-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
Верховний
Суд
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 березня 2018 року
м. Київ
справа № 5011-9/15826-2012
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення та виклику учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "С і Б" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.08.2017
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "С і Б"
про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню
за позовом Заступника прокурора Голосіївського району міста Києва в інтересах держави в особі департаменту економіки та інвестиційного виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "С і Б"
про стягнення 3 700 830,00 грн.,
Учасники справи: не викликалися та не повідомлялися.
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.04.2017 зупинено стягнення за наказом Господарського суду м. Києва № 5011-9/15826-2012 від 04.02.2013 та зупинено провадження у даній справі № 5011-9/15826-2012 з розгляду заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню до вирішення справи за №910/4682/17, що розглядається Господарським судом м. Києва.
Ухвала мотивована тим, що рішення у справі № 910/4682/17, у разі задоволення позову ТОВ Фірма "С і Б" про зміну договору пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва №434 від 07.08.2008 року, може бути підставою для визнання наказу, що не підлягає виконанню.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.08.2017 ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.04.2017 у справі № 5011-9/15826-2012 скасовано; матеріали справи №5011-9/15826-2012 повернуто до Господарського суду міста Києва.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що в даному випадку відсутні підстави, які унеможливлюють розгляд справи, тому судом першої інстанції помилково застосовано п.1 ст. 79 ГПК України, оскільки рішення у справі № 5011-9/15826-2012, на виконання якого були видані накази від 04.02.2013 року, не скасоване та є чинним.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "С і Б" подало касаційну скаргу на постанову апеляційного суду від 01.08.2017 до Вищого господарського суду України.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 20.09.2017 (копію якої було надіслано сторонам у справі 20.09.2017), касаційну скаргу прийнято до провадження, оригінал справи витребувано у суду апеляційної інстанції та касаційне провадження у зазначеній справі зупинено до надходження оригіналів матеріалів справи до суду касаційної інстанції.
24.01.2018 касаційна скарга була отримана Касаційним господарським судом у складі Верховного суду.
24.01.2018 за результатом автоматизованого розподілу справи була визначена колегія суддів: суддя-доповідач Кушнір І.В., судді Краснов Є.В., Мачульський Г.М.
05.02.2018 суд постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження та розгляду касаційної скарги у порядку письмового провадження без виклику та повідомлення сторін.
Скаржник (Відповідач) мотивує свою касаційну скаргу тим, що апеляційний господарський суд в порушення норм процесуального закону безпідставно відновив стягувачу строк на апеляційне оскарження ухвали місцевого суду, порушивши при цьому п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, посилаючись при цьому на постанову Верховного суду України від 13.07.2016 у справі №3-774гс16. Крім того зазначає, що в постанові апеляційного суду не наведено жодних обґрунтувань та правових підстав для поновлення строків для подання апеляційної скарги.
Також скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції помилково прийшов до висновку, що рішення у справі №910/4682/17, у разі задоволення позову та зміні договору в частині ціни та строків, не може бути підставою для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, посилаючись при цьому, що рішення у справі №5011-9/15826-2012 , на виконання якого були видані накази від 04.02.2013 року, не скасоване та є чинним.
З огляду на викладене, боржник у касаційній скарзі просить скасувати постанову апеляційного господарського суду від 01.08.2017, а ухвалу місцевого господарського суду від 05.04.2017 залишити в силі.
Стягувач та прокурор надали відзиви на касаційну скаргу, в яких просили суд залишити в силі постанову апеляційного суду .
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд в межах перегляду справи у касаційній інстанції обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм процесуального права при ухваленні зазначеного судового рішення, доходить висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до приписів ч.ч.1,3 ст.304 Господарського процесуального кодексу України, у редакції Закону України №2147-VІІI від 03.10.2017 (далі ГПК України), ухвали судів першої та апеляційної інстанцій можуть бути оскаржені в касаційному порядку у випадках, передбачених п.п.2 і 3 ч.1 ст. 287 цього Кодексу. Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.79 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній на момент винесення судом І інстанції ухвали про зупинення, господарський суд зупиняє провадження у справі у разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.
Як встановлено судами попередніх судових інстанцій, рішенням господарського суду міста Києва від 15.01.2013 року у даній справі №5011-9/15826-2012 позов задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ Фірма "С і Б" на користь держави в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 3 233 550 грн. основної заборгованості з урахуванням інфляції, 467 280 грн. пені за прострочення грошового зобов'язання. Стягнуто з ТОВ Фірма "С і Б" до Державного бюджету України 64 380 грн. судового збору.
04.02.2013 року на виконання вказаного рішення господарським судом міста Києва від 15.01.2013 року по справі №5011-9/15826-2012 видано відповідні накази.
До суду першої інстанції надійшла заява товариства з обмеженою відповідальністю Фірма "С і Б" про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню та клопотання про зупинення стягнення за наказом до розгляду заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.
Заява про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню була подана боржником у зв'язку із тим, що ним до господарського суду м. Києва подано позовну заяву до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про внесення змін умов договору пайової участі № 434 від 07.08.2008 року у справі № 910/4682/17.
Розглядаючи подану заяву, суд першої інстанції вказав, що предметом позову у справі № 910/4682/17 є заміна зобов'язань ТОВ Фірма "С і Б", передбачених договором пайової участі №434 від 07.08.2008, на підставі якого було прийнято рішення у справі №5011-9/15826-2012 . При цьому вказав про те, що у разі зміни договору пайової участі №434 від 07.08.2008 в частині розміру і строків сплати пайового внеску (стягнення якого було у справі №5011-9/15826-2012) обов'язок боржника щодо сплати пайового внеску буде відсутній, що відповідно до ст.117 ГПК України є підставою для визнанні наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково.
За вказаних вище підстав місцевим судом було зупинено провадження у даній справі № 5011-9/15826-2012 з розгляду заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню до вирішення справи за № 910/4682/17, що розглядається господарським судом м. Києва.
Суд апеляційної інстанції визнав помилковими такі висновки місцевого господарського суду посилаючись на те, що в даному випадку відсутні підстави, які унеможливлюють розгляд справи, тому судом першої інстанції помилково застосовано п.1 ст.79 ГПК України, оскільки рішення у справі № 5011-9/15826-2012 на виконання якого були видані накази від 04.02.2013 року не скасоване та є чинним.
Апеляційний суд встановив, що у 2015 році ТОВ "Фірма "С і Б" зверталось до господарського суду м. Києва з позовною заявою до Департаменту економіки та інвестицій щодо визнання договору недійсним (справа № 910/4358/15-г). Так рішеннями господарського суду м. Києва від 15.03.2017 року по даній справі № 910/4358/15-г відмовлено у задоволені позову про визнання недійсним договору № 434 від 07.08.2008 року. Таким чином, враховуючи те, що рішення господарського суду м. Києва по справі № 5011-9/15826-2012 про стягнення заборгованості з ТОВ "Фірма "С і Б" набрало законної сили та те, що рішенням господарського суду по справі 910/4358/15-г відмовлено у визнанні недійсним договору № 434 від 07.08.2008 року та договір є дійсними, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що підстави для зупинення стягнення за наказом № 5011-9/15926-2012 від 04.02.2013 відсутні.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість місцевим господарським судом самостійно встановити при розгляді даної справи всі обставини, надати правову оцінку доказам, якими позивач обґрунтовує заявлені ним позовні вимоги, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції на підставі ст.ст.101, 106 ГПК України встановив, що вирішення господарської справи №910/4682/17 не перешкоджає розгляду господарської справи №5011-9/15926-2012 та не є підставою для зупинення провадження у даній справі в порядку ч.1 ст.79 ГПК України.
Окрім цього, суд апеляційної інстанції зазначив наступне.
Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, апеляційний суд зазначив, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989). У разі зупинення провадження у справі за відсутності достатніх підстав, передбачених ч.1 ст.79 ГПК України, будуть порушені розумні строки тривалості судового провадження, що в свою чергу може бути порушенням права на справедливий та публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, і як наслідок - права на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.
Колегія суддів вважає вищевказані висновки суду апеляційної інстанції законними та обґрунтованими з наступних підстав.
Відповідно до п.9 ч.1 ст.129 Конституції України в редакції, чинній на момент звернення з заявою про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню:
"Основними засадами судочинства є:
9) обов'язковість судового рішення."
Згідно з ч.ч.1,2 ст.129-1 Конституції України у вказаній редакції:
"Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку."
Відповідно до ч.1 ст.115 Господарського процесуального кодексу України у наведеній редакції:
"Рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження"."
Згідно з ч.1 ст.116 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній станом на 04.02.2013 (момент видачі спірного наказу по справі):
"Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом."
Відповідно до ч.1 ст.117 зазначеного Кодексу у вказані редакції:
"Наказ має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України "Про виконавче провадження"."
Згідно з п.4 ч.1 ст.18 Закону України "Про виконавче провадження" у вказаній редакції:
"У виконавчому документі зазначаються:
4) резолютивна частина рішення."
Таким чином, наказ є виконавчим документом, на підставі якого здійснюється виконання рішення господарського суду, який містить резолютивну частину рішення, проте, не є самим судовим рішенням, прийнятим за результатами розгляду спору по суті.
Відповідно до ч.ч.2,4 ст.117 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній на момент звернення з заявою про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню:
"2. Господарський суд, який видав наказ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати наказ таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за наказом.
4. Господарський суд ухвалою вносить виправлення до наказу, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Якщо стягнення за таким наказом уже відбулося повністю або частково, господарський суд одночасно на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за наказом."
Таким чином, частина четверта статті 117 ГПК містить такі підстави визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за заявами стягувачів або боржників, поданими в порядку зазначеної статті:
- якщо його видано помилково;
- якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, наприклад, у разі скасування чи зміни в апеляційному або в касаційному порядку чи за результатами перегляду за нововиявленими обставинами рішення, на підставі якого наказ було видано.
Тобто, в межах розгляду саме заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, встановлюється лише наявність чи відсутність чіткого та однозначного факту припинення обов'язку боржника добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, проте, не здійснюється перегляд самого судового рішення, самого спору по суті, встановлених судовим рішенням фактичних обставин справи, в т.ч. і розміру боргу боржника, дослідження доказів, що свідчать про можливу зміну цих обставин, з прийняттям відповідних висновків.
Такий перегляд судового рішення по суті можливий лише в апеляційному або в касаційному порядку чи за результатами перегляду за нововиявленими обставинами, а не в межах розгляду саме заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.
В свою чергу, саме результати такого перегляду в апеляційному або в касаційному порядку чи за результатами перегляду за нововиявленими обставинами з прийняттям відповідного судового рішення можуть стати підставою для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.
Доводи скаржника, що апеляційний суд вийшов за межі перегляду справи та фактично вирішив спір по суті, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки оцінити в даному випадку доводи суду першої інстанції щодо саме неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, як підстави зупинення провадження, без оцінки, яким чином результати розгляду цієї справи впливають на суть та можливість розгляду поданої заяви, не представляється можливим.
Посилання скаржника на ч.2 ст.604 Цивільного кодексу України, згідно якої зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація), не можуть бути прийняті до уваги судом, оскільки факт, на який посилається скаржник:
- виник на підставі судового рішення за результатами розгляду спору між сторонами, а не за домовленістю сторін;
- може свідчити про можливу зміну зобов'язання, а не про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням.
Доводи скаржника, що апеляційний господарський суд в порушення норм процесуального закону безпідставно відновив стягувачу строк на апеляційне оскарження ухвали місцевого суду, порушивши при цьому п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з посиланням на постанову Верховного суду України від 13.07.2016 у справі №3-774гс16, колегія суддів вважає необґрунтованими з наступних підстав.
В зазначеній постанові Верховний Суд України зазначив наступне:
"Порушення пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод констатував Європейський суд з прав людини у справі «Устименко проти України».
Зокрема, Високий Суд вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (п. 46 рішення).
Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine), заява №3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року) (п. 47 рішення)."
Таким чином, по-перше, вищевказані рішення Європейського суду з прав людини та Верховного Суду України направлені на дотримання принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.
Тобто, мова в зазначених рішеннях йде про судові рішення, прийняті за результатами розгляду справи по суті.
Справи «Пономарьов проти України» та «Устименко проти України» стосуються судових рішень, прийнятих в порядку позовного провадження за результатами розгляду позовів по суті, у справі №3-774гс16 судове рішення прийняте за результатами провадження у справі про банкрутство.
В даному випадку не розглядається спір по суті в порядку позовного провадження, оскільки такий вже розглянутий з прийняттям відповідного судового рішення, а розглядається заява про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.
Крім того, в зазначених рішеннях йде мова про остаточне судове рішення, проте, предметом перегляду в даному випадку є ухвала, якою не закінчувався розгляд по суті заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, тобто, вона не є саме остаточним рішенням.
По-друге, особливий акцент в зазначений рішеннях зроблений на ситуацію, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.
Разом з тим, відповідно до ст.93 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній на момент прийняття вищевказаної ухвали:
"Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.
Апеляційний господарський суд постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги у випадках, якщо вона подана після закінчення строків, установлених цією статтею, і суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, та незалежно від поважності причини пропуску цього строку - у разі, якщо апеляційна скарга подана прокурором, органом державної влади, органом місцевого самоврядування після спливу одного року з дня оголошення оскаржуваного судового рішення. Розгляд заяви особи про поновлення строку на подання апеляційної скарги здійснюється одним із суддів колегії суддів апеляційного господарського суду, склад якої визначений при реєстрації справи відповідно до положень частини четвертої статті 91 цього Кодексу."
Таким чином, враховуючи, що особа, яка подала апеляційну скаргу, є саме органом місцевого самоврядування, для неї національним законодавством встановлений обмежувальний строк подачі апеляційної скарги, а саме, один рік з дня оголошення оскаржуваного судового рішення, який поновленню не підлягає незалежно від причин його пропуску.
По-третє, вищевказані рішення стосуються випадків, коли звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу.
У справі «Устименко проти України» - це більше року, у справі «Пономарьов проти України» - 2 роки, у справі №3-774гс16 - майже 5 років.
В даній справі оскаржувана ухвала прийнята 05.04.2017, фактично сторони отримали її 11.04.2017 та 13.04.2017.
Таким чином, відповідно до наведеної ч.1 ст.93 Господарського процесуального кодексу України у вказаній редакції останнім днем подачі апеляційної скарги з моменту проголошення було 10.04.2017, з моменту отримання повного тексту ухвали - 17.04.2017 (з врахуванням вихідних).
Перший раз апеляційна скарга була подана стягувачем 02.06.2017, тобто, в строк до 2 місяців, другий раз - 06.07.2017, тобто, в строк до 3 місяців.
З урахуванням викладеного, колегія суддів не вважає даний строк саме значним періодом часу в порівнянні зі строками, вказаними у вищевказаних судових рішеннях, при тому, що як зазначено судом вище, національним законодавством встановлений обмежувальний строк подачі апеляційної скарги для стягувача по даній справі, який поновленню не підлягає незалежно від причин його пропуску.
Стягувачем в апеляційній скарзі та клопотанні про відновлення строку для подання апеляційної скарги були наведені мотиви пропуску даного строку, які були розглянуті апеляційним судом та визнано обґрунтованим наведене клопотання.
Клопотання скаржника про відкладення розгляду справи було розглянуто апеляційним судом та вирішено з викладенням обґрунтованих мотивів відмови в його задоволенні.
При цьому, скаржник прямо заявляє в касаційній скарзі, що він був повідомлений про час та і місце засідання суду апеляційної інстанцій за декілька днів до судового засідання, в зв'язку з чим, є незрозумілим посилання скаржника на таку безумовну підставу для скасування судового рішення, як розгляд справи судом за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України
"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:
1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення."
Згідно з ч.1 ст.309 зазначеного Кодексу:
" Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права."
На підставі викладеного, суд доходить висновку, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "С і Б" необхідно залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.08.2017 у справі №5011-9/15826-2012 залишити без змін.
Керуючись ч.13 ст.8, ст.ст.300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "С і Б" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.08.2017 залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.08.2017 у справі №5011-9/15826-2012 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. Кушнір
Судді Є. Краснов
Г. Мачульський
скопійовано
-
скопійовано
-
