ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції : Мороко А.С.

28 лютого 2018 р. м. Харків

Справа № 820/3338/17

Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Перцової Т.С.

суддів: Дюкарєвої С.В. , Жигилія С.П.

за участю секретаря судового засідання Ващук Ю.О.,

представників сторін : позивача - ОСОБА_1, другого відповідача - Кусти Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.11.2017 р. (15:43 год.) (повний текст складено 27.11.17 р.) по справі № 820/3338/17

за позовом ОСОБА_3

до Управління Державної міграційної служби України у Київській області , Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області третя особа Немишлянський районний відділ у м. Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області

про визнання протиправним висновку, скасування рішень та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА _3 (далі по тексту - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України у Київській області (далі по тексту - УДМС України у Київській області, перший відповідач), Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області (далі по тексту - ГУ ДМСУ в Харківській області, другий відповідач), за участю третьої особи - Немишлянського районного відділу у м. Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі по тексту - Немишлянський РВ у м. Харкові ГУ ДМСУ в Харківській області), в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, прийнятої судом, просить суд:

- визнати протиправним висновок Управління Державної міграційної служби України в Київській області від 10.07.2017 р. про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину В'єтнаму ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Київській області від 10.07.2017 р. № 84 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину В'єтнаму ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1;

- скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про відмову в здійсненні оформлення та видачі нової посвідки на постійне проживання в Україні громадянину В'єтнаму ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, замість втраченої, прийняте за результатами розгляду його заяви від 18.07.2017 р.;

- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківський області здійснити оформлення та видачу нової посвідки на постійне проживання в Україні громадянину В'єтнаму ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, за заявою від 18.07.2017 замість втраченої;

- стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області судовий збір у розмірі 1280 грн.;

- стягнути з Управління Державної міграційної служби України в Київській області судовий збір у розмірі 640 грн.;

- встановити судовий контроль за виконанням Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області постанови суду по даній справі;

- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області надати звіт про виконання постанови суду, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 27.11.2017 р. по справі № 820/3338/17 адміністративний позов ОСОБА_3 до Управління Державної міграційної служби України в Київській області, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, третя особа - Немишлянський районний відділ у м. Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області - задоволено в повному обсязі.

Визнано протиправним висновок Управління Державної міграційної служби України в Київський області від 10.07.2017 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину В'єтнаму ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Скасовано рішення Управління Державної міграційної служби України в Київській області від 10.07.2017 р. № 84 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину В'єтнаму ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про відмову в здійсненні оформлення та видачі нової посвідки на постійне проживання в Україні громадянину В'єтнаму ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, замість втраченої, прийняте за результатами розгляду його заяви від 18.07.2017 р.

Зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області здійснити оформлення та видачу нової посвідки на постійне проживання в Україні громадянину В'єтнаму ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, за заявою від 18.07.2017 р. замість втраченої.

Стягнуто з Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (код ЄДРПОУ 37764460) за рахунок бюджетних асигнувань витрати по оплаті судового збору на користь громадянина В'єтнаму ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) у розмірі 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп.

Стягнуто з Управління Державної міграційної служби України в Київській області (код ЄДОРПОУ 37826158) за рахунок бюджетних асигнувань витрати по оплаті судового збору на користь громадянина В'єтнаму ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) у розмірі 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп.

Встановлено судовий контроль за виконанням Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області постанови суду по даній справі.

Зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області надати до Харківського окружного адміністративного суду звіт про виконання постанови суду протягом 15 (п'ятнадцяти) днів з дня набранням законної сили постанови по зазначеній справі.

Другий відповідач, не погодившись із вказаною постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.11.2017 р. по справі № 820/3338/17 скасувати, прийняти нову постанову, якою відмовити позивачеві у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги пояснив, що 20.07.2017 р. на адресу ГУ ДМСУ в Харківській області від УДМСУ в Київській області надійшло рішення від 10.07.2017 р. про скасування позивачеві дозволу на імміграцію в Україну, виданого 14.12.2006 р. керівництвом ВГІРФО ГУМВС України в Київській області. Таким чином, виходячи з вказаного рішення, виявлено факт незаконного отримання позивачем дозволу на імміграцію в Україну, та вирішено питання щодо визнання первинно виданої посвідки недійсною. Враховуючи, що позивач неправомірно отримав дозвіл на імміграцію, у зв'язку з чим дозвіл скасовано, та незаконно перебуває на даний час на території України, у нього відсутні підстави для здійснення обміну посвідки на постійне проживання. У зв'язку з викладеним, вважає правомірним рішення ГУДМС України в Харківській області від 28.07.2017 р. про відмову ОСОБА_3 в обміні посвідки на постійне проживання в Україні за його заявою. Вказує, що судом першої інстанції не враховано, що повноваження щодо здійснення обміну посвідки на постійне проживання в Україні є дискреційними повноваженнями ГУ ДМСУ в Харківській області. Позовна вимога про зобов'язання другого відповідача здійснити дії щодо обміну позивачеві посвідки на постійне проживання в Україні у зв'язку з втратою є втручанням у дискреційні повноваження другого відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягає. Вважає, що судом першої інстанції безпідставно задоволено вимогу позивача про встановлення судового контролю у даній справі, оскільки у суду першої інстанції відсутні докази того, що відповідач у подальшому буде ухилятися від виконання рішення суду по справі.

Представник другого відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав з підстав, викладених в останній, просив суд апеляційної інстанції постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.11.2017 р. по справі № 820/3338/17 скасувати, прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову.

Представник позивача в надісланому до суду письмовому відзиві та у судовому засіданні просив суд апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін. Пояснив, що 02.07.2008 р. ВГІРФО ГУМВС України в Харківській області видано позивачу посвідку на постійне проживання в Україні, серія НОМЕР_2 безстроково. У зв'язку з втратою посвідки позивач 05.07.2017 р. звернувся до Немишлянського РВ у м. Харкові ГУДМСУ в Харківській області із заявою про видачу нової посвідки на постійне проживання замість втраченої, надавши повний пакет документів. Разом з тим, позивачу від співробітників ГУ ДМС України в Харківській області стало відомо, що 10.07.2017 р. Управлінням ДМСУ в Київській області прийнято рішення про скасування йому дозволу на імміграцію в Україну. Вказане рішення прийняте на підставі висновку УДМС України в Київській області від 10.07.2017 року, яким скасовано дозвіл на імміграцію в Україну громадянину Соціалістичної республіки В’єтнам ОСОБА_3, і визнано недійсною та такою, що підлягає вилученню, видану на підставі цього дозволу посвідку на постійне проживання № 12139/57605 від 14.12.2006 року. Однак, вказаний висновок та рішення про скасування дозволу на імміграцію є незаконними, оскільки підстави, зазначені першим відповідачем в обґрунтування їх прийняття, не передбачені ані Законом України «Про імміграцію», ані Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1983 від 26.12.2002 р. Як наслідок, рішення другого відповідача про відмову в оформленні та видачі нової посвідки на постійне проживання (обміні посвідки) є безпідставним та підлягає скасуванню.

Представник першого відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

У відповідності до ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на наведену норму, беручи до уваги, що перший відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути адміністративну справу без участі першого відповідача.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача та другого відповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що громадянину Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, 14.12.2006 року ВГІРФО УМВС України в Київській області на підставі відповідного висновку оформлено дозвіл на імміграцію в Україну та 02.07.2008 року ВГІРФО ГУМВС України в Харківський області замість посвідки на постійне проживання в Україні серії КВ № 12139/57605 від 14.12.2006 року видано посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 02.07.2008 року терміном дії - безстроково (а.с.20).

У зв'язку з втратою посвідки на постійне проживання в Україні позивач 05.07.2017 року звернуся до Немишлянського районного відділу у м. Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою про видачу нової посвідки на постійне проживання замість втраченої. Зазначену заяву 18.07.2017 року направлено до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області для прийняття рішення (а.с.63-64).

Під час розгляду заяви позивача Головним управлінням ДМС України в Харківський області встановлено, що рішення щодо документування посвідкою на постійне проживання в Україні у відношенні позивача приймалось ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області, у зв'язку з чим для з'ясування підстав документування посвідкою було запит направлено до УДМС України в Київській області (а.с.92).

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням УДМС України в Київській області від 10.07.2017 року № 84 скасовано дозвіл на імміграцію позивача, як такий, що видано всупереч законодавства (а.с.71).

Листом Немишлянського РВ у м. Харкові ГУ ДМСУ в Харківській області № 17/5936/1 від 01.08.2017 року позивача повідомлено, що за результатами розгляду його заяви Головним управлінням ДМС у Харківській області 28.07.2018 року прийнято рішення про відмову в обміні посвідки у зв'язку зі скасуванням 10.07.2017 року УДМСУ в Київській області дозволу на імміграцію в Україну (а.с.72).

Не погодившись з такими діями відповідача, ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом про визнання протиправними висновку УДМС в Київський області від 10.07.2017 року та рішення УДМСУ в Київській області від 10.07.2017 року № 84 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, скасування рішення ГУДМСУ в Харківський області про відмову в здійсненні оформлення та видачі нової посвідки на постійне проживання в Україні, прийнятого за результатами розгляду заяви позивача від 18.07.2017 року, а також про зобов'язання ГУДМСУ в Харківський області здійснити оформлення та видачу позивачеві нової посвідки на постійне проживання в Україні за заявою від 18.07.2017року замість втраченої.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем до суду не надано жодних доказів, які б свідчили про наявність підстав для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України №2491-ІІІ від 07 червня 2001 року "Про імміграцію" (далі по тексту - Закон №2491-ІІІ, в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №2491-ІІІ імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Статтею 6 Закону №2491-ІІІ визначено повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції і підпорядкованих йому органів.

Так, за приписами п.п.2, 3 ч.1 ст. 6 Закону №2491-ІІІ центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції: організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про імміграцію" (в редакції, що діяла на час видачі позивачу посвідки на постійне проживання в Україні), дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.

Згідно з п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону №2491-ІІІ квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів: батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти.

У відповідності до п.3 ч.3 ст.6 Закону №2491-ІІІ дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням.

Статтею 9 Закону №2491-ІІІ було встановлено умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання дозволу на імміграцію. Так, заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем їх проживання.

Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.

Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я.

Крім зазначених документів, зокрема, подаються: для осіб, зазначених у пункті 6 частини другої статті 4 цього Закону, - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з іммігрантом, і документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні.

У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.

Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що для оформлення дозволу на імміграцію заявник повинен подати заяву з доданням певного пакету документів. У разі ж ненадання особою повного пакету документів, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається та, як наслідок, дозвіл на імміграцію та посвідка на проживання в Україні не видаються.

Статтею 10 зазначеного Закону (в редакції, що діяла на час оформлення посвідки) встановлено, що дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або проти яких порушено кримінальну справу, якщо попереднє слідство за нею не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви (ч.5 ст.11 Закону №2491-ІІІ).

Колегія суддів зазначає, що процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 р. N 1983 (далі по тексту - Порядок № 1983).

У відповідності до пп. 2 п. 2 цього Порядку (в редакції, яка діяла на час надання посвідки) рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи Департаменту в головних управліннях, управліннях МВС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - територіальні органи) - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає Департамент), а саме, зокрема, батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей.

Згідно п. 12 Порядку № 1983 територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію:

- формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію;

- надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції Департаменту чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам;

- здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.

З наведених норм вбачається, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 14.12.2006 року позивач відповідно до рішення ВГІРФО УМВС України у Київській області від 14.12.2006 року про надання дозволу на імміграцію в Україні, документований тимчасовою посвідкою на постійне проживання в Україні для іноземців та осіб без громадянства серії КВ № 12139/57605.

02.07.2008 року ВГІРФО ГУМВС України в Харківський області замість вказаної посвідки на постійне проживання від 14.12.2006 року видано нову посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 02.07.2008 року, термін дії - безстроково (а.с.20).

Отже, перший відповідач, при прийнятті рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україні та видачі тимчасової посвідки на постійне місце проживання в Україні, а також другий відповідач, при видачі безстрокової посвідки на постійне проживання, керуючись пунктом п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про імміграцію", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію позивачу, визначених у ст. 10 Закону України "Про імміграцію", не виявили, у зв'язку з чим видали посвідки на постійне місце проживання в Україні.

Колегія суддів відмічає, що посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 02.07.2008 року була видана ОСОБА_3 безстроково, про що свідчить наявна в матеріалах справи копія посвідки.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про імміграцію" (у редакції, що діяла на час прийняття рішення відповідачем про скасування дозволу), дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

А відтак, дозвіл на імміграцію може бути скасований у випадках, передбачених пунктами 1-5 статті 12 вказаного Закону, а також в інших випадках, передбачених Законами України (пункт 6 ст.12 Закону України «Про імміграцію»). Тобто, такі інші випадки, відповідно до наведеної правової норми, мають бути передбачені виключно Законами України.

Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що Управлінням Державної міграційної служби України в Київській області на підставі висновку від 10.07.2017 року вирішено скасувати дозвіл на імміграцію в Україну, виданий громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_3, з посиланням на п.1, п.6 ч.1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію".

Вказане рішення прийняте на підставі висновку УДМС України в Київській області від 10.07.2017 року, яким скасовано дозвіл на імміграцію в Україну громадянину Соціалістичної республіки В’єтнам ОСОБА_3, визнано недійсною та такою, що підлягає вилученню видану на підставі цього дозволу посвідку на постійне проживання № 12139/57605 від 14.12.2006 року.

Даний висновок відповідачем обґрунтовано тим, що позивачу надано дозвіл на імміграцію та документовано посвідкою на постійне проживання не на підставах передбачених Законом України "Про імміграцію", оскільки неповнолітня дитина позивача ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, на момент прийняття документів у її батька, не мала дозволу на імміграцію, а також не було підтверджено їй належність до громадянства України. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про імміграцію" імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання. А тому, відповідно до частини 4 статті 29 Цивільного кодексу України, місце проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків. Тобто отримати дозвіл на імміграцію в Україну особа віком до 10 років могла тільки спільно з батьками, а не самостійно. Крім того, на думку першого відповідача, в даному випадку не можуть бути виконані вимоги п.6 ч.7 ст.9 Закону України "Про імміграцію", відповідно до яких для осіб, зазначених у п.6 ч.2 ст.4 цього Закону подається нотаріально засвідчений документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленому в Україні. З огляду на викладене, відповідачем зроблено висновок, що рішення про надання позивачеві дозволу на імміграцію прийнято всупереч законодавства, та підлягає скасуванню на підставі п.п.1, 6 ст.12 Закону України "Про імміграцію".

При цьому, перший відповідач у висновку зазначив, що оскільки у сфері надання іноземцям та особам без громадянства дозволу на постійне проживання діють лише норми Законів України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" та "Про імміграцію", пункт 6 частини 1 статті 12 Закону України "Про імміграцію" застосовується у випадку виявлення фактів видачі дозволів на імміграцію на основі документів, що не підтверджують наявності підстав для отримання дозволу на імміграцію, передбачених статтею 4 цього Закону, або у разі встановлення інших порушень вимог вказаних Законів України при оформленні дозволу на імміграцію.

Разом з тим, таке тлумачення відповідачем норм п.6 ч.1 ст.12 Закону України "Про імміграцію" є довільним, в той час як статтею 19 Конституції України, частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що відповідач як орган державної влади та суб'єкт владних повноважень, повинен діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом.

Згідно з п.п. 21-24 Порядку № 1983 (в редакції, чинній на час скасування дозволу) дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

Частиною 1 статті 13 Закону України "Про імміграцію" передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.

Колегія суддів зазначає, що Законом України "Про імміграцію" встановлений вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого вбачається, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване рішення від 10.07.2017 року про скасування позивачеві дозволу на імміграцію в Україну не містить посилань на конкретні обставини як на підставу застосування ст.ст. 12, 13 Закону України "Про імміграцію" для скасування дозволу на імміграцію позивачу.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій відповідачем не доведено наявність передбачених законами України підстав для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію від 14.12.2006 року.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, посилання першого відповідача на те, що неповнолітня дитина позивача ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, на момент прийняття документів у її батька, не мала дозволу на імміграцію, не є законною підставою для скасування дозволу на імміграцію позивача у розумінні положень статті 12 Закону України "Про імміграцію".

Крім того, колегія суддів зазначає, що в порушення вищезазначених норм, питання про скасування дозволу на імміграцію розглядалось без запрошення позивача для надання пояснень, при винесенні оскаржуваного рішення не вивчались обставини, зокрема, тієї обставини, що позивач є батьком неповнолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка народилась в Україні та згідно з п.3 ч.3 ст.6 Закону України "Про імміграцію" має право на імміграцію в Україну як особа, яка має право на набуття громадянства України за територіальним походженням (п.2 ст.6 Закону України "Про громадянство України").

Таким чином, відповідачем, крім іншого, не дотримано принципу пропорційності, необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), що призводить до настання несприятливих наслідків для позивача при відсутності будь-якої його вини у виниклих обставинах. Скасування цього дозволу, а не його зміна або скасування з прийняттям нового рішення, без врахування обставин, які існують, суттєво порушує права позивача, оскільки він мав передбачені законом підстави на отримання дозволу на імміграцію.

Такими наслідками відповідно до ст. 13 Закону України "Про імміграцію" є обов'язок особи, стосовно якої прийняте рішення про скасування дозволу на імміграцію, виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії рішення про скасування дозволу на імміграцію. Особа яка не виїхала протягом місяця підлягає видворенню в порядку передбаченому законодавством. Крім того, згідно зі ст. 14 цього Закону, особа може повторно подати заяву про надання дозволу на імміграцію не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію.

Вирішуючи спірні правовідносини, колегія суддів також вважає за необхідне застосувати положення ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", якою встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Згідно судової практики: "для матері/батька і дитини головним елементом сімейного життя є можливість постійного спільного проживання" (постанова по справі "МакМайкл проти Сполученого Королевства" (McMichael v. United Kingdom) від 24.02.1995 р., Series A, № 307, р. 55, § 86).

Таким чином, втручання органу державної влади в сімейне життя позивача є неправомірним, не враховувалось наявність неповнолітньої дитини, законне право дитини на проживання разом з батьками.

Крім того, згідно положень статей 9,29 Загальної декларації прав людини 1948 року, ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

З огляду на встановлені у справі обставини колегія суддів приходить до висновку, що відповідач під час прийняття рішення від 10.07.2017 року про скасування дозволу на імміграцію ОСОБА_3, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені законодавством, необґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, без урахування принципу пропорційності, а також права особи на участь у процесі прийняття рішення, а тому позовні вимоги про визнання протиправними та скасування висновку та рішення УДМСУ в Київський області від 10.07.2017 р. про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину В'єтнаму ОСОБА_3, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, колегія суддів зазначає, що механізм оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання (далі - посвідки) іноземцям та особам без громадянства, які іммігрували в Україну на постійне проживання або прибули в Україну на тимчасове проживання передбачений Порядком оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 року № 251 (далі по тексту - Порядок № 251).

Пунктом 14 Порядку № 251 визначено, що обмін посвідки також здійснюється у разі непридатності посвідки до користування (пошкодження з різних причин тощо).

У разі пошкодження чи втрати посвідки іноземець та особа без громадянства може звернутися за отриманням нової посвідки в порядку, встановленому для її обміну чи продовження строку її дії, до територіального органу або підрозділу ДМС за місцем проживання (п. 22 Порядку).

Окрім того, у п. 3.18. Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом МВС від 15.07.2013 р. № 681 (далі по тексту - Тимчасовий порядок), зазначено, що у разі пошкодження чи втрати посвідки іноземець та особа без громадянства можуть звернутися за отриманням нової посвідки в порядку, встановленому для її обміну чи продовження строку її дії, до територіального органу або підрозділу ДМС за місцем проживання.

Для обміну посвідки подаються: 1) заява, зразок якої встановлюється МВС; 2) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства (після пред'явлення повертається), та його копія; 3) посвідка, що підлягає обміну; 4) квитанція про сплату державного мита або документ, який підтверджує наявність пільг щодо його сплати; 5) документи, що підтверджують обставини, на підставі яких посвідка підлягає обміну (документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України); 6) дві фотокартки іноземця та особи без громадянства розміром 3,5 х 4,5 сантиметра (на матовому папері) (п.15 вказаного Порядку №251).

Даний перелік необхідних документів, що надаються разом із заявою про видачу посвідки, є вичерпним.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, разом із заявою про обмін бланку посвідки позивач надав передбачений законом необхідний пакет документів. Будь - яких зауважень з боку відповідача щодо таких документів, - їх нестачі, підробки, невідповідності встановленому зразку або належності іншій особі, - матеріали справи не містять.

Однак, рішенням ГУДМСУ в Харківський області, прийнятим за результатами розгляду заяви позивача від 18.07.2017 р., відмовлено у здійсненні оформлення та видачі нової посвідки на постійне проживання в Україні громадянину В'єтнаму ОСОБА_3, з посиланням на висновок та рішення УДМСУ в Київській області від 10.07.2017 р. про скасування дозволу на імміграцію позивача та посвідки на постійне проживання в Україні від 14.12.2006 р. серії КВ № 12139/57605.

Відповідно п. 4.5. Тимчасового порядку працівник територіального органу чи підрозділу ДМС при надходженні заяви про обмін посвідки перевіряє наявність підстав для обміну посвідки, звіряє відомості про іноземців чи осіб без громадянства, указані в їхніх паспортних документах, з даними, що містяться в цих заявах, перевіряє відсутність підстав для прийняття рішення про відмову у видачі посвідки, передбачених пунктом 17 Порядку оформлення, виготовлення видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання.

Після прийняття рішення матеріали, які стали підставою для обміну посвідки, долучаються до справи, на підставі якої посвідка видавалася вперше. У разі якщо посвідка видавалася одним територіальним органом (підрозділом) ДМС, а обмін посвідки провадиться іншим органом (при зміні місця проживання), то до органу, який видав посвідку вперше, надсилається повідомлення про видачу нової посвідки, а недійсна посвідка - для знищення.

Пунктом 4.6 наказу №681 визначено, що за результатами розгляду заяви протягом семи днів (для посвідки на постійне проживання) і п'ятнадцяти днів (для посвідки на тимчасове проживання) з дати подачі всіх визначених цим Тимчасовим порядком документів Головою ДМС (а в разі його відсутності - заступником Голови ДМС) чи начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником приймається рішення про видачу або відмову у видачі нової посвідки.

Нова посвідка видається заявнику в порядку, передбаченому пунктами 2.10 розділу ІІ та 3.8 розділу ІІІ цього Тимчасового порядку (п.4.7 Тимчасового порядку).

Беручи до уваги протиправність та необґрунтованість висновку та рішення УДМС України в Київській області від 10.07.2017 р. про скасування дозволу на імміграцію в України ОСОБА_3, колегія суддів вказує на відсутність фактичних та правових підстав для відмови позивачеві в оформленні та видачі нової посвідки на постійне проживання замість втраченої, за його заявою від 18.07.2017 року.

Також, слід відмітити, що першим відповідачем у висновку та рішенні від 10.07.2017 року вказано на необхідність анулювання виданої позивачеві посвідки на постійне проживання від 14.12.2006 року серії КВ № 12139/57605, між тим, посвідка серії НОМЕР_2 від 02.07.2008 року терміном дії - безстроково, скасована не була, та продовжувала б свою дію у разі, якби її не було втрачено позивачем; необґрунтованості видачі вказаної посвідки відповідачами не встановлено, між тим, в обміні цієї посвідки другим відповідачем відмовлено.

Крім того, як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, обґрунтовану відповідь, з посиланням на прийняті рішення, відносно поданої позивачем заяви про видачу нової посвідки на постійне проживання в Україні від 18.07.2017 року надано лише 01.08.2017 року, тобто, з пропущенням строку, встановленого п.4.6 Тимчасового порядку.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог щодо скасування рішення ГУДМСУ в Харківський області про відмову в здійсненні оформлення та видачі нової посвідки на постійне проживання в Україні громадянину В'єтнаму ОСОБА_3, замість втраченої, прийнятого за результатами розгляду заяви позивача від 18.07.2017 року, а також про зобов'язання другого відповідача здійснити оформлення та видачу позивачеві нової посвідки на постійне проживання в Україні за заявою від 18.07.2017 року замість втраченої.

З приводу тверджень відповідача про те, що суд першої інстанції вийшов за межі своїх повноважень, зобов'язуючи ГУ ДМС України в Харківській області здійснити оформлення та видачу нової посвідки на постійне проживання в Україні громадянину В'єтнаму ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, за заявою від 18.07.2017 року замість втраченої, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Тобто, судом за результатами розгляду справи може бути задоволено будь-яку з цих вимог, у тому числі й вимогу про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень вчинити пені дії.

Слід відмітити, що позивачем при зверненні до ГУДМСУ в Харківській області надавались усі документи, необхідні для оформлення та видачі йому нової посвідки замість втраченої на підставі п.2.8, п.3.18 Тимчасового порядку, п.15, п.22 Порядку № 251, однак, у видачі нової довідки замість втраченої позивачеві було відмовлено.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що другий відповідач у спірних відносинах вже реалізував свої дискреційні владні повноваження, прийнявши рішення про відмову в оформленні та видачі нової посвідки на постійне проживання ОСОБА_3.

Отже, беручи до уваги правову позицію відповідача, який заперечує наявність у позивача права на отримання дозволу на імміграцію в Україну, колегія суддів вважає, що зобов'язання повторно розглянути питання про призначення позивачеві пенсії призведе до повторної відмови ОСОБА_3.

Враховуючи викладене, у тому числі і встановлену судом першої та апеляційної інстанції безпідставність висновку та рішення першого відповідача про скасування дозволу ОСОБА_3 на імміграцію в Україну, відсутність факту скасування посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 02.07.2008 року, колегія суддів приходить до висновку, що належним та достатнім способом судового захисту права позивача на отримання пенсії у спірних відносинах є зобов'язання ГУДМСУ в Харківській області здійснити оформлення та видачу нової посвідки на постійне проживання в Україні громадянину В'єтнаму ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, за заявою від 18.07.2017 року замість втраченої. При цьому, суд не підміняє суб'єкта владних повноважень, оскільки не приймає рішення про видачу посвідки, а зобов'язує другого відповідача прийняти таке рішення за наявності достатніх підстав для цього та наданих позивачем документів.

З приводу доводів другого відповідача про безпідставність зобов'язання ГУ ДМС України в Харківській області надати звіт про виконання судового рішення, колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.267 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання постанови суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф у розмірі від десяти до тридцяти мінімальних заробітних плат.

Зі змісту наведених норм вбачається, що зобов'язання відповідача-суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено рішення, є правом суду першої інстанції.

При цьому, законодавцем не встановлено певних критеріїв, за якими суд визначає наявність підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення. Такі критерії є оціночними і застосовуються судом, виходячи з обставин конкретної судової справи.

З огляду на викладене, враховуючи, що у зв'язку з відмовою другого відповідача в оформленні та видачі нової посвідки на постійне проживання замість втраченої, позивач не має підтвердження законності свого перебування на території України, що створює певні перешкоди у реалізації ним своїх прав, колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови суду першої інстанції в частині зобов'язання подати звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду в цій частині не спростовують.

Клопотання представника позивача про відшкодування останньому витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів вважає обґрунтованим, з огляду на таке.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.1 ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАС України).

За приписами п.1 ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України).

Частиною 3 статті 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 року № 5076-VI (далі по тексту - Закон № 5076) встановлено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно з п.п. 1, 2, 6 ч.1 та ч.2 ст. 19 Закону № 5076 до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

При цьому, за визначенням п.6 ст.1 Закону № 5076 інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ст.1 Закону № 5076).

В постанові від 01 жовтня 2002 року по справі № 30/63 Верховний Суд України звернув увагу, що судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають відшкодуванню лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

На підтвердження витрат з оплати правової допомоги, наданої протягом розгляду справи в суді першої інстанції, позивачем надано до матеріалів справи : копію договору про надання правової допомоги № Д-36/17 від 26.05.2017 року із адвокатом ОСОБА_1, додаткової угоди № 1 від 26.05.2017 р. до договору про надання правової допомоги № Д-36/17 від 26.05.2017 р., ордерів на надання правової допомоги від 20.02.2018 р. серії КС № 313498, копії квитанцій ПАТ КБ «ПриватБанк» про сплату коштів в якості оплати послуг адвоката за договором № Д-36/17 від 26.05.2017 р. в загальній сумі 2000 грн., копію акту виконаних робіт від 28.02.2018 р. до договору про надання правової допомоги № Д-36/17 від 26.05.2017 р., копію звіту про дебетових та кредитових операціях по рахунку адвоката ОСОБА_1

Згідно з актом виконаних робіт, адвокатом відповідно до умов договору про надання правової допомоги № Д-36/17, здійснено складення відзиву на апеляційну скаргу ГУ ДМСУ в Харківській області (вартість послуги - 1600,00 грн.) та участь у судовому засіданні під час розгляду справи судом апеляційної інстанції (вартість послуги - 400,00 грн.).

Копіями квитанцій ПАТ КБ «ПриватБанк» від 30.01.2018 р. та виписки з рахунку ОСОБА_1 підтверджено внесення коштів 30.01.2018 р. позивачем ОСОБА_3 в рахунок оплати послуг адвоката ОСОБА_1 за договором № Д-36/17 від 26.05.2017 р. та фактичне зарахування цих коштів на рахунок адвоката.

У відповідності до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Беручи до уваги наведене, колегія суддів вважає, що витрати на професійну правничу допомогу, надану протягом розгляду справи в суді апеляційної інстанції, в розмірі 2000,00 грн. підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань УДМСУ в Київській області та ГУДМСУ в Харківській області солідарно по 1000,00 грн. з кожного.

Клопотання відповідача про вжиття заходів процесуального примусу у вигляді стягнення в дохід Державного бюджету України з начальника відділу юридичного забезпечення ГУДМСУ в Харківській області ОСОБА_8 штрафу в сумі 3 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб задоволенню не підлягає, оскільки обставини, на які посилається представник позивача, не позбавили його можливості ознайомитися з поясненнями на відзив та додатками до них, та не призвели до неправильного вирішення справи.

Керуючись ч.4 ст.241, ст.ст.243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.11.2017 по справі № 820/3338/17 залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (61057, м. Харків, вул. Римарська, 24, код ЄДРПОУ 37764460) на користь громадянина Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_3 (ІНПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1) витрати на правничу допомогу в розмірі 1000 (одна тисяча) грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань управління Державної міграційної служби України в Київській області (04073, м. Київ, вул. Петропавлівська, 11, код ЄДРПОУ 37826158) на користь громадянина Соціалістичної Республіки В’єтнам ОСОБА_3 (ІНПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1) витрати на правничу допомогу в розмірі 1000 (одна тисяча) грн.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 30 днів з дня складення повного тексту шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду, крім випадків, встановлених ч.5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя

Т.С. Перцова

Судді

С.В. Дюкарєва С.П. Жигилій

Повний текст постанови складений та підписаний 05.03.2018 р.