Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2018 року

м. Київ

справа № 910/22319/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Стратієнко Л.В. головуючий,

судді: Ткач І.В., Студенець В.І.,

розглянувши без повідомлення учасників справи заяву заступника Генерального прокурора Головного військового прокурора,

про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України

(головуючий Ємельянов А.С., судді Ковтонюк Л.В., Корнілова Ж.О.)

від 18.09.2017,

за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ),

до товариства з обмеженою відповідальністю "Науково виробниче підприємство "Темп 3000",

про визнання недійсним договору про закупівлю № 218-14 від 15.09.2014 в частині включення в оплату за товар податку на додану вартість та стягнення грошових коштів,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2016 ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Темп-3000" про визнання недійсним договору про закупівлю №218-14 від 15.09.2014 в частині включення в оплату за товар податку на додану вартість та про стягнення 18 679,40 грн грошових коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч приписам Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо спеціальних засобів індивідуального захисту та лікарських засобів" за умовами оспорюваного договору до ціни товару включено суму податку на додану вартість. З огляду на це, позивач вважає, що відповідна умова договору має бути визнана недійсною, а сплачена ним в ціні товару сума податку на додану вартість підлягає поверненню відповідачем.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.01.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2017, в задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що пільги, які полягають у звільненні від оподаткування податком на додану вартість поширюються на операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України спеціальних засобів індивідуального захисту для цілей АТО, однак, в матеріалах справи відсутні докази здійснення відповідачем імпорту спеціальних засобів індивідуального захисту, поставлених за укладеним між сторонами договором, та їх подальшого використання саме при проведенні АТО.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.09.2017 касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) залишено без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2017 у справі №910/22319/16 без змін.

14.12.2017 заступник Генерального прокурора Головний військовий прокурор подав до Верховного суду України заяву № 10/2/3-21162-17 від 14.12.2017 про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 18.09.2017 у справі №910/22319/16.

У заяві про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України у справі № 910/22319/16, з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017), заступник Генерального прокурора Головний військовий прокурор, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 18.09.2017, постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2017 і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

На підтвердження зазначених підстав для подання заяви про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 18.09.2017 у справі №910/22319/16 до заяви додано копію постанови Вищого господарського суду України від 06.12.2016 у справі № 922/4065/15.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у заяві доводи та заперечення проти неї і перевіривши матеріали справи, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами, 15.09.2014 між позивачем (замовник) та відповідачем (постачальник) укладено договір про закупівлю засобів індивідуального захисту №218-14, за умовами якого відповідач зобов`язався виготовити та передати позивачу у власність жилети "Панцир 3-95 М" 4 класу (код відповідно до ДК 016:2010:2), зазначений у специфікації, яка є невід`ємною частиною договору, а замовник зобов`язався прийняти та оплатити такий товар.

Відповідно до п. 3.1 вказаного договору загальна сума договору складає 112 067,40 грн, в тому числі ПДВ - 18 670,40 грн.

Згідно з п. 4.1 договору №218-14 від 15.09.2014 розрахунки за цим договором проводяться шляхом оплати по факту поставки товару.

При цьому, договір про закупівлю набирає чинності з дня його підписання сторонами, дата закінчення строку дії договору - 31.12.2014 (п. 10.1 даного договору).

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору про закупівлю відповідач поставив позивачу товар у кількості 59 штук, загальною вартістю 112 076,40 грн, у тому числі податок на додану вартість - 18 679,40 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-С01091 від 15.09.2014.

В свою чергу, позивач повністю оплатив вказаний товар, що підтверджується платіжним дорученням №2234 від 15.09.2014.

04.12.2014 позивач звернувся до відповідача з претензією, в якій просив повернути сплачений ним податок на додану вартість в розмірі 18 679,40 грн шляхом виготовлення та передачі військовій частині бронежилетів у кількості 11 штук та повернути решту коштів в сумі 1 257,40 грн на рахунок позивача. З цією метою позивач також просив відповідача підписати додаткову угоду до договору.

У зв`язку з тим, що ТОВ "НВП "Темп 3000" не виконав вимоги викладені у претензії, позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору про закупівлю №218-14 від 15.09.2014 в частині включення в оплату за товар податку на додану вартість та про стягнення 18 679,40 грн грошових коштів.

За приписами ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

За загальним правилом, викладеним в ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Як зазначено в ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Водночас, за приписами ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України закріплено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Крім того, за приписами ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В свою чергу, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові, Вищий господарський суд виходив з того, що позивач не довів невідповідність оспорюваного пункту чинним нормативно правовим актам, зокрема, абзацам 1-2 пункту 32 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України, згідно яких тимчасово, на період проведення антитерористичної операції та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України, а саме: спеціальних засобів індивідуального захисту (каски, виготовлені відповідно до військових стандартів або технічних умов, чи їх еквіваленти та спеціально призначені для них компоненти (тобто підшоломи, амортизатори), що класифікуються у товарній підкатегорії 6506 10 80 00 згідно з УКТ ЗЕД, бронежилети, що класифікуються у товарній підкатегорії 6211 43 90 00 згідно з УКТ ЗЕД), виготовлених відповідно до військових стандартів або військових умов для потреб правоохоронних органів, Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, інших суб`єктів, що здійснюють боротьбу з тероризмом відповідно до закону; ниток для виготовлення бронежилетів, що класифікуються у товарних підкатегоріях 5402 11 00 00 та 5407 10 00 00 згідно з УКТ ЗЕД; тканин (матеріалів) для виготовлення бронежилетів, що класифікуються у товарних підкатегоріях 3920 10 89 90, 3921 90 60 00, 5603 14 10 00, 6914 90 00 00 згідно з УКТ ЗЕД. В матеріалах справи відсутні докази того, що спірний товар підпадає під зазначені коди УКТ ЗЕД.

Також, в постанові Вищого господарського суду України від 18.09.2017 у справі № 910/22319/16 було встановлено, що договір № 218-14 від 15.09.2014 повністю виконаний сторонами і відповідна сума податку на додану вартість перерахована до державного бюджету України.

Щодо тверджень заявника, що Вищим господарським судом України неправильно застосовано норми Податкового кодексу України при вирішенні спору у справі № 910/22319/16 у зв`язку з чим було прийнято постанову, яка суперечить позиції викладеній в постанові Вищого господарського суду України від 06.12.2016 у справі № 922/4065/15, то вони судом не приймаються, оскільки, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині визнання недійсним пункту 3.1 договору поставки, Вищий господарський суд України у справі № 922/4065/15 керувався Перехідними положеннями Податкового кодексу України (в редакції Закону України № 1658-VII від 02.09.2014 "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо звільнення від оподаткування продукції оборонного призначення", який набрав чинності 25.09.2015), а у справі рішення в якій переглядається, Вищий господарський суд України залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову посилався на Перехідні положення Податкового кодексу України (в редакції Закону України № 1561-VII "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо спеціальних засобів індивідуального захисту та лікарських засобів", який набрав чинності 23.07.2014).

Отже, умови договору про закупівлю засобів індивідуального захисту № 218-14 від 15.09.2014 не могли суперечити положенням Податкового кодексу України в редакції Закону України № 1658-VII від 02.09.2014, посилаючись на які суд у справі № 922/4065/15 задовольнив позовні вимоги в частині визнання недійсним пункту 3.1 договору поставки, оскільки договір про закупівлю у справі №910/22319/16 був укладений до набрання чинності вказаним законом (25.09.2015).

Крім того, відповідно до частини 2 статті 189 Господарського кодексу України ціна є істотною умовою господарського договору.

Правові наслідки недійсності окремих частин правочину встановлені ст. 217 Цивільного кодексу України, згідно якої недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини, тобто умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому.

Нормами цивільного законодавства встановлено, що договір не може існувати без умов щодо ціни вартості товару. Відповідно до ст. 180 ГК України, без погодження сторонами ціни договору такий договір є неукладений. Оскільки, пункт договору в частині включення в оплату податку на додану вартість містить ціну розрахункової одиниці вартості товару, тобто є істотною умовою договору, то договір не може бути визнаний недійсним в цій частині.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд погоджується з обґрунтованими висновками Вищого господарського суду України про наявність підстав для відмови в задоволенні позову у справі №910/22319/16.

Згідно з частиною першою статті 11126 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Враховуючи те, що суд касаційної інстанції при вирішенні цієї справи правильно застосував норми матеріального права, у задоволенні заяви заступника Генерального прокурора Головного військового прокурора необхідно відмовити.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній після 15.12.2017), статтями 11116, 11123, 11124, 11126 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017),

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні заяви заступника Генерального прокурора Головного військового прокурора про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 18.09.2017 у справі №910/22319/16 відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді І. Ткач

В. Студенець