Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2018 р. Справа№805/4730/17-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Черникової А.О., за участю секретаря судового засідання Проніна Д.С., та представників сторін:

позивача - ОСОБА_1;

представника позивача - ОСОБА_2

представників відповідача - Гетьманенко О.П.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (відповідач 1), Дзержинського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (відповідач 2) про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення № 21 о/с лк від 06.11.2017 року, зобов'язання поновити на службі, стягнення грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу, стягнення грошового забезпечення за час затримки виконання судового рішення,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (відповідач 1), Дзержинського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (відповідач 2) про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення № 21 о/с лк від 06.11.2017 року, зобов'язання поновити на службі, стягнення грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу з 26.09.2015 року, стягнення грошового забезпечення за час затримки виконання судового рішення з 08.05.2015 р. по 25.06.2015 р.

В обґрунтування позовних вимог з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, яка прийнята судом позивач зазначає, відповідно до наказів № 963 від 29 серпня 2014 року та № 1720 о/с від 29 серпня 2014 року його незаконно звільнено з органів внутрішніх справ. У лютому 2015 року позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права. Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 07 травня 2015 року визнано незаконними та скасовані накази про звільнення позивача від 29 серпня 2014 року № 1720 о/с та № 963 від 29 серпня 2014 року, поновлено на посаді та стягнуто суму грошового забезпечення за час вимушеного прогулу. Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2015 року постанову суду від 07 травня 2015 року скасовано та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено. Наказом ГУ МВС України в Донецькій області № 289 о/с від 25 вересня 2015 року позивача звільнено з органів внутрішніх справ. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 липня 2017 року касаційну скаргу позивача задоволено, скасовано постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2015 року та залишено в силі постанову Донецького окружного адміністративного суду від 07 травня 2015 року. Наказом н/п Голови ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Донецькій області № 18 о/с лк від 05 вересня 2017 року скасовано пункт наказу ГУ МВС України в Донецькій області № 289 о/с від 25 вересня 2015 року в частині звільнення та поновлено позивача на посаді начальника сектору дільничних інспекторів міліції Дзержинського міського відділу з 26 вересня 2015 року.

17 листопада 2017 року позивач отримав наказ № 21 о/с лк про звільнення зі служби за п. 64 "г" (через скорочення штатів) у зв'язку з набранням чинності Законом України "Про Національну поліцію". Вважає такий наказ незаконним та таким, що підлягає скасуванню з огляду на те, що він не працював та не міг вважатись таким, що попереджений про майбутнє звільнення через скорочення штатів. Також позивач вказує на те, що у зв'язку з його незаконним звільненням у 2014 році він був позбавлений права як працівник міліції виявити бажання проходити службу в поліції та бути прийнятим на службу до поліції шляхом видання наказу про призначення за його згодою чи проходження конкурсу на посаду, що заміщується поліцейським. Таким чином, вважає свої позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідач 1 позовні вимоги не визнав, надав до суду відзив, який вмотивований тим, що у відповідності до приписів Закону України "Про Національну поліцію" позивач був попереджений про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів в силу Закону. Також відповідач вказує на те, що МВС України є цивільним політичним органом управління ряду окремих служб, до складу якого входять Національна поліція, Національна гвардія, прикордонна та міграційні служби та інші служби. Штат апарату МВС відповідно до статті 10 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" було скасовано. Таким чином, зазначає, що в державі відбулась ліквідація органів внутрішніх справ зі скороченням всіх посад працівників міліції. Тому вважає, що автоматичне призначення позивача на посаду буде грубим порушенням законодавства. Таким чином, вважає, що оскільки МВС не має можливості подальшого використання на службі колишнього працівника ОСОБА_1 у зв'язку з повною ліквідацією органів внутрішніх справ, скороченням всіх посад в штаті МВС України та припиненням їх фінансування, звільнення позивача є законним та обґрунтованим. Щодо позовних вимог про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, відповідач 1 зазначив, що позивач проходив службу в Дзержинському міському відділі Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, де і отримував грошове забезпечення. Також відповідач 1 просив залишити позовну заяву без розгляду в зв'язку з пропуском строку звернення до суду або відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Представником Дзержинського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області відзив на позовну заяву не надано.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі № 805/4730/17-а та призначено підготовче засідання за правилами загального позовного провадження на 25 січня 2018 року.

09 січня 2018 року від представників відповідача надійшли клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 22 січня 2018 року у задоволенні клопотань Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області та Дзержинського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відмовлено.

23 січня 2018 року від представника відповідача 1 через відділ діловодства та документообігу суду надано відзив на позовну заяву.

31 січня 2018 року від представника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 02 лютого 2018 року в задоволенні клопотання Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відмовлено.

06 лютого 2018 року від Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області надійшов відзив на заяву позивача про зміну позовних вимог.

13 лютого 2018 року представником позивача через відділ діловодства та документообігу суду надано відповідь на відзив.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26 лютого 2018 року закрито підготовче провадження за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (відповідач 1), Дзержинського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (відповідач 2) про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення № 21 о/с лк від 06.11.2017 року, зобов'язання поновити на службі, стягнення грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу, стягнення грошового забезпечення за час затримки виконання судового рішення та призначено судовий розгляд адміністративної справи по суті на 06 березня 2018 року.

27 лютого 2018 року від представника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 28 лютого 2018 року в задоволенні клопотання Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відмовлено.

З'ясовуючи те чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.

Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, наказом ГУ МВС України в Донецькій області від 20 червня 1996 року № 12 о/с прийнятий на службу до органів внутрішніх справ де проходив службу по 29 серпня 2014 року.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 29 серпня 2014 року № 963 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників Дзержинського МВ, Добропільського МВ, Красноармійського МВ, УДАІ ГУМВС, НДЕКЦ при ГУМВС України в Донецькій області та УМВС України на Донецькій залізниці" за скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу, порушення ст. 65 Конституції України, ч. 3 ст. 3, ч. 1 ст. 5 Закону України "Про міліцію" та Присяги працівника органів внутрішніх справ України, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1991 оку № 382, керуючись ст.ст. 2, 5, 7, 12, 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, майора міліції ОСОБА_1, начальника сектору дільничних інспекторів міліції Дзержинського МВ ГУМВС України в Донецькій області звільнено з органів внутрішніх справ України за п. 66 (за скоєння вчинків, що дискредитують звання рядового і начальницького складу) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 29.08.2014 № 1720 о/с "По особовому складу" відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з органів внутрішніх справ майора міліції ОСОБА_1, начальника сектору дільничних інспекторів міліції Дзержинського МВ ГУМВС України в Донецькій області.

Не погодившись з прийнятими наказами та за захистом своїх прав позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом (справа № 805/590/15-а).

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 07 травня 2015 року позовні вимоги позивача задоволені частково та визнані протиправними та скасовані накази Міністерства внутрішніх справ України від 29.08.2014 року № 963, № 1720 о/с від 29.08.2014 року в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ. Поновлено майора міліції ОСОБА_1 на посаді начальника сектору дільничних інспекторів міліції Дзержинського МВ ГУМВС України в Донецькій області з 30.08.2014 року. Зобов'язано Дзержинський міський відділ Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 30.08.2014 року по 07.05.2015 року.

На виконання зазначеної постанови суду, наказом ГУ МВС України в Донецькій області від 25.06.2015 року № 192 о/с позивача поновлено в органах внутрішніх справ України.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2015 року апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на постанову Донецького задоволено. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 7 травня 2015 року у справі № 805/590/15-а скасовано. У задоволені позову ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Дзержинського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про визнання дій незаконними, скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу відмовлено.

Наказом ГУ МВС України в Донецькій області від 25 вересня 2015 року № 289 о/с позивача звільнено з органів внутрішніх справ України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 липня 2017 року касаційну скаргу позивача задоволено, скасовано постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 серпня 2015 року та залишено в силі постанову Донецького окружного адміністративного суду від 07 травня 2015 року.

На підставі ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 липня 2017 року наказом п/п Голови ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Донецькій області від 05 вересня 2017 року № 18 о/с лк скасовано пункт наказу ГУ МВС України в Донецькій області від 25 вересня 2015 року № 289 о/с в частині звільнення та поновлено позивача на посаді начальника сектору дільничних інспекторів міліції Дзержинського міського відділу з 26 вересня 2015 року.

Копію зазначеного наказу позивач отримав в Торецькому відділі поліції Бахмутського ВП ГУНП в Донецькій області та повідомив про намір продовжувати працювати, просив внести запис до трудової книжки та визначити обсяг роботи про що повідомив керівництво органу.

17 листопада 2017 року у відділі кадрів Торецького відділу поліції Бахмутського ВП ГУНП в Донецькій області позивач отримав наказ ГУ МВС України в Донецькій області № 21 о/с лк про звільнення у запас (із постановленням на військовий облік) за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Вирішуючи спір по суті, суд керувався наступним.

Приписами ч.2 ст.2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.

Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 року № 580-VIІI (далі - Закон № 580-VІІІ) та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року № 114 (далі - Положення № 114).

При цьому суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Дана позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 26.05.2010 року № 753/11/13-10 "Про розв'язання спорів, що виникають з відносин публічної служби".

Відповідно до ст.1 Закону № 580-VІІІ Національна поліція України (далі - поліція)- це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

Пунктом 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VІІІ встановлено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Разом з тим, приписами п.9 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIІI передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Отже, Законом № 580-VІІІ передбачена альтернатива вибору працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, а саме прийняття на службу за їх згодою або проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Згідно п.10 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №580-VІІІ працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Відповідно до пп. "г" п.64 Положення №114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

З аналізу вказаних норм слідує, що працівники міліції можуть бути прийняті на службу до поліції за власним бажанням та у спосіб, визначений п.9 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIІI. Водночас, ті працівники, які відмовились від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про міліцію" (чинного на момент звільнення позивача з органів внутрішніх справ) міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Зміст наведених законів дає підстави для висновку, що основні завдання та функції держави, які покладались на міліцію та поліцію є тотожними.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 року № 641 "Про утворення Національної поліції України" утворена Національна поліція України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ.

Відповідно до п. 1 Положення про Національну поліцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 877, Національна поліція є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 року № 730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції за переліком згідно з додатком 1, зокрема ГУНП в області.

Цією ж постановою вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ.

Аналіз положень вищенаведених Законів, постанов Кабінету Міністрів України зумовлює висновок, що новоутворені територіальні органи Національної поліції не є правонаступниками територіальних органів Міністерства внутрішніх справ.

З аналізу Закону України "Про Національну поліцію" слідує висновок, що у зв'язку з його прийняттям проводилась реорганізація юридичних осіб публічного права.

Верховний Суд України в постановах від 04 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа №21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа № 21-484а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що внаслідок незаконного звільнення у 2014 році та відновлення його порушених прав лише постановою Донецького окружного адміністративного суду від 07 травня 2015 року він з об'єктивних причин був позбавлений можливості претендувати на проходження служби в органах поліції.

Суд зазначає, що під час проведення процедури створення органів поліції, скорочення штатів органів внутрішніх справ, вивільнення працівників, які не виявили бажання проходити службу в поліції, та переведення решти працівників до органів поліції позивач був учасником судового розгляду його позову стосовно поновлення на займаній посаді в органах внутрішніх справ. Таким чином, ОСОБА_1 з об'єктивних причин був позбавлений можливості висловити своє бажання проходити службу в поліції шляхом подання відповідного рапорту за місцем проходження служби. Адже лише постановою Донецького окружного адміністративного суду від 07 травня 2015 року залишеною в силі ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 липня 2017 року, ОСОБА_1 поновлено на посаді в органах внутрішніх справ.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ через скорочення штатів спірним наказом МВС України від 06 листопада 2017 року № 21 о/с лк без здійснення певних заходів щодо залишення даного працівника на службі в поліції, з огляду на винесення судом 07 травня 2015 року постанови, якою останнього, зокрема, поновлено на попередній посаді в органах внутрішніх справ, є фактично нівелювання відповідачем 1 зазначеного судового рішення.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем не вжито заходів стосовно подальшого працевлаштування ОСОБА_1 в органах поліції та позбавлено останнього права реалізувати своє бажання проходити службу в поліції на умовах прийняття його на службу за власною згодою.

З огляду на викладене, спірний наказ МВС України від 06 листопада 2017 року № 21 о/с лк про звільнення позивача з органів внутрішніх справ підлягає скасуванню, як протиправний.

При цьому, вирішуючи спірні правовідносини між сторонами, суд керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Оскільки, встановлені обставини у цій справі свідчать про порушення прав позивача, то належним способом захисту порушеного права є приведення сторін у первісний стан, який існував до видання наказу про звільнення, задля вирішення відповідачем питання про звільнення позивача, у зв'язку з ліквідацією установи, у законний спосіб.

Відповідно до пункту 24 Положення № 114 (в редакції, чинній на момент скорочення штатів органів внутрішніх справ) у разі незаконного звільнення особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік.

Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.

Таким чином, належним способом захисту прав позивача, порушених внаслідок незаконного звільнення, є поновлення його на попередній посаді майора міліції - начальника секртору дільничих інспекторів міліції Дзержинського МВ ГУ МВС України в Донецькій області.

Отже, позивач підлягає поновленню на посаді з 07 листопада 2017 року, а його вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з МВС України грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 26 вересня 2015 року по день розгляду справи та стягнення грошового забезпечення за час затримки виконання судового рішення з 08 травня 2015 року по 25 червня 2015 року, суд зазначає наступне.

Порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ визначає Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31.12.2007 року № 499, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.03.2008 року за № 205/14896 (далі - Інструкція № 499).

Відповідно до пункту 1.6. Інструкції № 499 грошове забезпечення рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби.

Відповідно до пункту 24 Положення № 114 у разі незаконного звільнення особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік.

Оскільки позивач проходив службу в Дзержинському міському відділі Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області та відповідно, зазначеною установою здійснювалось нарахування та виплата позивачу грошового забезпечення, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу необхідно здійснювати саме з Дзержинського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області.

Щодо розміру грошового забезпечення, що підлягає стягненню на користь позивача, суд зазначає наступне.

Згідно абз. 1, 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету міністрів України від 08.02.1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Частиною 8 цього Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Суд зазначає, що в постанові Донецького окружного адміністративного суду від 07 травня 2015 року зазначено, що оскільки позивач був звільнений з посади в серпні 2014 року, розрахунок середньомісячної заробітної плати має бути проведений, виходячи з розміру грошового забезпечення за червень та липень 2014 року. «Середній заробіток (середньомісячне грошове забезпечення) позивача згідно довідки Дзержинського МВ ГУМВС України в Донецькій області від 06.03.2015 за червень-липень 2014 року становить 6029,70 грн. (5872,20 грн. + 6187,20 грн. / 2). При цьому, Дзержинським МВ ГУМВС України в Донецькій області не надано до суду довідку про середньоденне грошове забезпечення позивача».

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 04.09.2013 року № 9884/0/14-13/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік» кількість робочих днів у червні 2014 року становить 19 днів, у липні 2014 року - 23 дня.

Так, середньоденна заробітна плата складає: 5872,20 грн. (червень 2014 року) + 6187,20 грн. (липень 2014 року): 42 робочі дні за два місяці (19 робочих днів у червні 2014 року та 23 робочі дні у липні 2014 року) = 147 грн. 31 коп.

Зазначені обставини встановлені в судовому рішенні по справі № 805/590/15-а та відповідно до ст. 78 КАС України не потребують доказування.

Оскільки останніми повними місяцями роботи позивача є червень-липень 2014 року, то саме ці розрахунки підлягають застосуванню при визначенні грошового забезпечення позивача за час вимушеного прогулу, а не розрахунок приведений відповідачем, оскільки жодними нормами чинного законодавства не передбачено розрахунок середньоденного грошового забезпечення шляхом ділення на календарні дні місяця.

Відповідачем за період з 08 травня 2015 року по 06 листопада 2017 року сплатив грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу, але виплати проведені не в повному обсязі, а отже підлягає стягненню з відповідача грошове забезпечення на користь позивача за час вимушеного прогулу з 08 травня 2015 року по день постановлення судом рішення, тобто до 06.03.2018 року з розрахунку 147,31 грн. за один робочий день.

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 04.09.2014 року N10196/0/14-14/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік» кількість робочих днів у травні 16 днів (з 08 травня), у червні 20 днів, у липні 23 дні, у серпні 20 днів, у вересні 22 дні, у жовтні 22 дні, листопаді 21 день, грудні 23 дні, всього 167 днів.

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 20.07.2015 року № 10846/0/14-15/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік» кількість робочих днів у 2016 році становить 251 робочих дні.

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 05.08.2016 року № 11535/0/14-16/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік» кількість робочих днів у 2017 році становить 249 робочих днів.

Норми тривалості на 2018 рік, встановлені у січні 21 день, у лютому 20 днів, у березні станом на 05.03.2018 року, чотири робочих дні, всього 45 робочих днів.

Таким чином грошове забезпечення за період з 08 травня 2015 року по 06 березня 2018 року складає 147 грн. 31 коп. * (167+251+249+45) = 104 884,72 грн.

Натомість відповідачем, згідно з інформацією, наданою в довідці про розрахунок грошового забезпечення за період з 08 травня 2015 року по 06 листопада 2017 року складає 41476,79 грн.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Обираючи спосіб захисту, суд, зважаючи на його ефективність з точки зору статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, приходить до висновку, що слід прийняти рішення про зобов'язання відповідача 2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу з 08 травня 2015 року по 06 березня 2018 року в сумі 63 407, 93 грн.

Отже, підлягає стягненню з відповідача-2 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 08 травня 2015 року по 06 березня 2018 року з урахуванням проведених виплат у розмірі 104884,72 грн. - 41476,79 грн. = 63407,93 грн. та стягнення з відповідача-1 грошове забезпечення за час затримки виконання судового рішення з 08 травня 2015 року по 25 червня 2015 року у розмірі 7218,19 грн., з розрахунку 49*147,31 грн. = 7 218,19 грн.

Щодо тверджень відповідача 1 про залишення позовної заяви без розгляду в зв'язку з пропуском строку звернення до суду, суд вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

В п. 13 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від об березня 2008 року № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» зазначено, що при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то з врахуванням необхідності субсидіарного застосування законів про працю суди повинні виходити із строків звернення до суду, визначених частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України. Тому громадянин може звернутися із заявою про вирішення спору в тримісячний строк із дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення з публічної служби - у місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Копію наказу про звільнення № 21 о/с лк від 06 листопада 2017 року позивач отримав 17 листопада 2017 року, а отже відповідно до ч. 6 ст. 120 КАС України, якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день, в даному випадку 18 грудня 2017 року.

Відповідно до ч. 9 ст. 120 КАС України строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.

Суд зазначає, що позивач позовну заяву з додатками до суду спрямував засобами поштового зв'язку 18 грудня 2017 року, що підтверджується фіскальним чеком ПН 215600426655.

Отже, строк звернення позивача до суду не пропущений, тому підстави для задоволення клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду відсутні.

Згідно з абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами законодавства про оплату праці" від 24 грудня 1999 року № 13 при задоволенні вимог про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу визначена без утримання податків і обов'язкових платежів.

Відповідно до ст. 371 КАС України негайно виконуються постанови суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Таким чином, постанова суду в частині поновлення позивача на посаді та виплати йому грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць підлягають негайному виконанню.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог статті 139 КАС України, судові витрати відшкодуванню не підлягають, оскільки вони не були понесені позивачем, який звільнений від їх сплати.

На підстав наведеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 8-9, 19-20, 22, 25-26, 72-78, 90, 139, 241-246, 255, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (відповідач 1), Дзержинського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (відповідач 2) про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення № 21 о/с лк від 06.11.2017 року, зобов'язання поновити на службі, стягнення грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу з 26.09.2015 року, стягнення грошового забезпечення за час затримки виконання судового рішення з 08.05.2015 р. по 25.06.2015 р. - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області № 21 о/с лк від 06 листопада 2017 року про звільнення ОСОБА_1, у запас (із постановленням на військовий облік) за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Поновити ОСОБА_1 майора міліції на посаді начальника сектору дільничних інспекторів міліції Дзержинського МВ ГУ МВС України в Донецькій області з 07 листопада 2017 року.

Зобов'язати Дзержинський міський відділ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за весь час вимушеного прогулу з 08 травня 2015 року по 06 березня 2018 року в сумі 63 407 (шістдесят три тисячі чотириста сім) гривень 93 (дев'яносто три) копійки (з відрахуванням податків, зборів та інших обов'язкових платежів).

Зобов'язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за час затримки виконання судового рішення № 805/590/15-а з 08 травня 2015 року по 25 травня 2015 року у розмірі 7 218 (сім тисяч двісті вісімнадцять) гривень 19 (дев'ятнадцять) копійок (з відрахуванням податків, зборів та інших обов'язкових платежів).

Відповідно до статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України рішення в частині поновлення ОСОБА_1, майора міліції, на посаді начальника сектору дільничних інспекторів міліції Дзержинського МВ ГУ МВС України в Донецькій області та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за один місяць допустити до негайного виконання.

Вступна та резолютивна частини рішення ухвалені у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 06 березня 2018 року. Повний текст судового рішення складено 13 березня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Черникова А.О.