ПОСТАНОВА

Іменем України

14 березня 2018 року

Київ

справа № 826/11145/17

провадження № К/9901/5100/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,

розглянувши у письмовому провадженні в касаційній інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в м. Києві про скасування наказів, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 вересня 2017 року, постановлену у складі судді Смолія І. В., та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів: головуючого - Губської Л. В., суддів: Оксененка О. М., Федотова І. В.,

у с т а н о в и в :

6 вересня 2017 року ОСОБА_1 звернувсь до суду з позовом до Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в м. Києві, в якому просив визнати протиправними та скасувати накази ГУ МВС України в м. Києві від 16 квітня 2007 року № 212о/с та від 25 квітня 2007 року № 230 о/с.

Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 7 вересня 2017 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року, позовну заяву залишив без розгляду.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати їх рішення та направити справу для продовження розгляду.

Відзивів на касаційну скаргу не надійшло.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що предметом оскарження у поданому ОСОБА_1 позові є накази Головного управління МВС України в м. Києві від 16 квітня 2007 року № 212о/с про притягнення до дисциплінарної відповідальності та від 25 квітня 2007 року № 230о/с про звільнення з органів внутрішніх справ.

До суду з указаним позовом ОСОБА_1 звернувся 6 вересня 2017 року.

Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив із пропуску позивачем місячного строку звернення до суду та відсутності підстав для його поновлення.

Зазначена позиція підтримана Київським апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив ухвалу суду першої інстанції без змін.

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів і вважає їх такими, що зроблені з дотриманням норм процесуального права.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 107 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII, яка була чинна на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Відповідно до частин першої, другої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції зі змінами, внесеними законом України від 1 грудня 2006 року № 424-V, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною третьою згаданої статті встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Тобто, за змістом зазначеної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

За змістом частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 7 лютого 2007 року № 609-V, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду встановлені статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою (в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII, яка була чинна на час ухвалення оскаржуваних судових рішень) адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

У справі, що розглядається, позивач як під час звернення до суду, так і в апеляційній та касаційній скаргах не наводить будь-яких пояснень та доказів щодо наявності поважних причин такого тривалого пропуску строку звернення до суду з даним позовом, оскільки позов щодо неправомірності спірних наказів ним подано більше, ніж через 10 років з моменту їх винесення.

Отже, суди дійшли правильного висновку про наявність підстав для залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1

Доводи касаційної скарги таких висновків судів не спростовують.

Слід зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

При цьому строк в один місяць визнано законодавцем достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що її звільнено незаконно, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом щодо оскарження рішення роботодавця про її звільнення.

Водночас Верховний Суд звертає увагу на те, що суди помилково застосували положення речення другого частини третьої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 7 липня 2010 року № 2453, згідно з яким для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк, адже це не відповідає принципу незворотності дії процесуального закону в часі. Однак, така помилка не вплинула на законність оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Частиною першою статті 350 цього ж Кодексу закріплено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, оскільки суди не допустили порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а згадані судові рішення - без змін.

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 вересня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2017 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

Т. Г. Стрелець