Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2018 року

м. Київ

справа № 911/2049/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є.В. - головуючого, Мачульського Г.М., Кушніра І.В.,

за участю секретаря - Шевченко Н.А.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Неомелон" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2017 та рішення Господарського суду Київської області від 17.07.2017 у справі

за позовом Заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі:

1. Кабінету Міністрів України, 2. Державного підприємства "Київське лісове господарство", до товариства з обмеженою відповідальністю "Неомелон", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_3, про витребування земельних ділянок,

за участю представників:

від позивача 1 - не з'явилися,

від позивача 2 - не з'явилися,

від відповідача - Калініченко І.О., адвокат,

від 3-ї особи - не з'явилися,

від Генеральної прокуратури України - Доценко Т.О.

Учасники судового процесу належним чином повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивачі та третя особа не скористалися наданим законом правом на участь їх представників у судовому засіданні.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заступник прокурора Київської області звернувся до Господарського суду Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Державного підприємства "Київське лісове господарство" (далі - ДП "Київське лісове господарство") з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Неомелон" (далі - ТОВ "Неомелон") про витребування із незаконного володіння ТОВ "Неомелон" на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та ДП "Київське лісове господарство" земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_1 площею 5,8848 га вартістю 23 982 376,63 грн та НОМЕР_2 площею 6,93 га вартістю 24 511 922,12 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що в порушення приписів чинного законодавства, зокрема, статей 20, 116, 149, 207 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та статті 57 Лісового кодексу України (далі - ЛК України), спірні земельні ділянки незаконно вибули із державної власності, а ТОВ "Неомелон" набуло право власності у спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного, оскільки юридичне оформлення права власності відповідачем на землю стало можливим у результаті внесення її засновником до статутного капіталу товариства. Тобто, на думку прокурора, спірні земельні ділянки підлягають витребуванню як такі, що вибули з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі.

Рішенням Господарського суду Київської області від 20.09.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2016, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 04.04.2017 рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При цьому касаційна інстанція зазначила, що суди не надали належної юридичної оцінки поданим прокурором доказам перебування спірних земельних ділянок на час їх відчуження у 2006 році у державній власності, договорам купівлі-продажу від 09.08.2006 та від 11.08.2006, за якими ОСОБА_3 набув права власності на ці земельні ділянки. Чинне на момент укладення договорів купівлі-продажу земельне законодавство передбачало створення земельної ділянки як об'єкту цивільного обороту шляхом відведення цієї земельної ділянки, чому передувало прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування чи органом державної влади. Судами не встановлено, коли саме та за яким рішенням були створені земельні ділянки, що були предметами договорів від 11.08.2006 №№ 3231, 3232, 3233, 3234, 3235, 3236 та від 09.08.2006 №№ 3211, 3212, 3213, 3214, 3215, 3216, 3217.

Під час нового розгляду справи рішенням Господарського суду Київської області від 17.07.2017 (суддя Ярема В.А.) позов задоволено, витребувано із незаконного володіння ТОВ "Неомелон" на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та ДП "Київське лісове господарство" земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_1 площею 5,8848 га та НОМЕР_3 площею 6,93 га з цільовим призначенням землі лісогосподарського призначення, які знаходяться в адміністративних межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Рішення мотивовано обґрунтованістю доводів прокурора та позивача щодо того, що земельні ділянки за кадастровими номерами НОМЕР_1 та НОМЕР_3 належать до земель лісового фонду, право постійного користування якими закріплено за ДП "Київське лісове господарство". Судом встановлено відсутність рішень уповноважених державних органів щодо вилучення з державної власності земельних ділянок та передачі їх фізичним особам, а також землевпорядної документації стосовно відведення, поділу та об'єднання зазначених земельних ділянок, взято до уваги подальше об'єднання відповідних земельних ділянок у спірні земельні ділянки площами 5,8848 га та 6,93 га та зроблено висновок, що загальна площа вилучених з державної власності земельних ділянок перевищує 1 га, а вилучення таких земельних ділянок лісового фонду належить до виключної компетенції Кабінету Міністрів України як державного органу, уповноваженого розпоряджатися відповідною категорією земель.

Постановою колегії суддів Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2017 (у складі: Майданевича А.Г., Гаврилюка О.М., Тарасенко К.В.) рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін з тих же підстав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ТОВ "Неомелон" у касаційній скарзі просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Скаргу аргументовано неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, зокрема, статей 387, 388, 257, 261, 268 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтю 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Скаржником зазначено, що в матеріалах справи відсутні правовстановлюючі документи, які б засвідчували право постійного користування ДП "Київське лісове господарство" спірними земельними ділянками, відсутні також належним чином оформлені планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, які б підтверджували доводи заявлених позовних вимог щодо приналежності спірної земельної ділянки до земель лісового фонду. Крім того, ТОВ "Неомелон" наголошує, що судами не надано оцінки доводам відповідача про те, що позивачами пропущено строк позовної давності.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав вимоги касаційної скарги.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Прокуратура Київської області у відзиві просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення та постанову попередніх судових інстанцій залишити без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Представник Генеральної прокуратури України у судовому засіданні заперечив проти задоволення касаційної скарги.

Доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та апеляційної інстанцій

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи визначені ГПК України межі такого перегляду, колегія суддів виходить із такого.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку від 25.10.2007 НОМЕР_4 ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3.) на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок НОМЕР_5 від 11.08.2006 набуто право власності на земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_1, площею 5, 8848 га в адміністративних межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району з цільовим призначенням зазначеної земельної ділянки - для комерційного використання.

Відповідно до державного акту від 25.10.2007 НОМЕР_4 ОСОБА_3 на підставі договорів купівлі продажу №№ 3211, 3212, 3213, 3214, 3215, 3216, 3217 від 09.08.2006 набуто право власності на земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_3, площею 6, 9300 га в адміністративних межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району з цільовим призначенням зазначеної земельної ділянки - для комерційного використання.

18.03.2016 ОСОБА_3 засновано ТОВ "Неомелон" та передано до його статутного капіталу спірні земельні ділянки за кадастровими номерами НОМЕР_1 та НОМЕР_3.

Згідно з інформаційними довідками із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23.03.2016 № 55733069 та від 06.04.2016 № 56739349 за ТОВ "Неомелон" 21.03.2016 та 05.04.2016 зареєстровано право власності на вищезазначені земельні ділянки.

За змістом статей 387, 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Отже, із системного аналізу вказаних приписів вбачається, що власник майна, який фактично позбавлений можливості володіти й користуватися вказаним майном в результаті його незаконного вибуття з володіння за наявності певних умов має право витребувати таке майно із чужого володіння шляхом звернення до суду з віндикаційним позовом.

Так, позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник (фізичні і юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів). При цьому позивач має підтвердити своє право власності на витребувану річ або інше титульне право на річ, посилаючись на ті чи інші докази.

Відповідачем же за віндикаційним позовом має бути незаконний володілець майна власника, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна. При цьому незаконними володільцями вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, які придбали майно не у власника, тобто у особи, яка не мала права ним розпоряджатися.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Таким чином, предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально визначеного майна з чужого незаконного володіння.

Підставою ж віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, зокрема це факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в незаконному володінні у відповідача на час звернення до суду.

Звертаючись із позовом у даній справі, прокурор вказував на те, що спірні земельні ділянки є землями державного лісового фонду, які перебували у постійному користуванні ДП "Київське лісове господарство" та вибули із його законного володіння.

Правовий режим та особливості використання земель лісогосподарського призначення визначаються главою 11 ЗК України.

Так, за приписами статей 55, 56 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. Землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Поряд з цим, згідно зі статтями 16, 17 ЛК України право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.

У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Відповідно до пункту 5 розділу 8 "Прикінцеві положення" ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документи, що посвідчують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

За змістом статті 48 ЛК України у матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування. Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.

Господарські суди попередніх інстанцій, дослідивши планшет №3 кварталу 42 Приміського лісництва, Проект організації та розвитку лісового господарства Приміського лісництва кварталу 42, а також листи ВО "Укрдержліспроект" № 218 від 25.03.2016 та № 285 від 13.04.2016, встановили, що ДП "Київське лісове господарства" є постійним користувачем земель лісогосподарського призначення, квартал 42 Приміського лісництва, на які повністю накладаються спірні земельні ділянки.

Місцевим та апеляційним господарськими судами також встановлено, що зазначена лісовпорядна документація була затверджена начальником обласного управління лісового господарства у Київській області за погодженням з Державним управлінням екології та природних ресурсів в Київській області, що підтверджується протоколом другої лісовпорядної наради від 14.04.2005 з розгляду проекту організації і розвитку лісового господарства Київського держлісгоспу Київської області на 2004 - 2013 роки (складений за даними розширеного безперервного лісовпордякування 2003 року).

Таким чином, касаційний суд погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про те, що спірні земельні ділянки за кадастровими номерами НОМЕР_1 та НОМЕР_3 відносяться до земель лісового фонду, право постійного користування якими закріплено за ДП "Київське лісове господарство".

При цьому приписами статті 80 ЗК України встановлено, що суб'єктом права власності на землю є, в тому числі, держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, які наділені певними повноваженнями у галузі земельних відносин, - щодо земель державної власності.

Згідно зі статтею 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 27 ЛК України (у редакції, чинній до моменту укладення договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 11.08.2006 №№ 3231, 3232, 3233, 3234, 3235, 3236 та від 09.08.2006 №№ 3211, 3212, 3213, 3214, 3215, 3216, 3217) Кабінет Міністрів України у сфері лісових відносин: передає у власність, надає в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею більш як 1 гектар, що перебувають у державній власності.

За змістом статей 116, 149 ЗК України (у редакції, чинній на момент укладення договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 11.08.2006 №№ 3231, 3232, 3233, 3234, 3235, 3236 та від 09.08.2006 №№ 3211, 3212, 3213, 3214, 3215, 3216, 3217) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами 5-8 цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Господарськими судами встановлено, що відповідно до державних актів на право власності на земельну ділянку від 25.10.2007 НОМЕР_4 та НОМЕР_4 ОСОБА_3 на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок №№ 3231, 3232, 3233, 3234, 3235, 3236 від 11.08.2006, а також договорів купівлі-продажу №№ 3211, 3212, 3213, 3214, 3215, 3216, 3217 від 09.08.2006 набуто право власності на земельні ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 5, 8848 га та з кадастровим номером НОМЕР_3 площею 6, 9300 га в адміністративних межах Гореницької сільської ради Києво-Святошинського району з цільовим призначенням зазначеної земельної ділянки - для комерційного використання.

Разом із тим попередніми судовими інстанціями встановлено, що Кабінетом Міністрів України не приймалось рішення про вилучення спірних земельних ділянок з постійного користування ДП "Київське лісове господарство" у виділах 9, 13, 15 та 16 кварталу 42 Приміського лісництва, з яких відповідно було сформовано спірні земельні ділянки, як і не приймалось рішення про надання згоди на відповідне вилучення.

ДП "Київське лісове господарство" також не приймало жодних рішень щодо вилучення з державного лісового фонду та зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення у кварталі 42, виділах 9, 10, 13, 15, 16 Приміського лісництва.

У свою чергу, Гореницькою сільською радою Києво-Святошинського району не приймалось рішень про передачу у приватну власність спірних земельних ділянок.

Отже, враховуючи відсутність рішень уповноважених державних органів щодо вилучення із державної власності земельних ділянок та передачі їх фізичним особам, а також землевпорядної документації щодо відведення, поділу та об'єднання зазначених земельних ділянок, беручи до уваги встановлене господарськими судами подальше об'єднання відповідних земельних ділянок в спірні земельні ділянки площами 5,8848 га та 6,93 га, касаційний суд погоджується з доводами судів попередніх інстанцій про те, що загальна площа вилучених з державної власності спірних земельних ділянок перевищує 1 га.

За таких обставин, оскільки спірні земельні ділянки, площа яких перевищує 1 га, були утворені шляхом об'єднання земельних ділянок, що вибули з державної власності поза волею Кабінету Міністрів України, як розпорядника відповідних земель, та ДП "Київське лісове господарство", як їх постійного землекористувача, висновки місцевого та апеляційного господарських судів про те, що подальше формування та відчуження земельних ділянок за кадастровими №№ НОМЕР_1 та НОМЕР_3 відбулось з порушенням приписів чинного законодавства та поза волею позивачів, у зв'язку з чим позовні вимоги про витребування вказаних земельних ділянок з чужого незаконного володіння відповідача підлягають задоволенню, відповідають обставинам справи та вимогам чинного законодавства.

Щодо посилання відповідача на пропуск прокуратурою при поданні даного позову строку позовної давності, оскільки позивач-2 у 2010 році звертався до прокуратури з листом від 28.12.2010 №01/564 про порушення земельного та лісового законодавства в виділах 9, 13, 15 та 16 кварталу 42, суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частин 2-4 статті 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Зі змісту наведених норм вбачається, що якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор.

Прокурором позов в даній було подано в інтересах держави в особі в особі Кабінету Міністрів України та Державного підприємства "Київське лісове господарство".

При цьому відповідно до встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи, позивачі на вилучення земельних ділянок, з яких було сформовані спірні у даній справі земельні ділянки, згоди не надавали, оскільки відповідні органи про таке вилучення повідомлені у передбаченому законом порядку не були.

Власне прокурору обставин, про відповідні порушення стало відомо лише у 2016 році за результатами, зокрема, вивчення інтернет ресурсу - Публічної кадастрової карти України, а в подальшому за результатами опрацювання отриманих за поданими запитами листів від Управління Держгеокадастру у Київскій області та позивача-2.

Таким чином, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли до правильно висновку про те, що позивачам-1 та -2 до 2016 року, тобто до моменту виявлення відповідним правоохоронними органами обставин незаконного оформлення права власності на спірні земельні ділянки, не було відомо про порушення їхніх прав та охоронюваних законом інтересів щодо розпорядження та користування належною державі землею лісового фонду, враховуючи отримання актів на право приватної власності на спірні земельні ділянки незаконним шляхом (що вбачається з відомостей з Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42016110000000159 та №42016110000000160; ухвали Печерського районного суду міста Києва від 28.03.2017 у справі №757/17419/17-к; листа ДП "Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою").

Отже, як обґрунтовано зазначили господарські суди попередніх інстанцій, саме з 22.03.2016, тобто з моменту отримання від прокурора запиту та проведення відповідної звірки матеріалів лісовпорядкування, позивач-2 міг довідатись про незаконність вибуття спірних земельних ділянок з державної власності, і як наслідок, про порушення свого права на користування цими земельними ділянками та можливість захисту як свого порушеного права, так і охоронюваного законом інтересу позивача-1, як органу уповноваженого на розпорядження відповідними земельними ділянками. Тобто, останнім днем трирічного строку на звернення до суду з вимогою про витребування з чужого незаконного володіння спірних земельних ділянок у даній справі є 22.03.2019.

Враховуючи, що позов у даній справі було подано 24.06.2016, касаційний суд погоджується з висновками попередніх судових інстанцій про те, що заступником прокурора Київської області не пропущено передбачений законом строк на звернення до суду за захистом порушеного права державної власності на землі лісового фонду та витребування відповідних земельних ділянок з чужого незаконного володіння.

Крім того, сам лист від 28.12.2010 № 01/564 адресований Міжнародному природоохоронному прокурору в Київській області і містить тільки інформацію про виявлення на ділянках Державного лісового фонду в кварталі 42 вид 9, 13, 15, 16 Приміського лісництва проведення геодезичних робіт, а не про незаконне користування відповідачем спірними земельними ділянками.

За таких обставин місцевий та апеляційний господарські суди дійшли до законних і обґрунтованих висновків про наявність підстав для задоволення позову в даній справі та витребування з незаконного володіння ТОВ "Неомелон" на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та ДП "Київське лісове господарство" земельних ділянок з кадастровими номерами НОМЕР_1 площею 5,8848 га вартістю 23 982 376,63 грн та НОМЕР_2 площею 6,93 га вартістю 24 511 922,12 грн.

Доводи касаційної скарги про те, що з поданої прокурором лісовпорядної документації не вбачається належність спірних лісових ділянок до земель лісового фонду не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки, як вбачається з планшету № 3 кварталу 42 Приміського лісництва, Проекту організації та розвитку лісового господарства Приміського лісництва кварталу 42, спірні земельні ділянки за кадастровими номерами НОМЕР_1 та НОМЕР_3 згідно з матеріалами лісовпорядкування 2003 та 2014 років відносились до лісових земель.

Посилання в касаційній скарзі на відсутність в наданих суду планшетах прив'язки до місцевості також є безпідставними, оскільки, як обґрунтовано зазначили господарські суди попередніх інстанцій, в протоколі другої лісовпорядної наради від 14.04.2005 з розгляду проекту організації і розвитку лісового господарства Київського держлісгоспу Київської області на 2004 - 2013 роки, яким затверджено Проект організації та розвитку лісового господарства Приміського лісництва кварталу 42 разом з відповідним планшетом визначено розташування Приміського лісництва - Києво-Святошинський район. При цьому нормативно-правові документи, на які посилається відповідач в обґрунтування необхідності зазначення в планшетах прив'язки до місцевості, не регулюють порядок виготовлення відповідних планшетів.

Доводи касаційної скарги про те, що без договорів купівлі-продажу №№ 3231, 3232, 3233, 3234, 3235, 3236 від 11.08.2006, а також договорів купівлі-продажу №№ 3211, 3212, 3213, 3214, 3215, 3216, 3217 неможливо встановити загальний розмір спірних земельних ділянок, отже і наявність чи відсутність порушень інтересів Кабінету Міністрів України не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки, як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій на підставі аналізу поданих прокурором доказів, зокрема з аналізу інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, загальна площа спірних земельних ділянок перевищує 1 га, що, відповідно до приписів чинного законодавства, вимагає наявності рішення Кабінету Міністрів України про передачу у власність чи в постійне користування, як розпорядника лісових земель державної власності, до яких і належать спірні земельні ділянки.

Щодо посилання скаржника на порушення апеляційним господарським судом приписів статті 105 ГПК України (у редакції, яка була чинною на момент перегляду справи в апеляційній інстанції) у зв'язку з залишенням поза увагою апеляційною інстанцією листа ГУ Держгеокадастру у Київській області від 11.12.2017 № 29-10-0.221-18618/2-17 касаційний суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 101 ГПК України (у відповідній редакції) додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Доводи скаржника про те, що помилки органів державної влади та органів місцевого самоврядування, на які послався прокурор, не можуть бути підставою для позбавлення відповідача володіння та користування спірними земельними ділянками є безпідставними, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, зокрема з позовної заяви прокурора, останній взагалі не посилався на будь-які помилки органів державної влади та органів місцевого самоврядування на підставі яких відповідач заволодів вказаними земельними ділянками, наявність таких помилок під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій також не встановлена. З урахуванням наведеного, необґрунтованим є також посилання скаржника на рішення Європейського суду з прав людини у справі від 20.10.2011 по заяві №29979/04 "Рисовський проти України" щодо того, що помилки державного органу не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Неправомірним є і посилання скаржника на рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії" від 24.06.2003 де зазначено, що визнання недійсним договору, згідно якого покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим, оскільки в даній справі не встановлено порушення державним органом норм чинного законодавства, а встановлено факт незаконного набуття відповідачем права власності на земельні ділянки поза волею власника цих земель.

Стосовно посилань у касаційній скарзі на непорушність права власності, то касаційний суд зазначає, що оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, загалом перевіряються доводи про те, що втручання в право власності відбулося в зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, оскільки існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах "Раймондо проти Італії" від 22.02.1994, "Філліпс проти Сполученого Королівства" від 05.07.2001, "Аркурі та інші проти Італії" від 05.07.2001, "Ріела та інші проти Італії" від 04.09.2001, "Ісмаїлов проти Російської Федерації" від 06.11.2008).

Викладені у касаційній скарзі доводи про те, що попередні судові інстанції неправомірно встановили початок перебігу строку позовної давності з моменту, коли про порушення прав дізнався прокурор, а не сам позивач, є необґрунтованими, оскільки, як зазначалося вище, початок перебігу строку позовної давності судами визначено з моменту коли про порушення свого права дізнався саме позивач-2, отримавши від прокурора запит на проведення звірки матеріалів лісовпорядкування, враховуючи, що до цього моменту позивач-2 не знав про вказані обставини.

Посилання скаржника на положення частини 4 статті 268 ЦК України, якою, з урахуванням пункту 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011, передбачалася можливість звернення власника або іншої особи до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право протягом 3 років, починаючи з 15.01.2012, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки предметом позову у даній справі є вимога про витребування спірних земельних ділянок з незаконного володіння відповідача з метою поновлення порушеного права позивачів, а не визнання недійсним акту органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, яким порушено права власника.

Таким чином, доводи, наведені у касаційній скарзі, про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального законодавства при прийнятті оскаржуваних судових актів не отримали свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законної постанови апеляційного господарського суду та рішення місцевого господарського колегія суддів не вбачає.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301 306, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Неомелон" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 17.07.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2017 у справі № 911/2049/16 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Є. Краснов

Судді Г. Мачульський

І. Кушнір