ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

^{_____________________________________________________________________________________________}

^{П О С Т А Н О В А}

^{ІМЕНЕМ УКРАЇНИ}

27 лютого 2018 року

м. Одеса

Справа № 916/661/17

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого Діброви Г.І.

суддів Богатиря К.В., Разюк Г.П.

секретар судового засідання - Лук'ященко В.Ю.

за участю представників учасників справи:

від прокуратури - Шивцова С.А. - за посвідченням від 13.09.17 № 047927;

від Одеської обласної державної адміністрації - Негара Р.В. - за довіреністю 09.01.2018 року № 01/01-50/76;

від Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Одеській області - не з'явився;

від Фізичної особи-підприємця Лавренюк Валентини Олексіївни, м. Одеса - Мандрик Г.М. - за довіреністю від 13.04.2017 року та ордером від 01.02.2018 року серія ОД № 224625;

від Державного закладу "Спеціалізованого (спеціального) клінічного санаторію В.П. Чкалова" Міністерства охорони здоров'я України, м. Одеса - Чумак А.В. - за ордером від 27.02.2018 року серія ОД № 046497;

від Міністерства охорони здоров'я України, м. Київ - не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області

на рішення Господарського суду Одеської області від 12.12.2017 року, головуючий суддя Д'яченко Т.Г., судді Волков Р.В., Никифорчук М.І., м. Одеса, повний текст складено 18.12.2017 року

у справі № 916/661/17

за позовом Заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації

до Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Одеській області, Фізичної особи-підприємця Лавренюк Валентини Олексіївни, м. Одеса

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, Державного закладу "Спеціалізованого (спеціального) клінічного санаторію В.П. Чкалова" Міністерства охорони здоров'я України, м. Одеса і Міністерства охорони здоров'я України, м. Київ

про визнання недійсним договору оренди землі, укладеного шляхом підписання удаваного правочину - договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності та зобов'язання повернути земельні ділянки, шляхом складання акту прийому-передачі

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції та історія справи

В березні 2017 року Заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації та Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Одеській області та до Фізичної особи-підприємця Лавренюк Валентини Олексіївни, м. Одеса, в якій просив суд визнати недійсним договір оренди землі, укладений 23.11.2007 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та Фізичною особою-підприємцем Лавренюк Валентиною Олексіївною, площею 133,5 кв.м, 214,5 кв.м, 50 кв.м, що розташована за адресою: м. Одеса, Франзуцький бульвар, 85, шляхом підписання удаваного правочину - договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, а саме: бетонного покриття пішохідних доріжок (парники), площею 133,5 кв.м, ґрунтової ділянки (насипний грунт під стелажем між доріжками) площею 214,5 кв.м, щебеневого майданчику площею 50 кв.м, розміщених за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85, що перебувають на балансі Клінічного санаторію ім. В.П. Чкалова, укладеного 23.11.2007 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та Фізичною особою-підприємцем Лавренюк Валентиною Олексіївною, зобов'язати Фізичну особу-підприємця Лавренюк Валентину Олексіївну повернути Одеській обласній державній адміністрації земельні ділянки площею 133,5 кв.м, 214,5 кв.м, 50 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85, вартістю 1 687 738 грн. 90 коп. шляхом складання акту прийому-передачі, витрати по сплаті судового збору покласти на відповідачів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладений між Фізичною особою-підприємцем Лавренюк Валентиною Олексіївною та Державним закладом "Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій В.П. Чкалова" Міністерства охорони здоров'я України, договір оренди нерухомого майна є удаваним правочином, оскільки приховує договір оренди земельної ділянки, який фактично укладений між відповідачами. В свою чергу договір оренди земельної ділянки, який фактично укладений між відповідачами, суперечить вимогам статей 122, 123, 124 та 134 Земельного кодексу України, що в силу вимог частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання недійсним цього договору.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.03.2017 року у справі №916/661/17 (суддя Літвінов С.В.) позовну заяву Заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації та в особі Одеської міської ради до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області та до Фізичної особи-підприємця Лавренюк Валентини Олексіївни про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов'язати повернути земельні ділянки було повернуто без розгляду.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.05.2017 року у справі № 916/661/17 (головуючий Ярош А.І., судді Лисенко В.А., Гладишева Т.Я.) апеляційну скаргу Заступника прокурора Одеської області задоволено, ухвалу Господарського суду одеської області від 23.03.2017 року у справі № 916/661/17 скасовано, матеріали позовного провадження № 916/661/17 за позовом Заступника прокурора Одеської області направлено до Господарського суду Одеської області для подальшого розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 25.05.2017 року у справі №916/661/17 (суддя Д'яченко Т.Г.) позовну заяву Заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації та в особі Одеської міської ради було повернуто без розгляду.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 04.07.2017 року у справі № 916/661/17 (головуючий Савицький Я.Ф., судді Гладишева Т.Я., Головей В.М.) апеляційну скаргу Заступника прокурора Одеської області задоволено, ухвалу Господарського суду одеської області від 23.03.2017 року у справі № 916/661/17 скасовано, позовну заяву Заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації та в особі Одеської міської ради з доданими до неї матеріалами направлено до Господарського суду Одеської області для розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.07.2017 року (суддя Д'яченко Т.Г.) було порушено провадження у справі № 916/661/17 та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Державний заклад "Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій ім. В.П. Чкалова" Міністерства Охорони Здоров'я України.

01.08.2017 року від представника Фізичної особи-підприємця Лавренюк Валентини Олексіївни до суду першої інстанції надійшло клопотання, в якому заявник просив суд частину позовних вимог заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради до Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Одеській області, Фізичної особи-підприємця Лавренюк Валентини Олексіївни, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Державного закладу "Спеціалізованого (спеціального) клінічного санаторію В.П. Чкалова" Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства охорони здоров'я України про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного шляхом підписання удаваного правочину - договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності у справі № 916/661/17 залишити без розгляду.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.08.2017 року у справі №916/661/17 (суддя Д'яченко Т.Г.) було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, Міністерство охорони здоров'я України.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.09.2017 року у справі №916/661/17 позовну заяву Заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради до відповідачів: Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Одеській області, Фізичної особи-підприємця Лавренюк Валентини Олексіївни, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Державного закладу "Спеціалізованого (спеціального) клінічного санаторію В.П. Чкалова" Міністерства охорони здоров'я України, Міністерство охорони здоров'я України про визнання недійсним договору оренди землі, укладеного шляхом підписання удаваного правочину - договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності та зобов'язання повернути земельні ділянки, шляхом складання акту прийому-передачі було залишено без розгляду в частині заявлених позовних вимог в інтересах Одеської міської ради з продовженням розгляду справи за позовними вимогами Заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації.

27.09.2017 року до Господарського суду Одеської області представником прокуратури було надано клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи, яке судом першої інстанції було відхилено.

30.10.2017 року від Фізичної особи-підприємця Лавренюк Валентини Олексіївни до суду першої інстанції надійшла зустрічна позовна заява, в якій Фізична особа-підприємець Лавренюк Валентина Олексіївна просила суд визнати недійсним договір оренди землі від 31.11.2007 року, укладений між Регіональним відділенням Фонду Державного майна України по Одеській області та Фізичною особою-підприємців Лавренюк Валентиною Олексіївною.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 31.10.2017 року у справі №916/661/17 вищезазначену зустрічну позовну заяву Лавренюк Валентини Олексіївни було повернуто без розгляду.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, Фізична особа-підприємець Лавренюк Валентина Олексіївна 04.11.2017 року та 08.11.2017 року направляла до Господарського суду Одеської області апеляційні скарги на ухвали Господарського суду Одеської області від 25.05.2017 року, від 13.09.2017 року та від 31.10.2017 року відповідно.

Ухвалами Одеського апеляційного господарського суду від 20.11.2017 року у справі № 916/661/17 (головуючий суддя Савицький Я.Ф., судді Гладишева Т.Я., Головей В.М.) вищезазначені апеляційні скарги було повернуто без розгляду.

Проте в матеріалах справи містяться заяви від Фізичної особи-підприємця Лавренюк Валентини Олексіївни та її представників за довіреністю Мандрик Ганни Миколаївни та Криницького Дмитра Олеговича від 14.11.2017 року, в яких зазначено що ані Фізична особа-підприємець Лавренюк Валентина Олексіївна, ані її представники вищезазначену зустрічну позовну заяву про визнання недійсним договору оренди землі та апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції по справі № 916/661/17 не подавали.

22.11.2017 року від Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Одеській області до суду першої інстанції надійшла зустрічна позовна заява, в якій Регіональне відділення Фонду Державного майна України по Одеській області просило суд визнати договір оренди землі від 31.11.2007 року недійсним.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.11.2017 року у справі №916/661/17 вищезазначену зустрічну позовну заяву Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Одеській області було повернуто без розгляду.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.12.2017 року у справі №916/661/17 (головуючий суддя Д'яченко Т.Г., судді Волков Р.В., Никифорчук М.І.) у задоволенні позовних вимог Заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації до Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Одеській області, Фізичної особи-підприємця Лавренюк Валентини Олексіївни про визнання недійсним договору оренди землі, укладеного 23.11.2007 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та Фізичною особою-підприємцем Лавренюк Валентиною Олексіївною, площею 133,5 кв.м, 214,5 кв.м, 50 кв.м, що розташована за адресою: м. Одеса, Франзуцький бульвар, 85, шляхом підписання удаваного правочину - договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, а саме: бетонного покриття пішохідних доріжок (парники), площею 133,5 кв.м, ґрунтової ділянки (насипний грунт під стелажем між доріжками) площею 214,5 кв.м, щебеневого майданчику площею 50 кв.м, розміщених за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85, що перебувають на балансі Клінічного санаторію ім. В.П. Чкалова, укладеного 23.11.2007 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та Фізичною особою-підприємцем Лавренюк Валентиною Олексіївною, та зобов'язання Фізичної особи-підприємця Лавренюк Валентини Олексіївни повернути Одеській обласній державній адміністрації земельні ділянки площею 133,5 кв.м, 214,5 кв.м, 50 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85, вартістю 1687738,90 грн., шляхом складання акту прийому-передачі було відмовлено в повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Заступником прокурора Одеської області належними та допустимими доказами не доведено факту укладання між сторонами удаваного договору, а також тим, що Одеська обласна державна адміністрація, в інтересах якої було подано позов, не є органом державної влади, який представляє власника земельної ділянки на якій розташовані об'єкти оренди, передані за оспорюваним правочином.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Заступник прокурора Одеської області з рішенням Господарського суду Одеської області не погодився, тому звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 12.12.2017 року у справі № 916/661/17 та прийняти нове рішення, яким позов заступника прокурора Одеської області задовольнити у повному обсязі, а також відшкодувати скаржнику за рахунок відповідачів судові витрати за подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга мотивована порушенням норм матеріального права, а саме: статті 13 Закону України «Про оренду землі», статей 181, 203, 215, 235 Цивільного кодексу України, статей 79, 93, 122, 123, 124, 134 Земельного кодексу України та процесуального права, а саме статей 4-3, 35 Господарського процесуального кодексу України (в попередній редакції) та невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Зокрема, скаржник зазначає, що приймаючи вказане рішення, суд першої інстанції на підставі норм діючого законодавства та матеріалів справи дійшов невірного висновку, що оспорюваний договір за своєю природою є договором найму (оренди) нерухомого майна, у якому наявні істотні умови, що має містити договір оренди комунального майна, наявні положення щодо орендної плати з урахуванням її індексації, порядку використання амортизаційних відрахувань, як то передбачено вимогами чинного законодавства України, оскільки предметом договору було нерухоме майно у вигляді споруд - бетонного покриття пішохідних доріжок (парники), площею 133,5 кв.м., ґрунтової ділянки (насипний ґрунт під стелажем між доріжками) площею 214,5 кв.м., щебеневого майданчику площею 50 кв.м., які знаходяться на земельній ділянці, що перебуває в користуванні ДЗ «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій ім. В.П. Чкалова» Міністерства охорони здоров'я України на підставі відповідного Державного акту серії І-ОД №001831. Окрім того, на підставі того, що було складено акт приймання-передачі об'єкту, суд дійшов висновку, що між сторонами укладено саме договір оренди комунального майна.

На думку скаржника, із зазначеним висновком суду першої інстанції не можна погодитись, оскільки всупереч частини 1 статті 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» суд не звернув увагу на те, що об'єктами оренди за цим Законом є: цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці), грошові кошти та цінні папери, нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств.

При цьому, майно, що було предметом оспорюваного правочину, на думку скаржника, не є нерухомим майном у розумінні статті 181 Цивільного кодексу України, оскільки право власності на нього не зареєстровано у встановленому законом порядку, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Крім того, скаржник зазначає, що Державним класифікатором будівель та споруд, затвердженим наказом Держстандарту України від 17.08.2000 року № 507, визначено поняття споруди - це будівельні системи, пов'язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт. Також поняття споруди надано Національним стандартом № 2 "Оцінка нерухомого майна", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 року № 1442, відповідно до якого споруди - земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій (дамби, тунелі, естакади, мости тощо).

Як зазначає заступник прокурора Одеської області, згідно з частиною 2 статті 79 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб.

З огляду на зазначене, скаржник вважає, що у даному випадку предметом оренди є нерухоме майно, у вигляді земельної ділянки з земельними поліпшеннями, створеними у результаті господарської діяльності та проведених робіт у вигляді зміни рельєфу, поліпшення ґрунтів тощо, а не споруди, оскільки ґрунтова ділянка, щебеневий майданчик та бетонне покриття пішохідних доріжок не призначені для виконання спеціальних технічних функцій, не створені з використанням несучих конструкцій та будівельних матеріалів, та таких видів споруд не міститься у Державному Класифікаторі будівель та споруд.

На думку скаржника, не можна погодитись з висновками суду щодо того, що майно, що було предметом договору, знаходиться на обліку санаторію під відповідними інвентарними номерами, оскільки це не відповідає обставинам справи у зв'язку з тим, що інвентарні картки жодним чином не підтверджують та не ідентифікують об'єкти оренди, бо у інвентарних картках значаться мощення № 55 та парники, при цьому, об'єктом оренди є ґрунтова ділянка, бетонне покриття пішохідних доріжок (парники) та щебеневий майданчик, загальною площею 50 кв.м., без визначення інвентарних номерів вказаного майна. Тобто, надані інвентарні картки свідчать лише про те, що на балансі санаторію знаходиться мощення № 55 та парники, та жодними чином не дає можливості ідентифікувати майно, передане в оренду на підставі оспорюваного правочину з тим, яке значиться в наданих інвентарних картках.

Також, на думку скаржника, не можна погодитись із висновками суду щодо того, що Одеська обласна державна адміністрація не є органом державної влади, який представляє власника такої земельної ділянки - державу. Відповідно до пункту "а" частини 4 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної і комунальної власності» земельні ділянки, що є предметом оспорюваного правочину є землями державної власності, оскільки на вказаних земельних ділянках розташовані об'єкти нерухомого майна державної власності. Тобто, вищевказані висновки суду суперечать положенням Земельного кодексу України, бо частиною 5 статті 122 Земельного Кодексу України передбачено, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб. Таким чином, державним органом, до компетенції якого віднесено функції щодо розпорядження землею державної власності, в даному випадку, на думку скаржника, є саме Одеська обласна державна адміністрація.

Крім того, скаржник вважає, що клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи, заявлене прокурором, було відхилено у зв'язку з його недоцільністю, всупереч вимог статей 4-3, 4-4 Господарського процесуального кодексу України (в попередній редакції), чим було порушено принцип змагальності процесу та допущено неповне з'ясування обставин справи.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

30.01.2018 року через канцелярію суду від Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Одеській області до Одеського апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив суд відмовити Заступнику прокурора Одеської області в задоволенні апеляційної скарги повністю, а рішення Господарського суду Одеської області залишити без змін. Судовою колегією відзив долучено до матеріалів справи.

У відзиві відповідач зазначає, що відповідно до статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, в яких випадках орган управління відмовляє в укладанні Договору. Так, підставою для відмови є невідповідність об'єкта оренди вимогам закону, чого в даному випадку встановлено не було. Оскільки орган управління надаючи згоду на укладання договору, фактично підтвердив, що об'єкт відповідає вимогам закону, та може бути предметом договору. Крім того, балансоутримувач надав довідку про перебування майна на балансі. У відповідності до вищевказаного закону, для укладання договору передбачено виключно надання довідки балансоутримувача та погодження органу управління, жодних інших документів для ідентифікації об'єкта не вимагається.

Крім того, відповідач зазначає, що згідно з Положенням про регіональне відділення Фонду державного майна України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 року № 412, яке діяло на момент укладання договору оренди, та Положенням про регіональне відділення Фонду державного майна України, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 15.05.2012 року № 678 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.06.2012 року за № 935/21247, до повноважень регіонального відділення не входить обов'язок щодо визначення статусу об'єкту при передачі його в оренду. Це питання відноситься до компетенції органа управління, балансоутримувача, та, у подальшому - незалежного оцінювача. І тільки після підтвердження, що майно є нерухомим (у даному випадку - бетонне покриття пішохідних доріжок (парники), ґрунтова ділянка (насипний грунт під стелажами між доріжками), щебеневий майданчик), яке відповідно до статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" може передаватись в оренду, а регіональне відділення здійснює процедуру передачі в оренду.

Таким чином, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській області у відповідності до вимог діючого законодавства, згідно до компетенції, уклало саме договір оренди державного нерухомого майна, а не договір оренди земельних ділянок.

Відносно проведення незалежної оцінки майна, то відповідач зазначив, що об'єкт оренди тісно пов'язаний із земельною ділянкою, на якій він зведений, і ніяк не може бути переміщений без знецінення та зміни його призначення, так як, якщо здійснити відділення проведених поліпшень від земельної ділянки, на якій вони розташовані, то вказані поліпшення будуть пошкоджені, порушується цілісність об'єкту оренди, він знецінюється, й взагалі може не мати своєї вартості, а отже, об'єкт оренди повністю відповідає встановленим статтею 181 Цивільного кодексу України об'єктивним критеріям кваліфікації майна як нерухомого.

Об'єкт оцінки був ідентифікований як нерухоме майно у вигляді споруди: права користування земельною ділянкою з поліпшеннями, які з нею нерозривно пов'язані, у вигляді доріжок та покриття майданчиків (Національний стандарт оцінки № 1, пункт З, абзац 9). У відповідності до Національного стандарту № 2, до земельних поліпшень належать результати будь-яких заходів, що призводять до зміни якісних характеристик земельної ділянки та її вартості (пункт 2, абзац З). До споруд відносяться - земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для спеціальних технічних функцій (пункт 2, абзац 11 Національного стандарту № 2).

30.01.2018 року через канцелярію суду від Фізичної особи-підприємця Лавренюк Валентини Олексіївни до Одеського апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просила суд залишити без змін рішення Господарського суду Одеської області від 12.12.2017 року у справі № 916/661/17, а апеляційну скаргу без задоволення. Судовою колегією відзив долучено до матеріалів справи.

Фізична особа-підприємець Лавренюк Валентина Олексіївна у відзиві зазначає, що не погоджується з доводами скарги про те, що майно, яке було предметом оспорюваного правочину не є нерухомим майном у розумінні статті 181 Цивільного кодексу України, оскільки право власності на нього не зареєстровано у встановленому законом порядку, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, оскільки згідно частини 1 статті 181 Цивільного кодексу України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації. Згідно з частиною 2 статті 181 Цивільного кодексу України, рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі. В даному випадку пішохідні доріжки та ґрунтову ділянку фізично неможливо переміщувати у просторі без їх знецінення.

Також відповідач зазначає, що доводи прокурора стосовно того, що в матеріалах справи немає жодного підтвердження того, що бетонне покриття пішохідних доріжок та щебеневий майданчик є будівельними системами, які створені з будівельних матеріалів в результаті виконання будівельно-монтажних робіт та призначені для здійснення спеціальної технічної функції, не відповідають дійсності, що підтверджується тим, що 02.11.2017 року представником Регіонального відділення Фонду державного майна по Одеській області було подано клопотання про виклик в судове засідання для надання пояснень з питання оцінки об'єктів оренди державного нерухомого майна оцінювача ОСОБА_9 Дане клопотання було задоволено та ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснила, що бетоноване покриття пішохідних доріжок (парники), ґрунтове покриття (насип ґрунту під стелажами між доріжками) та щебеневий майданчик є об'єктами нерухомого майна у вигляді споруд. Спеціальна функція частини об'єкту полягає в дренажу, оскільки це парники і вони потребують відводу води з поверхні.

Крім того, відповідач зазначає, що твердження прокурора стосовно того, що для визначення ринкової вартості об'єкту оренди, у якості аналогу взято покриття цементно-бетонне, основина із чорного щебеню та чорнозем, при цьому, для порівняння з мережі Інтернет взято об'яви стосовно продажу чорнозему, прокурора є вірним, проте він його тлумачить на свою користь, видаючи взяту оцінювачем для порівняння вартість чорнозему як підтвердження оренди саме землі. Це спростовується наступним. Оцінювач ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснила, що об'яви стосовно продажу чорнозему були взяті через те. що об'єкти оцінки відносяться до спеціалізованого майна та ринкова вартість відповідно до пункту 6 Національного стандарту № 2 визначається по дефініції залишкової вартості заміщення. Залишкова вартість заміщення (відтворення) - це вартість заміщення (відтворення) об'єкта оцінки за вирахуванням всіх видів зносу (для нерухомого майна - з урахуванням ринкової вартості земельної ділянки при його поточному використані чи прав, пов'язаних з земельною ділянкою). При цьому, земельна ділянка розглядається як умовно вільна. Отже, саме через такий спосіб визначення вартості об'єкту оцінювачем було взято, в тому числі, вартість продажу чорнозему.

Що стосується посилань скаржаника на порушення принципу змагальності сторін у зв'язку із відмовою в задоволенні клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи, то відповідач зазначає, що призначення експертизи призвело б до затягування судового розгляду справи, а при наявності альтернативного варіанту, та при цьому, що це займе в рази менше часу, було доцільно викликати до суду оцінювача, тим паче, що всі кандидати на отримання кваліфікаційного свідоцтва оцінювача проходять професійну підготовку та стажування, та ОСОБА_9 є такою особою, яка володіє спеціальними знаннями та в змозі дати пояснення та відповісти на всі питання з приводу даного нерухомого майна. Крім того, незалежно від того, хто б не проводив експертне дослідження, чи то оцінювач, чи експерт, вони користуються одними і тими же науковими та практичними посібниками, отже результати були б ідентичні. В судовому засіданні ОСОБА_9 дала вичерпні відповіді на всі питання учасників процесу з посиланням на нормативно-правові акти, у зв'язку з чим, на думку відповідача, не було жодного сенсу призначати будівельно-технічну експертизу.

30.01.2018 року електронною поштою та 02.02.2018 року через канцелярію суду від Міністерства охорони здоров'я України, м. Київ до Одеського апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Міністерства охорони здоров'я України просило суд залишити апеляційну скаргу Заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 12.12.2017 року без змін. Судовою колегією відзив долучено до матеріалів справи.

Міністерство охорони здоров'я України зазначає, що, подаючи апеляційну скаргу заступник прокурора Одеської області вказує на те, що судом першої інстанції зроблено невірний висновок що Одеська обласна державна адміністрація не є органом державної влади, який представляє власника земельної ділянки - держави, тобто визначення особи, в інтересах якої подано позов. При цьому, висновки суду, на думку апелянта, суперечать частині 5 статті 122 Земельного кодексу України, якою визначено повноваження, зокрема, обласних державних адміністрацій у земельних правовідносинах.Вказані твердження, як зазначає Міністерство охорони здоров'я України, спростовуються нормами цієї ж статті, а саме: частиною восьмою статті 122 Земельного кодексу України, якою визначено, що Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

При цьому, як встановлено судом першої інстанції, Державний заклад «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій ім. В.П. Чкалова» Міністерства охорони здоров'я України має державний акт на землю для експлуатації та обслуговування будівель і споруд санаторію. У відповідності до вимог Закону України «Про курорти» санаторно-курортні заклади - заклади охорони здоров'я, що розташовані на територіях курортів і забезпечують подання громадянам послуг лікувального, профілактичного та реабілітаційного характеру з використанням природних лікувальних ресурсів. Тому, питання розпорядження земельними ділянками, на яких розташовані державні санаторно-курортні заклади, не відноситься до компетенції місцевих державних адміністрацій.

За змістом Статуту Санаторію, Санаторій підпорядковується Міністерству охорони здоров'я України. Майно Санаторію є державною власністю та належить йому на праві оперативного управляння. Перевірка наявності, порядку використання майна, фінансової діяльності Санаторію здійснюється відповідними державними органами України в установленому порядку та Міністерством охорони здоров'я. При цьому, згідно із положеннями підпункту 15 пункту 4 Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року № 267, Міністерство охорони здоров'я України, відповідно до покладених на нього завдань, виконує в межах повноважень, передбачених законом, інші функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Міністерство охорони здоров'я України. Відповідно до статей 4, 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» суб'єктами управління об'єктами державної власності є, зокрема, міністерства та інші органи виконавчої влади, тобто, уповноважені органи управління. Тому, саме Міністерство охорони здоров'я України є уповноваженим органом управління майном Санаторію, який здійснює контроль за його використанням та представляє державу як власника майна Санаторію і є особою, в інтересах якої прокурор міг заявляти позов до суду.

Що стосується посилань скаржника на помилковість висновку суду першої інстанції про наявність майна під відповідними інвентарними номерами, що є предметом договору, на обліку у Санаторію та реєстрації у Державному реєстрі прав на нерухоме майно, правомірність віднесення такого майна до категорії споруд, то Міністерство охорони здоров'я України зазначає, що підтвердженням наявності майна у Санаторію є його відображення у балансових відомостях, інвентарних картках, відомостях щодо сплати відповідних податків та зборів, а також і сам оспорюваний договір. Наявність розбіжностей між назвами майна у предметі договору та у інвентарних картках є внутрішнім питанням органу управління та Санаторію в частині відображення найменування інвентаризованого майна. Факт надання погодження Міністерством охорони здоров'я України на передачу в оренду майна є визнанням тотожності такого майна органом, уповноваженим управляти майном та Фондом державного майна України як спеціального органу, що реалізує державну політику у сфері оренди, використання державного майна, управління об'єктами державної власності. Крім того, станом на сьогодні неузгодженості між інвентарними картками та предметом договору усунено.

23.02.2018 року через канцелярію суду від Державного закладу «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій ім. В.П. Чкалова» Міністерства охорони здоров'я України, м. Одеса до Одеського апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу Заступника прокурора Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 12.12.2017 року у справі № 916/661/17, в якому Державний заклад «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій ім. В.П. Чкалова» Міністерства охорони здоров'я України, м. Одеса просив суд залишити апеляційну скаргу Заступника прокурора Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 12.12.2017 року у справі № 916/661/17 в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 12.12.2017 року у справі № 916/661/17 без змін. Судовою колегією відзив долучено до матеріалів справи.

При цьому, Державний заклад «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій ім. В.П. Чкалова» Міністерства охорони здоров'я України, м. Одеса зазначає, що оспорюваний договір був укладений відповідно до вимог статті 118 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", статті 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна". На той час (2007 рік) існував певний Порядок проведення конкурсу на право оренди державного майна", який був обов'язковим для виконання з боку Регіонального відділення ФДМУ по Одеській області.

Об'єкт оренди (колишній недобудований парниковий комплекс) знаходиться на земельній ділянці, яка перебуває в користуванні Державного закладу "Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій ім. В.П.Чкалова" Міністерства охорони здоров'я України на підставі діючого відповідного Державного акту.

З метою підготовки передачі в оренду площадки площею 348 кв.м. (парники), щебеневої площадки 50 кв.м. Фізична особа-підприємець Лавренюк В.О. звернулась до Державного закладу „Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій ім. В.П. Чкалова" Міністерства охорони здоров'я України, у зв'язку з чим останній були надані необхідні документи, а саме: довідка Державного закладу "Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій ім. В. П. Чкалова" (балансоутримувача) від 09.07.2007 року № 237/01, від 11.06.2007 року № 212/01, від 15.01.2013 року № 11/01 про те, що об'єкт оренди, а саме: бетонне покриття пішохідних доріжок (парники) площею 133,5 кв.м., ґрунтова ділянка (парники), загальною площею 214,5 кв.м.. щебеневий майданчик, загальною площею 50 кв.м. знаходиться на балансі клінічного санаторію ім. В.П.Чкалова" за інвентарним номером 10100503; лист-згода Міністерства охорони здоров'я України від 21.08.2007 року № 9.03-15/603 на передачу в оренду державного нерухомого майна - парників загальною площею - 348 кв.м., майданчика площею 50 кв.м. з метою розміщення пішохідних доріжок, продаж квітів та розміщення кафе.

Також Державний заклад «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій ім. В.П. Чкалова» Міністерства охорони здоров'я України, м. Одеса зазначив, що з метою впорядкування існуючих орендних відносин, Договором від 28.02.2017 року про внесення змін до спірного договору оренди були внесені зміни, а саме: пункт 1.1. договору було викладено в наступній редакції: "1.1. Орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме бетонне покриття пішохідних доріжок, площе. 133,5 кв.м. та ґрунтова ділянка (насипаний грунт під стелажами між доріжок), площею 214,5 кв.м. які є складовою частиною парників ( інв.10311417), мощення № 41 інв. № 10331139, площею 50,0 кв.м. (щебеневий майданчик), що знаходиться біля оранжереї (далі майно), за адресою: м.Одеса, Французький бульвар, 85, що перебуває на балансі "ДЗ" Спеціалізований клінічний санаторій імені В.П. Чкалова" МОЗ України".

Попри інше, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, зазначає, що спірний договір було укладено у відповідності до норм статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", та у відповідності до Типового договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна , що належить до державної власності, усі істотні умови, які передбачені статтею 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" були внесені до умов договору оренди, з огляду на що Державний заклад «Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій ім. В.П. Чкалова» Міністерства охорони здоров'я України, м. Одеса вважає, що під час укладання оспорюваного договору між сторонами виникли самі ті права та обов'язки, які передбачені для договору оренди державного майна і ніяких ознак удаваності не існує.

26.02.2018 року через канцелярію суду від Регіонального відділення фонду державного майна України по Одеській області до Одеського апеляційного господарського суду надійшли додаткові пояснення у справі № 916/661/17, в яких Регіональне відділення фонду державного майна України по Одеській області зазначає, що до нерухомих речей у відповідності статті 181 Цивільного кодексу України належать, зокрема, об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Згідно із статтею 188 Цивільного кодексу України складовою речей є все те, що не може бути відокремлене від речі без її пошкодження або істотного знецінення. Отже, майно, яке передане в оренду. знаходиться на балансі підприємства, переміщення якого є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення або руйнування об'єкта. Вищевказані факти не спростовані жодними доказами, які б могли підтвердити позицію прокурора.

Також відповідач зазначає, що укладанню оспорюваного договору оренди передувала оцінка об'єкту оренди, яка була здійснена у 2007 році у відповідності до вимог Методики оцінки майна, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 року №1891. Об'єкт оцінки був ідентифікований як нерухоме майно у вигляді споруди: права користування земельною ділянкою з поліпшеннями, які з нею нерозривно пов'язані, у вигляді доріжок та покриття майданчиків. У відповідності до Національного стандарту № 2, до земельних поліпшень належать "результати будь-яких заходів, що призводять до зміни якісних характеристик земельної ділянки та її вартості, (пункт 2, абзац З). До споруд відносяться - земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для спеціальних технічних функцій (пункт 2, абзац 11 Національного стандарту № 2).

В установлений ухвалами строк інших заяв та клопотань від учасників справи не надійшло.

В судовому засіданні, яке відкладалось, прокурор та представники відповідачів та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, підтримали свої доводи та заперечення щодо апеляційної скарги з мотивів, що викладені письмово. Представник Одеської обласної державної адміністрації усно підтримав доводи апеляційної скарги заступника прокурора Одеської області та просив суд скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 12.12.2017 року у справі № 916/661/17 і прийняти нове рішення, яким позов заступника прокурора Одеської області задовольнити у повному обсязі.

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду вважає за необхідне переглянути справу у межах доводів апеляційної скарги, оскільки для з'ясування фактичних обставин справи достатньо доказів, що знаходяться в справі № 916/661/17 та наданих представниками сторін та третіх осіб пояснень.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення представників учасників справи, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги відповідача, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 12.12.2017 року у справі № 916/661/17 є правомірним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Господарським судом Одеської області, Одеським апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини

Судом першої інстанції встановлено, що в матеріалах справи міститься Державний Акт серія І-ОД №001831 від 30.08.2002 року на право постійного користування землею, виданий Клінічному санаторію ім. В.П. Чкалова (м. Одеса, Французький бульвар, 85) Одеською міською Радою народних депутатів Одеської області на право постійного землекористування 17,9040 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування, за яким надано землю у постійне користування для експлуатації та обслуговування будівель і споруд санаторію відповідно до Рішення Одеської міської Ради народних депутатів від 29.04.2002 року № 97-ХХІV. Даний Державний Акт серія І-ОД №001831 на право постійного користування землею зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 227.

Розпорядженням Одеської обласної державної адміністрації від 16.05.2003 року №401/А-2003 Про надання в оренду земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Ольвія", зокрема, припинено право постійного користування клінічним санаторієм імені В.П. Чкалова земельною ділянкою площею 1,2851 за адресою м.Одеса, Французький бульвар, 85, та зараховано її до земель запасу. Затверджено проект відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Ольвія" та надано із земель запасу Товариству з обмеженою відповідальністю "Ольвія" в довгострокову оренду строком на 50 років земельну ділянку площею 1,2851 га, в тому числі під капітальну одноповерхову забудову - 0,0118 га, під проїздами, проходами та площадками - 0,1931 га, під зеленими насадженнями - 0,6964 га, за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85 для експлуатації та обслуговування будівель та споруд спортивного комплексу.

Рішенням Одеської міської ради від 04.02.2004 року № 2359-ХХІV припинено право постійного користування клінічним санаторієм імені В.П. Чкалова земельною ділянкою площею 1,2851 за адресою м. Одеса, Французький бульвар, 85, за його добровільною відмовою, затверджено проект відведення земельної ділянки надано Товариству з обмеженою відповідальністю "Ольвія" на земельну ділянку площею 1,2851 га, в тому числі під капітальну одноповерхову забудову - 0,0118 га, під проїздами, проходами та площадками - 0,1931 га, під зеленими насадженнями - 0,6964 га, за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85, для експлуатації та обслуговування будівель та споруд спортивного комплексу та, зокрема, затверджено договір оренди земельної ділянки між Одеською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ольвія".

В матеріалах справи також наявна довідка Державного закладу "Спеціалізованого (спеціального) клінічного санаторію В.П. Чкалова" Міністерства охорони здоров'я України, м. Одеса від 11.06.2007 року, в якій Державний заклад "Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій В.П. Чкалова" Міністерства охорони здоров'я України, м. Одеса повідомляє Регіональне відділення Фонду Державного майна України по Одеській області, що майно, що передається в оренду громадянці Лавренюк В.О., а саме парники: бетонне покриття пішохідних доріжок, загальною площею 133,5 кв.м., ґрунтова ділянка, загальною площею 214,5 кв.м., щебеневий майданчик, загальною площею 50 кв.м. за адресою: м.Одеса, Французький бульвар, 85, знаходиться на балансі санаторію.

21.08.2007 року Міністерство охорони здоров'я України листом № 9.03-15/603 повідомило Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській області та головного лікаря клінічного санаторію ім. В.П. Чкалова про те, що Міністерство охорони здоров'я України розглянуло надані матеріали, необхідні для отримання дозволу на здачу в оренду майна і дає згоду на здачу в оренду нежилих приміщень санаторію ім.. В.П. Чкалова терміном на три роки, в тому числі СПДФО Лавренюк В.О.: державне нерухоме майно: бетонне покриття пішохідних доріжок (парники) загальною площею 133,5кв.м., ґрунтова ділянка (парники) загальною площею 214,5 кв.м., щебеневий майданчик, загальною площею 50 кв.м. з метою використання: розміщення пішохідних доріжок, продаж квітів та розміщення кафе, яке не здійснює продаж товарів підакцизної групи за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85.

З протоколу № 487 Засідання конкурсної комісії з проведення конкурсу на право укладання договору оренди державного майна вбачається, що 09.10.2007 року було проведено засідання конкурсної комісії, на якій був присутній представник Міністерства охорони здоров'я України Євіч В.П., на якому було прийнято рішення про те, що конкурс не відбувся, у зв'язку з надходженням однієї заяви, у зв'язку з чим було вирішено з Фізичною особою-підприємцем Лавренюк В.О. укласти договір оренди державного нерухомого майна.

23.11.2007 року між Регіональним відділенням Фонду Державного майна України по Одеській області (Орендодавець), Фізичною особою-підприємцем Лавренюк Валентиною Олексіївною (Орендар) та Клінічним санаторієм ім. В.П. Чкалова ( Балансоутримувач) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до Державної власності, за умовами пункту 1.1. якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно: бетонне покриття пішохідних доріжок (парники), площею 133,5 кв.м; ґрунтова ділянка (насипний грунт під стелажем між доріжками), площею 214,5 кв.м, щебеневий майданчик, площею 50 кв.м (далі - майно), розміщені за адресою: м.Одеса, Французький бульвар, 85, що перебувають на балансі Клінічного санаторію ім. В.П. Чкалова (далі - Балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку, що була проведена ОФ „Ін юг-Експертиза" у формі ТОВ на 31 травня 2007 року і становить 139000 грн.

Відповідно до пункту 1.2. Договору, майно передається в оренду з метою розміщення пішохідних доріжок (інше використання нерухомого майна), площею 133,5 кв.м, продаж квітів (розміщення торговельних об'єктів з продажу непродовольчих товарів), площею 214,5 кв.м, розміщення кафе (розміщення кафе, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи), площею 50 кв.м.

Стан майна на момент укладання договору визначається згідно звіту про незалежну оцінку та дозволяє використовувати відповідно до мети Орендаря (пункт 1.3. Договору).

Відповідно до пункту 2.1. договору, Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна.

Згідно із пунктом 2.2. договору, передача майна в оренду не тягне за собою виникнення в Орендаря права власності на це майно. Власником майна залишається держава, а Орендар користується ним протягом строку оренди.

Орендована нерухоме майно залишається на балансі Балосоутримувача із зазначенням того, що цей об'єкт є орендованим (пункт 2.5. Договору).

Умовами пункту 3.1. договору визначено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786 (із змінами) та пункту 19 Порядку проведення конкурсу на право оренди державного майна, який затверджено наказом Фонду державного майна України від 16.05.2007 року №768, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.06.2007 року за №604/13871 - за пропозицією Орендаря як єдиного заявника і становить без ПДВ 2300 грн.

Орендна плата за перший місяць оренди - листопад 2007 року визначається шляхом коригування орендної плати, яка визначена у абзаці І цього пункту на індекси інфляції за серпень 2007 року, за вересень 2007 року, за жовтень та листопад 2007 року включно.

Відповідно до пункту 3.6. Договору, орендна плата перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні 50% до 50% щомісячно, не пізніше 15 числа місяця відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж. Одночасно копія платіжного доручення на перерахування орендної плати до державного бюджету 50% надсилається Орендарем Орендодавцеві.

Відповідно до пункту 6.1. договору, Орендар має право використовувати орендоване майно згідно мети використання (пункт 1.2.) та умов цього договору.

На виконання умов укладеного Договору 23.11.2007 року між Регіональним відділенням Фонду Державного майна України по Одеській області та Фізичною особою-підприємцем Лавренюк Валентиною Олексіївною було складено та підписано Акт приймання-передачі державного нерухомого майна, що перебуває на балансі Клінічного санаторію імені В.П. Чкалова, за яким Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно: бетонне покриття пішохідних доріжок (парники), площею 133,5 кв.м; ґрунтова ділянка (насипний грунт під стелажем між доріжками), площею 214,5 кв.м, щебеневий майданчик, площею 50 кв.м (далі - майно), розміщені за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85, що перебувають на балансі Клінічного санаторію ім. В.П. Чкалова (далі - Балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку, що була проведена ОФ „Ін юг-Експертиза" у формі ТОВ від 31 травня 2007 року і становить 139 000 грн. 00 коп.

Акт приймання-передачі державного нерухомого майна від 23.11.2007 року було погоджено Балансоутримувачем - Клінічним санаторієм ім. В.П. Чкалова.

Договором від 05.11.2010 року про внесення змін до договору оренди від 23.11.2007 року (обліковий номер договору № 20984091447) нерухомого майна, що належить до Державної власності було продовжено термін дії договору до 10.11.2012 року, включно.

Надалі, між сторонами було укладено договір від 20.03.2013 року до Договору оренди від 23.11.2007 року (обліковий номер договору № 20984091447) нерухомого майна, що належить до Державної власності, яким внесено зміни до пункту 3.1. договору, та визначено, що орендна плата становить без урахування ПДВ за базовий місяць розрахунку лютий 2013 року - 6568,37 грн., термін дії договору продовжено до 10.10.2015 року включно, а також погоджено, зокрема, що Акт приймання-передачі від 23.11.2007 року вважається таким, що втратив чинність.

20.03.2013 року Регіональним відділенням Фонду Державного майна України по Одеській області та Фізичною особою-підприємцем Лавренюк Валентиною Олексіївною було складено та підписано новий Акт приймання-передачі державного нерухомого майна, що перебуває на балансі Клінічного санаторію імені В.П. Чкалова, до Договору оренди від 23.11.2007 року, за яким Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно бетонне покриття пішохідних доріжок (парники), площею 133,5 кв.м; ґрунтова ділянка (насипний грунт під стелажем між доріжками), площею 214,5 кв.м, щебеневий майданчик, площею 50 кв.м (далі - майно), розміщені за адресою: м.Одеса, Французький бульвар, 85, що перебувають на балансі Клінічного санаторію ім. В.П. Чкалова (далі - Балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку, що була проведена ОФ „Ін юг-Експертиза" у формі ТОВ від 31 травня 2007 року і становить 439 100 грн. 00 коп.

Майно передається в оренду з метою розміщення пішохідних доріжок (інше використання нерухомого майна), площею 133,5 кв.м, продаж квітів (розміщення торговельних об'єктів з продажу непродовольчих товарів), площею 214,5 кв.м, розміщення кафе (розміщення кафе, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи), площею 50 кв.м.

Договором від 21.10.2015 року про внесення змін до договору оренди від 23.11.2007 року (обліковий номер договору №20984091447) нерухомого майна, що належить до Державної власності було продовжено термін дії договору до 10.09.2018 року включно.

В матеріалах справи також наявний лист Державного закладу "Спеціалізованого (спеціального) клінічного санаторію В.П. Чкалова" Міністерства охорони здоров'я України, м. Одеса від 22.02.2017 року № 33/01, в якому Державний заклад "Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій В.П. Чкалова" Міністерства охорони здоров'я України, м.Одеса просить Регіональне відділення Фонду Державного майна України по Одеській області у зв'язку із проведенням інвентаризації у 2016 році, з метою впорядкування договірних взаємовідносин з орендарями нерухомого майна, яке знаходиться на балансі Державного закладу "Спеціалізованого (спеціального) клінічного санаторію В.П. Чкалова" Міністерства охорони здоров'я України, внести відповідні зміни у договори оренди, а саме: інвентарні номери об'єктів з урахуванням основних засобів Державного закладу "Спеціалізованого (спеціального) клінічного санаторію В.П. Чкалова" Міністерства охорони здоров'я України, в тому числі, в договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 23.11.2007 року із Фізичною особою-підприємцем Лавренюк В.О. в пункт 1.1. "Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: бетонне покриття пішохідних доріжок, площею 133,5 кв.м. та ґрунтова ділянка (насипний грунт під стелажами між доріжками), площею 214,5 кв.м., які є частиною парників (інв.. № 10311417); мощення № 41 (інв.. 10331139), площею 50,0 кв.м. (щебеневий майданчик)…".

Договором від 28.02.2017 року про внесення змін до договору оренди від 23.11.2007 року (обліковий номер договору № 20984091447) нерухомого майна, що належить до Державної власності, який оформлено належним чином, підписано всіма сторонами та укладено без заперечень і зауважень, були внесені зміни в пункт 1.1 договору, та викладено його в наступній редакції: "Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: бетонне покриття пішохідних доріжок, площею 133,5 кв.м. та ґрунтова ділянка (насипний грунт під стелажами між доріжками), площею 214,5 кв.м., які є частиною парників (інв.. № 10311417); мощення № 41 (інв. №.10331139), площею 50,0 кв.м. (щебеневий майданчик), що знаходиться біля оранжереї (далі - Майно), за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85, що перебуває на балансі ДЗ "Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій ім. В.П. Чкалова" МОЗУ (далі - Балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку, що була проведена ОФ "ІнЮг-Експертиза" у формі ТОВ станом на 31.12.2012 року і становить: 439 100 (чотириста тридцять дев'ять тисяч сто) гривень".

Листом від 14.03.2017 року № 12-06/60 Міністерство охорони здоров'я України підтвердило, що будівлі та споруди Державного закладу "Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій В.П. Чкалова", які розташовані за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85 є державною власністю і закріплені за бюджетним закладом на правах оперативного управління, а саме, зокрема: мощення № 41 за інвентаризаційним номером №10331139 та парники за інвентаризаційним номером № 10311417. Власником майна є держава, в особі Міністерство охорони здоров'я України.

Також матеріали справи містять інвентарні картки обліку основних засобів в бюджетних установах, а саме: інвентарна картка № 119, якою обліковується мощення № 55 (частиною якого, є ґрунтова доріжка (насип ґрунту під стелажами між доріжками), площею 214,5 кв.м); інвентарна картка № 1681, якою обліковуються бетонне покриття пішохідних доріжок (парники), площею 133,5 кв.м; інвентарна картка № 118, якою обліковуються мощення № 41 (частиною якого є щебеневий майданчик площею 50 кв.м.).

Крім того, як було встановлено судом першої інстанції, відповідно до Звіту ОФ "Ін юг-Експертиза" у формі ТОВ про оцінку ринкової вартості об'єкта оцінки - бетонованого покриття пішохідних доріжок (парники), ґрунтового покриття (насип ґрунту під стелажами між доріжками), щебеневого майданчика (інв. №10310053), загальною площею 398 кв.м, які перебувають на балансі Спеціалізованого (спеціального) клінічного санаторію ім. В.П. Чкалова, за адресою м. Одеса, Французький бульвар, № 85, визначено, що ціль оцінки - визначення ринкової вартості об'єкта оцінки станом на 31.12.2012 року для розрахунку орендної плати при укладанні Замовником договору оренди.

За даним Звітом визначено об'єкт оцінки як бетоноване покриття пішохідних доріжок (парники), ґрунтове покриття (насип ґрунту під стелажами між доріжками), щебеневий майданчик (інв. № 10310053), загальна площа 398 кв.м, які находяться на балансі Спеціалізованого (спеціального) клінічного санаторію ім. В.П. Чкалова, за адресою м. Одеса, Французький бульвар, № 85.

У даному Звіті зазначено, що відкрита площадка загальною площею 348 кв.м розташована з тепличним комплексом та призначена для установки металевих стелажів з виставленою продукцією тепличного господарства, забезпечена організованими підходами к стелажам у вигляді бетонованого покриття.

Площа бетонованого покриття складає 133,5 кв.м, представляє собою бетоновані доріжки між стелажами. Покриття виконано в 2005 році, перебуває у гарному стані.

Ґрунтова площадка представлена насипним ґрунтом - чорнозем під стелажами між доріжками, загальною площею 214,5 кв.м Глибина засипки складає орієнтовно 300 мм.

Щебеневий майданчик площею 50 кв.м призначений для встановлення бесідки (кафе), майданчик розташований поряд з тепличним комплексом на господарчому дворі.

З урахуванням наданих Замовником документів та вихідних даних, які розглядались оцінювачем, як достовірні, ґрунтуючись на результатах маркетингу ринку та виконаних розрахунках, з обов'язковим врахуванням допущень, викладених в Звіті, ринкова вартість об'єкта оцінки в сумі складає 439 100 грн. 00 коп., в тому числі відкриті майданчики площею 348 кв.м, з бетонованим та ґрунтовим покриттям - 386 000 грн. 00 коп. та майданчики площею 50 кв.м з щебеневим покриттям - 53 100 грн. 00 коп.

Суд апеляційної інстанції вважає, що вищевикладені обставини справи були вірно встановлені судом першої інстанції.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених позивачем в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції

Відповідно до приписів статті 15 Цивільного кодексу України кожна сторона має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки висвітлені в абзаці 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права. Під способами захисту права слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення. Після з'ясування фактичних обставин суд може зробити висновок про відповідність заявленої матеріально - правової вимоги способам захисту права і про порушення охоронюваного законом інтересу позивача. У разі встановлення, що заявлені вимоги за своїм змістом не відповідають матеріально-правовим способам захисту права суд приймає рішення про відмову у позові. Підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Реалізуючи право на судовий захист, передбачене статтею 55 Конституцією України, статтею 1 Господарського процесуального кодексу України, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (стаття 74 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

При зверненні до господарського суду з відповідним позовом, Заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації просив суд визнати недійсним договір оренди землі, укладений 23.11.2007 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та Фізичною особою-підприємцем Лавренюк Валентиною Олексіївною, , площею 133,5 кв.м, 214,5 кв.м, 50 кв.м, а також зобов'язати Фізичну особу-підприємця Лавренюк Валентину Олексіївну повернути Одеській обласній державній адміністрації земельні ділянки площею 133,5 кв.м, 214,5 кв.м, 50 кв.м. шляхом складання акту прийому-передачі, посилаючись на те, що укладений між Фізичною особою-підприємцем Лавренюк Валентиною Олексіївною та Державним закладом "Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій В.П. Чкалова" Міністерства охорони здоров'я України, договір оренди нерухомого майна - є удаваним правочином, оскільки приховує договір оренди земельної ділянки, який фактично укладений між відповідачами.

Судова колегія зазначає, що відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За змістом частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка діяла станом на момент подання позову) прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, підставами для представництва прокурором в суді законних інтересів держави є порушення або загроза порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Як було вірно встановлено судом першої інстанції, об'єкти оренди, що є предметом оспорюваного Договору оренди нерухомого майна від 23.11.2007 року, знаходяться на земельній ділянці, яка на підставі відповідного Державного акту серія І-ОД №001831 перебуває в користуванні Державного закладу "Спеціалізованого (спеціального) клінічного санаторію В.П. Чкалова" Міністерства охорони здоров'я України, уповноваженим органом управління держави якого виступає Міністерство охорони здоров'я України.

У відповідності до вимог Закону України «Про курорти» санаторно-курортні заклади - заклади охорони здоров'я, що розташовані на територіях курортів і забезпечують подання громадянам послуг лікувального, профілактичного та реабілітаційного характеру з використанням природних лікувальних ресурсів.

Частиною 5 статті 122 Земельного кодексу встановлено, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Згідно з частиною 8 статті 122 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до частини 9 статті 149 Земельного Кодексу України, Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб'єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв'язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Міністерство охорони здоров'я України зазначає, що за змістом Статуту Санаторію, Санаторій підпорядковується Міністерству охорони здоров'я України. Майно Санаторію є державною власністю та належить йому на праві оперативного управляння. Перевірка наявності, порядку використання майна, фінансової діяльності Санаторію здійснюється відповідними державними органами України в установленому порядку та Міністерством охорони здоров'я.

При цьому, згідно із положеннями підпункту 15 пункту 4 Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року № 267, Міністерство охорони здоров'я України відповідно до покладених на нього завдань виконує в межах повноважень, передбачених законом, інші функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Міністерство охорони здоров'я України. Відповідно до статей 4, 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» суб'єктами управління об'єктами державної власності є, зокрема, міністерства та інші органи виконавчої влади (далі - уповноважені органи управління).

Також, в матеріалах справи наявні листи Міністерства охорони здоров'я України від 21.08.2007 року за № 9.03-15/603 та від 14.03.2017 року № 12-06/60, в яких Міністерство охорони здоров'я України надавало згоду на здачу в оренду нежилих приміщень санаторію ім.. В.П. Чкалова терміном на три роки, в тому числі СПДФО Лавренюк В.О. та підтверджувало, що будівлі та споруди Державного закладу "Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій В.П. Чкалова", які розташовані за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85 є державною власністю і закріплені за бюджетним закладом на правах оперативного управління, а саме, зокрема: мощення № 41 за інвентаризаційним номером №10331139 та парники за інвентаризаційним номером № 10311417. Власником майна є держава, в особі Міністерство охорони здоров'я України.

Таким чином, саме Міністерство охорони здоров'я України є уповноваженим органом управління майном Державного закладу "Спеціалізованого (спеціального) клінічного санаторію В.П. Чкалова", в тому числі і земельною ділянкою, який здійснює контроль за його використанням та представляє державу як власник майна Санаторію, а тому саме Міністерство охорони здоров'я України є уповноваженим органом, в інтересах якого є належне управління як державним майном, так і земельними ділянками державної власності.

Крім того, матеріали справи свідчать, що спірний правочин, договори про внесення змін до нього та акти-приймання-передачі були підписані представниками балансоутримувача, що в свою чергу свідчить про те, що і балансоутримувач, яким є Державний заклад "Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій В.П. Чкалова" Міністерства охорони здоров'я України, м. Одеса і Міністерство охорони здоров'я України, як орган управління майном, надали свою згоду на передачу в оренду майна, розташованого на земельній ділянці, яка знаходиться на праві постійного користування у Державного закладу "Спеціалізованого (спеціального) клінічного санаторію В.П. Чкалова" Міністерства охорони здоров'я України.

Отже, судом першої інстанції правильно зроблено висновок щодо помилковості визначення Заступником прокурора Одеської області Одеської обласної державної адміністрації в якості позивача - представника держави, що здійснює функції управління майном, яке є предметом оспорюваного договору, а також щодо того, що позивач не є стороною оспорюваного правочину.

Заступник прокурора Одеської області належними та допустимими доказами, відповідно до норм Господарського процесуального кодексу України, не довів суду того, що права Одеської обласної державної адміністрації будь-яким шляхом порушені, оскільки Одеська обласна державна адміністрація не є органом, що здійснює управління майном, що є предметом оспорюваного договору, не є стороною спірного договору і особою, права та законні інтереси якої потребують в даному випадку судового захисту.

Відповідно до положень чинного законодавства відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способом, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові, тому судовою колегією відхилені аргументи скаржника в цій частині в повному обсязі.

Що стосується позовних вимог прокурора щодо визнання недійсним договору оренди землі, укладеного 23.11.2007 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та Фізичною особою-підприємцем Лавренюк Валентиною Олексіївною та зобов'язання Фізичної особи-підприємця Лавренюк Валентини Олексіївни повернути Одеській обласній державній адміністрації земельні ділянки площею 133,5 кв.м, 214,5 кв.м, 50 кв.м. шляхом складання акту прийому-передачі, то судова колегія зазначає наступне.

При вирішенні позовних вимог про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Так, загальні засади цивільного законодавства встановлено статтею 3 Цивільного кодексу України. До цього переліку, зокрема, належить свобода договору.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Стаття 12 Цивільного Кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Положеннями статті 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом положень статей 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (стаття 638 Цивільного кодексу України).

Згідно з приписами статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України і статті 193 Господарського кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено статтею 215 Цивільного кодексу України.

У відповідності до приписів частини 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Так, згідно із статтею 203 Цивільного Кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Зазначена норма кореспондується з положеннями частини першої статті 207 Господарського кодексу України, згідно з якою господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.

Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Оскільки згідно із частиною першою статті 202, частиною третьою статті 203 Цивільного кодексу України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору надання послуг, а також з'ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший, зокрема оренди землі.

При цьому, судам належить врахувати, що досліджуючи загальну мету договору, слід з'ясувати чи не було досягнуто сторонами згоди щодо всіх істотних умов такого договору, який прикриває юридично оформлений договір.

Статтею 216 Цивільного кодексу України унормовані правові наслідки недійсності правочину. За приписами наведеної норми недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно з пунктом 2.5.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 29 травня 2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" слід мати на увазі, що визнання правочину (господарського договору) недійсним за цими нормами господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину; винятки з цього правила можливі, якщо вони випливають із закону. Для визнання оспорюваного договору недійсним позивач має довести за допомогою належних засобів доказування, що договір суперечить вимогам чинного законодавства щодо його форми, змісту, правоздатності і волевиявленню сторін, на момент укладення договору свідомо існує об'єктивна неможливість настання правового результату, а також, що внаслідок його укладення порушені права позивача.

Як було вірно встановлено судом першої інстанції, правовідносини між Регіональним відділенням Фонду Державного майна України по Одеській області, як орендодавцем, Фізичною особою-підприємцем Лавренюк Валентиною Олексіївною, як орендарем та Клінічним санаторієм ім. В.П. Чкалова, як балансоутримувачем, виникли на підставі укладеного між ними 23.11.2007 року договору оренди нерухомого майна, що належить до Державної власності, за умовами якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно: бетонне покриття пішохідних доріжок (праники), площею 133,5 кв.м; ґрунтова ділянка (насипний грунт під стелажем між доріжками), площею 214,5 кв.м, щебеневий майданчик, площею 50 кв.м, розміщені за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85, що перебувають на балансі Клінічного санаторію ім. В.П. Чкалова.

Статтею 759 Цивільного Кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до статті 760 Цивільного Кодексу України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

Згідно з частини 1 статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції чинній на момент укладання договору), орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції чинній на момент укладання договору), об'єктами оренди за цим Законом, зокрема, є: нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств.

Частиною 1 статті 181 Цивільного кодексу України передбачено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Так, за умовами укладеного між сторонами спірного правочину визначено, що об'єктом Договору оренди нерухомого майна є: бетонне покриття пішохідних доріжок (праники), площею 133,5 кв.м; ґрунтова ділянка (насипний грунт під стелажем між доріжками), площею 214,5 кв.м, щебеневий майданчик, площею 50 кв.м.

Також Звітом ОФ "ІнЮг-Експертиза" у формі ТОВ про оцінку ринкової вартості об'єкта оцінки - бетонованого покриття пішохідних доріжок (парники) ґрунтового покриття (насип грунту під стелажами між доріжками), щебеневого майданчика (інв. №10310053), загальною площею 398 кв.м, які перебувають на балансі Спеціалізованого (спеціального) клінічного санаторію ім. В.П. Чкалова, за адресою м. Одеса, Французький бульвар, № 85, визначено, що предметом договору за своєю природою є об'єкти нерухомого майна, а не земельні ділянки, як то зазначає у своєму позові прокурор.

Крім того, в матеріалах справи наявні інвентарні картки обліку основних засобів в бюджетних установах, а саме: інвентарна картка № 119, якою обліковується мощення № 55 (частиною якого, є ґрунтова доріжка (насип ґрунту під стелажами між доріжками), площею 214,5 кв.м); інвентарна картка № 1681, якою обліковуються бетонне покриття пішохідних доріжок (парники), площею 133,5 кв.м; інвентарна картка № 118, якою обліковуються мощення № 41 частиною якого є щебеневий майданчик площею 50 кв.м).

Тобто, об'єкти оренди обліковується у Державному закладі "Спеціалізований (спеціальний) клінічний санаторій В.П. Чкалова" Міністерства охорони здоров'я України, м.Одеса саме як об'єкти нерухомого майна, чим спростовується доводи Заступника прокурора одеської області стосовно передачі за оспорюваним договором земельної ділянки.

Судом першої інстанції також було встановлено, та з чим погоджується колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду, що у договорі оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 23.11.2007 року, наявні всі істотні умови, які має містити договір оренди комунального майна, у відповідності до типового договіру оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності Фонд державного майна України затверджено Наказом від 23.08.2000 року №1774, який було зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21.12.2000 року за № 931/5152 (із змінами та доповненнями), а також стосовно того, що укладений між сторонами договір було укладено у відповідності до вимог статті 9, 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції чинній на момент укладання оспорюваного договору). При укладанні оспорюваного договору, що підтверджується матеріалами справи, сторони повністю виконали вимоги чинного на той час законодавства щодо процедури укладання таких договорів.

Таким чином, дослідивши предмет укладеного між Регіональним відділенням Фонду Державного майна України по Одеській області, Фізичною особою-підприємцем Лавренюк Валентиною Олексіївною та Клінічним санаторієм ім. В.П. Чкалова договору оренди нерухомого майна, що належить до Державної власності, від 23.11.2007 року з урахуванням змін, що були в подальшому внесені також у відповідності до норм діючого законодавства, проаналізувавши його умови та положення, процедуру його укладання колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції щодо того, що спірний правочин за своєю природою є договором найму (оренди) саме нерухомого майна, а не земельної ділянки.

Що стосується посилань скаржника на те, що майно, що було предметом оспорюваного правочину не є нерухомим майном у розумінні статті 181 Цивільного кодексу України, оскільки право власності на нього не зареєстровано у встановленому законом порядку, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, то колегія суддів погоджується із доводом, викладеним Міністерством охорони здоров'я України у відзиві на апеляційну скаргу.

Так, відповідно до частини 5 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції від 01.07.2004 року, та в редакції чинній на момент укладання оспорюваного договору), право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. Відповідно до цього, зважаючи на вищевикладене та з огляду на те, що створення майна почалося до прийняття Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», сам по собі факт відсутності свідоцтва про державну реєстрацію Майна не може достеменно свідчити про відсутність такого майна та відсутність у Санаторію права власності (оперативного управління) на вказане Майно.

Відносно посилань Заступник прокурора Одеської області стосовно того, що судом першої інстанції зроблено невірний висновок, що майно, яке є предметом оспорюваного договору є спорудою, оскільки вказані висновки суду протирічать положенням Державного класифікатору будівель та споруд, затвердженого наказом Держстандарту України від 17.08.2000 року № 507 та положенням Національного стандарту № 2 "Оцінка нерухомого майна", колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до Звіту ОФ "ІнЮг-Експертиза" у формі ТОВ про оцінку ринкової вартості об'єкта оцінки - бетонованого покриття пішохідних доріжок (парники), ґрунтового покриття (насип ґрунту під стелажами між доріжками), щебеневого майданчика (інв. №10310053), загальною площею 398 кв.м, які перебувають на балансі Спеціалізованого (спеціального) клінічного санаторію ім. В.П. Чкалова, за адресою м. Одеса, Французький бульвар, № 85, станом на 31.12.2012 року, об'єкт оцінки був ідентифікований як нерухоме майно у вигляді споруди: права користування земельною ділянкою з поліпшеннями, які з нею нерозривно пов'язані, у вигляді доріжок та покриття майданчиків (Національний стандарт оцінки № 1, пункт З, абзац 9).

У відповідності до Національного стандарту № 2, до земельних поліпшень належать результати будь-яких заходів, що призводять до зміни якісних характеристик земельної ділянки та її вартості (пункт 2, абзац З). До споруд відносяться - земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для спеціальних технічних функцій (пункт 2, абзац 11).

Класифікатором державного майна, затвердженим наказом Фонду державного майна України 15.03.2006 року N 461, яким передбачено (розділ 3), що нерухоме майно (нерухомі речі) - це (в тому числі) інженерні споруди, до яких віднесені об'ємні, площинні або лінійні наземні, надземні або підземні будівельні системи, що складаються з несучих та в окремих випадках огороджувальних конструкцій і призначені для виконання виробничих процесів різних видів, розміщення устаткування, матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів та інше. Аналогічні положення містяться і в Державномц класифікаторі будівель та споруд, затвердженому наказом Держстандарту України від 17.08.2000 року № 507.

Крім того, пунктом 2 Інструкції Про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженого Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 №127 передбачено, що технічній інвентаризації у якості об'єктів нерухомого майна підлягають, в тому числі, елементи благоустрою та замощення.

Отже, віднесення об'єктів оренди за оспорюваним договором до споруд не суперечить приписам вищезазначених нормативно-правових актів, оскільки вони не містять вичерпного переліку таких споруд.

Щодо посилань скаржника стосовно того, що предметом оспорюваного договору оренду була саме земельна ділянка, оскільки в розділі 4 Звіту ОФ "ІнЮг-Експертиза" у формі ТОВ про оцінку ринкової вартості об'єкта оцінки - бетонованого покриття пішохідних доріжок (парники), ґрунтового покриття (насип ґрунту під стелажами між доріжками), щебеневого майданчика (інв. №10310053), загальною площею 398 кв.м. вказано, що для визначення ринкової вартості об'єкту оренди, у якості об'єкту аналогу взято покриття цементно-бетонне, основина із чорного щебеню та чорнозем, при цьому, для порівняння з мережі Інтернет взято об'яви стосовно продажу чорнозему, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду зазначає, що відповідно до розділу 4 вищезазначеного Звіту ринкова вартість об'єктів оцінки визначалась за дефініцією залишкової вартості заміщення (Залишкова вартість заміщення (відтворення) - це вартість заміщення (відтворення) об'єкта оцінки за вирахуванням всіх видів зносу (для нерухомого майна - з урахуванням ринкової вартості земельної ділянки при його поточному використані чи прав, пов'язаних з земельною ділянкою. При цьому, земельна ділянка розглядається як умовно вільна.) способом порівняння за одиничним показником з об'єктом-аналогом. Так, вартість ґрунтової ділянки складається із вартості грунту - чорнозему із урахуванням його доставки. Отже, саме через такий спосіб визначення вартості об'єкту оцінювачем було взято, в тому числі, вартість продажу чорнозему в мережі Інтернет.

Всі вищевказані обставини були належним чином досліджені судом першої інстанції, в тому числі із прийняттям в якості належного доказу пояснень спеціаліста - оцінювача, яка відповіла на всі спірні питання з посиланням на нормативні документи, що є підставою проведення такого оцінювання. Тому суд апеляційної інстанції не вбачає в даному випадку будь-яких підстав для прийняття аргументів скаржника.

Відносно посилань прокурора на те, що судом першої інстанції було зроблено помилковий висновок стосовно того, що майно, що було предметом договору, знаходиться на обліку санаторію під відповідними інвентарними номерами, оскільки, вказані висновки суду не відповідають обставинам справи, у зв'язку з тим, що надані інвентарні картки свідчать лише про те, що на балансі санаторію знаходиться мощення № 55 та парники, та жодними чином не дає можливості ідентифікувати майно передане в оренду на підставі оспорюваного правочину з тим, яке значиться в наданих інвентарних картках, то колегія суддів Одеського апеляційного господарського відхиляє даний аргумент скаржника, та погоджується із доводом Міністерства охорони здоров'я України, викладеним у відзиві на апеляційну скаргу з наступних підстав.

Так, Міністерство охорони здоров'я України зазначає, що наявність розбіжностей між назвами майна у предметі договору та у інвентарних картках є внутрішнім питанням органу управління та Санаторію в частині відображення інвентаризованого майна. Факт надання погодження Міністерством охорони здоров'я України на передачу в оренду майна є визнанням тотожності такого майна органом, уповноваженим управляти майном та Фондом державного майна України як спеціального органу, що реалізує державну політику у сфері оренди, використання державного майна, управління об'єктами державної власності.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, на момент розгляду справи судом першої інстанції неузгодженості між інвентарними картками та предметом договору було усунено, оскільки з метою впорядкування відносин між Регіональним відділенням фонду державного майна України та іншими сторонами правочину, договором про внесення змін до договору від 28.02.2017 року були внесені зміни до пункту 1.1., та викладено його в наступній редакції: "Орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме бетонне покриття пішохідних доріжок, площе. 133,5 кв.м. та ґрунтова ділянка (насипаний грунт під стелажами між доріжок), площею 214,5 кв.м. які є складовою частиною парників ( інв.10311417), мощіння № 41 інв.№;10331139, площею 50,0 кв.м. (щебеневий майданчик), що знаходиться біля оранжереї ( далі майно), за адресою: м. Одеса, Французький бульвар, 85, що перебуває на баласні „ДЗ „Спеціалізований клінічний санаторій імені В.П. Чкалова МОЗ України".

Що стосується посилань скаржника відносно порушення принципу змагальності процесу в зв'язку з відхиленням судом першої інстанції клопотання прокурора про призначення судової будівельно-технічної експертизи, то судова колегія не приймає доводи щодо порушення зазначеного принципу та погоджується із висновком суду першої інстанції щодо недоцільності проведення такої експертизи в зв'язку з тим, що після заслуховування належних пояснень спеціаліста в судовому засіданні не залишилось питань, що потребують в обов'язковому порядку призначення судової експертизи із залученням такого ж спеціаліста зі спеціальними знаннями в цій області. Також скаржником не доведено суду апеляційної інстанції належними доказами будь-яких порушень процесуального права, що були допущені судом першої інстанції в цій частині, оскільки прокурор не був позбавлений права з'ясувати всі спірні питання у спеціаліста в судовому засіданні.

Таким чином, судова колегія вважає, що в даному випадку скаржником не доведено належними доказами по справі факт наявних порушених права або законних інтересів, за захистом яких Заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації звернувся до суду.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду погоджується із висновком місцевого господарського суду відносно відсутності підстав вважати укладений між Регіональним відділенням Фонду Державного майна України по Одеській області, Фізичною особою-підприємцем Лавренюк Валентиною Олексіївною та Клінічним санаторієм ім. В.П. Чкалова 23.11.2007 року Договір оренди нерухомого майна, що належить до Державної власності, удаваним правочином, який приховує собою договір оренди земельної ділянки, з урахуванням чого, до правовідносин за Договором оренди нерухомого майна, що належить до Державної власності від 23.11.2007 року, не можуть бути застосовані норми законодавства, які регулюють правовідносини за договором оренди земельної ділянки.

Переглядаючи у апеляційному порядку рішення Господарського суду Одеської області від 12.12.2017 року у справі № 916/661/17, суд апеляційної інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи не виявив порушення чи неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, які б призвели до прийняття Господарським судом Одеської області неправильного судового рішення у справі.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 12.12.2017 року у справі № 916/661/17 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 12.12.2017 року у справі № 916/661/17 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 12.12.2017 року у справі № 916/661/17 - залишити без змін.

Постанова суду може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 27.02.2018 року, повний текст постанови складено 01 березня 2018 року.

Головуючий суддя

Г.І. Діброва

Судді

К.В. Богатир

Г.П. Разюк