ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 лютого 2018 року № 826/6961/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Аблова Є.В.,

при секретарі судового засідання Борсуковській А.О.,

учасники справи:

представник позивача: Козій Д.О.,

представник відповідача: не з`явився,

представник третьої особи: Білопольська Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Громадської ради доброчесності,

за участю третьої особи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України,

про визнання протиправними та скасування висновку і рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась з позовом до Громадської ради доброчесності (далі за текстом - відповідач, ГРД), третя особа без самостійних вимог на предмет спору Вища кваліфікаційна комісія суддів України (далі за текстом третя особа, ВККСУ, Комісія) в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог (а.с. 12-33 Т. IІІ), просить суд:

1. Повністю визнати протиправним та скасувати Висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, який затверджено Громадською радою доброчесності 05.05.2017.

2. Визнати протиправним та скасувати Рішення Громадської ради доброчесності, оформлене у вигляді Протоколу засідання Громадської ради доброчесності №14 від 05.05.2017, в частині затвердження Висновку про невідповідність ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.

3. Зобов`язати Громадську раду доброчесності переглянути справу ОСОБА_1 , як кандидата у конкурсі на зайняття вакантних посад суддів у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду, щодо відповідності ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач вважає рішення відповідача протиправними та такими, що прийняті із порушенням норм чинного законодавства. В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала.

Відповідач явку свого представника в судові засідання не забезпечив, про дату, час і місце судових засідань повідомлений належним чином, в тому числі шляхом розміщення оголошення про виклик до суду на веб-сайті Судової влади України. Своєї позиції стосовно заявлених позовних вимог суду не повідомив.

Представник третьої особи проти задоволення позову заперечив з підстав правомірності оскаржуваного рішення та зазначив, що Комісією надавалась оцінка Висновку разом з усіма матеріалами досьє ОСОБА_1 .

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Указом Президента України від 30.10.1999 №1417/99 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 , призначено строком на п`ять років на посаду судді Московського районного суду міста Харкова.

Постановою Верховної Ради України від 23.09.2004 №2039-ІV «Про обрання суддів» Данилову М.В., обрано суддею Московського районного суду міста Харкова безстроково.

Постановою Верховної Ради України від 09.02.2006 №3432-ІV «Про обрання суддів» Данилову М.В., обрано суддею Харківського окружного адміністративного суду безстроково.

Постановою Верховної Ради України від 16.04.2009 №1282-VІ «Про обрання суддів» Данилову М.В., обрано суддею Київського апеляційного адміністративного суду.

Постановою Верховної Ради України від 21.06.2012 №5012-VІ «Про обрання суддів» Данилову М.В., обрано суддею Вищого господарського суду України.

02.12.2016 Позивачем подано до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі ВККСУ) письмову заяву про участь у доборі кандидатів на посаду судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з усіма документами, визначеними статтею 71 Закону України «Про судоустрій та статус суддів».

Рішенням ВККСУ від 13.12.2016 №93/вс-16 ОСОБА_1 було допущено до участі в конкурсі на посаду судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду України.

Рішенням ВККСУ від 11.01.2017 №2-зп/17 та Рішенням ВККС від 20.01.2017 №4/зп-17 вирішено, зокрема, провести 16.02.2017 анонімне письмове тестування та 21.02.2017 практичне завдання, як складових першого етапу («складення іспиту») кваліфікаційного оцінювання у межах оголошеного 07.11.2016 конкурсу до Верховного Суду.

Рішенням ВККСУ від 08.02.2017 №20/вс-17 ОСОБА_1 допущено до проходження кваліфікаційного оцінювання для участі у конкурсі на посаду судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Рішенням ВККСУ від 17.02.2017 №12/зп-17, а саме пунктом 3, визначено результати складеного 16.02.2017 анонімного письмового тестування. За результатами анонімного письмового тестування кандидат ОСОБА_1 отримала 81 бал, а за результатами виконання практичного завдання 93,5 балів. Таким чином, загальний результат складеного іспиту становив 174,5 балів.

У межах конкурсу до Верховного Суду кандидат ОСОБА_1 пройшла тестування особистих морально-психологічних якостей та загальних здібностей, за результатами якого складено висновок та визначено рівень показників критеріїв особистої та соціальної компетенції, професійної етики та доброчесності.

05.05.2017 за результатами дослідження та перевірки інформації щодо кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 . Громадською радою доброчесності було затверджено висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики (далі Висновок від 05.05.2017).

Зазначений Висновок від 05.05.2017 було затверджено Громадською радою доброчесності на підставі Рішення, оформленого у вигляді Протоколу засідання Громадської ради доброчесності від 05.05.2017 №14, про затвердження Висновку про невідповідність ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики (надалі Протокол від 05.05.2017 або Рішення від 05.05.2017).

ОСОБА_1 подала до Громадської ради доброчесності клопотання про скасування Висновку від 05.05.2017, в якому надала пояснення стосовно викладених у висновку обставин та матеріали, якими вона обґрунтовує заявлене клопотання (а.с. 186-237 Т. І). Однак, Відповідач не задовольнив дане клопотання та Висновок від 05.05.2017 залишився без змін.

Незгода з рішенням відповідача стала підставою звернення ОСОБА_1 до суду з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи питання про можливість розгляду позову в адміністративному суді, суд щодо правосуб`єктності ГРД, зазначає наступне.

Правовий статус та завдання ГРД визначені статтею 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Зокрема, вказаною нормою визначені: 1) мета створення ГРД - сприяння ВККС у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики для цілей кваліфікаційного оцінювання; 2) склад, вимоги до членів, строк їх повноважень та порядок формування Ради; 3) конкретні повноваження ГРД, права та обов`язки її членів.

У статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII унормовано, що у разі, якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.

Частиною 4 статті 85 цього Закону встановлено, що суддівське досьє, серед іншого, має містити висновок Громадської ради доброчесності (у разі його наявності) (пункт 16).

Отже, згідно із зазначеними нормами Закону України «Про судоустрій і статус суддів», на ГРД покладено функцію щодо участі у проведенні кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Тобто, відповідач приймає участь у формуванні суддівського корпусу, впливає на суддівську кар`єру та наділений з цією метою відповідними владними повноваженнями.

За сферою правового регулювання Закон України «Про судоустрій і статус суддів» визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, тобто містить норми саме публічного права.

Висновки ГРД, затверджені відповідним рішенням, як одностороннє владне волевиявлення, є обов`язковими для розгляду іншим суб`єктом, зокрема, ВККС, та є правовим актом індивідуальної дії, на підставі якого виникають публічно-правові відносини.

Отже, процес надання для ВККС висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, містить усі ознаки владної управлінської діяльності, на основі закону.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції з 15.12.2017), юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції з 15.12.2017), відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.

Водночас, згідно з пунктом 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції з 15.12.2017 року), суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Таким чином, визначальною ознакою суб`єкта владних повноважень є виконання ним владних управлінських функцій. Надання правового захисту у порядку адміністративного судочинства правам, свободам, інтересам, що порушені суб`єктом владних повноважень, не пов`язується з обов`язковим віднесенням такого суб`єкта до системи органів державної влади або місцевого самоврядування та не ставиться у залежність від наявності або відсутності у такого суб`єкта владних повноважень статусу юридичної особи.

Відповідно до частини 1 статті 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Надаючи тлумачення зазначеній нормі, Конституційний Суд України в рішенні від 25.12.1997 у справі за конституційним зверненням громадян ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) зазначив, що частину 1 статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Водночас згідно з пунктом 67 висновку ОБСЄ/БДІПЛ щодо Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 30.06.2017 №JUD-UKR/298/2017 [RJU/AT] (www.legislationline.org), розміщений на сайті Ради суддів України (www.rsu.gov.ua), існування двох органів ВККСУ та ГРД, - уповноважених оцінювати суддів і кандидатів на посаду судді одночасно, але відносно незалежно один від одного, дійсно додасть прозорості процедурі оцінювання…

Позивач на підтвердження факту, що Громадська рада доброчесності є належним відповідачем посилалась на висновок науково-правової експертизи щодо доктринального тлумачення змісту окремих норм і положень законодавства України про судоустрій та статус суддів, виконаної відповідно до звернення адвоката Шевчука О.А. на підставі України «Про наукову і науково-технічну експертизу» та «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 08.02.2018 №126/21-е, згідно якого ГРД нормами чинного законодавства України делеговані владні управлінські (контрольні) функції у сфері кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата у судді) за критеріями професійної етики та доброчесності, а тому ГРД є суб`єктом владних повноважень (а.с. 90-109 Т.ІV).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що ГРД має всі визначені ознаки «іншого суб`єкта при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства», оскільки Рада здійснює діяльність з виконання покладених на неї Законом України «Про судоустрій і статус суддів» завдань, а тому, відповідно, є суб`єктом владних повноважень в розумінні вимог пункту 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції з 15.12.2017), тобто є належним відповідачем за даним адміністративним позовом.

З приводу питання належності обраного позивачем способу захисту порушеного права необхідно зазначити наступне.

Оскаржуваний Висновок має всі ознаки правового акту індивідуальної дії, оскільки він врегульовує відносини щодо конкретно визначеного кола осіб, а саме щодо ОСОБА_1 , розрахований на застосування при проведенні конкурсу на зайняття посади судді касаційного господарського суду у складі Верховного суду.

Висновок ГРД про невідповідність ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики безпосередньо впливає на її права та інтереси щодо здатності здійснювати правосуддя як у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду, так і безпосередньо впливає на її професійну суддівську кар`єру, оскільки висновок знаходиться в матеріалах досьє кандидата на посаду судді у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду та суддівському досьє позивача, а також розміщений на сайті ГРД для вільного доступу усіх без виключення суб`єктів.

Відповідно до вимог статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі також - Конвенція), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Як зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини (далі також - ЄСПЛ) у справі «Зінченко проти України», ст. 13 Конвенції гарантує на національному рівні доступність засобу юридичного захисту, здатного забезпечити втілення в життя змісту конвенційних прав і свобод, незалежно від того, в якій формі вони закріплені в національному правовому порядку.

Отже, подання даного адміністративного позову є єдиним можливим способом захисту порушених з боку ГРД прав ОСОБА_1 , а тому відмова в його прийнятті та розгляді по суті заявлених вимог означатиме порушення права на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, що, в свою чергу, є порушенням вимог як національного законодавства, так і приписів Конвенції та обов`язкової до застосування практики ЄСПЛ.

При цьому, відповідно до судової практики Верховного Суду України, наведеної, зокрема, в його постанові від 31 травня 2016 року у справі №21-451а16, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення.

Крім того, у висновку науково-правової експертизи щодо доктринального тлумачення змісту окремих норм і положень законодавства України про судоустрій та статус суддів, виконаної відповідно до звернення адвоката Шевчука О.А. на підставі України «Про наукову і науково-технічну експертизу» та «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 08.02.2018 №126/21-е, наданого позивачем, також вказано про те, що оскарження в судовому порядку висновку ГРД про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності можливе і допустиме з огляду на національне законодавство України, судову практику України та вимоги Ради Європи (а.с. 90-109 Т.ІV).

Таким чином, беручи до уваги вищенаведене, суд вважає, що позовні вимоги про визнання протиправними та скасування оскаржуваного Висновку Рішення, оформлене у вигляді Протоколу, а також зобов`язання Відповідача переглянути справу позивача, як кандидата у конкурсі на зайняття вакантних посад суддів у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду, щодо відповідності позивача критеріям доброчесності та професійної етики можуть бути предметом розгляду у адміністративній справі, відповідно до вищенаведених положень законодавства України та судової практики.

Оцінивши за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 2 статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» найвищим судом системі судоустрою є Верховний Суд. Згідно з нормами Прикінцевих та перехідних положень Закону Верховний Суд створюватиметься як новий орган, до якого судді призначатимуться на конкурсній основі.

Вища кваліфікаційна комісія суддів України є державним органом суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України (стаття 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Перелік повноважень ВККСУ визначений в статті 93 названого Закону, до яких належить, зокрема, проведення кваліфікаційного оцінювання в рамках конкурсу на посаду судді Верховного Суду.

Відповідно до положень частини 1 статті 87 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» Громадська рада доброчесності утворюється з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання. Громадська рада доброчесності складається з двадцяти членів (частина 2 статті 87 Закону України «Про судоустрій та статус суддів»).

Згідно з частиною 3 статті 87 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» членами Громадської ради доброчесності можуть бути представники правозахисних громадських об`єднань, науковці-правники, адвокати, журналісти, які є визнаними фахівцями у сфері своєї професійної діяльності, мають високу професійну репутацію та відповідають критерію політичної нейтральності та доброчесності.

У відповідності до частини 6 статті 87 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» Громадська рада доброчесності, зокрема: 1) збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 2) надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 3) надає, за наявності відповідних підстав, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє; 4) делегує уповноваженого представника для участі у засіданні Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді); 5) має право створити інформаційний портал для збору інформації щодо професійної етики та доброчесності суддів, кандидатів на посаду судді.

В силу статті 1 Закону України «Про інформацію», інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Згідно з частиною 1 статті 11 Закону України «Про інформацію» інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про інформацію» основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.

В статті 2 Регламенту Громадської ради доброчесності визначено, що завданням Громадської ради доброчесності, як інструменту громадськості, що встановлений Законом України «Про судоустрій і статус суддів», є утвердження доброчесності та високих стандартів професійної етики у суддівському корпусі.

З цією метою Рада сприяє Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання шляхом надання інформації про них або висновків про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) цим критеріям.

Так, у статті 20 Регламенту Громадської ради доброчесності зафіксовано, що Член Ради, отримавши завдання щодо збору, перевірки та аналізу інформації про суддю (кандидата на посаду судді), або з власної ініціативи проводить збір такої інформації.

З метою збору інформації про суддю (кандидата на посаду судді) член Ради: 1) організовує пошук інформації на інформаційному порталі Ради, в інших джерелах в Інтернеті; 2) організовує пошук інформації у кореспонденції Ради; 3) організовує пошук інформації у відкритих державних реєстрах; 4) здійснює інші дії відповідно до рекомендованного алгоритму збору, перевірки та аналізу інформації про суддю (кандидата на посаду судді), а також додаткові дії, які вважає необхідними.

Згідно зі статтею 21 Регламенту Громадської ради доброчесності перевірка інформації про суддю (кандидатів на посаду судді) проводиться з метою оцінки її достовірності. З метою перевірки інформації про суддю (кандидата на посаду судді) член Ради, зокрема: 1) з`ясовує і оцінює надійність джерела інформації; 2) порівнює інформацію з різних джерел; 3) робить необхідні запити на доступ до публічної інформації; 4) звертається за консультаціями до осіб, які можуть надати експертну допомогу; 5) звертається за додатковою інформацією до очевидців; 6) здійснює інші дії відповідно до рекомендованого алгоритму збору, перевірки та аналізу інформації про суддю (кандидата на посаду судді), а також інші дії, які вважає необхідними.

Аналіз інформації про суддю (кандидатів на посаду судді) проводиться з метою визначення релевантності інформації для цілей кваліфікаційного оцінювання та підготовки проекту рішення або висновку Ради щодо судді (кандидата на посаду судді).

Під час аналізу інформації про суддю (кандидата на посаду судді) член Ради, зокрема: 1) оцінює інформацію під кутом зору критеріїв доброчесності та професійної етики; 2) відкидає інформацію, яка є вочевидь недостовірною, або якщо її джерела не викликають довіру; 3) визначає зміст проекту рішення або висновку.

Положеннями частини 1 статті 19 Регламенту Громадської ради доброчесності визначено, що за результатами аналізу та (або) перевірки інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Рада колегією приймає вмотивований висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та (або) доброчесності, якщо визнає, зокрема: 1) достовірною інформацію, яка є достатньою для такого висновку; або 2) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади.

У висновку наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до висновку (частини 2 статті 19 Регламенту Громадської ради доброчесності).

Відповідно до частини 3 статті 22 Регламенту Громадської ради доброчесності проект висновку повинен містити: 1) найменування Ради; 2) номер колегії, яка його ухвалюватиме; 3) повне ім`я судді (кандидата на посаду судді), щодо якого надається висновок, місце його роботи; 4) лаконічне і систематизоване викладення інформації, яка свідчить про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та(або) професійної етики або викликає обґрунтований сумнів щодо відповідності цим критеріям, у разі необхідності з посиланням на додатки; 5) мотиви для ухвалення висновку; 6) висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та (або) доброчесності; 7) зазначення прізвищ та ініціалів членів колегії.

Зокрема, як вбачається з вищевикладеного, Відповідач наділений правом, за результатами аналізу та (або) перевірки інформації щодо судді (кандидата на посаду судді), приймати висновок щодо невідповідніості судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та (або) доброчесності.

В оскаржуваному Висновку (а.с. 171-183 Т.І) ГРД зазначила, що проаналізувавши інформацію про ОСОБА_1 , яка є суддею Вищого господарського суду України, виявлено дані, які дають підстави для висновку про невідповідність Позивача критеріям доброчесності та професійної етики.

Щодо суті обставин, які були покладені в основу оскаржуваного Висновку, суд встановив наступне.

На думку Відповідача про невідповідність ОСОБА_1 критеріям професійної етики свідчать ті обставини, що протягом своєї професійної кар`єри на посаді судді, Позивач неодноразово згадувалася засобами масової інформації у контексті публічних конфліктів. Конфлікти за її участі набули широкого розголосу та стали предметом громадських розслідувань. Більшість з них пов`язані з професійною діяльністю Позивача. Зокрема, найбільш резонансними були наступні: справа, щодо передачі земельної ділянки військової частини в Біличанському лісі приватній компанії; будівництво біля стін собору Софії Київської; справа, щодо передачі земельної ділянки громади міста Харкова приватній компанії. Протягом своєї професійної кар`єри на посаді судді, на розгляді справи Позивача перебували судові провадження, пов`язані з інтересами голови МВС України Арсена Авакова.

При цьому, ГРД зазначає у Висновку, що не оцінює законності судових рішень Позивача, однак Рада переконана, що здійснення правосуддя ОСОБА_1 не є очевидним для загалу, а отже не відповідає основним принципам діяльності судді.

Також у Відповідача викликав сумнів щодо доброчесності ОСОБА_1 факт невжиття нею необхідних заходів для публічного спростування версії злочину, жертвою якого вона стала. Так, Позивач стала жертвою збройного пограбування, що було використано Головою Ради суддів України ОСОБА_4 для дискредитації електронного декларування. У («..Саме з е-декларацій, на думку пані ОСОБА_5 , крадії дізнаються, яке майно та кошти можна викрасти у суддів»). Однак, ГРД дійшла висновку, що версія злочину, озвучена ОСОБА_4 , не відповідає реальним обставинам, оскільки в е-декларації Позивача не міститься інформації, ані щодо будинку, який було пограбовано, ані щодо коштів, які було викрадено. Проте, ОСОБА_1 не вжила необхідних заходів для публічного спростування наведених доводів ОСОБА_6 , що, на думку відповідача, свідчить про невідповідність Позивача критеріям професійної етики.

Крім того, у Висновку зазначено про грубе поводження ОСОБА_1 із журналістами під час судового процесу, що свідчить про порушення нею норм етики, що не узгоджується з високим статусом посади судді.

Щодо невідповідності ОСОБА_1 антикорупційним критеріям, Відповідач вказав на те, що порівняльний аналіз інформації, що міститься у деклараціях Кандидата, та наявних даних щодо витрат і майна Позивача та членів її сім`ї свідчить про те, що спосіб життя ОСОБА_1 не відповідає задекларованим доходам. Зокрема, відповідно до майнової декларації за 2016 рік, у власності та користуванні сім`ї Позивача знаходиться нерухоме майно (житлового призначення) загальною площею 827 м.кв., з огляду на те, що доходи від здавання нерухомого майна в оренду у позивача відсутні, ГРД припускає, що утримання даного майна має поглинати більшу частину доходів сім`ї Позивача. У 2011 році ОСОБА_1 набула право власності на квартиру площею 379 м2 у місті Харкові, вартістю орієнтовно 325 000 500 000 дол. США та автомобіль MERCEDES-BENZ Е 250, 2011 року випуску, орієнтовна вартість якого у 2011 році близько 60 000 дол. США.

ГРД посилалась на те, що аналіз декларацій Позивача свідчить, що вони не містять повної інформації. Зокрема, за інформацією з Досьє, Позивач 2013 року набула право власності на MERCEDES-BENZ С 200 2002 року випуску, через місяць 12.09.2013 відбулась перереєстрація транспортного засобу на нового власника. Вказана операція Кандидата має ознаки продажу зазначеного транспортного засобу. Проте, декларація Кандидата за рік не містить відомості про одержані доходи. Також Відповідач зазначив, що ОСОБА_1 не вказала що є співзасновником ОК «Сокольники» код ЄДРПОУ 37367333, у деклараціях за 2013 2015 роки Позивач вказує, що проживає однією сім`єю зі своїм сином, проте, не вказує корпоративні права, якими він володіє.

В підсумку ГРД зазначає, що ОСОБА_1 в очах розумного спостерігача, не виглядає вільною від будь-яких зв`язків, прихильності чи упередження. Кожен із наведених фактів є самостійною підставою для висновку, що кандидатура ОСОБА_1 не відповідає вимогам доброчесності та професійної етики.

Додатково Відповідач у Висновку від 05.05.2017 вказав на здійснення Генеральною прокуратурою України досудового розслідування у кримінальному провадженні №42013110000001050, за підозрою колишнього голови та його заступника Вищого господарського суду України у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 376 та частини 2 статті 376-1 Кримінального кодексу України. Як зазначається Відповідачем, вказане кримінальне провадження розпочато за фактом здійснення вищими посадовими особами Вищого господарського суду України систематичних втручань в автоматизовану систему документообігу суду. В оскаржуваному Висновку зазначається, що позивачку віднесено до групи суддів, на яких здійснювався розподіл справ з порушенням порядку, встановленого законом, а також про те, що усі судді формально дають показання та не надають викривальні показання щодо осіб причетних до вказаних неправомірних дій.

Суд встановив, що обставини, викладені в оскаржуваному Висновку від 05.05.2017 були досліджені ВККСУ при вивченні матеріалів досьє ОСОБА_1 та при проведенні співбесіди, в результаті чого прийнято рішення від 15.05.2017 №73/вс-17, яким кандидата ОСОБА_1 визнано такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду (а.с. 26-29 Т. ІІ).

Зі змісту вказаного рішення ВККСУ слідує, що Комісія погодилась із висновками ГРД щодо невідповідності ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики. Такі висновки ВККСУ обґрунтовані фактами грубої поведінки Позивача відносно журналістів, відеозапис якої розміщено на каналі ОСОБА_7 та наведенням недостовірних відомостей Позивачем у декларації за 2013 рік.

Позивач в обґрунтування протиправності оскаржуваного Висновку ГРД від 05.05.2017 наполягала на тому, що викладені у ньому обставини не відповідають дійсності, є надуманими та були спростовані наданими нею поясненнями та документами.

Стосовно посилання Відповідача в оскаржуваному Висновку на недоброчесність поведінки Позивача при розгляді судових справ, у яких ОСОБА_1 була у складі колегії, суд зазначає, що доводи ГРД щодо надання у таких судових справах переваги комерційним інтересам забудовника над суспільним інтересом та доводи про можливість аргументувати вирішення справи на користь будь-якої зі сторін не обґрунтовані Відповідачем та не підтверджені належними і допустимими доказами. Крім того, Відповідач не уповноважений надавати правову оцінку щодо законності судових рішень Кандидатів, а тому суд вважає безпідставними посилання ГРД на прийняті Позивачем судові рішення, як доказ її недоброчесності, враховуючи те, що фактів вчинення протиправних (корупційних) дій Позивачем при прийнятті таких рішень не було виявлено та доведено у встановленому законодавством порядку.

Також оскаржуваний Висновок містить відомості щодо здійснення Генеральною прокуратурою України досудового розслідування у кримінальному провадженні №42013110000001050, за підозрою колишнього голови та його заступника Вищого господарського суду України у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 376 та частини 2 статті 376-1 Кримінального кодексу України.

Як зазначається Відповідачем, вказане кримінальне провадження розпочато за фактом здійснення вищими посадовими особами Вищого господарського суду України систематичних втручань в автоматизовану систему документообігу суду.

В оскаржуваному Висновку ГРД зазначає, що не стверджує про причетність ОСОБА_1 до зазначених злочинів, оскільки її не віднесено слідством до групи суддів, на яких здійснювався розподіл справ з порушенням порядку встановленого законом, однак зазначає, що Позивачу було відомо про такі порушення. При цьому, ГРД зазначає, що факт бездіяльності Позивача щодо повідомлення про такі порушення, а також не вчинення дій щодо сприяння слідству свідчить про невідповідність ОСОБА_1 етичним стандартам.

Суд дійшов висновку про необґрунтованість таких доводів ГРД, з огляду на наступне.

З переліку додатків до оскаржуваного рішення, слідує, що усі вказані висновки зроблено Відповідачем виключно на підставі одного документа - Листа начальника Департаменту спеціальних розслідувань Генеральної прокуратури України від 12.04.2017.

Наведені висновки Відповідача порушують гарантований статтею 62 Конституції України та статтею 17 Кримінального процесуального кодексу України (далі за текстом - КПК України) принцип презумпції невинуватості та забезпеченості доведення вини.

Презумпція невинуватості - це правовий принцип, за яким щодо особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, припускається невинність до того часу, поки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому законодавством, і встановлено вироком суду, який набрав законної сили.

Так, частиною 2 статті 17 КПК України передбачено, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Окрім того, частиною 4 статті 296 Цивільного кодексу України встановлено гарантії реалізації такого принципу та вказано, що ім`я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може бути використане (обнародуване) лише в разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення згідно з національним законом або міжнародним правом.

Принцип презумпції невинуватості закріплений положеннями й частини 1 статті 11 Загальної декларації прав людини: «Кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатися невинною доти, поки її винність не буде встановлена в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, при якому їй забезпечують усі можливості для захисту».

Презумпція невинуватості зафіксована у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, зокрема у пункті 2 статті 14: «Кожен обвинувачений в кримінальному злочині має право вважатися невинним, поки винність його не буде доведена згідно з законом».

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Аллан проти Сполученого Королівства» від 10.12.2009 встановлено, що пункт 2 статті 6 Конвенції забезпечує «право вважатися невинним доти, доки вину не буде доведено в законному порядку». Презумпція невинуватості, яка розглядається як процесуальна гарантія в контексті самого кримінального провадження, накладає вимоги щодо, зокрема: тягара доведення; правових презумпцій факті і права; привілею проти самообвинувачення; досудового оприлюднення елементів справи; передчасних висловлювань суду або інших представників держави про вину обвинувачуваної особи (пункт 93 Рішення).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Грабчук проти України» від 21.09.2006 передбачено, що презумпція невинуватості порушена, якщо твердження посадової особи щодо особи, обвинуваченої у вчиненні злочину, відображає думку, що особа винна, коли цього не було встановлено відповідно до закону (пункт 42 Рішення).

Таким чином, практика Європейського суду з прав людини однозначно вказує, що порушення презумпції невинуватості має місце і у разі висловлювання відносно винуватості особи до встановлення цього відповідно до закону.

У випадку, що розглядається, Громадська рада доброчесності, яка не є судовою інстанцією щодо кримінальних справ та не може встановлювати будь-які факти щодо винуватості осіб у вчиненні кримінального правопорушення, порушила приписи статті 124 Конституції України, якою передбачено, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.

Суд звертає увагу, що згідно з пунктом 39 висновків №17 (2014) від 24.10.2014 Консультативної ради Європейських суддів «Щодо оцінювання діяльності суддів, якості правосуддя і поваги до незалежності судової влади» інформація, яка використовується в процесі оцінювання повинна бути надійною і базуватися на доказах.

Беручи до уваги наведене в контексті приписів Кримінального процесуального кодексу України вбачається, що визначені в оскаржуваному Висновку ГРД обставини щодо відношення Позивача до вчинення ряду кримінальних правопорушень, можуть вважатись встановленими виключно на підставі вироку суду у відповідній кримінальній справі. Їх зазначення у Висновку ГРД без посилання на такий вирок суду є безпідставним.

Стосовно посилання Відповідача невжиття нею необхідних заходів для публічного спростування версії злочину, жертвою якого вона стала, суд зазначає, що така обставина не може бути самостійною підставою для висновків про невідповідність Позивача критеріям професійної етики. Крім того, Позивач заперечила такі доводи Відповідача, в обґрунтування чого зазначила, що особисто надавала пояснення журналістам та заперечувала зв`язок скоєння злочину із е-декларуванням.

Разом з тим, суд вважає обґрунтованими доводи ГРД та ВККСУ щодо невідповідності ОСОБА_1 як кандидата на посаду судді Верховного Суду критеріям доброчесності та професійної етики з огляду на допущення нею неетичного поводження із журналістами та наведення недостовірних відомостей щодо наявності майна (майнових прав) у деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, з огляду на наступне.

Матеріали справи свідчать про те, що Відповідачем проаналізовано відеозапис в ході якого виявлено, що Позивач в грубій формі сказала одній із журналістів покинути судову залу (https://www.youtube.com/watch?v=7kcP-DkyklY).