ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2018 року

Львів

№ 876/12588/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Попка Я.С.

суддів Обрізка І.М., Хобор Р.Б.

за участю секретаря судового засідання Сердюк О.Ю.

позивача ОСОБА_1

представника відповідача Уманської Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року, ухвалену суддею Грень Н.М., 16:41:30, м. Львів, дата складання повного тексту рішення 4 грудня 2017 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Червоноградського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги про визнання нечинним і скасування наказу, зобов'язання до вчинення дій,-

В С Т А Н О В И В:

15.03.2017 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Червоноградського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, в якому, із урахуванням уточнення позовних вимог, просить визнати нечинними та скасувати накази відповідача: №348/6-д від 16.12.2016 року, №005/6-ч/вд від 12.10.2017 року; зобов'язати відповідача прийняти чинний наказ.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Червоноградського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги № 348/6-д «Про відмову в наданні безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_1» від 16 грудня 2016 року. Визнано протиправним та скасовано наказ Червоноградського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги № 005/6-д/вд «Про відмову в наданні безоплатної вторинної правової допомоги ОСОБА_1» від 12 жовтня 2017 року. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що мотиви Червоноградського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, якими такий керувався при прийнятті рішення (ч.3 ст.19, п.1 ч.1 ст.20 Закону України «Про безоплатну правову допомогу») суперечать по факту прийнятому рішенню про відмову у наданні безоплатної вторинної правової допомоги.

Разом з тим, суд першої інстанції вважає, що позовні вимоги про зобов'язання прийняти чинний наказ задоволенню не підлягають, оскільки суд не повноважний перебирати на себе функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язувати його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу.

Не погодившись частково з постановою суду першої інстанції, вважаючи її винесеною в частині відмови в задоволенні позовних вимог з порушенням норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 оскаржив її, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог та в цій частині ухвалити нову постанову, якою повністю задовольнити позовні вимоги, зобов'язавши відповідача прийняти чинний наказ.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано положення Закону України «Про безоплатну правову допомогу», оскільки згідно ч.4 ст.19 вказаного Закону, якщо особа не має підстав для отримання безоплатної вторинної правової допомоги, Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги приймає рішення про відмову в наданні безоплатної вторинної правової допомоги і надсилає копію цього рішення особі, яка звернулася про надання такої допомоги, з одночасним роз'ясненням порядку оскарження рішення про відмову в наданні безоплатної вторинної правової допомоги. В останньому абзаці свого роз'яснення №454 від 21.12.2016 року відповідач зазначає, що відповідно до п.2 ст.30 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» дане рішення Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги про відмову в наданні безоплатної вторинної правової допомоги може бути оскаржено в установленому Законом порядку.

Апелянт посилається на те, що згідно ч.2 ст.30 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» рішення Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги про відмову в наданні безоплатної вторинної правової допомоги можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до суду.

Крім того, стверджує, що судом першої інстанції неправильно застосував ст.2 та ч.2 ст.8 КАС України.

Також апелянт вважає, що суд першої інстанції зобов'язаний був розглянути і задовольнити його письмове клопотання про залучення адвоката Гуменюка О.Р. в якості третьої особи із заявленням самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу правовідносин і закон, який їх регулює.

Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 звернувся до Червоноградського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги з метою отримання безоплатної правової допомоги.

Наказом Червоноградського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги від 16.12.2016 року №348/6-д відмовлено ОСОБА_1 у наданні безоплатної вторинної правової допомоги, у зв'язку із тим, що вимоги про захист є неправомірними, на підставі пункту 1 частини 1 статті 17,частини 3 статті 19, пункту 1 частини 1 статті 20 Закону України «Про безоплатну правову допомогу».

Наказом Червоноградського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги від 12.10.2017 року №005/6-ч/вд , у зв'язку із тим, що вимоги про захист є неправомірними, на підставі пункту 1 частини 1 статті 17, частини 3 статті 19 Закону України «Про безоплатну правову допомогу».

Зміст права на безоплатну правову допомогу, порядок реалізації цього права, підстави та порядок надання безоплатної правової допомоги, державні гарантії щодо надання безоплатної правової допомоги, визначені Законом України «Про безоплатну правову допомогу» від 02.06.2011 року №3460-VI (далі - Закон України №3460-VI ).

Відповідно до ст. 3 вказаного Закону, право на безоплатну правову допомогу - гарантована Конституцією України можливість громадянина України, іноземця, особи без громадянства, у тому числі біженця, чи особи, яка потребує додаткового захисту, отримати в повному обсязі безоплатну первинну правову допомогу, а також можливість певної категорії осіб отримати безоплатну вторинну правову допомогу у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст.13 Закону України №3460-VI, безоплатна вторинна правова допомога - вид державної гарантії, що полягає у створенні рівних можливостей для доступу осіб до правосуддя. Безоплатна вторинна правова допомога включає такі види правових послуг: захист; здійснення представництва інтересів осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу, в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами; складення документів процесуального характеру.

Суб'єктами надання безоплатної вторинної правової допомоги в Україні є: 1) центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги; 2) адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу (ст. 15 Закону України №3460-VI ).

Частина 3 статті 19 Закону України №3460-VI передбачає, що якщо особа належить до однієї з категорій осіб, передбачених частиною першою статті 14 цього Закону, Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги приймає рішення про надання безоплатної вторинної правової допомоги і письмово повідомляє про це особу або її законного представника, а також суд, орган державної влади, орган місцевого самоврядування, в яких здійснюватиметься представництво інтересів особи.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 20 Закону України №3460-VI особі може бути відмовлено в наданні безоплатної вторинної правової допомоги за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, якщо особа не належить до жодної з категорій осіб, передбачених частиною першою статті 14 цього Закону.

Пунктом 3 частини 1 статті 20 Закону України №3460-VI встановлено, що особі може бути відмовлено в наданні безоплатної вторинної правової допомоги, зокрема якщо вимоги особи про захист або відновлення її прав є неправомірними.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 14 Закону України №3460-VI право на безоплатну вторинну правову допомогу згідно з цим Законом та іншими законами України мають особи, які перебувають під юрисдикцією України, якщо середньомісячний сукупний дохід їхньої сім'ї нижчий суми прожиткового мінімуму, розрахованого та затвердженого відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум» для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення, інваліди, які отримують пенсію або допомогу, що призначається замість пенсії, у розмірі менше двох прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб, - на всі види правових послуг, передбачені частиною другою статті 13 цього Закону.

Встановлено, підтверджено матеріалами справи, та не спростовано відповідачем, що ОСОБА_1 належить до категорій осіб, передбачених пунктом 1 частиною 1 статті 14 Закону України №3460-VI.

Відтак, апеляційний суд дійшов до висновку, що накази Червоноградського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги №348/6-д від 16.12.2016 року, №005/6-ч/вд від 12.10.2017 року про відмову ОСОБА_1 у наданні безоплатної вторинної правової допомоги прийняті з порушенням вимог Закону України №3460-VI, а тому такі правомірно скасовані судом першої інстанції.

Разом з тим, апеляційний суд зазначає, що адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.3 ст.2 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваної постанови) критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Згідно змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.

Дотримуючись принців законності, поділу влади, а також компетенції, визначеної Конституцією та законами України, суд не повноважний перебирати на себе функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язувати його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу.

Суд не вправі перебирати на себе функції відповідного органу та зобов'язувати, у даному випадку - Червоноградський місцевий центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги, прийняти чинний наказ.

Відтак, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що не підлягає задоволенню позовна вимога про зобов'язання відповідача прийняти чинний наказ.

Апелянтом не було надано доказів на підтвердження вимог апеляційної скарги.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, а доводи апелянта на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ч.3 ст.243, ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року у справі №813/1770/17 за позовом ОСОБА_1 до Червоноградського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги про визнання нечинним і скасування наказу, зобов'язання до вчинення дій - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя

Я. С. Попко

судді

І. М. Обрізко

Р. Б. Хобор

Повне судове рішення складено 20.02.2018 року.