажирських перевезень власним та орендованим транспортом. Згідно з договорами оренди автотранспортних засобів орендна плата складає 300,00 грн. в місяць за один автобус. Підприємством не надано до перевірки деталізованого розрахунку та економічного обґрунтування вартості орендної плати. Крім того, до перевірки не надано первинних документів, а саме: актів виконаних робіт, що підтверджують факт отримання послуги оренди автотранспортних засобів і є підставою для розрахунків, відображених у декларації. Також перевіркою встановлено, що розрахунки з фізичними особами проводились у готівковій формі шляхом зняття готівки з розрахункового рахунку на господарські потреби та видача їх проводилась не ідентифікованим особам згідно з документом, що не оформлений належним чином. Тобто придбані послуги оренди автобусів є безоплатно отриманими та не підтверджені розрахунковими та платіжними документами.

Згідно наданих підприємством до перевірки відомостей нарахування амортизації власних основних засобів сума зносу одного власного автобуса, виходячи з вартості транспортного засобу, строку корисного використання наказом про облікову політику підприємства визначено строк корисного використання автобуса 60 місяців. Для перевірки представлено договори оренди автотранспортних засобів, відповідно до яких вартість автобуса складає 100000,00 грн, а орендна плата 300,00 грн/міс, ремонт здійснюється за рахунок орендодавця. Враховуючи вартість автотранспортних засобів та строк корисного використання, місячна сума амортизації розрахована за прямолінійним методом одного автобуса 1666,67 грн. З врахуванням викладеного ціна оренди таких засобів є необґрунтованою. Таким чином, ТзОВ «Фіакр-Львів» безпідставно віднесено до складу витрат суму орендної плати за автобуси, яка підтверджена лише бухгалтерськими проведеннями Дт91 Кт3771, Дт903 Кт91, а не підтверджена первинними та розрахунковими документами.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності (ч.3 ст. 90 КАС України).

Із наданих позивачем на розгляд суду договорів оренди транспортних засобів автобусів слідує, що такі які містять аналогічні істотні умови щодо вартості транспортних засобів 100000,00 грн, орендної плати 300,00 грн/міс; порядку передачі таких автотранспортних засобів за актом приймання-передавання. Вказані договори складені у письмовій формі та нотаріально посвідчені.

З метою підтвердження належного виконання умов за договором до матеріалів справи долучено копії свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів згідно з договорами, тимчасових реєстраційних талонів, а також актів прийому-передачі транспортних засобів за такими договорами (т.1 а.с.118-252; т.2 а.с.1-39, 41-72, 74-109, 11-142, 144-179; т.4 а.с.170-246; т.5 а.с.1-247,249, 250), актів прийому-передачі транспортного засобу по (розірванні) завершенні договору оренди (т.5 а.с.248; т.6 а.с.6, 14, 28, 29, 33, 36, 37, 45, 59, 62, 66, 81, 83, 85, 104, 110, 121, 126, 130, 135, 144, 145, 152, 153, 164, 168, 185, 188, 192, 195, 221, 230, 235, 239, 244, 252).

Крім того, позивачем представлено накази по підприємству «Про оренду автобусів для здійснення пасажирських перевезень на маршруті ТзОВ «Фіакр-Львів» та розірвання договору оренди транспортного засобу», «Про нарахування орендної плати за користування транспортними засобами», «Про розірвання договорів оренди транспортних засобів»(т.1 а.с.177-180).

На підтвердження розрахунків позивачем надано оборотно-сальдову відомість по рах.3771 за листопад 2015 року, за 2013 рік, за 2014 рік, за 2015 рік, за 1 квартал 2016 року, за 2 квартал 2016 року (т.3 а.с.155-164), копії касової книги та видаткових касових ордерів (т.3 а.с.165-211; т.4 а.с.1-169), витяги з головних книг за 2013-2016 роки (т.1 а.с.89-116).

Водночас на підтвердження реальності операцій з використанням орендованих автобусів надано договір про надання послуг диспетчеризації №01/12/14 від 01.12.2014, відповідно до якого проводиться моніторинг та контроль за використанням графіків руху автобусів на маршрутах зі звітами про виконання (т.3 а.с.37-38), графіки виїзду на лінію орендованого транспорту (т.1 а.с.117, 181; т.2 а.с.40, 73, 110, 143), дорожні листи (т.2 а.с.180-250; т.3, а.с.1-23), витяги з журналу реєстрації операцій перевірки технічного стану КТЗ контрольно-пропускним пунктом, передрейсового медичного огляду (т.3 а.с.69-109), договору № С11597 купівлі-продажу паливно-мастильних матеріалів з використання смарт-карт на АЗС між ТзОВ «Вог Рітейл» та ТзОВ «Фіакр Львів» від 26.12.2013 з додатком до Договору № 1 та протоколом до договору (т.3 а.с.110-122), обороту по смарт-картах за період з 01.11.2015 по 30.11.2015 (т.3 а.с.123-154), табелями обліку робочого часу (т.3 а.с.24-25), наказів про перезакріплення водіїв на маршрутах, про прийняття на роботу (т.3 а.с.26-36).

В розумінні пп. 14.1.36 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Обов'язковими ознаками господарської діяльності (згідно наведених приписів ГК України та ПК України) є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої. (При цьому, сформульоване в ГК Українивизначення господарської діяльності є загальним і має застосовуватися в усіх випадках, а визначення, наведене в ПК України, - лише у сфері дії цього Закону з урахуванням загального визначення).

Оціюючи податкові наслідки господарських операцій слід перевіряти дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв'язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

Водночас відповідно до пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Згідно з п. 135.1 ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

За правилами 135.2 ст. 135 ПК України доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 135.5 ст. 135 ПК України інші доходи включають, зокрема, вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначену на рівні не нижче звичайної ціни.

Підпункт 14.1.13 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає безоплатно надані товари, роботи, послуги як:

а) товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів;

б) роботи (послуги), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості;

в) товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею.

В розумінні пп. 14.1.27 п. 14.1 ст.14 ПК України в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з 138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 153.2.2 п.152.2 ст.152 ПК України витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи, визначаються виходячи з договірних цін, але не вищих за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання, у разі якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

Звичайною ціною є ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін (пп. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Згідно з пунктом 39.1 статті 39 ПК України звичайна ціна на товари (роботи, послуги) збігається з договірною ціною, якщо інше не встановлено цим Кодексом і не доведено зворотне, в тому числі в результаті неможливості визначення звичайної ціни із застосуванням положень пунктів 39.3-39.4 цієї статті.

Відповідно до пункту 39.2 статті 39 ПК України визначення звичайної ціни у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснюється за одним з методів, вказаних в цьому пункті. Встановлюються такі методи визначення звичайної ціни: а) порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу); б) ціни перепродажу; в) "витрати плюс"; г) розподілення прибутку; ґ) чистого прибутку. При визначенні звичайної ціни згідно з методами, встановленими цим пунктом, використовується інформація про ціни в операціях між непов'язаними особами у співставних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг).

Згідно з пункту 39.11 статті 39 ПК України для визначення звичайних цін на товари (роботи, послуги) використовуються офіційні джерела інформації, у тому числі: статистичні дані державних органів і установ; ціни спеціалізованих аукціонів з торгівлі окремими видами продукції, біржові котирування; довідкові ціни спеціалізованих комерційних видань та публікацій, у тому числі електронних та інших банків даних; звіти та довідки відділів з економічних питань у складі дипломатичних представництв України за кордоном; інші інформаційні джерела, що визнаються офіційними в установленому порядку.

Обов'язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на орган державної податкової служби у порядку, встановленому законом. Під час проведення перевірки платника податку орган державної податкової служби має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого цього пункту (пункт 39.14).

Натомість акт перевірки не містить доказів на підтвердження відсутності даних для застосування методів, закріплених у пункті 39.2 статті 39 ПК України та таких доказів на розгляд суду відповідачем не надано.

Таким чином, відповідачем не виконано визначеного п.39.14 ст.14 ПК України обов»язку доведення невідповідності ціни договору рівню звичайної ціни, не доведено визначення цін на транспортний засіб за методами, визначеними ст.39 ПК України, та не надано доказів вчинення дій, спрямованих на заниження рівня звичайних цін у господарських операціях позивача.

Крім того, відповідачем не доведено невідповідності оренди звичайним цінам та не спростовано економічну необґрунтованість укладення договорів оренди транспортних засобів.

Слід зазначити, що у розумінні пп.14.1.71 п. 14.1 ст.14 Податкового кодексу України в редакції закону, з урахуванням змін, внесених 01.09.2013 Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо трансфертного ціноутворення» від 04.07.2013 №408-VII до Податкового кодексу України, звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Якщо під час здійснення операції обов'язковим є проведення оцінки, вартість об'єкта оцінки є підставою для визначення звичайної ціни для цілей оподаткування.

Названим Законом статтю 39 також викладено у новій редакції. У підпункті 39.3.1 пункту 39.3 статті 39 ПК України закріплено методи визначення ціни, аналогічні закріпленим пункті 39.2 статті 39 ПК України у попередній редакції, а саме:порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу); ціни перепродажу; «витрати плюс»; розподілення прибутку; чистого прибутку.

Тобто у період виникнення спірних правовідносин положеннями Податкового кодексу України було закріплено обов'язок податкового органу довести розмір звичайної ціни за закріпленими методами. В іншому випадку звичайною є ціна договору.

Відповідач зазначеного обов'язку не виконав, не довів визначення цін на транспортний засіб за методами, передбаченими у статті 39 ПК України, та не надав доказів на підтвердження вчинення позивачем дій, спрямованих на заниження рівня звичайних цін у господарських операціях.

Так, відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України (лалі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а ст.629 ЦК України зазначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Водночас згідно з ч.1 ст.627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Стаття ч.5 ст.203 ЦК України передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В системному аналізі цих норм для визнання правочину недійсним передують умови: наявність самого правочину; відсутність у сторони (сторін) в момент вчинення правочину спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені; наявність умислу на вчинення такого правочину.

Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства визначено ст.228 ЦК України.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст. 228 ЦК України).

Так, згідно з ч. 3 цієї статті у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

В розумінні ч.1 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Водночас відповідно до частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України та статті 207 Господарського кодексу України, доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Слід зазначити, що відповідачем не доведено, що зміст зазначених угод не відповідають дісним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків та наявність наміру сторін договору на ухилення від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів чи приховування дійсного об'єкта оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконнго відшкодування сум сплачених податків за рахунок бюджетних коштів, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Натомість факт отримання послуг оренди автотранспортних засобів підтверджується оформленими належним чином первинними документами в розумінні ст.9 Закону України»Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що були надані під час перевірки, та такі не містять недоліків.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність у відповідача правових підстав для донарахування ТзОВ «Фіакр-Львів» податкового зобов»язання з податку на прибуток відповідно до вимог ст.39 ПК України, оскільки контролюючим органом не доведено необхідності застосування звичайний цін, що слугувало підставою для визначення податкових зобов'язань платнику податків.

Крім того, наданими позивачем доказами підтверджується, що відповідачем при виключенні із складу витрат за оперативну оренду автобусів, не виключено інших витрат, пов'язаних з орендою таких, зокрема витрат на оплату праці водіїв, витрат на паливо тощо, що обліковуються позивачем в головній книзі окремо від інших витрат товариства.

Також зі змісту акту перевірки слідує, що контролюючим органом при перевірці ТзОВ «Фіакр-Львів» щодо повноти і своєчасності перерахування до бюджету утриманих сум податку з доходів фізичних осіб за період з 01.01.2013 по 30.06.2016 зафіксовано несплату (неперахування) до бюджету за вказаний період податку на доходи фізичних осіб із доходів платника податку інших, ніж заробітна плата, в сумі 157692,20.

Так, згідно з актом перевірки за період, що перевірявся, ТзОВ «Фіакр-Львів» податок з доходів фізичних осіб сплачено в місцевий бюджет Франківського району м. Львова за основним місцем обліку підприємства в сумі 2350363,89 грн, по кодах бюджетної класифікації:

-11010100 (податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку у вигляді заробітної плати) в сумі 2315380,29 грн;

-11010400 (податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку інших ніж заробітна плата) в сумі 27443,60 грн;

-11010500 (Податок на доходи фізичних осіб , що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування) в сумі 7540,00 грн.

Згідно з даними обліку за період з 01.01.2013 по 30.06.2016 проводить нарахування (виплати) доходів фізичним особам, зокрема, відповідно до представленої до перевірки оборотно-сальдової відомості:

На рах.66 «Розрахунки за виплатами працівникам» відображено нарахування (виплати) фізичним особам доходів у вигляді заробітної плати. Заробітна плата для цілей розділу IV ПК України основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податків у зв»язку з відносинами трудового найму згідно із законом. Податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку у вигляді заробітної плати в сумі 2165217,09 грн перераховано на відповідний рахунок по коду бюджетної класифікації 11010100;

На рах.37 «Розрахунки з різними дебіторами» ТзОВ «Фіакр-Львів» відображено нарахування (виплату) доходу фізичним особам згідно договорів оренди транспортного засобу. Відповідно до представлених до перевірки банківських документів, касових документів, договорів оренди транспортних засобів, позивач нараховує фізичним особам орендну плату. З доходів у вигляді орендної плати утримано податок на доходи фізичних осіб за 2013 рік 50284,95 грн; за 2014 рік - 46043,25 грн, за 2015 рік - 53835,00 грн та за 2016 рік - 32886,90 грн відповідно до затвердженої класифікації доходів бюджету на відповідний рахунок по коду 11010400, однак, позивачем податок на доходи фізичних осіб за 2013 рік в сумі 50284,95 грн, за 2014 рік в сумі 46043,25 грн, за 2015 рік в сумі 53835,00 грн перераховано на відповідний рахунок по коду бюджетної класифікації 11010100;

На рах.63 «розрахунки з постачальниками та підрядниками» ТзОВ «Фіакр-Львів» відображено нарахування (виплату) доходу фізичній особі згідно договору купівлі-продажу транспортного засобу, а саме: ТзОВ «Фіакр-Львів» згідно з договором від 30.10.2015 купив у фізичної особи ОСОБА_1 автобус за ціною 150588,00 грн, податок на доходи фізичних осіб 7529,00 грн та перераховано до бюджету на відповідний рахунок за кодом бюджетної класифікації 11010500.

Враховуючи наведене, позивачем податок з доходів фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами, із доходів платника податку інших, ніж заробітна плата, за період з 01.01.2013 по 31.12.2015 в сумі 150163,20 грн сплачено по коду бюджетної класифікації 11010100. До місцевого бюджету Франківського району м. Львова на відповідний рахунок коду бюджетної класифікації 11010400 податок на доходи фізичних осіб в сумі 150163,20 грн не сплачено. Переплата податкових зобов»язань ТзОВ «Фіакр-Львів» станом на 30.06.2016 на рахунку по коду бюджетної класифікації 11010100 становить 150163,20 грн. Також податок з доходів фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку інших, ніж заробітна плата, в сумі 7529,00 грн сплачено по коду бюджетної класифікації 11010500, до місцевого бюджету Франківського району м. Львова на відповідний рахунок коду бюджетної класифікації 11010400 податок на доходи фізичних осіб в сумі 7529,00 грн не сплачено. Переплата податкових зобов»язань станом на 30.06.2016 по коду бюджетної класифікації 11010500 становить 7529,00 грн.

На час виникнення спірних правовідносин механізм ведення територіальними органами Міністерства доходів і зборів України (далі - Міндоходів) оперативного обліку податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), інших платежів, які сплачуються під час митного оформлення товарів встановлено Порядком ведення органами Міністерства доходів і зборів України оперативного обліку податків, зборів, митних платежів, єдиного внеску на загальнообов»язкове державне соціальне страхування, інших платежів, які сплачуються під час митного оформлення товарів, затвердженим Наказом Міністерства доходів і зборів України 05.12.2013 року № 765 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 04.02.2014 року за № 217/24994), розділом ІІ якого визначено порядок ведення інтегрованої картки платника.

Відповідно п.9 Розділу ІІ даного Порядку для зведеного оперативного обліку надходжень платежів, повернення коштів, помилково або надміру зарахованих сум територіальними органами Міндоходів в електронному вигляді ведуться реєстри надходжень та повернень платежів за відповідною формою.

Згідно з п.10 Розділу ІІ Порядку реєстри за платежами до бюджету ведуться виключно за кодами бюджетної класифікації, контроль за справлянням (стягненням) платежів за якими покладено на Міндоходів.

За правилами п.5 Розділу IV Порядку дані про надходження податків, зборів, митних платежів, передоплати та єдиного внеску відображаються територіальним органом Міндоходів, на який покладено функції з ведення обліку відповідного платежу, в інтегрованій картці платника і в реєстрі надходжень та повернень у день отримання від органів Державної казначейської служби України відомостей про зарахування та повернення надміру сплачених платежів у вигляді електронного реєстру розрахункових документів. Територіальний орган Міндоходів у разі виявлення в реєстрі розрахункових документів помилкових записів обліковує ці дані в окремій картці за спеціальним кодом «нез»ясовані платежі». Форма інтегрованої картки за спеціальним кодом «нез»ясовані платежі» повинна відповідати формі інтегрованої картки, за якою ведеться оперативний облік платежу. Зазначені суми надходжень підлягають уточненню у відповідних інтегрованих картках платників у строк не пізніше ніж 10 робочих днів від дня одержання електронного реєстру розрахункових документів від органу Державної казначейської служби України.

В силу п.8 Розділу IV Порядку помилково та/або надміру сплачені суми грошових зобовязань за податками, зборами, митними платежами підлягають поверненню платнику у порядку, встановленому законодавством.

Так, позивачем на спростування зазначених контролюючим органом обставин надано на розгляд суду податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за 1 квартал 2013 року (т.4 а.с.44-50), 2 квартал 2013 року (т.4 а.с.36-43), 3 квартал 2013 року (т.4 а.с.29-35), 4 квартал 2013 року (т.4, а.с.22-28), 1 квартал 2014 року (т.4, а.с.15-21), 2 квартал 2014 року (т.4 а.с.8-14), 3 квартал 2014 року (т.4 а.с.1-7), 4 квартал 2014 року (т.3 а.с.245-251), 1 квартал 2015 року (т.3 а.с.238-244), 2 квартал 2015 року (т.3 а.с.229-237), 3 квартал 2015 року (т.3 а.с.221-228), 4 квартал 2015 року (т.3 а.с.212-220), 1 квартал 2016 року.

Зокрема позивач покликається на те, що у випадку ТзОВ «Фіакр-Львів» відсутній факт помилкової сплати чи надміру сплаченої суми податку, оскільки позивачем сплачувались саме задекларовані у розрахунках суми податків, які не підлягали поверненню, а тому покликання відповідача щодо несплати до бюджету задекларованої суми є необґрунтованими.

Крім того позивач вказує на відсутність повідомлень про існування недоплат чи переплати. Лише після повідомлення про систематичну несплату податку з доходу фізичних осіб не на той рахунок позивачем вжито заходів, спрямованих на усунення вказаних недоліків шляхом звернення до контролюючого органу із листом від 16.02.2017 № 77 про перезарахування сплаченого податку з одного на інший рахунок у відповідності до коду платежу (т.4 а.с.51-52, 53).

Щодо податку на доходи в сумі 7529,00 грн позивачем скеровано до Франківського відділення Залізничної ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області лист №421 від 23.09.2016 року про перерахування коштів (т.4 а.с.54).

Судом першої інстанції із наданих позивачем пояснень встановлено, шо товариством помилково були сплачені штрафні санкції в сумі 1508,00 грн (платіжне доручення № 613 від 29.09.2016 року). Саме таким чином позивач сплачував податок і в 2011 і 2012 роках, однак контролюючими органами вказане не відображено в актах перевірки як помилка, незважаючи на те, що наказ Міністерства фінансів «Про бюджетну класифікацію» № 11 прийнято 14.01.2011.

Відповідно до пп.14.1.180 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Згідно з пп.168.1.2 п.168.1 ст.168 ПК України податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.

Слід зазначити, що своєчасність сплати утриманого податку з доходу фізичних осіб до бюджету саме Франківського району м. Львова сторонами не оскаржується.

Грошове зобов'язання щодо суми податкових зобов'язань з податку, що підлягає утриманню та сплаті (перерахуванню) до бюджету в разі нарахування/виплати доходу на користь платника податку - фізичної особи, вважається узгодженим податковим агентом або платником податку, який отримує доходи не від податкового агента, в момент виникнення податкового зобов'язання, який визначається за календарною датою, встановленою розділом IV цього Кодексу для граничного строку сплати податку до відповідного бюджету (п. 54.2 ст. 54 ПК України).

Відповідно до пп.«а» п.176.2 ст.176 ПК України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.

Таким чином, податковим законодавством встановлено єдину вимогу щодо перерахування утриманого податку до бюджету, що позивачем здійснено у повному обсязі і у відповідні терміни.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість встановлених перевіркою ТзОВ «Фіакр-Львів» контролючим органом порушень пп.148.1.180 п. 14.1 ст. 14, п. 54.2 ст. 54, пп.168.1.2, пп. 168.1.4, пп 168.1.5 п. 168.1 ст. 168, пп. «а» п. 176.2 ст. 176 ПК України.

Підпунктом 14.1.162 п. 14.1 ст. 14 ПК України 14 визначено, що пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов»язань, не сплачених у встановлені законодавством строки.

Відповідно до пп. 129.1.3 п.129.1 ст.129 ПК України пеня нараховується у день настання строку погашення податкового зобов'язання, визначеного податковим агентом при виплаті (нарахуванні) доходів на користь платників податків - фізичних осіб, та/або контролюючим органом під час перевірки такого податкового агента.

У відповідності до пп. 129.3.1 п.129.3 ст.129 ПК України нарахування пені закінчується у день зарахування коштів на відповідний рахунок органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, та/або в інших випадках погашення податкового боргу та/або грошових зобов'язань. Пеня, визначена пп. 129.1.3 п. 129.1 ст. 129 ПК України, нараховується із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виплати (нарахування) доходів на користь; платників податків - фізичних осіб (пункт 129.4 статті 129 Податкового кодексу України).

Згідно з пп. 127.1 ст. 127 Податкового кодексу України ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть, за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Передбачені цим пунктом штрафи не застосовуються, коли ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податку на доходи фізичних осіб самостійно виявляється податковим агентом при проведенні перерахунку цього податку, передбаченого пунктом 169.4 статті 169 цього Кодексу, та виправляється в наступних податкових періодах протягом податкового (звітного) року згідно з нормами цього Кодексу.

Так, із наявних в матеріалах справи доказів та пояснень сторін судом першої інстанції достовірно встановлено, що ТзОВ «Фіакр-Львів» нарахувало, утримало та сплатило податок до бюджету, а поверненню чи зачисленню в майбутні платежі підлягають лише надміру сплачені чи помилково сплачені кошти. Сплачені позивачем до бюджету кошти не слід вважати ні надміру сплаченими, ні помилково сплаченими.

Таким чином, оскільки обов»язкові платежі сплачені позивачем у повному обсязі без порушення термінів їх сплати, суми платежів позивачем задекларовані за кодом бюджетної класифікації 102 і, відповідно, сплачені до бюджету як платіж із доходу отриманого фізичною особою, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень, правові підстави для нарахування ТзОВ «Фіакр-Львів» пені відповідно до пп. 129.1.3 п.129.1ст. 129 ПК України відсутні.

Щодо подання ТзОВ «Фіакр-Львів» 04.11.2015 та 05.02.2016 уточнень податкових декларацій за формою 1 ДФ з метою виправлення помилок у ідентифікаційних номерах отримувачів доходу слід зазначити, що подані уточнення не впливали на збільшення чи зменшення податкових зобов'язань.

Так, пунктом 119.2 статті 119 Податкового кодексу України визначено, що неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, а також суми отриманої оплати від фізичних осіб за товари (роботи, послуги), якщо такі недостовірні відомості або помилки призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобовязань платника податку та/або до зміни платника податку тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 510 гривень.

Передбачені цим пунктом штрафи не застосовуються у випадках, коли недостовірні відомості або помилки у податковій звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, а також суми отриманої оплати від фізичних осіб за товари (роботи, послуги) виникли у зв»язку з виконанням податковим агентом вимог пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу та були виправлені відповідно до вимог статті 50 цього Кодексу.

Відповідно до п. «б» п. 176.2 ст. 176 ПК України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані, зокрема, подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

Враховуючи наведене, оскільки податковим органом належними доказами не підтверджено подання позивачем не у повному обсязі податкової звітності про суми доходів нарахованих (сплачених) на користь платника податків, які містять недостовірні відомості або помилки, призвели до зменшення та/або до збільшення податковий зобов'язань платника податку, застосування до платника податку штрафу в розмірі, передбаченому п.119.2 ст.192 ПК України, є протиправним.

Із системного аналізу наведених правових норм та обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки зазначені в акті перевірки висновки про порушення позивачем податкового законодавства є необгрунтованими, відсутні правові підстави для нарахування платнику податків грошових зобов'язань та застосування штрафних (фінансових) санкцій, що має наслідком скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень Головного управлінням ДФС у Львівській області.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Керуючись статтями 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року у справі № 813/4612/16 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя

І. В. Глушко

судді

О. О. Большакова

В. Я. Макарик

Постанова складена в повному обсязі 20.03.2018