____________________________________________________________________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2018 р.

м. Херсон

Справа № 821/170/18

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Морської Г.М.

при секретарі: Кованій В.А.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства "Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень" в особі державного реєстратора Херсонської філії Рилєєва Олександра Олександровича, треті особи: ОСОБА_4, про визнання дій державного реєстратора протиправними та скасування запису в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 17850581 від 06.12.2016 року,

встановив:

ОСОБА _2 (далі-позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державного підприємства "Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень" в особі державного реєстратора Херсонської філії Рилєєва Олександра Олександровича (далі-відповідач), треті особи: ОСОБА_4 (далі - третя особа-1), ПАТ КБ "Приватбанк" в особі Херсонської філії (далі - третя особа-2, Банк), в якому просить визнати протиправним рішення державного реєстратора від 06.12.2016р. (індексний номер 32755609) про реєстрацію права власності ПАТ КБ "Приватбанк" на квартиру АДРЕСА_1 та скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності № 17850581 від 06.12.2016 року, внесений відповідачем, яким здійснено державну реєстрацію права приватної власності ПАТ КБ "Приватбанк" на вищевказану квартиру. Також позивач просить стягнути з Державного підприємства "Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень" судові витрати, а саме: судовий збір в розмірі 1409,60 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 13000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у 2003р. позивачем та третьою особою-1 придбана у власність квартира АДРЕСА_1., яка 16.09.2008р. стала предметом іпотеки за договором іпотеки, укладеним між позивачем та ПАТ КБ "Приватбанк" на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором. У 2016р. між позивачем та Банком виник спір щодо розміру заборгованості за кредитним договором, який вирішується в судовому порядку.

У липні 2017р. позивачу стало відомо, що на підставі договору іпотеки відповідачем прийнято рішення від 06.12.2016р. (індексний номер 32755609) про реєстрацію права власності ПАТ КБ "Приватбанк" на квартиру АДРЕСА_1, в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно внесено запис №17850581 від 06.12.2016 року про реєстрацію права приватної власності ПАТ КБ "Приватбанк" на вищевказану квартиру.

Таке рішення державного реєстратора позивач вважає протиправним, таким, що позбавило позивача права власності на квартиру, у зв'язку із чим він звернувся до суду та просить його скасувати.

Ухвалою від 26.01.18 провадження у справі відкрито. Призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Відповідач в судове засідання не прибув. Судом направлено на адресу відповідача (згідно даних ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань) копію ухвали про відкриття провадження у справі і призначення підготовчого судового засідання, якою відповідач був повідомлений про місце, дату та час судового засідання. Однак, поштове відправлення повернулось з причин, незалежних від суду.

Відповідно до частин 8, 11 ст. 126 КАС України вважається, що повістку вручено юридичній особі, якщо вона доставлена за адресою, внесеною до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, або за адресою, яка зазначена її представником, і це підтверджується підписом відповідної службової особи. Розписку про одержання повістки (повістку у разі неможливості вручити її адресату чи відмови адресата її одержати) належить негайно повернути до адміністративного суду. У разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

За таких обставин, суд вважає, що відповідач був належно повідомлений про дату, час і місце судового засідання.

Треті особи також в суд не прибули, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду невідомі. Пояснення третіх осіб щодо позову третіми особами не надано.

Аналізуючи позовну заяву та додані до неї документи, суд приходить до висновку, що у даному конкретному випадку між позивачем та третьою особою 2 ПАТ КБ "Приватбанк" існує спір про право власності на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1. Також суд враховує той факт, що між позивачем та Банком існує спір щодо стягнення заборгованості за кредитним договором та її розміру, який вирішується в судовому порядку.

У зв'язку з цим суд вважає, що даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, виходячи також з наступного.

Відповідно до п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Тобто при розгляді конкретного спору суду необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з'ясування характеру спору слід враховувати, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.

Відповідно приватні спори підлягають вирішенню в іншому судовому порядку.

Судом встановлено, що підставою виникнення у третьої особи 2 ПАТ КБ "Приватбанк" права власності на майно та прийняття державним реєстратором оскаржуваного позивачем рішення про реєстрацію прав став договір іпотеки квартири від 16.09.2008р.

Тобто спір має характер приватноправового, оскільки полягає у встановленні або спростуванні права власності на конкретний об'єкт нерухомого майна, правомірності виникнення такого права за тим чи іншим його суб'єктом.

Таким чином, для мети вирішення цього спору щодо правомірності оскаржених рішень державного реєстратора слід встановлювати обставини, правова оцінка яких судом полягатиме у ревізії підстав виникнення у позивача та третьої особи цивільних прав та обов'язків щодо нерухомого майна, які виникли поза межами даного спору та відповідних публічно-правових відносин, що не відноситься до компетенції адміністративного суду.

Слід зазначити, що за ст.1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені тією ж ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, віднесено: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; у тому числі способом захисту цивільного права є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

Загальні положення про право власності установлені Главою 23 Цивільного кодексу України.

Так, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із ст.393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Статтею 19 Цивільного процесуального кодексу України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Відповідно до частини другої статті 3 Конституції України головним обов'язком держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини, за свою діяльність держава відповідає перед людиною. Забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року N 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.

В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

За приписом частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен при вирішенні питання щодо його прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У розвиток вказаного положення Європейський суд з прав людини в Рішенні від 25 лютого 1993 року у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держави-учасниці організувати їхню судову систему в такий спосіб, щоб їхні суди і трибунали виконували кожну зі своїх функцій (пункт 44), притаманну відповідній судовій установі.

Законом України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина друга статті 1), в системі судів загальної юрисдикції (частина перша статті 3) діють спеціалізовані суди (частини друга, третя статті 17, стаття 18), до яких належать господарські, адміністративні суди (частини друга, третя статті 21, частина третя статті 26, частина друга статті 31). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.

На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина перша статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень між загальними і спеціалізованими судами підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист. За таким підходом усі публічно-правові спори, у яких хоча б однією зі сторін є суб'єкт владних повноважень, належать до адміністративної юрисдикції і за компетенцією мають бути розглянуті адміністративними судами (пункти 1, 2, 7 статті 3, частина перша статті 17 КАС України).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з <�…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <�…>". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Враховуючи те, що у справі, яка розглядається, спірні правовідносини пов'язані із наслідками неналежного виконання умов цивільно-правової угоди (іпотечного договору), суд дійшов висновку, що спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися за правилами ЦПК.

Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Аналогічна правова позиція стосовно юрисдикції зазначених спорів викладена в постанові Верховного Суду України від 14 червня 2016 року в справі №21-41а16.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. .

Дослідивши матеріали справи , суд вважає, що провадження у даній справі підлягає закриттю.

Керуючись ст. 238, 243, 248 КАС України,

ухвалив:

Провадження у справі закрити.

Повернути позивачу сплачений судовий збір в розмірі 1409 (одна тисяча чотириста дев'ять) грн.60 коп., згідно квитанції від 25.01.2018р. №21379164-1.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Одеського апеляційного адміністративного суду в 15-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомукаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження апеляційна скарга подається протягом 15 днів з дня складання повного судового рішення

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.

Повний текст ухвали складено та підписано 28 лютого 2018р.

Суддя Морська Г.М.

кат. 6.3