Провадження № 2/496/31/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2018 року Біляївський районний суд Одеської області

у складі: головуючого – судді Буран В.М.,

при секретарі – Дигуляр А.С.,

за участі:

представників позивача – ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Біляївка цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства «Дослідне господарство Покровське» Селекційно-генетичного інституту – Національного центру насіннєзнавства та сортовиведення про стягнення заборгованості по заробітній платі та стягнення моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В :

Представник позивача звернувся до суду із вказаним позовом та просив ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на користь ОСОБА_3 заборгованість щодо виплати середньої заробітної плати за весь час затримки розрахунку при звільненні в обсязі 31550,00 грн., а також стягнути відшкодування моральної шкоди у розмірі 20000,00 грн.

Свої вимоги мотивує тим, що рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 30.06.2017 року у справі 496/3134/16 позовну заяву ОСОБА_3 було задоволеного часткового та стягнуто з відповідача на його користь: заборгованість з виплати заробітної плати у розмірі 81 628,75 грн., заборгованість щодо виплати середньої заробітної плати за весь час затримки розрахунку при звільненні в обсязі 19381,24 грн. На дату подання позовної заяви у відповідача перед позивачем виникло зобов’язання щодо виплати середньої заробітної плати за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 31550 грн. Крім того, дізнавшись про порушення свого права на отримання заробітної плати, в розмірі не нижчому за встановлений законодавством, позивач зазнав значної моральної шкоди. З вини роботодавця ДП «ДГ «Покровське» порушене право позивача на оплату праці, що стало наслідком душевних страждань, так як заробітна плата була джерелом існування усієї родини. Враховуючи її досить незначний розмір позивач був змушений долучити додаткові зусилля для організації свого життя та членів його сім`ї. Відсутність засобів достатніх для проживання та задоволення щоденних потреб позивача спричинили моральні страждання. Також емоційний стан позивача відобразився у порушенні сну, уникненні контакту з колишніми співробітниками, дратівливості, підвищенні артеріального тиску. З урахуванням чого, позивач просить стягнути моральну шкоду у розмірі 20 000 грн. У зв’язку з порушенням прав, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали та наполягали на їх задоволенні у повному обсязі.

Представник відповідача до судового засідання не з`явився, про причини не явки суд не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи (а.с.66).

Заслухавши пояснення представників позивача, вивчивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановлено у судовому засіданні, з 01 вересня 1985 року по 14 квітня 2015 року позивач працював у колгоспі «Октябрь», яке 01 січня 1995 року було реорганізовано у Держане підприємство «Дослідне господарство» «Покровське» Селекційно-генетичного інституту – Національного центру насіннєзнавства та сортовиведення та 14 квітня 2015 року позивач був звільнений за власним бажанням на підставі ст. 38 Кодексу законів про працю.

Вищевказані обставини, встановлені у рішенні Біляївськогоо районного суду Одеської області від 30.06.2017 року по цивільній справі № 496/3134/16-ц за позовом ОСОБА_3 до Державного Підприємства «Дослідне господарство «Покровське» селекційно-генетичного інституту – Національного центру насіннєзнавства та сортовиведення про стягнення заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди.

При цьому, даним рішенням було стягнуто з Державного Підприємства «Дослідне господарство «Покровське» селекційно-генетичного інституту – Національного центру насіннєзнавства та сортовиведення на користь ОСОБА_3: заборгованість з виплати заробітної плати в обсязі 81628,75 грн., та заборгованість щодо виплати середньої заробітної плати за весь час затримки розрахунку при звільненні в обсязі 19381,24 грн.

На підставі ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 1 ст. 117 КзПП України встановлено, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно із частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" № 13 від 24.12.1999 року передбачено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі не проведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Верховного суду України від 29.01.2014 року у справі № 6-144цс13, яка є обов`язковою для застосування судами.

Таким чином, на дату подання позовної заяви у відповідача перед позивачем виникло зобов’язання щодо виплати середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні в обсязі (1450*3 (кількість повних місяців, що пройшли з моменту проведення розрахунку при зверненні до суду у 2016 року по дату подання даного позову)) + (1600 *1 (кількість повних місяців, що пройшли з моменту проведення розрахунку при зверненні до суду у 2016 року по дату подання даного позову)) + (3200 *8 (кількість повних місяців, що пройшли з моменту проведення розрахунку при зверненні до суду у 2016 року по дату подання даного позову) у розмірі 31550 грн.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Сторона відповідача в судові засідання не з’являлась, свої права на заперечення проти доводів позивача не надала, законність вимог позивача не спростувала, хоча знала про розгляд справи, неодноразово належним чином повідомлялась про дату, місце, час розгляду справи. Витребування доказів судом проігнорувала.

Наведенні вище розрахунки щодо виплати середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні з боку відповідача спростованні не були, заперечення з цього приводу не надходили, а тому суд вважає, що є всі підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 31550, 00 грн.

Слід зазначити, що несвоєчасна або неповна виплата відповідних належних людині виплат, зокрема заробітної плати, порушує конституційний принцип, який гарантує забезпечення державою життєвого рівня достатнього для задоволення необхідних життєвих потреб і порушує право власності громадян на такі виплати, згідно позиції Європейського Суду з прав людини це є прямим порушенням статті першої Протоколу №1 Європейської конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», де зазначено: «Всяка фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права».

Згідно з практикою ЄСПЛ (рішення від 8 липня 1986 року в справі «Літгоу та інші проти Сполученого Королівства») одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Конвенція та практика Європейського суду з прав людини виступають як джерела права в Україні.

Конституційний Суд України в Рішенні від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід'ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене (абзац другий підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини).

Крім того, позивач просить стягнути з Державного підприємства «Покровське» Селекційно-генетичного інституту – Національного центру насіннєзнавства та сортовиведення на користь ОСОБА_3 відшкодування моральної шкоди у розмірі 20000,00 грн.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб та згідно п. 4 у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Абзац 2 пункту 5 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" регламентує, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", роз’яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги заявника в заподіянні йому відповідачем моральної шкоди в розмірі 20000 грн., ні є співмірними з сумою основної вимоги, а тому підлягають частковому задоволенню. Враховуючи принцип розумності та справедливості, суд визначає розмір моральної шкоди у розмірі 5000 грн., оскільки позивач не надав до суду доказів що дії відповідача завдали йому моральних страждань, які він оцінив в грошовому еквіваленті у розмірі 20 000 грн. ОСОБА_1 при цьому суд приймає до уваги, що право на заробітну платню, не важливо, за поточну працю або заборгованість після звільнення є одним з найважливіших прав людини забезпечиваюших її право на життя та порушення якого само по собі викликає моральні страждання.

З урахуванням вищевикладеного, керуючись ст. ст. 258-259, 268 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_3 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1; НОМЕР_1) до Державного підприємства «Покровське» Селекційно-генетичного інституту – Національного центру насіннєзнавства та сортовиведення (місце знаходження: Одеська область, Біляївський район, с. Маринівка, вул. Покровська, 1; ЄДРПОУ – 21017051) про стягнення заборгованості по заробітній платі та стягнення моральної шкоди – задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Дослідне господарство «Покровське» Селекційно-генетичного інституту – Національного центру насіннєзнавства та сортовиведення на користь ОСОБА_3 заборгованість щодо виплати середньої заробітної плати за весь час затримки розрахунку при звільненні в обсязі 31550,00 грн.

Стягнути з Державного підприємства «Дослідне господарство «Покровське» Селекційно-генетичного інституту – Національного центру насіннєзнавства та сортовиведення на користь ОСОБА_3 відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Державного підприємства «Покровське» Селекційно-генетичного інституту – Національного центру насіннєзнавства та сортовиведення на користь ОСОБА_3 судові витрати за сплату судового збору у розмірі 640,00 грн.

Повний текст рішення буде виготовлений 09 лютого 2018 року.

Згідно до пункту 15 підпункту. 15.5 частини 1 Перехідних положень та ст. 352, 354 ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року, рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області на протязі 30 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції.

Суддя Буран В.М.