РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 564/2227/17

27 лютого 2018 року

Костопільський районний суд Рівненської області в складі:

головуючий суддя Цвіркун О. С.

з участю секретаря Забейди А.В.

представника позивача - ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Костопіль справу за позовом Керівника Здолбунівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти та науки України до ОСОБА_2, ОСОБА_4 національного університету імені ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут" про визнання недійсним диплому та зобов’язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Керівник Здолбунівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти та науки України звернувся до Костопільського районного суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4 національного університету імені ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут» про визнання недійсним диплому та зобов'язання вчинити певні дії.

В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 28.07.2011 року ОСОБА_2 подав до Інституту післядипломної освіти ОСОБА_4 національного університету імені ОСОБА_5 письмову заяву про надання допуску до вступних випробувань до вищевказаного навчального закладу. У подальшому, наказом ректора № 3300 від 26.09.2011 року ОСОБА_2 був зарахований слухачем першого курсу заочної форми навчання правничого факультету Інституту післядипломної освіти та доуніверситецької підготовки ОСОБА_4 національного університету імені ОСОБА_5 за спеціальністю 7.060101 – «правознавство», як особа, яка має базову та повну вищу освіту за кваліфікаційним рівнем бакалавра, спеціаліста, магістра. 13.10.2011 між Інститутом післядипломної освіти ОСОБА_4 національного університету імені ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладено двосторонній договір №376 про надання освітньої послуги зі здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст». У подальшому, на підставі наказу ректора ОСОБА_4 національного університету імені ОСОБА_5 №970 від 01.04.2015, ОСОБА_2 присвоєно кваліфікацію «спеціаліст-юрист», із подальшою видачею диплому про закінчення правничого факультету Інституту післядипломної освіти та доуніверситетської підготовки ОСОБА_4 національного університету імені ОСОБА_5 за спеціальністю 7.03040101 - «правознавство», а 17.04.2015. - видано диплом про перепідготовку 12 ДСК №273350, реєстраційний номер 209/2015.

Однак, позивач зазначає, що ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 21.10.2014 у справі № 461/1224/14-к, ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, за фактом підробки диплому Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» серії ЛД BE №006161 від 14.03.1996, у зв’язку із закінченням строків давності та встановлено, що 28.07.2011 ОСОБА_2 достовірно знаючи, що диплом Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» серії ЛД BE №006161 від 14.03.1996 є завідомо підробленим документом, оскільки фактично вказаним закладом не видавався, використав його нотаріально засвідчену копію під час вступу на заочну форму навчання до Інституту післядипломної освіти ОСОБА_4 національного університету імені ОСОБА_5.

Таким чином, відповідач ОСОБА_2 при вступі до ОСОБА_4 національного університету імені ОСОБА_5 подав завідомо неправдиві дані щодо наявності у нього вищої освіти та надав завірену копію підробленого диплому.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 1, 10 Закону України «Про вищу освіту», ст. 44, 47 Закону України «Про освіту», ст. 16, 203, 215 ЦК України просить суд задоволити позовні вимоги та визнати недійсним та скасувати:

- наказ ректора ОСОБА_4 національного університету імені ОСОБА_5 №3300 від 26.09.2011 в частині зарахування ОСОБА_2 слухачем першого курсу заочної форми навчання правничого факультету Інституту післядипломної освіти та доуніверситетської підготовки ОСОБА_4 національного університету імені ОСОБА_5 за спеціальністю 7.03040101 - «правознавство»;

- рішення державної кваліфікаційної комісії Інституту післядипломної освіти та доуніверситетської підготовки ОСОБА_4 національного університету імені ОСОБА_5, оформлене протоколом №3/1 від 20.03.2015, про присвоєння ОСОБА_2 кваліфікацію спеціаліста-юриста за спеціальністю 7.03040101- правознавство;

- наказ ректора ОСОБА_4 національного університету імені ОСОБА_5 №970 від 01.04.2015 в частині присвоєння ОСОБА_2 кваліфікації «спеціаліст- юрист» та видачі диплома про закінчення правничого факультету Інституту післядипломної освіти та доуніверситетської підготовки ОСОБА_4 національного університету імені ОСОБА_5 за; спеціальністю 7.03040101- правознавство;

- визнати недійсним диплом про перепідготовку 12 ДСК №273350, реєстраційний номер 209/2015, виданий 17.04.2015 Інститутом післядипломної освіти та доуніверситетської підготовки ОСОБА_4 національного університету імені ОСОБА_5 на підставі рішення державної кваліфікаційної комісії від 24.03.2015 ОСОБА_2;

- зобов’язати ОСОБА_2 повернути диплом про перепідготовку 12 ДСК №273350, реєстраційний номер 209/2015, виданий 17.04.2015 до Інституту післядипломної освіти та доуніверситетської підготовки ОСОБА_4 національного університету імені ОСОБА_5, для знищення.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю та просив суд задоволити їх з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_3 в судовому засіданні просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у зв’язку з пропуском строків позовної давності.

Представник відповідача ОСОБА_4 національного університету імені ОСОБА_5 в судове засідання не з’явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином в установленому законом порядку. В запереченнях на позовну заяву, які надійшли на адресу суду зазначено, що 13.11.2011 року між Інститутом післядипломної освіти ОСОБА_4 національного університету ОСОБА_5 і ОСОБА_2 було укладено двосторонній договір № 376 про надання освітньої послуги із здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст». Згідно з умовами договору Інститут післядипломної освіти ОСОБА_4 національного університету ОСОБА_5 зобов’язався надати освітню послугу в повному обсязі і, у разі успішного завершення навчання, видати ОСОБА_2 диплом про вищу освіту державного зразка. Відтак, після завершення навчання наказом ректора ОСОБА_4 національного університету імені ОСОБА_5 № 970 від 01.04.2015 р. ОСОБА_2 присвоєно кваліфікацію «спеціаліст-юрист» та було видано диплом про перепідготовку 12 ДСК № 273350 від 17.04.2015 р. (реєстраційний номер 209/2015). Таким чином, Інститут післядипломної освіти ОСОБА_4 національного університету імені ОСОБА_5 діяв згідно чинного законодавства, Статуту ОСОБА_4 національного університету ОСОБА_5, Положення про Інститут та на виконання взятих на себе зобов’язань за договором про надання освітньої послуги, не здійснивши власними діями будь-яких порушень вимог встановлених законодавством

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут" в судове засідання не з’явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином в установленому законом порядку.

Заслухавши пояснення сторін, всебічно та об'єктивно дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 28.07.2011 року ОСОБА_2 подав до Інституту післядипломної освіти ОСОБА_4 національного університету імені ОСОБА_5 письмову заяву про надання допуску до вступних випробувань до вищевказаного навчального закладу.

26.09.2011 року наказом ректора № 3300 ОСОБА_2 був зарахований слухачем першого курсу заочної форми навчання правничого факультету Інституту післядипломної освіти та доуніверситецької підготовки ОСОБА_4 національного університету імені ОСОБА_5 за спеціальністю 7.060101 – «правознавство», таких осіб, які мають базову та повну вищу освіту за кваліфікаційним рівнем бакалавра, спеціаліста, магістра (а.с. 10).

13.10.2011 року між Інститутом післядипломної освіти ОСОБА_4 національного університету імені ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було укладено двосторонній договір №376 про надання освітньої послуги зі здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст» (а.с. 11).

20.03.2015 року рішенням державної кваліфікаційної комісії Інституту післядипломної освіти та доуніверситетської підготовки ОСОБА_4 національного університету імені ОСОБА_5, оформлене протоколом №3/1 ОСОБА_2 було присвоєно кваліфікацію спеціаліста-юриста за спеціальністю 7.03040101- правознавство (а.с. 13).

01.04.2015 року на підставі наказу № 970 ректора ОСОБА_4 національного університету імені ОСОБА_5, ОСОБА_2 присвоєно кваліфікацію «спеціаліст-юрист», із подальшою видачею диплому про закінчення правничого факультету Інституту післядипломної освіти та доуніверситетської підготовки ОСОБА_4 національного університету імені ОСОБА_5 за спеціальністю 7.03040101 - «правознавство» (а.с. 12).

17.04.2015 року ОСОБА_2 було видано диплом про перепідготовку 12 ДСК №273350, реєстраційний номер 209/2015 (а.с. 14).

Відповідно до ч. 4 ст. 7 Закону України «Про вищу освіту» (в редакції від 17.01.2002) вищу освіту мають особи, які завершили навчання у вищих навчальних закладах, успішно пройшли державну атестацію відповідно до стандартів вищої освіти і отримали відповідний документ про вищу освіту державного зразка. Державна атестація осіб, які закінчують вищі навчальні заклади усіх форм власності, здійснюється державною екзаменаційною комісією. Положення про державну екзаменаційну комісію затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.

Згідно зі ст. 27 Закону України «Про освіту» (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин), випускнику державного або іншого акредитованого (атестованого) навчального закладу видається відповідний документ про освіту встановленого зразка. Зразки документів про освіту затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про вищу освіту", ст.47 Закону України "Про освіту", в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, післядипломна освіта - це спеціалізоване вдосконалення освіти та професійної підготовки особи шляхом поглиблення, розширення і оновлення її професійних знань, умінь і навичок або отримання іншої спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду.

Відповідно до абзацу 2 пункту 10 Положення про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту), затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 20.01.1998 №65 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), правила прийому на навчання за освітньо-професійними програмами підготовки фахівців з вищою освітою встановлюються вищим навчальним закладом відповідно до цього Положення та Типових умов прийому до вищих навчальних закладів, які розробляються і затверджуються Міносвіти в установленому порядку.

Відповідно до п.п. 6.10, 6.11 Типових умов прийому до вищих навчальних закладів України, затверджених наказом Міністерства освіти і науки України №961 від 19.10.2010, приймальна комісія розглядає документи вступників та приймає рішення про допуск до участі в конкурсному відборі для вступу на навчання до вищого навчального закладу.

Наказом Міністерства освіти і науки України №183 від 11.03.2002 (чинним на час виникнення спірних відносин) затверджено Типовий договір про навчання, підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації або про надання додаткових освітніх послуг навчальними закладами.

Враховуючи викладене, навчання здійснюється на підставі укладеного договору і наслідком цієї домовленості є видача диплому, на який розповсюджуються приписи норм щодо правочинів.

Згідно вимог ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов’язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Судом встановлено, що ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 21.10.2014 у справі № 461/1224/14-к, ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, за фактом підробки диплому Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» серії ЛД BE №006161 від 14.03.1996, у зв’язку із закінченням строків давності та встановлено, що 28.07.2011 ОСОБА_2 достовірно знаючи, що диплом Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» серії ЛД BE №006161 від 14.03.1996 є завідомо підробленим документом, оскільки фактично вказаним закладом не видавався, використав його нотаріально засвідчену копію під час вступу на заочну форму навчання до Інституту післядипломної освіти ОСОБА_4 національного університету імені ОСОБА_5 (а.с.16-17).

Отже, ОСОБА_2 на момент вступу на заочну форму навчання до Інституту післядипломної освіти ОСОБА_4 національного університету імені ОСОБА_5 не мав вищої освіти, а тому не міг навчатися за скороченим терміном навчання, отримувати післядипломну освіту, укладати договір та отримувати на його підставі диплом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що в момент вчинення правочину між Інституту післядипломної освіти ОСОБА_4 національного університету імені ОСОБА_5 та ОСОБА_2 не було додержано вимог, встановлених ч.1 ст.203 ЦК України, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, оскільки згідно ст. 47 Закону України «Про освіту» в редакції, яка діяла на момент навчання ОСОБА_2, післядипломна освіта забезпечує одержання нової класифікації, нової спеціальності та професії на основі раніше здобутої у закладі освіти. Враховуючи те, що ОСОБА_2 не було здобуто освіти, на основі якої він міг бути зарахований слухачем першого курсу заочної форми навчання правничого факультету Інституту післядипломної освіти та доуніверситецької підготовки ОСОБА_4 національного університету імені ОСОБА_5 за спеціальністю 7.060101 – «правознавство», таких осіб, які мають базову та повну вищу освіту за кваліфікаційним рівнем бакалавра, спеціаліста, магістра.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовна вимога про визнання недійсним та скасування наказу ректора ОСОБА_4 національного університету імені ОСОБА_5 №3300 від 26.09.2011 в частині зарахування ОСОБА_2 слухачем першого курсу заочної форми навчання правничого факультету Інституту післядипломної освіти та доуніверситетської підготовки ОСОБА_4 національного університету імені ОСОБА_5 за спеціальністю 7.03040101 - «правознавство» є обґрунтованою.

Оскільки, решта позовних вимог є похідними від вищевказаної позовної вимоги, то суд приходить до висновку, що вони також є обгрунованими.

Однак, представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні заявив клопотання про застосування строків позовної давності у спірних правовідносинах.

Позовна давність за статтею 256 ЦК України – це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов’язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об’єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини.

При цьому як у випадку пред’явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред’явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Обов’язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

Вказана правова позиція закріплена у постанові Верховного суду України від 03.02.2016 року № 6-75цс15.

Факт того, що ОСОБА_2 під час вступу на заочну форму навчання до Інституту післядипломної освіти ОСОБА_4 національного університету імені ОСОБА_5, подав завідомо підроблений документ, а саме диплом Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» серії ЛД BE №006161 від 14.03.1996, визнаний ухвалою Галицького районного суду м. Львова у справі № 461/1224/14-к від 21.10.2014 року.

Керівник Здолбунівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти та науки України звернувся з позовом про визнання недійсним диплому та зобов'язання вчинити певні дії, 26.10.2017 року, про що свідчить вхідний штамп суду.

У своїй позовній заяві керівник Здолбунівської місцевої прокуратури, який діє в інтересах Міністерства освіти та науки України просить суд поновити строк позовної давності та прийняти позовну заяву до розгляду, з тих підстав, що Міністерству освіти і науки України про той факт, що ОСОБА_2 використав підроблений документ про освіту під час вступу на навчання до ОСОБА_4 національного університету імені ОСОБА_5, стало відомо після направлення прокуратурою області на адресу Міністерства листа № 05/1-702-17 від 03.02.2017 року, яким скеровано для розгляду звернення ОСОБА_6 з приводу вжиття заходів до скасування диплому про перепідготовку, виданого 17.04.2015 року ОСОБА_2

Однак, позовна заява не містить жодних доказів на підтвердження того факту, що Міністерству освіти і науки України не було раніше відомо про вказані обставини.

Також, варто зазначити, що оскільки Міністерство освіти і науки України, є юридична особа, яка набуває та здійснює свої права і обов’язки через свої органи, то його обізнаність про порушення його прав або можливість такої обізнаності слід розглядати також через призму обізнаності його органів та інших осіб, до повноважень яких належав контроль у сфері освіти.

Окрім того, прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, у цьому випадку в особі Міністерства освіти і науки України, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду, в даному випадку Міністерство освіти і науки.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 25 березня 2015 року № 3-21гс15.

Матеріали справи не містять ні клопотання Міністерства освіти і науки України про поновлення строку позовної давності, ні відомостей про уповноваження прокурора ставити таке питання.

Про факт зарахування відповідача ОСОБА_2 до ОСОБА_4 національного університету імені ОСОБА_5, прокуратурі було відомо, ще у квітні місяці 2014 року, про що свідчить повідомлення про підозру ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України від 03 квітня 2014 року (а.с. 55-58).

Враховуючи викладене, суд погоджується з позицією представника відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_3, проте, що щодо позовної вимоги про визнання недійсним та скасування наказу ректора ОСОБА_4 національного університету імені ОСОБА_5 № 3300 від 26 вересня 2011 року минув строк позовної давності і підстав його поновлювати не має.

Відповідно до статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1, 10 Закону України «Про вищу освіту» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), ст. 44, 47 Закону України «Про освіту» (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин), ст. 202, 203, 215, 256, 261, 267 ЦК України, ст. 81, 141, 247, 258, 264-265, 268, 273 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Керівника Здолбунівської місцевої прокуратури (місце знаходження: вул. Княгині Ольги, 36, м. Здолбунів, Здолбунівський район, Рівненська область, 35705) в інтересах держави в особі Міністерства освіти та науки України (місце знаходження: проспект Перемоги, 10, м. Київ, 01135) до ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, 35000), ОСОБА_4 національного університету імені ОСОБА_5 (місце знаходження: вул. Університецька,1, м. Львів, 79000), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут" (місце знаходження: просп. Перемоги, 37, м. Київ, 03056 ) про визнання недійсним диплому та зобов’язання вчинити певні дії - відмовити у зв'язку з пропуском строків позовної давності.

Повний текст рішення складено 06 березня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Рівненської області через Костопільський районний суд Рівненської області шляхом подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя

ОСОБА_7