КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" березня 2018 р. Справа№ 910/17270/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Отрюха Б.В.

Михальської Ю.Б.

при секретарі: Ярмак О.В.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання 01.03.2017

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Домобудівний комбінат №4"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 12.12.2017 (повне рішення складено 21.12.2017)

у справі №910/17270/17 (суддя Мудрий С.М.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Домобудівний комбінат №4"

до 1. Публічного акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК"

2. Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк"

3. Товариства з обмеженою відповідальності "Юніверсал Консалтінг Плюс"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-2: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

про визнання договору №22062017нж-17 від 23.06.2017 недійсним

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Домобудівний комбінат № 4» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "ТАСКОМБАНК", Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніверсал Консалтінг Плюс" про визнання договору № 22062017нж-17 про передачу приймаючому банку активів (нерухомого майна) неплатоспроможного банку від 23.06.2017 року недійсним.

Позивач, як на підставу недійсності договору № 22062017нж-17 про передачу приймаючому банку активів (нерухомого майна) неплатоспроможного банку від 23.06.2017 посилається на відсутність погодження органу культурної спадщини щодо відчуження об'єкту нерухомого майна під час укладення договору; відсутність доказу проведення грошової оцінки об'єкту нерухомого майна; неотримання позитивного висновку Національного банку України щодо фінансового стану АТ "ТАСКОМБАНК"; укладення договору відбулось на стадії процедури ліквідації ПАТ "Діамантбанк", а не на стадії тимчасової адміністрації", що є підставою для визнання оспорюваного договору на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України недійсним.

Крім того, позивач посилається на невідповідність змісту правочину вимогам законодавства, а саме положенням ст. ст. 38, 40 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ст. ст. 18,19 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2017 у справі № №910/17270/17 в позові відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем не доведено факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів позивача, а тому, відсутні правові підстави для визнання недійним договору № 22062017нж-17 про передачу приймаючому банку активів (нерухомого майна) неплатоспроможного банку від 23.06.2017 на підставі ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України недійсним.

Позивач, не погоджуючись з прийнятим рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2017 у справі № 910/17270/17, звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, прийнятим на підставі не повністю досліджених матеріалів справи та доводів відповідачів, неповним в частині, що стосується правових підстав укладення оспорюваного договору та здатності саме уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ «ДІАМАНТБАНК» - Старцевої Т.В. на укладення оспорюваного договору, таким, що порушує права ПАТ «Домобудівний комбінат №4», як заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який сторони, мали до вчинення правочину.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.

Крім того, апелянт зазначає, що в порушення вимог статті 40 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» серед документів, на підставі та з урахуванням яких були укладені оспорювані договори, відсутній позитивний висновок Національного банку України щодо фінансового стану Публічного акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК», як приймаючого банку та його платоспроможності виконати зобов'язання перед вкладниками і кредиторами.

На думку апелянта, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність повноважень на укладення оспорюваного договору 23.06.2017 Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ «ДІАМАНТБАНК» - Старцевою Т.В., оскільки відповідно до рішення Правління БУ від 22.062017 № 394-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Діамантбанк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 23.06.2017 № 2663 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Діамантбанк» та делегування повноважень ліквідатора банку». Зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Діамантбанк» з 24.06.2017 по 23.06.2019 включно.

Апелянт звертає увагу суду на те, що відповідно до п. 2.2 Положення, Фонд або уповноважена(і) особа(и) на ліквідацію банку приступає (приступають) до виконання своїх обов'язків у день прийняття Фондом рішення про початок процедури ліквідації банку. Відповідно до п. 2.3. Положення, з дня початку процедури ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку здійснення Фондом тимчасової адміністрації банку припиняється.

Також апелянт зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб з дня початку процедури ліквідації банку: 1) припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у 'язку з ліквідацією банку.

29.01.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від ПАТ «Таскомбанк» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останнє просить залишити рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/17270/17 від 12.12.2017 без змін, а апеляційну скаргу ПАТ "Домобудівний комбінат № 4" без задоволення.

30.01.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від ТОВ «Юніверсал консалтінг плюс» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач-3 просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

30.01.2018 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від ПАТ «Діамантбанк» було подано відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач-2 просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/17270/17 від 12.12.2017.

У судовому засіданні адвокат позивача вимоги апеляційної скарги підтримав, з викладених у ній підстав.

Адвокат відповідача -1 у судовому засіданні доводи апеляційної скарги заперечував, з викладених на неї у відзиві підстав.

У судовому засіданні адвокат відповідача -2 також заперечував доводи апеляційної скарги, з викладених у ній підстав.

У судовому засіданні адвокат відповідача -3 також заперечував доводи апеляційної скарги, з підстав, викладених у відзиві.

Представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив суд залишити оскаржуване рішення без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вислухавши пояснення представників сторін, колегія встановила наступне.

04.02.2005 між Акціонерним банком "Діамант" (банк) та Відкритим акціонерним товариством "Домобудівний комбінат №4", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Домобудівний комбінат №4" (клієнт) укладено договір банківського рахунку №1317, відповідно до умов якого банк зобов'язується відкрити клієнту поточний рахунок №2600830788, приймати і зараховувати на поточний рахунок грошові кошти, що надходять клієнту.

05.03.2014 між Публічним акціонерним банком "Діамант" (банк) та Публічним акціонерним товариством "Домобудівний комбінат №4" (клієнт) укладено договір банківського рахунку № 14-03-05-000332, відповідно до якого банк зобов'язувався відкрити позивачу поточний рахунок/поточний рахунок в банківський металах №26004300001769, приймати і зараховувати на поточний рахунок грошові кошти/банківські метали, виконувати розпорядження позивача про перерахування і видачу відповідних сум/банківських металів з поточного рахунка, здійснювати договірне списання коштів з поточного рахунку.

Позивач зазначає, що на момент звернення до суду з даною позовною заявою у позивача на поточних рахунках в ПАТ "Діамантбанк" №2600830788.980 (відкритому згідно з договором банківського рахунку №1317 від 04.02.2005 р.) знаходяться грошові кошти в розмірі 125 751,37 грн. та № 26004300001769.980 кошти в розмірі 5 205 845,11 грн., що разом становить 5 331 596, 48 грн.

24.04.2017 відповідно до вимог ст. 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Правління Національного банку України прийняло рішення № 264- рш/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" до категорії неплатоспроможних".

На підставі вищезазначеного рішення Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі -Фонд) прийнято рішення від 24.04.2017 року № 1684 "Про запровадження тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві "Діамантбанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".

Відповідно до вищезазначеного рішення розпочато процедуру виведення ПАТ "Діамантбанк" з ринку шляхом запровадженням в ньому тимчасової адміністрації строком на один місяць з 17:00 год. 24.04.2017 року до 23.05.2017 року включно, призначено Уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ "Діамантбанк", визначені статтями 37-39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", начальнику відділу моніторингу операцій проблемних банків департаменту дистанційного та інспекційного моніторингу діяльності банків Фонду Старцевій Тетяні Володимирівні строком до 23.05.2017 року включно.

23.05.2017 року виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 2075 "Про продовження строку тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Діамантбанк", згідно якого строк тимчасової адміністрації у неплатоспроможному ПАТ "Діамантбанк" продовжено на один місяць з 24.05.2017 року по 23.06.2017 року (включно). Також продовжено строк повноважень Уповноваженої. особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Діамантбанк" Старцевої Тетяни Володимирівни на один місяць з 24.05.2017 року до 23.06.2017 року (включно).

23.06.2017 року між Публічним акціонерним товариством "Діамантбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ "Діамантбанк" - Старцевої Тетяни Володимирівни та Публічним акціонерним товариством "ТАСКОМБАНК" в особі Тимчасово виконуючого обов'язки Голови Правління Мелеш Катерини Володимирівни (приймаючий банк) укладено договір №22062017нж-17 про передачу приймаючому банку активів (нерухомого майна) неплатоспроможного банку.

Відповідно до умов п. 1.1 договору №22062017нж-17 про передачу приймаючому банку активів (нерухомого майна) неплатоспроможного банку, неплатоспроможний банк (Публічне акціонерне товариство "Діамантбанк") передав, а приймаючий банк (Публічне акціонерне товариство "ТАСКОМБАНК") приймає у власність актив (нерухоме майно), який належить на праві власності неплатоспроможного банку, за ціною (договірною вартістю) 76 400 001,00 грн. (сімдесят шість мільйонів чотириста тисяч одна грн. нуль коп.), без ПДВ, визначеного у порядку, передбаченому п. 1.3 цього Договору, а саме: нежилий будинок (Літ. А) загальною площею 2 027, 5 кв. м. за адресою: місто Київ, Контрактова площа, 10 (десять) надалі - нерухоме майно/актив.

Згідно з п. 1.5 договору №22062017нж-17 реєстраційний номер нерухомого майна, що відчужувалося - 271133880000.

Згідно з п. 1.3 договору №22062017нж-17 договірна ціна (договірна вартість) активу, що передається за цим договором, визначена згідно з конкурсною пропозицією.

Відповідно до п. 1.6 вказаного договору, нежилий будинок, що відчужується за цим договором, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 26.04.1999, №620 занесено до переліку пам'яток архітектури місцевого значення, охоронний №288.

Підставами визнання недійсним договору №22062017нж-17 про передачу приймаючому банку активів (нерухомого майна) неплатоспроможного банку від 23.06.2017 року позивач зазначає:

- відсутність погодження органу культурної спадщини щодо відчуження об'єкту нерухомого майна під час укладення договору;

- відсутність доказу проведення грошової оцінки об'єкту нерухомого майна;

- неотримання позитивного висновку Національного банку України щодо фінансового стану АТ "ТАСКОМБАНК";

- укладення договору відбулось на стадії процедури ліквідації ПАТ "Діамантбанк", а не на стадії тимчасової адміністрації.

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до статті 215 ЦК України, що кореспондуються з положеннями ст. 207 ГК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, зокрема, відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.

Колегія суддів відхиляє доводи позивача про відсутність погодження органу культурної спадщини та відсутність доказу проведення грошової оцінки об'єкту нерухомого майна виходячи з наступного.

Відповідно до п.1.6 оспорюваного договору, нежилий будинок, що відчужується за цим договором, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 26.04.1999, №620 занесено до переліку пам'яток архітектури місцевого значення, охоронний №288.

Згідно з ч.1 статті 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини" об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками (за винятком пам'яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

Частиною 2 статті Закону України "Про охорону культурної спадщини" особі, яка набула права володіння, користування чи управління пам'яткою, за винятком наймача державної або комунальної квартири (будинку), забороняється передавати цю пам'ятку у володіння, користування чи управління іншій особі без погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

В матеріалах справи наявний лист № 060-4706 від 23.06.2017р. Департаменту культури Київської міської державної адміністрації, відповідно до якого надано погодження на відчуження нежитлового будинку-пам'ятки (будинку за адресою: м. Київ, Контрактова площа, 10-А загальною площею 2027,5 кв.м) АТ "ТаСКОМБАНК" відповідно до діючого законодавства.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про охорону культурної спадщини" кожна пам'ятка має майнову цінність, що обчислюється у грошовій одиниці України. Пам'ятки підлягають грошовій оцінці за нормативами і методиками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

В матеріалах справи ( том 2 а.с. 86-111) наявний звіт про незалежну оцінку нерухомого майна, нежитлових приміщень, будівель, споруд, комплексів, що розташовані в різних регіонах України, у кількості 59 позицій, та обліковуються на балансі ПАТ "Діамантбанк", який проведений ТОВ "Некос" на замовлення ПАТ "Діамантбанк". В наявному звіті проведено незалежну оцінку, зокрема, нерухомого майна (активу), що знаходиться за адресою м. Київ, Контрактова площа, 10-А. станом на 25.04.2017 року ринкова вартість об'єкта оцінки становить 75 497 000,00 грн. без ПДВ, (2 830 390 дол. США без ПДВ).

Доводи позивача про неотримання позитивного висновку Національного банку України щодо фінансового стану АТ "ТАСКОМБАНК", колегія не приймає до уваги, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 статті 40 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" фонд відповідно до плану врегулювання забезпечує здійснення відчуження всіх або частини активів і всіх або частини зобов'язань неплатоспроможного банку із збереженням черговості згідно із статтею 52 цього Закону на користь приймаючого банку згідно з умовами, визначеними цією статтею та нормативно-правовими актами Фонду, на підставі позитивного висновку Національного банку України щодо фінансового стану приймаючого банку та його спроможності виконати зобов'язання перед вкладниками і кредиторами.

Національний банк України надає висновок, зазначений у цій частині, не пізніше ніж через три дні з дня отримання подання Фонду, підготовленого відповідно до вимог Національного банку України.

Електронним повідомленням Національного банку України №20-0009/41367/БТ від 12.06.2017, надісланим на адресу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, надано висновок щодо фінансового стану АТ "ТАСКОМБАНК", в якому зазначено, що фінансовий стан АТ "ТАСКОМБАНК" є задовільний, банк спроможний виконати зобов'язання перед вкладниками та кредиторами ПАТ "Діамантбанк" на умовах, зазначених у листі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Таким чином, проведення оцінки нерухомого майна та виготовлення відповідного звіту суб'єкта оціночної діяльності свідчить про виконання передбачених Законом вимог, а також наявність електронного повідомлення Національного банку України №20-0009/41367/БТ від 12.06.2017 спростовує обставини, зазначені позивачем.

Колегією суддів відхиляються твердження позивача про те, що оспорюваний договір №22062017нж-17 про передачу приймаючому банку активів (нерухомого майна) неплатоспроможного банку укладений 23.06.2017 між Публічним акціонерним товариством "Діамантбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ "Діамантбанк" - Старцевої Тетяни Володимирівни та Публічним акціонерним товариством "ТАСКОМБАНК" в особі Тимчасово виконуючого обов'язки Голови Правління Мелеш Катерини Володимирівни (приймаючий банк) укладений на стадії ліквідації ПАТ «Діамантбанк», виходячи з наступних підстав.

Пунктом 3 ч. 2 статті 39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" зазначено, що план врегулювання складається відповідно до вимог, встановлених актами Фонду. У плані врегулювання на підставі оцінки фінансового і майнового стану банку визначаються заходи щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку в один із таких способів, як, зокрема, відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку на користь приймаючого банку з відкликанням банківської ліцензії неплатоспроможного банку та подальшою його ліквідацією.

Частиною 10 статті 40 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що фонд наступного дня після завершення відчуження активів і зобов'язань подає Національному банку України пропозицію про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію неплатоспроможного банку.

Оскільки відповідно до рішення Правління Національного банку України від 22.06.2017 року №394-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Діамантбанк" з 24.06.2017 року по 23.06.2019 року включно, то Правління Національного банку України чітко визначило початковий термін процедури ліквідації ПАТ "Діамантбанк" - саме з 24 червня 2017 року.

Тобто, Правління Національного банку України чітко визначило початковий термін процедури ліквідації ПАТ "Діамантбанк" - 24 червня 2017 року, в той час, як договір про передачу приймаючому банку активів (нерухомого майна) неплатоспроможного банку було укладено 23.06.2017.

Таким чином, вищезазначені обставини та факт укладення оспорюваного позивачем договору 23.06.2017 року повністю спростовують обставини, зазначені апелянтом щодо укладення договору у період ліквідації неплатоспроможного ПАТ "Діамантбанк", яка розпочалась 24.06.2017 року.

Відповідно до ч. 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Тобто , згідно з статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За змістом наведених норм, право на звернення до суду з позовом процесуальний закон пов'язує з наявністю суб'єктивного матеріального права та інтересу, що порушуються або не визнаються, та на захист яких подано позов. За наявності такого права та інтересу спір підлягає розгляду судом по суті, а порушене право підлягає захисту.

Водночас, відсутність права та охоронюваного законом інтересу у заявника або недоведеність факту його порушення є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п.2 ч.2 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, то такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

Як зазначено в п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси.

Згідно роз'яснень, викладених в п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судове рішення у цивільній справі" від 18.12.2009 року за №14, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод і інтересів, а також у разі звернення до суду органів чи осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або держави та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Таким чином, відсутність права та охоронюваного законом інтересу у позивача або недоведеність факту його порушення є підставою для відмови у позові.

Із змісту статті 1 ГПК України вбачається, що звернення до суду має відбуватись не в будь-який момент, і не з будь-якого приводу, а лише в чітко встановлених випадках, а саме - у разі порушення чи оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів суб'єктів господарської діяльності.

Частиною 1 статті 21 ГПК України визначено, що позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Аналіз наведених вище положень законодавства свідчить про те, що фізичні та юридичні особи звертаються до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів. Наявність такого порушення входить до предмету доказування та підлягає з'ясуванню компетентним судом. При цьому, таке порушення прав позивача не може бути абстрактним, ґрунтуватись на припущеннях тощо, а має бути належним чином доведено.

Тобто , правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів (ст.1 ГПК України), право на позов у особи виникає після порушення відповідачем її права, тобто захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні. За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.02.2005 між Акціонерним банком "Діамант" (банк) та Відкритим акціонерним товариством "Домобудівний комбінат №4", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Домобудівний комбінат №4" (клієнт) укладено договір банківського рахунку №1317, відповідно до умов якого банк зобов'язується відкрити клієнту поточний рахунок №2600830788, приймати і зараховувати на поточний рахунок грошові кошти, що надходять клієнту.

05.03.2014 між Публічним акціонерним банком "Діамант" (банк) та Публічним акціонерним товариством "Домобудівний комбінат №4" (клієнт) укладено договір банківського рахунку № 14-03-05-000332, відповідно до якого банк зобов'язувався відкрити позивачу поточний рахунок/поточний рахунок в банківський металах №26004300001769, приймати і зараховувати на поточний рахунок грошові кошти/банківські метали, виконувати розпорядження позивача про перерахування і видачу відповідних сум/банківських металів з поточного рахунка, здійснювати договірне списання коштів з поточного рахунку.

Господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки у ПАТ "Діамантбанк" триває процедура ліквідації, а позивач є одним з кредиторів ПАТ "Діамантбанк", задоволення вимог позивача буде здійснюватися у спеціальній процедурі, встановленій Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" .

Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач звернувся до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Діамантбанк" з заявою про включення вимог кредитора до реєстру акцептованих вимог на загальну суму 5 331 596,48 грн.

Відповідно до довідки ПАТ "Діамантбанк" № 1816/02.1л від 26.10.2017, яка наявна в матеріалах справи, що 11.09.2017 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 4077 "Про затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Діамантбанк" затверджено реєстр акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Діамантбанк".

Вимоги ПрАТ "Домобудівний комбінат № 4" акцептовані в сумі 5 331 596,48 грн. та віднесені до сьомої черги погашення акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Діамантбанк".

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що станом на момент звернення до суду, права позивача не були порушені, оскільки процедура ліквідації в ПАТ "Діамантбанк" не завершена, а черговість задоволення вимог позивача ще не настала, що свідчить про відсутність порушеного права.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого господарського суду про відсутність факту порушення прав та охоронюваних законів інтересів позивача, в зв'язку із чим суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову.

Відповідно до ст.ст. 73, 74, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Апелянтом належними та допустимими доказами не доведено суду факту порушення або його прав або охоронюваних законом інтересів, а отже місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду м. Києва від 12.12.2017 у справі № 910/17270/1 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судові витрати на підставі ст. 129 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281-284, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Домобудівний комбінат №4"

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2017 у справі №910/17270/17 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду м. Києва від 12.12.2017р. у справі № 910/17270/17 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/17270/17 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до ст. 288 ГПК України.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді Б.В. Отрюх

Ю.Б. Михальська