ПОСТАНОВА

Іменем України

28 лютого 2018 року

Київ

справа №826/4747/17

адміністративне провадження №К/9901/1183/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Шарапи В.М.,

суддів: Бевзенка В.М., Данилевич Н.А.,

за участю секретаря судового засідання Корецького І.О.

представників учасників справи:

позивача: ОСОБА_2

відповідача: представник Щербаков М.А.

розглянувши у судовому засіданні в касаційній інстанції справу за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у складі колегії суддів: Шрамко Ю.Т. (головуючого), суддів Вєкуа Н.Г., Костенка Д.А. від 24.10.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Твердохліб В.А. (головуючого), суддів Костюк Л.О., Троян Н.М. від 28.11.2017 у справі №826/4747/17 за позовом ОСОБА_2 до Міністерства соціальної політики України про зобов`язання вчинити дії та стягнення коштів на відшкодування шкоди,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства соціальної політики України та просив: визнати ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 особою, депортованою за національною ознакою та зобов'язати відповідний державний орган видати посвідчення встановленого зразка; стягнути у порядку відшкодування моральної шкоди з державного бюджету України на користь позивача суми в розмірі 500 мінімальних заробітних плат - 1600000,00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 24.10.2017 залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2017 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 року в с. Крестьянський, Гулістанського району, Ташкентської області, Узбецька Радянська Соціалістична Республіка, батько - ОСОБА_2 (за національністю - кримський татарин), мати - ОСОБА_4 (за національністю - кримська татарка).

Листом Мінсоцполітики №205/0/2-17/22 від 04 січня 2017 року позивача повідомлено, що відповідачем розглянуто лист Управління праці та соціального захисту населення Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації щодо надання ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, статусу особи, депортованої за національною ознакою. У зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують факт депортації батьків ОСОБА_2 згідно із ст. 5 Закону України "Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою" від 17 квітня 2014 року №1223-VII, (далі - Закон №1223-VII), та п. 3 Порядку надання та позбавлення статусу особи, депортованої за національною ознакою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 листопада 2014 року №643, (далі - Порядок №643), Мінсоцполітики відмовило ОСОБА_2 у наданні статусу особи, депортованої за національною ознакою. Також зазначено, що відповідно до ст. 5 Закону №1223-VII у разі відсутності зазначених документів факт депортації особи встановлюється в судовому порядку за заявою заінтересованої особи.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачем не надано відповідчу документів, що підтверджують його належність до числа осіб, депортованих за національною ознакою (відповідної довідки або інших документів, виданих компетентними органами України, інших держав - колишніх республік СРСР).

ОСОБА_2 оскаржив в касаційному порядку вказані судові рішення, просить їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що відповідачем протиправно відмовлено у визнанні його особою, депортованою за національною ознакою та у видачі відповідного посвідчення, чим порушеного його законні права та інтереси, а також спричинено моральну шкоду.

Відповідач заперечень чи відзиву на касаційну скаргу не подав.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, суд приходить до таких висновків.

Статус осіб, депортованих за національною ознакою, гарантії держави щодо відновлення їхніх прав, принципи державної політики та повноваження органів державної влади, органів місцевого самоврядування щодо відновлення прав цих осіб визначені (встановлені) Законом №1223-VII від 17.04.2014 «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою».

Відповідно до ст.ст. 3, 4 Закону №1223-VII, Україна визнає депортації народів, національних меншин та осіб з місць постійного проживання на підставі рішень, прийнятих органами державної влади колишнього СРСР або союзних республік, як незаконні та злочинні акти, здійснені проти них, та визначає відновлення прав громадян України із числа депортованих осіб одним з пріоритетних напрямів політичного, соціально-економічного, культурного і духовного розвитку суспільства.

Україна визнає акти органів державної влади колишнього СРСР щодо реабілітації депортованих осіб, насильницьки переселених з місць постійного проживання, та відновлення їхніх прав.

Державна політика щодо відновлення прав депортованих осіб визначається Верховною Радою України відповідно до Конституції України і забезпечується органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 5 Закону №1223-VII, надання та позбавлення статусу депортованої особи здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері відновлення прав депортованих осіб, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Процедура надання та позбавлення статусу особи, депортованої за національною ознакою, особам, визначеним ч. 1 ст. 4 Закону №1223-VII, визначена Порядком №643.

Згідно з п.п. 2-9 Порядку №643, уповноваженим органом, на який покладається підготовка документів, необхідних для встановлення факту депортації, є місцева держадміністрація.

Для отримання статусу особи, депортованої за національною ознакою, особа, яка вважає себе особою, депортованою за національною ознакою, або її законний представник подає за місцем проживання чи місцем перебування до держадміністрації заяву про надання такого статусу.

До заяви додаються: копія сторінок паспорта громадянина України або тимчасового посвідчення громадянина України, які містять відомості про прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання; документи, що підтверджують належність до числа осіб, депортованих за національною ознакою;

дві фотокартки розміром 3 х 4 сантиметри.

Голова місцевої держадміністрації визначає структурний підрозділ, відповідальний за проведення процедури встановлення статусу особи, депортованої за національною ознакою, та відповідальну посадову особу згідно з розподілом функціональних обов'язків.

Посадова особа перед реєстрацією заяви проводить співбесіду з особою, яка вважає себе особою, депортованою за національною ознакою, або її законним представником та заповнює облікову картку особи, яка вважає себе особою, депортованою за національною ознакою, за формою, затвердженою Мінсоцполітики.

Після проведення співбесіди особа, яка вважає себе особою, депортованою за національною ознакою, або її законний представник ознайомлюється з обліковою карткою та підписує її.

Заява реєструється у відповідному журналі за формою, затвердженою Мінсоцполітики.

Місцева держадміністрація протягом одного місяця з дня реєстрації заяви особи, яка вважає себе особою, депортованою за національною ознакою, подає Мінсоцполітики копії заяви та відповідних документів для розгляду та прийняття відповідного рішення.

Мінсоцполітики не пізніше ніж протягом трьох місяців від дати реєстрації заяви особи, яка вважає себе особою, депортованою за національною ознакою, надсилає місцевій держадміністрації рішення про надання статусу особи, депортованої за національною ознакою (разом з бланком посвідчення), або відмову в його наданні з обґрунтуванням причин такої відмови. У разі прийняття рішення про відмову Мінсоцполітики одночасно повідомляє про це особі.

Рішення про відмову у видачі посвідчення може бути оскаржене у судовому порядку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем не було надано Управлінню праці та соціального захисту населення Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації документів, що підтверджують його належність до числа осіб, депортованих за національною ознакою, а також не надано доказів їх додання до заяви про надання статусу особи, депортованої за національною ознакою.

Тому, суди дійшли обгрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2 не було надано державному органу належних та допустимих доказів наявності підстав для визнання депортованою особою, а відповідачем обґрунтовано відмовлено позивачу у наданні статусу особи, депортованої за національною ознакою.

Крім цього, враховуючи неможливість надання позивачем доказів у справі, суд першої інстанції, керуючись частинами 4, 5 статті 11, частиною 3 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка діяла до 15.12.2017), вчинив дії по витребуванню відповідних доказів із власної ініціативи.

Колегією суддів не приймаються аргументи позивача про зобов'язання відповідного державного органу видати посвідчення встановленого зразка та стягнення на його користь моральної шкоди, з огляду на відмову в задоволенні основної вимоги позивача.

Таким чином, доводи та аргументи, зазначені позивачем в касаційній скарзі, не дають підстав для висновків щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права або порушення ними норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частин 1-2 статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 356, 359 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 24.10.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2017 у справі №826/4747/17 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства соціальної політики України про зобов'язання вчинити дії та стягнення коштів на відшкодування шкоди залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

...........................

...........................

...........................

В.М. Шарапа

В.М. Бевзенко

Н.А. Данилевич ,

Судді Верховного Суду