АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Доповідач - Ратнікова В.М.

№ 22-ц/796/2448/2018

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м . Київ Справа № 761/24076/15-ц

15 березня 2018 року Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Левенця Б.Б.

- Гаращенка Д.Р.

при секретарі - Куркіній І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами представника відповідача Міністерства охорони здоров'я України Мокрицької Кароліни Вікторівни та відповідача Київського міського центру крові Департаменту охорони здоров'я Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 грудня 2017 року, ухвалене під головуванням судді Рибака М.А., у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 до Київського міського центру крові Департаменту охорони здоров'я Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Міністерства охорони здоров'я України, Київської міської державної адміністрації, треті особи: Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві, Київська міська дитяча клінічна лікарня № 2, Державна служба України з лікарських засобів та контролю за наркотиками, Державна казначейська служба України, ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди та матеріальної шкоди, завданої внаслідок зараження дитини ВІЛ-інфекцією, -

в с т а н о в и л а :

21 серпня 2015 року ОСОБА_5 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Київського міського центру крові Департаменту охорони здоров'я Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Міністерства охорони здоров'я України, Київської міської державної адміністрації, треті особи: Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві, Київська міська дитяча клінічна лікарня № 2, Державна служба України з лікарських засобів та контролю за наркотиками, Державна казначейська служба України, ОСОБА_6, в якому, з урахуванням нової редакції позовної заяви, просила стягнути з відповідачів солідарно у відшкодування матеріальної шкоди 5 000,00 грн. та у відшкодування моральної шкоди 3 000 000,00 грн..

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що її син ОСОБА_7, в зв'язку з тяжким станом здоров'я після народження, перебував на лікуванні в відділенні реанімації новонароджених НДСЛ «Охмадит», а після закриття даного відділення 04 серпня 2011 року був переведений до відділення анестезіології та інтенсивної терапії новонароджених Київської міської дитячої клінічної лікарні № 2. 17 серпня 2011 року ОСОБА_8, без згоди батьків, було здійснено переливання відмитих еритроцитів з контейнеру консервованої крові, заготовленої Київським міським центром крові 15 серпня 2011 року, від донора ОСОБА_6. В результаті цієї процедури відбулося зараження дитини ВІЛ - інфекцією, яку, в подальшому, було виявлено в крові донора. Інфекцію було виявлено 25 січня 2012 року, в зв'язку з чим дитину поміщено на стаціонарне лікування, а в лютому 2012 року оформлено інвалідність. Зазначила, що зараження дитини від батьків виключається, оскільки вони пройшли тестування і воно показало негативний результат. Посилалася на те, що Київським міським центром крові не було належним чином проведено обстеження донора ОСОБА_6 та перевірку його крові на ВІЛ - інфекцію. Вказала, що тестування донорської крові відбувалося з використанням нечутливих тест - систем вітчизняного виробництв «ДС-У-ІФА-ВІЛ-АГАТ-СКРІН», які постачалися Центру відповідно до наказу Міністерства охорони здоров'я України. Оскільки Київський міський центр крові не мав права на власний розсуд закуповувати тест - системи, вбачає спільну вину Центру та Міністерства в тому, що її дитину було інфіковано ВІЛ-інфекцією. Посилалася на те, що захворювання дитини в такому юному віці, встановлення інвалідності, невизначеність її подальшої долі в зв'язку з невиліковним характером хвороби та відсутністю ефективних засобів підтримання задовільного стану здоров'я, завдано їй моральних страждань, призвело до глибокої депресії, зумовлює постійний стан тривоги та смутку. В зв'язку з необхідністю постійно контролювати графік прийому сином ліків вона втратила будь-яку можливість розпоряджатися власним часом, займатися особистими справами, працювати за професією. Вказана подія негативно позначилася на її взаємовідносинах в сім'ї та близькому оточенні, змінилися стосунки з чоловіком, друзями і знайомими, було повністю зруйновано звичний уклад життя. Все вищевикладене в сукупності свідчить про заподіяння їй моральної шкоди, яку оцінює в 3 000 000,00 грн.. Також зазначила, що для захисту свого права на відшкодування моральної шкоди вона змушена була звернутися до психолога за отриманням висновку, який підтверджує її доводи щодо спричинених моральних страждань, за який сплатила кошти в розмірі 5 000,00 грн., які також підлягають відшкодуванню за рахунок відповідачів.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 грудня 2017 року частково задоволено позов ОСОБА_5 до Київського міського центру крові Департаменту охорони здоров'я Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Міністерства охорони здоров'я України, Київської міської державної адміністрації, треті особи: Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві, Київська міська дитяча клінічна лікарня № 2, Державна служба України з лікарських засобів та контролю за наркотиками, Державна казначейська служба України, ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди та матеріальної шкоди, завданої внаслідок зараження дитини ВІЛ-інфекцією.

Стягнуто з Київського міського центру крові Департаменту охорони здоров'я Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Міністерства охорони здоров'я України на користь ОСОБА_5, яка діє в інтересах свого неповнолітнього сина ОСОБА_8, 1 000 000, 00 грн. у відшкодування моральної шкоди, по 500 000, 00 грн. з кожного.

Стягнуто з Київського міського центру крові Департаменту охорони здоров'я Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Міністерства охорони здоров'я України на користь ОСОБА_5 5000, 00 грн. вартості проведеного психологічного дослідження, по 2500, 00 грн. з кожного.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Київського міського центру крові Департаменту охорони здоров'я Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Міністерства охорони здоров'я України на користь Державного бюджету України 100 000, 00 грн. судового збору, по 50 000, 00 грн. з кожного.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач Київський міський центр крові Департаменту охорони здоров'я Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 грудня 2017 року в частині стягнення з Центру відшкодування моральної шкоди в сумі 500 000, 00 грн. та матеріальної шкоди в сумі 2 500, 00 грн. скасувати.

Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, які мають значення для справи. Вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що зараження ОСОБА_8 ВІЛ-інфекцією відбулося через неналежну організацію проведення обстеження донорської крові на наявність антитіл до ВІЛ, так як Центром не було застосовано при тестуванні метод полімеразної ланцюгової реакції на наявність нуклеїнових кислот збудників інфекційних захворювань, що передаються гемотрасмісивним шляхом. Зазначив, що на момент відібрання крові у донора ОСОБА_6 обстеження донорського матеріалу відбувалося у чіткій послідовності до порядку, встановленого чинним законодавством. Метод полімеразної ланцюгової реакції на наявність нуклеїнових кислот збудників інфекційних захворювань, що передаються гемотрасмісивним шляхом Київським міським центром крові не використовувався, в зв'язку з відсутністю для цього обладнання і відповідного фінансування. Посилався на те, що бюджетне фінансування не передбачає виділення коштів в розмірі, достатньому для повного забезпечення Центру витратним матеріалом для обстеження донорської крові, а тест - системи постачаються медичним закладам централізовано, відповідно до розподілу Міністерства охорони здоров'я України. Обсяги потреб в закупівлі витратного матеріалу для обстеження донорської крові надається медичним закладам відповідно до доведеної номенклатури, яка містить вичерпний перелік матеріалів, доступних для закупки. Згідно вказаної номенклатури, для обстеження донорської крові було запропоновано імуноферментні тест - системи, які відповідали вимогам діючого на той момент законодавства, яке регулювало питання обстеження крові на ВІЛ-інфекцію. Саме такі тест - системи, зареєстровані в Україні, були використані при тестуванні крові ОСОБА_6. Лабораторія Київського міського центру крові, яка проводила обстеження, у визначеному законом порядку атестована на проведення діагностики СНІД та інших інфекцій, що передаються гемотрансфузійним шляхом, отримала відповідне атестаційне свідоцтво від ДП «Укрметтрестстандарт» та дозвіл на проведення досліджень від Київської міської режимної комісії. Метод обстеження крові, про який зазначається в рішенні суду першої інстанції - метод полімеразної ланцюгової реакції на наявність нуклеїнових кислот збудників інфекційних захворювань, було передбачено законодавством України лише з березня 2013 року та наразі така методика перебуває на стадії впровадження у зв'язку з відсутністю необхідного устаткування і видатків на придбання обладнання. Суд першої інстанції вищенаведеним обставинам не надав оцінки і безпідставно вважав, що Київським міським центром крові не виконано передбачених законом обов'язків щодо належної перевірки донорської крові. Посилався на те, що за результатами комісійної перевірки Міністерства охорони здоров'я було встановлено, що джерелом зараження ОСОБА_8 можливо були відмиті еритроцити, отримані з крові донора ОСОБА_6, який перебував в періоді «сероконверсійного вікна», що є коротким періодом між зараженням і можливістю виявлення вірусу. Суд не врахував, що встановити зараження крові вірусом ВІЛ в такий період майже неможливо, а тому ризик інфікування реципієнта донорською кров'ю завжди залишається, подібні випадки існують навіть в медичній сфері більш технологічно та соціально розвинутих країн. Вважає безпідставним посилання суду на положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки жодну з її статей Центром не порушено. Положення Європейської хартії прав пацієнтів не розповсюджують свою дію на правовідносини, що склалися між апелянтом і позивачем, так як дана хартія встановлює основні принципи діагностики, профілактики і лікування пацієнтів, а Центр такі дії не вчиняє і безпосередньо з пацієнтами не контактує. Посилався на те, що вина Центра у зараженні ОСОБА_8 не була встановлена, апелянтом виконувалися всі передбачені чинним на той час законодавством тестування і вони показали негативний результат, а тому відсутні підстави для відшкодування шкоди за рахунок Центру.

Представник відповідача Міністерства охорони здоров'я України Мокрицька КаролінаВікторівна, також не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 грудня 2017 року в частині стягнення з Міністерства відшкодування моральної шкоди в розмірі 500 000,00 грн. та матеріальної шкоди в розмірі 2 500,00 грн. скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у позові.

Апеляційну скаргу обґрунтовувала тим, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, при неповному з'ясуванні фактичних обставин справи. Вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для покладення на Міністерство відповідальності за спричинену позивачу моральну шкоду, аргументуючи це тим, що ним не виконано обов'язку щодо забезпечення належної охорони життя і здоров'я малолітнього ОСОБА_8 під час лікування в медичній установі. Міністерство охорони здоров'я, як центральний орган виконавчої влади, що

забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, в межах покладених в нього повноважень забезпечило прийняття ряду нормативно - правових актів в сфері охорони здоров'я, здійснює їх необхідний перегляд, впроваджує заходи специфічної профілактики, забезпечує доступ населення до широкомасштабних профілактичних заходів, послуг з лікування, догляду і підтримки ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД. Посилалася на те, що будь-які медичні заходи і втручання несуть ризик, не лише для реципієнтів при переливанні крові, а й для персоналу і медичних працівників. Про наявність певного проценту ризику зараження інфекційними хворобами при переливанні крові та неможливості гарантувати абсолютну безпеку зазначається і в рекомендаціях, що надані Всесвітньою організацією охорони здоров'я. Зазначила, що при відборі крові у донора ОСОБА_6 він ймовірно знаходився в стані «сероконверсійного вікна», тобто в періоді між зараженням та до появи антитіл до ВІЛ. Сероконверсійні маркери ВІЛ можна виявити не раніше ніж через два - три тижні після інфікування, що не було враховано судом першої інстанції. Вважає, що судом неправильно застосовано практику Європейського суду з прав людини при вирішенні спору, оскільки аргументовано таку практику як доказ на підтвердження позовних вимог, а не як джерело права. Суд помилково вважав, що застосовані Київським міським центром крові тест - системи для проведення скринінгових досліджень крові донорів були нечутливими до вірусу імунодефіциту, оскільки вони пройшли випробування в акредитованих лабораторіях і зареєстровані у встановленому законом порядку. Вказала на те, що позов було подано в інтересах малолітнього ОСОБА_8, в той час як позовні вимоги обґрунтовані тим, що моральних страждань в зв'язку з хворобою дитини зазначала безпосередньо позивач ОСОБА_5. Вважає, що доказів того, що моральних страждань зазнала саме дитина, в інтересах якої подано позов, матеріали справи не містять. Зазначила, що визначених статтею 1167 ЦК України правових підстав для відшкодування моральної шкоди за рахунок Міністерства не було встановлено, вину апелянта у заподіянні шкоди позивачу не доведено, порушень в частині створення достатньої нормативно - правової бази, яка регламентує здійснення та контроль за дотриманням безпеки і якості донорської крові, не виявлено. Міністерством охорони здоров'я забезпечено впровадження тих же принципів діяльності в сфері регулювання переливання крові, якими керуються європейські колеги та які відповідають рекомендаціям Всесвітньої організації охорони здоров'я. Безпосереднього управління Київським міським центром крові та Київською міською дитячою клінічною лікарнею № 2 міністерство не здійснює, на що суд першої інстанції не звернув уваги. Вважає, що в ході розгляду справи судом також порушено принцип змагальності, верховенства права і рівності учасників процесу, так як до уваги приймалися лише доводи позивача, а заперечення відповідачів було відхилено без зазначення будь-якого їх спростування.

В поданому на апеляційні скарги відзиві представник позивача ОСОБА_5 ОСОБА_15 проти їх доводів заперечував, посилаючись на їх безпідставність. Зазначив, що твердження Міністерства охорони здоров'я України про відсутність його вини в заподіянні шкоди малолітньому сину позивача є необґрунтованими, оскільки сам факт потрапляння зараженої кров в організм ОСОБА_8 свідчить про неефективність розробленої та запровадженої Міністерством нормативно - правової бази, яка регулює порядок відібрання та перевірки на показники безпеки донорської крові. Зазначив, що Міністерством охорони здоров'я України не було належним чином виконано Загальнодержавну програму забезпечення профілактики ВІЛ - інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ - інфікованих та хворих на СНІД на 2009 - 2013 роки, на виконання якої в державному бюджеті на 2011 рік було закладено видатки в розмірі 15 277 000,00 грн.. Зазначив, що тест - системи «ДС-У-ІФА-ВІЛ-АГАТ-СКРІН», які не здатні виявити в донорській крові ВІЛ - інфекцію в період «сероконверсійного вікна», також були поставлені до Київського міського центру крові на підставі наказу Міністерства охорони здоров'я України, хоча апелянту було відомо про їх неефективність. Вважає, що зараження малолітнього ОСОБА_8 внаслідок медичних операцій по переливанню відмитих еритроцитів стало можливим в зв'язку з не запровадженням Міністерством тестування донорської крові методом полімеразної ланцюгової реакції, що свідчить про пряму вину Міністерства в тих моральних стражданнях, яких зазнала ОСОБА_5 в зв'язку з зараженням її дитини невиліковною хворобою. Вищенаведені висновки підтверджуються і доводами скарги Київського міського центру крові, в якій апелянт зазначає про те, що Центр не мав права самостійно обрати тест - системи для перевірки відібраної крові за показниками безпеки та якості, а використовував лише ті тести, які постачалися Міністерством охорони здоров'я України. Також Київським міським центром крові підтверджено, що навіть наразі Міністерством не забезпечено Центр обладнанням, необхідним для тестування донорської крові на предмет ВІЛ - інфекції методом полімеразної ланцюгової реакції. Посилався на те, що на Київський міський центр крові покладено обов'язок забезпечувати лікувальні заклади міста Києва продукцією, яка відповідає встановленим стандартам якості, що не було виконано належним чином, оскільки Київській міській дитячій клінічній лікарні № 2 було передано еритроцити, які були заражені ВІЛ-інфекцією.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Згідно п. 3 Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій та статус суддів», апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідно до п. 8 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України в редакції Закону України № 2147 - VІІІ від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

В судовому засіданні представники відповідача Міністерства охорони здоров'я України Ярошевський Віктор Степанович та Дяк Юлія Михайлівна повністю підтримали доводи апеляційної скарги міністерства та просили її задовольнити. Апеляційну скаргу Київського міського центру крові Департаменту охорони здоров'я Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) також вважали такою, що підлягає задоволенню.

В судовому засіданні представники відповідача Київського міського центру крові Департаменту охорони здоров'я Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) України Байда Світлана Іванівна та Маринюк Оксана Вікторівна повністю підтрималидоводи своєї апеляційної скарги та просив її задовольнити. Апеляційну скаргу Міністерства охорони здоров'я України також вважали такою, що підлягає задоволенню.

Позивач ОСОБА_5 та її представник ОСОБА_15 проти доводів апеляційних скарг Міністерства охорони здоров'я України та Київського міського центру крові Департаменту охорони здоров'я Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) заперечували, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням вимог закону, а доводи апеляційних скарг є безпідставними.

Представник відповідача Київської міської державної адміністрації Шестерненкова ОленаСергіївна та представник третьої особи Київської міської дитячої клінічної лікарні № 2 ОСОБА_17 також підтримали оводи апеляційних скарг та просили їх задовольнити. Представники третіх осіб Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві, Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками, Державної казначейської служби України і третя особа ОСОБА_6 в судове засідання повторно не з'явилися, про день та час судового розгляду справи повідомлялися у встановленому законом порядку, причини неявки суду не повідомили, а тому, колегія суддів вважає можливим розглядати справу у їх відсутність.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_18 є батьками ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.

ОСОБА_7 народився в результаті штучного запліднення по програмі ІКСІ в результаті передчасних пологів.

В зв'язку з важким станом дитини після народження, 26 липня 2011 року її було переведено на лікування до Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит».

04 серпня 2011 року ОСОБА_8 переведено для подальшого лікування до Відділу анестезіології новонароджених Київської міської дитячої клінічної лікарні № 2.

17 серпня 2011 року лікарями Київської міської дитячої клінічної лікарні № 2, без проінформованої згоди батьків, було здійснено ОСОБА_8 переливання відмитих еритроцитів крові з контейнеру №26.52.2002264 від донора ОСОБА_6, відібрання крові у якого здійснювалося Київським міським центром крові.

Як вбачається з маркування контейнеру №26.52.2002264 (Подвійний контейнер ДІ заготівлі крові 450 мл), вказана кров була відібрана у донора ОСОБА_6 15 серпня 2011 року.

16 серпня 2011 року Київським міським центром крові проведено аналізи крові донора ОСОБА_6, відібраної 15 серпня 2011 року, та не виявлено позитивних результатів тестування на ВІЛ-інфекцію (показники антитіл до ВІЛ негативні).

06 вересня 2011 року ОСОБА_8 переведено на подальше лікування з Київської міської дитячої клінічної лікарні № 2 до Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит».

18 жовтня 2011 року дитину виписано в задовільному стані під нагляд дільничного педіатра, невролога, кардіохірурга, офтальмолога.

06 жовтня 2011 року Київським міським центром крові проведено аналізи крові донора ОСОБА_6, відібраної 03 жовтня 2011 року, та виявлено позитивні результати тестування на ВІЛ-інфекцію.

21 січня 2012 року, при обстеженні в Київській клінічній лікарні № 5, у ОСОБА_8 було виявлено ВІЛ - інфекцію.

В період з 31 січня 2012 року по 02 лютого 2012 року ОСОБА_7 знаходився на лікуванні в Національній дитячій спеціалізованій лікарні «Охматдит», де остаточно було підтверджено наявність у дитини ВІЛ - інфекції.

З 20 лютого 2012 року ОСОБА_7 оформлено інвалідність з дитинства в зв'язку з захворюванням.

31 січня 2012 року батьки малолітнього ОСОБА_7 ОСОБА_19 ОСОБА_20 та ОСОБА_18 пройшли тестування на ВІЛ-інфекцію, за результатами якої у них не було виявлено антитіл до ВІЛ (негативний результат).

Судом також встановлено, що тестування крові донора ОСОБА_6, в тому числі відібраної 15 серпня 2011 року, відбувалося імуноферментними тест - системами для діагностики ВІЛ-інфекції (ДС-У-ІФА-ВІЛ-АГАТ-СКРІН, тест - система імуноферментна четвертого покоління для одночасного виявлення антитіл до вірусу імунодефіциту людини 1 та 2 типів, ВІЛ-1 групи 0 і антигену ВІЛ-1 (р-24) комплект 1,2,3), виробництва Товариства з обмеженою відповідальністю «Діагностичні системи - Україна». Вказані тест - системи внесені до Державного реєстру медичної технічки та виробів медичного призначення України і їх застосування в медичній практиці дозволено, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію №8844/2009, виданим Державною інспекцією з контролю якості лікарських засобів Міністерства охорони здоров'я України.

Закупівлі і постачання тест - систем до установ відібрання крові на відповідний рік відбувається за рахунок коштів державного бюджету, згідно розподілу, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України.

В зв'язку з виявленням у ОСОБА_7 ВІЛ-інфекції, наказом Міністерства охорони здоров'я України від 11 вересня 2012 року створено комісію для розслідування випадку інфікування дитини в лікувальному закладі міста Києва і встановлено, що донори, компоненти крові яких отримала дитина, обстежувалися на ВІЛ - інфекцію. Найбільш ймовірним джерелом інфікування на ВІЛ дитини були відмиті еритроцити, отримані від кроводачі донора ОСОБА_6, заготовлені Київським міським центром крові від 16.08.2011 року, який ймовірно знаходився в періоді «сероконверсійного вікна». Запропоновано впровадити в службу крові України обов'язкове тестування донорської крові методом полімеразної ланцюгової реакції на наявність нуклеїнових кислот збудників інфекційних захворювань, що передаються гемотрасмісивним шляхом.

Також за результатами перевірки комісія дійшла висновку, що передача лікувально - профілактичними закладами інформації до закладів служби крові про виявлене у донора захворювання протягом терміну карантинізації крові та навпаки від служби крові до лікувальних закладів порушує порядок правового регулювання діяльності у сфері ВІЛ-інфекції/СНІДу, визначений Законом України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини, та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ», і потребує перегляду.

Висновком спеціаліста - психолога Центру психологічної експертизи та психодіагностики Міжнародного інституту глибинної психології від 05 березня 2015 року, встановлено, що, в зв'язку з тяжким захворюванням малолітнього ОСОБА_7, його матір ОСОБА_5 виявляє ознаки психологічних переживань і страждань, які є тяжкими за ступенем і спричинені хронічним емоційним стресом.

За проведення даного дослідження ОСОБА_5 сплачено 5 000,00 грн., що підтверджується квитанцією № ПН18263 від 10 грудня 2014 року.

Задовольняючи позовні вимоги частково, стягуючи з Київського міського центру крові та Міністерства охорони здоров'я України на користь ОСОБА_5 у відшкодування моральної шкоди по 500 000, 00 грн. з кожного та у відшкодування матеріальної шкоди по 2500, 00 грн. з кожного, суд першої інстанції виходив з того, що в ході розгляду справи було встановлено факт зараження сина позивача ОСОБА_7 ВІЛ-інфекцією в результаті операції по переливанню відмитих еритроцитів, тобто з вини відповідачів як установи по відбору донорської крові та центрального органу, що реалізує державну політику в сфері охорони здоров'я, а тому, наявні правові підстави для відшкодування за їх рахунок моральної і матеріальної шкоди, якої зазнала матір дитини ОСОБА_5 в зв'язку з зараженням її сина невиліковною хворобою в медичному закладі.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, вважає, що цей висновок в повній мірі відповідає вимогам закону та наявним у справі доказам, а доводи апеляційних скарг його правильність не спростовують, з наступних підстав.

Так, згідно ст. 22 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом

Стаття 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Так як в ході розгляду справи було встановлено, що зараження малолітнього ОСОБА_7 ВІЛ-інфекцією спричинено переливанням відмитих еритроцитів, отриманих з крові, відібраної у інфікованого донора Київським міським центром крові, що відбулося через недосконалу нормативно - правову базу, яка регулює діяльність в сфері донорства крові та її інфекційної безпеки, створення якої забезпечувало Міністерство охорони здоров'я України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення на користь ОСОБА_5 відшкодування завданої їй, як матері постраждалої дитини, моральної шкоди в розмірі по 500 000,00 грн. з кожного відповідача.

В силу статті 22 ЦК України особа, право якої було порушене, має право на відшкодування витрат, які вона зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Так як ОСОБА_5, з метою захисту свого права на отримання відшкодування завданої їй моральної шкоди зверталася до спеціаліста - психолога, для підтвердження дійсного існування та ступеню тяжкості своїх моральних страждань, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що понесені на проведення психологічного дослідження витрати в розмірі 5 000,00 грн. також підлягають відшкодуванню за рахунок відповідачів, по 2 500,00 грн. з кожного.

Доводи апеляційної скарги відповідача Київського міського центру крові Департаменту охорони здоров'я Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про відсутність правових підстав для покладення на Центр обов'язку відшкодувати завдану ОСОБА_5 моральну шкоду колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.

Так, як вбачається з матеріалів справи, донор ОСОБА_6 неодноразово здавав кров в Київському міському центрі крові, та після здачі 15 серпня 2011 року наступний раз прибув для відібрання крові 03 жовтня 2011 року.

При проведенні аналізу відібраного 03 жовтня 2011 року матеріалу, 06 жовтня 2011 року Київським міським центром крові було виявлено позитивний результат крові донора ОСОБА_6 на наявність антитіл до ВІЛ.

Таким чином, починаючи з 06 жовтня 2011 року установа відібрання донорської крові - Київський міський центр крові, був обізнаний про те, що один із постійних донорів є ВІЛ-інфікованим.

Як вбачається з написів на картках оформлення результатів аналізу донорської крові за 17 березня та 16 серпня 2011 року, які були надані суду самим відповідачем та їх відповідність оригіналу засвідчена відтиском печатки і підписом уповноваженої особи, Київським міським центром крові було знищено всі запаси донорської крові ОСОБА_6 та з'ясовано, яким чином було використано передану медичними установами кров.

Так, на картці оформлення результатів аналізу донорської крові за 16 серпня 2011 року міститься напис про те, що донорська кров ОСОБА_6, яка містилася в контейнері №26.52.2002264, була використана для отримання відмитих еритроцитів та перелита дитині, яка проходила лікування в Київській міській дитячій клінічній лікарні № 2.

Діяльність закладів, які здійснюють взяття, переробку і зберігання

донорської крові та її компонентів, в сфері інфекційної безпеки, врегульовано Положенням для установи переливання крові (щодо організації управління системою якості і безпеки донорської крові та її компонентів), затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України № 1112 від 14 грудня 2010 року,

Розділ VII цього Положення «Повідомлення про важкі несприятливі випадки та реакції» передбачає, що установа переливання крові забезпечує інформування про будь-які важкі несприятливі випадки, пов'язані із взяттям, тестуванням,

переробкою, зберіганням та розподілом крові та її компонентів, які можуть мати вплив на їх якість та безпеку, а також про будь-які реакції та ускладнення, що виникають під час або після переливання крові та її компонентів, які можуть бути пов'язані з якістю та безпекою крові та її компонентів, в установлені терміни.

Установа повинна забезпечити систему корегуючих та попереджувальних заходів щодо усунення невідповідності вимогам якості компонентів і препаратів крові.

Відповідні дані необхідно постійно аналізувати з метою виявлення проблем якості або небажаних тенденцій, які можуть вимагати корегувальних заходів.

В Установі повинен бути визначений персонал, уповноважений для відкликання крові, її компонентів та препаратів, а також для ініціювання та координування необхідних заходів. Процедура відкликання повинна бути ефективна і включати опис обов'язків та заходів, які необхідно вжити, та передбачати інформування відповідного компетентного органу. В Установі повинні вживатися заходи з попередньо визначеним часовим інтервалом, що повинні включати відслідковування руху усіх відповідних компонентів крові. Метою розслідування є ідентифікація усіх донорів, які можуть мати відношення до реакції чи ускладнення на переливання компонентів крові, та вилучення наявних компонентів від цих донорів, а також повідомлення одержувачів та реципієнтів усіх компонентів, одержаних від цього самого донора. (пункти 7.3 - 7.4, 7.6 - 7.8. Положення)

Проте, як встановлено в ході розгляду справи, Київським міським центром крові не було вчинено необхідного обсягу дій для встановлення реципієнта, якому перелито відмиті еретроцити, отримані з крові ОСОБА_6, та не повідомлено його законних представників про необхідність обстеження дитини на можливе зараження інфекційним захворюванням в результаті проведеної медичної процедури.

Факт зараження малолітнього ОСОБА_7 ВІЛ-інфекцією було виявлено випадково, під час лікування та обстеження в іншому медичному закладі - Національній дитячій спеціалізованій лікарні «Охматдит», в січні 2012 року.

Тобто, з моменту виявлення позитивного результату на наявність антитіл до ВІЛ у донора ОСОБА_6, а саме з 06 жовтня 2011 року, по дату випадкового виявлення інфекції у ОСОБА_7 - 21 січня 2012 року, лікування дитини не відбувалося.

В рекомендаціях Всесвітньої організації охорони здоров'я «Сводное руководство по использованию антиретровирусных препаратов для лечения и профилактики ВИЧ-инфекции» наголошено на важливості своєчасного діагностування ВІЛ-інфекції і призначення правильного лікування, що значно підвищує тривалість життя інфікованого та знижує ризик зараження для оточуючих.

Тобто, в зв'язку з тим, що Київським міським центром крові не було забезпечено інформування медичної установи - одержувача крові та законних представників дитини - реципієнта про виявлений несприятливий випадок, пов'язаний із взяттям крові у донора ОСОБА_6, малолітній ОСОБА_7 не пройшов обстеження та йому не було призначено лікування негайно після зараження.

Враховуючи малий вік дитини, її слабкий стан здоров'я в зв'язку з народженням внаслідок передчасних пологів та особливий характер хвороби, якою її було інфіковано, наслідки такої бездіяльності Київського міського центру крові, в будь-якому випадку, розцінюються як такі, що завдали шкоди здоров'ю малолітньої дитини.

В силу статті 22 ЦК України моральна шкода може полягати, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо членів її сім'ї.

Після виявлення факту зараження свого сина - ОСОБА_7 та встановлення обставин, за яких таке зараження відбулося, матір дитини ОСОБА_5 дізналася про те, що про інфікування її сина було відомо державним лікувальним закладам, проте жодних дій для забезпечення вчасного діагностування у дитини захворювання та призначення лікування вони не вчинили, факт переливання інфікованої крові було приховано.

Вказані обставини, які свідчать про те, що медичний заклад, покликанням якого є охорона здоров'я, допустив бездіяльність щодо повідомлення батьків інфікованої дитини про такий випадок, що може бути розцінено як спроба приховати подію та причини, які до неї призвели, завдали матері дитини ОСОБА_5 моральних страждань.

Враховуючи специфічний невиліковний характер інфекції, якою було інфіковано ОСОБА_7, неможливість чіткого прогнозування перебігу цього захворювання та наслідків того, що лікування не було призначено негайно, посилання позивача на те, що діями Київським міським центром крові було заподіяно їй моральну шкоду, яка полягає в переживаннях, які вона зазнала внаслідок інфікування її дитини та через байдужість та відсутність розуміння з боку співробітників державних медичних установ, є обґрунтованими.

За таких обставин, колегія суддів вважає безпідставними твердження апеляційної скарги відповідача Київського міського центру крові Департаменту охорони здоров'я Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про те, що будь-яка вина Центру в моральній шкоді, яку зазнала ОСОБА_5, відсутня.

Доводи представників відповідачів про те, що тестування крові донора ОСОБА_6 проводилося Центром відповідно до визначеного законодавством порядку, атестованою лабораторією і за допомогою сертифікованих та зареєстрованих державою тест-систем, які централізовано постачаються Міністерством охорони здоров'я в межах бюджетного фінансування, не спростовує тієї обставини, що даних заходів контролю безпеки виявилося недостатньо і Київській міській дитячій клінічній лікарні № 2 було передано інфіковану донорську кров, про що не повідомлено реципієнта після виявлення цього факту і встановлення існування ризику зараження.

Доводи апеляційної скарги представника відповідача Міністерства охорони здоров'я України Мокрицької КароліниВікторівни про відсутність правових підстав для покладення на Міністерство охорони здоров"я України обов'язку відшкодувати завдану ОСОБА_5 моральну шкоду колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди необхідно встановити: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

В ході розгляду даної справи було встановлено, що зараження ОСОБА_7 ВІЛ-інфекцією при переливанні еритроцитів, відмитих з донорської крові, стало можливим в зв'язку з тим, що скринінгові дослідження на ВІЛ - 1/2 , проведення яких установами відібрання крові вимагалося для забезпечення контролю за її безпекою та якістю в 2011 році, не були здатні виявити антитіла до ВІЛ в період серонегативного періоду.

Так, пункт 1 Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1542 від 02 листопада 2006 року, яке було чинним в 2011 році, передбачав, що Міністерство охорони здоров'я є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони здоров'я, санітарного та епідемічного благополуччя населення, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів і виробів медичного призначення.

До основних завдань Міністерства охорони здоров'я України відносилося, в тому числі, розроблення, координація та контроль за виконанням державних програм розвитку охорони здоров'я, зокрема профілактики захворювань, надання медичної допомоги, розвитку медичної та мікробіологічної промисловості.

В Програмі розвитку донорства крові та її компонентів на 2002-2007 роки, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України № 1403 від 26 жовтня 2001 року, координація робіт з виконання якої покладалася на Міністерство охорони здоров'я, було зазначено про загострення проблеми інфекційної безпеки компонентів донорської крові та виготовлених з неї препаратів. Якщо в 1995 році на 100 тис. донацій виявлено 5,4 звернення ВІЛ-інфікованих, то в 2000 році цей показник зріс до 75,9. Серед осіб, які виявили бажання стати донорами, загальна кількість ВІЛ-інфікованих у 2000 році становила 3469 чоловік. Ситуація, що склалася, потребує додаткових заходів для забезпечення інфекційної безпеки донорської крові.

До одних із основних завдань Програми віднесено забезпечення максимальної безпеки донорської крові та її компонентів.

Також встановлено наступні заходи з виконання Програми:

- забезпечувати виготовлення препаратів крові виключно з обстеженої в установленому порядку донорської крові (плазми). Виконавці - МОЗ, Академія медичних наук, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та

Севастопольська міські держадміністрації. Період виконання - постійно.

- організовувати постачання лабораторіям закладів служби крові тестсистем для обстеження донорської крові та її компонентів на ВІЛ/СНІД, гепатити В і С, сифіліс. Виконавці - МОЗ, Академія медичних наук, Міноборони, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації. Період виконання - постійно.

- оснастити лабораторії закладів служби крові новітнім уніфікованим лабораторним обладнанням для використання різних типів тест-систем. Виконавці - МОЗ, Академія медичних наук, Міноборони, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації. Період виконання 2002 - 2005 роки.

Крім того, Загальнодержавною програмою забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009-2013 роки, затвердженою Законом України від 19 лютого 2009 року, було визначено одним із основних завдань посилення безпеки донорства щодо запобігання випадкам передачі ВІЛ-інфекції через кров, її компоненти та анатомічні матеріали для трансплантації. Виконавцями даного завдання вказано МОЗ, Національну академію медичних наук. Період виконання - 2009-2013 роки.

Проте, як свідчить зміст Порядку проведення тестування на ВІЛ-інфекцію

та забезпечення якості досліджень, що затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України N 1141 21 грудня 2010 року, для тестування донорської крові, донорів органів, тканин, клітин підлягали використанню тест-системи, що дозволяють одночасно виявляти антитіла до ВІЛ 1/2 та/або антиген р24 ВІЛ.

Пункт 2.3 цього Порядку встановлював, що при обстеженні донорської крові необхідно використовувати один швидкий тест.

Таким чином, вбачається, що по закінченню періоду, на який було розраховано впровадження і реалізацію Програми розвитку донорства крові та її компонентів на 2002-2007 роки, координація робіт з виконання якої покладалася на Міністерство охорони здоров'я, ним не було розроблено надійного порядку тестування донорської крові на ВІЛ - інфекцію та не оснащено лабораторії закладів служби крові лабораторним обладнанням для використання різних типів тест-систем.

Незважаючи на особливе акцентування в Програмі розвитку донорства крові та її компонентів на 2002-2007 роки на проблему інфекційної безпеки компонентів донорської крові та виготовлених з неї препаратів, Міністерством охорони здоров'я не вчинено мінімальних, передбачених програмою, заходів для забезпечення можливості тестування відібраної донорської крові за допомогою кількох тест - систем.

Крім цього, як вбачається з пункту 1.2 Порядку карантинізації донорської плазми, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України N 385

01 серпня 2005 року, при ВІЛ-інфекції/СНІД тривалість серонегативного періоду у різних хворих - величина змінна і становить не більше 180 днів з моменту інфікування. З метою підвищення інфекційної безпеки донорської плазми, зокрема і в зв'язку з неможливістю чітко виявити інфікування ВІЛ - інфекцією в серонегативний період, Міністерством було впроваджено обов'язкову карантинізацію донорської плазми, тобто заборону на її використання протягом 180 діб з моменту заготівлі крові або плазми.

При цьому, незважаючи на те, що зараження ВІЛ-інфекцією можливе не лише при використанні плазми, а й при використанні крові та її компонентів, питання щодо розробки та впровадження заходів з метою підвищення інфекційної безпеки донорської крові, яка могла бути відібрана в серонегативний період, Міністерством охорони здоров'я України не вирішено, хоча на нього покладався обов'язок забезпечити максимальну безпеку донорської крові та її компонентів (розділ 2 загальних положень Програми розвитку донорства крові та її компонентів на 2002-2007 роки).

Обов'язкове тестування донорської крові методом полімеразної ланцюгової реакції на наявність нуклеїнових кислот збудників інфекційних захворювань, що передаються гемотрансмісивним шляхом, який є значно ефективнішим від використовуваного наразі стандартного імуноферментного методу, в сфері перевірки безпеки донорської крові Міністерством охорони здоров'я України не було запроваджено, незважаючи на те, що такий метод з 2007 року використовувався в інших сферах діагностики ВІЛ, наприклад у малолітніх дітей, народжених ВІЛ-інфікованими матерями.

Як встановлено з аналізу діючого законодавства в сфері донорства крові та забезпечення перевірки її безпеки і якості, тестування відібраного матеріалу методом полімеразної ланцюгової реакції не запроваджено в Україні до цього часу, що створює існування високої вірогідності переливання реципієнту крові, відібраної в інфікованого донора.

Крім того, Міністерство охорони здоров'я України, відповідно до покладених на нього обов'язків, узагальнює практику застосування законодавства з питань,

що належать до його компетенції, розробляє пропозиції з його

удосконалення та в установленому порядку вносить їх на розгляд

Кабінету Міністрів України.

Статтею 13 Закону України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ» передбачено, що передача медичним працівником відомостей про результати тестування особи з метою виявлення ВІЛ і про наявність або відсутність в особи ВІЛ-інфекції дозволяється лише: особі, стосовно якої було проведено тестування, а у випадках та за умов, установлених частиною третьою статті 6 цього Закону, - батькам чи іншим законним представникам такої особи; іншим медичним працівникам та закладам охорони здоров'я - винятково у зв'язку з лікуванням цієї особи; іншим третім особам - лише за рішенням суду в установлених законом випадках.

Дана норма не узгоджується зі змістом розділу VII «Повідомлення про важкі несприятливі випадки та реакції» Положення для установи переливання крові (щодо організації управління системою якості і безпеки донорської крові та її компонентів), затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України № 1122 від 14 грудня 2010 року, де зазначається про обов'язок установи відібрання крові повідомити одержувачів та реципієнтів усіх компонентів, одержаних від певного донора, у випадку виявлення важких несприятливих випадків, пов'язаних із взяттям, тестуванням, переробкою, зберіганням та розподілом крові та її компонентів, які можуть мати вплив на їх якість та безпеку.Міністерство охорони здоров'я України не розробило і не внесено пропозицій з приводу відповідних змін до Закону України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ», з метою забезпечення своєчасного і належного інформування реципієнтів, які отримали донорську кров від інфікованої особи, про необхідність продовження відповідних тестувань з метою діагностики ВІЛ-інфекції.

Підсумовуючи все вищевикладене, варто зробити висновок, що розроблений та впроваджений Міністерством охорони здоров'я України порядок контролю безпеки та якості донорської крові, її компонентів та виготовлюваних з них препаратів не відповідає сучасному рівню розвитку науки, не забезпечує реально дієвого запобігання поширенню інфекційних хвороб через застосування крові, не створює достатніх умов для максимально ефективного і своєчасного виявлення інфікування відібраної донорської крові.

Так як наслідком такої недосконалої нормативної бази стала можливість потрапляння в обіг та передача для використання медичним закладам донорської крові, яка інфікована ВІЛ і заражає реципієнтів смертельною невиліковною хворобою, вбачається вина Міністерства охорони здоров'я України, як центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, у зараженні малолітнього ОСОБА_7 ВІЛ-інфекцією та наявність прямого причинно - наслідкового зв'язку між цією подією та неналежним виконанням відповідачем своїх функції і повноважень в сфері охорони здоров'я.

Посилання апеляційної скарги представника відповідача Міністерства охорони здоров'я України Мокрицької Кароліни Вікторівни на те, що міністерством, в межах своїх повноважень, було прийнято ряд нормативно - правових актів, які регулюють процедуру відібрання донорської крові і її перевірку, з урахуванням рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров'я та досвіду європейських колег, правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, так як причиною інфікування ОСОБА_7 є не відсутність нормативних актів в даній галузі, а недосконалість визначеного такими актами порядку контролю відібраної крові за показниками якості та безпеки.

Доводи апелянта про те, що уникнути випадків інфікування ВІЛ через переливання крові повністю є неможливим, про що свідчить також практика більш технологічно розвинених в сфері медицини країн, колегія суддів не вважає підставою для відмови у позові, оскільки така статистика не спростовує того факту, що неповнолітній ОСОБА_7 був заражений невиліковною інфекційною хворобою під час проведення медичних процедур і вказана обставина призвела до моральних страждань його матері ОСОБА_5, пов'язаних з усвідомленням стану здоров'я та перспектив подальшого розвитку її сина, зміни укладу її життя у зв"язку з необхідністю постійного догляду за сином та необхідністю налагоджування стосунків з рідними, друзями та у суспільстві з рахуванням захворювання дитини та заподіяння їй моральної шкоди.

Крім того, як вбачається з положень Програми розвитку донорства крові та її компонентів на 2002-2007 роки, Міністерству охорони здоров'я України було наголошено на ускладненні інфекційної ситуації в країні, пов'язаної з відібранням крові у ВІЛ-інфікованих донорів, та вказано на необхідність посилення контролю за безпекою відібраного донорського матеріалу, проте відповідні заходи на достатньо ефективному рівні впроваджені не були, про що свідчить аналіз діючого наразі в цій сфері законодавства.

Твердження апеляційної скарги представника відповідача Міністерства охорони здоров'я України Мокрицької Кароліни Вікторівни про те, що при відібранні крові у ОСОБА_6 він перебував в стані «сероконверсійного вікна», тобто в періоді між зараженням та до появи антитіл до ВІЛ, що фактично унеможливило діагностування інфекції, правильність висновків суду також не спростовують, оскільки спеціалісти Міністерства охорони здоров'я України, як особи, що мають спеціальні знання та обізнані про існування такого поняття як «сероконверсійне вікно» і його протяжність, в межах реалізації своїх повноважень з удосконалення нормативної бази в медичній сфері, зобов'язані були розробити порядок контролю і перевірки донорської крові, з урахуванням періоду «сероконверсійного вікна».

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Арская проти України» зазначено, що органи державної влади повинні вживати достатніх заходів для створення нормативно-правової бази, яка б забезпечила належний захист життя особи, як того вимагає стаття 2 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка закріплює право кожного на життя.

Передача донорської крові для використання медичним закладам, зокрема закладам які здійснюють лікування дітей, при відсутності належно організованої перевірки цієї крові на можливе її зараження ВІЛ-інфекцією від донора, що перебуває в стані «сероконверсійного вікна», фактично свідчить про усвідомлене допущення ризиків зараження реципієнтів невиліковною хворобою, що є неприпустимим і підтверджує недосконалість нормативно - правової бази, яка діє в цій сфері.

Посилання апеляційної скарги на те, що цей позов пред'явлено в інтересах малолітнього ОСОБА_7, а матеріали справи не містять доказів заподіяння саме йому моральної шкоди, колегія суддів відхиляє, так як, в силу процесуального закону, розглядаючи справу суд повинен з'ясувати предмет та підстави позову, і судом першої інстанції було правильно встановлено, що предметом позову є відшкодування моральної шкоди, заподіяної позивачу ОСОБА_5 як матері дитини, яку було інфіковано ВІЛ, оскільки саме на таких доводах ґрунтується зміст позовної заяви.

Твердження апеляційної скарги представника відповідача Міністерства охорони здоров'я України Мокрицької Кароліни Вікторівни про те, що суд першої інстанції в ході розгляду справи порушив принцип змагальності, верховенства права і рівності учасників процесу, колегія суддів відхиляє, оскільки з матеріалів справи та змісту оскаржуваного рішення не вбачається, що відповідачів було обмежено в можливості заперечувати проти позову та подавати докази на підтвердження своїх заперечень, а зміст наданих ними пояснень і оцінка поданих доказів були відображені в рішенні суду.

Безпідставними є також доводи апелянтів про те, що моральна шкода, заподіяна позивачу, підлягає відшкодуванню за рахунок держави, з наступних підстав.

Так , загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України.

Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Таким чином, ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

При цьому, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання вказаних рішень незаконними й їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.

Відповідної правової позиції притримувався Верховний Суд України, виклавши її в постанові від 08 листопада 2017 року у справі № 6-99цс17.

У даній справі підставою для покладення на Міністерство охорони здоров'я України та Київський міський центр крові відповідальності за заподіяну позивачу моральну шкоду є встановлення причинно - наслідкового зв'язку між реалізацією ними своїх функції, як органів та установ, що діють в медичній сфері, та встановленим фактом зараження дитини невиліковною інфекційною хворобою.

Питання щодо визнання конкретних рішень, дій чи бездіяльності вказаних органів (установ) незаконними, в розумінні статей 1173, 1174 ЦК України, в даній справі не вирішувалося.

Спеціальне законодавство, яке встановлює порядок відшкодування моральної шкоди, заподіяної третім особам в зв'язку з негативними наслідками проведених медичних маніпуляцій, та покладає відповідальність за таку шкоду на державу, в Україні також відсутнє.

За таких обставин, відшкодування заподіяної ОСОБА_5 моральної шкоди здійснюється на загальних підставах, встановлених статтею 1167 ЦК України, тобто безпосередньо тими особами, які вказану шкоду завдали.

Інші доводи апеляційних скарг правильність висновків суду першої інстанції також не спростовують.

Приймаючи до уваги все вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому правові підстави для задоволення апеляційних скарг представника відповідача Міністерства охорони здоров'я України МокрицькоїКароліни Вікторівни та відповідача Київського міського центру крові Департаменту охорони здоров'я Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відсутні.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 383, 384 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника відповідача Міністерства охорони здоров'я України Мокрицької КароліниВікторівни залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу відповідача Київського міського центру крові Департаменту охорони здоров'я Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженау касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст судового рішення складено 15 березня 2018 року.

Головуючий: Судді: