Верховний

Суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 924/257/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пількова К. М.,

суддів: Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

за участю секретаря судового засідання - Жураховської Т. О.,

розглянув в порядку письмового провадження заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Вадас" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 15.08.2017 (головуючий - Яценко О. В., судді Бакуліна С. В., Ходаківська І. П.)

у справі Господарського суду Хмельницької області за позовом Заступника керівника Старокостянтинівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації

до Красилівської районної державної адміністрації Хмельницької області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Вадас"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Котюржинецької сільської ради

про визнання недійсним розпорядження голови Красилівської районної державної адміністрації № 216/2013-р від 06.06.2013, визнання недійсним розпорядження голови Красилівської районної державної адміністрації № 246/2013-р від 27.06.2013, визнання недійсним договору оренди земель водного фонду від 27.05.2013, зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Вадас" повернути земельну ділянку водного фонду,

1. 27.10.2017 ухвалою Верховного Суду України допущено справу № 924/257/16 до провадження Верховного Суду України та відкрито провадження за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Вадас" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 15.08.2017.

2. 23.01.2018 Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалено прийняти заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Вадас" та здійснити перегляд постанови Вищого господарського суду України від 15.08.2017 у справі № 924/257/16 без повідомлення учасників справи.

Короткий зміст позовних вимог

3. 16.03.2016 Заступник керівника Старокостянтинівської місцевої прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації (далі - Позивач) подав позовну заяву до Красилівської районної державної адміністрації (далі - Відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Вадас" (далі - Відповідач-2) про визнання недійсними розпорядження голови Відповідача-1 №216/2013-р "Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки водного фонду в натурі (на місцевості) ТОВ "Вадас" (далі - Розпорядження-1) та розпорядження першого заступника голови Відповідача-1 № 246/2013-р від 27.06.2013 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки водного фонду в натурі (на місцевості) та передачу її в оренду ТОВ "Вадас" (далі - Розпорядження-2); визнання недійсним договору оренди земель водного фонду від 27.06.2013 (далі - Договір), укладений між Відповідачами; зобов'язання Відповідача-2 повернути земельну ділянку водного фонду за кадастровим номером НОМЕР_2 площею 18,6000 га, що розташована за межами Котюржинецької сільської ради Красилівського району у державну власність.

4. Позовна заява мотивована тим, що Відповідач-1 не мав повноважень передавати спірну земельну ділянку для ведення рибного господарства, оскільки дані повноваження в силу частини 5 статті 122 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) належали Хмельницькій обласній державній адміністрації; Договір укладений Відповідачами з порушенням статей 17, 122 ЗК України, статті 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації", статті 13 Закону України "Про оцінку земель".

5. Справа розглядалась судами неодноразово.

Короткий зміст рішення суду І інстанції

6. 06.03.2017 Господарський суд Хмельницької області вирішив позов задовольнити.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що Відповідач-1 не мав повноважень передавати земельну ділянку в оренду для ведення рибного господарства, оскільки дані повноваження, в силу частини 5 статті 122 ЗК України, в редакції на час прийняття розпоряджень, належали Хмельницькій обласній державній адміністрації. Нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки, що є обов'язковою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності, під час передачі її в оренду не проведена, на розгляд уповноваженого органу не подавалась відповідно, ним не затверджувалась, отже Договір підлягає визнанню недійсним з припиненням його дії на майбутнє.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

7. 17.05.2017 Рівненський апеляційний господарський суд вирішив апеляційну скаргу Відповідача-2 задовольнити, рішення Господарського суду Хмельницької області від 06.03.2017 скасувати. Прийняти нове рішення. В позові відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у постанові від 17.01.2014 Хмельницький окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні позову про визнання недійсними Розпоряджень-1,2 з посиланням на те, що вони прийняті Відповідачем-2 із дотриманням вимог чинного земельного законодавства України в межах наданих йому повноважень. У відповідності до статей 1, 13, 15, 18, 23 Закону України "Про оренду земель" єдиною підставою для проведення нормативної грошової оцінки є рішення органу виконавчої влади, яке не приймалось Відповідачем-1, а згідно з поясненнями відділу Держгеокадастру у Красилівському районі станом на 27.06.2013 нормативно-грошова оцінка земель водного фонду на території Котюржинецької сільської ради не проводилась та не затверджувалась, у зв'язку із відсутністю методики проведення нормативної грошової оцінки земель водного фонду та відсутністю довідки про екологічний стан водойми, відтак під час укладення Договору застосовано норми постанови Кабінету Мністрів України від 13.12.2006 № 1724 "Деякі питання оренди земель". Суд також зазначив, що відсутність належно проведеної нормативно-грошової оцінки земельної ділянки може слугувати підставою не для визнання договору оренди недійсним в цілому, а підставою для внесення відповідних змін до таких договорів та спонукання орендаря до вчинення відповідних дій. Крім того, Відповідач-2 почав вчиняти дії щодо встановлення нормативно-грошової оцінки земельної ділянки водного фонду. Земельна ділянка з власності держави не вибула, а правові підстави для позбавлення орендаря права користування земельною ділянкою та повернення останньої з оренди відсутні.

Короткий зміст постанови, про перегляд якої подано заяву

8. 15.08.2017 Вищий господарський суд України вирішив касаційну скаргу Заступника прокурора Рівненської області на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 17.05.2017 задовольнити. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 17.05.2017 скасувати. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 06.03.2017 залишити в силі.

Суд виходив з того, що аналіз норм частини 4 статті 59 ЗК України, змісту постанови Верховної Ради України від 14.01.2000 № 1390 "Про Концепцію розвитку водного господарства України", статті 1 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів", частини 1 ст. 51 Водного кодексу України (далі - ВК України), частин 3, 5 статті 122 ЗК України, в редакції, що діяла на момент прийняття спірних розпоряджень, свідчить про те, що використання терміну "рибогосподарські потреби" є самостійним, підстав для ототожнення його з терміном "водне господарство" немає. У наведеній нормі ст. 122 ЗК України, визначаючи повноваження районної державної адміністрації, законодавцем вжито термін "водне господарство", з аналізу частини 3 вказаної норми суд дійшов висновку про те, що розмежування повноважень органів виконавчої влади (райдержадміністрацій та облдержадміністрацій) залежить від цільового призначення земельних ділянок, що слідує із вжитих у правовій нормі слів "… для всіх потреб… для: а) ведення водного господарства". Ведення водного господарства є одним із видів цільового призначення земель водного фонду (ст. 19 ЗК України; Класифікація видів цільового призначення земель, затверджено Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів 23.07.2010 № 548). Іншим видом цільового призначення в цій категорії (водного фонду) є "рибогосподарські потреби", що свідчить про те, що повноваження райдержадміністрації визначаються та обмежуються саме видами дозволеного використання в межах відповідної категорії за цільовим призначенням, відтак районній державній адміністрації надані повноваження для розпорядження землями, зокрема для "ведення водного господарства", що не охоплює інший вид цільового призначення - "рибогосподарські потреби" (риборозведення), тому Відповідач-1 не мав повноважень передавати земельну ділянку в оренду для ведення рибного господарства, оскільки дані повноваження з огляду на частину 5 статті 122 ЗК України, в редакції на час прийняття Розпоряджень, належали Хмельницькій обласній державній адміністрації. З посиланням на статтю 13 Закону України "Про оцінку земель", у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, суд дійшов висновку про те, що для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності обов'язковим є проведення нормативно-грошової оцінки, відсутність якої щодо земель водного фонду за Відповідачем-2 встановлена судами. З урахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов висновку про те, що Договір укладений з порушенням вимог статей 17, 122 ЗК України, статті 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації, ст. 13 Закон України "Про оцінку земель" та підлягає визнанню недійсним.

Вимоги заяви про перегляд судового рішення

9. 18.09.2017 Відповідач-2 подав заяву про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 15.08.2017 в порядку Розділу ХІІ-2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), в редакції до 15.12.2017, у якій просив скасувати зазначену постанову та залишити в силі постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 17.05.2017.

10. Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), у редакції, чинній з 15.12.2017, заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у господарських справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Мотиви заяви про перегляд судового рішення

11. Заява мотивована тим, що судами допущено неоднакове застосування норм права щодо чинності договорів оренди земельних ділянок, нормативна грошова оцінка яких не проведена, а саме статті 13 Закону України "Про оцінку земель", статті 288 Податкового кодексу України (далі - ПК України), статті 15 Закону України "Про оренду земель", в обгрунтування чого послався на постанови Вищого господарського суду України від 19.02.2015 у справі № 916/1736/14, від 05.03.2015 у справі № 916/2294/14, від 19.02.2015 у справі № 916/2772/14. Також зазначив про неоднакове застосування судами норм частини 3 статті 122 ЗК України права щодо висновків про наявність у районних державних адміністрацій повноважень на передачу земельних ділянок у користування для рибогосподарських потреб, пославшись на висновки Вищого господарського суду України, викладені у постановах від 05.04.2012 у справі № 5027/938/2011, від 14.10.2014 у справі № 918/203/14, від 13.01.2016 у справі № 912/4202/14. Крім того послався на невідповідність постанови у даній справі висновку постанови Верховного Суду України від 07.10.2015 у справі № 3-744гс15 щодо аналізу статті 122 ЗК України, згідно з яким районна державна адміністрація наділена повноваженнями на передачу земельних ділянок за межами населених пунктів у користування для рибогосподарських потреб.

12. Відзиви на заяву від учасників справи не надійшли.

Короткий зміст судових рішень, на які посилається заявник

13. У постанові від 13.01.2016 у справі № 912/4202/14 за позовом Державного підприємства "Укрриба" до Онуфрієвської районної державної адміністрації та ТОВ "Успенський рибгосп", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ТОВ "Станція Придніпровська" про визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки водного фонду площею 903,4 га, кадастровий номер НОМЕР_1, укладеного між Офрієвською РДА та ТОВ "Успенський рибгосп" від 26.06.2012, який зареєстровано у відділі Держкомзему в Онуфрієвському районі 09.07.2012 за №352460004001167; зобов'язання відповідачів усунути перешкоди в користуванні позивачем гідротехнічною спорудою н/б лиману ТРГ в с.Успенка Онуфрієвського району площею 76,1га та заборону ТОВ "Успенський рибгосп" здійснювати рибогосподарську діяльність на земельній ділянці з використанням гідротехнічної споруди, Вищий господарський суд України вказав, що оспорюваний договір оренди земельної ділянки водного фонду площею 903,4 га, кадастровий номер НОМЕР_1, укладений між Онуфрієвською РДА та ТОВ "Успенський рибгосп" від 26.06.2012, не зачіпає права і законні інтереси касатора, оскільки ТОВ "Станція Придніпровська" не має прав на спірну земельну ділянку водного фонду та, з посиланням на статтю 122 ЗК України, зазначив про те, Онуфріївська районна державна адміністрація діяла в межах своєї компетенції.

14. У постанові від 14.10.2014 у справі № 918/203/14 за позовом Прокурора Гощанського району до Гощанської районної державної адміністрації та Приватного підприємця Прокопюка Олега Миколайовича про визнання недійсним та скасування розпорядження Гощанської районної державної адміністрації № 246 від 12.05.2009 "Про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ПП Прокопюк О. М. для рибогосподарських потреб на території Бабинської сільської ради; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 19.03.2010, укладеного між Гощанською райдержадміністрацією та ПП Прокопюком О. М.; зобов'язання ПП Прокопюка О. М. повернути у державну власність земельну ділянку площею 5,5992 га, нормативно-грошовою оцінкою 22991 грн., яка розташована поблизу с. Підліски на території Бабинської сільської ради Гощанського району, Вищий господарський суд України залишив без змін постанову апеляційного господарського суду, в якій суд зазначив, що відсутність акту приймання-передачі земельної ділянки в користування не є підставою для визнання розпорядження та договору оренди недійсними, оскільки у будь-якому разі, відповідач-2 може приступити до користування землею лише після укладання договору та його державної реєстрації; також не може бути підставою для визнання недійсним договору оренди неправильно вказаний кадастровий номер земельної ділянки, оскільки сторони правочину не позбавлені права внести зміни чи уточнення до договору оренди відповідно до положень чинного законодавства. Оскільки договір оренди земельної ділянки від 19.03.2010, укладений між Гощанською райдержадміністрацією містить всі істотні умови, передбачені для договорів оренди землі, визначені статтею 15 Закону України "Про оренду землі", в редакції, що діяла на час укладення договору, та не суперечить вимогам ч. 1 ст. 203 ЦК України, враховуючи відсутність підстав для визнання недійсним розпорядження, на підставі якого укладено договір оренди, суд визнав, що підстави для визнання договорунедійсним відсутні.

15. У постанові від 07.10.2015 у справі № 3-744гс15 (№ 911/2105/14) за позовом прокурора Тетіївського району Київської області до Тетіївської районної державної адміністрації, фізичної особи-підприємця Правука М.В. про визнання незаконним та скасування розпоряджень від 04.07.2012 №449, від 22.10.2012 № 766 та від 14.10.2013 №511, визнання недійсними договорів оренди водних об'єктів від 28.11.2012 № № 14, 15; повернення водних об'єктів і земельних ділянок у користування держави, Верховний Суд України зазначив, що у відповідності до пункту 3 частини 1 статті 5 ВК України спірні водойми охоплюються поняттям притоки всіх порядків і належать до водних об'єктів загальнодержавного значення, а за змістом частини 5 статті 51 ВК України місцеві державні адміністрації безпосередньо визначені орендодавцями водних об'єктів загальнодержавного значення і при виданні спірних розпоряджень та укладенні спірних договорів районна державна адміністрація діяла з дотриманням вимог Закону України "Про місцеві державні адміністрації", посилання на відсутність у районної державної адміністрації повноважень передавати водні об'єкти в оренду безпідставні. У зв'язку із цим суд не погодився з висновком щодо того, що повноваження з передачі в оренду водних об'єктів загальнодержавного значення належать виключно Кабінету Міністрів України, а місцеві державні адміністрації можуть набути повноважень орендодавця тільки у випадку, коли такі права їм передані Урядом України. За змістом ст. 51 ВК України така конструкція повноважень дійсна тільки стосовно водних об'єктів місцевого значення між обласними радами і органами виконавчої влади на місцях та іншими державними органами. Кабінет Міністрів України не визначив розподілу повноважень щодо передачі водних об'єктів загальнодержавного значення, що передбачено ч. 6 ст. 51 ВК України, стосовно справи цю обставину слід розуміти так, що Кабінет Міністрів України не встановив обмежень для місцевої державної адміністрації щодо передачі в оренду водних об'єктів у с. П'ятигори для задоволення місцевих соціально-економічних потреб. Отже, місцева державна адміністрація була наділена законними повноваженнями для вирішення таких питань, оскільки вони не виключені з її компетенції.

16. У постанові від 05.04.2012 у справі № 5027/938/2011 за позовом Чернівецької міжрайонної природоохоронної прокуратури в інтересах держави в особі Чернівецької обласної державної адміністрації Головного управління Держкомзему у Чернівецької області до Сторожинецької районної державної адміністрації та приватного підприємця Козьми Георгія Феніковича, за участю третіх осіб - ОСОБА_4, Кам'янської сільської ради Сторожинецького району, про визнання протиправним та скасування розпорядження голови Райдержадміністрації № 86 від 09.03.2003 "Про надання дозволу на розробку проекту відведення земель водного фонду в оренду жителю с. Кам'яна ОСОБА_4." для рибогосподарських потреб, Вищий господарський суд України виходив з того, що відповідно до статті 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" до повноважень місцевої державної адміністрації в галузі використання та охорони земель, природних ресурсів і охорони довкілля віднесено, зокрема, розпорядження землями державної власності відповідно до закону. Разом з цим підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації, однак, судами першої та апеляційної інстанцій в процесі розгляду справи, не встановлено невідповідності спірного розпорядження Райдержадміністрації вимогам законодавства.

Висновки Верховного Суду

17. Згідно із пунктами 1, 3 статті 111-16 ГПК України, в редакції, чинній до 15.12.2017, заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Таким чином для застосування як пункту 1, так і пункту 3 наведеної статті необхідно встановити наявність таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права; ухвалення різних за змістом судових рішень; спірні питання виникли у подібних правовідносинах. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Ухвалення різних за змістом судових рішень має місце у разі, коли суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більшої кількості справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

18. Аналіз рішень суду касаційної інстанції від 13.01.2016 у справі № 912/4202/14 та від 14.10.2014 у справі № 918/203/14 не дає підстав для висновку про різне застосування судами статті 122 ЗК України, оскільки висновки судів у зазначених справах та у даній справі здійснені виходячи з різних фактичних обставин справи та у правовідносинах, що не є подібними.

19. Відсутні підстави вважати висновки постанови суду касаційної інстанції, прийнятої у даній справі, такими, що не відповідають висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України від 07.10.2015 у справі № 3-744гс15 (№ 911/2105/14), оскільки правова позиція суду у вказаній справі стосувалась повноважень місцевої державної адміністрації щодо передачі в оренду водних об'єктів у с. П'ятигори з посиланням на положення статті 51 ВК України. Тобто правовідносини у вказаній та даній справі не є подібними, а висновки суду прийняті за наслідками застосування інших норм матеріального права до цих правовідносин.

20. Постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2012 у справі № 5027/938/2011 не може бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 122 ЗК України, оскільки не містить висновків щодо застосування зазначеної норми до спірних правовідносин, а судом не надавалась оцінка обсягу повноважень, визначених цією нормою.

21. Посилання Відповідача-2 в заяві на постанови Вищого господарського суду України від 19.02.2015 у справі № 916/1736/14, від 05.03.2015 у справі № 916/2294/14 та від 19.02.2015 у справі № 916/2772/14 не приймаються до уваги Судом, оскільки вказані постанови скасовані постановами Верховного Суду України від 01.07.2015, від 20.05.2015 та від 01.07.2015 відповідно, а тому не можуть бути прикладом неоднакового застосування судом норм матеріального права.

22. З огляду на наведене обставини, на які заявник посилається у заяві як на доказ неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм статті 13 Закону України "Про оцінку земель", статті 288 ПК України, статті 15 Закону України "Про оренду земель", статті 122 ЗК України, а також невідповідність висновків судового рішення у даній справі висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду України, не знайшли свого підтвердження під час розгляду заяви.

23. Враховуючи викладене відсутні підстави для задоволення заяви про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 15.08.2017 у даній справі з підстав визначених пунктами 1, 3 статті 111-16 ГПК України, в редакції, чинній до 15.12.2017.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, у редакції, чинній з 15.12.2017, статтями 111-23, 111-24, 111-26 Господарського процесуального кодексу України, в редакції, чинній до 15.12.2017, Суд

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Вадас" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 15.08.2017 у справі № 924/257/16 відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К. М. Пільков

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак