Постанова

Іменем України

13 березня 2018 року

м. Київ

справа № 541/655/15-к

провадження № 51-1021км 18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 травня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 28 лютого 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014170260001256, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Львова, жителя АДРЕСА_1 , такого, що судимості не мав,

у вчиненні злочинів, передбачених частиною 4 статті 189 Кримінального кодексу України (далі - КК), частиною 2 статті 121 КК, частиною 1 статті 296 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини.

За вироком Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 травня 2015 року ОСОБА_6 засуджено за частиною 2 статті 121 КК на 8 років позбавлення волі; за частиною 2 статті 125 КК на 6 місяців арешту. На підставі частини 1 статті 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим за сукупністю злочинів ОСОБА_6 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.

Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 18 грудня 2014 року близько 20-ї години, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння в приміщенні належної йому квартири, розташованої в АДРЕСА_1 , у ході конфлікту, що виник між ними і його бабусею ОСОБА_7 ,яка проживала з ним, став завдавати останній по голові, тулубу, кінцівках численних ударів руками, ногами та алюмінієвим (палицею) ціпком, яким користувалася потерпіла, заподіявши їй тяжких тілесних ушкоджень, від яких ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Крім того, в ніч із 31 січня на 01 лютого 2015 року ОСОБА_6 за місцем свого проживання в АДРЕСА_1 вживав алкогольні напої разом з ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . У той час, як ОСОБА_8 та ОСОБА_9 пішли спати, ОСОБА_6 завдав ОСОБА_10 одного удару кулаком в ніс, чотирьох ударів кулаком у скроневу частину обличчя та одного у щелепу, спричинивши потерпілому тілесні ушкодження, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що призвели до короткочасного розладу здоров`я та не є небезпечними для життя в момент спричинення.

Органами досудового розслідування вказані дії обвинуваченого кваліфіковано як грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, тобто за частиною 1статті 296 КК .

Однак оскаржуваним вироком зазначені дії перекваліфіковано на частиною 2 статті 125 КК, тобто заподіяння на ґрунті особистих неприязних відносин, що раптово виникли, легких тілесних ушкоджень, які спричинили короткочасний розлад здоров`я.

ОСОБА_6 за частиною 4 статті 189 КК виправдано у зв`язку з недоведеністю події злочину та як наслідок - за відсутності в його діях складу цього злочину.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 15 жовтня 2015 року вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 травня 2015 року залишено без зміни.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 квітня 2016 року скасовано ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 15 жовтня 2015 року та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції. При цьому суд касаційної інстанції надав апеляційному суду такі вказівки: перевірити всі доводи, викладені в поданих апеляційних скаргах, оцінити кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність із точки зору достатності та взаємозв`язку по кожному з епізодів обвинувачення, після чого ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення відповідно до вимог процесуального та матеріального законів.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 28 лютого 2017 року вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 травня 2015 року щодо ОСОБА_6 в частині засудження за частиною 2 статті 125 КК скасовано і провадження у справі за частиною 2 статті 125 КК закрито у зв`язку з відмовою потерпілого від обвинувачення. Виключено із вироку суду посилання на застосування частини 1 статті 70 КК.

В іншій частині вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 травня 2015 року щодо ОСОБА_6 залишено без зміни.

Таким чином ОСОБА_6 вважається засудженим за частиною 2 статті 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.

У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність у частині визнання його винуватим у скоєнні злочину, передбаченого частиною 2 статті 121 КК, вказує на недостатність доказів, які підтверджують його винуватість.

Крім того, вважає, що показання його матері ОСОБА_11 (прізвище змінено на ОСОБА_12 ) в судовому засіданні не перевірені належним чином. А докази, на які послалися суди першої та апеляційної інстанцій є недопустимими, оскільки їх не було перевірено під час судового розгляду.

Також зазначає, що суд апеляційної інстанції всупереч вказівкам назначеним в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 квітня 2016 року повторно не перевірив всі доводи викладені в апеляційних скаргах не надав оцінку кожному доказу із точки зору належності допустимості та достовірності.

Заслухавши доповідь судді, зваживши на доводи прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги засудженого, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає із таких підстав.

Мотиви Суду.

Згідно зі статтею 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

У касаційній скарзі засуджений посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, оскільки вважає, що його винуватість не доведено у судовому засіданні.

Однак такі доводи є безпідставними з огляду на таке.

Як встановлено у вироку суду першої інстанції, ОСОБА_6 , перебуваючи у стані сильного алкогольного сп`яніння, на ґрунті раптово виниклого конфлікту заподіяв тяжкі тілесні ушкодження своїй бабусі ОСОБА_7 , що спричинили смерть останньої.

Такі висновки суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, ґрунтуються на: показаннях свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , які є працівниками швидкої допомоги та які підтвердили факт побиття потерпілої, оскільки перші приїхали на виклик карети швидкої допомоги. При цьому була присутньою свідок ОСОБА_12 , яка підтвердила в їх присутності, що її матір побив її син ОСОБА_6 ; висновку судово-медичної експертизи від 26 лютого 2015 року №1А, що причиною смерті стала тупа травма голови, яка призвела до виникнення крововиливів у м`які тканини голови, м`яку мозкову оболонку, до забою речовини головного мозку та субдуральних гематом, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, що призвели до смерті.

Крім того, свідок ОСОБА_16 підтвердила показання свідка ОСОБА_12 про факт побиття ОСОБА_7 .

Свідок ОСОБА_17 , який був понятим при проведенні слідчого експерименту з ОСОБА_6 зазначив в суді, що останній добровільно показував, як завдавав удари ОСОБА_7 .

Свідок ОСОБА_18 суду показав, що був знайомим з ОСОБА_6 недовго, але в розмові останній казав, що побив свою бабусю і та перебуває в лікарні.

Натомість засуджений заперечує свою причетність до вчинення злочину передбаченого частиною 2 статті 121 КК, що не узгоджується також із письмовими доказами, які досліджені в судових засіданнях та покладені в основу висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо доведеності його винуватості за вказаною кримінально-правовою нормою.

Такими доказами слугували також протокол слідчого експерименту, де свідок ОСОБА_13 підтвердила свою розмову із ОСОБА_12 , в якій остання повідомила, що її син побив ОСОБА_7 (т.1 а.п. 54), протокол огляду системного блоку вилученого з КАУ «Полтавський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицина катастроф» (т.1а.п. 55), протокол огляду місця події, де були вилучені металевий ціпок у розібраному стані та аркуш паперу з рукописним текстом (т.1 а.п. 57-64), протокол огляду трупа, щодо виявлених тілесних ушкоджень (т.1 а.п.68-71), висновок судово-медичної експертизи, зробленого на підставі показань свідка ОСОБА_12 , дані їй на досудовому розслідуванні, а саме: «… почав бити ОСОБА_7 руками по обличчю, а потім металевою палицею по обличчю та руках і ногах.. почав бити її по тілу та голову, а також бив алюмінієвою палицею». Відповідно до якого, тілесні ушкодження на тілі потерпілої могли виникнути від тупих твердих предметів, якими могли бути удари ногами, руками та алюмінієвої палиці ( на що вказує свідок ОСОБА_12 ) (т.1 а.п.106).

В ході судового розгляду свідок ОСОБА_12 змінила свої показання та зазначила, що її син непричетний до побиття її матері, однак такі показання спростовуються зазначеними вище доказами, які визнані судом першої та апеляційної інстанції допустимими та достатніми, а тому посилання засудженого, що судами не дано належної оцінки її свідченням є необґрунтованими.

Крім того, судом першої та апеляційної інстанції було проаналізовано той факт, що ОСОБА_6 до допиту свідка в судовому засіданні, а саме 8 травня 2015 року подарував частину житлового будинку з надвірними спорудами за адресою АДРЕСА_1 (т.2 а.п.62).

В ухвалі Апеляційного суду Полтавської області від 28 лютого 2017 року судом проаналізовано досліджені в суді першої інстанції докази, при цьому зазначено, що показання свідків беззаперечно вказують на те що ОСОБА_12 поза всяким сумнівом мала на увазі свого сина ОСОБА_6 , коли розповідала про побиття своєї матері ОСОБА_7 .

Тому доводи наведені в касаційній скарзі засудженого, щодо перевірки обставин, які стали причиною зміни своїх показань свідком ОСОБА_12 , судами проаналізовано та надано належну оцінку.

Таким чином зібрані у справі докази у їх сукупності свідчать про те, що саме засуджений наніс потерпілій тяжкі тілесні ушкодження, які спричинили смерть останньої та спростовують доводи засудженого щодо його непричетності до вказаного кримінального правопорушення.

Також засуджений зазначає, що суд не звернув уваги на доводи сторони захисту про недопустимість доказів. Однак такі посилання спростовуються наступним.

Суд першої інстанції обґрунтовуючи допустимість протоколу огляду місця події (т.1, а.п. 244 - 245), зазначив, що проведення такого огляду відбувалося з урахуванням нагальності в розкритті злочину та можливості заподіяння шкоди особі, яка повідомила про тяжкий злочин. Крім того, свідки ОСОБА_19 та ОСОБА_20 показали, що до приміщення квартири їх запросив ОСОБА_6 , який був присутній при огляді.

При цьому апеляційний суд, погоджується з висновком суду першої інстанції та акцентує увагу на тому, що при вирішенні питання про допустимість доказів, отриманих у ході огляду місця події, враховується те, що в кожному конкретному випадку є можливість у кінцевому результаті втратити таку нагоду та своєчасно не зафіксувати сліди злочину, тому колегія суддів дійшла правильного висновку, що ухвала слідчого судді при отриманні дозволу на огляд помешкання ОСОБА_6 в цьому випадку була непотрібною.

Крім того, доступ до системного блоку КАУ «Полтавський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» , як видно з матеріалів провадження, було надано стороні обвинувачення добровільно ( т.1, а.п.55), а тому такий доказ є допустимим та не потребує дозволу слідчого судді на тимчасове вилучення або доступ до електронних інформаційних систем чи їх частин.

Натомість протокол проведення слідчого експерименту (т.1, а.п. 99-104) колегія суддів першої інстанції визнала недопустимим, оскільки такий доказ був отриманий в порушення вимог частини 6 статті 240 та частин 5, 6 статті 104 КПК, однак вказаний доказ не вплинув на доведеність винуватості засудженого у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення.

Установивши в порядку статті 91 КПК обставини, які підлягали доказуванню в кримінальному провадження, з урахуванням доводів сторони захисту та наведенням мотивів на їх спростування, суди правильно дійшли висновку, що в діях засудженого є склад злочину частиною 2 статті 121 КК, тобто заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, що причинили смерть потерпілої.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи вирок районного суду, правильно дійшов висновку, що таке рішення є мотивованим й обґрунтованим та постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а всі вказівки зазначені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 28 квітня 2016 року були в повному обсязі виконані судом апеляційної інстанції.

Ухвала Апеляційного суду Полтавської області від 28 лютого 2017 року відповідає вимогам статті 419 КПК.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що касаційна скарга засудженого ОСОБА_6 задоволенню не підлягає, а судові рішення є законними та обґрунтованими.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, Суд

ухвалив:

Вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 26 травня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 28 лютого 2017 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а його касаційну скаргу без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3