Справа № 815/5658/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2018 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Завальнюка І.В.,

за участю секретаря – Маковейчук Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за адміністративним позовом Національного природного парку «Тузловські лимани» до Управління Державного агентства рибного господарства в Одеській області, треті особи – Обслуговуючий кооператив «Граніт-2», Міністерство екології та природних ресурсів України, про скасування дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом, в якому просив скасувати дозвіл № 22/32-01/68927 на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об’єктах (їх частинах) від 11.09.2017.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Управлінням Державного агентства рибного господарства в Одеській області неправомірно надано дозвіл ОК «Граніт-2» № 22/32-01/68927 від 11.09.2017 на спеціальне використання водних біоресурсів на каналі, що з’єднує лиман Бурнас (Тузловські лимани) з Чорним морем, терміном на 5 років. Так, ОК «Граніт-2» на підставі дозволу фактично здійснює вилов водних біоресурсів загальнодержавного значення (рибних), які перебувають в акваторії НПП «Тузловські лимани», тобто об’єкту природно-заповідного фонду. Крім того, здійснюється інтенсивний вилов кефалевих видів риб в гідротехнічній споруді – каналі лиман Бурнас-Чорне море, яка є фактично єдиною артерією, що зв’язує Чорне море з Тузлівськими лиманами і є життєво важливою протокою для мігруючих видів риб. Зокрема, вилов здійснюється рибними пастками – гардами, які розташовані на обловно-запускному (обловно-пропускному) каналі лиману Бурнас – Чорне море (2 км Піщаного пересипу Тузловських лиманів) і споруджені ОК «Граніт-2» в незаконний спосіб, оскільки відсутня будь-яка документація, рівно як відсутня документація і на земельну ділянку, на якій побудований канал; відсутній проект будівництва каналу, розроблений, погоджений та затверджений у передбаченому порядку. В той же час канал не є рибогосподарським водним об’єктом (його частиною), що використовується або може використовуватися для цілей рибного господарства, оскільки він є гідротехнічною спорудою, а не водним об’єктом, і не внесений до Державного реєстру рибогосподарських водних об’єктів (їх частин). Також позивач зазначив, що вилов кефалевих не лімітується, проте вилов рибних ресурсів в каналі ОК «Граніт-2» відбувається неконтрольовано і абсолютно в необмеженій кількості, що може мати наслідком масову загибель риби, а саме – знищення популяції кефалевих в Чорному морі, оскільки Тузловські лимани є одним з найбільш продуктивних нагульних водойм для азово-чорноморської кефалі. Останнє, в свою чергу, спровокує порушення екосистеми НПП «Тузловські лимани», значне зниження кількості кефалевих та до соціального напруження серед місцевого населення, збільшення фактів браконьєрства. Крім того, не визначений перелік постійних місць, де дозволяється спеціальний лов. Також постановою КМУ від 25.11.2015 № 992 не передбачено вилов рибних ресурсів гардами на каналах, що з’єднують лиман з морем.

Ухвалою судді від 20.11.2017 відкрито провадження по справі; закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 04.12.2017 о 12:00 год.

Ухвалою суду від 04.12.2017 залучено до участі у справі в якості третьої особи Міністерство екології та природних ресурсів України; провадження у справі зупинено до 21.12.2017 о 12:00 год. для належного повідомлення учасників справи про час та місце судового засідання.

21.12.2017 провадження у справі поновлено; в судовому засіданні оголошено перерву для надання позивачу часу для надання відповіді на відзив до 22.01.2018 о 12:00 год.

В судовому засіданні 22.01.2018 оголошена перерва для направлення третім особам заперечень до 13.02.2018 11:00 год.

13.02.2018 судове засідання по справі відкладено за клопотанням представника відповідача на 26.02.2018 о 11:00 год.

В судовому засіданні 26.02.2018 оголошено перерву до 14.03.2018 о 10:00 год.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги із викладених у позовній заяві підстав підтримали та просили задовольнити позов.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволені позову просив відмовити з підстав, викладених у запереченнях на позовну заяву. Зокрема, згідно меж визначених проектом створення Національного природного парку «Тузловські лимани» та згідно листа Відділу Держземагенства у Татарбунарському районі Одеської області від 30.04.2015 № 19-1526-0.11-899/2-15 ділянка з початку 0 – км по кінець 2 – км коси Чорного моря на території Татарбунарського району Одеської області не включена до території НПП «Тузловські лимани» та не відноситься до земель природно-заповідного призначення. ОК «Граніт-2» надано пакет документів до Управління Державного агентства рибного господарства у Одеській області через центр надання адміністративних послуг Білгород-Дністровської міської ради для отримання відповідного дозволу, який відповідав всім вимогам законодавства, і підстави для відмови у наданні такого дозволу під час розгляду були відсутні. Питання законності чи незаконності побудов гідроспоруд та будь-яких інших об’єктів в т.ч. каналів не відноситься до компетенції Управління. Крім того, 05.09.2017 ДП «Одеський Центр ОСОБА_1» затверджено Науково-біологічне обґрунтування розміщення обловних пристроїв на облово-запускном каналі Бурнас (Тузловські лимани) – Чорне море (2 км), в якому передбачено вилов кефалей пастками (гардами) з наведенням схеми облаштування гарди. Також відповідним наказом Управлінням від 25.09.2017 № 147 визначено постійні місця для організації спеціалізованого промислу чорноморських кефалей на каналах, в тому числі обловно-запускному каналі лиман Бурнас (Тузловські лимани – Чорне море – 2 км) на підставі науково-біологічного обґрунтування розміщення обловних пристроїв на обловно-запускном каналі Бурнас, затвердженого в.о. директора ОдЦПівденНІРО 05.09.2017. Також безпідставними є твердження позивача про те, що вилов рибних ресурсів гардами на каналах, що з’єднують липа з морем, не передбачено. Так, застосування гард на чорноморських лиманах дозволено і регламентовано пп.13.7.2 та 21.2.2 Правил промислового рибальства в басейні Чорного моря, затверджених наказом Державного комітету рибного господарства України від 08.12.1998 № 164. Застосування гард на каналі обґрунтовано також науково-біологічним обґрунтуванням розміщення обловних пристроїв на обловно-запускном каналі Бурнас (Тузловські лимани) – Чорне море (2 км), затвердженого в.о. директора ОдЦПівденНІРО 05.09.2017. Крім того, згідно з п.3 Режиму рибальства у басейні Чорного моря у 2017 році, - до басейну Чорного моря входить Чорне море з усіма його затоками і бухтами. Лимани і озера, що сполучаються з морем, включаючи канали, що з’єднують море з лиманами та озерами, розглядаються як самостійні, водні об’єкти. Наказом Мінагрополітики та продовольства України від 16 грудня 2017 року № 542 «Граніт - 2» затверджено квоти добування водних біоресурсів загальнодержавного значення у Тузловській групі лиманів у 2017 році. З'єднувальні обловно-запускні канали на піщаних косах, що відокремлюють лимани-лагуни від моря, є частиною рибогосподарських водних об'єктів, які вони з'єднують. Таким чином, вищезгаданий канал, згідно з Режимом рибальства у басейні Чорного моря у 2017 році, є водним об’єктом, не є суходолом та не входить до акваторії Чорного моря, а тому видача оскаржуваного дозволу Управлінням відбулася в межах власних повноважень.

Представники третіх осіб до суду не з’явилися, про час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином; пояснення не надали.

Вислухавши пояснення учасників справи та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.

Судом встановлено, що 07.09.2017 ОК «Граніт-2» подало (вх. № 17/736) до центру надання адміністративної послуг Білгород-Дністровської міської ради заяву (адресатом вказано Начальника Західно-Чорноморського басейнового управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства) на отримання документу дозвільного характеру, а саме дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об’єктах (їх частинах) «Обловно-пропускний канал, що з’єднує Чорне море з групою Тузловських лиманів, розташований на 2-му км Лебедівської піщаної коси / промислове рибальство». У доданій до заяви довідці про наявність у суб’єкта господарювання рибальських суден (плавзасобів), дозволених знарядь лову (відповідно до вимог правил рибальства та режимів) та рибоприймальних пунктів (місця розташування яких погоджено відповідно до законодавства) на визначеному рибогосподарському водному об’єкті (його частині) (додаток 2 до Порядку) в графі «рибальські судна (плавзасоби)» вказано «ЯОД-5398», в графі «Дозволені для використання знаряддя лову» вказано «гарди, невід ставний з мінімальним вічком 6 мм – 1 од; параметри знарядь лову згідно Правил промислового рибальства у басейні Чорного моря та режиму рибальства в басейні Чорного моря 2017; рибоприймальні пункти (місце розташування яких погоджено згідно із законодавством) «Одеська обл., Татарбунарського району, с. Лебедівка, 2-й км Лебедівської коси». В той же день вказаний пакет документів надійшов до Управління Державного агентства рибного господарства в Одеській області (вх. № 17/736 від 07.09.2017 /т.І, а.с. 78/).

11.09.2017 Управлінням Державного агентства рибного господарства у Одеській області видано дозвіл № 22/32-01/68927 на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) на обловно-запускний канал Чорне море - Тузловська група лиманів ОК "Граніт-2" згідно наданого пакету документів, передбачених п.3 Порядку видачі дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) або відмови в його видачі, переоформлення, видачі дубліката та анулювання зазначеного дозволу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.10.2013 № 801.

Крім того, наказом начальника Управління Державного агентства рибного господарства в Одеській області ОСОБА_2 від 25.09.2017 № 147 відповідно до ст.10 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону рибних біоресурсів», ст.38 Закону України «Про тваринний світ», п.18.5 Режиму рибальства в басейні Чорного моря у 2017 році, Положення про Управління Державного агентства рибного господарства в Одеській області, затвердженого наказом Державного агентства рибного господарства України від 15.07.2016 № 229, враховуючи рекомендації Одеського Центру ОСОБА_1 від 18.09.2017 № 198/3, біологічне обґрунтування розміщення ставних неводів на обловно-запускних каналах Шаболатський лиман – Дністровський лиман, затвердженого ОСОБА_1 07.08.2017 та науково-біологічне обґрунтування розміщення обловних ресурсів на обловно-запускному каналі лиман Бурнас (Тузловські лимани) – Чорне море, затвердженого ОСОБА_1 06.09.2017, дозволено ведення спеціального лову чорноморських кефалей та неспеціалізований промисел інших мігруючих видів риб ставними неводами та гардами на каналах, що з’єднують лимани з морем, а також у каналах «Бугаз-1» та «Бугаз-2» з 25.09.2017.

Визначено постійні місця для організації спеціалізованого промислу чорноморських кефалей на каналах: «Бугаз-1» та Бугаз-2» р-н смт. Затока; Будакська коса р-н с. Приморське; обловно-запускному каналі лиман Бурнас (Тузловські лимани) – Чорне море – 2 км. (п.2 наказу).

Встановлено мінімальний розмір вічка в ставних неводах: при спеціалізованому примислі чорноморських кефалей – 16 мм; при неспеціалізованому промислі мігруючих видів риб – 6,5 мм. (п.3 наказу).

Встановлено мінімальний промисловий розмір чорноморських кефалей при лові ставними неводами та гардами в каналах – 16 см. (п.4 наказу).

09.10.2017 на ім’я в.о. обов’язки Національного природного парку «Тузловські лимани» ОСОБА_3 надійшов лист начальника Управління Державного агентства рибного господарства в Одеській області ОСОБА_2 від 09.10.2017 № 1-3-17/972-17, яким повідомлено про видачу Управлінням Товариству з обмеженою відповдіальністю «Граніт-2» дозволу за № 22/32-01/68927 від 11.09.2017 на спеціальне використання водних біоресурсів на каналі, що з’єднує лиман Бурнас (Тузловські лимани) з Чорним морем, терміном на 5 років.

Не погодившись із вищезазначеним дозволом, наданим ОК «Граніт-2», Національний природній парк «Тузловські лимани» звернувся до суду з позовом щодо скасування означеного дозволу.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню у зв’язку з наступним.

Згідно із ст. 24 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" № 3677-VI (далі - Закон № 3677-VI) дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері рибного господарства, крім видів водних біоресурсів, занесених до Червоної книги України. Строк дії дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об'єктах (їх частинах) становить п'ять років.

Частиною 1 ст. 21 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" передбачено, що територіальні органи центрального органу виконавчої влади утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників центрального органу виконавчої влади і коштів, передбачених на його утримання, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, Кабінетом Міністрів України. Територіальні органи центрального органу виконавчої влади можуть утворюватись, ліквідовуватись, реорганізовуватись керівником центрального органу виконавчої влади як структурні підрозділи апарату центрального органу виконавчої влади за погодженням з міністром, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, та Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 Типового положення про територіальні органи міністерства та іншого центрального органу виконавчої влади, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2011 року № 563, завданням територіальних органів є реалізація повноважень міністерства та іншого центрального органу виконавчої влади на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 19.01.2012 № 26 затверджено Положення про органи рибоохорони Державного агентства рибного господарства України.

Пунктом 1 зазначеного положення визначено, що органи рибоохорони - Головне управління охорони водних біоресурсів у м. Києві, управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в області, басейнові управління, басейновий відділ (далі - Управління) - є територіальними органами Державного агентства рибного господарства України, які діють у складі Держрибагентства України і йому підпорядковуються.

Головне управління охорони водних біоресурсів у м. Києві за дорученням Держрибагентства України у межах своїх повноважень спрямовує та координує роботу органів рибоохорони на місцях, згідно з чинним законодавством проводить роботу щодо усунення негативних явищ, пов’язаних з корупцією, перевищенням службових та посадових повноважень в органах рибоохорони.

Голови місцевих державних адміністрацій координують діяльність Управління і сприяють йому у виконанні покладених на нього завдань. Повноваження Управління поширюються на територію відповідного водного об’єкта, області, акваторію в межах районів діяльності, визначених Держрибагентством України (далі - район діяльності).

Згідно з п.2 Положення управління у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами та дорученнями Президента України, актами Кабінету Міністрів України, дорученнями Прем'єр-міністра України, наказами Міністерства аграрної політики та продовольства України, дорученнями Міністра аграрної політики та продовольства України, його першого заступника та заступника, наказами Держрибагентства України, дорученнями Голови Держрибагентства України, актами місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, а також цим Положенням.

Відповідно до п.3 Положення основним завданням Управління є реалізація повноважень Державного агентства рибного господарства України у сфері рибного господарства та рибної промисловості, охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в районі діяльності.

Згідно з п.4.3 Положення Управління в межах визначеного району діяльності та відповідно до покладених на нього завдань видає та скасовує передбачені законодавством документи на право добування водних біоресурсів, а також на право переселення та утримання в неволі чи напіввільних умовах водних біоресурсів.

Позивач, серед іншого, вважає спірний дозвіл підлягаючим скасуванню з огляду на відсутність у відповідача компетенції на його видання. Зокрема позивач зазначає, що повноваження Західно-Чорноморської рибоохорони було передано до Чорноморського рибоохоронного патруля. Пунктом 5.1 наказу Держрибагентства України від 15.07.2016 № 228 «Про затвердження Положення про Чорноморське басейнове управління Державного агентства рибного господарства» визначено, що Чорноморський рибоохоронний патруль видає, переоформляє, видає дублікати та анулює дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об’єктах (їх частинах) та підтвердження законності влучення водних біоресурсів із середовища їх існування та перероблення продуктів лову (у разі необхідності суб’єкту господарювання для здійснення зовнішньоекономічних операцій) відповідно до законодавства України.

Спірний дозвіл видано Управлінням державного агентства рибного господарства в Одеській області, до району діяльності якого не відноситься видача дозволів на обловно-пропускний (обловно-запускний) канал, що з’єднує Чорне море з групою Тузловських лиманів, розташований на 2-му км Лебедівської піщаної коси.

На момент подання заяви на отримання документу дозвільного характеру № 22/32-0168927 від 07.09.2017 був чинний наказ Держрибагентства № 121 від 03.03.2017 «Про внесення змін до наказу Держрибагентства України від 06.02.2013 № 31», в якому містилися відомості про район діяльності Управління Держрибагентства в Одеській області, до якого відносяться внутрішні водні об’єкти та усі чорноморські лимани у межах адміністративної території Одеської області, р. Дунай з її передгирловим простором (від Старостамбульського гирла до Білгородського каналу включно і на 10 км у глиб Чорного моря), за виключенням стометрової прибережної захисної смуги Чорного моря (на суходолі).

У свою чергу, до району діяльності Чорноморського басейнового управлінням Держрибагентства відноситься акваторія Чорного моря від державного кордону з Румунією, відповідно до рішення Міжнародного Суду ООН від 03.02.2009 і далі у південному напрямку, починаючи з геодезичного азимута 185°23'54.5", та на сході до Керченської протоки по лінії: мис Такіль – мис Панагія (Російська Федерація), включаючи стометрову прибережну смугу (на суходолі). За винятком р. Дунай з її передгирловим простором (від Старостамбульського гирла до Білгородського каналу включено і на 10 км у глиб Чорного моря) та усіх чорноморських каналів (у тому числі Дністровсько-Бузький лиман до лінії коса Очаківська – коса Кінбурська).

Вищевказаний Канал не є чорноморським лиманом, а розглядається як окремий водний об’єкт відповідно до п.3 Режиму рибальства в басейні Чорного моря 2017 р., та більша частина якого входить до стометрової прибережної захисної смуги Чорного моря.

Отже, на переконання позивача, спірний дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об’єктах (їх частинах) на обловно-пропускному (обловно-запускному) каналі, що з’єднує Чорне море з групою Тузловських лиманів, розташованого на 2-му км Лебедівської піщаної коси мало бути видано Чорноморським басейновим управлінням Держрибагентства, оскільки даний канал розташований саме в межах прибережної захисної смуги Чорного моря.

На момент видачі дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об’єктах (їх частинах) ОК «Граніт-2» від 11.09.2017 № 22/32-01/68927 Управління Державного агентства рибного господарства в Одеській області здійснювало свої повноваження в районі діяльності, визначеному наказом Державного агентства рибного господарства України від 03.03.2017 № 121 «Про внесення змін до наказу Держрибагентства від 06.02.2013 № 31».

Відповідно до вказаного наказу до району діяльності Управління Державного агентства рибного господарства в Одеській області відносились усі внутрішні водні об’єкти та усі чорноморські лимани у межах адміністративної території Одеської області, р. Дунай з її перед гирловим простором (від Старостамбульського гирла до Білгородського каналу включено і на 10 км у глиб Чорного моря), за виключенням стометрової прибережної захисної суми Чорного моря (на суходолі).

До району діяльності (контролю) Чорноморського басейнового Управління Державного агентства рибного господарства відносилась акваторія Чорного моря від державного кордону з Румунією відповідно до рішення Міжнародного Суду ООН від 03.09.2009, і далі у південному напрямку, починаючи з геодезичного азимуту 185°23'54.5", та на сході до Керченської протоки по лінії: мис Такїль - мис панагія (Російська Федерація), включаючи стометрову прибережну смугу (на суходолі). За винятком р. Дунай з її передгирловим простором (від Старостамбульського гирла до Білгородського каналу включно І на 10 км у глиб Чорного моря) та усіх чорноморських лиманів (у тому числі Дніпровсько - Бузький лиман до лінії коса Очаківська - коса Кінбурська).

Під суходолом розуміють частину земної поверхні, що не вкрита морями й океанами (материки й острови). До суходолу не належать внутрішні водойми. (ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 (1993), Фізична географія, (вид. Пер. з рос. 2-ге вид,). К.: Освіта, с, 160.).

Управлінням був виданий оскаржуваний дозвіл № 22/32-01/68927 від 11.09.2017 на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об’єктах (їх частинах) на обловно - пропускний канал, що з’єднує Чорне море з групою Тузловських лиманів, розташований на 2- му км Лебедівської піщаної коси.

Згідно з п.3 Режиму рибальства у басейні Чорного моря у 2017 році, - До басейну Чорного моря входить Чорне море з усіма його затоками і бухтами. Лимани і озера, що сполучаються з морем, включаючи канали, що з’єднують море з лиманами та озерами, розглядаються як самостійні, водні об’єкти.

Наказом Мінагрополітики та продовольства України від 16 грудня 2017 року № 542 «Граніт - 2» затверджено квоти добування водних біоресурсів загальнодержавного значення у Тузловській групі лиманів у 2017 році.

З'єднувальні обловно-запускні канали на піщаних косах, що відокремлюють лимани-лагуни від моря, є частиною рибогосподарських водних об'єктів, які вони з'єднують.

Таким чином, вищезгаданий канал, згідно з Режимом рибальства у басейні Чорного моря у 2017 році, є водним об’єктом, не є суходолом та не входить до акваторії Чорного моря, а тому видача оскаржуваного дозволу Управлінням відбулася в межах власних повноважень.

При цьому суд враховує, що зазначення у заяві ОК "Граніт-2" від 07.09.2017 неналежного адресата не може бути підставою для відмови в розгляді заяви по суті, яка надійшла до належного та повноважного органу через єдине вікно надання адміністративних послуг, зв'язку із чим суд відхиляє відповідні доводи позивача.

Процедуру видачі суб’єктам господарювання дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об’єктах (їх частинах) (далі - дозвіл) або відмови в його видачі, переоформлення, видачі дубліката та анулювання дозволу визначає Порядок видачі дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об’єктах (їх частинах) або відмови в його видачі, переоформлення, видачі дубліката та анулювання зазначеного дозволу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2013 р. № 801.

За вказаним порядком № 801 видача (відмова у видачі, переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу здійснюється відповідно до Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності».

Згідно з п.2 Порядку № 801 дозвіл видається на кожний рибогосподарський водний об’єкт (його частину) Держрибагентством або його територіальним органом (далі - дозвільний орган).

Дозвіл видається: Держрибагентством територіальному органові для здійснення контрольного вилову водних біоресурсів для визначення їх стану та запасів; територіальним органом суб’єктові господарювання для здійснення промислового рибальства, вилову водних біоресурсів у науково-дослідних, науково-промислових, дослідно-конструкторських цілях, а також визначення їх санітарно-епідеміологічного стану, меліоративного вилову водних біоресурсів з метою формування їх оптимального видового та вікового складу, вилову водних біоресурсів з метою отримання біологічного матеріалу для штучного відтворення їх запасів та здійснення аквакультури, любительського і спортивного рибальства у водних об’єктах загального користування, що перевищує встановлені обсяги безоплатного вилову.

Дозвіл повинен перебувати у місці здійснення спеціального використання водних біоресурсів.

Відповідно до п.3 Порядку № 801 для одержання дозволу суб’єкт господарювання подає такі документи:

заяву про одержання дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об’єктах (їх частинах);

довідку про наявність у суб’єкта господарювання рибальських суден (плавзасобів), дозволених знарядь лову (відповідно до вимог правил рибальства та режимів) та рибоприймальних пунктів (місця розташування яких погоджено відповідно до законодавства) на визначеному рибогосподарському водному об’єкті (його частині) (далі - довідка). Якщо територіальні органи або наукові установи (організації, підприємства) не можуть власними силами здійснювати контрольний або дослідний вилов, у довідці зазначаються рибальські судна (плавзасоби), знаряддя лову та рибоприймальні пункти співвиконавця;

програму виконання робіт, в якій визначені методи, мета та завдання робіт, типи і кількість рибальських суден (плавзасобів), назва і кількість необхідних знарядь лову, в разі здійснення вилову водних біоресурсів у науково-дослідних, науково-промислових, дослідно-конструкторських цілях, контрольного вилову водних біоресурсів для визначення їх стану та запасів, вилову водних біоресурсів з метою отримання біологічного матеріалу для штучного відтворення їх запасів та здійснення аквакультури.

Згідно з п.5 Порядку № 801 дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об’єктах (їх частинах) або письмове повідомлення про відмову у видачі такого дозволу видається протягом п’яти робочих днів з дня подання суб’єктом господарювання пакета документів, необхідних для одержання дозволу. Видача дозволу здійснюється на безоплатній основі. Строк дії дозволу становить п’ять років.

Відповідно до п.6 Порядку № 801 підставами для відмови у видачі дозволу суб’єктові господарювання є: подання неповного пакета документів, необхідних для одержання дозволу; виявлення в поданих документах недостовірних відомостей; відсутність науково обґрунтованої інформації про спеціальне використання водних біоресурсів (рішення Держрибагентства); відсутність частки нерозподіленого ліміту водних біоресурсів; систематичні грубі (три і більше) порушення протягом року вимог законодавства у галузі охорони, використання та відтворення водних біоресурсів; несплата на час розгляду питання про видачу дозволу штрафних санкцій за порушення вимог законодавства у галузі охорони, використання та відтворення водних біоресурсів або наявність невідшкодованої шкоди, заподіяної рибному господарству; наявність простроченої заборгованості перед державним або місцевим бюджетом; використання виділеної кількості водних біоресурсів менш як на 75 відсотків протягом попередніх чотирьох років.

Згідно з п.7 Порядку № 801 підставою для анулювання дозволу, виданого суб’єктові господарювання, є: звернення із заявою про анулювання дозволу; ліквідація суб’єкта господарювання - юридичної особи; припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця; рішення суду про скасування дозволу; систематичні грубі (три і більше) порушення протягом попереднього року вимог законодавства у галузі охорони, використання та відтворення водних біоресурсів; встановлення факту надання в заяві та документах, що додаються до неї, недостовірної інформації.

Як на підставу для анулювання спірного дозволу позивач послався на те, що межі НПП «Тузловські лимани» не встановлені в натурі, а згідно з ч.4 ст.7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» межі територій та об’єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об’єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об’єктів природно-заповідного фонду.

У зв’язку із цим, на думку позивача, слід керуватися Проектом створення НПП «Тузловські лимани» на території Татарбунарського району Одеської області, розробленого ДП «Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» на підставі договору № 2629 від 30.09.2006, та згідно якого НПП «Тузловські лимани» розташовано на півдні Татарбунарського району, в який входять о. ОСОБА_2, о. Бурнас, о. Алібей, о. Хаджидер, о. Карачаус, о. Будури, о. Шагани, о. Джантшейське та їх прибережна захисна смуга, Причорноморська піщана коса від с. Лебедівка до с. Приморське.

Відтак, відрізок коси від 0 км по кінець 2 км, на якій знаходиться обловно-пропускний канал, входить до складу НПП «Тузловські лимани» згідно двох індикаторів: як відрізок Причорноморської піщаної коси довжиною у два кілометри, яка повністю входить до складу територій НПП «Тузловські лимани»; як прибережна захисна смуга лиману Бурнас.

В свою чергу, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 «Про затвердження порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них» та ст.88 Водного кодексу України уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше 2 (двох) кілометрів від урізу води.

Від населеного пункту с. Лебедівка до с. Приморське простягається Причорноморська піщана коса, що є прибережною захисною смугою для групи лиманів, зокрема о. Бурнас, який входить до складу території НПП «Тузливські лимани».

Також позивач вважає не заслуговуючим на увагу лист Відділу Держземагентства у Татарбунарському районі Одеської області від 30.04.2015 № 19-1526-0.11-899/2-15, оскільки це не нормативний акт, а документ, при підготовці якого проаналізовано лише графічний матеріал Проекту створення НПП «Тузловські лимани» на території Татарбунарського району Одеської області, без урахування текстової частини, згідно якої вся частина Чорноморської піщаної коси входить у територію НПП «Тузловські лимани».

Відповідач з цього приводу стверджує, що ділянка Чорноморської піщаної коси на території Татарбунарського району Одеської області з 0 км по кінець 2 км, на якій знаходиться обловно-пропускний канал, не включена до території НПП «Тузловські лимани» та не відноситься до земель природно-заповідного фонду України.

Згідно меж визначених проектом створення НПП «Тузловські лимани» та листа Відділу Держземагентства у Татарбунарському районі Одеської області від 30.04.2015 № 19-1526-0.11-899/2-15 ділянка з початку 0 – км по кінець 2 – км коси Чорного моря на території Татарбунарського району Одеської області не включена до території НПП «Тузловські лимани» та не відноситься до земель природно-заповідного призначення.

Згідно п.4 Порядку здійснення спеціального використання водних біоресурсів у внутрішніх рибогосподарських водних об’єктах (їх частинах), внутрішніх морських водах, територіальному морі, виключній (морській) економічній зоні та на континентальному шельфі України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 листопада 2015 р. № 992, спеціальне використання водних біоресурсів здійснюється користувачами водних біоресурсів на підставі дозволу на таке використання у рибогосподарських водних об’єктах (їх частинах) після розподілу ліміту або прогнозу допустимого вилову на частки добування (вилову) для промислових та непромислових цілей та резерву добування (вилову).

Наказом Мінагрополітики та продовольства України від 16.12.2016 № 542 ОК «Граніт-2» затверджено квоти добування водних біоресурсів загальногодержавного значення в групі Тузлівських лиманів в 2017 році.

Згідно п.3 Режиму рибальства в басейні Чорного моря у 2017 році, затвердженого наказом Мінагрополітики та продовольства України від 18.01.2017 № 5, лимани і озера, що сполучаються з морем, включаючи канали, що з’єднують море з лиманами та озерами, розглядаються як самостійні водні об’єкти.

Згідно картографачіних матеріалів (проект НПП «Тузловські лимани» від 28.12.2016), скріплених підписом директора та печаткою НПП, в яких ділянку причорноморської коси « 0-2 км» і ще 5 ділянок меншої протяжності, позначені як території, що не входять в НПП «Тузловські лимани».

При цьому слова «вся частина», на чому наполягає позивач, в Проекті створення НПП «Тузловські лимани» відсутні. Натомість, згідно географічної карти, від с. Приморське до Причорноморської коси простягається значна ділянка корінного берега лиману Шагани, який не є косою, що прямо суперечить текстовій складовій Проекту.

Крім того, як на підставу для анулювання спірного дозволу, позивач послався на незаконність гідроспоруди, яка розташована на обловно-запускному (обловно-пропускному) каналі лиману Бурнас – Чорне море (2 км піщаного пересипу Тузловських лиманів), яка незаконно споруджена ОК «Граніт-2» самочинно.

В основу цього аргументу позивача покладена відповідь Департаменту ДАБІ в Одеській області від 10.11.2017 № 1015-01/11-10648, згідно якої за даними Єдиного реєстру документів, що надають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, відсутня інформація щодо видачі реєстрації документів дозвільного та декларативного характеру на будівництво гідроспоруди обловно-пропускного каналу лиману Бурнас (Тузловські лимани), що з’єднує Чорне море з групою Тузловських лиманів, розташованого на 2-му км Лебедівської піщаної коси.

Вищезазначений аргумент позивач наводить в аспекті верховенства права, зважаючи зокрема на недопустимість здійснення спеціального використання водних біоресурсів на каналі, який є незаконно збудованим.

Згідно з положеннями частини першої статті 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт.

Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 5 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 533 від 23 травня 2011 року (зі змінами та доповненнями), державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється у порядку проведення планових та позапланових перевірок за територіальним принципом.

Частиною першою статті 38 Закону України № 3038 встановлено, що у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.

Чинним законодавством в достатній мірі регламентовано процедуру встановлення факту самочинного будівництва та наслідки таких будівництв. Однак в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про допущення ОК «Граніт-2» порушень в сфері будівництва і навіть в листі Департаменту ДАБІ в Одеській області від 10.11.2017 № 1015-01/11-10648, на який посилається позивач, про це мова не йдеться. При цьому суд враховує вибірковий характер оцінки позивачем листів державних органів, коли у випадку листа Департаменту ДАБІ в Одеській області позивач вважає останній достатнім для відмови під час процедури розгляду заяви ОК «Граніт-2» щодо видачу дозволу. А в іншому випадку позивач вважає лист Відділу Держземагентства у Татарбунарському районі Одеської області від 30.04.2015 № 19-1526-0.11-899/2-15 не заслуговуючим на увагу з підстав того, що останній «не містить правових норм та не є нормативним актом».

При цьому суд вважає доречними доводи відповідача про те, що здійснювати архітектурний контроль Управління Державного агентства рибного господарства в Одеській області під час розгляду заяв щодо видачі дозволу на вилов риби не тільки не зобов’язано, але й не наділено такою компетенцією.

Втім, законність побудови каналу не є предметом цього спору, а тому суд не може надавати свою оцінку будівництву в межах розгляду даної справи, яка стосується законності видачі відповідачем дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об’єктах (їх частинах). В той же час позивач щодо перевірки законності побудови каналу до компетентних органів не звертався і в матеріалах справи відсутні будь-які відомості, які б свідчили про існування публічно-правового спору з цього приводу.

Крім того, позивач зазначає, що довідка про наявність у суб’єкта господарювання ОК «Граніт-2» рибальських суден (плавзасобів), дозволених знарядь лову (відповідно до вимог правил рибальства та режимів) та рибоприймальних пунктів (місце розташування яких погоджено відповідно до законодавства) на визначеному рибогосподарському водному об’єктів (його частині) в розділі 2 містить інформацію: «Обловно-пропускний канал, що з’єднує Чорне море з групою Тузловських лиманів, розташований на 2-ому км Лебедівської піщаної коси». Однак вказаний канал не є рибогосподарським, оскільки відсутні будь-які дані щодо його реєстрації в Державному реєстрі рибогосподарських водних об’єктів (їх частин).

Також відповідно до листа Держрибагентства України № 2-6.2-19/6273-17 від 27.10.2017 станом на 27.10.2017 до Держрибагентства заява або інформація щодо внесення обловно-запускного (обловно-пропускного) каналу лиману Бурнас – Чорне море (2 км піщаного пересипу Тузловських лиманів) вказаного реєстру не надходили.

Вищезазначене, на думку позивача, є недостовірною інформацією, яка була вказана в довідці суб’єктом господарювання при зверненні за отриманням дозволу, що в свою чергу було підставою для відмови у видачу останнього відповідно до п.6 Порядку № 801.

В той же час, з’єднувальні обловно-запускні канали на піщаних косах, що відокремлюють лимани-лагуни від моря, є частиною рибогосподарських водних об’єктів, які вони з’єднують. У відповідній графі довідки про матеріальну базу ОК «Граніт-2» вказані водні об’єкти, які внесені до Державного реєстру рибогосподарських водних об’єктів: Чорне море і Тузловські лимани, а також їх частина – обловно-пропускний канал на км коси, чому відповідачем цілком об’єктивно надано оцінку під час процедури надання дозволу.

Крім того позивач зазначає, що в науково-біологічному обґрунтуванні розміщення обловних пристроїв на обловно-запускному каналі лиман Бурнас (Тузловські лимани) – Чорне море (2 км), затвердженого в.о. директора ОдЦПівденьНІРо 05.09.2017, надано висновок на обловно-запускний чи рибозапускний канал, а не обловно-пропускний, який зазначено в заяві на отримання документу довільного характеру, яка була подана ОК «Граніт-2» через Білгород-Дністровський центр надання адміністративних послуг 07.09.2017 та в самому дозволі № 22/32-01/68927 на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об’єктах (їх частинах) від 11.09.2017.

НПП «Тузловські лимани» до суду надано експертний висновок на Науково-біологічне обґрунтування розміщення обловних пристроїв на обловно-запускному каналі лиман Бурнас (Тузловські лимани) - Чорне море (2 км), згідно якого в означеному обґрунтуванні змішуються два поняття: «канали для водообміну» і «канали для вилову риби», внаслідок чого відбувається підміна термінів. В результаті такої підміни відбувається маніпуляція: режим каналів, передбачений обґрунтуванням для вилову риби (відкриваються та закриваються залежно від промислових потреб; канал відритий: січень - початок березня, середина травня - кінець червня – початок липня, листопад – грудень) суперечить режиму каналу, необхідному для підтримки водообміну (повинен бути відкритий цілорічно). Адже особлива потреба у водообміні лиманів з Чорним морем існує тоді, коли відбувається максимальне випаровування з водного дзеркала величезної площі, а максимальна інтенсивність випаровування і висихання мілководу лиманів, життєво необхідних для перебування та життєдіяльності водоплавних птахів і спостерігається саме в липні-серпні, коли відкриття каналу обґрунтуванням не передбачено.

В назві «Науково-білогічне обґрунтування розміщення обловних пристроїв на обловно-запускному каналі лиман Бурнас (Тузловські лимани) – Чорне море (2 км)» місце здійснення лову риби має назву «обловно-запускний канал». Разом з тим, на стор. 2, 4, 5 чотири рази зустрічається інша назва – «рибозапускний канал». Там же, на стор. 5, 6 зустрічається також назва «обловно-запускний канал». Тому позивачу не є зрозумілим, про який саме об’єкт фактично йде мова. Це, на думку позивача, свідчить про те, що є невизначеним юридичний статус даного об’єкту, а це, в свою чергу, підтверджує факт, що в правовому сенсі об’єкт «обловно-запускний канал на 2-му км» не існує.

До матеріалів справи долученою копію Науково-біологічного обґрунтування розміщення обловних пристроїв на обловно-запускном каналі лиман Бурнас (Тузловські лимани) – Чорне море (2 км), затверджене 05.09.2017 в.о. директора ОСОБА_1 ОСОБА_7

Обґрунтування розроблене відповідно до п.18.5 Режиму промислового рибальства в басейні Чорного моря на 2017 р., яким передбачено спеціалізований лов азово-чорноморської кефалі ставними неводами та неспеціалізований промисел ставними неводами інших мігруючих видів риб у каналах, що з’єднують море з лиманами (Тілігульскому, Шаболтаському, Тузловської групи лиманів та ін.) і в каналах, що з’єднують Дністровський та Шаболатський лимани тільки у постійних місцях, визначених органами рибоохорони на основі наукових обґрунтувань.

Зі змісту обґрунтування вбачається, що Тузловські лимани – група солоних лиманів лагунного типу в приморській частині Бессарабії. Належить до типу періодично відкритих водойм, які утворилися в результаті затоплення морем низьких ділянок суші із послідуючим відділенням від моря піщаним пересипом – баром. Тузловські лимани розташовані на території Татарбунарського району Одеської області та включає основні водойми: лимани Шагани, Алібей та Бурнас, а також ряд дрібних лагун: ОСОБА_7, Хаджидер, Карачус, Курудіол, Будури, Мартаза, Магала, ОСОБА_8, Джантшейська. Загальна площа лиманів становить 206 км2, глибини коливаються в межах 1,6 – 2,5 м, в середньому становлять 1,0 – 1,3 м. Від моря відмежовані піщаною косою (пересипом або баром) завдовжки 29 км, 60 – 400 м завширшки і висотою 1-3 м над рівнем моря. У пересипу під впливом вітро-хвильових процесів періодично утворюються природні промоїни, ширина яких може досягати 100-300 м, а іноді більше. Утворення промоїн відбувається нерегулярно, вони не забезпечують достатнього водообміну лиманів з морем і стабільного гідрохімічного режиму водойм. Тому, окрім природних промоїн, дуже важливу роль у підтриманні водного та екологічного балансу Тузловських лиманів мають штучні рибозапускні канали, що відкриваються періодично.

Проектом організації території НПП «Тузловські лимани» передбачено створення протягом 2017 р. двох постійно функціонуючих каналів (проранів) в піщаному пересипі, які забезпечать постійній водообмін між Чорним морем та Тузлівською групою лиманів, завдяки чому природні міграційні процеси водних біоресурсів очікуються у поточному році в повному обсязі. Без постійного функціонування каналів при порушенні природного гідрологічного режиму існує велика вірогідність виникнення та розповсюдження заморних явищ на водоймах, загальне обміління водойм.

Відсутність попиту на атерину обумовило різке заниження її добичі в останні роки. У 2012-2013 рр. промисел на лиманах здійснювався двома користувачами в межах лімітів, затверджених Мінприроди України. Промислові операції велися на акваторії лиманів в зоні господарської діяльності НПП «Тузловські лимани». У 2014 р. лов в лиманах здійснювався тільки в науково-дослідному режимі. У 2015 р. промисел на лиманах здійснювався трьома користувачами. У 2016-2017 рр. дозволи на лов ВБР не видавалися взагалі.

Відповідно досліджень бички, атерина, креветка, кефалі та піленгас не формують у лиманах окремих популяцій, але постійно пов’язані з великими популяціями цих видів в Чорному морі. Оскільки промисел в лимані не може як-небудь значно впливати на загальні запаси цих об’єктів, обмеження на обсяг їх видобутку не встановлюється. Регулювання лову досить здійснювати по числу застосування знарядь згідно Режиму промислу.

Ведення рибного господарства в лиманах лагунного типу історично ґрунтувалося на пасовищному рибництві (чорноморські кефалі, атерина) і в меншій мірі на експлуатації запасів житлових видів риб (бички, глоса). Лиманне кефалеводство засноване на використанні біологічних особливостей молоді чорноморської кефалі (однорічок) навесні заходити в лимани для нагулу, а восени мігрувати в море. Головне завдання кефалеводов полягає в тому, щоб навесні забезпечити максимальний запуск на нагул в лимани однорічок кефалі, а восени виловити дволіток і період їх виходу в море.

Запуск на нагул (квітень-червень) здійснюється шляхом забезпечення заходу риб з моря через споруджені в пересипу штучні (рибозапускні) канали.

Після закінчення запуску молоді кефалі (кінець червня – початок липня) канали та протоки перекриваються, і риба нагулюється в лиманах до осені. Маса годовиков сингіля, що заходить в водойми, ставить 0,1-0,8 г. За 4-5 місяців нагулу дворічки досягають 100-120 г маси.

У вересні-жовтні канали відривають знову і дволіток, які спрямовуються в море, виловлюють за допомогою встановлених в каналах пасток (гард або ставних неводів). Дуже важливо забезпечити умови для максимального повного виходу кефалі з лиманів, так як риба, яка залишається в лиманах, гине при охолодженні води нижче + 4 градусів Цельсія.

Атерина заходить в лимани навесні по каналам разом з кефаллю. Протягом літа вона інтенсивно відтворюється і нагулюється, багаторазово збільшуючи свою іхтіомасу. Виловлюють її в каналах під час зворотної осінньої міграції.

Підвищення рибопродуктивності Тузловських лиманів найбільш доцільно здійснювати за рахунок щорічного запуску на нагул мігруючих видів риб з моря, що стає можливим при регулярній роботі рибозапускних каналів.

Відкриття рибозапускних каналів є однією з необхідним умов для функціонування даних водойм в якості рибогосподарських, при цьому забезпечується оптимальний стан і висока продуктивність екосистеми лиманів в цілому. Вкрай важливо зробити цей процес контрольованим і керованим. Для цього доцільно забезпечити регульований водообмін лиманів з морем через як мінімум два канали (в даний час існує тільки один діючий канал на 2 км Тузлівської коси). В майбутньому бажано спорудження штучного регульованого каналу і в районі 24-го км коси. Дані заходи будуть сприяти попередженню осолонення водойм в результаті щорічної промивки, зумовлять загальну стабілізацію екосистеми Тузловських лиманів і, як наслідок, біопродуктивність та рибогосподарське значення. Функціонування каналів дасть можливість використання лиманів як нагульних водойм для чорноморської кефалі і атерини. У плані щорічних заходів необхідно проводити очистку каналів, зміцнення стінок, ремонт містків, відкриття каналів, підтримку їх у відкритому стані, а також забезпечувати їх своєчасне закриття.

Діяльність по забезпеченню водообміну лиманів через штучні рибозапускні канали повістю відповідає природоохоронним завданням НПП «Тузловські лимани» як об’єкта ПЗФ України.

У розділі «Місця встановлення обловних пристроїв» надано загальну характеристику каналу, який розташований на 2 км Тузловської коси на території, яка не входить до складу НПП «Тузловські лимани». На даний момент це єдиний діючий обловно-запускний канал на Тузловських лиманах (загальна протяжність 197 м, ширина – 15 м, глибина 1,0 – 2,0 м; канал на більшому протязі закріплений стінкою з деревних матеріалів; у 110 м від моря на каналі обладнано стаціонарний обловний пристрій – гарди).

У характеристиці обловних пристроїв зазначено, що лиманне кефалеводство, як один з традиційних напрямів морського рибництва, базується на зарибленні лиманів річниками чорноморських кефалей, у більності сингільом, шляхом запуску їх на нагул з моря у квітні-червні по штучних каналах або природним проранам, або зарибленням молоді кефалей, отриманої у штучних умовах. Восени, після нагулу кефалей – двохліток виловлюють пастками (гардами) у рибозапускних каналах під час їх міграції у море.

Досвід експлуатації обловних пристроїв різного типу показав певну технічну складність застосування гард на каналах. Останнім часом рибо добувні підприємства зазвичай відмовляються внаслідок дорогої споруди гард на каналах на користь застосування сіткових обловних пристроїв типу малого ставного невода з одним входом.

З огляду на різну ширину каналів застосовуються два типи конструкції неводів – з крилами та обмежувальною вхідною рамкою і з підйомною передньою подборою, що діє за принципом підйомного кефалевого заводу.

На відміну від стаціонарних гард місця установки ставних неводів в каналах можна змінювати, а на досить довгих каналах можна встановлювати і кілька неводів. Для регулювання цього процесу і було встановлено вимогу Режиму промислового рибальства в басейні Чорного моря на 2017 р., яка сформульована в п.18.5.

Гарди є стаціонарним і щадним знаряддям лову, яке дозволяє уникнути обячеіванія і забезпечує селективність облову за розміром риб. Гарди встановлюються в каналі в одному місці, визначеному проектом споруди відповідного обловно-запускного каналу. Застосування гард на чорноморських лиманах дозволяється і регламентується пп.13.7.2 та 21.2.2 Правил промислового рибальства в басейні Чорного моря (1998).

В даний момент для облову мігруючих риб, які виходять з Тузловських лиманів в море, можливе використання єдиного обловного пристрою – гард в каналі 2 км Тузловської коси.

Експлуатація обловно-запускного каналу повинна здійснюватися відповідно до чинних в Україні нормативно-правових актів та вимог природоохоронного законодавства.

В судовому засіданні представник відповідача пояснив, що рибогосподарські обловно-запускні канали та канали для водообміну мають різне призначення. Рибалки, споруджуючи канал, пріоритетними цілями мають запуск молоді риби та інших ВБР в водойму, забезпечення умов нагулу ВБР в водоймі та їх подальший облов. Щоб забезпечити поповнення запасів і стабільність майбутніх уловів частина риби та інших ВБР випускається в море. Забезпечення водообміну лиманів з морем є додатковою супутньою і дуже корисною для екосистеми лиманів функцією цих каналів.

«Рибозапускний», «обловно-запускний», «обловно-пропускний», «з’єднувальний» - синоніми визначення призначення каналів, які споруджуються на косах лиманів – лагун в рибогосподарських цілях. У різні періоди року такі канали виконують різні основні функції: служать для запуску мігруючих ВБР з моря в лимани для нагулу, використовуються для облову промислових об’єктів під час зворотної міграції з лиманів в море, забезпечують пропуск мігруючих ВБР після нагулу назад в море. Але, оскільки ці каналі відкриті значну частину часу року, вони грають також важливу роль в забезпеченні водообміну лиманів з морем і, відповідно в підтримці їх благополучного екологічного стану. Обловно-запускні канали виконували цю роль протягом багатьох десятиліть задовго до створення НПП «Тузловські лимани». Як показує багаторічний досвід, дії природних чинників для підтримки водообміну і якості води в лиманах недостатньо.

Без регулярного відкриття рибогосподарських обловно-запускних каналів стан екосистеми лиманів був би набагато гіршим. При цьому здійснення роботи сполучних обловно-запускних каналів забезпечується на принципах самоокупності і не вимагає залучення фінансових коштів з бюджету та інших джерел.

Крім того, позивач посилається на те, що риба (водні ресурси) НПП «Тузловські лимани» завжди була продуктом їжі місцевого населення, але вона також завжди була їжею багатьох осілих та мігруючих видів водно-болотних птахів, морських та наземних ссавців, амфібій та рептилій, які охороняються вітчизняним та міжнародним законодавством, зокрема Конвенцією про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовище існування водоплавних птахів, що важливо було брати до уваги при розробці «Науково-біологічного обґрунтування розміщення обловних пристроїв на обловно-запускному каналі лиман Бурнас (Тузловські лимани) – Чорне море (2 км)», що зовсім не було зроблено. Це підтверджується «Списком видів птахів, які харчуються рибо в акваторії НПП «Тузловські лимани» від 16.01.2018».

Авіфауна, теріофауна, батрахофауна та герпетофауна НПП «Тузловські лимани» нараховує 4 види амфібій, 6 видів рептилій, 258 видів птахів та 23 види ссавців( Літопис, 2016). З них вживають рибу в їжу 1 вид амфібій, 5 видів рептилій, 52 види птахів та 12 видів ссавців. Серед них є види, занесені до Червоної книги України, регіонального червоного списку, до додатку Бернської конвенції, до додатку Боннської конвенції, до Європейського червоного списку та до Червоного списку Міжнародного союзу охорони природу (МСОП), або зберігаються угодою про збереження китоподібних Середземного та Чорного морів і прилеглих територій Атлантики (ACCOBAMS), що є дочірніми угодами в рамках Боннської конвенції. Для багатьох видів риба є єдиним або основним об’єктом живлення.

Відповідач відзначив, що питанню про правомірність пасовищного вирощування і облову дволіток кефалі в лиманах-лагунах північного Причорномор’я вже більше сотні років і вітчизняні вчені (ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ін.) довели, що лиманне кефалеводство не призводить до скорочення запасів кефалі в морі, а навпаки, при правильній організації є одним з найбільш екологічно прийнятних традиційних видів господарської діяльності.

При забезпечення запуску мігруючих видів риб та інших ВБР з моря на нагул і подальшому вилученні їх частини при виході в море (в якості компенсації витрат з підтримки каналів) і випуску іншої частини, досягається більш повне використання кормової бази лиманів і видалення з них зайвих обсягів органічної речовини, що сприяє заниженню процесів евтрофікації водойм. Рибальство в лиманах в усі роки базувалося на вилові мігруючих видів, їх частка в уловах коливається від 90 до 99 відсотків. У лиманах створюється прибавка біомаси морських мігруючих видів ВБР, а при їх промислі експлуатуються відповідні популяції Чорного мор, на не Тузлівських лиманів. До того ж рибалки в каналах ловлять кефаль останнім, пізньої осені, після того як вся водна і навколоводна фауна могла харчуватися нею протягом усього попереднього стану.

Крім того, позивач посилається на п.5.1 Правил промислового рибальства в басейні Чорного моря, затверджених наказом Державного комітету рибного господарства України від 08.12.1998 № 164, згідно якого з метою створення оптимальних умов відтворення, використання водних живих ресурсів, а також їх охорони до цих Правил щорічно може розроблятись Режим рибальства в Чорному морі, який уточнює і доповнює вимоги щодо здійснення промислу в басейні Чорного моря.

В свою чергу, Режимом рибальства в басейні Чорного моря у 2017 році, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 18.01.2017 № 5, не передбачено здійснення спеціалізованого лову чорноморських кефалей та неспеціалізований промисел інших мігруючих видів риб гардами (риболовними пастками), на каналах, що з’єднують лиман з морем.

Зокрема, в Режимі рибальства в басейні Чорного моря у 2017 році зазначено, що спеціалізований лов азово-чорноморської кефалі ставними неводами та неспеціалізований промисел ставними неводами інших мігруючих видів риб у каналах, що з’єднують море з лиманами (Тілігульським, Будацьким (Шаболатським), Тузловськими та ін.), озерами (крім озера Донузлав), і в каналах, що з’єднують Дністровський та Будацький (Шаболатський) лимани, тільки у постійних місцях, визначених органами рибоохорони на підставі наукових обґрунтувань.

Поряд із тим, згідно пп.13.7.2 та 21.2.2 Правил промислового рибальства в басейні Чорного моря (1988) дозволяється та регламентується використання гард, які є стаціонарними і щодо щадним знаряддям лову, яке дозволяє уникнути об’ячеювання і забезпечує селективність облову за розміром риб. Гарди встановлюються тільки в одному місці споруди відповідного обловно-запускного каналу.

На відміну від стаціонарних гард місця установки ставних неводів в каналах можна змінювати, а на досить довгих каналах можна встановлювати і кілька неводів. Для регулювання цього процесу було встановлено вимогу п.18.5 Режиму промислового рибальства в басейні Чорного моря 2017, яка не суперечить пп.13.7.2 та 21.2.2 Правил промислового рибальства в басейні Чорного моря (1998) щодо можливості застосування гард на каналах.

Так, згідно пп.5 п.18 Режиму промислового рибальства в басейні Чорного моря 2017, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 18.01.2017 № 5, дозволяється спеціалізований лов азово-чорноморської кефалі ставними неводами та неспеціалізований промисел ставними неводами інших мігруючих видів риб у каналах, що з'єднують море з лиманами (Тилігульським, Будацьким (Шаболатським), Тузловськими та іншими), озерами (крім озера Донузлав), і в каналах, що з’єднують Дністровський та Будацький (Шаболатський) лимани, тільки у постійних місцях, визначених органами рибоохорони на підставі наукових обґрунтувань.

Правила промислового рибальства в басейні Чорного моря, затверджені наказом Державного комітету рибного господарства України від 8 грудня 1998 р. N 164, визначають порядок здійснення та регулювання промислового рибальства (крім любительського та спортивного рибальства у рибогосподарських водних об'єктах загального користування), який є обов'язковим для суб'єктів рибного господарства - підприємств, установ, організацій (незалежно від форм власності), громадян України, осіб без громадянства (надалі - користувачі), які здійснюють промислове рибальство, а також для уповноважених органів, які забезпечують охорону, відтворення та збереження середовища існування водних живих ресурсів у басейні Чорного моря в межах територіальних вод, виключної (морської) економічної зони і на континентальному шельфі України із затоками, бухтами, лиманами, річками, естуаріями тощо.

За пп.13.7.2 Правил № 164 дозволяється неспеціалізований промисел у зазначених нижче районах за винятком заборонених ділянок: у Чорноморських лиманах скрізь - протягом всього року за винятком заборонених періодів.

Відповідно до п.21 Правил № 164 мінімальний допустимий зазор між прутами решітки (мм) у гардах: в р. Дунай з її придатковою системою - між вертикальними - 30, горизонтальними – 200 (21.2.1); в інших районах – 5 (21.2.2).

Основні засади діяльності та державного регулювання в галузі рибного господарства, збереження та раціонального використання водних біоресурсів, порядок взаємовідносин між органами державної влади, місцевого самоврядування і суб'єктами господарювання, які здійснюють рибогосподарську діяльність у внутрішніх водних об'єктах України, внутрішніх морських водах і територіальному морі, континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні України та відкритому морі визначає Закон України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів».

Відповідно до статті 6 цього ж Закону державне управління та регулювання у галузі рибного господарства здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері рибного господарства та рибної промисловості, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері рибного господарства, та інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх повноважень, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації.

Указом Президента України від 4 травня 2011 року N 484/2011 затверджено Положення про Державне агентство рибного господарства України (далі - Положення про Держрибагентство, Держрибагентство відповідно).

Пунктом 1 Положення про Держрибагентство передбачено, що Держрибагентство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України (далі - Мінагрополітики).

Відповідно до статті 21 Закону України від 17 березня 2011 року N 3166-VI "Про центральні органи виконавчої влади", пунктів 7, 8 Положення про Держрибагентство, постанови Кабінету Міністрів України від 7 грудня 2011 року N 1263 "Про утворення територіальних органів Державного агентства рибного господарства" наказом Мінагрополітики від 19 січня 2012 року N 26 затверджено Положення про органи рибоохорони Державного агентства рибного господарства України (далі - Положення про органи рибоохорони).

Згідно із пунктом 1 Положення про органи рибоохорони органи рибоохорони - Головне управління охорони водних біоресурсів у м. Києві, управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в області, басейнові управління, басейновий відділ - є територіальними органами Держрибагентства, які діють у складі Держрибагентства і йому підпорядковуються.

Відповідно до статті 10 цього Закону N та пункту 4 Положення про органи рибоохорони посадові особи органів рибоохорони здійснюють державний контроль та управління в галузі охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та мають повноваження, зокрема, давати обов'язкові до виконання письмові вказівки (приписи) про усунення порушень у галузі охорони, використання і відтворення водних біоресурсів.

Принцип «пропорційності» (principle of proportionality), закріплений як загальний принцип у Договорі про заснування ЄС, вимагає співрозмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей – органи влади, зокрема, не можуть покладати на громадян зобов’язання, що перевищують межі необхідності, які випливають із публічного інтересу, для досягнення цілей, які прагнуть досягнути за допомогою застосовуваної міри (або дій владних органів).

Принцип «пропорційності» тісно пов’язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком.

Розумними очікуваннями особи вважаються легітимні (або законні) і виправдані очікування набути майно або майнове право, які в практиці ЄСПЛ дістають правову охорону як майно. Поняття «законні очікування» (legitimate expectations) слід розглядати як елементи верховенства права та «юридичної визначеності» (legal certainty). Практика Суду ЄС і ЄСПЛ розглядає законні очікування як елемент правової визначеності в умовах відсутності єдиної теорії легітимних (законних) очікувань, придатних для всіх національних правопорядків.

Ступінь чіткості закону, що має забезпечуватися у формулюваннях національних законів - яка в жодному випадку не може передбачити всі непередбачувані обставини, - значною мірою залежить від змісту даного документа, сфери, на яку поширюється цей закон, а також кількості та статусу тих, кому закон адресований. Ступінь чіткості, який треба забезпечувати при формулюванні конституційних положень, з огляду на загальний характер, може бути нижчим, ніж в інших законах („Реквеньї проти Угорщини" від 20.05.1999).

Приписи Режиму промислового рибальства в басейні Чорного моря (2017) та Правил промислового рибальства в басейні Чорного моря містять зрозумілі й чіткі формулювання, які давали б громадянам належне уявлення стосовно обставин та умов, за якими державні органи уповноважені дозволити суб’єктам господарювання організувати рибний промисел за умови дотриманням ними вимог спеціального законодавства. Відповідні функції також реалізовуються державними органами відкрито.

Повертаючись до обставин справи, суд враховує, що до повноважень відповідача віднесено державний контроль у галузі охорони, використання та відтворення водних живих ресурсів у процесі ведення господарської діяльності, в т.ч. але не виключно, право погоджувати режими рибогосподарської експлуатації водних об'єктів та забезпечувати державний контроль (нагляд) за їх дотриманням; здійснювати передбачені законодавством заходи щодо регулювання рибальства; погоджувати видачу дозволів на будівельні, днопоглиблювальні роботи, видобування піску і гравію, прокладання кабелів, трубопроводів та інших комунікацій на землях водного фонду; а також зупиняти або припиняти промисел та інші роботи у разі порушення вимог Закону «Про виключну (морську) економічну зону України».

В даному випадку оскаржуваним актом індивідуальної дії дозволено суб’єкту господарювання ОК «Граніт-2» ведення спеціального лову чорноморських кефалей та неспеціалізований промисел інших мігруючих видів риб ставними неводами та гардами на каналах, що з’єднують лимани з морем, а також у каналах «Бугаз-1» та «Бугаз-2» з 25.09.2017, у суворій відповідності до вимог спеціального законодавства та на підставі відповідного наукового обґрунтування.

Відповідачем у межах дискреційних повноважень перевірено надані господарюючим суб’єктом документи для отримання дозволу та прийнято на їх підставі обґрунтоване рішення.

Позивачем, який звернувся за судовим захистом, не доведено неправомірності оскаржуваного дозволу, зокрема не наведено конкретних приписів законодавства, які не дотримано контролюючим органом під час видання документу дозвільного характеру. При цьому наведені у позові, відповіді на заперечення аргументи та доводи сторони позивача в більшій мірі побудовані на власне суб’єктивній оцінці ймовірних наслідків такого дозволу. Втім, на підтвердження своєї аргументації позивачем не надано будь-яких доказів, якими за обставин справи, можуть бути відповідні експертні висновки, дослідження тощо, виконані незалежними установами. Наданий до суду експертний висновок НПП «Тузловські лимани» виконаний власне позивачем та фактично відтворює зміст позову, а тому не може оцінюватися на рівні з іншими доказами.

При цьому належність доказу означає встановлення інформації (фактичних даних), які визначають предмет доказування. Зміст фактичних даних повинен відповідати їх формі, а саме документально підтверджувати певні обставини, на які посилається сторона, тобто мати ознаку допустимості, що виключає суперечливість поєднання змісту та форми доказу. Останній критерій є обов'язковою ознакою для правової придатності доказу та його достовірності, що, в свою чергу, визначає якісну оцінку вже наявного доказу як належного та допустимого, тобто дозволяє перевірити його правдоподібність та відповідність реальній дійсності у співвідношенні з іншими засобами доказування.

Правова позиція позивача фактично зводиться до незгоди із наданням дозволу третій особі здійснювати вилов риби у Тузловській групі лиманів гардами. При цьому позивач не має зауважень відносно вилову в групі Тузловських лиманах чотирьох інших користувачів: ДП «ОдЦ ПівденНІРО», РА ТОВ «Сарган», ФОП ОСОБА_13, РАВК «Піскар»), яким також виділені водні біоресурсів, в т.ч. кефалеві, що також не лімітуються.

Поряд із тим, в судовому засіданні представник позивача не зміг пояснити такий свій вибірковій підхід до оскарження дозвільних документів. Позивач не навів конкретних та якісних аргументів своєї незгоди із видачею відповідачем, серед інших, дозволу саме третій особі. Так, вилов іншими користувачами здійснюється за аналогічних безлімітних обставин та з використанням засобів, які не є в більшій мірі щадними.

Позивач продемонстрував безсистемний та вибірковий підхід в питаннях надання дозволів на добування водних біоресурсів загальнодержавного значення у Тузловській групі лиманів. В даному випадку суд вбачає очевидну схильність та твердий намір позивача вдаватись до широкого спектру правових зловживань, що призвело до порушення базового правового принципу - незабезпечення рівності прав суб’єктів правовідносин.

У той же час слід зазначити, що ухвалення законного і обґрунтованого рішення у відповідності з вимогами Кодексу адміністративного судочинства України передбачає надання судом оцінку кожному доводу сторін на підставі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження залучених до матеріалів справи доказів.

У мотивувальній частині рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти Україна" (пункти 23 - 25) зазначено, що за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції суди зобов'язані обґрунтувати свої рішення, проте це не може сприйматись як вимога давати детальну відповідь на кожен довід. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру ухвалюваного рішення. Крім того, необхідно враховувати, що сторона представляє в суді різні доводи, а також відмінності у положеннях законодавства, традиціях, юридичних висновках, способах викладення та формулюваннях рішень суддів держав-учасниць. Таким чином, питання, чи виконав суд обов'язок щодо обґрунтування свого рішення, як випливає з пункту 1 статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки при розгляді конкретних обставин справи.

В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Суд зазначає, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, однак позивачем в ході судового розгляду справи не доведено неправомірність спірного дозволу.

В той же час, згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» ЄСПЛ визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов’язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

В судовому засіданні представник відповідача довів суду належними та допустимими в спірних правовідносинах доказами, з посиланням на відповідні положення законодавства, необґрунтованість позовних вимог позивача.

В даному випадку відповідач, дотримуючись задекларованого державною курсу на спрощення отримання суб’єктами господарювання дозвільних документів, у відповідності до положень чинного законодавства, в тому числі Порядку № 801 від 30.10.2013, за наявності вичерпного переліку наданих ОК «Граніт-2» документів, які за змістом повністю відповідають вимогам даного Порядку, та за відсутністю підстав для відмови у видачі, видав оскаржуваний документ дозвільного характеру. При цьому відповідачем, в силу закону, здійснюється державний нагляд (контроль) у галузі охорони, використання та відтворення водних біоресурсів, а також за дотриманням лімітів і нормативів використання водних біоресурсів в т.ч. і під час здійснення суб’єктами господарювання відповідної діяльності на підставі виданих дозволів.

Проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про те, що ГУ Управління Державного агентства рибного господарства в Одеській області видано спірний дозвіл в межах повноважень, у передбачений законодавством спосіб, з урахуванням всебічного дослідження всіх обставин спірних правовідносин, що мають значення для прийняття рішення, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовано це рішення, у зв'язку із чим адміністративний позов не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 139, 242-246 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову Національного природного парку «Тузловські лимани» (68100, Одеська область, м. Татарбунари, вул. Партизанська, 2; ЄДРПОУ 37197893) до Управління Державного агентства рибного господарства в Одеській області (65110, м. Одеса, вул. Балківська, 12 В; ЄДРПОУ 40605109), треті особи – Обслуговуючий кооператив «Граніт-2» (68100, Одеська область, м. Татарбунари, вул. Степова, 5; ЄДРПОУ 39814336), Міністерство екології та природних ресурсів України (03035, м. Київ, вул. Митрополітна Василя Липківського, 35; ЄДРПОУ 37552996), про скасування дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 19 березня 2018 року.

Суддя І.В. Завальнюк