Справа № 350/1425/17
Провадження № 22-ц/779/151/2018
Категорія 32
Головуючий у 1 інстанції Калиній Г. В.
Суддя-доповідач Мелінишин
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 лютого 2018 року м. Івано-Франківськ
Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі колегії суддів:
головуючого (суддя-доповідач) Мелінишин Г.П.
суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.
за участю секретаря Бойчука Л.М.,
апелянта ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди за апеляційними скаргами представника ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 - ОСОБА_6 та ОСОБА_1 на рішення Рожнятівського районного суду в складі судді Калиній Г.В., ухвалене 22 листопада 2017 року в смт. Рожнятові Івано-Франківської області, повний текст якого складено 27 листопада 2017 року,
в с т а н о в и в:
У вересні 2017 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулись в суд із позовом до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовували тим, що 3 серпня 2016 року відповідач, керуючи автомобілем марки «Volkswagen Т-4», реєстраційний номер НОМЕР_1 та рухаючись ділянкою автодороги по вул. Грушевського с. Нижній Струтин, Рожнятівського району вчинив наїзд на велосипедиста ОСОБА_7 Внаслідок ДТП останній від отриманих травм помер на місці події. Постановою старшого слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Івано-Франківській області Сенича В.І. від 15 лютого 2017 року кримінальне провадження закрито у зв'язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України. Діями відповідача їм заподіяно моральну шкоду, оскільки втрата рідної людини, чоловіка та батька, негативно вплинула на їх психологічний стан, призвела до погіршення життєвої ситуації в родині. З цих підстав просили стягнути з відповідача на їх користь на відшкодування моральної шкоди по 150 000,00 грн.
Рішенням Рожнятівського районного суду від 22 листопада 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в рахунок відшкодування моральної шкоди по 50 000,00 грн кожному.
Рішення мотивоване тим, що у зв'язку зі смертю близької людини (чоловіка та батька) позивачам заподіяні моральні страждання. При визначенні розміру відшкодування судом враховано глибину моральних страждань позивачів, матеріальне становище відповідача, відсутність його умислу чи вини, необережність потерпілого.
На вказане рішення представник ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_5 - ОСОБА_6, а також ОСОБА_1 подали апеляційні скарги, в яких посилаються на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.
Зокрема, ОСОБА_6 зазначає, що судом не взято до уваги роз'яснення постанови Пленуму ВСУ №4 від 31 березня 1995 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», положення ст.ст. 23, 1168, 1187 ЦК України щодо обставин, з урахуванням яких визначається розмір відшкодування моральної шкоди. А відтак, враховуючи глибину фізичних та душевних страждань, які позивачі зазнали у зв'язку із смертю чоловіка та батька ОСОБА_7, визначений розмір грошового відшкодування моральної шкоди по 50 000,00 грн кожному є недостатнім. Відповідно судом безпідставно задоволено позовні вимоги лише частково. Тому просив оскаржуване рішення змінити, стягнувши на користь позивачів по 150 000, 00 грн на відшкодування моральної шкоди.
В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує на помилковість висновку суду щодо його вини у дорожньо-транспортній пригоді та необережних дій ОСОБА_7, що призвели до такої. При цьому не враховано, що саме останній порушив правила дорожнього руху, підтвердженням чого є постанова слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУ Національної поліції в Івано-Франківській області Сенича В.І. від 15 лютого 2017 року про закриття кримінального провадження. Крім того, згідно довідок обласного Івано-Франківського психоневрологічного диспансеру та Рожнятівської ЦРЛ ОСОБА_7 перебував на диспансерному обліку, діагноз: розлади психіки та поведінки внаслідок зловживання алкоголем. А отже, останній свідомо міг бажати чи допускати настання шкідливого результату. Відтак, має місце умисел потерпілого, що відповідно звільняє його, апелянта, від відповідальності за спричинену шкоду та обов'язку відшкодовувати моральну шкоду.
Також, на його думку, визначений судом розмір моральної шкоди не відповідає вимогам розумності і справедливості, є завищеним. При цьому не взято до уваги відсутність належних та допустимих доказів на обґрунтування позивачами як наявності, так і розміру моральної шкоди. Поза увагою суду залишена та обставина, що доньки загиблого є дорослими працездатними особами, які мають свої сім'ї та на його утриманні не перебували. Крім того, ОСОБА_3 не проживала зі своїм чоловіком впродовж трьох років.
Посилаючись на ці обставини просив рішення суду змінити, зменшити розмір відшкодування моральної шкоди в загальній сумі до 20 000,00 грн.
Відзиву на апеляційні скарги не поступило.
Відповідно до п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.
У зв'язку з чим, справа підлягає розгляду Апеляційним судом Івано-Франківської області.
В засідання апеляційного суду ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_5 та їх представник - адвокат ОСОБА_6 не з'явилися повторно будучи належним чином повідомленими. При цьому останній подав до суду заяву про розгляд справи у їх відсутності. Відтак, враховуючи положення ст.372 ЦПК України їхня неявка не перешкоджає розглядові справи.
ОСОБА_1 та його представник доводи своєї скарги підтримали з наведених у ній мотивів, а доводи апеляційної скарги представника позивачів не визнали.
Вислухавши доповідача, пояснення апелянта ОСОБА_1 та його представника, перевіривши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з таких підстав.
За змістом п.3 ст. 3 ЦПК України (в редакції Закону № 2147 - VІІІ від 3 жовтня 2017 року) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У зв'язку з цим апеляційний суд застосовує норми ЦПК України від 18 березня 2004 року, які діяли на час ухвалення оскаржуваного рішення. А справу переглядає в порядку, передбаченому ЦПК України в редакції від 3 жовтня 2017 року.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи 3 серпня 2016 року о 14.00 год. відповідач, керуючи автомобілем марки «Volkswagen Т-4», реєстраційний номер НОМЕР_1, та рухаючись ділянкою автодороги по вул. Грушевського в с. Нижній Струтин Рожнятівського району вчинив наїзд на велосипедиста ОСОБА_7 Від отриманих травм внаслідок цієї дорожньо-транспортної пригоди останній помер на місці події.
Постановою старшого слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління Головного управління національної поліції в Івано-Франківській області від 15 лютого 2017 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016090000000154, закрито у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України (а.с.20-21).
За змістом цієї постанови в ході досудового слідства встановлено, що дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок необережних дій велосипедиста ОСОБА_7, який не переконавшись, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, раптово змінив свій напрямок руху праворуч, втратив рівновагу, упав на проїзну частину дороги попереду заднього лівого колеса автомобіля, що рухався проїзною частиною дороги. Унаслідок чого відбувся наїзд автомобіля на велосипедиста. Відповідно ним порушено п.10.1. Правил дорожнього руху України.
Як роз'яснено в п.4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 1 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» відсутність складу злочину, наприклад, у разі відмови у порушенні кримінальної справи, закриття кримінальної справи за правилами Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року чи закриття кримінального провадження за правилами Кримінального процесуального кодексу України 2012 року не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова (ухвала) слідчого, прокурора, суду про відмову в порушенні кримінальної справи або її закриття, закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі в порядку, передбаченому ЦПК.
Згідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншими ушкодженнями здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини, зокрема, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоду завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, згідно з ч. 2 ст. 1168 ЦК України, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'ю.
За правилом ч. ч. 2, 5 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.
Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.
В ході розгляду справи будь-яких належних та допустимих доказів, що дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок умислу потерпілого, ОСОБА_1 не надав. Не представлено таких і апеляційному суду.
За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що відповідач будучи власником джерела підвищеної небезпеки зобов'язаний відшкодувати позивачам моральну шкоду, завдану смертю чоловіка та батька, незалежно від своєї вини.
Частиною 3 ст. 23 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.
Визначаючи розмір та форми відшкодування моральної шкоди необхідно також ураховувати функції, які повинно виконувати таке відшкодування (сатисфакція, компенсаційна функція) тощо.
Згідно роз'яснень, даних в п. 7 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 1 березня 2013 року якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо інше не встановлено законом, розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено (але не може бути повністю відмовлено у відшкодуванні шкоди).
Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).
Положення статті 1193 ЦК про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність. Саме по собі перебування у нетверезому стані не є прикладом грубої необережності, якщо при цьому не було порушено Правила дорожнього руху.
Враховуючи стан ОСОБА_7 перед ДТП, характер його дій, зокрема необережність, що призвела до ДТП, обставини заподіяння шкоди, виходячи із засад виваженості, розумності і справедливості суд першої інстанції вірно визначив розмір моральної шкоди по 50 000,00 грн кожному позивачу.
Колегія суддів погоджується із таким розміром і вважає його обґрунтованим. Підстав для його збільшення з мотивів, зазначених в апеляційній скарзі представника позивачів, чи зменшення, з мотивів вказаних відповідачем, не встановлено.
При цьому враховує, що згідно ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
З огляду на це не можуть бути прийняті до уваги твердження апелянта ОСОБА_1 щодо завищеності розміру відшкодування зважаючи на тривале непроживання дружини з загиблим, та наявності самостійних доходів його дочок, оскільки такі обставини самі по собі не впливають на розмірі відшкодування.
Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційних скарг, враховуючи відсутність додатково поданих доказів, апеляційний суд приходить до переконання, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відтак, оскільки доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про те, що оскаржуване рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права, підстав для задоволення апеляційних скарг не вбачається.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381 - 384, 390 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційні скарги представника ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 - ОСОБА_6 та ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рожнятівського районного суду від 22 листопада 2017 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 7 березня 2018 року.
Головуючий Г.П. Мелінишин
Судді: О.В. Пнівчук
О.О. Томин
