ПОСТАНОВА

Іменем України

28 лютого 2018 року

Київ

справа №200/11264/16-а (2-а/200/461/16)

провадження №К/9901/2895/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 200/11264/16-а

за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, Громадської організації "ГРОМАДЯНИ ДНІПРОПЕТРОВЩИНИ" до Дніпропетровської міської ради, за участю третьої особи - Комунального підприємства "Жилсервіс-6" Дніпропетровської міської ради про визнання дій протиправними та скасування рішення, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, Громадської організації "ГРОМАДЯНИ ДНІПРОПЕТРОВЩИНИ" на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду прийняту 21 листопада 2016 року у складі колегії суддів: головуючого - Білак С.В., суддів: Чумака С.Ю., Шальєвої В.А.,

в с т а н о в и в :

У червні 2016 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, Громадська організація "ГРОМАДЯНИ ДНІПРОПЕТРОВЩИНИ" (далі також - позивачі) звернулися до суду з адміністративним позовом до Дніпропетровської міської ради, за участю третьої особи - Комунального підприємства "Жилсервіс-6" Дніпропетровської міської ради, в якому просили:

- визнати протиправними дії Дніпропетровської міської ради щодо прийняття рішення від 17 червня 2016 року «Про визначення балансоутримувачів житлового фонду комунальної власності територіальної громади м.Дніпропетровська» та встановити відсутність компетенції (повноважень) Дніпропетровської міської ради на прийняття рішення від 17 червня 2016 року «Про визначення балансоутримувачів житлового фонду комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська»;

- визнати протиправним та скасувати рішення Дніпропетровської міської ради від 17 червня 2016 року «Про визначення балансоутримувачів житлового фонду комунальної власності територіальної громади м.Дніпропетровська».

В обґрунтування позову позивачі зазначали, що у Дніпропетровської міської ради відсутні повноваження щодо вирішення витання про визначення балансоутримувачів багатоквартирних житлових будинків шляхом прийняття рішення «Про визначення балансоутримувачів житлового фонду комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська» від 17 червня 2016 року.

Прийнятим оскаржуваним рішенням порушено права власності власників квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирних будинках. Спірним рішенням визначено нових балансоутримувачів житлового фонду без наявності належних, передбачених законом, підстав та на порушення вимог статті 1, частин першої та другої статті 23 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», а також визначено нових виконавців послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій поза конкурсом, тобто всупереч частинам першої та другої статті 27 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та чинному рішенню Дніпропетровської міської ради від 10 червня 2009 року №20/47. Спірним рішенням визначено балансоутримувачем та виконавцем послуг юридичну особу, відомості про яку відсутні в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська постановою від 4 липня 2016 року позов задовольнив.

Визнав дії Дніпропетровської міської ради щодо прийняття рішення «Про визначення балансоутримувачів житлового фонду комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська» №20/10 від 17 червня 2016 року протиправними.

Встановив відсутність компетенції (повноважень) Дніпропетровської міської ради на прийняття рішення «Про визначення балансоутримувачів житлового фонду комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська» №20/10 від 17 червня 2016 року.

Визнав протиправним та скасував рішення Дніпропетровської міської ради «Про визначення балансоутримувачів житлового фонду комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська» №20/10 від 17 червня 2016 року.

Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 21 листопада 2016 року постанову Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 4 липня 2016 року скасував та прийняв нову, якою в задоволенні позову відмовив.

У касаційній скарзі позивачі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просили скасувати його рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги позивачі зазначали, що оскаржуване рішення від 17 червня 2016 року прийнято з порушенням Конституції України, Цивільного кодексу України, законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про житлово-комунальні послуги», «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», «Про доступ до публічної інформації», а також встановленої процедури його прийняття. Крім того, у Дніпропетровської міської ради відсутні повноваження вирішення витання щодо визначення балансоутримувачів багатоквартирних житлових будинків шляхом прийняття спірного рішення, цим рішенням порушено права власності власників квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирних будинках; визначено нових балансоутримувачів житлового фонду без наявності належних, передбачених законом, підстав, також визначено балансоутримувачем та виконавцем послуг юридичну особу, відомості про яку відсутні в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Зазначені обставини були проігноровані судом апеляційної інстанції, що потягло за собою скасування законного рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII (далі - КАС України) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судами встановлено, що 17 червня 2016 року депутатами Дніпропетровської міської ради прийнято рішення №1/10 про затвердження порядку денного десятої сесії міської ради VII скликання та включено розгляд питань комунальної власності до розділу 3 (блок) вказаного порядку денного, де вміщено підпункт 3.6. порядку денного, який передбачає розгляд питання «Про визначення балансоутримувачів житлового фонду комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська».

Цього ж дня, 17 червня 2016 року, Дніпропетровською міською радою було прийнято рішення №20/10 «Про визначення балансоутримувачів житлового фонду комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська», згідно з п. 1 якого вирішено визначити балансоутримувачами житлового фонду комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська та тимчасовими виконавцями послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій до проведення конкурсу на визначення виконавців зазначених послуг: в Індустріальному районі - Комунальне підприємство «Жилсервіс- 6» Дніпропетровської міської ради; в Соборному районі - Комунальне підприємство «Жилсервіс- 15» Дніпропетровської міської ради.

Пунктом 2 даного рішення вирішено передати житлові будинки з балансу комунальних житлово-експлуатаційних підприємств Індустріального, Соборного районів на баланс комунальних підприємств згідно з п. 1 цього рішення (додатки 1, 2), а пунктом 3 вирішено одночасно зі зняттям з балансу житлових будинків передати за описом відповідну технічну документацію.

Пунктами 4-7 даного рішення визначено дії, які доручено здійснити КП «Жилсервіс- 6», КП «Жилсервіс- 15» та іншим підприємствам у зв'язку з прийняттям даного рішення з посиланням на пункти 1-2 цього рішення.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається зі змісту оскаржуваного рішення і додатків до нього, що Дніпропетровською міською радою, зокрема, вирішено питання щодо розпорядження конкретно визначеними житловими (багатоквартирними) будинками в Індустріальному та в Соборному районах, в яких розташовані квартири та приміщення приватної форми власності, шляхом визначення їх балансоутримувача та передачі на баланс іншим комунальним підприємствам, а також визначено без проведення конкурсу виконавців послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій житлових будинків та пов'язані із ним організаційні питання.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, дійшов висновку що рішення від 17 червня 2016 року №20/10 «Про визначення балансоутримувачів житлового фонду комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська» прийняте за відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.

Верховний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються нормами Конституції України, Цивільного кодексу України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», Закону України «Про житлово-комунальні послуги», а також іншими положеннями законодавства.

Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Частиною другою статті 2 вказаного Закону встановлено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Одними із основних принципів місцевого самоврядування згідно статті 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є принципи законності, правової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами.

Згідно з частиною одинадцятою статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» проекти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації».

Положеннями частини третьої статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.

За змістом пункту 1 частини першої статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» органи місцевого самоврядування є розпорядниками інформації для цілей цього Закону.

Пунктом 1 частини першої статті 14 Закону України «Про доступ до публічної інформації» зобов'язано розпорядників інформації оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами.

Як вбачається з матеріалів справи проект рішення «Про визначення балансоутримувачів житлового фонду комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська» відповідачем на своїй веб-сторінці - http://files.dniprorada.gov.ua/ було опубліковано 07 червня 2016 року, за 10 днів до його прийняття, тобто з порушенням передбаченого частиною третьою статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» двадцятиденного строку до дати їх розгляду з метою прийняття.

Наведене свідчить про порушення відповідачем при прийнятті спірного рішення обов'язкової процедури його оприлюднення, та як наслідок, порушення відповідачем приписів частини одинадцятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», частини третьої статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації», частини першої статті 14 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Крім того, відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно зі статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Частиною п'ятою статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.

Згідно зі статтею 327 Цивільного кодексу України, у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 1 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

З наведеного вбачається, що розгляд і вирішення питань щодо управління, володіння, користування та розпорядження, до яких у тому числі відноситься облік на балансі комунальних підприємств та визначення балансоутримувача і передачі йому на баланс житлових будинків, які не є об'єктами права комунальної власності до відання відповідача, Дніпропетровської міської ради, законом не віднесено.

Натомість, як встановлено судом, незважаючи на те, що у пункті 1 оскаржуваного рішення зазначено, що воно приймається щодо житлового фонду комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська, з пунктів 2-5 цього рішення та додатків 1,2 до нього фактично вбачається, що його прийнято відповідачем щодо конкретно визначених житлових багатоквартирних будинків.

Правовідносини щодо права власності та його здійснення власниками на багатоквартирні будинки, квартири, приміщення в них, тощо, врегульовані нормами Цивільного кодексу та Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», частиною першою статті 2 якого встановлено, що предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі реалізації прав та виконання обов'язків власників квартир та нежитлових приміщень як співвласників багатоквартирного будинку.

Разом з тим згідно з положеннями статті 382 Цивільного кодексу України, статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», співвласниками багатоквартирного будинку є власники квартир та нежитлових приміщень у ньому, яким зокрема належить спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» відповідно до пункту 1 статті 13 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону набув чинності з 01 липня 2015 року та встановлює повноваження власників квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирних будинках з управління спільним майном багатоквартирних будинків, так і порядок реалізації таких прав на управління спільним майном.

Частиною першою статі 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» передбачено, що спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників.

Частиною першою статті 9 цього Закону визначено, що управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками.

Згідно з частинами другою та третьою статті 4 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку.

Співвласники приймають рішення щодо управління багатоквартирним будинком на зборах у порядку, передбаченому цією статтею.

До повноважень зборів співвласників належить прийняття рішень з усіх питань управління багатоквартирним будинком, у тому числі про: 1) розпорядження спільним майном багатоквартирного будинку, встановлення, зміну та скасування обмежень щодо користування ним; 2) визначення управителя та його відкликання, затвердження та зміну умов договору з управителем; 3) обрання уповноваженої особи (осіб) співвласників під час укладання, внесення змін та розірвання договору з управителем, здійснення контролю за його виконанням; 4) визначення повноважень управителя щодо управління багатоквартирним будинком; 5) проведення поточного і капітального ремонтів, реконструкції, реставрації, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку та визначення підрядників для виконання таких робіт; 6) визначення дати та місця проведення наступних зборів співвласників; 7) визначення переліку та розміру витрат на управління багатоквартирним будинком.

З наведеного вбачається, що після набрання чинності Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» власниками (співвласниками) житлових багатоквартирних будинків є власники квартир або нежитлового приміщення відповідного багатоквартирного будинку, а не територіальна громада міста, а відтак вони не є об'єктами права комунальної власності, а також, що усі повноваження щодо управління багатоквартирним будинком, розпорядження спільним майном багатоквартирного будинку, тощо, належать виключно зборам співвласників відповідного багатоквартирного будинку.

Крім того, згідно статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», балансоутримувачем будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд є власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.

Відповідно до частини першої статті 23 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», власник має право тримати на балансі та управляти належним йому майном. Частина друга цієї статті визначає, що власник має право доручати повністю або частково розпоряджатися та управляти належним йому майном відповідно до закону та договору балансоутримувачу або управителю. При цьому згідно з частиною третьою статті 23 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі спільної власності кількох співвласників рішення щодо утримання на балансі та/або управління майном приймається відповідно до закону.

Відповідно до частини першої статті 355 Цивільного кодексу України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Частинами першою та другою статті 369 Цивільного кодексу України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Докази прийняття відповідних рішень щодо управління та розпорядження спільним майном багатоквартирного будинку і визначення балансоутримувачів на зборах співвласників багатоквартирних будинків, вказаних у додатках до прийнятого відповідачем рішення, у матеріалах справи відсутні.

З огляду на наведене, Верховний Суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що у Дніпропетровської міської ради, не було правових підстав визначати комунальні підприємства «Жилсервіс-6» та КП «Жилсервіс-15» балансоутримувачами житлового фонду Індустріального та Соборного районів міста - багатоквартирних будинків, в яких здебільшого розташовані квартири та приміщення, що є приватною власністю фізичних та юридичних осіб.

Отже суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем вчинено протиправні дії щодо прийняття оскаржуваного рішення поза межами його повноважень, передбачених чинним законодавством не у спосіб, встановлений законодавством, та здійснено правоможності щодо володіння, користування та розпорядження майном, а саме житловими багатоквартирними будинками, що не належать територіальній громаді міста та не є комунальною власністю, а належить власникам квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирних будинках на праві спільної власності, що, в свою чергу, призвело до порушення прав та законних інтересів власників квартир та нежитлових приміщень у визначених будинках.

Що стосується законності визначення цим рішенням Дніпропетровської міської ради виконавцями послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій до проведення конкурсу на визначення виконавців зазначених послуг КП «Жилсервіс - 6» КП «Жилсервіс - 15» суд зазначає таке.

Приписами пункту 4 статті 13 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», що набрав чинності 1 липня 2015 року (п. 1 цієї ж статті 13), встановлено, що до визначення співвласниками багатоквартирного будинку, в якому не створено об'єднання співвласників, форми управління багатоквартирним будинком, але не більше одного року із дня набрання чинності цим Законом, послуги з утримання такого будинку надає суб'єкт господарювання, визначений виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у багатоквартирному будинку до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до пункту 5 статті 13 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», у разі якщо протягом одного року з дати набрання чинності цим Законом співвласники багатоквартирного будинку, в якому не створено об'єднання співвласників, не прийняли рішення про форму управління багатоквартирним будинком, управління таким будинком здійснюється управителем, який призначається на конкурсних засадах виконавчим органом місцевої ради, на території якої розташований багатоквартирний будинок.

Отже, з урахуванням норм Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» виконавцями послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій до визначення їх співвласниками форми управління багатоквартирним будинком є особи, визначені виконавцями до 01 липня 2015 року.

Тобто органам місцевого самоврядування у перехідний період з 1 липня 2015 року до 1 липня 2016 року законодавством не надано право приймати рішення про зміну раніше призначених виконавців послуг, натомість їм надано виключно повноваження призначення на конкурсних засадах управителя багатоквартирного будинку після 01 липня 2016 року у визначених законом випадках.

В той час як спірне рішення відповідачем прийнято 17 червня 2016 року.

Крім того, позивачі звертають увагу на відсутність відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань юридичної особи з назвою «Комунальне підприємство «Жилсервіс- 15» Дніпропетровської міської ради».

Згідно зі статтею 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Частиною четвертою статті 87 ЦК України визначено, що юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації. За змістом частини четвертої статті 91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення.

Аналізуючи встановлені судами обставини, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що прийняття відповідачем рішення від 17 червня 2016 року щодо визначення балансоутримувачем житлового фонду центрального району міста та виконавцем послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій ще не створеної юридичної особи, без відповідної право- та дієздатності, без засобів для здійснення діяльності та працівників, призводить до порушення вищевказаних норм Цивільного кодексу України.

Верховний Суд, з урахуванням вищезазначених обставин, обґрунтування вимог касаційної скарги, приходить до висновку про наявність законних підстав для скасування спірного рішення та задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Статтею 352 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З огляду на викладене, враховуючи те, що рішення суду першої інстанції постановлено на підставі повно і всебічно з'ясованих обставинах справи, підтверджених доказами які були дослідженні в ході судового розгляду, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2016 року підлягає скасуванню, а постанова Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 4 липня 2016 року - залишенню в силі.

Керуючись статтями 242, 243, 250, 341, 344, 349, 352, 355 - 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, Громадської організації "ГРОМАДЯНИ ДНІПРОПЕТРОВЩИНИ" задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2016 року - скасувати.

Постанову Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 4 липня 2016 року - залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

Т. Г. Стрелець